РоздІл 7. Іпотечні ризики та проблеми їх мінімізації § 19. методи аналізу та оцінки іпотечних ризиківБудь-яка діяльність пов’язана із загрозами та небезпеками, які впливають на її кінцеву ефективність та результативність. Сукуп- ність таких загроз і небезпек формує потенційний ризик для учас- ника ринку, матеріалізація якого супроводжується нанесенням останньому певного збитку, який може мати як матеріальну – в пла- ні грошових втрат, так і нематеріальну – в плані нанесення шкоди репутації, наприклад. Наукова думка на сьогодні дійшла аксіома- тичного висновку – «ризик є об’єктивним явищем у різних сферах людської діяльності...» [76, c. 7]. Проблемі ризиків у науковій літературі та у банківській прак- тиці приділена досить велика увага, що цілком обгрунтовано, зва- жаючи на диверсифікацію банківських продуктів, які виводяться на ринок, формування нових сегментів фінансового ринку, особливо в країнах з перехідною економікою, загострення конкурентного се- редовища, його високу мінливість тощо. Кожний учасник ринку в таких умовах змушений враховувати як загальні ризики, притаман- ні економічній системі в цілому, всім сегментам фінансового ринку, так і ризики, характерні для того сегмента останнього, в якому пред- ставлений продукт такого учасника безпосередньо. Таким чином, можна говорити про певну ієрархію ризиків, які, взаємно переплі- таючись та доповнюючи один одного, створюють фактор так звано- го «постійного тиску» на учасника ринку, змушуючи його постійно коригувати свою тактичну та стратегічну поведінку. Не є винятком із загального правила і діяльність у сфері іпо- течного кредитування, в процесі якої на різноманітні ризики (як загальносистемні, так і внутрішньосистемні – притаманні конкрет- ному сегменту ринку) та на їх сукупну дію, тією чи іншою мірою, наражаються усі учасники іпотечного ринку. Аналізуючи такий специфічний сегмент фінансового ринку як іпотечний, слід зазначити, що саме тут присутня розгалужена асор- тиментна структура ризиків, зумовлена переплетенням інтересів та повноважень численних його учасників: позичальників, кредиторів, інвесторів, страхувальників – у випадку з однорівневою моделлю та позичальників, кредиторів, інвесторів, страхувальників, емітентів
іпотечних цінних паперів – у випадку з дворівневою іпотечною мо- деллю. До того ж має враховуватися та обставина, що тип іпотечної моделі перекладає відповідні ризики з одного учасника іпотечного ринку на другого. Так, при однорівневій моделі, за якої здійснен- ням операцій, пов’язаних з наданням та обслуговуванням іпотечних кредитів, випуском іпотечних цінних паперів та їх реалізацією, за- ймається банк, усі ризики, пов’язані з цими операціями, нестиме сам банк. Хоча, без сумніву, і прибуток від таких операцій, як пра- вило, виявляється більшим. При дворівневій іпотечній моделі прак- тично усі ризики, пов’язані з обслуговуванням кредиту, випуском іпотечних цінних паперів, переходять до спеціалізованої іпотечної установи. Банк же у такому випадку основні ризики несе лише на етапі кредитування. Перекладання ризиків на інших учасників іпо- течного ринку у такому разі мінімізує можливі втрати банку, проте одночасно зменшує й очікуваний прибуток. Тому кожний учасник іпотечного ринку, реалізуючи власну стратегію розвитку, тим самим обираючи модель іпотечного ринку, в якому він має намір взяти участь, постійно балансує в площині «великі ризики – великі при- бутки, малі ризики – малі прибутки». Очевидно, що дозволити собі таку розкіш як максимізація при- бутку, розуміючи, що досягнення такої мети обов’язково супрово- джується підвищеними ризиками, можуть лише суб’єкти, в яких налагоджена ефективна система «ризик менеджменту». Остання, на нашу думку, повинна враховувати не лише первинні ризики креди- тора, пов’язані безпосередньо з процесом обслуговування кредиту, а й так звані опосередковані ризики, тобто ризики, на які може на- разитися позичальник в процесі здійснення господарської діяль- ності (що в контексті предмета нашого дослідження актуально для