§ 6. Інституційне забезпечення іпотеки в деяких зарубіжних країнах та його розвиток в україніАрбітражно-регулююча група здійснює контрольну, законодав- чу, арбітражну, судову діяльності та складається з таких компонен- тів: • держава; • суд. Основна група складається з головних суб’єктів іпотечного рин- ку, без яких неможливий процес іпотеки: • позичальники; • кредитори; • інвестори; • майнові поручителі. Допоміжна група включає суб’єкти, діяльність яких полягає у забезпеченні повноцінного функціонування іпотечного ринку: • оцінювачі нерухомості; • нотаріуси; • рієлторські компанії; • страхові компанії; • кадастрові служби; • державні реєстратори нерухомості; • фондові біржі; • суб’єкти депозитарної діяльності; • андерайтери; • органи опіки та піклування. Іпотечний ринок зможе повноцінно функціонувати та динаміч- но розвиватися, тільки після того, як будуть створені сприятливі умови для життєдіяльності його вищезазначених інституційних складових. Ситуації ж, що склалася в інституційній сфері аграрного іпотечно- го ринку крім позитивних аспектів, які ми розглядали в параграфі 1., притаманні ще й негативні, які стримують її розвиток. Найвпливовіші з них такі:
2. Дія мораторію на купівлю-продаж земельних ділянок сільсько- господарського призначення. 3. Недосконалість діючого іпотечного законодавства. 4. Відсутність державних і приватних, спеціалізованих та навпаки інституційних інвесторів [363, с.99]. 5. Обмеженість розмірів бюджетних ресурсів, які б могли бути ви- користані для підтримки розвитку системи іпотечного кредиту- вання аграрного сектору економіки. 6. Високий ризик відсоткової ставки при довгостроковому креди- туванні, оскільки, зобов’язання банківської системи в основно- му сконцентровані в короткострокових пасивах. 7. Високий кредитний ризик у зв’язку з неясністю реалізації прав кредитора, не зважаючи на існуючі правові норми. 8. Низький рівень економічної ефективності сільськогосподар- ського виробництва в Україні зумовлює порівняно невисоку вартість земельних ділянок сільськогосподарського призначен- ня (за винятком земель розташованих поблизу великих міст). 9. Партцеляризація землі (в Україні виділено близько 7 млн зе- мельних ділянок сільськогосподарського призначення, середній розмір яких приблизно 4га [470]). Перспективи подальшого системного та цілеспрямованого роз- витку аграрного іпотечного ринку тісно пов’язані з усуненням вище- зазначених негативних стримуючих факторів. Для того щоб вирішу- вати це питання, спочатку визначимо, яку інституційно-структурну систему іпотечного кредитування доцільно будувати в Україні. По- глянемо на країни Західної Європи, кожна з яких має функціонуючі, динамічні та ефективні ринки іпотеки, які відрізняються інститута- ми на них представленими, що пояснюється історичністю та націо- нальними особливостями економік. Отже, розглянемо інституційні складові іпотечних систем деяких краї Європейського Союзу. Іпотечні кредитні інститути в європейських країнах відрізня- ються використанням різноманітних способів фінансування їхніх іпотечних кредитів. Спосіб залежить в основному від типу іпотечно- го кредиту і варіюється по країнах. Найбільш загальним джерелом коштів для іпотечних кредитів у країнах Західної Європи є ресурси, залучені у вигляді роздрібних депозитів. Згідно з оцінкою Євро- пейської іпотечної федерації, в кінці 1998р. частка депозитів у фі-
Депозитною іпотечною системою є та, в якій кредитори забез- печують фінансування іпотечних кредитів шляхом залучення депо- зитів інституційних та приватних інвесторів. Кредиторами можуть бути спеціалізовані ощадні організації, будівельні товариства і ко- мерційні банки. Успішне функціонування цієї системи потребує використання змінної відсоткової ставки для іпотечних кредитів, оскільки інтереси вкладників забезпечуються завдяки адаптації відсотків за заощадженнями до ринкових умов, що змінюються. В протилежному випадку не буде сформована фінансова база для іпотечних кредитів. Депозитна система домінує у Великобританії, Ірландії, Іспанії, Португалії та Франції. Вона існує і в країнах де пе- реважає система іпотечних банків на іпотечному ринку, таких, як Німеччина та Австрія [217, с.45]. В Україні, за