Історія політичних вчень - Навчальний посібник (Безродний Є. Ф., Уткін О. І.)

Розділ І ІсторІя  полІтичних вчень як наука

1. Предмет історії політичних вчень

Сучасна політична наука розвивається на основі еволюції полі- тичних ідей країн світу, нагромаджених знань, удосконалення мето- дів  аналізу  політичної  практики.  Розвиток  людської  цивілізації вчить, що духовне життя суспільства є відбиттям умов його матеріаль- ного життя. Головною силою, що визначає обличчя, характер сус- пільного устрою, розвиток суспільства, є спосіб добування засобів до життя, спосіб виробництва матеріальних благ.

Разом з тим, історія вчить, що політичні, правові, філософські, художні, релігійні погляди суспільства і відповідні їм політичні, правові та інші установи мають виключне значення в житті суспіль- ства. Якщо старі політичні погляди гальмують розвиток суспільства, то нові ідеї, теорії сприяють просуванню вперед в інтересах передових верств населення. При цьому нові політичні ідеї і теорії з’являються лише тоді, коли цього вимагає саме суспільство, його матеріальне життя. На основі конфлікту між новими продуктивними силами і старими виробничими відносинами, на основі нових економічних потреб суспільства виникають нові суспільні ідеї, нові ідеї організу- ють і мобілізують маси. Маси згуртовуються, створюють нову владу, використовуючи її для усунення старих порядків в галузі виробни- чих відносин і утвердження нових порядків.

 

Сила нових політичних ідей яскраво проявилась в революційні періоди. Вони відображають інтереси певних класів, насамперед па- нівних. Історія політичних вчень — це історія виникнення і розвит- ку таких поглядів і теорій, котрі відбивають інтереси класів, їх став- лення до державної влади, політичної організації суспільства на то- му чи іншому етапі його розвитку. Історія політичних вчень як одна із галузей соціально-гуманітарної науки має велике значення в житті суспільства. Вивчаючи виникнення і розвиток політичних поглядів і теорій класів, що борються, історія політичних вчень дає відповідь на питання про те, чим обумовлені їх поява та зміни в певній конк- ретно-історичній обстановці, коли і при яких умовах виникли в сус- пільстві передові політичні погляди і теорії, яку роль ці передові по- гляди і теорії відіграли в організації і мобілізації народу на боротьбу за вирішення назрілих завдань суспільства.

Вивчення історії політичних вчень дає нам відображення стану суспільства на тому чи іншому етапі його історичного розвитку і до- помагає краще пізнати хід історичного процесу. Із сказаного випли- ває, що предметом історії політичних вчень є історія виникнення і розвитку політичних поглядів і теорій мислителів, їх нових ідей і тео- рій, що відбивають інтереси суспільств на тих чи інших етапах їх розвитку.

2. Метод вивчення проблем історії політичних вчень

Історія політичних вчень як наука розглядає виникнення і роз- виток тих чи інших політичних поглядів і теорій не у відриві від оточуючих явищ, не з точки зору вічної справедливості або будь- якої іншої ідеї, а з точки зору тих умов, котрі породили ці вчення, тих суспільних явищ, з якими зв’язано виникнення, розвиток і зміна політичних  ідей  і  теорій.  Керуючись  діалектичним  методом  про

 

безперервний рух і розвиток, від відмирання старого і наростання нового як закону розвитку історія політичних вчень як наука відки- дає «вчення» про «непорушність» суспільних порядків, про «вічні принципи» приватної власності та експлуатації і «про вічні ідеї» підкорення селян поміщикам, робітників — капіталістам і т. п.

Звідси випливає, що нові політичні і правові погляди суспільст- ва розвиваються, а старі відмирають. Тому при вивченні історії полі- тичних вчень слід звертати увагу на з’ясування сутності політичної ідеології, кількісних і якісних змін в житті суспільства, ґрунтовного аналізу історії виникнення і розвитку нових теорій, їх ролі в станов- ленні соціально-політичних ідеалів людської цивілізації.

