§ 23. Іпотека та її роль в диверсифікації інструментів фінансового ринку

Трансформаційний період, в якому функціонує економіка Укра- їни, характеризується, з одного боку, значним попитом на інвести- ційний ресурс, а з другого – обмеженістю механізмів, які б забезпе- чували ефективний перерозподіл наявного інвестиційного ресурсу між учасниками фінансового ринку. Ефективні механізми перероз- поділу передбачають, у свою чергу, виведення на ринок якісно но-

вих фінансових інструментів. Диверсифікована структура останніх створює підґрунтя для розширення ємності фінансового ринку, під- вищення можливостей його учасників задовольнити попит на інвес- тиційний ресурс у найбільш прийнятний спосіб.

Іпотека виступає одним з напрямів диверсифікації структури фінансових інструментів. З її впровадженням як повноцінного рин- кового інституту, в структурі останніх, слід очікувати збільшення частки основних фінансових інструментів, а в складі останніх – ін- струментів позики. Співвідношення ж між кредитними інструмен- тами та інструментами боргу у складі інструментів позики визнача- тиметься динамікою розвитку первинного та вторинного іпотечного ринків.

Очевидно, що базою для розвитку вторинного іпотечного рин- ку має стати така складова ринку інструментів позики як ємний та диверсифікований (територіально та за видами іпотек) первинний ринок іпотечного кредитування. Перспективи розширення ємності останнього проглядаються з включенням в систему іпотечних від- носин земель сільськогосподарського призначення, територіальною диверсифікацією ринку житлового будівництва. Надзвичайно вели- ким потенціалом оцінюється промислова іпотека.

Нині  на первинному іпотечному ринку основним фінансовим інструментом виступає заставна, яка забезпечує процес кредитуван- ня за двома основними схемами: «позичальник – кредитор» та «по- зичальник – кредитор №1 – кредитор №2» (як було проілюстровано у §7). В таких схемах здійснюються звичайне іпотечне кредитуван- ня та найпростіша  форма рефінансування іпотечних кредитів через механізм передачі позичальника на обслуговування від одного кре- дитора іншому, який супроводжується відповідною передачею за- ставних. За відсутності належної інфраструктури та законодавчого оформлення вторинного іпотечного ринку зазначені схеми беруть на себе увесь тягар із впровадження механізмів іпотечного кредиту- вання на фінансовому ринку.

З розбудовою правового поля, що регулює сферу іпотечних від- носин, формується підґрунтя для виведення на ринок нових бор- гових  інструментів, які  покликані  забезпечити функціонування вторинного іпотечного ринку. Як зазначає В.М.Шелудько, «нові боргові інструменти є ... механізмом  формування  вторинного рин- ку кредитів» [415, c. 67]. Багаторічна світова практика застосування іпотечних систем засвідчує функціонування на фінансовому рин-

ку розгалуженої системи іпотечних фінансових інструментів. Така система «нараховує десятки тисяч інструментів та їх похідних, які перебувають в обігу не тільки на іпотечному ринку, а й у пенсійній, бюджетній системах, інших інститутах фінансової системи. Осно- вна їх частина є способом залучення коштів на фінансування та рефінансування іпотечних кредитів, використання іпотечної заста- ви, страхування іпотечних кредитів, а також мінімізації ризиків на іпотечному ринку» [457]. У перспективі обсяг та структура іпотеч- них фінансових інструментів визначатимуться потребою залучення додаткової, зокрема довгострокової, ліквідності кредиторів, яка, у свою чергу, визначатиметься потребою в інвестиційному ресурсі з боку учасників фінансового ринку.

Основні види іпотечних цінних паперів представлені заставною під нерухомість, іпотечними сертифікатом та облігацією.

Базовим інструментом формування вторинного іпотечного рин- ку є заставна (виведена на фінансовий ринок України з прийняттям Закону України «Про іпотеку»), яка, як вже зазначалося, являє со- бою борговий цінний папір, що засвідчує безумовне право власника на отримання від боржника виконання за основним зобов'язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов'язання  — право звернути стягнення на предмет іпотеки. В контексті формування вторинного іпотечного ринку основна функція заставної зводиться до забезпечення іпотеч- них цінних паперів, емітованих іпотечним кредитором чи фінансо- вим посередником через механізм сек’юритизації активів. Розміще- ні такі цінні папери серед інших учасників ринку, які виступають в ролі інвесторів, засвідчують вихід іпотечних кредитів на вторинний ринок. Крім того, в процесі продажу заставних, передачі їх в заставу фінансові посередники отримують нові можливості заробити комі- сійні, а інвестори  — нові можливості для вкладення капіталу.

В Україні  про ринок іпотечних цінних  паперів, де застосову- ються елементи механізму сек’юритизації, можна говорити лише як про такий, що тільки починає функціонувати, та й то фрагментарно. Прикладом цього можна назвати фактично одну іпотечну схему, що реалізується банком «Аркада» разом з будівельним холдингом «Ки- ївміськбуд». Масове запровадження механізму сек’юритизації до недавніх часів стримувалося відсутністю відповідної законодавчої бази та сформованої і чітко налагодженої інфраструктури. Поштовх для появи на іпотечному ринку України іпотечних цінних паперів

дало, безумовно, прийняття низки  законів «Про іпотечне креди- тування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про  фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», «Про іпотечні облігації».

Прийняття  зазначених законодавчих актів  формує правову основу виведення на вітчизняний  іпотечний ринок таких фінан- сових інструментів як іпотечні облігації та іпотечні сертифікати. Останні, у свою чергу, поділяються на іпотечні сертифікати з фіксо- ваною дохідністю, іпотечні сертифікати участі та сертифікати фон- ду операцій з нерухомістю.

Фактор відносно низького ризику для інвесторів, через забезпе- чення активами, виграшно позиціонує іпотечні цінні папери серед інших фінансових інструментів фінансового ринку, зокрема інстру- ментів власності. Інвестори, купуючи  такі фінансові інструменти, отримують змогу диверсифікувати велику кількість ризиків інди- відуальних кредитів, а також збільшити дохідність за іпотечними цінними паперами.

Розгляд зазначених видів фінансових інструментів, на нашу думку, слід здійснювати, у першу чергу, під кутом задоволення учасників  фінансового ринку  в довгостроковому інвестиційному ресурсі, розміру майбутнього доходу та мінімізації ризиків. Щодо останнього положення, слід погодитись з думкою В.М.Шелудько, що «характер інструментів, які  використовуються на іпотечному ринку, визначає рівень повернення іпотечних кредитів та обсяги ризиків, пов’язаних з іпотечним кредитуванням» [415, c.67].

Іпотечний кредит, як, власне, і будь-який інший вид кредиту, з точки зору інвестора має ризик втрат капіталу та/або прибутку. Зазначений ризик суттєво визначає дохідність за кредитом, яка ви- ражається в ставці кредитного процента. Остання ж визначає до- хідність іпотечного кредиту як фінансового активу. Будь-який фі- нансовий актив має бути, насамперед, привабливим  для інвестора. Саме співвідношення дохідність/ризик  визначає рівень такої при- вабливості його на ринку. Перед емітентом іпотечних цінних папе- рів, таким чином, стоїть основне завдання мінімізації кредитного ризику сек’юритизованих активів та досягнення на цій основі більш високого, в порівнянні з сек’юритизованими активами, кредитного рейтингу облігацій [222]. Досить висока конкурентна позиція іпо- течних цінних паперів зумовлена їх високим кредитним рейтингом.

Як правило, «вони отримують найвищий кредитний рейтинг ААА за версією кредитної агенції Stаndаrd&Рооrs. ... Причиною цього є не тільки забезпечення  ... у вигляді застави нерухомості — кожний емітент докладає всіх зусиль, щоб підвищити кредитний рейтинг своїх паперів» [222].

Присутність в іпотечному кредиті забезпечення нерухомістю створює ситуацію, і це доведено світовим досвідом, за якої, як за- значають фахівці, «в іпотечних цінних  паперів майже відсутній ризик дефолту. У разі дефолту призначений емітентом агент … іні- ціює процедуру стягнення застави. ... Так, у паперах американської державної іпотечної агенції GNМА (Gоvеrnmеmt NаtіоnаІ Моrtgаgе Аgеnсу) банк гарантує продовження платежів за кредитом навіть в період від дефолту до реалізації застави. А якщо банк виявився не- платоспроможним, то GNМА призначає іншого агента з реалізації застави, а сама продовжує платити за кредитом до реалізації заста- ви. У гіпотетичній ситуації якщо й агенція виявилася неплатоспро- можною, то американський уряд гарантує продовження платежів за кредитом — потрійний захист прав інвестора! Всі зусилля спрямо- вані тільки на одне — продовжувати платити інвестору за іпотечним цінним папером» [222].

