5.5. специфічна особливість захворювань нервової системи

Нервова система — система нервових елементів та органів, що регулює і координує  усі функції організму, здійснює взаємозв’язок усіх частин організму між собою і з навколишнім середовищем. Не- рвову систему  поділяють  на центральний і периферійний відділи. Центральний відділ нервової системи, або центральна  нервова сис- тема, об’єднує головний і спинний мозок, а периферійний — усі інші

структури.  Зв’язок  між ними  здійснюється через корінці  спинно- мозкових та черепно-мозкових нервів.

В організмі людини нараховується понад 100 трлн клітин. Кож- на клітина  являє  собою одночасно  фабрику  з переробки  речовин, що надходять  до організму; електростанцію, що виробляє біоелек- тричну енергію; комп’ютер з великим обсягом збереження  та видачі інформації. Окрім того певні групи клітин виконують специфічні, присутні лише їм функції (м’язи, кров, нервова система тощо).

Найбільш складна побудова клітини  центральної нервової сис- теми  (ЦНС) — нейрони.  Їх нараховується в організмі  понад  20 т млрд. Кожен нейрон нараховує близько тисячі ферментів. Усі не- йрони  головного  мозку можуть накопичувати понад 10 млрд оди- ниць інформації в 1 секунду, тобто у декілька разів більше, ніж най- більш досконала комп’ютерна система.

Кожну  клітину  необхідно  забезпечити поживними речовинами та киснем, вивести із неї продукти розпаду після біохімічних реакцій життєдіяльності, а також забезпечити регуляцію  процесів, що у ній відбуваються. Це досягається завдяки забезпеченню функціонуючих нейронів кровоносними судинами–капілярами за участі глії.

Зовнішня діяльність  людини та внутрішні  процеси, що відбува- ються в організмі, здійснюються  за механізмом  рефлексу,  що керу- ється із ЦНС.

Кожна  клітина,  група клітин, орган працюють у двох режимах: збудження  (діяльний стан) і гальмування (призупинення діяльно- го стану і відновлення). Збудження і відновлення — це два проти- лежних процеси, взаємодія яких забезпечує погоджену діяльність нервової системи, погоджену діяльність органів тіла, регуляцію та вдосконалення функцій  усього організму.

Нервова тканина — основна  тканина  нервової  системи.  Осно- вним структурним і функціональним елементом нервової тканини є нервова клітина, розміщена в невроглії. Нервові клітини зв’язані одна з одною через синапси, що забезпечує  передачу нервових імпульсів і виконання найрізноманітніших рефлекторних актів. Із нервових клі- тин побудовані  органи і відділи  нервової  системи: головний  мозок, спинний  мозок, спинномозкові та черепно-мозкові нерви, нервові ганглії, нервові закінчення,  вегетативна нервова система.

Нервові волокна — відростки  невронів, вкриті особливими оболонками,  що проводять нервові імпульси між невронами  та від

невронів до клітин органів і зворотно. Відповідно  до особливостей будови оболонок  розрізняють нервові волокна  м’якотні, або мієлі- нові, та безм’якотні.  Оболонки нервових  волокон  виконують  тро- фічну і захисну фікції, а також забезпечують ізольоване проведення збудження. Залежно від напряму проведення імпульсу розрізняють доцентрові (аферентні, або чутливі) нервові волокна, які проводять нервовий імпульс від рецепторів до центральної нервової системи, і відцентрові  (еферентні, або рухові) нервові волокна, що передають нервовий  імпульс від центральної нервової системи до органів.

Нервовий імпульс —  хвиля  збудження,  яка  поширюється по нервовому волокну. Нервовий імпульс забезпечує  передачу інфор- мації від рецепторів  до нервових  центрів  і від них до виконуючих органів — скелетної мускулатури, гладеньких  м’язів внутрішніх ор- ганів, судин, залоз внутрішньої секреції тощо.

Захворювання центральної нервової  системи  здебільшого  ви- кликають порушення  функцій  нервової та м’язової систем (парези, паралічі).  Парез (від грець. рaresis — ослаблення) — «неповний  па- раліч», ослаблення довільних  рухів. Параліч  (від грець. рaralysis — розслабляти) — розлад рухової функції у вигляді повної відсутності довільних рухів внаслідок порушення іннервації відповідних м’язів. Фізичні вправи активізують мотонейрони спинного мозку хворого, збільшують біопотенціал м’язів і тим самим сприяють відновленню їхньої функціональної діяльності.

Однією  із актуальних  проблем  сучасності  є інсульт.  За  остан- ні десятиліття ця хвороба значно омолодилася. Інсульт — це різке обмеження  кровопостачання частини головного мозку. Жодна час- тина тіла не може тривалий час залишатися без кровопостачання, оскільки  кров забезпечує  необхідним  для життєдіяльності киснем та іншими поживними речовинами.  Однак особливо вразливим до призупинення кровопостачання є головний мозок, який контролює увесь організм, відповідає  за розумову  і фізичну  діяльність.  Пору- шення функції головного мозку впливає на поведінку та дії людини або негайна їх відсутність.