умов певної урядової підтримки та реклами, запровадження ефективної депозитної систе- ми фінансування іпотечного кредитування, на нашу думку, не пови- нно викликати суттєвих проблем та негативних аспектів. Іпотечні облігації відрізняються від інших цінних паперів тим, що забезпечені правом вимоги за іпотечними кредитами, вони да- ють можливість перерозподіляти кошти приватних та інституцій- них інвесторів за допомогою фондової біржі. Нині ринок іпотечних облігацій Європи сконцентрований у трьох країнах. На частку Да- нії, Німеччини та Швеції припадає 85\% європейського ринку іпо- течних облігацій. Інші 15\% розподілили між собою Австрія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Фінляндія та Франція [217, с.46; 446, с.25]. В Європі існує 70 емітентів іпотечних облігацій: 45 – в Німеччині, 10 – в Данії, 5 – у Швеції, по 3 в Австрії, Люксембурзі та Франції та по 2 в Іспанії, Фінляндії та Швейцарії [217, с.47; 446, с.23]. В більшості країн іпотечні облігації випускають спеціалізовані кредитні заклади, діяльність яких регламентується законодавством і контролюється відповідними установами. Насамперед, регламен- туються активні операції кредитних інститутів та вимоги до кре- дитних продуктів. Такий підхід притаманний Данії, Люксембургу, Німеччині, Фінляндії, Франції та Швеції. В деяких країнах, включа-
Зростає роль у фінансовому забезпеченні іпотечного кредиту- вання структурованих іпотечних цінних паперів (MBS). Кредитні інститути створюють спеціальні організації, які купують іпотечні кредити, потім утворюють пули іпотечних кредитів та випускають MBS, які реалізуються інвесторам. Особливістю таких цінних па- перів є те, що банк, котрий надав іпотечні кредити отримує мож- ливість «списати його зі свого балансу», передавши чи продавши спеціалізованій організації, яка зібравши на своєму балансі пул іпотечних кредитів випускає MBS. Власники цих цінних паперів є одночасно і власниками паїв у забезпеченні таких цінних паперів. Первинний кредитор, в той же час, отримує можливість, замість «сек’юритизованого» іпотечного кредиту, отримати відповідний цінний папір, який має ряд переваг. Він менш ризикований, ніж кон- кретний кредит, оскільки забезпечений більшим пулом іпотечних кредитів і кредитні ризики розподіляються рівномірно по всьому об’єму пула, а в користуванні він більш ліквідний та простий. Це за- безпечує рефінансування іпотечних кредитів. За кредитними уста- новами залишаються функції обслуговування виданих та проданих іпотечних кредитів. Водночас час власник такого цінного паперу на відміну від власника іпотечної облігації бере на себе істотну частину ризиків пов’язаних з даним пулом кредитів [217, с.51]. Тому без до- даткових гарантій та державної підтримки ринок цих цінних папе- рів в Україні розвиватиметься дуже повільно. Поширена в Європі, також, і німецька система житлових контр- актних заощаджень. Згідно з якою, потенційні покупці житла за- ключають контракт, який містить зобов’язання клієнта накопичи- ти певну суму за певний період часу, як правило, за більш низькою порівняно з ринковою відсотковою ставкою. За рахунок залучених коштів позичальники отримують кредити також за більш низькими ніж ринкові відсотковими ставками, оскільки, ресурси отримані та- ким чином, дешевші для кредитора, за кошти отримані на звичайно- му фінансовому ринку. Ця система функціонує, в основному, в Ав-
На ринку іпотечного кредитування Данії переважають спеціалізовані іпотечні банки – обмежені організації, що контролюються Finanstilsynet (Датська фінансова рада спостерігачів), згідно з вимогами якої, в іпотеч- них банках обов’язковий та додатковий капітал в будь-який час має бути не менше 8\% від активів зважених на ризик. Функціонують вісім осно- вних іпотечних банків, які входять в Асоціацію Датських іпотечних бан- ків; члени асоціації представляють 90\% всього іпотечного ринку в країні, проте наявні лише два типи іпотечних банків, а саме: Skibskreditfonden (кредитують в основному морську галузь) та Kommunekredit(кредитують муніципалітет, компанії, організації). Їх капітал сформований за рахунок коштів комерційних банків і національного банку. Вони випускають іпо- течні облігації , забезпечені пулами