Розділ ххІv полІтична ІдеологІя ленІнІзму

1. Передумови формування ленінізму

Ленінізм виник у кінці ХІХ — на початку ХХ століть, в період імперіалізму, коли суперечності капіталізму набули особливої гост- роти в результаті нерівномірного економічного і політичного розвит- ку окремих капіталістичних країн. Об’єктивний розвиток свідчить, що саме в царській Росії на кінець 90-х років ХІХ ст., в особі робіт- ничого класу, тісно зв’язаного з мільйонними масами селянства, визріла та реальна суспільна сила, котра здатна підготувати і здійс- нити соціалістичну революцію в одній з найбільших країн світу. Незважаючи на відносно швидкі темпи росту капіталізму в цілому царська Росія продовжувала сильно відставати в своєму економічно- му розвитку від інших капіталістичних країн. Переважна більшість населення займалася сільським господарством, в якому після рефор- ми 1861 року продовжували панувати напівфеодальні відносини. Це призвело до крайньої відсталості сільського господарства, обездо- ленню та обезземеленню широких селянських мас.

У Росії назрівала революція. Робітничий клас висувається на передові позиції боротьби. Не випадково, що саме Росія стала бать- ківщиною ленінізму. Спираючись на досвід робітничого класу країн Західної Європи, В. І. Ленін творчо розвинув марксистську теорію,

збагатив її новими ідеями і положеннями. Він вважав, що для російсь- ких соціалістів необхідна самостійна розробка теорії Маркса, оскільки ця теорія дає лише загальні керівні положення, котрі застосовують- ся, зокрема, до Англії інакше, ніж до Франції, до Франції інакше, ніж до Німеччини, до Німеччини інакше, ніж до Росії. І російські марксисти спрямували свою діяльність на збирання і об’єднання ра- дикально настроєних людей під прапором марксового соціалізму, надання йому організованого характеру.

І з’їзд Російської соціал-демократичної партії в Мінську (1898) офіційно проголосив утворення загальноросійської марксистської партії. На ІІ з’їзді партії (1903) відбувся розкол в російській соціал- демократичній партії, що стояла на платформі марксизму. Утвори- лися дві різних течії. Одна стала революційною марксистською організацією робітничого класу Росії на ідейно-політичних і органі- заційних принципах, які розробив В. І. Ленін. «Більшовизм існує, як течія  політичної  думки  і  як  політична  партія,  з  1903 року»,  — писав В. І. Ленін. В особі Леніна російський і міжнародний пролета- ріат мали видатного теоретика і організатора, продовжувача справи і вчення Маркса і Енгельса, стратега соціалістичної революції.

Найвидатнішими  ідеологами  ленінізму  (більшовизму)  бу- ли В. І. Ленін, М. І. Бухарін, Й. В. Сталін. Особливості меншовизму відбиті в працях Г. В. Плеханова, Л. Мартова та ін. Історія свідчить, що більшовики в питаннях теорії і практики виступали активніше від меншовиків. Тому прихильників В. І. Леніна називали ленінця- ми, а їх вчення — ленінізмом ХХ ст.

2. Політичне вчення В. І. Леніна

Володимир Ілліч Ульянов (Ленін) (1870–1924) народився в міс- ті Симбірську, розташованому на березі Волги. Його батьки належа- ли до передової російської різночинної інтелігенції. В сім’ї Ульянових

було восьмеро дітей (двоє з них померли зовсім маленькими). Воло- димир був четвертим. Він ріс жвавою, здоровою, життєрадісною дитиною. До сімнадцяти років Володя Ульянов навчався у Симбірсь- кій класичній гімназії, переходив з класу в клас, одержуючи перші нагороди. В 1886 році помер батько, в 1887 році був страчений брат Олександр. Все це тяжко вразило молодого Леніна і водночас зміц- ніло його революційні погляди. Гімназію Володимир закінчив з золотою медаллю, у 1887 році вступив до юридичного факультету Казанського університету. Незабаром на знак протесту проти вста- новлення поліцейського режиму в університеті подав заяву про звіль- нення з числа студентів. За розпорядженням Казанського губернато- ра був заарештований, ув’язнений і висланий в село Кукушкіно під негласний нагляд поліції. Восени 1888 року В. І. Ленін повернувся до Казані, але в університет його не допустили. Він вступив до марк- систського гуртка, ґрунтовно вивчає твори К. Маркса і Ф. Енгельса, зрозумівши зрозумів, що найбільш активною силою у боротьбі з ца- ризмом є робітничий клас.