Фахівці-медики розрізняють два види інсульту — ішемічний та геморагічний.  Близько 82 \% інсультів  є ішемічними.  Хоча гемора- гічний інсульт зустрічається рідше, але він частіше закінчується смертю хворого [40].

Ішемічний інсульт

Внаслідок обмеження  кровопостачання будь-якої ділянки голов- ного мозку виникає ішемія головного мозку, і клітини на цій ділянці, що не отримують достатньої кількості кисню, перестають нормально функціонувати. Перестають  вони  функціонувати на будь-який час чи вмирають, залежить від ступеня ішемії та її тривалості.

Поступаючі  напади  ішемії викликають порушення  нормальної функції  клітин  на період від кількох хвилин  до 24 годин. Коли до- статня кількість  крові знову надходить  по судинах, ці клітини  від- новлюються  і функції  організму  через певний  час відновлюються. При дуже важких  і тривалих  нападах ішемії відбувається інсульт. Ішемічний  інсульт  — це екстремальна форма  ішемії, що викликає відмирання клітин головного мозку, — так званого інфаркту  голов- ного мозку.

Ішемічний інсульт виникає з тієї ж причини, що і захворювання серця. У обох випадках  винуватцем  є жирові відкладення — атеро- склеротичні бляшки. При інсульті вони утворюються в середині ар- терій шиї і голови, при захворюваннях серця — в коронарних артері- ях, що йдуть до серця. Атеросклеротичні бляшки можуть викликати інсульт, повністю блокувавши артерію, що йде до головного мозку. Здебільшого, однак, бляшки  просто звужують  отвори артерій, під- вищуючи  турбулентність кровотоку  і сприяючи  утворенню  згуст- ку крові — тромбу. Тромб, що утворився у звуженій  артерії, може призупинити кровотік і викликати інсульт. Або ж фрагмент тромбу (ембол чи блукаючий тромб) може, відірвавшись, перекрити один із більш мілких кровоносних судин мозку. Для людини, що страждає захворюванням серця, характерний підвищений ризик інсульту че- рез постійну загрозу, що тромб, відірвавшись від коронарної артерії, яка веде до серця, може з кровотоком попасти до мозку.

Геморагічний інсульт

Інший  тип  інсультів  викликає крововилив. Крововилив може виникнути у  будь-якій   частині  тіла:  найбільш  небезпечним   для життя  є крововилив у ділянці  головного  мозку або поблизу  нього. Геморагічний  інсульт відбувається під час розриву  артерії, що йде до мозку, внаслідок  чого кров надходить  у мозок або пустоту між зовнішньою   поверхнею  мозку  та  черепом.  Геморагічний  інсульт

може виникнути з багатьох причин.  Розрив  аневризми — здебіль- шого одна із причин  геморагічного  інсульту.  Цей вид інсульту  зу- стрічається  у людей, які  страждають  атеросклерозом у поєднанні з високим  артеріальним тиском. Тому у певній мірі для зниження ризику інсульту слід вести здоровий спосіб життя.

Геморагічний інсульт значно частіше призводить  до летального випадку  хворого. Це пояснюється тим, що не тільки  порушується кровопостачання певної ділянки  головного мозку, де відбувся роз- рив артерії, але і виникає тиск на головний мозок, набрякає тканина головного мозку. Якщо після інсульту хворий залишається живим, тиск і набряк  мозку з часом спонтанно  зникнуть.  Інколи  викорис- товують хірургічне втручання. Здоров’я осіб, що успішно перенесли операцію, здебільшого повністю або майже повністю відновлюється.

Залежно від того, яка частка головного  мозку уражена  інсуль- том, порушуються  ті чи інші функції головного мозку. Так, якщо уражена ліва півкуля головного мозку, у хворого порушується пра- ва частина тіла (порушується мова, стиль поведінки  повільний і обережний,  розлади  пам’яті (мова),  намагається виконати  деяке незнайоме завдання тощо). Якщо уражена права півкуля головного мозку, у хворого порушується ліва частина тіла (порушується про- сторове  сприйняття, здатність  оцінювати  відстань,  розмір,  швид- кість руху, стиль поведінки швидкий  та імпульсивний).

З метою реабілітації  хворих з успіхом використовують фізіоте- рапію та інші методи фізичної  реабілітації  у перші 6 місяців  після інсульту. Тому саме у цей період необхідно використовувати всі за- соби, щоб відновити  функціональну діяльність  та працездатність. Заняття фізичними вправами  необхідно  продовжувати і після  6 місяців. Разом з тим багато хворих перестають виконувати фізичні вправи після завершення стандартної програми реабілітації. Голов- ною причиною  хворі називають,  що терапія  впродовж  6 місяців  у значній  мірі усуває  неврологічні  порушення,  і немає  необхідності продовжувати заняття,  так як вони уже не дають відчутних резуль- татів. Тут криється помилка цих хворих. Адже більш високий рівень фізичної підготовленості дає можливість  людині працювати  протя- гом більш тривалого відрізку часу, а також дає можливість опанову- вати нові види фізичних  вправ або виконувати «старі», які раніше йому були не під силу. Результатом є підвищення функціональних можливостей і зниження ступеня порушення  працездатності.