кредитів, це основа формування ресур- сів системи іпотечного кредитування даної країни [151, с.91; 476]. Система іпотечного кредитування Німеччини включає, як депо- зитний ринок, так і ринок іпотечних облігацій, її суб’єктами є: іпотеч- ні банки – обсяг операцій охоплює 53,5\% ринку, формують кредитні фонди за рахунок іпотечних облігацій; ощадні банки, які займають 25\% ринку; комерційні банки, страхові компанії, кредитні кооперати- ви, разом охоплюють 14\% ринку та державні банки, котрі відповідно займають 7,5\%. Характерною рисою іпотечного ринку Німеччини є його жорстке регулювання з боку держави [151, с. 91; 476]. Французька система іпотечного кредитування, як і німецька відзнача- ється значною участю держави. Суб’єкти іпотеки в Франції такі: коопера- тивні банки, які захопили 34\% ринку іпотечних кредитів; комерційні бан- ки, що займають 33\% ринку; ощадні банки, обсяг операцій яких на ринку відповідає 13\%; фінансово-кредитні компанії, які зайняли 20\% ринку, та отримують ліцензії на свою діяльність в області іпотеки, оскільки будь-які банки у Франції можуть здійснювати іпотечні операції без спеціальних лі- цензій. Іпотека цієї країни фінансується за рахунок депозитів, житлових ощадних контрактів та іпотечних облігацій [151, с.92; 476]. Іпотечне фінансування в Великобританії, на відміну від Німеч- чини та Франції впливу держави майже не відчуває. Суб’єкти ринку іпотечного кредитування даної держави такі: універсальні комер- ційні банки, які займають 72\% ринку іпотечних кредитів; будівельні
Крім того, на іпотечному рину Іспанії, також функціонують пе- реважно спеціалізовані іпотечні банки, на противагу, в Італії та Ав- стрії іпотечний ринок обслуговує універсальна банківська система і т.д. [151, с.91-92; 476]. Контролюючим органом у Греції, Ірландії та Італії виступає Центральний банк, в Іспанії окрім Центрально- го банку іпотечну діяльність регулює ще й Міністерство економіки тощо (див. табл. 2.1) [151, с.91-92; 476]. Таблиця 2.1 Елементи інституційної структури систем іпотечного кредитування деяких європейських країн на 01.01.07 [151, с.91-92; 476]
В іпотечному кредитуванні Польщі функціонують універсальні і спеціалізовані іпотечні банки. Масштаби діяльності їх поки що не- значні, їхня робота регулюється Законом «Про іпотечні облігації та іпотечні банки» прийнятим у 1997р. Велике значення в розвитку іпотечного ринку Польщі мало створення Бюро кредитних історій, яке зіграло значну роль у забез- печенні надійності надання банками іпотечних кредитів, знизило рівень ризику неповернення кредитів завдяки формуванню кредит- них історій позичальників. На польському іпотечному ринку пере- важають кредити із змінною відсотковою ставкою, менше іпотечні кредити з інструментом подвійної індексації, трапляються і кредити з фіксованою процентною ставкою [181, c.70-71; 217, с.62-63]. Система іпотечного кредитування Чехії почала свій розвиток в 1995р., після створення необхідної бази нормативно-правового забезпечення. Держава підтримує іпотеку декількома способами: звільняє доходи отримані від операцій з іпотечними облігаціями від сплати податків для збільшення ресурсної бази іпотечних банків; субсидіювання позичальників, у вигляді компенсації, або часткової компенсації відсотків за іпотечними кредитами; вирахування плате- жів за кредитом з бази оподаткування при розрахунку прибутково- го податку громадян; надає державну субсидію на часткову сплату основного боргу і відсотків для збільшення доступності іпотечних кредитів для домогосподарств. Іпотечні операції у Чехії здійснюють універсальні комерційні банки, які отримали спеціальні ліцензії. Основним засобом фінансування іпотеки є іпотечні облігації [181, c.71-72; 217, с.63-64]. В 1996р. у Словакії почала створюватися система заснована на рефінансуванні за допомогою іпотечних облігацій, яка передбачає, що іпотечні кредити фінансуються за рахунок коштів, залучених за рахунок продажі іпотечних облігацій. З квітня 1999р. доходи від операцій з іпотечними облігаціями звільнили від оподаткування [181, c.72-73; 217, с.64-65]. Особливістю іпотеки Литви є наявність системи страхуван- ня іпотечних кредитів від ризику неповернення. В 2000р. Мі- ністерство фінансів заснувало Компанію житлового іпотечного
