§2. свобода І детермІнІзм у мистецтвІ

Мистецтво  завжди тяжіє до вільної естетичної самодостатності, звільняється у своїй належності  всьому людству від вузькокорис- ливих цілей,   водночас воно не може зректися  того коріння,  з якого виростає, і не може уникнути  суперечностей, земних турбот і повсяк- дення.

Саме по собі розуміння свободи в мистецтві  потребує  диферен- ційованого  підходу, до того ж, не за мірою її вияву,  бо свобода або є, або її немає, а за змістовним  з'ясуванням того, про що йдеться.  В конкретності слід вбачати й широку загальність, і сутнісний бік. Так, першою ознакою свободи як категорії естетичної, що відображає  ху- дожнє мистецтво, є його історико-генетична заданість. Мистецтво вільне від самого свого народження, тому що вступило  в змагання  і суперництво зі спонтанністю  самопородження явищ  і предметів.  З моменту його появи утворилося два світи буття — суворо детерміно- ваний у своїй еволюційній космічній логіці і той, який може позмага- тися у вільному  протистоянні як ідеалізована довершеність  гармонії форм і смислів.

Ще одна ознака свободи в мистецтві полягає в самій його сутності бути не лише другою природою,  утворенням духовної паралелі,  а й вільно ставити перед собою будь-які завдання, моделювати ймовірні і водночас неймовірні ситуації, щоб загострити проблему, висвітлити в

найяскравіших рисах характери. Лише мистецтво здатне переносити події в часі, повертатися до них у вигляді «присутності» і відтворення логіки взаємозалежних явищ. усе, що пов'язане з гіперболою, мета- форами, згущенням фарб, «польотами уві сні й наяву», для мистецтва доступне. Можна бути королем, принцесою, можна жити в потойбіч- ному світі, бути навіть якоюсь тінню вічності — мистецтво  ні в чому не обмежує себе, вторгаючись у найпотаємніші сфери. Воно вільне.

За  всієї очевидної  полярності понять  свобода і детермінізм, різ- кої відмінності властивостей,  відображених  ними, ми не повинні роз- глядати їх із погляду взаємовиключення, абсолюту протистояння чи антагонізму.

Адже в кожному з них є ті грані і особливості, що становлять внут- рішній, у самому собі сущий антиномізм мистецького явища. Свобода в мистецтві  не абсолютна, а лише відносна і має певну зумовленість та детермінанти  необхідності.

Слід чітко розрізняти свободу уявну, ілюзорну  і свободу духу в самому собі. Свобода у вільному  власному  виборі є справжньою  на- віть за умов, що вона продиктована обставинами.  Ця категорія,  зде- більшого, є об'єктом  розгляду  етичної науки і цілком виправдано,  бо коли йдеться про свободу в творчості митця, то й тут вона набуває моральних  критеріїв,  хоча охоплює  всю складну  психологічну  гаму суто естетичного порядку як, наприклад, натхнення, прозірливість світлого розуму, осяяння в усвідомленні  чистоти  творчих  помислів, вільних від дріб'язковості й минущого.

Філософія свободи в мистецтві  — це філософія свободи людини, а не лише творчості художника. нерідко ототожнюються свобода художнього «Я» митця і його герої. проте зауважимо,  що мистецтво є вторинним,  хоч і воно вільне за своєю сутністю та призначенням. Свобода мистецтва є не самоціллю, а символом прагнення людини до незалежності.  розглядаючи категорію свободи у правовому і мораль- ному аспектах, Гегель писав про вищість «Я»: «Як особа, я вільний  і водночас — цей; незважаючи на те, що я цей одиничний,  в цьому часі, в цьому просторі, що я залежний,  підвладний  випадковості,  все-таки я вільний для себе, і те й інше властиве особі»1. Гегель стверджує, що за будь-яких обставин людина має безмежне усвідомлення своєї сво- боди, «свого-у себе-буття», вимагає «до себе поваги як до вільної».

1     Гегель Г. В. Ф. Философия права. — М., 1990.— С. 395.