У 1891 році він екстерном блискуче склав іспити в Петербурзь-

кому  університеті  і  отримав  диплом  першого  ступеня.  Протягом

1892–1893 рр. працював помічником присяжного повіреного і висту- пав у Самарському суді. Більшість його підзахисних становили селяни-бідняки  та  ремісники.  В  1893 р.  виїздить  до  Петербургу, встановлює зв’язки з марксистами ряду великих міст Росії, починає створення революційної пролетарської партії. Написав праці «Що таке друзі народу і як вони воюють проти соціал-демократів» (1894),

«Розвиток капіталізму в Росії». В 1895 р. він організував петербурзь- кий «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Того ж року його заарештували, а лютому 1897 року вислали на три роки у село Шушенське Єнісейської губернії. 1900 року виїхав за кордон, де ра- зом із Г. В. Плехановим почав видання газети «Искра». У цей період написав праці «Що робити?» (1902), «Крок вперед, два кроки назад» (1904).

У  період  революції  1905–1907 років  у  Росії  Ленін  розвинув ідею гегемонії пролетаріату в буржуазно-демократичній революції, розробив теорію переростання останньої в соціалістичну («Дві так- тики соціал-демократії в демократичній революції» (1905). Під час світової війни Ленін висунув лозунг про переростання імперіалісти- чної війни у громадянську. В 1917 році приїхав до Петрограду, де у квітневих тезах проголосив курс на перемогу соціалістичної рево- люції. Увечері 24 жовтня (6 листопада) він прибув до Смольного і очолив керівництво Жовтневим повстанням. На ІІ Всеросійському з’їзді Рад був обраний головою Ради Народних Комісарів. 21 січня

1924 року помер у Москві і похований у Мавзолеї.

Як організатор Комуністичної партії і засновник радянської держави В. І. Ленін продовжив вчення К. Маркса і Ф. Енгельса, роз- винув  марксистське  вчення  з  питань  держави  і  права,  найбільш повно і систематизовано виклав його у праці «Держава і революція» (1917). Згідно з його поглядами держава, у власному розумінні слова, є машиною для експлуатації одного класу іншим. Держава виникла, коли з’явилася приватна власність і суспільство розкололося на антагонічні класи. У творі викладено уявлення більшовиків про загальні та відмінні риси двох фаз комуністичної формації та умови переходу від  нижчої фази  —  соціалізму  до  вищої  —  комунізму. Ленін називав буржуазну державу знаряддям класового панування буржуазії і говорив про необхідність союзу пролетаріату з усіма трудящими для зруйнування ним буржуазної державної машини і встановлення диктатури пролетаріату. Він вважав неминучим існу- вання держави при соціалізмі і визначав передумови її відмирання за умов комунізму.

В. І. Ленін передбачав, що творча роль пролетарської держави в ході соціалістичного будівництва дедалі зростатиме. Її мета — побу- дувати соціалізм, ліквідувати поділ суспільства на класи, залучити всіх громадян до суспільно корисної праці. Він же сформулював головні  завдання  соціалістичної  держави:  охорона  соціалістичної

власності, контроль за мірою праці і споживання, організація у за- гальнонаціональному масштабі крупного виробництва, розподіл ро- бочої сили між різними галузями економіки, здійснення зовнішньої політики, захист Країни Рад від зовнішніх ворогів. В. І. Ленін спря- мував зусилля народу на створення нового державного і суспільного ладу. «Соціалізм, — роз’яснював він, — не створюється за вказів- ками згори. Його духу чужий казенно-бюрократичний автоматизм; соціалізм живий, творчий є витвором самих народних мас. Держава тоді сильна, коли маси все знають, про все можуть судити і йдуть на все свідомо».