2001р. капітал компанії становив 4,25млн доларів США. Компанія страхує іпотечні кредити, надані банками та іншими іпотечними фінансово-кредитними інститутами, які заключили з нею контракт. У випадку неповернення кредиту Компанія покриває 100\% неви- плаченої суми за кредитом. Після виплати страхової премії Ком- панією банку, останній переводить всі права вимог за кредитом, включаючи права на заставлену нерухомість, на Компанію. Остан- ня отримує компенсацію в межах страхової винагороди за рахунок коштів, отриманих після звернення стягнення. Якщо залишаються ще кошти від виручки з продажу предмета застави, то вони перера- ховуються в банк. Ціна страхового полісу залежить від рівня LTV. При LTV від 70 до 95\%, ціна встановлюється від 2,77 до 7,80\% суми кредиту. Протягом одного року функціонування Компанія застра- хувала понад 1200 кредитів. Загальний страховий портфель склав близько 84млн доларів США [181, c.73-74; 217, с.65-67]. Можливість перекласти кредитний ризик на страхову компанію збільшила увагу банків до іпотечної діяльності, сприяла росту кон- куренції у банківському секторі [181, c.74; 217, с.67]. Заслуговує на нашу увагу, також, досить цікавий досвід Ар- гентини з досліджуваного питання. В цій країні було створено га- рантійний Фонд для більшої ваги та впевненості в структурованих іпотечних цінних паперах, паях участі в пулах іпотечних кредитів комерційних банків, емітованих суб’єктами іпотечного ринку. Плата за гарантію – 5\% суми кредиту. Гарантійний Фонд створили насам- перед для того, щоб викупати у іпотечних кредиторів – учасників проекту , емітовані цими установами, іпотечні структуровані облі- гації, у випадку, якщо у емітентів немає можливості підтримувати їхній курс під час коливань чи спаду на ринку цих цінних паперів. Розрахунок з Фондом відбувається у будь-яких випадках, коли кре- дитор вирішить скористатися своїм правом, зафіксованим в угоді з Фондом, продати йому свої цінні папери. Іпотечні кредитори – учасники проекту, емітують номіновані по курсу долара США облі- гації, для того, щоб акумулювати грошові кошти для кредитування інвестиційних проектів. Емітент, за бажанням, після узгодження з Фондом може вибрати вид емітованих облігацій [459, 462]. Проте еволюція іпотеки призвела до формування так званої дворівневої системи іпотечного кредитування, де кредитор і емі- тент МВS відокремлені. Насамперед це пояснюється міркуваннями
Підсумовуючи вище досліджене, слід наголосити, що в усіх кра- їнах з розвинутими системами іпотечного кредитування держава надавала кредитним інститутам величезну допомогу, особливо в пе- ріод формування систем. Основною формою державної підтримки іпотечних кредиторів є державні гарантії, що забезпечують додат- кове покриття емітованих цінних паперів. Не менш важливою фор- мою державної підтримки є страхування кредитних ризиків. Зазна- чені два аспекти в розвитку іпотечного ринку, на нашу думку, має реалізувати і українська держава. Узагальнюючи досвід розвитку іпотечного кредитування в зару- біжних країнах, слід зазначити, що саме іпотечне кредитування було одним з основних факторів економічного розвитку в США (новий курс Т.Рузвельта), в Німеччині(післявоєнні реформи Ерхарда), в Аргентині («План Ковальо») та в Чілі (реформи Піночета). Отже, Україна має сформувати ринкову систему довгострокового іпотеч- ного кредитування, яка б знизила ризик банківської діяльності й підвищила доступність іпотечних продуктів, чого нині не спосте- рігається, використовуючи для цих цілей заставу, як спосіб забез- печення повернення кредитів, створила умови для звернення стяг- нення на заставлене нерухоме майно і можливості його реалізації у випадку невиконання боргового зобов’язання, запровадивши аль- тернативні інструменти кредитування, що працюватимуть в умовах економіки, яка перебуває на стадії реформування. У ситуації, що склалася навколо іпотеки в Україні, коли еконо- мічні, політичні, соціально-інституційні та правові передумови вже майже переважно сформувалися, для її подальшого динамічного та швидкого розвитку необхідно вирішити питання, пов’язані з нега- тивними аспектами, зазначеними на початку цього пункту. Для їх розв’язання в системі аграрної іпотеки, яка має свою специфіку, на нашу думку, необхідно створити спеціалізовану організацію, частка держави в якій має становити на момент заснування 100\%. Вважає- мо недоцільним створення спеціалізованого Земельного (Аграрно- го) банку, оскільки для цього потрібні значні фінансові та людські ресурси (статутний капітал банку має становити 10 млн. євро). Крім того, українським законодавством передбачено створення специ-
