Тема 36. правове регулювання банкрутства

36.1. Неплатоспроможність суб’єкта підприємництва.

36.2. Особи, що беруть участь у провадженні справи про банкрутство.

36.3. Державна політика з питань банкрутства.

36.4. Процедури,   що   застосовуються   щодо   неплатоспроможного

боржника та його майнові активи.

36.5. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство.

36.1. Неплатоспроможність суб’єкта підприємництва

При нездатності суб’єкта підприємництва після настання встанов- леного строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особа- ми, територіальною громадою або державою інакше як через віднов- лення його платоспроможності цей суб’єкт (боржник) відповідно до ч. 1 ст. 209 ГК України визнається неспроможним.

Спеціальним законодавчим актом, що регулює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності- боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів, є ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 30.06.99 р. (далі – Закон).

Визначена в ГК України неспроможність названа в зазначеному Законі як неплатоспроможність. Закон встановлює формальні кіль- кісні критерії такої неплатоспроможності, наявність яких дає мож- ливість порушити господарським судом справу про банкрутство:

– безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати;

– вони не були задоволені боржником протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено.

під грошовими зобов’язаннями розуміються зобов’язання борж- ника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно- правового договору і на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, в тому числі із заробітної плати, а також зобов’язання зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

однак до складу грошових зобов’язань боржника не зарахову-

ються:

– недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до

господарського суду,

– зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та

здоров’ю громадян,

– зобов’язання з виплати авторської винагороди,

– зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника – юри-

дичної особи, що виникли з такої участі.

Безпосередньо склад і розмір грошових зобов’язань, у тому чис-

лі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи та нада-

ні послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які повинен сплати-

ти боржник, визначаються на день подачі до господарського суду зая-

ви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не

встановлено Законом.

банкрутством є визнана судом абсолютна неплатоспромож-

ність боржника, що тягне за собою застосування ліквідаційної проце-

дури до нього з метою задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Проходження  процедури  банкрутства  розглядається  законодав-

цем як надзвичайний захід щодо боржника, яка відкривається тільки су-

дом у разі, як правило, неотримання очікуваних результатів, спрямова-

них на відновлення платоспроможності з використанням інших, перед-

бачених законодавством, процедур.

Основною метою оновленого законодавства про банкрутство є під-

тримка боржника, надання йому допомоги для виходу зі скрутного ста-

новища, тобто превенція його ліквідації внаслідок визнання його бан-

крутом.

36.2. особи, що беруть участь

у провадженні справи про банкрутство

Відповідно до абз. 21 ст. 1 Закону сторони у справі про банкрут- ство – кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут).

Термін «учасники провадження у справі про банкрутство» є більш широким за змістом та включає: сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випад- ках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у прова- дженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, дер- жавний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого са- моврядування, представник працівників боржника, уповноважена осо- ба акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою від- повідальністю.

Також у абз. 22 ст. 1 Закон встановлює у провадженні справ про банкрутство процесуальне становище таких учасників, як «заінтересо- вані особи стосовно боржника» – юридична особа, створена за учас- тю боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів

управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться у родинних стосунках із за- значеними особами та підприємцем (фізичною особою) – боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кре- диторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані осо- би стосовно боржника.

У ст. 1 зазначеного Закону визначено, що суб’єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом. Суб’єктами банкрутства не мо- жуть бути:

– відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо) – абз. 5 ст. 1 Закону;

– казенні підприємства – ч. 3 ст. 209 ГК України.

В абз. 6 ст. 1 Закону міститься легальна дефініція «кредитор», а та-

кож класифікація кредиторів на конкурсних кредиторів та поточних кре-

диторів.

кредитором визнається юридична або фізична особа, яка має у

встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо гро-

шових зобов’язань до боржника, з виплати заборгованості із заробіт-

ної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової

служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильніс-

тю і своєчасністю сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Відповідно до ч. 9 ст. 11 Закону кредитор, вимоги якого забезпече-

ні заставою, має право заявити вимоги до боржника в частині, не забез-

печеній заставою, або на суму різниці між розміром вимоги та вируч-

кою, яка може бути отримана при продажу предмета застави, якщо вар-

тість предмета застави недостатня для повного задоволення його вимо-

ги. Вимоги кредиторів, забезпечені заставою, задовольняються, за за-

гальним правилом, в першу чергу.

до конкурсних кредиторів віднесені:

– кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення

провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені за-

ставою майна боржника,

– кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок право-

наступництва, за умови виникнення таких вимог до порушення прова-

дження у справі про банкрутство.