аграрного сектору, житлового будівництва, коли позичальниками виступають юридичні особи – сільськогосподарські підприємства, будівельні компанії). У такому разі актуалізується проблема роз- пізнавання та оцінки навіть таких ризиків як природні (пов’язані з проявом стихійних сил природи), екологічні (пов’язані із забруд- ненням довкілля), транспортні (пов’язані з перевезенням вантажів відповідним транспортом), майнові (пов’язані з імовірністю втрат майна підприємця через крадіжку, диверсію, недбалість, перенапру- гу технічної і технологічної систем тощо), виробничі (є наслідком зупинки виробництва через вплив різних факторів: пошкодження або знищення основних і оборотних фондів, впровадження у ви-
Автори [184, 252, 398] зазначають, що початковим етапом в управлінні ризиком є його аналіз (виявлення, ідентифікація, якісний аналіз) та оцінка (кількісний аналіз). Ми також підтримуємо цю точ- ку зору, тому і вирішили дослідити питання аналізу й оцінки ризи- ків пов’язаних з іпотекою. Мета аналізу ризику – надати потенцій- ним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення відносно доцільності участі у проекті та заходів захисту їх від можливих фінансових утрат. Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту [29, с.169]. Якісний аналіз являє собою ідентифікацію всіх можливих ри- зиків. Він може бути порівняно простим, його головне завдання – визначити фактори ризику, етапи роботи при яких ризик виникає [392, с.247], суб’єктів та об’єктів ризику, зони дії ризику, розробити заходи щодо зниження ризиків тощо. В.В. Вітлінський [184, с.60] зазначає, що якісний аналіз доцільно здійснювати за двома аспек- тами: • перший аспект пов’язаний із визначенням можливих джерел … ризику та збитків, розгорнутим аналізом кредито- й платоспро- можності клієнтів, проводиться класифікація та структуризація … ризику; • другий аспект пов’язаний із визначенням суб’єктивної складо- вої … ризику, з виявленням інтересів суб’єктів ризику тощо. Кількісний аналіз – це визначення конкретного розміру грошо- вого збитку окремих підвидів … ризику і … ризику в сукупності [29, с.247]. Кількісна оцінка (аналіз) на основі математичної статисти- ки, теорії ймовірності та за допомогою інших точних наук визначає числову величину ризику [184, с.60]. Аналіз праць [1, 58, 71, 161, 170, 178, 184, 200, 202, 297, 365, 380, 385, 388, 392, 400] показав, що найрозповсюдженішими є такі методи на які спирається кількісний аналіз ризику (ризиків пов’язаних з іпотекою), серед них: статис-
В.В.Вітлінський та С.І.Наконечний також зазначають, що: «Якісний аналіз є найбільш складним і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його голо- вна мета – визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати усі можливі ризики» [58, с.28]. Ідентифікація заключається у виявленні джерела чи/або джерел ризику та факторів, що впливають на нього. Ідентифікація ризиків неможлива без необхідного обсягу інформації щодо загальної ситуації в економіці – законодавче забезпечення, що стосується регулювання діяльності в даній сфері та оподаткуванні, рівня інфляції, значення середньої величини відсоткових ставок за депозитами і кредитами в комерційних банках, місце та значення галузі, сфери діяльності, регіо- ну і т.п., так і інформації стосовно попиту і пропозиції послуг (товарів, робіт), які надає установа, собівартості, рентабельності, середнього рівня заробітної плати, прибутковості (збитковості) і т.д. Інформація збирається, як універсальними методами – різноманітні форми опи- тувань, співбесід, інтерв’ю тощо, так і спеціалізованими – аналіз фі- нансових звітів, аналіз первинних документів бухгалтерської, управ- лінської та фінансової звітності, аналіз статистико-математичної інформації, аналіз структури організації, складання і аналіз різнома- нітних карт, діаграм, графіків, таблиць. Основна мета ідентифікації ризику – визначення факторів, які можуть розглядатися як потенційні джерела ризику, тобто факторів, що можуть призвести до неможливості або небажання позичальни- ка розраховуватися за кредитом. В економічно розвинутих країнах, таких, як США, Великобри- танія, Канада, Німеччина, Франція, Японія, Швейцарія та інших, набули популярності та поширення наступні комбіновані якісно- рейтингові моделі з елементами кількісного аналізу: • CAMEL; • САМPARI; • PARSER; • Scoring; • правило п’яти «C» і т.п.; та якісно-кількісні моделі типу: • RiskMetrics;