Така організація могла б називатися – Українське державне аграрне іпотечне підприємство (УДАІП) та складатися з двох час- тин: Фінансово-організаційного департаменту (ФОД) та Страхово- го департаменту (СД). Основними напрямами діяльності ФОД УДАІП повинно бути: • створення та регулювання вторинного іпотечного аграрного ринку, шляхом випуску прав вимог за довготерміновими іпотеч- ними кредитами виданих комерційними банками; • залучення довготермінових ресурсів, у тому числі, шляхом емі- сії власних іпотечних цінних паперів. Водночас Державна Іпотечна установа (ДІУ), має згорнути свою діяльність у сфері аграрної іпотеки і зосередитися на сферах житло- вої та промислової іпотек, а всі питання пов’язані з ринком аграр- ної іпотеки залишити на вирішення ФОД УДАІП, це з часом може привести до того, що іпотечні цінні папери емітовані ФОД УДАІП будуть котуватися вище порівняно з аналогічними паперами еміто- ваними ДІУ, оскільки забезпеченням аграрних іпотечних кредитів в основному виступатимуть земельні ділянки сільськогосподарсько- го призначення, бо, як свідчить світовий досвід є більш надійною заставою, ніж інша нерухомість, що в свою чергу сприятиме притоку капіталів до аграрного сектору. Емісія ФОД УДАІП іпотечних цін- них паперів стимулюватиме: • формування вторинного ринку аграрної іпотеки; • спрямування залучених в результаті емісії коштів на збільшен- ня обсягів іпотечного кредитування аграрного сектору; • інвесторів звернути увагу на перспективи інвестування в аграр- ні іпотечні цінні папери, які можуть стати не тільки одним з най- менш ризикових капіталовкладень, але і одним з найбільш лік- відних. УДАІП на початкову етапі свого функціонування має бути саме 100\% державним інститутом, для того щоб держава: • мала більше можливостей контролю, регулювання та стимулю- вання даного сектору економіки; • впливала на ті елементи ринку аграрної іпотеки, які не мають змоги розвиватися без її втручання; • по можливості, чи при необхідності, чи для вирішення певних завдань – дотувати його з державного бюджету.
Другорядним напрямом діяльності ФОД УДАІП могло б ста- ти надання іпотечних кредитів агропідприємствам. Цю ідею можна було б реалізувати, коли в складі ФОД УДАІП працювало окреме управління з цього питання, наприклад, Управління іпотечного кре- дитування ФОД УДАІП (УІК ФОД УДАІП), як самостійна органі- зація з власним балансом, тобто всі операції даного управління були б відокремленні від основних операцій ФОД УДАІП так званою «стіною захисту». УІК ФОД УДАІП ефективно та корисно функ- ціонувало б, за певної підтримки, ФОД УДАІП, тобто останній міг би перераховувати частину коштів від продажу емітованих власних іпотечних цінних паперів на рахунки УІК, за рахунок цих коштів надавалися б переважно цільові іпотечні кредити в аграрний сектор економіки. Крім того ФОД УДАІП викупав би у УІК його іпотечні кредити, як і у універсальних комерційних банків, це б було другим джерелом фінансування УІК ФОД УДАІП. Кредити УІК мали б попит у сільськогосподарських підпри- ємств, якби, крім стандартних типів іпотечних кредитів, надавалися так звані іпотечні кредити з граничною сумою. Іпотеку з граничною сумую застосовують переважно в Німеччині та Австрії. Суть її по- лягає в тому, що визначається гранична сума, яку може отримати потенційний позичальник, виходячи з вартості предмета який він пропонує в заставу, підписується договір між кредитною установою та позичальником на певний термін, наприклад 5,10,15 років і про- тягом дії цього договору, коли позичальник потребує певну суму ко- штів він звертається до установи і отримує її, але не більше визначе- ної граничної межі. Він може отримати всю суму зразу, частинами, може позичити певну суму коштів, розпоряджатися і користуватися нею рік, повернути, потім позичити ще не заключаючи новий дого- вір і т.д.. Кінцевий розрахунок між позичальником та кредитором повинен відбутися після закінчення терміну дії договору. В Україні цю схему можуть ефективно використовувати не тіль- ки УІК, але і комерційні банки, оскільки агропідприємства гостро потребують грошових ресурсів навесні, для посівної компанії, і ма- ють змогу розрахуватися восени після збирання урожаю, якщо це