до поточних кредиторів Закон відносить кредиторів за вимогами

до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про

банкрутство.

Включення кредитора в ту чи іншу групу має ряд правових наслід- ків. Так, наприклад, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів з дня опублікування в офіційному друкованому органі (газети «Голос України» або «Урядовий кур’єр») оголошення про порушення справи про банкрутство зобов’язані звернутися до Господарського суду. Інакше відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 14 Закону вимоги конкурсних кредиторів, за- явлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не за- явлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що гос- подарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог креди- торів.

Для спрямування інтересів кредиторів щодо грошових вимог до боржника (два і більше кредиторів одного боржника) в рамках загально- го процесу врегулювання проблеми неплатоспроможності або визнан- ня його банкрутом, ч. 2 коментованої статті передбачає утворення збо- рів (комітету) кредиторів.

Повідомляє кредиторів (відповідно до реєстру вимог кредиторів) про місце і час проведення перших зборів кредиторів та організовує його проведення розпорядник майна – фізична особа, на яку у встанов- леному Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на пе- ріод провадження у справі про банкрутство.

У подальшому збори кредиторів скликаються:

– з ініціативи арбітражного керуючого;

– з ініціативи комітету кредиторів;

– за ініціативою інших кредиторів, сума вимог яких складає не мен-

ше 1/3 всіх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів,

– за ініціативою 1/3 числа голосів кредиторів.

Збори кредиторів проводиться за місцезнаходженням боржника.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

– вибори членів комітету кредиторів;

– вибори голови комітету;

– визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення

його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кре-

диторів або окремих його членів;

– скликання зборів кредиторів;

– підготовку та укладення мирової угоди;

– внесення пропозицій господарському суду про продовження або

скорочення строку процедур розпорядження майном боржника або са-

нації боржника;

– звернення до господарського суду з клопотанням про відкрит-

тя процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття лікві-

даційної процедури, припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призна- чення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючо- го санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним ке- руючим великих угод (угоди про розпорядження майном боржника, ба- лансова вартість якого перевищує 1\% балансової вартості активів борж- ника на день укладення угоди) боржника.

Для представлення інтересів кредиторів на час дії процедур бан- крутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше 7 осіб.

Рішення про створення та склад комітету кредиторів направляєть- ся до господарського суду.

36.3. державна політика з питань банкрутства

Державну політику щодо попередження банкрутства, забезпечен- ня умов реалізації процедур відновлення платоспроможності суб’єкта підприємництва або про визнання його банкрутом щодо державних під- приємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної влас- ності перевищує 25\%, а також суб’єктів підприємництва інших форм власності у випадках, передбачених законом, здійснює орган державної влади з питань банкрутства.

Проведення державної політики у сфері банкрутства здійснює дер- жавний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення про нього. Таке положення було затверджено Указом Президента України

«Про Міністерство економіки України» від 23.10.2000 р. № 1159, відпо- відно до якого на Міністерство економіки та з питань європейської інте- грації України було покладено повноваження державного органу з пи- тань банкрутства.

Державний орган з питань банкрутства відповідно до ст. 2 За- кону:

– сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, не- обхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

– пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керу- ючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для дер- жавних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25\%, щодо яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

– організує систему підготовки арбітражних керуючих (розпоряд- ників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

– здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб – суб’єктів під- приємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керу- ючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

– забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

– здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необ- хідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких по- рушено провадження у справі про банкрутство;

– готує та подає на затвердження КМУ у встановленому порядку ти- пові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

– здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Для окремих категорій суб’єктів підприємництва законом можуть

бути визначені особливості регулювання відносин, пов’язаних з бан-

крутством. Наприклад, процедури щодо неплатоспроможних боржни-

ків до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають

приватизації, застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після

виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів, що не під-

лягають приватизації. У випадках, передбачених законом, не застосо-

вуються процедури банкрутства щодо комунальних підприємств, тобто

положення ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або ви-

знання його банкрутом» не застосовуються до юридичних осіб–підпри-

ємців, що є об’єктами права комунальної власності, якщо стосовно їх ви-

ключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого са-

моврядування прийнято рішення з цього приводу.

Крім цього, ст. 5 Закону обумовлює спеціальні правила щодо за-

стосування законодавства, що регулює провадження у справах про бан-

крутство, до окремих суб’єктів господарювання. Наприклад, щодо роз-

гляду судом справи про визнання банку банкрутом це законодавство за-

стосовується в частині, що не суперечить нормам ЗУ «Про банки і банків-

ську діяльність» від 07.12.2000 р.

