Тема 32. правове регулювання концесійної діяльності та інших спеціальних режимів господарювання32.1. Концесійна діяльність в Україні. Законодавство про концесію. 32.2. Принципи концесійної діяльності. 32.3. Договір комерційної концесії та концесійний договір. 32.4. Припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію. 32.5. Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ): поняття, територія і статус. 32.6. Види СЕЗ. 32.7. Державні гарантії інвестицій у СЕЗ. 32.1. концесійна діяльність в Україні. Законодавство про концесію В ЦК України (гл. 76) і в ГК України (гл. 36) вперше включено норми, що регулюють використання у підприємницькій діяльності прав інших суб’єктів господарювання – комерційну концесію. Оскільки у відносини комерційної концесії можуть вступати лише суб’єкти підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦК), включення норм про договір комерційної кон- цесії (так само, як і норм, що регулюють інші договори у сфері господа- рювання – лізинг, факторинг тощо) в ЦК за наявності спеціального коди- фікованого акту – ГК, що регулює господарські (в тому числі і підприєм- ницькі) відносини, видається необґрунтованим. Комерційну концесію слід відрізняти від концесій, що регулюються нормами гл. 40 ГК і Законом України від 16 липня 1999 р. «Про концесії». За своєю сутністю комерційна концесія найбільше відповідає фран- чайзингу, що набув поширення у світовій практиці господарювання з 70-х років минулого століття. До речі, в усіх проектах ЦК вживався саме термін «франчайзинг» і лише на заключній стадії прийняття його було замінено терміном «комерційна концесія» (так і в ЦК Російської феде- рації), що не можна визнати вдалим у зв’язку з можливим ототожнен- ням комерційної концесії з концесіями, що регулюються гл. 40 ГК (в ЦК такі норми відсутні). На початку свого виникнення франчайзинг розглядався як різновид договору про виключний продаж товарів, за яким продавець надає по- купцеві виключно про по продажу певних товарів на визначеній терито- рії або визначеній клієнтурі. Покупець у такій схемі відносин відігравав роль дистриб’ютора.
Сьогодні франчайзинг (франшиза) являє собою спосіб просуван- ня і збуту товарів і послуг. Він заснований на тому, що один суб’єкт під- приємницької діяльності (франчайзер, франшизіар) за винагороду на- дає іншому суб’єкту підприємницької діяльності (франчайзи, франши- зіару) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове на- йменування, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау і надає по- стійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльнос- ті. З економічної точки зору франчайзинг дозволяє виробнику товарів або послуг, що відомі споживачам і мають попит (франчайзеру), розши- рити збут своїх товарів або послуг шляхом відкриття нових підприємств, не витрачаючи при цьому власних чи залучених коштів (відкриття під- приємств відбувається за рахунок франчайзи, який є власником відкри- тих підприємств). В Україні відносини франчайзингу отримали назву комерційної концесії, а сторони відповідного договору називаються правоволоділь- цем та користувачем. концесія – це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом державної влади чи органом місцевого само- врядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі вітчизняним або іноземним суб’єктам господарювання (концесі- онерам) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуа- тацію) об’єктом концесії за умови взяття концесіонером на себе відпо- відних зобов’язань, майнової відповідальності і підприємницького ри- зику (ч. 1 ст. 406 ГК України). Сфери господарювання, в яких дозволяється концесійна діяльність, об’єкти права державної або комунальної власності, що можуть надава- тися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозво- ляється здійснювати на концесійній основі, визначаються законом. Нормативно-правове регулювання концесії здійснюється: – Господарським кодексом України (гл. 40, ст. 406–410, що визна- чають: поняття та основні засади концесійної діяльності – ст. 406–407, договірні засади здійснення концесійної діяльності – ст. 408, положен- ня щодо припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію – ст. 409, законодавство про концесії – ст. 410, гарантії прав учасників господарських відносин в умовах спеціального режиму госпо- дарювання – ст. 418); – Земельним Кодексом, що визначає: землі, промисловості, тран- спорту, енергетики та іншого призначення (гл. 13), права концесіоне- ра на земельну ділянку (ст. 94), права та обов’язки землекористувачів (ст. 95–97), відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. 211).