Разом із тим, іпотечні цінні папери не позбавлені таких ризиків як кредитний, ризик ліквідності, процентний та ризик достроково- го погашення. У попередніх параграфах роботи ми досить детально зупинялись на ризиках, з якими зустрічаються учасники іпотечних схем. У даному параграфі ми лише коротко торкнемося «поведінки» окремих видів іпотечних цінних паперів в залежності від вектора розвитку економіки країни.

При збереженні тенденції економічного зростання, яка супро- воджуватиметься  ревальвацією національної валюти, підвищенням кредитного рейтингу країни, зокрема, логічно очікувати здешевлення іпотечних кредитів. В таких умовах логічно очікувати від більшості позичальників дорогих іпотечних кредитів здійснення рефінансу- вання своїх іпотечних кредитів за рахунок нових більш дешевих кре- дитів. Це, у свою чергу, зумовить дострокове погашення іпотечних цінних паперів, забезпечених «старими» іпотечними кредитами, що відповідним чином призведе до недоотримання запланованого при придбанні таких цінних паперів прибутку інвесторами.

За гіршого сценарію (незадовільні темпи економічного розви- тку, девальвація національної валюти, падіння кредитного рейтингу

країни) при дорожчанні кредитного ресурсу відбудеться також по- дорожчання іпотечних цінних паперів. Проте виплати за ними здій- снюватимуться знеціненими грошима, що знизить їх привабливість як об’єкта продажу, оскільки «продати іпотечні цінні папери, які із самого початку були з дохідністю, нижчою, ніж  короткострокова ринкова, без інфляційних втрат не вдасться. Й утримувати їх також ризиковано. Знову ж таки інвестори втрачають» [222].

Серед наукових дискусій  на сьогодні чільне місце належить проблемі доцільності надання переваги іпотечним інструментам з фіксованою чи плаваючою ставкою. Адже вид ставки впливає на такі важливі елементи як рефінансування банківського портфеля іпотечних кредитів, відповідність структурі капіталу вітчизняного фінансового ринку, розподіл ризиків між учасниками іпотечної схе- ми – позичальником, кредитором та інвестором.

У  процесі рефінансування іпотечних кредитів за фіксованою ставкою іпотечний кредитор змушений залучати «довгі» гроші з метою зниження ризику незбалансованості платежів за залучени- ми ресурсами з тими платежами, які надходитимуть від портфеля рефінансованих іпотечних кредитів. При рефінансуванні «довгих» іпотечних кредитів за допомогою більш «короткого» позичкового ресурсу, після закінчення терміну кредиту іпотечний кредитор зму- шений залучати додаткові ресурси для того, щоб профінансувати залишок балансу по портфелю. У випадку підвищення на цей час процентних ставок на фінансовому ринку зросте ціна позичкового ресурсу. Часткове вирішення цієї проблеми знаходиться в залученні якомога «довшого» ресурсу. Проте слід враховувати той факт, що

«чим довші залучені гроші, тим вони дорожчі» [348]. У даному ви- падку виграшною є ситуація з використанням фінансових інстру- ментів з плаваючою ставкою, адже певною мірою знімається про- блема необхідності залучення виключно «довгих» грошей, оскільки

«банк може рефінансувати свій портфель іпотечних кредитів за до- помогою «коротких» ресурсів, довжина яких зіставна з періодом пе- реустановки плаваючої ставки. ... те, що банку доведеться залучати дорожче, буде компенсовано. Оскільки плаваючі ставки прив’язані до ринкових індексів, то підвищення ринкових ставок призведе до більш високих ставок за іпотечними кредитами» [348].

Застосування фіксованих ставок посилює ризик втрати креди- тором та інвестором доходу, у випадку дострокового погашення іпотечного кредиту в умовах стійкої тенденції до зниження ставок

на фінансовому ринку (попередньо розглянута ситуація з достро- ковим рефінансуванням позичальником іпотечного кредиту). Нато- мість плаваюча ставка дозволяє зменшити такий ризик. В умовах, коли середня ставка процента на ринку іпотечних кредитів значною мірою відображає стан ринку, оскільки попередньо видані кредити з плаваючою ставкою також корелюють з ринковими ставками че- рез свої індекси і їх процентні ставки зіставні з середньою ринковою іпотечною ставкою, здійснювати рефінансування іпотечного креди- ту при високих витратах на його переоформлення економічно неви- гідно [348].

Значно нижчим є рівень втрат іпотечного кредитора, який ви- користовує плаваючу ставку, і при відсутності ситуації з достроко- вим погашенням кредиту. Адже в такому разі прибуток іпотечного кредитора певною мірою узгоджений з поточною доходністю розмі- щення ресурсів на фінансовому ринку і втрати будуть значно мен- шими. Крім того, за оцінками експертів, виведення на іпотечний ри- нок іпотечних цінних паперів, забезпечених активами з плаваючою ставкою, спрямоване на підвищення їх привабливості не лише для вітчизняного, але й іноземного інституціонального інвестора. За- стосування іпотечних кредитів з плаваючою ставкою дозволяє пере- розподілити додаткові ризики між усіма учасниками іпотечної схе- ми. Для цього, як засвідчує світова практика організації іпотечного бізнесу, існує чимало апробованих прийомів: індекси; обмеження на максимальну величину ставки; обмеження на розмір росту/спаду плаваючої ставки; усереднене значення індексу; гібридні іпотечні кредити. Їх прояв проілюстрований у табл. 8.4 [285].

Незважаючи на притаманні іпотечним цінним паперам ризики, вони залишаються привабливими для окремої категорії інвесторів, які не зацікавлені, або ж мають правові перешкоди для виходу на спекулятивний ринок. За оцінками фахівців, іпотечні цінні папери

«за надійністю поступаються лише облігаціям державних позик як базових інструментів визначення дохідності цінних паперів» [151, c.23]. Виведення іпотечних цінних  паперів на фінансовий ринок слід розглядати в контексті зростання на ринку частки більш лік- відних та менш ризикованих фінансових інструментів, що, загалом, є підґрунтям забезпечення стабільності фінансового ринку країни. Знаходячи ринок  збуту серед інституційних  інвесторів, іпотечні цінні папери, через власний продаж, виконують основне завдання на фінансовому ринку – рефінансування довгострокових іпотечних

кредитів як складової частини загального інвестиційного ресурсу в реальному секторі економіки. З точки зору функціонування фінан- сового ринку іпотечні цінні  папери забезпечують взаємодію його учасників – кредиторів, позичальників, фінансових посередників та інвесторів, тим самим формуючи цілісність іпотечної системи зо- крема та фінансового ринку загалом.

Таблиця 8.4

Світовий досвід застосування прийомів, спрямованих на перероз- поділ ризиків між учасниками іпотечної схеми

Продовження  табл. 8.4

Іпотечні цінні папери також слід розглядати в площині розвитку повноцінного фондового ринку, переходу його «із статусу механіз- му обслуговування процесів перерозподілу капіталу в повноцінний

сегмент економіки, який є головним мірилом розвитку та багатства країни, механізмом залучення та збереження коштів населення, за- собом накопичення та перерозподілу активів від неприбуткових до прибуткових галузей та суб’єктів господарювання» [473].

У вирішенні цього завдання значна роль відводиться виведен- ню на фінансовий ринок нових фінансових інструментів з високи- ми інвестиційними характеристиками. З посиленням тенденції до економічного зростання, підвищення інвестиційної привабливості України, слід очікувати зростання попиту на надійні фінансові ін- струменти з боку як вітчизняних, так й іноземних, з огляду на поси- лення тенденції до відкритості національної економіки, інвесторів. Цьому сприятимуть також суттєві позитивні зміни в інституціо- нальній структурі  фінансового ринку, які  супроводжуватимуться прискореним розвитком інститутів спільного інвестування, недер- жавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо, які потребу- ватимуть диверсифікації інвестицій. Підвищення привабливості фінансових інструментів як об’єктів інвестування слід також очі- кувати з ймовірною політикою Національного банку України щодо зниження депозитних ставок. За таких умов очевидним є збільшен- ня ємності фінансового ринку, за рахунок виведення на нього ди- версифікованого «портфеля» фінансових інструментів,  з «прийнят- ними характеристиками щодо дохідності, ризиковості, ліквідності та захищеності» [473]. Відсутність на ринку необхідного «набору» цінних паперів, своїм негативним наслідком, може спричинити кри- зу пропозиції, оскільки інвестори не знайдуть на ринку об’єкт інвес- тування внаслідок дефіциту останнього. Іпотечним цінним паперам (іпотечним сертифікатам та іпотечним облігаціям) має відводитись значна роль у вирішенні завдання виведення на ринок нових фінан- сових інструментів.