При визнанні громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності

банкрутом до його заяви до господарського суду про порушення спра-

ви про банкрутство може додаватися план погашення його боргів, який

повинен включати:

– строк його виконання;

– розмір суми, яка щомісячно залишається боржнику громадянину-

підприємцю і членам його сім’ї на споживання.

У  разі  визнання  громадянина-підприємця  банкрутом  до  складу

ліквідаційної  маси  не  включається  майно  громадянина-підприємця,

на яке відповідно до цивільного процесуального законодавства Украї-

ни не може бути звернено стягнення. Угоди громадянина-підприємця, пов’язані з відчуженням або передачею іншим способом майна громадянина-підприємця заінтересованим особам протягом року до порушення провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані господарським судом недійсними за заявою кредиторів. Протягом п’яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п’яти років після завершення розрахунків з кредиторами та- кий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконан- ня вимог кредиторів.

За загальним правилом провадження у справах про банкрутство за участю кредиторів-нерезидентів регулюється ГК, зазначеним Зако- ном, якщо інше не передбачено ратифікованими міжнародними дого- ворами відповідно до ст. 9 Конституції України. Порядок виконання в Україні рішень судів іноземних держав у справах про банкрутство ви- значається відповідними міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, а за відсутності таких рішення судів іно- земних держав у справах про банкрутство визнаються на території Укра- їни відповідно до принципу взаємності, якщо інше не передбачено за- коном.

36.4. процедури, що застосовуються щодо неплатоспроможного боржника та його майнові активи

Провадження у справах про банкрутство регулюється Господар- ським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом, За- коном України «Про відновлення платоспроможності боржника або ви- знання його банкрутом» від 30.06.99 р., іншими законодавчими актами України.

У випадках, передбачених законом, щодо неплатоспроможного боржника застосовуються такі процедури:

– розпорядження майном боржника;

– мирова угода;

– санація (відновлення платоспроможності) боржника;

– ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розгля-

даються ними за місцезнаходженням боржника. Право на звернення до

суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і

кредитор. В обов’язковому порядку боржник подає до господарського

суду і план санації. За загальним правилом боржник подає заяву в госпо- дарський суд за наявності майна, достатнього для покриття судових ви- трат, а в окремих випадках це є його прямим обов’язком.

Введення процедури розпорядження майном боржника і призна- чення розпорядника майна проводить суддя, який прийняв заяву про порушення справи про банкрутство, винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ст. 1 Закону під розпорядженням майном борж- ника розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управ- лінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржни- ка та проведення аналізу його фінансового стану. Розпорядником май- на може бути призначена фізична особа, на яку у встановленому Зако- ном порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період про- вадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом.

Мирова угода (прощення боргів) – це домовленість між боржни- ком і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстро- чення платежів, або припинення зобов’язання за згодою сторін. Миро- ва угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство.

Закон обумовлює випадки, коли допускається укладення мирової угоди:

– тільки щодо вимог, забезпечених заставою;

– вимог другої і наступних черг.

Мирова угода укладається в письмовій формі і підлягає затвер-

дженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господар-

ського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Та-

ким чином, затвердження господарським судом мирової угоди є підста-

вою для припинення провадження у справі про банкрутство. Односто-

роння відмова від мирової угоди не допускається. Однак мирова уго-

да може бути не затверджено господарським судом, може бути визна-

на недійсною, може бути розірвана за рішенням господарського суду.

Засновники (учасники) суб’єкта підприємництва, власник майна,

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені

господарською компетенцією мають вжити всі допустимі заходи, спря-

мовані на фінансове оздоровлення боржника та недопущення його бан-

крутства. Ця вимога Закону діє щодо суб’єктів підприємницької діяль-

ності – боржників і не залежить від їх організаційно-правової форми та

форми власності.

Заходами щодо банкрутства неспроможного боржника, а також

відновлення його платоспроможності є надання фінансової допомоги в

розмірі, достатньому для погашення його зобов’язань перед кредито- рами, та проведення досудової санації. Надання фінансової допомоги здійснюється за умови виконання боржником низки зобов’язань перед особами, які надали допомогу.

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону санацією визнається сис- тема заходів, що здійснюються під час виробництва по справі про бан- крутство з метою попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського ста- новища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частко- во вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприєм- ства, боргів і капіталу та (або) зміни організаційно-правової та виробни- чої структури боржника.