– Законами України: «Про концесії» від 16.07.1999 р. (містить ви- значення застосовуваних у Законі термінів – ст. 1, положення щодо: принципів концесійної діяльності – ст. 2, об’єктів концесії – ст. 3, засад концесійної діяльності, в т. ч. обмеження, – ст. 4–5, щодо концесійних конкурсів – ст. 6–8 та договорів концесії, що укладаються за результата- ми їх проведення, – ст. 9–16, прав та обов’язків сторін концесійного до- говору – ст. 17–25, статистичної звітності у сфері концесійної діяльнос- ті – ст. 26–27); спеціальним Законами України: від 14.12.1999 р. «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» (містить спеціальні положення щодо цього виду концесійної діяльності з вище- згаданих питань); від 16.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестуван- ня» (визначає концесійний договір як один з основних видів договорів у сфері іноземного інвестування – ст. 22); – Постановами Кабінету Міністрів України та ін. 32.2. принципи концесійної діяльності Основними принципами діяльності, пов’язаної з наданням та отри- манням концесії (далі – концесійної діяльності), є: 1) законність здійснення концесійної діяльності; 2) державне регулювання концесійної діяльності та контроль за її здійсненням; 3) здійснення концесійної діяльності на підставі концесійного до- говору; 4) вибір концесіонерів переважно на конкурсній основі; 5) врахування особливостей надання об’єкта у концесію в окремих сферах господарської діяльності; 6) комплексне використання об’єкта концесії; 7) взаємовигода сторін у концесійному договорі; 8) державні гарантії капіталовкладень концесіонера; 9) оплатне використання об’єкта концесії; 10) забезпечення законних прав та інтересів споживачів товарів (робіт, послуг), що надаються концесіонером; 11) стабільність умов концесійних договорів; 12) розподіл ризиків між сторонами концесійного договору; 13) участь держави, органів місцевого самоврядування у частково- му фінансуванні об’єктів концесії, які мають соціальне значення (ст. 2 За- кону України «Про концесії»). Згідно зі ст. 407 ГК України концесійна діяльність в Україні базуєть- ся на таких засадах: поєднання державного регулювання концесійної ді- яльності та здійснення її на підставі концесійного договору; вибір конце-
сіонерів переважно на конкурсній основі; комплексне та оплатне вико- ристання об’єкта концесії, участь держави, органів місцевого самовря- дування у частковому фінансуванні об’єктів концесії соціального при- значення; взаємна вигода сторін у концесійному договорі, розподіл ри- зиків між сторонами концесійного договору; державне гарантування ін- вестицій концесіонерів; стабільність умов концесійних договорів; забез- печення прав та законних інтересів споживачів продукції (послуг), що надаються концесіонерами. 32.3. договір комерційної концесії та концесійний договір Так само як концесійну діяльність слід відрізняти від концесії, так і договір комерційної концесії слід відрізняти від концесійного договору. договір комерційної концесії – це договір, за яким одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати другій стороні (користуваче- ві) на строк або без визначення строку право використання в підприєм- ницькій діяльності користувача комплексу прав, належних правоволо- дільцеві, а користувач зобов’язується дотримуватися умов використан- ня наданих йому прав та сплатити правоволодільцеві обумовлену дого- вором винагороду (ч. 1 ст. 366 ГК). У наведеному визначенні зазначається сфера, в якій можуть вико- ристовуватися надані користувачеві права – сфера підприємницької ді- яльності користувача, проте в ньому відсутня вказівка на мету надання користувачеві зазначених прав. ЦК (ст. 1115) обмежує цю мету виготов- ленням та (або) продажем певного виду товарів та (або) наданням по- слуг. Предмет договору комерційної концесії в ГК визначений лише в за- гальних рисах: як комплекс прав, ділової репутації і комерційного до- свіду (ч. 2 ст. 366 ЦК). За змістом ч. 1 ст. 1116 ЦК предметом договору комерційної концесії є право на використання об’єктів права інтелекту- альної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації, під якою можна розуміти сукупність інформації про правово- лодільця, що дає можливість зробити висновок про його професійні та управлінські здібності, порядність та відповідність його діяльності вимо- гам закону. За своїм предметом договір комерційної концесії відрізняється від схожих з ним договорів щодо розпорядження майновими правами інте- лектуальної власності, зокрема ліцензійного договору, договору про пе- редання виключних майнових прав інтелектуальної власності тощо, пе- редбачених ст. 1107 ЦК.