3. Основні завдання курсу історії політичних вчень

Курс історії у вищих навчальних закладах має своїм завданням озброїти студентів знанням історії виникнення і розвитку основних напрямів політичної ідеології на всіх етапах розвитку суспільства, знанням історії появи нових передових політичних ідей. Цей курс повинен на конкретних історичних фактах показати службову роль політичних ідей про державу, право, про політичні організації суспіль- ства в цілому. Політичні погляди, ідеї, теорії виникли в класовому суспільстві. При первіснообщинному устрої, де не було класів, не було держави, не було права, не було політики, — не було і не мог- ло бути політичних і правових поглядів і теорій.

В суспільстві, розділеному на рабів і рабовласників, базис рабо- власницького устрою визначав характер політичних ідеалів класів, що борються в суспільстві. Рабовласники могли утримувати в підко- ренні великі маси рабів і обездоленого, розореного вільного насе- лення лише шляхом жорстокого терору. Рабовласницька держава, і насамперед його армія, була знаряддям цього придушення. В арсеналі

 

засобів, за допомогою яких рабовласники стародавніх країн — Ки- таю, Індії, Вавилону, Єгипту, стародавньої Греції та Риму — трима- ли у вузді рабів, була й ідеологічна зброя. Зрозуміло, що існували суперечності між окремими групами рабовласників, але в корінних питаннях ідеологія рабовласників була єдиною.

На зміну рабовласницькому ладу прийшов феодальний, рабо- власницька держава була замінена феодальною. Поглядам феодалів, їх волі стали відповідати політичні і правові установи феодального ладу, основою якого була феодальна власність на землю.

Політичні теорії духовних і світських феодалів створювались і поширювались насамперед для прищеплення трудящим масам дум- ки про непорушність кріпосницьких відносин. Пануючою ідеологі- єю у феодальному суспільстві була релігія. Церква була крупним феодалом, мала величезні земельні багатства, грошові та інші засо- би, була монополістом в усіх галузях розумового життя. В ті часи політика і юриспруденція, як і інші науки, перетворилися в прості галузі богослов’я, бо основу цих наук складали ті ж принципи, які розвивали богослови. Догмати церкви одночасно стали й політич- ними аксіомами, а біблейські тексти мали у будь-якому суді силу закону.

Церква і світські феодали вогнем і мечем боролися проти анти- феодальних ідей. На вогнищах інквізиції, в застінках феодальних кня- зів та імператорів гинули ті, хто осмілювався підняти голос протесту проти феодального устрою і релігійного світогляду. Проте ці заходи не зупинили і не могли зупинити прогресивних суспільно-політичних думок, необхідність яких була обумовлена ходою історії.

В міру дальшого розвитку продуктивних сил і перетворення фео- дальних виробничих відносин в їх гальмо, стали все більше по- ширюватися нові, передові ідеї і теорії, спрямовані проти феодаліз- му. Буржуазія, кровно заінтересована у знищенні феодальних поряд- ків і відносин, виступає носієм цих передових ідей, очолює боротьбу з феодальним режимом. Буржуазні ідеологи знімали ореол святості з

 

пануючої в суспільстві релігійної ідеології, проголосили наявність у людини природних і невідчужуваних прав. Антифеодальні ідеї і тео- рії мали велике значення в боротьбі проти феодалізму і забезпечили перемогу буржуазних революцій, нових капіталістичних виробни- чих відносин.

Отже, базис рабовласницького устрою має свої політичні по- гляди і теорії, базис феодального устрою — свої, капіталістичний — свої, соціалістичний — свої. Звідси витікає, що періодизація історії політичних вчень повинна будуватись стосовно історії суспільства в цілому, тобто до історії зміни одного типу виробничих відносин, од- ного базису другим. Цим визначається структура курсу історії полі- тичних вчень.