• тощо. Основою названих моделей є якісний аналіз з використанням експертних та статистичних методів кількісного аналізу в різнома- нітних пропорціях. Всі вони покликані оцінити фінансовий стан по- зичальників, їх кредитоспроможність та платоспроможність, їх ще можна охарактеризувати, як бально-класифікаційно-рейтингові. Модель складається з позицій відповідність кожна з яких виража- ється у балах, потім залежно від набраних балів позичальника від- носять до того чи іншого класу або групи, складають рейтинг. Мож- ливий і простіший варіант, певні фінансово-економічні й соціальні показники порівнюють з обраним еталоном, а потім також відносять до певного класу (групи). Модель CAMEL застосовують, коли позичальником є інший ко- мерційний банк. Елементи цієї моделі такі [113]: • C – Capital adequacy – достатність капіталу; • A – Asset quality – якість активу; • M – Management – менеджмент; • E – Earnings – прибутковість діяльності позичальника; • L – Liquidity – ліквідність. Модель CAMPARI розроблена в Великобританії і складається з таких компонентів: • C – Character – кредитна історія позичальника; • A – Ability – платоспроможність позичальника; • M – Means – аналіз фінансового стану позичальника; • P – Purpose – ціль позики; • A – Amount – узгодження суми кредиту; • R – Repayment – кредитоспроможність позичальника; • I – Insurance – як буде застраховано кредит [113]. Цю модель у комерційних банках Великобританії застосовують завдяки її простоті. Конкурентом моделі CAMPARI у англійських банкірів є модель PARSER, яка є схожою на неї в деяких елементах. Модель PARSER складається з таких позицій [39]: • P – Person – ділова репутація (характеристика) позичальника; • A – Amount – узгодження суми кредиту; • R – Repayment – кредитоспроможність позичальника; • S – Security – які гарантії, забезпечення (застава) пропонуються; • E – Expediency – доцільність кредиту; • R – Remuneration – винагорода банку за надання кредиту.
4-го класів, які вимагають підвищеного контролю з боку банку. Зона С це в основному позичальники 5-го класу(іноді 4-го), які не викли- кають довіри, мають низькій рейтинг і позики яким можливі тільки під високе забезпечення, надійне поручительство та вимагають по- стійної уваги й контролю. Американські банкіри використовують модель, яка називається «правило п’яти «С»», вона складається з таких елементів [113]: • Capacity – кредитоспроможність позичальника; • Character – репутація, характер позичальника; • Capital – капітал позичальника (загальна вартість засобів у гро- шовій, матеріальній і нематеріальній формах, авансованих у формування активів підприємства); • Collateral – додаткове забезпечення позики, застава; • Conditions – умови діяльності, праці, існування. Модель RiskMetrics розроблена банком JP Morgan Trust Co. в 1997р. використовує більшість великих банків світу. RiskMetrics – це набір засобів, що дають можливість виявити вплив ринкового ризику на позицію інвестора, через оцінку величини ризику (Value- at-Risk). RiskMetrics складається з таких компонентів: • системи оцінки ризиків; • бази даних за інструментами для розрахунку ринкового ризику; • програмного забезпечення, використовуючого технологію RiskMetrics. RiskMetrics вивчає ризик невизначеності майбутніх доходів че- рез зміну ринкових умов, наприклад відсоткових ставок [459]. Value-at-Risk (VaR) дає відповідь на питання: який максималь- ний збиток можна понести за визначений період часу із заданою ві- рогідністю? VaR розраховують: • на певний період часу в майбутньому; • з заданою вірогідністю його не перебільшення; • при припущенні про характер поведінки ринку [203].