Договір комерційної концесії передбачає використання комплек- су наданих користувачеві прав, ділової репутації і комерційного досві- ду правоволодільця в певному обсязі, із зазначенням або без зазначен- ня території використання щодо певної сфери підприємницької діяль- ності (ч. 2 ст. 366 ГК). Закон вимагає, щоб договір комерційної концесії був укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа (в ст. 1118 ЦК йдеться про «письмову форму»). Недодержання цієї вимоги тягне за собою недій- сність договору (згідно з ч. 1 ст. 1118 ЦК він є нікчемним). Особливістю договору комерційної концесії є те, що він підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб’єкта госпо- дарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо пра- воволоділець зареєстрований як суб’єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб’єкта господарювання, що є користувачем. Юридичне значення реєстрації полягає в тому, що у відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір. Слід проте зазначити, що Законом України від 15 травня 2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» по- вноваження державного реєстратора щодо державної реєстрації дого- ворів комерційної концесії не передбачені. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом. Договором комерційної концесії може бути передбачено право ко- ристувача дозволяти іншим особам користування наданим йому комп- лексом прав або часткою цього комплексу прав на умовах комерційної субконцесії, погоджених ним із правоволодільцем або визначених у до- говорі комерційної концесії. До договору комерційної субконцесії засто- совуються положення про договір комерційної концесії, якщо інше не випливає з особливостей субконцесії. Якщо договір комерційної конце- сії визнано недійсним, недійсні також укладені на його основі договори комерційної субконцесії. Винагорода за договором комерційної концесії може виплачува- тися користувачем правоволодільцеві у формі разових або періодичних платежів або в іншій формі, передбаченій договором (ст. 369 ГК). Обов’язки сторін договору комерційної концесії визначені ст. 370, 371 ГК і ст. 1120 і 1121 ЦК. Так, правоволоділець зобов’язаний: передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інфор- мацію, необхідну користувачеві для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінструктувати користувача
і його працівників з питань, пов’язаних із здійсненням цих прав; видати користувачеві передбачені договором ліцензії (дозволи), забезпечивши їх оформлення у встановленому законодавством порядку. Якщо договором комерційної концесії не передбачено інше, пра- воволоділець зобов’язаний: забезпечити державну реєстрацію догово- ру комерційної концесії; надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищен- ні кваліфікації працівників; контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або надаються) користувачем на підста- ві договору комерційної концесії. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійсню- ється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов’язаний: використовувати при здійсненні передбаченої догово- ром діяльності торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом; забезпечити відповідність якості то- варів, що виробляються ним на основі договору, виконаних робіт, по- слуг, що надаються, якості таких самих товарів (робіт, послуг), що виро- бляються (виконуються або надаються) безпосередньо правоволоділь- цем; дотримуватися інструкцій і вказівок правоволодільця, спрямова- них на забезпечення відповідності характеру, способів та умов викорис- тання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволоділь- цем; надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товар (роботу, послуги) безпосередньо у правоволодільця; інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торго- вельної марки та інших позначень правоволодільця за договором ко- мерційної концесії; не розголошувати секрети виробництва правоволо- дільця та іншу одержану від нього конфіденційну інформацію; сплатити правоволодільцеві обумовлену договором винагороду. Згідно з ч. 1 ст. 372 ГК договором комерційної концесії можуть бути передбачені обмеження прав сторін за цим договором, зокрема: обов’язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комп- лекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем тери- торії або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій терито- рії; обов’язок користувача не допускати його конкуренції з правоволо- дільцем на території, на яку поширюється чинність договору комерцій- ної концесії стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється ко- ристувачем з використанням належних правоволодільцеві прав; відмо- ва користувача від одержання за договором комерційної концесії ана- логічних прав у конкурентів (потенційних конкурентів) правоволоділь- ця; обов’язок користувача погоджувати з правоволодільцом місце роз- ташування виробничих приміщень, що мають використовуватися при