З розвитком іпотечного ринку слід очікувати його продуктової диверсифікації  за рахунок виведення на ринок різних видів іпотеч- них цінних паперів, причому таких, що не завжди відповідають най- вищим рейтингам і які користуються в учасників ринку, які також не потрапляють у контингент з високими рейтингами. Так, напри- клад, останнім часом «в Європі набирає обертів торгівля іпотечними whole loans. Ця частина вторинного ринку іпотечного кредитування домінує у Великобританії і активно позиціонується в Німеччині і Нідерландах. Головними ж гравцями бурхливо зростаючого євро- пейського ринку виступають інвестори США  (власне ринок whole

loans і отримав свій початок зі США і на сьогодні є найбільш розви- нутим в Америці).

Учасники ринку сек’юритизації іпотечних кредитів в Європі розглядають випуск облігацій з покриттям як альтернативу кла- сичній сек’юритизації за допомогою MBS» [50]. Характерною осо- бливістю зазначених цінних паперів є та, що окремими кредитами whole loans займаються приватні організації: банки, фінансові і стра- хові компанії. Whole loans зазвичай несуть ризик дефолту, не мають гарантій, страховок і можуть не відповідати стандартам, за якими формується пул іпотечних заставних для класичної сек’юритизації. Це означає, що по whole loans можуть бути позичальники з низьким кредитним рейтингом. LTV для них може перевищувати 100\%. На вторинному ринку торгівля такими кредитами може здійснювати- ся вроздріб, оптом шляхом об’єднання в портфелі для подальшого структурування,  перепродажу та сек’юритизації.

Варто відзначити, що у 2005 р. у Європі виник цілий бум рин- ку whole loans. Для емітентів таких паперів приваблива сторона їх полягає у можливості збільшити фінансування, а для покупців – у можливості диверсифікації складу активів, досягнення критичної маси активів для сек’юритизації чи використання їх у різноманітних інструментах рефінансування (часто whole loans включають у мо- лодші (субординовані) облігаційні транші з найнижчим рейтингом, але з високою дохідністю) [50].

Загалом сек’юритизація активів за допомогою облігацій з по- криттям  виступає  досить  потужною  альтернативою класичній сек’юритизації з допомогою MBS. З точки зору інвесторів, емісія таких цінних паперів є одним з дешевих способів залучення ресур- сів. На думку емітентів, доцільність випуску таких цінних паперів обґрунтована ефективністю інвестицій, відносною ціною залучення фінансування та можливістю пролонгації лінії фінансування. Крім того, виведення даного виду цінних паперів на ринок створює під- ґрунтя для диверсифікації інвесторів та інвестицій.

Достатньо висока конкурентна позиція іпотечних цінних  па- перів з покриттям на іпотечному ринку пояснюється також мож- ливістю застосування незначного розміру угод. Якщо за класичної сек’юритизації існує певна (хоча й умовна) межа розміру угоди, інакше при її зниженні така угода стає економічно неефективною, то із застосуванням цінних паперів з покриттям, зокрема на ринку whole loans, типова угода в кілька разів може бути меншою за роз-

міром. Тим самим забезпечується можливість реалізації інвести- ційних інтересів широкого контингенту інвесторів на фінансовому ринку, а для емітентів таких цінних паперів створюється підґрунтя для диверсифікації джерел залучення ресурсів для рефінансування іпотечних кредитів.

Зростаючий інтерес до іпотечних цінних паперів з покриттям з боку емітентів та інвесторів, передусім банків, дає поштовх поши- ренню програм сек’юритизації за допомогою облігацій з покриттям на ринки, що розвиваються. На сьогодні відповідні програми вже за- пущені в Туреччині та Росії. Активно опрацьовується питання впро- вадження таких програм в Чехії, Польщі, Латвії. Сучасні тенденції розвитку національних ринків житла і будівництва ілюструють тен- денцію, що численні емітенти розглядають облігації з покриттям як головний інструмент із залучення фінансування [50]. При цьому, за оцінками експертів, «... і сек’юритизація останнім часом не обходить- ся без сегмента whole loans. Нещодавно деякі європейські портфелі MBS отримали додаткове забезпечення, придбане на цьому сегмен- ті, а також була проведена оборудка Bluestone, яка стала прикладом сек’юритизації, на 100\% забезпеченої портфелем whole loans. Най- імовірніше, такі оборудки будуть тенденцією 2006 р.» [50].

§ 23. Глобалізаційні процеси та їх вплив на іпотечний і фінансовий ринки України

Дослідження розвитку економічних систем дозволяє зробити висновок про постійно наростаючу тенденцію до посилення світо- вих інтеграційних процесів в контексті активізації такого явища як глобалізація. Сьогодні все більше країн світу втягуються в процес глобальних трансформацій, відкриваючи для міжнародної співпраці ті чи інші сторони свого національного господарства. Не стоїть осто- ронь цього процесу й Україна, особливості політичного, соціально- економічного розвитку, територіальної дислокації якої зумовлю- ють високу багатогранність процесу інтеграції у світову спільноту, який, з одного боку, передбачає цілу сукупність небезпек та загроз, а з іншого – відкриває унікальні можливості для реалізації та по- дальшого зміцнення власних позицій, які дозволять вивести країну на новий якісний рівень суспільного розвитку. Суть стратегій наці- онального розвитку має зводитись до максимальної мінімізації не- безпек та максимізації можливостей для реалізації власних еконо- мічних можливостей з метою ще більшого зміцнення своїх позиції

на світовій арені. Можна погодитись з думкою М.А.Павловського та О.Г.Білоруса, що «у системі майбутнього глобального правління світом, в його структуризації особливе місце посядуть глобальні, ре- гіональні та національні стратегії розвитку: стратегії безпеки, стра- тегії виживання, стратегії сталого розвитку, антикризові стратегії» [246, c.87; 29]. Подібного роду стратегії мають розроблятися і на рів- ні суб’єктів ринку, серед яких чільне місце відводиться фінансовим установам, передусім банкам.

Одну з провідних ролей у процесі світової економічної інтегра- ції відіграє фінансовий ринок, адже для капіталу, як відомо, немає кордонів. Як вірно зазначає В.М.Шелудько, «процес інтеграції фі- нансових ринків, який зараз триває в світі, пов’язаний із багатьма процесами, що відбуваються на національних та міжнародних рин- ках. Найважливішу роль серед них відіграють: розвиток новітніх технологій, що робить високоефективними інформаційну інфра- структуру фінансового ринку та систему розрахунків між учасни- ками ринку; концентрація діяльності учасників ринку  в світових фінансових центрах; інституціоналізація фінансових ринків, тобто постійне збільшення частки інституційних учасників ринку (інвес- тиційних, страхових компаній, пенсійних фондів тощо); лібераліза- ція фінансових ринків, тобто створення законодавства, що сприяє проникненню учасників ринку на фінансові ринки різних рівнів і стимулює їх активність» [415, c.25]. Відкритість національних еко- номік сприяє диверсифікації механізмів залучення в них іноземного капіталу, тим самими розширюючи ємність складника фінансового ринку національного ринку в частині складових частин останнього

– внутрішнього та зовнішнього (іноземного) ринків (якщо виходи- ти з класифікації фінансового ринку за ознакою глобальності [415, c.23]), а також, що найголовніше, розширюючи можливості задово- лення попиту саме на «довгі» гроші. Для країн з перехідною еконо- мікою пошук джерел довгострокового капіталу, як вже неодноразо- во зазначалося, традиційно залишається актуальною проблемою.

Для України  процес інтеграції у світовий фінансовий ринок пов’язаний, насамперед,  із створенням на її території іноземних банків як із змішаним капіталом, так і зі стовідсотковим іноземним капіталом. За останнє десятиріччя цей процес відбувався досить ак- тивно (табл. 8.5).

Таблиця 8.5

Банки з іноземним капіталом в Україні у 1995-2007 рр.

Примітка. За даними: Бюлетень НБУ.  – 2006. – №1. – С. 153-154; Бюлетень

НБУ. – 2007. – №8. – С. 178.

І, як показують монографічні дослідження цього процесу, він у най- ближчій та середньостроковій перспективі набиратиме поширення.

Прихід іноземного банківського капіталу на український фінан- совий ринок сьогодні сприймається  досить неоднозначно серед на- уковців та представників самої банківської системи.