детермінованість і залежність у мистецтві не одне й те саме. детер- мінізм — об'єктивна зумовленість явищ природи, суспільства,  психі- ки людини. Він означає причинну  залежність, у якій взаємопов'язані явища мають власну логіку послідовної  підпорядкованості. Тип і на- прям, навіть стиль у мистецтві, пов'язані з відповідними причинними залежностями. Це відбувається через особистісні рівні таланту. Тут не все віддано на волю природної стихії і запрограмованості. За певного збігу обставин і завдяки  безконечному  багатству духовних, психоло- гічних, моральних чинників можливе неповторне самопородження художнього  явища.  Все відбувається через момент випадковості,  де надто важливою  є суб'єктивна активність.  інакше нічого іншого не залишалося б, як чекати, повністю покладаючись на обставини.  Але є людська  воля вираження, активна  особистісна  участь у вирішенні власної долі. В найширшому плані все те, що відбувається з культу- рою, зрештою є результатом об'єктивного розвитку історії, оскільки і сама особистість, і вся сукупність впливів на неї становлять своєрідну причину саму в собі. доречно наголосити, що детермінізм стосується того, в якому напрямі  відбувається розвиток  художньої  свідомості і художньої практики.  А залежність  дає відповідь на те, через які саме інституції і в який спосіб стосовно конкретної  особистості митця здійснювався зовнішній вплив.

Свобода не виключає й не залишає митця поза загальним процесом стилів  художнього  мислення  і світосприймання. Саме стиль  засвід- чує певну стійкість і унормованість, у русі яких формується естетична цілісність  епохи. Однак це не означає, що на митця тисне незмінний тягар звичаїв, від яких він не в змозі звільнитися. Змінюються стилі й моди, утримуючи в собі як нове художнє прозріння, так і певну рівно- вагу свободи й необхідності. Стиль — це, передусім, свобода, оскільки саме в ньому митець отримує реальну підтримку  особистого. Водно- час це і визначеність. В. Вейдле називає стиль формою душі «для мит- ця, внутрішньою передумовою мистецтва, надособовою зумовленістю творчості. Стиль, — вважає він, — і є визначеність,  причому здійсню- вана не ззовні, а зсередини, крізь вільну волю людини»1.

Отже, в детермінізмі  є свобода, а в свободі є детермінізм. причо- му саме у внутрішньому їх змісті обов'язково перебувають у єдності

1   Вейдле В. размышление о судьбе литературного и художественного твор- чества // Самосознание европейской культуры XX в. — М., 1991. — С. 269.

подібні   протистояння. Мистецтво не терпить однобічного тлума- чення, тобто свободи і детермінізму  в ньому. Адже в самій природі мистецтва закладено об'єктивну передумову, завдяки якій співвідно- шення між свободою і детермінізмом у глобальному  та конкретному розумінні має свої підструктури, що слід враховувати в подальшому аналізі.

Щодо  розуміння свободи, то потрібно  виокремити такі аспекти: наскільки вільно митцеві вдається бути господарем власного таланту, давати йому простір виявити себе, настільки  вільно він почуватиме себе незалежним від світу, який  може бути неприйнятним, жорсто- ким,  егоїстично  корисливим; сутність  існування  мистецтва  завжди є для митця автономною від буденності життя, бо мистецтво наро- джується  вільною його уявою або реальністю, що вплинула  на нього; мистецтво— символ та ідеал свободи.

не можна розглядати й поняття детермінізму, не враховуючи того, якою мірою мистецтво може залишатися підпорядкованим історичній епосі у своєму виборі моральних  критеріїв  і належати  до загального процесу в зміні й становленні суспільних  відносин,  зокрема  й прин- ципів ієрархічної підпорядкованості, якою мірою на нього впливає економічна визначеність,  позаестетичні  корисливі  цілі. не можна за- лишати поза увагою й залежність  мистецтва в соціальному його бутті від усієї системи влади, від уявлень про свободу особистості, а також питання  традиції,  що є визначальним чинником,  проти якого послі- довно велася боротьба у прагненні нових художніх відкриттів, аби привести їх до адекватності  й рівноваги із суспільним  прогресом.

Як уже зазначалося, творчості властива  свобода в широкому етичному та естетичному  значенні. Митець  може відбирати  для себе саме ті ознаки  життя,  яким він надає перевагу, виявляючи свої упо- добання, смак, демонструючи схильність і особливості свого таланту. Митець  належить  усьому світові, а не служить  корпоративним інте- ресам, так само, як і світ належить  йому, бо він покликаний увібрати в себе те, що дає йому право само виявитись у неповторності часу і власного буття. Макро- і мікросвіт становлять його власне тіло й дух, його єство, тому будь-які перешкоди, обмеження,  стискання просто- ру духу завдають болю, що також може вилитись  у трагічну мелодію. над  залежністю  панує  окрилення силою  власного  духу, внаслідок чого виникає  парадоксальна ситуація,  яку можна продемонструвати

на прикладі  створення Т. кампанеллою у в'язниці його волелюбного

«Міста Сонця».  Отже, багато чого залежить  не від свободи тіла і фі- зичної свободи митця, а від його непокори рабству. З неї і викресався вогонь, що освітлював та зігрівав стражденних.