інвестори, тобто фізичні особи і (або) юридичні особи, які бажають взяти участь у санації, подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та відповідний план санації.

Заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містить план санації, можуть бути:

– реструктуризація підприємства (здійснення організаційно-госпо- дарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямо- ваних на реорганізацію підприємства, зокрема шляхом його поділу з пе- реходом боргових зобов’язань до юридичної особи, що не підлягає са- нації, якщо це передбачено планом санації, на зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме фінансовому оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкуренто- спроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задо- воленню вимог кредиторів);

– перепрофілювання виробництва;

– закриття нерентабельних виробництв;

– реструктуризація активів боржника відповідно до Закону;

– продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу (для

недержавних підприємств);

– інші способи.

Більш  детально  заходи  щодо  відновлення  платоспроможності

боржника, які містять план санації, визначені у ч. 2 ст. 18 Закону.

Надання         фінансової      допомоги       боржнику       передбачає     його

обов’язок взяти на себе відповідні зобов’язання перед особами, які на-

дали допомогу в порядку, встановленому законом.

Ініціатива щодо проведення досудової санації може виходити від

уповноважених органів, підприємств, кредиторів або інших осіб, яка у

вигляді пропозицій подається уповноваженому органу. Уповноважений

управляти державним майном боржника орган у разі виявлення ознак

неплатоспроможності  підприємства  приймає рішення  про  проведен-

ня досудової санації та здійснює відповідний контроль за виконанням її плану.

Досудова санація в обов’язковому порядку здійснюється на підста- ві розробленого плану, затвердженого уповноваженим органом.

план досудової санації повинен містити:

– реквізити підприємства;

– відомості про фінансово-господарський стан;

– заходи щодо відновлення платоспроможності (реструктуризація

підприємства, перепрофілювання виробництва, закриття нерентабель-

них виробництв, відчуження основних засобів, передачу майна в орен-

ду, відстрочення та (або) розстрочення платежів, переоформлення ко-

роткострокових кредитів в довгострокові, скорочення чисельності пра-

цюючих тощо) і терміни їх виконання;

– розрахунок необхідних коштів для реалізації заходів; визначення

джерел фінансування заходів);

– умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової са-

нації;

– очікувані наслідки виконання плану досудової санації.

Уповноважений управляти  державним майном боржника орган

має право відхилити поданий підприємством план досудової санації,

якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспро-

можності підприємства.

Відповідно  до  п.  7  Порядку  проведення  досудової  санації  дер-

жавних підприємств, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2000 р.

№ 515, термін проведення досудової санації не повинен перевищува-

ти 12 місяців. В окремих випадках уповноважений орган може продов-

жити термін, але не більше ніж на 6 місяців. Таким чином, в окремих

випадках максимальний термін досудової санації може становити 1,5

року.

ліквідаційна   процедура   відкривається   господарським   судом,

прийняттям постанови про визнання боржника банкрутом.

Одночасно господарський суд призначає ліквідатора в порядку, пе-

редбаченому для призначення керуючим санацією. Строк ліквідаційної

процедури не може перевищувати 12 місяців, але в окремих випадках

він може бути продовжений на 6 місяців. Основним призначенням лік-

відаційного процесу є задоволення вимог кредитора (кредиторів) в по-

рядку встановленої в Законі черговості шляхом продажу майна банкру-

та.

Як наслідок, можлива ліквідація юридичної особи – банкрута. Ле-

гальне визначення поняття «ліквідація» міститься в абз. 15 ст. 1 Закону.

ліквідація  – припинення діяльності суб’єкта підприємницької ді-

яльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснен-

ня заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шля- хом продажу його майна. Якщо ж майна банкрута вистачило для задо- волення всіх вимог кредиторів, він зізнається що не має боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність у відповідній законодавству організаційно-правовій формі.

Заходи, що проводяться в рамках процедури санації чи ліквідації неспроможного боржника, що не повинні суперечити вимогам законо- давства про обмеження монополізму та захист добросовісної конкурен- ції на ринку. Таким чином, задоволення вимог кредиторів і врегулюван- ня проблеми неплатоспроможності боржника не повинні призвести до усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку, і, як наслі- док, монополізації товарних ринків, посилення ринкової влади окремих суб’єктів господарювання.

З метою врегулювання заборгованості неплатоспроможного борж- ника у процедурах, зазначених у ст. 212 ГК України, використовуються майнові активи, що належать йому на підставі речових та зобов’язальних прав, а також права інтелектуальної власності.

