§2. абстракцІонІзм

Абстракціонізм (від лат. abstractio — віддалення) вперше виявив себе в образотворчому мистецтві.  пізніше він поширився майже  на всі види мистецтва.  Засновником абстракціонізму вважається росій- ський художник Василь Кандінський (1866—1944). у 1913 р. в межах абстрактного мистецтва виникла самостійна течія — супрематизм (від лат. supremus — найвищий, зверхній),  пов'язана з іменем к. Малевича.

Активну участь у формуванні абстракціонізму як естетико- художнього напряму  брали М. Ларіонов,  р. делоне, М. Сейфор,  гол- ландські художники  групи «Стиль».

Значний внесок у розвиток теорії і практики абстракціонізму вніс ідеолог групи «Стиль»  нідерландський живописець і теоретик  аван- гардистського мистецтва Піт Мондріан  (1872—1944), мистецтво яко- го сформувалося під впливом неоплатонізму й теософії.

на думку Мондріана,  мистецтво  не повинно  підкреслювати осо- бистісного начала, тобто митець (живописець) має «розчинитися» у створюваній  ним картині. друга помилка  старого мистецтва  в надто уважному ставленні до природи, до матеріальних речей і до людської чуттєвості.   прихильники  нового  мистецтва   повинні   звільнитися від зазначених  рис і надати  усім природним  формам  нового образу й структури. Цей процес Мондріан визначив як «денатуралізацію» мистецтва.  А після  «денатуралізації» починається свобода  від «ма- теріальності»  і можливість  оновити  не лише мистецтво,  а й «колек- тивну організацію суспільства». Йдучи таким шляхом, мистецтво, вважає Мондріан, може стикатися  з космічним світом. у теорії нідер- ландського  живописця наявні  ідеї «універсальної гармонії», чистого вираження форми, «здійсненого мистецтва» тощо. пізніше Мондріан узагальнив  свої теоретичні шукання, об'єднавши всі власні естетико- мистецтвознавчі ідеї терміном  «неопластидизм», який  розглядаєть- ся сьогодні як різновид  абстрактного  мистецтва.  Виходячи  з мірку- вання, що зовнішній  світ, об'єктивна реальність  завжди  є джерелом

страждань, страху, болю, Мондріан  вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення будь-яких  негативних  емоцій. Абстракціонізм постав у нього як своєрідний  максималізований раціоналізм,  оскільки  люди- на завжди, за будь-яких  обставин має спиратися на розум, пам'ятати про свій внутрішній  духовний комфорт. Своєрідна комфортність ви- никає  тоді, коли  ми позбуваємось  емоційного  ставлення  до явищ  і подій об'єктивного світу. «чиста реальність»  творів Мондріана  — це реальність, позбавлена емоційності, вияву почуттів, психологічності. Художник  закликає до «геометризації», якої досягають правильним використанням «кольорів»  (синій, жовтий, червоний) і «некольорів» (білий, чорний).

Сформульовані Мондріаном правила побудови художньої карти- ни, крім суворого  дотримання законів  кольорового  співвідношення і чіткої геометризації,  закликають до заперечення сюжету, образу, будь-якого  натяку  на реальну дійсність. Мондріан  був переконаний, що таким чином він розв'язує і складну морально-психологічну про- блему: як справжній гуманіст вказує людині шлях звільнення від страждань.

Слід зауважити, що більшість представників абстракціонізму тяжі- ла до крайнього суб'єктивізму, навіть релігійного містицизму. Внаслі- док цього абстракціонізм певною мірою підтримували релігійні кола.

ідеологічні, політичні  мотиви справляли значний  вплив на оцін- ку  мистецтвознавцями Заходу  творчості  «батька  абстракціонізму» В. кандінського.  Факти  біографії   кандінського  —  росіянина,   ви- пускника  Московського університету  за спеціальністю «національ- на економіка»,  стажиста  в майстернях  відомих  митців  А. куїнджі, Ф. Штуки  та професійно  авторитетній мюнхенській  школі А. Ашбе, після революції  — ультралівого художника,  який прагнув заснувати нове, революційне  мистецтво на ідеалістично-релігійних засадах, але не знайшов підтримки  і згодом емігрував,— усіляко обігруються  в численних  мистецтвознавчих працях, присвячених абстракціонізму.