Серед останніх у першу чергу слід відзначити Асоціацію укра- їнських банків, яка досить критично відреагувала на вимогу На- ціонального банку України  щодо нарощування до кінця  2006 р. капіталів банків, мотивуючи свою позицію високою ймовірністю ви- никнення «системної кризи», оскільки дві третини банків не спро- можні будуть виконати таку вимогу. Національний банк України, у свою чергу, стоїть на позиції, що «... у банкірів є час знайти інвестора чи піти шляхом об’єднання. Іноземні банки наступають, і чим швид- ше дрібні банки об’єднаються, тим краще» [381, c.8]. І з такою по- зицією загалом варто погодитись. Адже навряд чи можна миритись із ситуацією, коли, за оцінками тієї ж Асоціації українських банків, нині дві третини банків не мають регулятивного капіталу, необхід- ного для отримання дозволу на інвестиційну діяльність [381, c.8]. Період, коли банки створювались заради власної примхи окремих

бізнесменів, минув. На часі – створення потужної банківської систе- ми країни, інтегрованої в єдину систему національної економіки як чинника її сталого розвитку. Крім того, у сучасного бізнесу має бути кардинально змінений погляд на природу банку. У даному випадку слід погодитися з позицією, що «банк не є суто комерційною устано- вою. Навіть з урахуванням того, що він створений на кошти приват- них осіб, банк виконує важливу суспільну функцію. Акціонери та учасники банку, які вкладають кошти у його статутний фонд, мають розуміти природу цієї установи. В іншому випадку сподівання акці- онерів та учасників щодо доходу на вкладений у банківський бізнес капітал заздалегідь приречені на невиконання. Наслідком цього є зростання недовіри до банківської системи» [449].

Серед негативних наслідків експансії іноземних банків на укра- їнський  ринок  відзначаються наступні: підвищення ймовірності відпливу українського капіталу до зарубіжних країн; обмеження до- ступу національних позичальників до внутрішніх заощаджень, ви- користання мобілізованих філіями іноземних банків ресурсів для зовнішніх активних операцій; ускладнення банківського нагляду за операціями філій іноземних банків; підвищення вразливості банків- ського сектору до коливань на світових фінансових ринках; кошти іноземних банків не є надійним джерелом кредитування національ- ної економіки, оскільки у разі фінансової кризи вони залишають ринок приймаючої країни без спроби відшкодування своїх витрат; прихід філій іноземних банків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатніх обсягів капіталу; зосередження діяльності на найприбутковіших операціях із відмивання «брудних» грошей та спекулятивних фінансових операціях; ймовірність посилення іно- земного контролю за банківською системою України, що може не- гативно позначитися на економічній безпеці держави; загострення міжбанківської конкуренції створить тиск на вітчизняні банки, що сприятиме їхній ліквідації [300, c.13]. Викладені положення загалом заслуговують на увагу. Разом із тим, окремі з них не сприймаються так однозначно,  а тим більше песимістично. Щодо деяких положень висловимо певні міркування.

Щодо положення «кошти іноземних банків не є надійним дже- релом кредитування національної економіки, оскільки у разі фінан- сової кризи вони залишають ринок приймаючої країни без спроби відшкодування своїх витрат» слід зауважити, що поведінка вітчиз- няних банків при загостренні кризи не набагато краща. Вони або

взагалі банкрутують, або ж, в кращому випадку, суттєво зменшують обсяги кредитування економіки та заморожують депозити. Для еко- номіки загалом та громадян зокрема немає різниці, який банк – ві- тчизняний чи іноземний – виходить з ринку чи звужує на ньому свою присутність, або ж ігнорує інтереси своїх клієнтів.

Проблема приходу на український ринок філій іноземних бан- ків, які не мають високих міжнародних рейтингів та достатніх об- сягів капіталу, по-перше, знаходиться в площині регулятивної по- літики Національного банку України, а, по-друге, досить успішно, як свідчить світовий досвід, вирішується з часом. У даному випадку ми погоджуємось з думкою Н.Бицької, що «збільшення установ іно- земних банків в Україні  відбуватиметься поступово (особливо на першому етапі), за рахунок: 1) банків із країн з аналогічним суверен- ним кредитним рейтингом ..., а також 2) середніх західних банків.

... Можна також очікувати приходу західних банків на вітчизняний ринок через філії східноєвропейських банків, які належать західно- му капіталу. Лише за кілька років, можливо, з’являться філії вели- ких банків» [34, c.48-51]. При цьому вже сьогодні можна констату- вати, що «останніми роками загальний обсяг іноземних інвестицій до банківського сектору України становив 207,6 млн. доларів, або

12,57\% від загальної суми його капіталу. В цих інвестиціях частка країн ЄС наближається до 40\%, а європейських країн загалом (без Росії) – майже до 65\%» [34, c.49]. Що ж до проблеми банківсько- го нагляду, зауважимо, що на сьогодні робляться відповідні кро- ки на міжнародному рівні в контексті наростаючої глобалізації та розвитку світових фінансових ринків. Так, з метою запровадження нових змін в організації систем банківського нагляду та регулюван- ня «Базельський комітет розповсюдив серед центральних банків консультативну доповідь «Нова схема достатності капіталу», відо- му під назвою Базель-2, у якій викладено нові підходи до пробле- ми забезпечення адекватності капіталу та поліпшення контролю за дотриманням банківськими установами пруденційних норм. Осно- вною метою Базеля-2 є сприяння адекватній капіталізації банків і вдосконаленню системи управління ризиками, тобто посиленню банківської системи в цілому. ... Нині Національний банк України послідовно впроваджує вимоги Базельського комітету щодо капіта- лу» [227, c.44].

Щодо положення «зосередження діяльності на найприбуткові- ших операціях, операціях із відмивання «брудних» грошей та спе-

кулятивних фінансових операціях» зауважимо наступне. Проблема відмивання «брудних» грошей на сьогодні є виключною компетен- цією відповідних контролюючих органів щодо питаннь нагляду за банківською системою, що, до речі, поширюється не лише на іно- земні банки, а й на вітчизняні. Що ж до високого інтересу до спе- кулятивних та найприбутковіших (які, до речі, часто бувають саме спекулятивними) операцій, то займатися такими (та, зрештою, і займаються) зовсім не проти і вітчизняні банки. Головне, щоб такі операції були законними.

Завищеною видається оцінка такої загрози як загострення між- банківської конкуренції, яка призведе до ліквідації вітчизняних бан- ків. Зауважимо, що українські банки досить «успішно» ліквідуються і без тиску на них з боку іноземного капіталу. Так, за період з 1992 по

1999 рр. було ліквідовано 69 банків з причин порушення банківського законодавства та інших причин, а з 2000 р. ліквідації зазнало ще 39 банків. Проблема тут, як можна побачити, в порушенні банківського законодавства, низькому ризик-менеджменті, що можна спостерігати найбільше в малих банках, а таких більшість. Зрештою, в банківській системі України існує четверта група банків, діяльність яких фахів- цями оцінюється як низькоефективна, конкурентоспроможність – як низька, а можливості розвитку – обмежені, що загалом дає підстави кваліфікувати її як одну з найризикованіших [163, c.45]. Що ж до тис- ку на вітчизняні банки, то в певних межах він потрібний саме для їх зміцнення, потребу в чому досить гостро відчуває національна еконо- міка. До речі, сам же автор (тобто Л.М.Алексеєнко) серед позитивів проникнення на український ринок іноземного банківського капіталу відзначає такий як «витіснення з ринку економічно слабких банків, що сприятиме посиленню довіри до вітчизняної банківської системи, а також формуванню конкурентоспроможнішої та фінансово стійкі- шої банківської системи» [300, c.13].

Власне і вітчизняні банкіри (і не лише вони) не проти купівлі іноземних банків. Навпаки, активність їх у цьому напрямі досить ве- лика. Взяти хоча б ситуацію навколо виграшу української сторони у тендері з придбання одного із земельних банків Німеччини, з при- воду чого нині йде судовий розгляд справи.

Не вважаючи за доцільне продовжувати подібну дискусію, зупи- нимось на позитивах експансії іноземних банків на український ри- нок, тим більше, що це процес неминучий і таким шляхом йде увесь цивілізований світ. Серед таких, зокрема, виділяють: прискорення

впровадження новітніх банківських технологій; впровадження між- народного досвіду банківської справи; поліпшення обслуговування клієнтів; розширення асортименту банківських послуг та підвищен- ня їхньої якості; здешевлення вартості ресурсів через надходження на ринок України дешевих ресурсів та суттєве збільшення обсягів інвестицій; загострення конкуренції  між іноземними та вітчизня- ними банками, між вітчизняними банками, що сприятиме, зокрема, здешевленню надавання кредитів і обслуговування клієнтів, приско- рить процес реформування банківського сектору; створення умов для можливого повернення «вивезеного» українського капіталу; консолідація банків, витіснення з ринку економічно слабких банків, що сприятиме посиленню довіри до вітчизняної банківської системи юридичних та фізичних осіб, а також формуванню конкурентоспро- можнішої та фінансово стійкішої банківської системи [300, c.13]. На нашу думку, перелічені позитиви суттєво схиляють шальки терезів не на користь негативів, тим більше, що окремі з наведених поло- жень нівелюють вплив окреслених негативних наслідків.