Визначення складу ліквідаційної маси має важливе значення для реального встановлення її розміру, можливості відновлення платоспро- можності боржника або розподілу її в порядку черговості між кредито- рами.

Так, відповідно до ст. 26 цього Закону до майнових активів бан- крута належать усі види майнових активів (майно та майнові права), які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної про- цедури. Датою відкриття ліквідаційної процедури вважається дата при- йняття господарським судом постанови про визнання боржника бан- крутом, про що ліквідатор зобов’язаний зробити публікацію в офіційних друкованих органах (газети «Голос України» і «Урядовий кур’єр») за ра- хунок банкрута у 5-денний термін з дня прийняття такої постанови.

Як визначено в Законі, до складу ліквідаційної маси не включають-

ся:

– об’єкти державного житлового фонду, у тому числі гуртожитки,

дитячі дошкільні установи та об’єкти комунальної інфраструктури, які в

разі банкрутства підприємства передаються у комунальну власність від-

повідних територіальних громад;

– індивідуально визначені речі, що належать банкруту на основі ре-

чових прав, крім права власності і господарського відання.

За загальним правилом, після проведення відповідної інвентари-

зації та оцінки майна банкрута, воно підлягає продажу на відкритих тор-

гах з метою збору максимальної кількості грошових коштів від його ре-

алізації.

Процедура банкрутства фізичних осіб – суб’єктів підприємництва істотно відрізняється від процедури банкрутства юридичних осіб. Так, якщо в ліквідаційну масу юридичних осіб включається все майно бан- крута, то в ліквідаційну масу фізичної особи включається все майно, за винятком майна, на яке згідно з Цивільним процесуальним законодав- ством (ст. 379 ЦПК України) не може бути звернено стягнення.

Якщо визнання юридичної особи банкрутом припиняє стягнення з будь-яких видів виконавчих документів, то визнання банкрутом фізичної особи припиняє стягнення з будь-яких виконавчих документів, крім доку- ментів на стягнення аліментів, з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян, а також інших вимог особистого характеру.

Іншим для фізичних осіб, на відміну від юридичних осіб, є порядок черговості відшкодування (задоволення вимог кредиторів):

– поза чергою відшкодовуються витрати з провадження справи про банкрутство та виконання постанови про банкрутство;

– у першу чергу – витрати на відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров’ю, а також аліменти;

– у другу чергу – розрахунки з працівниками та виплата авторської винагороди;

– у третю чергу – вимоги кредиторів, забезпечені заставою;

– у четверту чергу – податки і збори (обов’язкові платежі);

– у п’яту чергу – розрахунки з іншими кредиторами.

Протягом 5 років після банкрутства громадянина-підприємця він

не може бути підданий процедурі банкрутства за власною заявою, про-

цедура банкрутства не скасовує можливості кредитора звернутися до

суду в порядку цивільного процесу в разі незадоволення та/або непо-

вного задоволення його вимог. Таких положень у разі банкрутства юри-

дичної особи закон не передбачає.

Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської

діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі

самі обов’язки, як і громадяни України.

36.5. Відповідальність за порушення законодавства про банкрутство

У випадках, передбачених законом, суб’єкт підприємництва – боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші осо- би несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодав- ства про банкрутство, зокрема:

– фіктивне банкрутство;

– приховування банкрутства;

– умисне доведення до банкрутства.

Звертаючись із заявою до господарського суду про порушення справи про банкрутство, боржник повинен вказати інформацію про суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, що ним не заперечується, розмір заборгованості з податків і зборів (обов’язкових платежів), а також про іншу заборгованість, зазначену в ст. 7 Закону.

До заяви додаються документи, що підтверджують неплатоспро- можність боржника. Суддя господарського суду з підстав, зазначених у ст. 8, 9 Закону, може відмовити у прийнятті заяви про порушення спра- ви про банкрутство або повернути заяву про порушення справи про бан- крутство і додані до неї документи без розгляду, зокрема недотримання терміну прострочення грошового зобов’язання на три місяці.

Якщо  господарський  суд  під  час  розгляду  у  справі  встановлює факт завідомо неправдивої заяви боржника про нездатність виконати зобов’язання перед кредиторами і державою, то таке провадження має бути зупинено відповідно до ст. 79 Господарського процесуального ко- дексу України, а матеріали передані слідчим органам. Згодом порушену справу про банкрутство може бути припинено.