Оскільки молода держава перебувала у капіталістичному ото- ченні, він розробив питання про збройні сили пролетаріату, сформу- лював наукові основи організації будівництва Радянської Армії як армії нового типу. Перша Конституція РСФРР, проект якої був роз- роблений на основі вказівок і за участю В. І. Леніна, була затвердже- на у 1918 році. У 1920–1921 рр. федеративні зв’язки радянських рес- публік розширилися і зміцніли. Постало питання про об’єднання радянських республік. «Ми, — зазначав Ленін, — визнаємо себе рів- ноправними з Українською РСР та ін., разом і нарівні з ними входи- мо до нового союзу, нової федерації — Союзу Радянських Соціаліс- тичних Республік. Важливо, щоб ми не давали поживи «незалежни- кам», не знищували їх незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік». 30 грудня 1922 року І Всеро- сійський з’їзд Рад прийняв Декларацію і схвалив Союзний договір про утворення СРСР.

Одним із найважливіших завдань соціальної політики В. І. Ле- нін вважав зміцнення радянської держави, розвиток радянської де- мократії, удосконалення державного апарату, без якого, на його думку, не можна керувати економікою та іншими галузями суспіль- ного життя, забезпечити оборону країни. Велику увагу він приділяв посиленню Рад. Перед місцевими Радами він ставив завдання біль- ше займатися практичними питаннями господарського будівництва,

матеріально-побутового обслуговування трудящих. На його думку місцеві органи у своїй роботі мали виходити із загальнодержавних інтересів, суворо дотримуватись державної політики. В. І. Ленін ста- вив питання про систематичне зменшення і здешевлення радянсько- го апарату шляхом його скорочення, більш досконалої організації, ліквідації тяганини, бюрократизму і зменшення непродуктивних видатків.

Колегальність він вважав найвищим принципом державного керівництва і послідовно дотримувався цього принципу у своїй ді- яльності. Головним у роботі апарату, вчив Ленін, є правильний до- бір людей і перевірка виконання прийнятих постанов, завдань і ди- ректив. «Перевіряти людей і перевіряти фактичне виконання діла, — зазначав він, — у цьому, ще раз у цьому, тільки у цьому тепер суть усієї роботи, всієї політики».

В. І. Ленін надавав величезного значення створенню системи державного контролю, ефективності судових органів. Соціалістичну законність він розглядав як одне з могутніх знарядь у боротьбі за пе- ребудову суспільства на соціалістичних засадах, як один із найваж- ливіших принципів радянської демократії. В. І. Ленін особисто керу- вав розробкою радянського судового законодавства, підкреслюючи, що треба створити такі правові норми, які сприяли б розв’язанню за- вдань соціалістичного будівництва. Він вимагав суворого дотриман- ня соціалістичної законності, охорони прав, свобод та інтересів тру- дящих, говорив про створення прокуратури, незалежної від місце- вих органів, яка повинна стежити за встановленням дійсно однако- вого розуміння законності в країні.

У центрі уваги В. І. Леніна було питання про долю соціаліз- му в Радянському Союзі. Першочерговим завданням він вважав побудову  основ  соціалізму  —  «підведення  економічної  основи для нової, соціалістичної будови», «побудову фундаменту соціа- лістичного суспільства». В його творах, що визначають ступені розвитку, вживаються поняття повного соціалістичного суспільства,

розвинутого соціалістичного суспільства, «соціалізм, що остаточно переміг і зміцнився».

Згідно його поглядів настане час, коли країна поступово й зако- номірно прийде до комунізму. Комунізм, говорив В. І. Ленін, «може розвинутися лише тоді, коли цілком зміниться соціалізм». Цей про- цес триватиме більший або менший період, перш ніж нове суспіль- ство досягне стану «цілком зміцнілого і сформованого, цілком роз- винутого й дозрілого комунізму». В цілому ленінізм як ідеологія глибоко пустив свій вплив у світі. Досить сказати, що твори В. І. Ле- ніна, за даними 1979 року, видавалися 134 мовами народів світу в

63 країнах. Тиражі їх обчислюються сотнями мільйонів примірни- ків. Відповідно до англо-американських соціальних енциклопедій, В. І. Ленін входить в першу десятку видатних особистостей світової історії.

