§3. естетичнІ форми суспІльних вІдносин

Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні влас- ної зовнішності, а й в системі суспільних  відносин, в усій багато- манітності її етнічних, національних соціальних  і міжособистісних форм, до яких причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, економічні й політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими  нормами,  релігійними догматами,  консти- туційними або відомчими нормативними актами, етичними нормами та кодексами честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної  діяльності  людини  і суспільства.  іншими словами: будь- яка діяльність  людини, оскільки  вона зумовлює  встановлення типо- вих соціальних  відносин,  що вже самостійно  розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює певний осередок. із часом цей осередок на основі естетичних  уявлень  пере- творюється  на специфічну  суспільну діючу силу, що стає ніби симво- лом цінності й гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву,  символом,  що активно  впливає  на душі учасників,  сприяє обмінові  думками,  викликає емоції, закріплюючи,  таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як вияв абсолютного і всезагально- го суспільного життя ця сила не тільки його супроводжує,  задає ритм і гарантує  його спадкоємність, вона покладена  в основу різноманіт- них явищ у сфері культури. Згадаймо ритуал, яким супроводжується будь-яка магічна дія: церковну літургію, що своєю естетичністю за- хоплює  навіть  невіруючу  людину,  або військовий парад, політичну маніфестацію  чи карнавальну процесію.

на початковому етапі (наприклад, на рівні родової спільноти або сільської общини) свого розвитку суспільство загалом може бути ви-

довищем для самого себе. Що складнішими, більш ієрархізованими стають соціальні організми, то більшою мірою постає потреба в пері- одичних перервах  у повсякденному житті, яке відмежовує  й ізолює людину від суспільного цілого. потреба в періодичному  наочному підтвердженні належності  індивіда  до спільноти  викликає до жит- тя таку форму цілісності та єднання суспільства, як народне свято. Свято виникає  в ситуації, коли спільнота  позбавляється внутрішніх ієрархічних  умовностей, пов'язаних як із практичною  функціональ- ністю суспільних  відносин,  так і з ізольованістю  окремих  виробни- ків. інакше кажучи, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багатстві, свободі й різноманітності відносин. народні свята, релігій- ні обряди,  військові  ритуали,  карнавальні ігри, ярмарки,  спортивні змагання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний  суспільний взаємозв'язок. у таких  видовищах  колективна участь людей має відкритий  і безпосередній характер.  кожен учас- ник несе в собі колективну свідомість і почуває  себе частиною єди- ного цілого. Форми,  драматургія,  символічні  знаки, спосіб організа- ції таких суспільних  дій мають своєрідне  естетичне  навантаження і саме через нього забезпечують  єдність сприйняття та усвідомлення їх змісту, а отже, відчуття одночасної єдності і свободи кожного з учасників.

інший, складніший різновид естетичного оформлення суспільно- го зв'язку виникає  там, де момент єдності і спадкоємності формуєть- ся залежно від певного культурного змісту, який визначає і цінність, і конкретну естетичну форму самої дії. Майже всі найважливіші етапи життя  людини,  такі як  народження, досягнення  повноліття,  шлюб, поховання,  є колективною дією, якою забезпечується усвідомлення суспільної  єдності і взаємозв'язку, а також суспільної  цінності окре- мої людської істоти. у складніших формах суспільного взаємозв'язку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії, форми дії встановлюються інституціонально, зміст їх стає загальнішим,  але водночас виникає  момент розриву між дійовими особами та глядача- ми, хоча глядачі ще беруть участь у дії, щоправда як другорядні особи, але як представники спільноти, виразники її суспільних  інтересів.

Щодо міжособових взаємин, які регулюються конкретно- історичними принципами моралі, то їх естетичною формою виступає етикет  — усталена  система  норм поведінки  і спілкування; водночас

вона  має  тенденції  історичного  розвитку.  довершеність  етикетних форм міжособових  взаємин забезпечує  дотримання моральних  норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння  моральної самосвідо- мості людини.

Аристократичний етикет, дотримання якого вирізняло джентль- мена, світську людину з-поміж простонароддя, що відійшов у мину- ле у першій половині буремного XX ст., і нині здається  багатьом тим елементом  естетичної  культури,  якому вже немає місця в сучасному житті  демократичного суспільства.  про нього  згадують  лише  тоді, коли  постає  потреба  дотримання дипломатичного протоколу,  при- йому в англійської  королеви чи японського  імператора. Тим часом етикет живе в нашому повсякденні у правилах  хорошого тону — по- требі поступитися місцем жінці або літній людині, привітатися чи відповісти на вітання, піднятися, вітаючи вчителя, і т. ін. Він набуває сучасної своєрідної  форми  в діловому  спілкуванні  у світі бізнесу, в професійній етиці юриста, лікаря,  вчителя,  політичного  діяча та ви- сокопосадовця.

Етикет регулює не тільки колективні форми взаємодії, а й індиві- дуальну активність,  соціальну  діяльність  і знаходить  вияв у манерах людини. Він є системою виразних засобів, через які здійснюються по- ведінка, вчинки та дії. на рівні особистості етикет виступає як манери, що характеризують особистість (ідеться  не про те, що здійснюється, а як здійснюється). Вони свідчать про стійкий, звичний  та постійний механізм  поведінки  особистості  й визначаються як вишукані,  гарні або, навпаки, брутальні. Відповідність  манер певним етикетним  нор- мам свідчить про такт, або красу поведінки. Використання естетичної оцінки  моральних  вчинків  засвідчує  можливість  і необхідність  гар- монізації людського співжиття  та спілкування.

іноді доводиться  чути, що, мовляв, дотримання етикету маскує справжнє  ставлення  людини  до людини, призводить  до лицемірства. Така  думка  не враховує  того факту,  що дотримання етикету  підсві- домо впливає  на моральний стан людини,  пом'якшує і навіть знімає агресивність,  нетерпимість,  нечутливість щодо іншої людини, змінює внутрішню  налаштованість, моральні  установки,  усуває причини  ви- никнення конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня  форма пове- дінки, що виступає спочатку як вимушена потреба дотримання правил етикету, переходить у внутрішній  стан людини, змінює її морально.

Людство в процесі історичної практики вдосконалює  суспільні відносини,  прагне їх гармонізувати, зробити  по-справжньому людя- ними, гуманними.  у цій сфері  естетичне  поєднане  з моральним  на- стільки органічно, наскільки  у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне.  Саме тому людство, створюючи іде- ал особистості,  передбачає  розвиток  у ньому фізичної  досконалості, високих  моральних  якостей  і розвинутої  естетичної  свідомості. Ще антична естетика виробила  свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом калокагатія, тобто гармонія зовніш- нього і внутрішнього,  що є умовою  краси  людини.  Цілісність  люд- ської особистості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом  гармонійної  шляхетності,  тим орієнтиром  са- мовдосконалення, до якого має прагнути кожна людина.