романтичні уявлення про свободу мистецтва, як і свободу самого творця,  висловив  у передмові  до поетичної  збірки  «Східні  мотиви» В. Гюго. Хоч пафос  його суджень  спрямований проти  некомпетент- ності критики, однак міркування письменника щодо свободи просто- ру в усіх напрямах  діяльності  поета мають узагальнювальний харак- тер. З властивою естетиці романтизму розкутістю  суджень, з осудом будь-яких   обмежень  у  власному   виборі  художника   сформулював Гюго програму того, як має почувати себе митець, не підвладний  нія- ким силам. Автор не належить  до тих, хто визнає за критикою  право допитуватися поета щодо його фантазії, вимагати від нього відповіді, чого він обрав саме цей, а не інший сюжет, розтер саме такі, а не інші фарби, черпав натхнення саме з такого джерела. Темою є все, бо все належить  до мистецтва,  розмірковує Гюго, все має право громадян- ства в поезії. Мистецтву  нічого робити з шорами і кайданами,  «воно мовить: іди! — й пропускає  вас до великого саду поезії, в якому нема заборонених плодів. простір і час належать поетові. Хай же поет пря- мує куди хоче і робить те, що вважає за потрібне: такий закон»1. «поет вільний»  — це максима В. Гюго.

Тут помітний гіперболізм полемічного  характеру. Мистецтво  ви- тратило  багато сил на боротьбу за власну свободу, на звільнення від пут, естетика романтизму особливо вирізняється в цьому відношенні, хоча тут можна говорити  загалом про показовість,  а не про виняток. Мистецтво  повставало  проти змертвілого академізму, за розширення сфери свого впливу. релігійні заборони  супроводжують усю його іс- торію. на прикладі  двох світових  релігій  — мусульманської і хрис- тиянської  — бачимо постійну  сувору регламентацію,  заборону аж до інквізицій.  Водночас у середньовічній сміховій культурі  наявна  сти- хія верховенства  світського, земного над риторизмом і забороною. В кожну наступну  епоху виявлялися елементи  свободи, присутності творчого «Я» в мистецтві.

Свобода мистецтва  і свобода художньої  творчості співвідносять- ся  як  загальна  тенденція  (закон) і її конкретний вияв.  у певному

1     Гюго В. Мистецтво  і народ.— к., 1985. — С. 109.

розумінні  свобода художньої  творчості  митця  має відносний  харак- тер, адже вона залежить від багатьох чинників, зокрема й примусово- го позбавлення волі, матеріальної  скрути,  нерозуміння середовища, не кажучи вже про певну заангажованість, замовчування або ігнору- вання таланту. Є внутрішня залежність митця, що проявляється в не- можливості  переступити моральну  межу почуття обов'язку.  Є також просто несвобода, доведена до крайнощів  казарменного  тиску. Та річ у тім, що ця несвобода завжди наштовхується на спротив, відчайдуш- не обстоювання свободи ціною життя, фізичної залежності, ціною ви- гнання. і саме тут виявляє себе той феномен свободи духу, той висо- кий порив, який освітлює дорогу іншим, додає сил і віри.

Митець  вільний  і незалежний духовно. Якщо він раб, пересліду- ваний страхом покарання, то можна говорити про знівечення таланту, духовне вбивство митця. Але ж свобода духу породжує патетику, яка залишається незбагненною,  викликає острах. Та тільки до того часу, доки митець не змириться у своєму двобої зі злом, ворожим йому се- редовищем,  доки не зруйнує  у своєму серці віру. Є крилатий вислів С. к'єркегора про те, що зторгнений  з вуст поета крик співзвучний із самою піснею. Однак романтичні уявлення і співчуття не враховують найважливішого чинника,  пов'язаного з тим, що талант  художника, зазнаючи  тортур  і мук,  стає  прикладом  найгостріших  суперечнос- тей між свободою і посяганням на неї. поезія промовляє не від імені страждання, а від імені незгасної свободи в ньому. Мистецтво  вільне у своєму незламному протистоянні рабській залежності.