здійсненні наданих за договором прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними, якщо ці умови суперечать законодавству (ч. 2 ст. 372 ГК). Крім цього, ч. 2 ст. 1122 ЦК прямо встановлено, що умова договору, відповідно до якої право- володілець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаче- ного договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною. Відповідно до ст. 373 ГК правоволоділець несе субсидіарну відпо- відальність за вимогами, що заявляються до користувача комерційної концесії у разі невідповідності якості товарів (робіт, послуг), які прода- ються (виконуються, надаються) користувачем. За вимогами, що заявляються до користувача як виробника про- дукції (товарів) правоволодільця, останній відповідає солідарно з корис- тувачем. Договір комерційної концесії може бути змінений відповідно до положень, встановлених ст. 188 ГК. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на змі- ни договору лише з дня державної реєстрації цієї зміни відповідно до ст. 367 ГК, якщо не доведуть, що третя особа знала або повинна була знати про зміну договору раніше. Кожна із сторін договору комерційної концесії, укладеного без за- значеного строку, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону за шість місяців, якщо договором не передбачений більш тривалий строк. Дострокове розірвання договору комерційної концесії, укладеного на визначений строк, а також розірвання договору, укладеного без ви- значення строку, підлягають державній реєстрації відповідно до ст. 367 ГК. При оголошенні правоволодільця або користувача неплатоспромож- ним (банкрутом) договір комерційної концесії припиняється. У разі зміни торговельної марки чи іншого позначення правоволо- дільця, права на використання яких входять у комплекс прав за догово- ром комерційної концесії, цей договір зберігає чинність щодо нових по- значень правоволодільця, якщо користувач не вимагає розірвання дого- вору. Дещо інакше ця норма сформульована в п. 1 ч. 2 ст. 1126 ЦК, згід- но з яким договір комерційної концесії припиняється у разі «припинен- ня права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом». У разі продовження чинності договору комерційної концесії корис- тувач має право вимагати відповідного зменшення належної правово- лодільцеві винагороди. Якщо в період дії договору комерційної конце- сії припинилося право, користування яким надано за цим договором, договір продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права,
яке припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором, має право вимагати відповідного зменшення належної правоволоділь- цеві винагороди. На відміну від договору комерційної концесії, згідно зі ст. 408 ГК України концесійна діяльність здійснюється на основі концесійних до- говорів, що укладаються відповідно до законодавства України з конце- сіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визна- ченими законом органами місцевого самоврядування. Строк дії концесійного договору встановлюється сторонами дого- вору залежно від характеру та умов концесії. Цей строк не може бути меншим десяти років та більшим п’ятдесяти років. Кабінет Міністрів України може затверджувати типові концесійні договори для здійснення певних видів концесійної діяльності. Вимоги до концесійних договорів, порядок їх укладення, а також інші питання правового регулювання концесійної діяльності визнача- ються законом про концесії, іншими законами. 32.4. припинення діяльності підприємства, майно якого передається в концесію Відповідно до ст. 409 ГК України припинення діяльності держав- ного або комунального підприємства, майно якого передається в кон- цесію, здійснюється шляхом ліквідації цього підприємства, з припинен- ням права господарського відання на майно, закріплене за цим держав- ним або комунальним підприємством. Умовами концесійного догово- ру повинно передбачатися максимальне використання в концесійній ді- яльності праці громадян України, в тому числі звільнених у зв’язку з лік- відацією державного або комунального підприємства, майно якого пе- редано в концесію. 32.5. Спеціальні (вільні) економічні зони (СеЗ): поняття, територія і статус Реформування соціально-економічного становища в Україні ви- магає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше використовувати наяв- ні ресурси і переваги сприятливого економіко-географічного та геополі- тичного розташування. Найбільш дієвими формами регіональної політики, що застосову- ються країнами як з високорозвинутою, так і перехідною економікою,
є створення спеціальних (вільних) економічних зон та здійснення комп- лексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами ви- конавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвести- ційної діяльності. Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість еко- номіки нашої держави зовнішньому світові і стимулюється міжнародне економічне співробітництво на основі залучення іноземних інвестицій. Спеціальна економічна зона – це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльнос- ті та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що в них створюються сприятливі валютно- фінансові умови для розвитку банківсько-кредитної системи, страхуван- ня та системи державного інвестування. Правовий режим СЕЗ в Україні визначається в першу чергу Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функ- ціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і еконо- мічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб’єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади та ін. 32.6. Види СеЗ Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функ- ціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ: 1) зовнішньоторговельні зони – частина території держави, де то- вари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та прода- ватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Форма- ми організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади; 2) комплексні виробничі зони – частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно- фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою сти- мулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі гос- подарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичен- ня нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед
експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, голов- на функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв; 3) науково-технічні зони – це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів – тех- нополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологіч- них промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологіч- них, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інновацій- них центрів та опорних інноваційних пунктів; 4) туристично-рекреаційні зони – це СЕЗ, які створюються в регіо- нах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а та- кож активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу; 5) банківсько-страхові (офшорні) зони – це зони, в яких запрова- джується особливо сприятливий режим здійснення банківських та стра- хових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України; 6) зони прикордонної торгівлі – частина території держави на кор- донах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордо- ну і торгівлі. Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні (діяль- ність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв’язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження СЕЗ поділяються на зовнішні (роз- міщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у вну- трішніх районах країни). 32.7. державні гарантії інвестицій у СеЗ У СЕЗ встановлюється спеціальний режим інвестування та господа- рювання, якому притаманна сукупність певних ознак, зокрема: I. Юридична підстава встановлення – загальні закони (ст. 401–404 ГК України та Закон України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні заса-
ди створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», спеціальний закон (про створення конкретної СЕЗ, що визначає її пара- метри, зміст спеціального режиму господарювання на території СЕЗ), низка підзаконних нормативно-правових актів, що конкретизують зміст цього режиму. II. Визначення мети запровадження конкретної СЕЗ з урахуванням її виду. III. Особливість режиму інвестування та господарювання, що вста- новлюється індивідуально для конкретної СЕЗ та передбачає (може пе- редбачати): по-перше, створення сприятливих умов для інвестування та гос- подарювання для певних груп суб’єктів (суб’єктів господарювання СЕЗ) шляхом встановлення: а) пільг – митних (пільги у сплаті ввізного мита, податку на додану вартість та сплаті акцизного збору), податкових (в оподаткуванні прибутку, звільненні від оподаткування інвестицій, а та- кож від сплати низки платежів: плати за землю, зборів до Державного інноваційного фонду, збору на обов’язкове соціальне страхування на ви- падок безробіття); б) гарантій захисту майнових інтересів цих суб’єктів: загальні для інвесторів та спеціальні – для суб’єктів СЕЗ (а) стабілізацій- на гарантія від змін законодавства протягом функціонування конкретної СЕЗ; б) гарантія забезпечення інтересів суб’єктів СЕЗ у разі її ліквідації протягом встановленого строку реалізації інвестиційного проекту; в) га- рантія розгляду спорів між органами управління СЕЗ, суб’єктами СЕЗ та ліквідаційною комісією, пов’язаних з ліквідацією СЕЗ, в судах України, а спорів за участю іноземних суб’єктів господарювання – у судах за пого- дженням сторін, у т. ч. за кордоном); по-друге, обмеження для суб’єктів СЕЗ (встановлюються з метою захисту публічних інтересів) у формі: а) заборон, що можуть встанов- люватися для суб’єктів конкретної СЕЗ»; б) встановлення спеціальних господарсько-правових санкцій (у формі, наприклад, позбавлення нада- них пільг у разі порушення суб’єктом СЕЗ умов їх надання; тимчасового припинення господарської діяльності суб’єкта СЕЗ у разі порушення ним законодавства України, установчих документів, договору щодо умов ре- алізації інвестиційного проекту; скасування наданих дозволів; розірван- ня договору; скасування реєстрації суб’єкта СЕЗ); IV. Спеціальний порядок управління СЕЗ, що здійснюється за до- помогою системи органів – місцевої державної адміністрації, органу місцевого самоврядування та спеціально створеного органу розвитку та управління СЕЗ (орган управління СЕЗ) з розмежуванням компетен- ції між ними, а також передбачає контроль за дотриманням суб’єктами СЕЗ вимог чинного законодавства, установчих документів та укладених договорів (контрактів) на реалізацію інвестиційних проектів на території