β = Rs/Rm, де Rs – дохідність проекту, акцій, операцій…; Rm – дохідність ринку. Коефіцієнт β у середньому на ринку має величину 1,0, тобто проекти, що мають ринкову дохідність матимуть коефіцієнт бета 1,0 і їх дохідність змінюватиметься разом з ринком. При β<1 проекти матимуть мінливість меншу ніж ринкова. Отже, вони менш ризико- ві, а при β>1, ризиковість вища за середню ринкову, як і мінливість. Коефіцієнт β використовують для визначення потрібної норми до- хідності: Потрібна дохідність = Дохідність без ризикових активів + +[β×(Ринкова дохідність – Дохідність без ризикових активів)]. Наприклад, цінний папір з коефіцієнтом β 1,5 розглядається при дохідності без ризикових активів (в основному це державні цін- ні папери) 7\%, а ринкова дохідність (середня дохідність всіх цінних паперів) 12\%, підставляємо ці данні у вищезазначену формулу: по- трібна дохідність = 7\% + [1,5×(12\% – 7\%)] = 14\%. Отже, інвестору слід чекати на таких умовах дохідності інвестицій на рівні 14,5\%, в якості компенсації за ризик якого доводиться припускатися при значенні коефіцієнта β 1,5. Зрозуміло, що при вищому β буде і ви- щою дохідність у відсотках і навпаки [66, с.238-239]. Отже, МОКА дає можливість порівняти ризиковість різних проектів. Слід також зазначити, що МОКА поділяє ризик на диверсифікований та неди- версифікований, і призначається для оцінки тільки систематичного (недиверсифікованого) ризику [236, с.73-76], тобто дана модель по- казує якою повинна бути величина доходу, для компенсації певного рівня ризику.
Вітчизняні та російські вчені, також розробили моделі, але їх основне завдання оцінити не ризик, що занадто складно в сучас- ній економічній ситуації, а кредитоспроможність потенційного по- зичальника чи/або його фінансовий стан, і тільки побічно, в другу чергу, оцінити і певні прояви ризику, в досліджених моделях зару- біжних вчених і практиків оцінка кредитоспроможності чи/або фі- нансового стану може бути одним з елементів, скоріше підготовчого етапу перед оцінкою безпосередньо ризиків. Назвемо декілька з цих моделей та їх авторів. О.Д.Заруба зазначає, що кредитоспроможність і в цілому фінан- совий стан потенційного клієнта можна визначити на основі розра- хунку чотирьох груп показників і коефіцієнтів: • ліквідності; • активності; • заборгованості; • прибутковості [138, с.32]. В.І.Колеснікова та Л.П.Кроливнецька наголошують, що методи оцінки можуть бути різними, але всі вони складаються з певної сис- теми фінансових коефіцієнтів, включаючи такі [26, с.228]: • коефіцієнт абсолютної ліквідності; • проміжний коефіцієнт покриття; • загальний коефіцієнт покриття; • коефіцієнт незалежності. Н.С.Кручок розробила рейтингово-бальну модель оцінки фі- нансового стану на основі таких груп коефіцієнтів [187, с.10]: 1. Майнового стану: • залишкова вартість основного капіталу; • ліквідність оборотного капіталу. 2. Ділової активності та прибутковості: • оборотність капіталу; • норма прибутку; • рівень рентабельності. 3. Ліквідності та стійкості: • покриття короткострокових зобов’язань; • покриття довгострокових зобов’язань; • забезпечення власним капіталом.