Прихід іноземного банківського капіталу на фінансовий ринок України слід розглядати, насамперед, у площині збільшення ємнос- ті інвестиційного ринку країни, з одного боку, та посилення конку- рентного середовища у банківському секторі – з другого.

Перший аспект полягає у збільшенні обсягу пропозиції відносно дешевого та довгострокового кредитного ресурсу, потребу в якому у повному обсязі на сьогодні не спроможна задовольнити вітчизня- на банківська система. Присутність іноземного капіталу дозволяє збільшити, в структурі фінансового ринку, саме частку ринку капі- талів через розширення використання на ньому таких фінансових інструментів як середньо- та довгострокових кредитів, середньо- та довгострокових боргових цінних паперів. Іпотечного ринку це сто- сується у першу чергу, адже такі його сегменти як ринок іпотечного житлового кредитування та ринок іпотечного кредитування в аграр- ній сфері під заставу земель сільськогосподарського призначення, як ніякі інші, потребують саме довгострокових інвестиційних ресурсів. Крім того, наявність довгострокового капіталу формує економічне підґрунтя для розвитку вторинного ринку іпотечних цінних паперів через механізм сек’юритизації як ефективного способу збільшення обсягів рефінансування іпотечних кредитів.

Банки з іноземним капіталом, як правило, є більш потужними порівняно з вітчизняними банками (табл. 8.6).

Таблиця 8.6

Іноземні та українські банки на ринку України в 2006 р.

Примітка. За даними: Бюлетень НБУ. – 2006. – №10. – С. 173.

Як видно з даних табл. 8.6, за розміром статутного капіталу в роз- рахунку на один банк, іноземні банки зі стовідсотковим іноземним капіталом суттєво випереджають «чисто українські» банки. Відпо- відно і можливості щодо здійснення активних операцій у перших значно більші.

Другий аспект проблеми не слід розглядати однобоко, лише під кутом ймовірної загрози для вітчизняного банківського сектору. А саме такий підхід нині часто зустрічається при дискутуванні про- блеми щодо допуску і рівня такого допуску іноземного капіталу у банківську систему України. Логічно виходити з того, що характер розвитку економічної системи країни об’єктивно вимагає транс- формації вітчизняної банківської системи у напрямі трансформації її в чинник економічного зростання. Сьогодні в Україні досить об- межені можливості для реалізації великих інвестиційних проектів, у зв’язку із чим інвестиційний ресурс залучається переважно під державні гарантії, що призводить до збільшення зовнішнього дер- жавного боргу. Від українських банків вагомої альтернативи цьому можна очікувати, на нашу думку, лише за умови збільшення розмі- ру капіталу банків, що, у даному випадку слід погодитись з думкою

Н.Бицької, слід розглядати як «шлях до зміцнення і посилення на- шої банківської системи, одну з умов подальшої інтеграції вітчизня- них банківських структур у світову банківську систему» [34, c.51].

Вимоги до капіталу банків мають зайняти одне з ключових місць у практиці банківського регулювання. Не завжди можна цілковито по- годитися з тезою, що «жорсткі вимоги до капіталізації банків з ураху- ванням того, що кредитна система складається і з інших агентів, щодо яких такі суворі вимоги не висуваються (зокрема страхові компанії), призводять до перетоку капіталу із банківської системи до менш заре- гульованих сегментів грошово-кредитного ринку» [449]. Така оцінка вектора на посилення вимог до капіталу банків може бути сприйнята лише у короткостроковій перспективі, та й то досить умовно. В стра- тегічному ж плані ігнорування проблеми необхідності капіталізації банківського сектору, у першу чергу, негативно позначиться саме на цьому секторі, який виявиться неспроможним виконувати більшість з покладених на нього функцій в умовах наростаючої конкуренції як з боку вітчизняних небанківських агентів, спроможних виконувати аналогічні функції (адже вже сьогодні з банками у сфері кредитуван- ня досить успішно конкурують кредитні спілки, ломбарди та інші фі- нансові установи, а в акумулюванні коштів населення зростає роль страхових установ, інвестиційних фондів, тих же кредитних спілок тощо), так і з боку іноземних суб’єктів, входження яких на вітчизня- ний фінансовий ринок – річ об’єктивна і незаперечна.

На сьогодні світова практика володіє значним досвідом збіль- шення капіталу банків. Серед шляхів такого збільшення можна від- значити: збільшення капіталу за рахунок субординованого боргу (вдосконалення механізму залучення субординованого боргу, залу- чення субординованого боргу за рахунок випуску депозитних серти- фікатів, випуску банківських облігацій, банківських єврооблігацій); збільшення капіталу за рахунок консолідації банківської системи (консорціумне кредитування, створення банківських об’єднань, груп та корпорацій тощо, злиття банків); збільшення статутного капіталу, додаткового капіталу та механізму розрахунку капіталу (збільшення капіталу шляхом удосконалення механізму розрахун- ку регулятивного капіталу, збільшення капіталу за рахунок зростан- ня банківського прибутку, додаткових внесків акціонерів/учасників банків, випуску банками привілейованих акцій) [34, c.50]. Україна має з чого вибирати, керуючись власними вигодами з цього процесу та умовами, в яких той чи інший напрям реалізовуватиметься.

В контексті вирішення проблеми концентрації банківського ка- піталу одним з найбільш ефективних шляхів видається об’єднання банків. Підвищення рівня концентрації банківського капіталу, в тому числі й шляхом об’єднання банків, нині фахівцями банківської системи розглядається під кутом  «розвитку стійкої  конкуренто- спроможної ... вітчизняної банківської системи, діяльність якої має бути спрямована на економічний і соціальний розвиток країни в ці- лому» [227, c.45].

Процес концентрації слід розглядати також не лише з точки зору збільшення інвестиційного потенціалу банківської системи, а й в плані посилення конкурентних позицій вітчизняної банківської системи на внутрішньому ринку  банківських послуг. Останнє, у свою чергу, має спонукати прихід на український фінансовий ринок ще більш потужних іноземних банків, ніж ті, що працюють нині на ньому (або/чи збільшення капіталу останніх). Варто звернути ува- гу на досвід постсоціалістичних країн Східної Європи – Угорщини, Польщі, Чехії, де частка іноземних банків у банківських активах ся- гає 50\% [346, c.26]. Посилення конкуренції на фінансовому ринку сприяло зниженню вартості послуг фінансових посередників. Зни- ження ціни фінансових послуг банківських інститутів слід очікувати і на вітчизняному ринку у зв’язку з проникненням на нього ширшо- го кола потужних іноземних банків, спроможних суттєво збільшити пропозицію більш привабливих для вітчизняного товаровиробника інвестиційних продуктів.

Слід зазначити, що поглиблення концентрації банківського капіталу є незаперечною тенденцією в умовах глобалізації. Перед Україною, як ні перед жодною з країн перехідної економіки, завдан- ня впровадження ефективних форм концентрації банківського ка- піталу стоїть надзвичайно гостро, зважаючи на той факт, що саме тут, як зазначає В.Матвієнко, «фінансовий потенціал українських банків майже в 203 рази поступається перед активами банківсько- го сектору Японії, в 2,6 раза – Росії. І скільки б нарікань не було зараз на адресу великих банків, саме вони є економічною основою розвитку промислового потенціалу. … Тільки концентрація капіталу може бути тим засобом, за допомогою якого можна проводити вели- кі інвестиції у пріоритетні проекти. … в цивілізованому світі … бан- ки, і передусім великі, є справжнім фундаментом економіки» [275, c.4, 10]. Цілі ж, які Україна має досягти у напрямі створення моделі інноваційного розвитку, можливо забезпечити лише за наявності

потужних інвестиційних ресурсів, спроможність формування яких слід розглядати в аспекті концентрації банківського капіталу.

Доцільно відзначити, що необхідність активізації процесу злит- тя та об’єднання банків, як підтверджує аналіз світової практики, зумовлена загостренням конкурентного середовища на ринку бан- ківських послуг, зокрема, у сфері депозитів населення, причому не лише з боку банківських структур, а й інших суб’єктів ринку. У Ве- ликобританії, наприклад, лише «за неповний рік діяльності гіганти роздрібних торговельних мереж – Tesco і Sainsbury – відкрили понад

1,25 мільйона рахунків, залучивши на депозити відповідно 1,5 млрд. та 600 млн. фунтів стерлінгів. … Крім супермаркетів, серед нових су- перників банків – такі всесвітньо відомі корпорації, як Ford, General Motors, Volvo, General Electric, IBM, AT&T, Marks&Spencer, Merril Lynch» [351, c.38]. Таке інтенсивне проникнення на ринок традицій- них банківських послуг інститутів, по суті, торговельного спряму- вання зумовлене, передусім, низкою переваг, які підвищують їх при- вабливість  серед населення як джерела прирощення  їх багатства.