3. Політичні ідеї М. І. Бухаріна

У своєму «Політичному заповіті» — «Листі до з’їзду» В. І. Ле- нін назвав Миколу Івановича Бухаріна (1888–1938) одним із круп- них теоретиків Комуністичної партії. Він був популярним не тільки серед комуністів Радянської Росії, але й набув міжнародної відомос- ті   своїми   науковими   працями,   в   яких   дотримувався  поглядів К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Леніна з принципових проблем марк- систського-ленінського вчення.

М. І. Бухарін народився у Москві в сім’ї вчителів. У 4,5 роки він вже міг читати і писати, захоплювався природною історією, зби- рав колекції комах, тримав птахів. Багато читав. Закінчив школу

«першим учнем». У першій московській гімназії вчився майже на відмінно, не докладаючи зусиль. Займався економічною марксистсь- кою  теорією.  В  1906 році  офіційно  став  членом  РСДРП  (б),  з

1908 року — член Московського комітету партії, кілька разів ареш-

товувався. 1910 року виїхав за кордон, де познайомився з Леніним, який справив на Бухаріна великий вплив: займається літературною діяльністю. Після революції 1917 року повернувся до Москви, став членом Виконкому Московської Ради, членом МК, редактором «Со- ціал-демократа» і журналу «Спартак». На VІ з’їзді партії був обра- ний до ЦК, потім став членом Політбюро, членом президії Виконко- му Комінтерну, редактором газети «Правда». З теоретичних праць важливими є: «Світове господарство і імперіалізм», «Політична еко- номія рантьє» (критика теорії цінності і прибутку так званої «авст- рійської школи»), «Економіка перехідного періоду», «Теорія історич- ного  матеріалізму», «Вчення Маркса  і  його  історичне значення»,

«Імперіалізм і нагромадження капіталу», «Програма комуністів біль- шовиків», «Від диктатури царизму до диктатури пролетаріату», багато брошур і статей. В 1929 році був обраний дійсним членом Академії наук СРСР.

Твердо слідуючи текстам праць К. Маркса, Ф. Енгельса, В. І. Ле- ніна, М. І. Бухарін дотримувався марксистсько-ленінських поглядів на такі принципові положення, як класовість держави і права, фун- кції і форми буржуазної державності, диктатури пролетаріату, радянської держави, їх природу і призначення. Відповіді на них він шукав  на  основі  досягнутого  рівня  теоретичної  думки.  Лені- нізм М. І. Бухарін визначає як синтез троякого роду: «По-перше, це є повернення до марксової епохи, але не просто повернення, а по- вернення збагачене всім новим, тобто — це синтез Маркса з усіма результатами аналізу новітніх соціально-економічних явищ. По- друге, це є поєднанням і синтезом теорії і практики робітничого класу, що бореться і перемагає, і, по-третє, це є синтез руйнівної й творюваної роботи робітничого класу». Ленінський марксизм, доводив М. І. Бухарін, як конкретний додаток і збагачення маркси- стської методології значно ширше, ніж марксизм Маркса, бо це вчення увібрало все нове, що принесла соціальна практика після Маркса і Енгельса.

М. І. Бухарін завжди захищав тезу, що «держава є продуктом класового поділу суспільства. Будучи продуктом розвитку суспільс- тва в цілому, вона в той же час є наскрізь класова організація». Лег- кість перемоги в революції, грандіозний ентузіазм народних мас, на- ближення пролетарських революцій в Європі породили в багатьох, в тому числі й у Бухаріна, тверду впевненість у швидкому здійсненні завдань будівництва соціалізму. Через день після Жовтневої рево- люції 1917 року в газеті «Социал-демократ» з’явилася стаття Бухарі- на «До соціалізму». Він пише: «Настає некапіталістичний, напівсоці- алістичний порядок речей. Напівсоціалістичний, оскільки, по-перше, це є ще епоха диктатури, а не безкласовий соціалізм, оскільки, по- друге, надто значні ще будуть на перших порах неорганізовані від- носини на селі».