Наступні три моделі за своєю суттю, та підходом до оцінки ризи- ку наближаються до світових аналогів, вони вже більше призначені для оцінки ризиків ніж кредитоспроможності. А.М.Мороз пропонує модель, яка грунтується на аналізі фінан- сового стану, який складається з таких компонентів: коефіцієнта оперативної ліквідності, коефіцієнта покриття балансу, коефіцієн- та ліквідності балансу, забезпеченості власними коштами, співвід- ношення позичкових і власних коштів, співвідношення основного капіталу та власного коефіцієнта загальної ліквідності, а також на аналізах рентабельності, прибутковості та забезпечення повернен- ня кредиту [139, с.121, 129-131]. На основі названих аналізів оціню- ють кредитний, кадровий, транспортний ризики і ризик неплатежів [139, с.131-133]. Н.Меджибовська розробила модель оцінки ризику, в основі якої лежить експертна система «Expert». Вона складається з таких еле- ментів: • дієздатності; • репутації; • капіталу; • наявності забезпечення позики; • стану економічної кон’юктури. Потім аналізують кредитоспроможність позичальника, оціню- ють фактори, що можуть впливати на зміну ситуації, а також розви- ток ситуації без впливу форс-мажорних обставин, і на основі отри- маних результатів, після проведення названих операцій оцінюють ризик [216]. В роботі [252, с.212-214] зазначається, що ризик – це функція параметрів позички та позичальника, а оцінка кредитної пропозиції, наданої потенційним позичальником, є оцінкою різних видів мож- ливого ризику, які виникають під час надання бажаного для банку, який кредитує, кредиту. Таку оцінку, в свою чергу, треба проводити за такими критеріями: • репутація; • можливості позичальника на одержання коштів за всіма його операціями та здатність до управління своїми коштами;
• умови – оцінка поточного стану та прогнозу розвитку економіки і галузі господарювання в якій функціонує позичальник; • застава – забезпечення кредиту у формі застави або поруки. Подібну методику використовують у Франції, вона грунтується на аналізі таких компонентів [113]: • трудові ресурси; • виробничі ресурси; • фінансові ресурси; • економічне середовище в якому здійснює свою діяльність під- приємство. Національний банк України для аналізу та оцінки ризиків та- кож рекомендує використовувати рейтингово-бальну модель, яка полягає в тому, що спочатку треба оцінити фінансовий стан пози- чальника за такими групами показників [257; 461]: 4. Показники платоспроможності: • коефіцієнт миттєвої ліквідності; • коефіцієнт поточної ліквідності; • коефіцієнт загальної ліквідності. 5. Показники фінансової стійкості: • коефіцієнт маневреності власних коштів; • коефіцієнт незалежності. 6. Показники рентабельності: • рентабельність активів; • рентабельність продажу. 4. Показник співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди. За результатами оцінки фінансового стану позичальників кла- сифікують за класами: «А», «Б», «В», «Г» і «Д». Потім визначають групи кредитних операцій за станом погашення позичальником боргу за ними, вони поділяються на три групи: «добру», «слабку» і «незадовільну». І нарешті визначають категорію кредитної операції, класифікують кредитний портфель за ступенем ризику та розрахо- вують резерв під кредитні ризики [257, с.6-18; 461]. У Російській Федерації широкого розповсюдження набула мето- дика Асоціації російських банків, яка складається з таких елементів:
• забезпеченість; • здібності; • обґрунтованість; • повернення; • реальність; • солідність [113]. Статистичні методи ґрунтуються на проведенні аналізу економіко-статистичної інформації за необхідний проміжок часу, якщо обсяг такої інформації достатній, то частоту виникнення дано- го рівня втрат, прирівнюють в прогнозованому варіанті до ймовір- ності їх виникнення і будують криву вірогідності втрат, яка в свою чергу є кривою ризику. Розглядаючи криву встановлюють області високого, помірного і допустимого рівнів ризику. Головними ін- струментами статистичних методів розрахунку ризику є: варіація, дисперсія і середньоквадратичне відхилення. Величина ризику або ступінь ризику може бути виміряна двома критеріями: середнім очі- куваним значенням та мінливістю можливого результату. Середнє очікуване значення – це те значення величини події, яке пов’язане з невизначеною ситуацією [392, с.249]. Якість показників статистич- них методів залежить від повноти та достовірності вихідної інфор- мації. Найпопулярніші із статистичних методів такі: • метод «Монте-Карло»; • модель Z-показника Альтмана; • модель нагляду за кредитами Чессера; • модель CART. Перевага статистичних методів – їх простота обчислення та збір необхідної інформації, а недоліки – необхідність великого обсягу ін- формації щодо предмету дослідження або йому аналогічному. Суть методу «Монте-Карло» полягає у моделюванні власних випадкових подій за їх ймовірностями та на підставі конкретних значень обчислюють стан системи в цілому. Після проведення до- сліду шукану ймовірність оцінюють як відношення числа сприят- ливих (несприятливих) результатів, у яких система виконала свою функцію, до загального числа випробувань. Недолік методу Монте- Карло при оцінці ризику – неспроможність враховувати особли- вості конкретного позичальника [184, с.92]. Плюсом цього методу є можливість аналізу різних варіантів розвитку подій [440].