Слід зазначити, що процес експансії іноземного капіталу не оминув й інших суб’єктів фінансового ринку України. Взяти хоча б страхові компанії, які  дедалі більше стають привабливими для іноземних інвесторів. На сьогодні близько 70 страхових компаній (майже п’ята частина) працюють із залученням іноземного капіталу, і з кожним роком їх контингент зростає [360].

В цілому це об’єктивний і закономірний процес, зумовлений за- гальним характером розвитку глобалізаційних процесів. Глобаліза- цію, до речі, в економічній літературі прийнято класифікувати як процес зближення споживчих переваг і універсалізацію асортимен- ту пропонованої продукції у всьому світі, в процесі чого всесвітні продукти витісняють місцеві [53]. Український ринок страхових по- слуг є досить привабливим для представників світового страхового ринку як у плані його потенціалу ємності, так і низької конкурент- ної позиції вітчизняних  страховиків та їх продуктів. Найбільшої конкуренції вітчизняним страховикам слід очікувати, насамперед, від іноземних страхових компаній з високими інвестиційними рей- тингами, наприклад ААА AIG.

Чи є такий процес позитивним для вітчизняного страхового,  а, зрештою, й для інвестиційного ринку? Слід, на нашу думку, виходи- ти з аналізу інтересів учасників цього ринку, які вони переслідують і які трансформуються в процесі такої експансії.

У  відношенні до страховиків цей процес має двоякий бік. З одного боку, загроза їх ринковим позиціям з боку іноземних стра- ховиків є цілком очевидною. З другого, створюється ситуація, яка вимагає здійснення суттєвих кроків у напрямі підвищення конку- рентоспроможності власного продукту, запровадження ефективних систем управління цим продуктом, що базуються на системному економічному мисленні, прогресивних стратегіях розвитку, вижи- вання, лідерства, кращих стандартах навичок і вмінь інформаційно- го і фінансового посередництва. Посилення конкуренції на страхо- вому ринку формує певний контингент його суб’єктів, орієнтованих на отримання максимальної вигоди з глобалізаційних процесів. На відміну від тих, хто турбується про звуження (а то й повне закрит- тя) ринкової ніші, такі суб’єкти намагаються «виробити релевантне позиціювання, з тим, щоб максимально підвищити вигоди і знизи- ти негативний вплив від глобалізації.  ... нова парадигма, щось інше як процес змін, який змушує адаптуватися, в деяких випадках ви- рішуючи питання виживання, а в інших – розвитку і процвітання.

... Глобалізація і прихід на ринки СНД західної споживчої культури з можливістю задовольняти будь-які зростаючі потреби обумовив гостру конкуренцію за володіння, контроль і розподіл фінансових ресурсів» [53]. Загалом ми погоджуємося з висновком, що «глоба- лізація економічного розвитку всіх сторін господарської діяльності диктує відповідні вимоги, кількісні  та якісні  параметри для укра- їнської економіки. А тому відповідність української економіки сві- товим стандартам вимагає від страхових компаній розгляду якісно нового підходу при організації страхової діяльності ... « [31].

Такі процеси, до речі, відбуваються в Росії, де вітчизняні страхо- ві компанії спромоглися створити значну конкуренцію іноземним суб’єктам, виступаючи на певному етапі вже як представники світо- вого капіталу у відношенні до інших країн, в які здійснюється його експансія. Досвід Росії підтверджує вірність обраного вітчизняни- ми страхувальниками шляху в умовах посилення конкуренції з боку іноземного капіталу, який є єдино вірним в конкурентній боротьбі як за страхувальників,  так і за ніші на інвестиційному ринку.

З точки зору страхувальників  безперечно процес експансії іно- земного капіталу є позитивним явищем, яке дозволяє диверсифіку- вати асортимент страхових послуг на вітчизняному ринку, підви- щити стандарти страхування та доступність страхових продуктів для ширшого кола потенційних страхувальників, які  на сьогодні

через низьку платоспроможність не спроможні скористатися послу- гами страховиків. У перспективі, ми цілком поділяємо точку зору А.Ю.Лайкова, за якою те, що впливає на стан і динаміку платоспро- можного попиту на страхування, визначатиме стан і перспективи страхового бізнесу на внутрішньому страховому ринку, а відтак і його інвестиційну привабливість [197].

З точки зору забезпечення балансу інтересів страховиків і стра- хувальників наслідки глобалізаційних процесів у страховій сфері мають стратегічну перспективу. У даному випадку, ми цілком по- годжуємося з В.Веретновим, на думку якого «зближення позицій суб’єктів страхового ринку і гармонізація їх взаємовідносин на дов- гостроковій основі приводить до аутосортизації страхового ринку. Аутосортизація в страховій сфері, як постглобалізаційна  система взаємовідносин, покликана знизити маніпулятивний вплив у сфері управління ризиками страхувальників з боку страховиків» [53].

До числа прихильників  глобалізаційних процесів слід також віднести і третіх осіб, які  з внесенням на вітчизняний ринок но- вих стандартів страхування мають можливість отримати належний фінансовий захист за договорами страхування різних видів відпо- відальності перед третіми особами, а також різноманітних профе- сійних  об’єднань (консалтингових фірм, інститутів  менеджменту тощо), які з посиленням глобалізаційних процесів можуть розрахо- вувати на обмін професійним досвідом, міжкорпоративне спілку- вання, участь у різноманітних міжнародних форумах, освітніх про- грамах з підготовки фахівців страхового ринку.

Позитивним процес глобалізації є для суб’єктів страхового біз- несу, які працюють у сфері перестрахування. З посиленням інтегра- ційних процесів та зміцненням конкурентних позицій вітчизняних суб’єктів страхового ринку слід очікувати суттєвого розвитку ринку перестрахування в Україні за рахунок припливу на нього капіталу іноземних суб’єктів страхового бізнесу. Такий процес відбувається в Росії, ринок перестрахування якої є привабливим для страхових компаній Угорщини, Литви, інших країн Східної Європи, а також країн СНД,  в тому числі й України  (за даними Держфінпослуг України, в 2005 р. Росія займала перше місце серед країн, компанії яких перестраховували ризики України). Ріст капіталів перестраху- вальників у Росії значно (у півтора рази) перевищує ріст капіталіза- ції страхової галузі в цілому [404]. Таким чином формується пози- тивна динаміка переорієнтації країни із статусу донора ризиків, що

своїм наслідком має витік капіталу за кордон, на країну з вхідним перестрахувальним потоком з відповідним позитивним наслідком – припливом іноземного капіталу на вітчизняний перестрахувальний ринок. На сьогодні можна констатувати факт формування такої тен- денції і в Україні.

Подальші перспективи України у розширенні сегмента саме ві- тчизняного перестрахувального ринку, який доцільно розвивати за рахунок переорієнтації перестрахувальних премій на внутрішній ринок та стимулювання припливу на нього іноземного капіталу, слід пов’язувати з підвищенням інвестиційного рейтингу країни за- галом.

В узагальнюючому вигляді соціально-економічні наслідки для вітчизняного страхового бізнесу можна окреслити наступним чином: перехід на стандарти всесвітньої страхової культури; формування великих вітчизняних інституційних інвесторів, які відіграватимуть дедалі вагомішу роль як в національній економіці, так і в інтеграцій- них процесах у світову економіку; подальша концентрація капіталу в страхових групах і їх злиття з банківським і фінансово-промисловим капіталом, підвищення на цій основі рівня участі страхового бізнесу в інвестиційних процесах; запровадження інноваційних механізмів в просування страхового продукту на ринок (наприклад, он-лайнове страхування через систему Інтернет).