СД УДАІП, в свою чергу, має здійснювати страхування всіх наданих в аграрну сферу іпотечних кредитів, як тих, що надавати- муться УІК, так і тих, що надаватимуться комерційними банками, в обов’язковому порядку. Повинна бути визначена ціна страхового полісу, як відсоток від суми кредиту. Прибутки від діяльності СД УДАІП, якщо такі будуть, слід направляти в УІК ФОД УДАІП чи ФОД УДАІП, для збільшення їх довгострокової ресурсної бази, звичайно, якщо УДАІП буде повністю звільнене від оподаткування і матиме державну форму власності. В перспективі СД УДАІП має розширити сферу своєї діяльності й страхувати іпотечні кредити не тільки аграрної, але, і житлової та промислової іпотек. Висновки до розділу 2 Досліджено етапи розвитку іпотеки та іпотечного кредитування в світі, в Російській імперії та на території сучасної України. Роз- глянуто системи іпотечного кредитування. У процесі формування та розвитку національних систем іпотеч- ного кредитування у світі доки існують дві основні моделі організа- ції іпотечної системи – класична американська і німецька. Перша включає операції на первинному і вторинному, який, у свою чергу, базується на одно- та дворівневій моделях, іпотечних ринках. Роз- виток вторинного іпотечного ринку супроводжується диверсифі- кацією суб’єктової структури останнього, ускладненням механізмів руху капіталу та нерухомості, створенням ефективних систем забез- печення руху вартостей, що своїм наслідком має розширення єм- ності іпотечного ринку та підвищення рівня збалансування попиту і пропозиції на ньому. Друга базується на основній ланці – спеціа- лізованих кредитних установах, якими є ощадні інституції і в яких вкладники і позичальники іпотечних кредитів представлені в одній особі. Зазначена схема дозволяє здешевлювати позики порівняно з їх ринковою вартістю. Будь-яка модель іпотечної системи обов’язково передбачає при- сутність державної підтримки. В залежності від рівня розвитку іпо- течної системи рівень такої присутності та її асортимент різниться.
Визначено, що інститути, які діють на іпотечному ринку поділя- ються на такі групи: арбітражно-регулюючу, основну та допоміжну, а іпотеці, притаманні негативні аспекти, які стримують її розвиток. Найвпливовіші з них такі: відсутність комплексної державної про- грами розвитку ринку аграрної іпотеки в Україні; дія мораторію на торгівлю землею; недосконалість діючого іпотечного законодавства; відсутність державних і приватних, спеціалізованих та навпаки ін- ституційних інвесторів; обмеженість розмірів бюджетних ресурсів, які б могли бути використані для підтримки розвитку системи іпо- течного кредитування аграрного сектору економіки; високий ризик відсоткової ставки при довгостроковому кредитуванні, оскільки, зобов’язання банківської системи в основному сконцентровані в ко- роткострокових пасивах; високий кредитний ризик у зв’язку з не- ясністю реалізації прав кредитора, не зважаючи на існуючі правові норми. На основі результаті досліджень ситуації, світового та європей- ського досвіду розвитку іпотеки, вирішено рекомендувати створи- ти Українське державне аграрне іпотечне підприємство (УДАІП). Воно має складатися з двох частин: Фінансово-організаційного де- партаменту (ФОД) та Страхового департаменту (СД), для вирішен- ня проблемних питань та підтримки динамічного розвитку аграрної іпотеки. Таким чином, у першому та другому розділах опрацьовано те- оретичні основи стосовно іпотеки, аграрної іпотеки, місця ринку аграрної іпотеки в структурі фінансового ринку, що дає можливість нам перейти до вивчення питань аналізу передумов та стану іпотеки України.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
1.
Відсутність комплексної державної програми розвитку ринку аграрної іпотеки в
Україні. |