Свої погляди на процес будівництва соціалістичного суспільст-

ва М. І. Бухарін змінював. В роки громадянської війни, в своїй праці

«Економіка перехідного періоду» він писав, що треба відмовитись від думки, мов би прогрес продуктивних сил як неодмінна умова іс- нування нового суспільного устрою почнеться зразу, з самого почат- ку пролетарського перевороту. «Соціалізм прийдеться будувати. Наявні речові і особисті ресурси є лише відправним пунктом розвит- ку, котрий обійме собою цілу велику епоху». Проводячи відмінність між  генезисом  капіталізму  і  соціалізму,  М. І.  Бухарін  відзначав:

«Капіталізму не будували, а він будувався… Якщо процес створення капіталізму був стихійним, то процес будівництва комунізму є в знач- ній мірі свідомим, тобто організованим процесом… Епоха комуніс- тичного будівництва буде тому неминуче епохою планомірної і ор- ганізованої роботи, пролетаріат буде вирішувати своє завдання, як суспільно-технічне завдання побудови нового суспільства, яке сві- домо ставлять і свідомо вирішують.

В. І. Ленін позитивно оцінив таку тезу. Методів будівництва в період громадянської війни не було. Вважалося, що основним є створення нового суспільного устрою за допомогою революційного

насилля. Воно, писав М. І.  Бухарін, з  одного боку, повинно було зруйнувати старі суспільні форми, а з другого — «активно допомог- ти формуванню нових виробничих відносин». Таке трактування ролі революційного насилля переважало в той час серед комуністів і ста- новило основу політики «воєнного комунізму».

М. І. Бухарін підтримав нову економічну політику, визначив її

«як грандіозну, на ряд років розраховану, стратегічну операцію про- летаріату на господарському фронті», основним завданням якої ста- вала побудова крупної соціалістичної промисловості при тимчасовому посиленні дрібнобуржуазних і крупнобуржуазних господарських форм. По досягенню цієї мети, писав Бухарін, ми повернемо кермо, що буде означати поступову економічну ліквідацію крупного при- ватного господарства і економічне підкорення дрібного виробника керівництву крупної промисловості. Він ставить питання про пере- творення сільського господарства шляхом добровільного кооперу- вання, поєднання особистих і суспільних інтересів, поступовості процесу кооперування. М. І. Бухарін особливого значення надавав утвердженню і розвитку гуманістичних принципів соціалізму, зрос- танню культурності народних мас, широкому залученню до управ- ління державою і суспільством.

Активну участь М. І. Бухарін брав у відстоюванні генеральної лінії партії з питання про можливість перемоги соціалізму в одній країні. Типи соціалізму, стверджував він, можуть бути різними, оскільки різними є вихідні рівні розвитку. «Соціалізм будується на тому матеріалі, котрий даний». А готовність цього матеріалу визна- чається рівнем розвитку капіталістичної країни, в якій відбувається соціалістична революція. Вказаними передумовами визначається, на його думку, тип соціалізму і в Радянському Союзі. «Коли ми говори- мо про будівництво соціалізму в нашій країні, — відзначав М. І. Буха- рін, — то ми повинні розуміти, що наш соціалізм в його рості, поки він не досягне повного розквіту, буде до певного ступеня мати свої особ- ливі риси… Він буде тривалий час свого роду відсталим соціалізмом…

Але, все-таки, він буде соціалізмом… Головна риса нашого соціаліз- му полягає в тому, що він будується в селянській країні і тому завдання залучення селянства до справи соціалістичного будівницт- ва важливе». Відповідно до поглядів на суспільство та його історич- ні форми М. І. Бухарін визначав сутність Радянської Росії того пері- оду як особливий устрій, взявши ленінський вираз «епоха диктатури пролетаріату». Однак вклав у нього свій зміст. «Рабський устрій, — писав він, — це одне… Кріпосництво — другий устрій. Капіталізм — третій і т. д. А комунізм — це майбутній — теж зовсім особливий устрій. Перехід до нього — епоха пролетарської диктатури — теж особливий устрій».