З розвитком страхового ринку  слід очікувати подолання ни- нішньої ситуації, яка полягає в несприйнятті владою та бізнесом фінансового ринку як серйозного джерела залучення інвестиційних ресурсів. Такий висновок був зроблений учасниками четвертого фі- нансового форуму «Фінансовий ринок, інновації та державне регу- лювання 2006», що відбувся у червні 2006 р. і офіційно оформлений як пропозиції учасників цього форуму [374]. Такий підхід до фінан- сового, в тому числі і страхового ринку, формує небезпечну ситуацію, у першу чергу, для вітчизняних суб’єктів фінансового ринку з точки зору їх конкурентоспроможності, а отже здатності протистояти екс- пансії іноземного капіталу. Забезпечення конкурентоспроможності національних фінансових інститутів у контексті інтеграційних про- цесів, в тому числі і суб’єктів страхового ринку, вбачається, насам- перед, в законодавчому вирішенні питання поетапного допуску іно- земних фінансових інституцій в Україну за умов створення рівних конкурентних умов для вітчизняних та іноземних суб’єктів. Крім того, ставляться завдання: удосконалення  інфраструктури пенсій-

ної системи, інвестиційного бізнесу та фондового ринку, створен- ня єдиного біржового торговельно-інформаційного простору; ска- сування заборон та існуючих обмежень на рух капіталу (зокрема, щодо репатріації інвестицій та доходів від інвестиційних операцій, інвестування коштів резидентів за кордоном та інвестування нере- зидентів в Україні),   зняття тотального контролю за операціями з фінансування нерухомості та у сфері довгострокового кредитуван- ня; створення сприятливих умов для реалізації прав інвесторів на придбання цінних паперів на міжнародних фондових ринках; вне- сення змін до податкового законодавства, спрямованих на відмову від оподаткування інфляційної складової у вартості власного капі- талу та курсової різниці інвестицій, внесених у валюті; скасування податку на дивіденди фізичних осіб і нерезидентів (як подвійного податку на інвестиційні доходи); подальший розвиток саморегулю- вання на фінансовому ринку; підвищення капіталізації страхових компаній  та конкурентоспроможності  національного страхового ринку; запобігання використанню страхової системи для тінізації доходів, ухилення від оподаткування та виведення капіталів за кор- дон; розвиток нових видів страхування та удосконалення діючих страхових продуктів з метою суттєвого збільшення сфери користу- вання цими продуктами населенням України; запровадження уже випробуваних в цивілізованому світі видів страхування, зокрема відповідальності власників автотранспортних засобів, відповідаль- ності  роботодавців, медичного, екологічного  страхування, стра- хування інвестиційних ризиків тощо; розширення форм і методів співпраці між  страховиками, зокрема співстрахування, товариств взаємного страхування, спеціалізованих страхових пулів; форму- вання адекватної системи фахової підготовки і сертифікації фахів- ців зі страхування; підвищення рівня страхової культури населення та запровадження ефективних організаційно-правових механізмів захисту інтересів споживачів страхових послуг [374].

Ще одна принципова позиція, на якій слід акцентувати увагу, полягає в тому, що найближчі сусіди України в межах СНД, у пер- шу чергу Росія, розуміючи невідворотність глобалізаційних проце- сів на фінансовому ринку, роблять усе можливе на державному та бізнесовому рівнях для зміцнення конкурентних позицій вітчизня- них суб’єктів ринку, а також для нарощування їх інвестиційного по- тенціалу з орієнтацією на здійснення зовнішньої експансії на фінан- сові ринки інших країн. Україна не може і не повинна залишатись

осторонь цих процесів. Інакше конкурентні позиції на фінансовому ринку вітчизняними суб’єктами будуть втрачені, що створюватиме загрози та небезпеки для фінансової системи країни в цілому.

На порядок денний ставиться завдання об’єднання зусиль ві- тчизняних суб’єктів страхового, банківського та інвестиційного біз- несу, в тому числі у напрямі удосконалення методичного забезпе- чення страхування страхових ризиків, страхування інвестиційних та інноваційних проектів, створення методик рейтингової оцінки кре- дитного рейтингу фінансових організацій і їх клієнтів, погодження єдиної методики андерайтингу в страховому бізнесі тощо.

Слід зазначити, що інтеграція банківського і страхового бізне- су упродовж кількох  десятиліть є загальносвітовою тенденцією, яка, до того ж, розвивається за наростаючою траєкторією. Злиття і поглинання, як зазначає Д.Гармаш, «з початку 1990-х рр. загалом стали своєрідним атрибутом розвитку банківського і страхового секторів економіки. ... за даними Speer & Associates , найбільші 100 банків планети беруть участь у кількох тисячах партнерських сою- зів» [65]. Страхування  дедалі сильніше стає невід’ємним елементом такого ланцюга як поточний рахунок – накопичення – кредитуван- ня – страхування – ризик-менеджмент. Для суб’єктів страхування вигоди від такого злиття зводяться до: отримання доступу до роз- галуженої філійної мережі банків, а на цій основі – до ширшої клі- єнтської бази; додаткового забезпечення операцій при здійсненні страхування; отримання доступу до ефективних систем управлін- ня інвестиціями. Банки ж, в силу диверсифікації банківських про- дуктів, фінансових інструментів, розширення клієнтської бази, що призводить до збільшення ризиків, мають змогу органічно вписува- ти систему страхування в загальний механізм банківського ризик- менеджменту. У свою чергу, зростання потреби банків на продукт суб’єктів страхового ринку вимагає від останніх докладання постій- них зусиль у напрямі розробки продукту, спроможного задовольни- ти вимоги банків щодо ефективних механізмів мінімізації ризиків.

Така велика увага до проблем експансії іноземного капіталу на український фінансовий ринок та необхідності зміцнення вітчиз- няної банківської системи інших  учасників  фінансового ринку, які  традиційно вважаються інституційними  інвесторами на іпо- течному ринку, цілком обґрунтована і безпосередньо стосується теми нашого дослідження – ринку іпотечного кредитування, адже потенційні можливості останнього значною мірою пов’язані з про-

никненням іноземного капіталу на український  фінансовий ри- нок через інститути, які безпосередньо задіяні в іпотечних схемах. Підсумовуючи, коротко зупинимось на окремих моментах транс- формації позиціювання основних інститутів  ринку  – іноземних та вітчизняних банків, інституційних  інвесторів, зокрема з числа страхових компаній – в контексті входження на вітчизняний ри- нок іноземного фінансового капіталу.

Іноземні банки.  Зазначені суб’єкти  потенційно  мають кращі можливості для успішного закріплення на ринку іпотечного креди- тування України.

По-перше, ресурсна база іноземних банків, передусім зі стовід- сотковим іноземним капіталом, значно перевищує за цим показни- ком вітчизняні банківські структури. Це дозволяє їм претендувати на досить значний сегмент ринку іпотечного кредитування через до- статньо високий обсяг пропозиції іпотечних кредитів.

По-друге, з приходом на український ринок іноземних банків, як вже зазначалося, очікується збільшення пропозиції саме «до- вгих» кредитних ресурсів, що надзвичайно важливо, передусім, для формування ринку іпотечних цінних паперів.

По-третє, іноземні банки мають реальну можливість збільшен- ня пропозиції на українському іпотечному ринку відносно дешевих кредитів. Це можливо, насамперед, за рахунок їх потужної ресурсної бази, а також завдяки можливостям зазначених суб’єктів залучати ресурси для подальшого кредитування на світових фінансових рин- ках. Таке джерело, як правило, виявляється дешевшим порівняно з депозитною базою на внутрішньому ринку. Здешевлення кредитів дозволяє суттєво розширити коло їх користувачів, особливо з числа тих, які дійсно потребують поліпшення житлових умов, а не займа- ються пошуком ефективних шляхів збереження своїх заощаджень, що, власне, сьогодні відбувається на ринку іпотечного житлового кредитування. Крім того, дешеві кредити мають сприяти територі- альній диверсифікації ринку іпотечного житлового кредитування, який на сьогодні обмежується фактично одним регіоном – столи- цею.

По-четверте, іноземні банки мають значні можливості для зде- шевлення іпотечних кредитів за рахунок скорочення витрат на утримання філійної мережі. Такі суб’єкти можуть просувати влас- ний продукт на ринок через існуючу мережу філій українських бан- ків, витрати на що виявляються значно меншими, ніж на створення

власної мережі. Запас міцності в іноземних банків у даному випад- ку формується також за рахунок формування дешевого кредитного ресурсу шляхом зовнішніх запозичень. Така практика, зокрема, має місце в українській дійсності – взяти хоча б Міжнародний іпотеч- ний банк.

По-п’яте, прихід на український ринок банків з високими кре- дитними рейтингами суттєво зміцнить їх позиції на внутрішньому депозитному ринку, тим самим забезпечить їм доступ до вітчизня- ного інвестиційного ресурсу.

По-шосте, потужні іноземні банки слід розглядати в контексті виходу на український іпотечний ринок не лише потенційного кре- дитора, а й потенційного інвестора, який формуватиме реальний по- пит на іпотечні цінні папери, емітовані як банками, так й спеціалізо- ваними іпотечними установами, в тому числі Державною іпотечною установою, тим самим забезпечуючи функціонування механізму рефінансування іпотечних кредитів.

Українські банки. З посиленням відкритості національної еко- номіки  українські  банки, очевидно, зазнають конкуренції  з боку іноземних банків, на чому вже неодноразово наголошувалося в мо- нографії. Це, у свою чергу, має стати поштовхом для нарощування капіталу банків, а також перегляду власних продуктових стратегій, підходів до ціноутворення на банківські продукти, зрештою, рента- бельності власної діяльності та позиціювання себе в сегменті загаль- них соціально-економічних відносин.