Таким чином, фіктивним банкрутством визнається завідомо неправдива заява суб’єкта підприємництва до суду про нездатність ви- конати зобов’язання перед кредиторами та державою. Встановивши факт фіктивного банкрутства, тобто фактичну платоспроможність борж- ника, суд відмовляє боржникові у задоволенні заяви про визнання бан- крутом і застосовує санкції, передбачені законом.

Умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб’єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб’єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтере- сам кредиторів, що охороняються законом. Це визначення є ідентичним поняттю «доведення до банкрутства», що міститься в законодавстві про банкрутство та кримінальному законодавстві України.

Обов’язковою ознакою умисного банкрутства є наявність істотного матеріального збитку, заподіяного інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом. Його кількісні показ- ники визначені в Кримінальному кодексі України.

Відповідно до ст. 2 Закону на запити суду, прокуратури або іншо- го уповноваженого органу Міністерство економіки та з питань євро- пейської інтеграції України готує висновки про наявність ознак прихо- вуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25\%, а, наприклад, відповідно до ст. 13

Закону розпорядник майна неспроможного боржника виявляє ознаки фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства.

Кримінальна відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК), а також за фіктивне банкрутство (ст. 218

КК), доведення до банкрутства (ст. 219 КК), незаконні дії у разі банкрут- ства (ст. 221 КК) настає лише за наявності великої матеріальної шкоди, заподіяної кредиторам або державі, тобто такого, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Так, відповідно до ст. 218 КК України фіктивним банкрутством вважається завідомо неправдиве офіційна заява громадянина – заснов- ника або власника суб’єкта господарської діяльності, а також службо- вої особи суб’єкта господарської діяльності, а так само громадянина – суб’єкта підприємницької діяльності про фінансову неспроможність ви- конання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом.

доведенням до банкрутства відповідно до ст. 219 КК України ви- знається умисне, з корисливих мотивів, з іншої особистої заінтересова- ності або в інтересах третіх осіб вчинення власником або посадовою особою суб’єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фі- нансової неспроможності суб’єкта господарської діяльності.

приховування стійкої фінансової неспроможності в ст. 220 КК України визначено як умисне приховування громадянином – засновни- ком або власником суб’єкта господарської діяльності, а також посадо- вою особою суб’єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей.

Умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення доку- ментів, що відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином – засновником або власником суб’єкта госпо- дарської діяльності, а також посадовою особою суб’єкта господарської діяльності у разі банкрутства, кваліфікуються за ст. 221 КК як незаконні дії у разі банкрутства.

питання для самостійного вивчення

1. Вимоги до арбітражного керуючого.

2. Кримінальне банкрутство.

3. Черговість задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації.

4. Санація: досудова та судова.

5. План санації: зміст та наслідки невиконання.

6. Судова практика щодо оскарження укладення мирової угоди у

справах про банкрутство.

7. Стадії провадження справ про банкрутство.

тести для поточного контролю

36.1. Санація – це:

– заходи, що здійснюються з метою відновлення платоспромож-

ності боржника;

– передбачена судом процедура нагляду за збереженням майна

боржника;

– процедура продажу майна боржника;

– визнання боржника таким, до якого не можна застосовувати про-

цедури банкрутства.

36.2. Підставою для порушення справи про банкрутство є:

– письмова заява будь-кого з кредиторів за наявності умов, перед-

бачених законодавством;

– наявність заборгованості перед бюджетом;

– неспроможність боржника задовольнити протягом місяця визна-

ні ним претензії кредиторів;

– загроза фінансової неспроможності.

36.3. Мирова угода – це:

– угода між кредитором та боржником про відстрочку, розстрочку

чи прощення боргів;

– угода між боржником та господарським судом про порядок пога-

шення боржником заборгованості;

– домовленість між кредиторами про списання в односторонньому

порядку частини заборгованості боржника;

– угода між кредиторами і господарським судом про припинення

провадження справи про банкрутство.

36.4. Щодо яких суб’єктів не може бути порушена справа про банкрутство?

– благодійних фондів;

– виробничих кооперативів;

– державних підприємств.

36.5. У який строк після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство кредитори повинні подати до господарсько- го суду заяви з майновими вимогами до боржника?

– протягом двох місяців;

– протягом одного місяця;

– протягом трьох місяців;

– протягом одного року.

36.6. Хто має право пред’являти претензії та позови щодо стяг- нення дебіторської заборгованості підприємства-банкрута?

– арбітражний керуючий;

– господарський суд;

– керівник підприємства-банкрута;

– комітет кредиторів.