Тема 1. поняття, предмет, метод і система господарського права

1.1. Господарське право як галузь права.

1.2. Принципи господарського права.

1.3. Господарська діяльність: поняття і види.

1.4. Особливості здійснення підприємницької діяльності.

1.5. Господарські відносини та їх правове регулювання. Ознаки та види

господарських правовідносин.

1.6. Методи господарського права.

1.7. Система господарського права.

1.1. Господарське право як галузь права

Господарське право можна розглядати як:

а) галузь права, що базується на нормах господарського права для

регулювання господарських відносин у процесі здійснення господар-

ської діяльності;

б) сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у

сфері управління економікою;

в)  юридичну  дисципліну,  основним  змістом  викладення  якої  є

основні засади господарської діяльності, процесів приватизації, підпри-

ємництва, кредитно-банківських відносин, майнових основ господарю-

вання та податкової політики суб’єктів, особливостей правового регулю-

вання в окремих галузях діяльності тощо.

Доктринальними підходами до визначення господарського пра-

ва є три основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь,

Р.О. Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господар-

ське право – це не самостійна галузь права, а поєднання цивільно-

правових норм, що діють у сфері господарювання; думка вчених-юристів

В.В. Лаптєва, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л. Зна- менського, згідно з якою господарське право – самостійна галузь права, яка не має нічого спільного з іншими галузями права; проте найбільш слушною є позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г. Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право – комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання – господарської діяльності.

Господарське право є самостійною галуззю права, оскільки:

– визначає порядок ведення господарської діяльності та регулює

відносини, пов’язані з її здійсненням;

– характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами та

методами регулювання;

– регулює господарські відносини як по горизонталі, так і по вер-

тикалі;

– має значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та

навчальна дисципліна.

Отже, господарське право – це самостійна галузь права, що скла-

дається з правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері

організації та здійснення господарської діяльності з метою отри-

мання прибутків чи без такої мети.

1.2. принципи господарського права

Господарська діяльність здійснюється на певних економіко-право- вих засадах (принципах), закріплених у Господарському кодексі Украї- ни (рис. 1).

рис. 1. Загальні принципи господарювання

Різноманітний характер господарської діяльності дозволяє її кла- сифікувати за різними критеріями. Залежно від мети і способу органі- зації та здійснення господарської діяльності ч. 2 ст. 3 ГК виділяє два її види – господарську комерційну діяльність і господарську некомерцій- ну діяльність.

1.3. Господарська діяльність: поняття і види

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного ви- робництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, вико- нання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ГК України господарюючі суб’єкти можуть займатися такими видами господарської діяльності:

– підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами гос- подарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соці- альних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК України);

– некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результа- тів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГК України). Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання дер- жавного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяль- ності), в яких відповідно до ст. 12 ГК України забороняється підприємни- цтво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність здійс- нюється казенними підприємствами (ч. 3 ст. 76, ст. 77, 78 ГК України) та некомерційними комунальними підприємствами (ч. 3 ст. 78 ГК України).

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської ді- яльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність ор- гани державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи (ч. 3 ст. 52 ГК України).

Розмежування підприємницької діяльності за видами має здебіль- шого теоретичний, неофіційний характер, тому допускається застосу- вання різних ознак і, відповідно, критеріїв та видів підприємницької ді- яльності.

За ознакою предмета діяльності учасників відповідних правовід- носин підприємницьку діяльність можна класифікувати на: виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляєть- ся певна продукція, та невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

– діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонт-

них робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних пе-

ревезень);

– діяльність із зайняття торгівлею;

– інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансово-

му ринку.

Класифікувати підприємницьку діяльність можна також за ознакою

законності її здійснення на легальну та тіньову, а також за іншими озна-

ками.

1.4. особливості здійснення підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність може здійснюватись як просте підпри- ємництво, тобто підприємництво без створення юридичної особи (воно здійснюється фізичними особами, що набули в установленому порядку статусу суб’єкта підприємницької діяльності), складне підприємництво, тобто за умови створення юридичної особи. Здійснення підприємниць- кої діяльності згідно з ч. 4 ст. 43 ГК України забороняється органам дер- жавної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність, для провадження якої не потрібна зго- да (дозвіл) держави в особі уповноважених нею органів, провадиться за принципом «дозволено все, що не заборонено законом», тобто віль- но, без обмежень. Таку підприємницьку діяльність можна назвати віль- ною. При цьому, наприклад, державна реєстрація суб’єкта підприєм- ницької діяльності не є дозволом на зайняття підприємницькою діяль- ністю, оскільки здійснюється за заявочним принципом. У той же час ви- готовлення печатки суб’єктом підприємницької діяльності потребує до- зволу відповідного органу внутрішніх справ, що є своєрідним обмежен- ням у провадженні підприємницької діяльності).