Слід наголосити, що кандінський від початку своєї творчої діяль- ності постійно намагався виступати і як теоретик мистецтва, порушу- ючи гострі проблеми,  зокрема  проблеми  суперечностей,  що існують між митцем і аудиторією: «Між публікою і митцями пролягає  глибо- ка різниця,  адже останні (митці) віддають більшу частину життя  тій справі, якій публіка поблажливо дарує кілька годин свого дозвілля. А

тому-то, що для митців  є важкою, відповідальною,  серйозною  спра- вою, для публіки  — лише один із засобів  внести  різноманітність та яскравість у власне, зовсім чуже мистецтву  життя»1.

В. кандінський саме теоретичними працями намагається подола- ти цю пірву між митцем і публікою, активно залучаючи інших митців до роз'яснювальної роботи щодо нового (абстрактного) мистецтва. показовим є проведення  в 1914 р. в Одесі виставки  робіт творчої молоді, учасниками якої  були  художники  києва, Москви,  Одеси,  а також  німецькі  колеги  кандінського Франц Марк  і Габріела  Мюн- тер. В. кандінський сприяв становленню низки творчих об'єднань аб- стракціоністів у німеччині та Франції.  Так, чимало його ідей втілю- вала у свою діяльність група «Абстракція — творчість», що виникла у

1929—1930 pp. у парижі під керівництвом М. Сейфора.  на сторінках журналу  «коло і квадрат»  — теоретичного  органу французьких аб- стракціоністів — абстрактність, безпредметність мистецтва  абсолю- тизувалася. Тим часом М. Сейфор  наполягав на створенні нового мистецтва — без функцій, без кордонів, без батьківщини.

Твори  абстракціоністів ніяк не були пов'язані з дійсністю, вони являли собою нагромадження кольорових  плям, геометричних  фігур. к. Малевич,  наприклад,  намагався  звести живопис  до двох кольорів

— чорного й білого, малюючи чорні квадрати  на білому тлі; пізніше він експериментував з одним лише білим кольором  — малюванням білого на білому художник обстоював думку про «чисте почуття». незважаючи на всі теоретичні  та організаційні зусилля,  митцям  так і не вдалося  пояснити,  чому глядач у нагромадженні безпредметних зображень повинен бачити «свою мрію», «метаморфозу себе самого», відчувати процес «звільнення від форм природи» тощо.

В основу абстракціонізму покладено  відрив мистецтва  від об'єктивної дійсності.  поняття  абстракція  представники цього на- пряму розуміли  не як поглиблене  всебічне пізнання  об'єктивної ре- альності  через узагальнення, а як цілковитий відрив від об'єкта. За- мість об'єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини — художника.  Вони абсолютизували світ власних пе- реживань  та емоцій — своє «Я». Звідси  в цьому напрямі  особливого значення  набуває поняття  самовираження.

1      Кандинский  В. В. избранные труды по теории искусства: в 2 т. — М.,

2001. —Т. 1.— С. 38.

наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово при- вів абстракціонізм до заперечення мистецтва  як засобу пізнання  дій- сності. у теоретичній праці В. кандінського «про духовне в мисте- цтві»  (1911)  завдання  творчості  тлумачаться як уміння  художника

«психічною силою» фарби викликати «душевні вібрації». к. Малевич у трактаті «Від Сезанна  до супрематизму» скаржився,  що від худож- ників вимагають, щоб «мистецтво  було зрозумілим». на його думку, було б краще, якби глядачі  «пристосували свої голови для розумін- ня» формалістичних творів. і далі: той, «хто відчуває живопис, менше бачить предмет», а людина, яка «бачить предмет», неспроможна  «від- чувати живопис».

В. кандінський  намагався  пояснити  кожний  колір.  Так, «білий колір діє на нашу психіку, як велике мовчання, що для нас є абсо- лютним», а «зелений колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову».  Жовтий колір у В. кандінського асоціюється  з «духовним теплом», а сірий — «безнадійно нерухомий». Зауважимо, що символі- ка кольорів не має загальнолюдського значення. наприклад, у Європі символ  смерті — чорний  колір, а в багатьох країнах  Сходу — білий. Символічне тлумачення зеленого  кольору  як надії, червоного  — як напруження, тривоги, блакитного  — як волі або ніжності має зазви- чай умовний характер і вузькі регіональні межі.