Z = [(Оборотні капітали / Всі активи) × 1,2] + [(Нерозподілений прибуток / / Всі активи) × 1,4] + [(Доход від основної діяльності / Всі активи) × × 3,3] + [(Ринкова вартість звичайних і привілейованих акцій / / Всі активи) × 0,6] + [(Обсяг продаж / Всі активи) × 1,0]. Якщо Z-показник рівний чи менший 1,8, імовірність банкрутства дуже висока; 1,8-2,7 – висока; 2,8-2,9 – можлива; 3,0 і більше – низька [392, с.304; 435, с.114]. Удосконалена модель Z-показника 1977р. складалася не з п’яти груп показників, а з семи. Новими стали показники рівня обслуго- вування боргу та стабільності прибутків фірми [435]. Модель нагляду за кредитами Чессера призначена для про- гнозування випадків невиконання умов договору [184, с.95]. Вона складається з шести груп показників і заключається в такій формулі [184, с.96]:
де e = 2,718828;
P = 1 / 1+e־ⁿ,
n = -2,0434 + (-5,24) × [ (Готівка + Високоліквідні цінні папери) / Сукупні активи ] + 0,053 × [ Нетто продаж / (Готівка + + Високоліквідні цінні папери) ] – 6,6507 × [Брутто-доходи / / Сукупні активи ] + 4,4009 × [ Сукупна заборгованість / / Сукупні активи ] – 0,0791 × [ Основний капітал / Чисті активи ] – - 0,1020 × [ Оборотний капітал / Нетто-продаж ]. Клієнта відносять до групи ненадійних позичальників, при P>0,5, а при P<0,5 до надійних. Модель CART (Classification and Regression Trees) грунтується на регресійних методах, що дає змогу отримати бінарне класифіка- ційне дерево, на основі якого проводять аналіз кредитного портфе-
Експертні методи застосовують для оцінки ризиків тоді, коли недостатність та недостовірність інформації не дають змоги вико- ристати статистичні, різноманітні математичні та аналітичні ме- тоди, для виміру й обчислення результату. Характерними рисами експертних методів є те, що кількісні та якісні оцінки отримують на основі суджень досвідчених експертів. У ролі експертів виступають суб’єкти з певним особистим досвідом та уявленням про ситуацію (чи явище), що склалася (чи виникла), і які в змозі здійснити логіко- інтуїтивний аналіз та формально обробити результати дослідження. Кінцевий результат отримують на основі узагальнення думок екс- пертів. Прикладом експертних методів аналізу ризиків, що застосо- вують у країнах з розвинутими економіками є методики «Дельфі», BERI та методика Швейцарської банківської корпорації.. Метод «Дельфі» розробила фірма «Ренд Корпорейшн» (США). Полягає він у наступному: • по-перше, кожен експерт працює ізольовано та анонімно, для того щоб не приймалося загальне рішення на основі думки ліде- ра чи/або лідерів; • по-друге, опитування проводять в декілька етапів, під час кож- ного з них учасники при збереженні анонімності обмінюються думками, за допомогою різноманітних керованих форм зв’язку, та оцінюють ситуацію; • по-третє, після узагальнення кінцевого результату кожен екс- перт, також анонімно дізнається погляду інших учасників, після чого опитування може повторитися, як з першого, так і з n-го етапів [30]. У Німеччині для оцінки ступеня ризику економіки країни була розроблена експертна методика індексу BERI за факторним аналі- зом таких складових: темпи економічного росту; конвертованість національної валюти; продуктивність праці; умови одержання ко- ротко- та довгострокових кредитів; відношення до іноземних інвес- тицій; ступінь націоналізації економіки; величина девальвації на- ціональної грошової одиниці; платіжний баланс країни; загальний стан дотримання зобов’язань за договорами; рівень бюрократизації; ступінь розвитку комунікацій; взаємовідносини між державою та підприємцями; політична ситуація в державі; можливість викорис- тання послуг різноманітних експертів [178, 388, 436, 437].