Значне місце в теоретичній спадщині М. І. Бухаріна належить проблемам держави. В умовах визрівання революційної ситуації в різних країнах вони висувалися на передній план. Він фіксує класо- ву сутність держави, показує її обумовленість соціально-економіч- ним базисом суспільства. М. І. Бухарін, як він сам говорив, менше всього боровся за владу. У відповідь на звинувачення в 1933 році у вождізмі, він щиро відповів: «Я ніколи не ліз у вожді. Немає у мене даних для вождя». І у лютому 1929 року група Бухаріна не вимагала зміщення Сталіна з посади генсека. «Ми думали лише, — писали во- ни, — що Сталіну слід врахувати пораду (дуже мудру), дану Лені- ним, і не відступати від колективності в керівництві. Ми вважаємо, що тов. Сталіна, як і кожного іншого члена Політбюро, можна і тре- ба поправляти, не ризикуючи за це бути перетвореним на «ворога партії». Забезпечити подібні елементарні умови для роботи членів Політбюро — ось завдання ЦК і ЦКК».

Особливо турбувало його те, що фашизм прийшов до влади в Італії і Німеччині. Враховуючи це, М. І. Бухарін попереджав, що на- ціоналістична Німеччина готується «розбити нашу державу» і що в ній насаджується «відкритий розбій, відкрита скотська філософія, окривавлений кинджал, відкрита поножовщина». Аналіз його теоре- тичної спадщини повинен бути об’єктивним, правдивим і критичним.

4. Політичні погляди Й. В. Сталіна

Сталін Йосиф Віссаріонович (справжнє прізвище — Джугашві- лі (1879–1953)), один із керівних діячів КПРС, Радянської держави народився в сім’ї кустаря швеця. У 1894 році закінчив Горійське ду- ховне училище з відзнакою, вступив до Тифліської духовної право- славної семінарії, з якої був виключений за поширення марксизму. Член партії з 1898 року, учасник революції 1905–1907 років на Закав- каззі. Не одноразово зазнавав репресій. З 1912 року член ЦК РСДРП.

1913 року написав роботу «Марксизм і національне питання», яку позитивно оцінив В. І. Ленін. У 1917 році повернувся із заслання до Петербургу, увійшов до керівних органів партії, брав участь в Жовт- невій революції в складі Військово-революційного центру. Після революції нарком у справах національностей (до 1923 року). З квіт- ня 1922 року за пропозицією В. І. Леніна обраний Генеральним сек- ретарем ЦК РКП (б) і був на цій посаді понад 30 років.

Сьогодні про Сталіна написано багато книг, спогадів, статей, нарисів, особливо в останнє десятиріччя, наповнені злобою і ненави- стю, зображають його деспотом, тираном, який жорстоко придушу- вав будь-яке інакомислення серед своїх соратників. Такі автори не говорять про Сталіна як людину, яка внесла величезний вклад в зміц- нення економічної і оборонної могутності першої в світі соціаліс- тичної держави, в розробку стратегічного плану розгрому фашистсь- кої Німеччини в роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр., у відбудову народного господарства СРСР в післявоєнний період. Створюється враження, що ці автори жили в зовсім іншому світі, ду- же далекому від радянської дійсності. Вони не помічали величезних перетворень в галузі науки, культури, економіки, героїчних зусиль трудящих в ім’я своєї Вітчизни.

Незважаючи на різні оцінки діяльності Сталіна, можна сказати, що він успішно справився з роллю керівника партії і держави, йо- му вдалося діяти відповідно в галузі політичної теорії і практики.