Тому дозвільною називається така підприємницька діяльність, провадження якої потребує певної згоди державних органів. Дозвіль- ною є також діяльність, що провадиться з обмеженнями, встановлени- ми законодавством, які, у свою чергу, можна поділити на:

– обмеження, пов’язані з організаційно-правовою формою під- приємців (наприклад, згідно зі ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р.

№  698-ХІІ  «Про  підприємництво»  проведення  ломбардних  операцій може здійснюватися повними товариствами);

– обмеження, пов’язані з формою власності суб’єкта підприємни- цтва (наприклад, діяльність, пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охо- роною окремих особливо важливих об’єктів права державної власнос- ті, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організа- ціями);

– обмеження, пов’язані з необхідністю придбання ліцензії. Пере- лік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, міститься у ст. 9 Зако- ну України від 1 червня 2000 р. № 1775-ІІІ «Про ліцензування певних ви- дів господарської діяльності»;

– обмеження діяльності, пов’язані із необхідністю придбання па- тенту (види діяльності, що підлягають патентуванню, а також порядок патентування  визначається  Законом  України  від  23  березня  1996  р.

№ 98/96-ВР «Про патентування деяких видів підприємницької діяльнос- ті»).

Крім того, підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежу- ється законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Підприємництво відповідно до ст. 44 ГК України здійснюється на основі:

– вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

– самостійного формування підприємцем програми діяльності, ви-

бору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучен-

ня матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, викорис-

тання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та по-

слуги відповідно до закону;

– вільного найму підприємцем працівників;

– комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

– вільного розпорядження прибутком, що залишається у підпри-

ємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених за-

коном;

– самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної ді-

яльності, використання підприємцем належної йому частки валютної

виручки на свій розсуд.

Ст. 49 ГК України встановлено загальні засади відповідальності

суб’єктів підприємництва: підприємці зобов’язані не завдавати шко-

ди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і

їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій,

права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збит-

ки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відпові-

дальність.

1.5. Господарські відносини та їх правове регулювання. ознаки та види господарських правовідносин

Ст. 3 ГК України окреслює коло відносин, які за своєю природою можуть вважатися господарськими. До них належать господарсько- виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські від- носини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що вини- кають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. До них, зокрема, належать договірні відноси- ни між суб’єктами підприємницької діяльності і, відповідно, відносини, що виникають між ними у разі порушення таких зобов’язань.

Під організаційно-господарськими відносинами розуміються від- носини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління гос- подарською діяльністю. Відносини між суб’єктом підприємницької ді- яльності  та  органом  державної  податкової  служби  з  приводу  спла- ти податків, придбання торговельного патенту тощо належать саме до організаційно-господарських. До них також належать відносини між суб’єктом підприємницької діяльності – юридичною особою та його за- сновниками. Більш докладно ці відносини ми розглянемо далі.

Внутрішньогосподарськими, у свою чергу, є відносини, що склада- ються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та від- носини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Зо- крема у процесі затвердження положення про структурний підрозділ (філію, представництво) та виділення йому майна суб’єктом підприєм- ницької діяльності – власником між власником та філією складаються такі відносини.

Господарські правовідносини поділяють на види за різними кри- теріями.

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виника- ють, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромис- ловому комплексі, у сфері економічної конкуренції та антимонопольно- го регулювання, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна тощо.

За характером правовідносин розрізняють: відносини з безпосе- реднього здійснення господарської діяльності; відносини з організації господарської діяльності.

За взаємним становищем сторін розрізняють: горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні); вертикальні (одним із учасників правовідносин є орган господарського керівництва, в тому числі влас- ник майна іншого учасника).

У сфері господарювання виникають й інші відносини, які за своїми ознаками відрізняються від господарських відносин, а отже, не підпада- ють під дію ГК.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ГК України не є предметом регулювання Господар- ського кодексу:

а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Ци- вільним кодексом України;

б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

в) трудові відносини;

г) фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що вини-

кають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рів-

нів;

д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів

господарювання, в яких орган державної влади або місцевого само-

врядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і

безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень

щодо суб’єкта господарювання.

Як бачимо, усі відносини, що за визначенням ГК України належать

до господарських, безпосередньо або опосередковано пов’язані зі здій-

сненням господарської діяльності, зокрема підприємницької, їх учасни-

ками.

Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарю-

вання є суб’єкти господарювання, в тому числі підприємці, споживачі,

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділе-

ні господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші

організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи

здійснюють  щодо  них  організаційно-господарські  повноваження  на

основі відносин власності.

Зважаючи на все вищенаведене, слід відрізняти поняття «госпо-

дарські відносини» від поняття «відносини у сфері господарювання»,

які співвідносяться як частка й ціле. Адже відносинами у сфері госпо-

дарювання є і трудові відносини між найманим працівником і робото-

давцем – суб’єктом господарювання (підприємцем), і відносини між

суб’єктами господарювання і споживачами, і відносини, що складають-

ся з приводу звернення до судів та інших державних органів суб’єкта

господарювання (споживача, працівника тощо) за захистом своїх пору-

шених прав.