• визначення основних напрямів аналізу; • збір початкової(базової) інформації її попереднє групування та обробка; • процес безпосереднього прогнозування і визначення ступеня ризику окремих досліджуваних елементів; • визначення сукупного ступеня ризику [178, стр.49; 388, с.106]. Дана методика використовує статистико-економічну інформа- цію за попередні чотири роки, для того щоб спрогнозувати ступінь ризику в прогнозованому році, яка відноситься до однієї з трьох груп факторів ризику, кожна з яких в свою чергу складається з 7-10 компонентів [178, с.49-50; 388, с.106-107]. Методом аналізу доцільності витрат ідентифікуються потен- ційні зони ризику з урахуванням показників фінансової стійкості підприємства. В основному обходяться стандартними прийомами фінансового аналізу діяльності підприємства і його контрагентів [178, с.44; 388, с.102; 392, с.252]. Метод аналізу доцільності витрат застосовують тоді, коли потрібно мінімізувати ризик фінансування певного проекту, в такому випадку для забезпечення коштами ви- користовують кредитну лінію, що дає змогу перед наданням черго- вого траншу проаналізувати ситуацію і при потребі внести зміни в управління ризиками. Метод аналогій застосовують тоді, коли є інформація про об- ширний досвід аналогічної ситуації. Даний метод полягає в розра- хунку ймовірної величини ризику на основі баз даних всіх попере- дніх аналогічних випадків. В іпотечному кредитуванні, особливо житловому, цей метод, на нашу думку, займе гідне місце, в зв’язку із схожістю та великою кількістю повторень багатьох будівельних контрактів, але покладатися тільки на метод аналогій, навіть при достатньому обсягу і достовірності інформації, небезпечно, бо ситу- ація може змінитися в будь-який момент з виникненням факторів, яких не було в попередніх аналогічних проектах. Хоча ми і вважає- мо, що даний метод має високу ступінь корисності [178, с.55-56; 388, с.113; 392, с.254-255]. Сутність методів імітаційного моделювання полягає у моделю- ванні поведінки досліджуваного процесу, на основі найсучасніших обчислювальних приладів, з імітацією та формалізованим описом. Імітаційна модель за своїм характером є логічно-математичною,
Недоліки методів імітаційного моделювання такі: • по-перше, як і у випадку з методом аналогій, у будь-який момент можуть виникнути нові фактори, що впливатимуть на досліджу- ваний процес і які не були враховані при складанні моделі; • по-друге, імітаційні моделі можуть бути занадто об’ємні, тобто незручні для застосування; • по-третє, як і для статистичних методів тут також потрібна вели- ка маса даних. До переваг імітаційних методів слід віднести те, що у консер- вативних випадках, тобто у відносно стабільних ситуаціях чи/або галузях економіки з передбаченою кількістю факторів та об’єктів, можна з великою часткою вірогідності оцінити ризики проекту. Аналітичний метод є найскладнішим, оскільки в його основі зна- ходяться елементи теорії ігор доступні тільки дуже вузькому колу спеціалістів. Частіше використовують підвид аналітичного методу – аналіз чутливості моделі [392, с.254]. Аналіз чутливості здійснюють при послідовній зміні кожної змінної, тільки одна з них змінює своє значення на певний відсоток. Після цього оцінюють відсоткову зміну вибраного критерію щодо базисного випадку і розраховують показник чутливості. Він визна- чається як відношення відсоткової зміни досліджуваного критерію до зміни значення змінної на один відсоток. В результаті отримують еластичність зміни показника. Аналогічно розраховують показники чутливості по кожній з решти змінних, після чого їх ранжують за ступенем важливості й при потребі будують «матрицю чутливості» [149, с.214]. Недоліком цього методу є те, що за його допомогою не- можна простежити зв’язки між змінюваними змінними [149, с.214]. Крім того він не враховує ймовірності здійснення альтернативних варіантів розвитку ситуації та не є всеохоплюючим [392, с.254]. Слід зазначити, також, про евристичні методи аналізу ризиків. Їх застосовують тоді, коли неможливо формалізувати завдання, не вистачає інформації щодо предмету дослідження, та часу для засто- сування більш трудомісткого методу аналізу та оцінки ризику. Ев- ристичні методи ґрунтуються на досвіді, інтуїції і логіці спеціалістів