Сталін був великим політичним і державним діячем. Історія ми- нулого  сторіччя  не  знає  жодного іншого,  хто  б  понад  30 років очолював найбільшу світову державу, провів її через усі випробу- вання, розгромив усіх її ворогів. Під його керівництвом в СРСР була ліквідована експлуатація трудящих та її супутників — без- робіття і злиденність, здійснена культурна революція, індустріалі- зація, соціалістична перебудова сільського господарства, Радянсь- кий Союз в кровопролитних боях відбив гітлерівську навалу, віді- грав вирішальну роль в розгромі Німеччини і Японії, врятував людство від німецького фашизму, котрому не змогла протистояти жодна капіталістична держава Європи. Із другої світової війни СРСР вийшов з могутньою економікою, а її збройні сили не мали собі рівних. Ніколи за всю історію СРСР не користувався таким авторитетом і впливом у світі, як при Сталіні. Цілком зрозуміло, що Сталін не був святим, при ньому були допущені серйозні по- милки, невиправдані репресії, в результаті чого разом із ворогами постраждали і невинні люди.

Тому при розгляді політичних проблем, якими керувався Сталін, слід виходити з конкретних умов, в яких знаходився Радянський Со- юз. Як вказувалося у постанові ЦК КПРС від 30 червня 1956 року,

«перебуваючи тривалий період  на  посаді  Генерального секретаря ЦК партії, Й. В. Сталін разом з іншими керівними діячами активно боровся за перетворення в життя ленінських заповітів. Він був від- даний марсксизму-ленінізму, як теоретик і крупний організатор очо- лив боротьбу проти троцькістів, правих опортуністів, буржуазних націоналістів, проти підступів капіталістичного оточення». В цій по- літичній та ідейній боротьбі Сталін набув великого авторитету і популярності, маючи для цього сильний природний практичний розум з цупкою пам’яттю. Він володів здатністю з великої маси да- них, фактів виділити головне, істотне, швидко схоплював основну сутність процесів виробництва, технічні особливості. Володіючи сильною волею, був цілеспрямованим, рішучим, твердим, сміливим,

переконаним в собі. Він був досвідченим політиком, тактиком, досконало володів діалектикою, поступово досягав своєї мети. Сталін працював не рахуючись з часом. День починався в 10–11 го- дині ранку і закінчувався в 3–4 години ночі. Його режим поширю- вався на всіх членів уряду, ЦК партії, а в час війни на працівників Генерального штабу. Для нього не існувало вихідних днів. Про- читував він до пятисот сторінок в день. Уважно слідкував за пері- одикою.

Історії необхідна правда про політичного діяча Й. В. Сталіна. Її можна встановити відповідно до його теоретичної спадщини, що відбита в зібранні творів і окремих виданнях. Серед них такі праці як «Про основи ленінізму», «Жовтнева революція і тактика російсь- ких комуністів», «До питання ленінізму», «Про проект Конституції Союзу РСР», «Історія ВКП (б). Короткий курс», доповіді на з’їздах партії, «Про Велику Вітчизняну війну Радянського Союзу», «Еконо- мічні проблеми соціалізму» та інші. У теоретичній спадщині Сталі- на знайшли відображення теоретичні і практичні проблеми проле- тарської революції, диктатури пролетаріату, будівництва соціалізму і комунізму і т. п.

Й. В. Сталін розвинув ленінське вчення про перемогу соціаліз- му  в  одній  країні.  У  грудні  1924 року  вийшла  праця  «Жовтнева революція і тактика російських комуністів». Обґрунтовуючи поло- ження про перемогу соціалізму в одній країні, він показав, що необ- хідно мати на увазі дві сторони — це питання про взаємовідносини класів всередині країни, що будують соціалізм, міжнародну — питання взаємовідносин між СРСР, поки що єдиною країною соціа- лізму, і капіталістичним оточенням. З внутрішніми труднощами ро- бітники і селяни СРСР можуть справитись власними силами, вони можуть подолати економічно власну буржуазію і побудувати повне соціалістичне суспільство. Але до того часу, поки існує капіталіс- тичне суспільство, існує і небезпека капіталістичної інтервенції про- тив СРСР і реставрації капіталізму.

ХІV з’їзд РКП (б) (грудень 1925 р.) поставив завдання «пере- творити нашу країну із аграрної в індустріальну, здатну виробляти своїми  власними  силами  необхідне  устаткування,  —  ось  в  чому суть, основа нашої генеральної лінії».