конкретної СЕЗ; виконання контрольних функцій здійснюється зазначе- ними органами, а також уповноваженими державними органами відпо- відно до чинного законодавства Комісію з перевірки додержання зако- нодавства про здійснення імпортних операцій суб’єктами спеціальних (вільних) економічних зон та суб’єктами пріоритетного розвитку, на яких запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності»). V. Спеціальний порядок набуття статусу суб’єкта господарюван- ня СЕЗ (спеціальний порядок легітимації). Цього статусу можуть набу- ти лише суб’єкти господарювання, створені та/або зареєстровані відпо- відно до загального порядку. Спеціальний порядок легітимації передба- чає: 1) затвердження поданого заявником – суб’єктом господарювання інвестиційного проекту відповідно до встановлених для конкретної СЕЗ вимог (відповідність проекту пріоритетним напрямам розвитку еконо- міки регіону та вимогам до мінімальної вартості, наявність позитивно- го висновку інвестиційної експертизи) та порядку (встановлюється для певної СЕЗ); 2) укладення органом управління СЕЗ із суб’єктом господа- рювання договору на реалізацію затвердженого інвестиційного проек- ту на підставі Типового договору; 3) реєстрація заявника, який уклав та- кий договір, як суб’єкта господарювання певної СЕЗ (здійснюється ор- ганом господарського розвитку та управління конкретної СЕЗ за умови дотримання заявником встановлених вимог, після чого йому (заявнико- ві) видається свідоцтво про реєстрацію суб’єкта СЕЗ – основної підстави для надання передбачених законом пільг для суб’єктів конкретної СЕЗ). VI. Регулювання відносин між органом управління СЕЗ та суб’єктом СЕЗ актами законодавства конкретної СЕЗ та укладеним між ними до- говором (контрактом) на реалізацію інвестиційного проекту на терито- рії конкретної СЕЗ (предметом договору є реалізація належним чином затвердженого інвестиційного проекту, основними зобов’язаннями сто- рін є: інвестора – щодо реалізації на власний ризик і під власну відпо- відальність інвестиційного проекту з дотриманням встановлених зако- нодавством вимог та умов договору; органу управління – щодо забез- печення передбачених чинним законодавством та договором умов для реалізації інвестиційного проекту; у разі порушення сторонами договір- них зобов’язань можливе застосування передбачених законом та дого- вором господарсько-правових санкцій у формі відшкодування збитків, штрафних санкцій, оперативно-господарських санкцій (у т. ч. розірвання договору) і навіть адміністративно-господарських (зокрема, тимчасове зупинення діяльності суб’єкта СЕЗ, скасування наданих йому дозволів, скасування реєстрації суб’єкта СЕЗ). Інвестування в СЕЗ – це залучення органами управління СЕЗ на до- говірних засадах в господарський обіг СЕЗ інвестицій, які вкладаються суб’єктами господарювання СЕЗ шляхом реалізації інвестиційних проек-
тів, що відповідають встановленим вимогам, з наданням інвесторам пе- редбачених законом пільг та дотримання ними встановленого для кон- кретної СЕЗ режиму господарювання.
1. Сучасний стан створення та використання СЕЗ в Україні. 2. Державна реєстрація договору комерційної концесії. 3. Комерційна концесія за законодавством інших країн світу. 4. Загальна характеристика концесійної діяльності згідно із ЗУ «Про концесії» від 16.07.1999 р. 5. Офшорні зони та їх переваги для підприємницької діяльності.
32.1. В Україні відносини франчайзингу отримали назву: – комерційної концесії; – представництва; – комерційного посередництва; – контрактації продукції. 32.2. Умова договору комерційної концесії, відповідно до якої пра- воволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), перед- баченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни: – є нікчемною; – є обов’язковою; – може бути вказана в договорі за бажанням сторін. 32.3. У договорі комерційної концесії стороною є: – правоволоділець; – комерційний агент; – коносамент; – аудитор; – поручитель. 32.4. Предмет договору комерційної концесії в ГК визначений як: – комплекс прав; – комплекс прав і ділової репутації; – комплекс прав, ділової репутації і комерційного досвіду.
ний: 32.5. Закон вимагає, щоб договір комерційної концесії був укладе- – у письмовій формі;
– у письмовій нотаріальній формі у вигляді єдиного документа; – у письмовій формі у вигляді єдиного документа, що підлягає дер- жавній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію в Україні суб’єкта господарювання – правоволодільця. 32.6. Частина території держави, на якій запроваджується спе- ціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв’язків, запозичення нових технологій, забез- печення зайнятості населення: – науково-технічна зона; – комплексні виробничі зони; – туристично-рекреаційні зони; – банківсько-страхові (офшорні) зони. 32.7. За ознакою відкритості розрізняють СЕЗ: – інтеграційні та анклавні; – анклавні та зовнішні; – офшорні та інтеграційні. 32.8. Залежно від місцезнаходження СЕЗ поділяються на: – зовнішні та внутрішні; – внутрішні та інтеграційні; – анклавні та офшорні.
|
питання
для самостійного вивчення
тести
для поточного контролю |