Кожен з вищеназваних методів кількісного аналізу ризику не є загальновживаним, тобто таким, який би застосовували всі фінансово-кредитні установи у ста відсотках ситуацій. Моделі CART, Z-показника Альтмана, нагляду за кредитами Чессера, ме- тодики «Дельфі» та BERI тощо, розроблялися на прикладах інозем- них, розвинутих ринкових економік і в таких формах в яких їх вико- ристовують там, в українській економіці їх застосовувати, на нашу думку, недоцільно. Крім зазначених існують також інші моделі та методи оцінки ризику, і залежно від ситуації використовують певну методику чи/або їх комплекс. Комплекс який складається з декіль- кох методів чи/або моделей, чи/або їх окремих частин (елементів) є комбінованим методом аналізу ризику. Комбінації методик аналізу ризиків можуть бути різноманітними залежно від завдання яке ви- значене для конкретного випадку, комплексу інформації який є в наявності та цілей які необхідно досягти. Комбінації перевірені ча- сом утворюють нові методи чи/або моделі, так, наприклад, виник метод Монте-Карло, який є поєднанням методу аналізу чутливості й аналізу сценаріїв [149, с.214]. Аналіз сценаріїв продовжує аналіз чутливості. Коли його засто- совують, то одночасно змінюють всю групу змінних, та розрахову- ють три варіанти можливої зміни змінних. На основі розрахунків визначають нові значення показників ефективності проекту, порів- нюють їх з базовим варіантом та розробляють рекомендації щодо подальших дій [149, с.214]. Г.Б.Поляк, в свою чергу зазначає, що своєрідна комбінація екс- пертного і статистичного методів – це кореляція. Кореляція – вста- новлення зв’язку між факторами, полягає в зміні середньої вели- чини одного з них залежно від зміни значення іншого. Ці тенденції вимірюються коефіцієнтом кореляції [392, с.253]. Названі методи кількісного аналізу ризиків допомагають одержа- ти результат лише певного рівня вірогідності, що дає можливість мати певну перевагу порівняно з тими ситуаціями, коли ризики не аналізу- ють взагалі. Підвищує вірогідність кількісного аналізу – якісний. За допомогою якісного і кількісного аналізів, якщо їх викорис- товувати комбіновано, та мати вдосталь економіко-математико-
Необхідно, також зазначити, що всі розглянуті моделі та методи, як кількісного, якісного так і комбінованого спрямувань, мають одну спільну рису, вони створювалися для аналізу ризиків у певній сфе- рі, чи/або певного виду, чи/або котроїсь з форм ризику, тобто для реалізації певних цілей чи/або завдань. Відповідно кожна модель (метод, методика) найефективніші саме в тому місці для якого вони призначалися. Для аналізу іпотечних ризиків в цілому, та аграрної іпотеки зокрема, а також фінансових ризиків з ними пов’язаних спе- ціальних моделей (методів) в українських фінансових установах, що займаються іпотекою не розроблялось. Використовують моделі (методи) з вище досліджених залежно від специфічності ситуації. Тому, ми, на основі вище проаналізованих моделей(методів, мето- дик) аналізу та оцінки ризику, узагальнивши досліджену інформа- цію, спробували розробити та у вигляді рекомендацій наводимо ме- тодику аналізу й оцінки ризиків, для аграрної іпотеки, який також можна буде застосовувати для іпотеки загалом, оскільки в аграрній іпотеці є специфічні ризики, яких не має в іпотеці. Ця методика, на нашу думку, дасть можливість якісніше аналізувати та управляти іпотечними ризиками, дозволить комерційним банкам розширити свої операції на іпотечному ринку, а потенційним позичальникам спростить процедуру отримання іпотечних кредитів. Даному питан- ню ми присвячуємо § 21. |
робництво
нової техніки і технології), торговельні (призводять до збитків через затримку
платежів, відмову від платежу у період тран- спортування товару, непоставку
товару тощо), з якими постійно ма- ють справу саме такі суб’єкти господарювання
і які В.І.Грушко та О.І.Пилипченко відносять до групи об’єктивних ризиків [76,
c.8-9]. За певних умов такі види ризиків можуть відчутно вплинути на рі- вень
платоспроможності позичальників з числа суб’єктів агросфери чи сфери
будівництва, і в такому разі ризики позичальника немину- че стануть ризиками
кредитора. |