Сталін зірвав план Зінов’єва і  Каменєва, спрямований на те, щоб СРСР залишився аграрною країною. З’їзд затвердив в якості основного завдання партії — проведення соціалістичної індустріалі- зації, боротьбу за перемогу соціалізму в СРСР.

ХV з’їзд партії (грудень 1927 року) схвалив рішення про всебіч- не розгортання колективізації сільського господарства. Вжиті захо- ди, в тому числі й насильної колективізації, сприяли тому, що напе- редодні Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. за обсягом проми- слового виробництва СРСР займав перше місце в Європі і друге у світі. В 1934 році на полях СРСР працювало вже 581 тис. тракторів,

32 тис. комбайнів. Колгоспи об’єднували близько 314 всіх селянсь- ких господарств і близько 90 процентів усіх посівних площ. У країні скасували карткову систему на хліб та інші продукти, встановлено вільну торгівлю продовольчими товарами. Колгоспний лад виграв Велику Вітчизняну війну.

Й. В. Сталін  як  Генеральний  секретар  ЦК  ВКП  (б),  створив стратегічну розвідку і контррозвідку. Це дало можливість зірвати всі змови іноземних розвідок, розгромити опозиціонерів. Тільки в 1940 — на початку 1941 років було ліквідовано 66 добре законспірованих резидентур  німецької  розвідки,  понад  1600 крупних  фашистських агентів. Але не обійшлося без серйозних прорахунків, масових ре- пресій.

Як  політик Й. В. Сталін розумів, що  становище у  світі дуже складне і робив все можливе, щоб відвернути війну проти Радянсь- кого Союзу. Проте ця політика не знайшла підтримки з боку правля- чих кіл Англії і Франції. Гітлерівська Німеччина в Європі, Японія на Далекому Сході активізували свою агресивну діяльність. Сталін го- тував країну до активної оборони.

З нападом фашистської Німеччини на СРСР Сталін показав себе видатним політичним діячем і полководцем, який разом з керівним складом Червоної армії обґрунтовував умілий вибір на- несення головного удару на тому чи іншому етапі війни. Завдяки цьому були отримані перемоги під Москвою, Сталінградом, Курськом, на Україні і в Білорусії, в Вісло-Одерській і Берлінсь- кій операціях.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни перед радянсь- ким народом встало важливе завдання: в короткий строк ліквіду- вати тяжкі наслідки фашистської навали — залічити рани, нанесені нею радянській економіці і культурі, життєвому рівню населення. А шкода була страшна — майже 27 мільйонів загиблих, радянсь- кий народ втратив третину своїх національних багатств. У важких умовах Радянський Союз відбудував економіку, ставши могут- ньою державою.

Й. В. Сталін віддавав себе повністю справі будівництва нового суспільства. Він стояв до останніх днів свого життя на позиціях не- примиримості  буржуазної  і   комуністичної  ідеологій.  В   жовтні

1952 року Сталін просив звільнити його з посади Генерального сек-

ретаря ЦК КПРС.

У цілому Сталін за понад 30-літній час перебування на ви- щих партійних і державних посадах вважав себе учнем Леніна. Тому не слід створювати сталінізм і протиставляти його марксиз- му-ленінізму. Сталін жив у певний історичний час і розвивав тео- рію і практику будівництва нового суспільства відповідно до влас- ного розуміння обставин. «Сталін, — писав Шарль де Голль, — мав колосальний авторитет, і не тільки в Росії. Він умів «приру- чити» своїх ворогів, не панікувати при програшу і не насолоджу- ватися перемогами. А перемог у нього було більше, ніж поразок. Сталінська Росія — це не колишня Росія, що загинула разом із монархією.  Але  сталінська  держава  без  гідних  Сталіна  наступ- ників приречена». У цілому ж Й. В. Сталін, зосередивши владу в своїх

руках, був складною і суперечливою особистістю. При цьому слід мати на увазі, що помилки, репресії не можуть бути виправдані і вимагають всебічного аналізу.

В силу різних причин радянська модель соціалізму, яку форму-

вали В. І. Ленін, Й. В. Сталін та інші політичні діячі, зазнала краху.