кандінський не мав чіткої, цілком продуманої  «кольорової» про- грами. про це свідчать  і його пошуки  «абсолютного»,  тобто найви- разнішого, емоційного, хвилюючого кольору. В ранзі «абсолютного» бували і білий, і синій, і жовтий кольори. Суб'єктивізм вражень кан- дінського відобразився в його роздумах  про жовтий  колір. Саме цій барві присвячено  чимало  сторінок  у працях  митця,  в його спогадах про дитячі роки. Захоплення жовтим кольором  відчувається й у по- езіях та музиці кандінського. Свою оперу «Жовтий звук» він створив як зразок втілення  абстракціонізму в музиці.

усі спроби В. кандінського та його прихильників теоретично об- ґрунтувати унікальну роль кольору у відтворенні внутрішніх пережи- вань (аргументи бралися, зокрема, зі специфіки розвитку первісного мистецтва) залишилися на рівні експерименту. розробити систему загальновизнаного тлумачення фігур, знаків і кольорів-символів аб- стракціоністи не змогли. проте нині ідеї засновника абстракціоніз- му не лише  мають своїх прибічників серед вітчизняних і західних

естетиків і мистецтвознавців. ідеться, передусім, про психологічний зріз  спадщини  кандінського.  Так, український естетик  Т. Ємелья- нова пише: «Слід  відмітити  три важливих  напрямки психологічної науки,  в яких  митець  здійснював  теоретичний пошук:  психологія духу, інтроспективна та експериментальна психологія.  крім того, помітний  вплив  кандінського  на ергономіку  — комплексну науку, яка виникла  порівняно  недавно. у наш час вона виступає як наукове підґрунтя  технічної естетики та сучасного дизайну»1.

перспективними виявилися міркування В. кандінського і щодо синтезу мистецтв, зокрема, живопису й музики, поєзії й живопису.

покладаючись на свою високу обізнаність, зокрема в галузі обра- зотворчого  мистецтва  и музики, кандінський не припускає сумнівів щодо правильності своїх суджень. Гармонійність душі застерігає його від перебільшень,  а щирість  розуму  надає «духовній  владі в мисте- цтві» надзвичайної життєвої енергії.

Теорія  і практика  сучасного абстракціонізму, здебільшого,  копі- юють досягнення абстракціонізму «класичного». Мабуть, це свідчить про внутрішню  обмеженість  абстрактного  мистецтва,  штучність  за- сад, на які спиралися його засновники. Абстракціонізм породив без- ліч художніх  модифікацій, серед яких  виокремлюються «ліричний абстракціонізм»,  «живопис   без  форми»,   «абстрактний  експресіо- нізм», «ташизм» (живопис кольорових  плям)  тощо.

Серед  представників усіх відгалужень  абстракціонізму найбіль- шої  популярності здобула  висунута  засновниками цього  напряму ідея імпровізації як основи творчого процесу. немає сумніву, що імпровізація може мати цікаві наслідки  у творчому процесі. проте в теорії В. кандінського вона, передусім, є випадковістю,  непередбаче- ністю творчого процесу. Серед тих, хто активно  використовує прин- цип імпровізації,  чимало  ремісників,  схильних  до штукатурства, які

«скандалізують» своїми витворами  аудиторію.

Зазначимо, що, широко використовуючи поняття  імпровізація, абстракціоністи в живописі, музиці чи театрі ототожнюють її зі спон- танністю,  щохвилинністю, з «вібраціями» душі. Однак  імпровізація можлива  лише на рівні високого професіоналізму і потребує багато-

1        Емельянова  Т. В. В. кандінський в пошуках  психофізичних елемен- тів мистецтва: психологічний аспект творчості // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : альманах. — к., 2000. — С. 182.

разового закріплення вже знайденого у праці над твором. Тільки спи- раючись на свій творчий набуток, художник може прийти до елемен- тів імпровізаційної творчості.  Саме елементів,  бо історія  мистецтва не знає прикладів  чистої імпровізаційної творчості.

Отже, теоретики  абстракціонізму заперечують  розуміння мис- тецтва як складного процесу творчості, як синтезу раціонально- емоційного відтворення дійсності. Суб’єктивізм, жонглювання склад- ними  явищами  творчого  процесу,  якими  є імпровізація та інтуїція, призводять до руйнування комунікативної функції мистецтва.