Інституціональні інвестори. З числа таких найбільш прогнозо- ваними на іпотечному ринку видаються страхові компанії та недер- жавні пенсійні фонди. Щодо перших слід зауважити, що з прихо- дом на страховий ринок України іноземного капіталу інвестиційна активність суб’єктів цього ринку має суттєво зрости. Головне, щоб пропозиція фінансових інститутів зростала адекватно зростанню ін- вестиційного потенціалу інституційних  інвесторів. В черговий раз наголошуючи на тезі, що страховиків слід розглядати, насамперед, щодо наявності у них «довгих» грошей, а одним з найбільш надій- них об’єктів інвестування для зазначених суб’єктів є високоліквід- ні іпотечні цінні папери, особливо емітовані Державною іпотечною установою, можна прогнозувати суттєве зростання ролі страхових компаній у розширенні ємності ринку  іпотечних цінних  паперів. Привабливість страхового ринку України  для іноземних інвесто- рів одночасно зростатиме із запровадженням різноманітних видів

страхування, наприклад страхування цивільної відповідальності власників автотранспорту, а також із розширенням самого ринку іпотечного кредитування. Останнє об’єктивно супроводжується страхуванням предмета іпотеки, життя  позичальника, страхуван- ня його на випадок втрати працездатності чи роботи, що неминуче збільшуватиме інвестиційний ресурс страхових компаній.

У даному випадку можна прогнозувати значно вищі конкурент- ні позиції зазначених суб’єктів порівняно з недержавними пенсій- ними фондами на іпотечному ринку, механізми формування ресурс- ної бази яких на сьогодні досить слабо задіяні на практиці. Разом із тим, не слід виключати ситуацію, за якої недержавні пенсійні фонди можуть скласти певну конкуренцію банкам в плані формування де- позитних ресурсів останніх. З формуванням потужної мережі надій- них недержавних пенсійних фондів можна очікувати щонайменше уповільнення припливу грошових коштів населення на банківські депозити та збільшення накопичень саме в таких фондах.

Висновки до розділу 8

Нинішній стан фінансового ринку  України  характеризується досить слабо розвиненою інституційною структурою, передусім, в частині його професійних учасників, їх слабкою активністю на пе- риферійному рівні, вузьким асортиментом фінансових інструмен- тів, домінуванням на ринку кредитних інструментів та окремих ін- струментів боргу, представлених, головним чином, казначейськими зобов’язаннями та векселями, при обмеженій частці сертифікатів та облігацій, суттєвим відставанням реального платоспроможного попиту на вільний фінансовий ресурс з боку реальної економіки та населення.

Нерозвиненість фондового ринку  зумовлює негативну ситуа- цію у сфері ціноутворення на іпотечні продукти. Ціна на іпотечні кредити нині є прерогативою монопольного становища банків на іпотечному ринку, в основі встановлення якої знаходиться вузько- інституційні інтерес – максимізація прибутку, що цілком реально в умовах деформованого, передусім територіально, і «дутого» (в плані цінової пропозиції) ринку житлової нерухомості.

Перспективи диверсифікації інституційної структури фінансо- вого ринку та структури його фінансових інструментів слід очікува- ти з розвитком ринку іпотечного кредитування. Це можливо за ра- хунок формування на ринку реальної потреби в нових суб’єктах, які

за допомогою різноманітних іпотечних механізмів збільшуватимуть ємність фінансового ринку за рахунок виведення на нього нових фінансових активів. Із зміцненням ринку іпотечного кредитуван- ня посилюватимуться позиції на ньому інституційних інвесторів – страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів тощо при одночасному послабленні ролі держави, основна функція якої зводитиметься до регулювання ринку та підтримання його ліквід- ності в окремих сегментах. Суттєвої активізації на ринку іпотечного кредитування слід очікувати і з боку банків, які, окрім ролі іпотеч- ного кредитора, активно перебиратимуть на себе і функцію інвесто- ра. Особливо посилення такого вектора в діяльності банків слід очі- кувати з активізацією процесів концентрації банківського капіталу.

З розширенням контингенту учасників іпотечного ринку слід пов’язувати вирішення низки  нагальних проблем підтримки  ма- кроекономічної стабільності та динамічного розвитку грошово- кредитного ринку (приплив позичкового капіталу у сфери з відносно меншими прибутками та швидкістю обертання – житлове будівни- цтво, аграрний сектор, створення середовища для врівноваження грошових потоків між регіонами з різним попитом на інвестиційний ресурс, усунення значних диспропорцій в ціні позичкового капіталу, збалансування потоків позичкового капіталу, збільшення грошово- го мультиплікатора та пропозиції грошей в економіці, розширення ринку рефінансування банків за рахунок використання іпотечних цінних  паперів, збільшення ємності ринку  позичкового капіталу, підвищення рівня інвестиційної спрямованості кредитного ринку, диверсифікація ризиків між учасниками іпотечного ринку, створен- ня конкурентного середовища на іпотечному ринку, здешевлення різного роду фінансових послуг, формування рівноважної ціни на фінансові активи, підвищення ліквідності  фінансових активів на ринку, забезпечення інвестиційної привабливості внутрішнього фі- нансового ринку для господарюючих суб’єктів).

Процес становлення вторинного іпотечного ринку передбачає позиціювання на ньому Державної іпотечної установи, з активізаці- єю діяльності якої пов’язується вирішення низки важливих питань: забезпечення високого рівня ліквідності іпотечних цінних паперів, емітованих зазначеною інституцією; залучення до рефінансування іпотечних кредиторів потужних інституційних  інвесторів, інвести- ційні стратегії яких орієнтовані на високоліквідні  та малоризико- вані цінні папери; здешевлення позичкового капіталу через значні

обсяги рефінансування іпотечних кредитів; спрямування позичко- вого капіталу у сфери (чи регіони) з прогнозованою низькою до- хідністю (реалізація іпотечних програм в різноманітних соціальних проектах, на депресивних територіях тощо); сегментація іпотечних кредиторів та іпотечних цінних паперів за критерієм надійності. З діяльністю Державної іпотечної установи пов’язується реалізація механізму так званого «багатоканального мультиплікатора», який дозволяє позиціонувати іпотечний ринок на фінансовому ринку.

Активізація  діяльності Державної іпотечної установи спрямо- вана на залучення в систему іпотечного кредитування інституцій- них інвесторів з числа страхових компаній та пенсійних фондів, спроможних акумулювати вільні кошти  та перерозподіляти їх в інвестиційну сферу, невід’ємною частиною якої є ринок іпотечного кредитування, а також диверсифікувати власні активи за рахунок інвестування коштів в іпотечні цінні папери з високими рейтинга- ми, емітовані іншими учасниками іпотечного ринку – недержавни- ми спеціалізованими іпотечними установами, банками, а також у заставні. Привабливість страхового сектору та системи пенсійного забезпечення для іпотеки  зумовлена, передусім, акумулюванням

«довгих» грошей та відносно прогнозованим характером страхових та, особливо, пенсійних виплат.

З виведенням іпотечних цінних паперів на фінансовий ринок слід пов’язувати активізацію діяльності небанківських установ, се- ред яких найбільше виділяються інститути спільного інвестування, які, у свою чергу, сприяють приходу на ринок крупних інвесторів, а також закритих іпотечних пайових інвестиційних фондів, ощадних банків та ощадно-кредитних асоціацій, інвестиційних компаній.

Розвиток інституційної  структури фінансового ринку, в кон- тексті позиціювання на ньому іпотечного ринку, передбачає за- провадження як  обов’язкового елемента системи рейтингування, спрямованої на підвищення надійності фінансових інструментів та поліпшення діяльності інститутів фінансового ринку. Запроваджен- ня системи рейтингування, у свою чергу, передбачає формування розгалуженої мережі незалежних рейтингових агентств.

Іпотека виступає одним з напрямів диверсифікації структури фінансових інструментів. З її впровадженням, як повноцінного рин- кового інституту в структурі останніх, слід очікувати збільшення частки основних фінансових інструментів, а в складі останніх – ін- струментів позики. Співвідношення між кредитними інструмента-

ми та інструментами боргу у складі інструментів позики визнача- тиметься динамікою розвитку первинного та вторинного іпотечного ринків.

Вплив глобалізаційних процесів, прихід іноземного банківсько- го та страхового капіталу на фінансовий ринок України  на фоні можливих і ймовірних небезпек та загроз слід розглядати під кутом збільшення ємності інвестиційного, в тому числі, й іпотечного рин- ку країни та посилення конкурентного середовища у банківському секторі та на ринку страхових послуг, що, у свою чергу, вимагає здійснення відповідними суб’єктами активних зусиль у напрямі по- силення власних конкурентних позицій на ринку.