Відповідно,  коло  учасників  «відносин  у  сфері  господарювання»

ширше за коло учасників господарських відносин.

До  відносин  у  сфері  господарювання  також  належать  відноси- ни,  що  складаються  під  час  матеріального  забезпечення  діяльнос- ті суб’єктів – юридичних осіб, які в силу діяльності не можуть отрима- ти статус суб’єкта господарської діяльності. Йдеться, зокрема, про уста- нови (органи влади, органи місцевого самоврядування тощо) та інших юридичних осіб, які ГК України (ст. 3, 175 та ін.) спеціально визначе- ні як «негосподарюючі». Згідно з ч. 3 ст. 3 ГК України діяльність негос- подарюючих суб’єктів, спрямована на створення і підтримку необхід- них матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб’єктів господарювання, є не господарською ді- яльністю, а господарським забезпеченням діяльності цих суб’єктів.

Господарюючі суб’єкти мають право укладати з громадянами до- говори щодо використання їх праці. При укладенні трудового догово- ру (контракту, угоди) вони зобов’язані забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчас- не одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України (ст. 43, 54 ГК України).

1.6. Методи господарського права

Під методами господарського права слід розуміти сукупність прийомів та способів впливу на господарські правовідносини. Комплек- сний характер господарських правовідносин, які поєднують у собі ор- ганізаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методів правового регулювання.

У літературі метод рівного підпорядкування усіх суб’єктів господа- рювання суспільному господарському порядку розглядається як ключо- вий метод господарського права, здатний інтегрувати усі інші методи. При цьому суспільно-господарський порядок визначається як панівний у суспільстві уклад матеріального виробництва, заснований на поло- женнях Конституції України, нормах права, моральних принципах, діло- вих правилах і звичаях, схвалених вищою законодавчою владою у стра- тегічних економічних рішеннях, що забезпечує гармонізацію приватних і публічних інтересів, створює партнерські і добропорядні взаємовідно- сини у господарюванні.

Організаційні відносини, які базуються на підпорядкуванні одні- єї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного пра- ва, тому щодо цих відносин застосовується метод владних приписів. Він ґрунтується на тому, що суб’єкти господарювання зобов’язані підпоряд- ковувати свою діяльність моделям правовідносин, визначеним законо-

давством. Цей метод застосовується під час регулювання порядку ліцен- зування, патентування окремих видів підприємницької діяльності, кво- тування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи держав- ного управління економікою мають діяти за принципом «дозволено те, що встановлено законом».

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому щодо цих відносин за- стосовується метод автономних рішень. Згідно з ним суб’єкти підпри- ємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відпо- відно до ст. 44 ГК України з власної ініціативи приймати будь-які рішен- ня, що не суперечать законодавству України, тобто суб’єкти підприєм- ництва діють за принципом «дозволено все, що не заборонено зако- ном».

У господарському праві застосовується також метод рекоменда- цій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб’єктів господарювання, пропонуючи зраз- кові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

1.7. Система господарського права

Як навчальну та наукову дисципліну «Господарське право» за змістом основних питань, що становлять предмет вивчення, переваж- на більшість юристів-науковців умовно поділяє на загальну та особли- ву частини.

Загальна частина включає загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб’єкти господарських правовідносин, майнову основу господарювання тощо).

Особлива частина розкриває зміст та особливості правового ре- гулювання окремих видів господарських відносин (правове регулюван- ня зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарюван- ня, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяль- ності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулюван- ня страхової діяльності, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії тощо).

питання для самостійного вивчення

1. Свобода підприємницької діяльності.

2. Право найму працівників і соціальні гарантії щодо використан-

ня їх праці.

3. Загальні гарантії прав підприємців.

4. Державна підтримка підприємництва.

5. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської

діяльності.

тести для поточного контролю

1.1. Господарське право – це:

– складний інститут цивільного права;

– поєднання цивільно-правових норм, що діють у сфері господа-

рювання;

– самостійна галузь права.

1.2. До принципів господарської діяльності належить:

– пріоритетний захист державою суб’єктів господарювання дер-

жавної форми власності;

– захист національного товаровиробника;

– мета – отримання прибутку.

1.3. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяль- ність:

– органи державної влади, органи місцевого самоврядування;

– казенні підприємства;

– споживчі кооперативи.

1.4. Підприємницька діяльність провадиться за принципом:

– «дозволено все, що не заборонено законом»;

– «дозволено те, що прямо передбачено законом».

1.5.  Як  співвідносяться  поняття  «господарські  відносини»  та

«відносини у сфері господарювання»:

– як частка й ціле;

– вони не пов’язані між собою;

– вони тотожні.