Свобода і несвобода — в мистецтві поруч. Але тут може бути осо- бливий  збіг обставин — свобода вибору митця і власних переконань, з одного боку, але неволя морального імперативу, з іншого. Як вчини- ти — альтернатив немає. Є поклик  таланту і сумління.  Є безкомпро- місність перед усвідомленням історичної істини і справедливості, бо справжнє  мистецтво  — це втілення  переконань  митця, притаманних йому думок і дій.

існує чимало  міркувань  з приводу  того, бути чи не бути мисте- цтву включеним у сферу політичних відносин, чи залишитись у влас- ному бутті поза невластивими йому функціями. Адже мистецтво  — царина, передусім, духовна й поетична, воно є гра, «дитя свободи», як зауважував  ще Ф. Шиллер.  Це справді так. Але саме тому мистецтво вільне вибирати  свій інтерес до життя  в різних виявах  — потворних

або величних,  тих, що приховані  у глибинах  особистісних  інтересів, психології  і відносин моралі, чи тих, що не позбавлені  взаємозалеж- ності з більш загальними причинами суперечностей і зв'язку,  назва- ними узагальнено соціологізмом. до них належать ідеологічні, класо- ві орієнтири. у будь-якому разі обов'язково залишається два важливі критерії: чи є то правдиве  з погляду об'єктивної історії зображення і наскільки  воно відповідає законам мистецтва.

Хоч в ареалах мистецтва невід'ємним критерієм його, що визначає належність  до художньо  вираженого  «Я», виступає  рівень  майстер- ності і таланту,  особливої  гостроти  набуває  світоглядне  спрямуван- ня та громадянська позиція  митця. ідеологія аж ніяк не залишається поза увагою в ідеологічно наповненій  атмосфері боротьби. М. Хви- льовий, уособлюючи вищу міру прояву громадянської світоглядності (політичної, національної,  моральної),  дає об'єктивну оцінку того, як щирість, чесність, талант митця можуть бути переведеними у площи- ну соціологізму. Але це й означатиме,  що без урахування соціологіз- му загальноестетична і загальнохудожня оцінка твору залишиться абстрактною, особливо на зламі епох, коли мистецтво може виявити- ся заручником тенденційних і суб'єктивістських оцінок, що не беруть до уваги його властивість  активно включатися і виражати  в собі усю глибину, складність  і неоднозначність процесу. історичний момент і дух епохи стають вирішальним чинником,  який визначає  буття мис- тецтва,  його  місце  в загальному  світосприйманні. Літературознав- ство, критика  й історія мистецтва,  соціологія  культури,  звертаючись до художнього життя пореволюційної доби, вносять істотні коректи- ви в оцінку справжньої  цінності того чи того твору.

Але   незбагненним   залишиться   пореволюційне   мистецтво    в його тенденційності — «за» чи проти», — коли не враховуватимуть- ся асимілятивні властивості  художньо-образних його перетворень. Аналізуючи  збірку поезій Василя  Еллана, М. Хвильовий виділяє органічність  художнього звучання, переповненого,  як він писав, «ви- соким  шляхетним трагізмом».  За  його словами,  Елланові  вірші ре- волюційного  бойового циклу зроблені (якщо  не всі, то принаймні на

90 відсотків) цілком  досконало.  «Хіба ми тут не маємо  вишуканих асонансів, тонкого верлібру, чудових алітерацій?..» наголошує він і на наповненості  «соковитими образами, які так хвилювали  нашу по- революційну  літературну молодь». у «соціальній  ліриці» В. Еллана,

його поетичній збірці «удари молота і серця» «як у краплі криничної води... віддзеркалюється епоха громадянської війни — такої жорсто- кої в своїй реальності»1.

Отже, справа  не в самих по собі тенденційностях, виражених  за допомогою мистецьких  засобів, не в наявності  політичного  кредо, а у рівні талановитості досягнення  мети. крім того (що не менш важ- ливо порівняно з висотою художньої довершеності), особливого зна- чення набуває громадянська совість мистецтва,  суб'єктивне бачення явищ відповідно до індивідуальності художника,  але з розумінням об'єктивних загальнолюдських процесів.