Тема 30. правове регулювання інноваційної діяльності

30.1. Поняття інноваційної діяльності.

30.2. Види та форми інвестування інноваційної діяльності.

30.3. Інвестування інноваційної діяльності.

30.4. Державне регулювання інноваційної діяльності.

30.5. Державні гарантії інноваційної діяльності.

30.6. Договір на створення та передачу науково-технічної продукції.

30.7. Державна експертиза інноваційних проектів.

30.1. поняття інноваційної діяльності

Однією з економіко-правових форм інвестування, якому притаман- ний спеціальний правовий режим, є інноваційна діяльність, що набуває особливого значення у зв’язку з орієнтацією нашої держави на іннова- ційний шлях розвитку економіки країни.

Інноваційне інвестування може здійснюватися систематично як ін- новаційна діяльність або як окремі операції (комплекс операцій) іннова- ційного характеру. Законодавець оперує поняттям інноваційної діяль- ності в широкому розумінні, що охоплює інноваційне інвестування на професійних засадах (здійснюється систематично як основний чи один з основних видів діяльності суб’єкта господарювання) та інноваційні опе- рації (здійснюються у разі потреби учасниками господарських відносин незалежно від наявності у них статусу суб’єкта господарювання).

Інноваційне інвестування – це одна з економіко-правових форм ін- вестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досяг- нень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу з ме- тою досягнення певного соціально-економічного ефекту, в т. ч. випуску і

розповсюдження принципово нових видів техніки і технології, досягнен- ня прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, здійснення якісних змін у стані продуктивних сил, поліпшення соціального і екологічного становища, випуску нових конкурентоспроможних товарів, послуг та ін.

Вирішальною ознакою інноваційного інвестування є інновації, що створюються в результаті її здійснення та/або застосовуються у проце- сі її здійснення.

Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені кон- курентоспроможні технології, продукція або послуги, а також органі- заційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційно- го або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість ви- робництва і (або) соціальної сфери.

Залежно від мети здійснення інноваційне інвестування може бути некомерційним або комерційним.

Некомерційним слід визнати таке інноваційне інвестування, ме- тою здійснення якого є виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя (тобто отримання прибутку – як безпосередня мета здійснення такої діяльності – відсутнє, проте воно може бути досягнуте згодом як один з її результатів).

Комерційним є інноваційне інвестування, спрямоване на викорис- тання, і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і по- слуг.

Згідно з ч. 1 ст. 325 ГК інноваційною діяльністю у сфері господа- рювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійсню- ється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгостроко- вих науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із Господарського кодексу Украї- ни (ст. 325–332), Законів України «Про наукову і науково-технічну діяль- ність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків»,

«Про спеціальну економічну зону «Яворів» та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Основним нормативно-правовим актом у зазначеній сфері госпо- дарювання є Закон України від 4 липня 2002 р. «Про інноваційну діяль- ність», що визначає правові, економічні та організаційні засади держав- ного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми

стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на під- тримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

30.2. Види та форми інвестування інноваційної діяльності

Ст. 327 ГК України передбачає, що інноваційна діяльність передба- чає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здій- снення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузе- вих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продук- ції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: про- ведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розроб- ка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих техно- логій, призначених для поліпшення соціального і екологічного станови- ща; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально- виробничих запасів здійснюється як капітальні вкладення.

Ч. 2 ст. 326 ГК встановлює, що формами інвестування інновацій- ної діяльності є:

1) державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органа- ми державної влади або органами місцевого самоврядування за раху- нок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

2) комерційне інвестування, що здійснюється суб’єктами господа- рювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

3) соціальне інвестування, що здійснюється в об’єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

4) іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юридични- ми особами або іноземцями, а також іншими державами;

5) спільне інвестування, що здійснюється суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

30.3. інвестування інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових дослі- джень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані про-

дуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, роз- робки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: про- ведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції; розроб- ка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих техно- логій, призначених для поліпшення соціального і екологічного станови- ща; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

У ч. 1 ст. 326 ГК України під терміном «вкладення» розуміється не інвестиція як матеріальний предмет, а інвестування як дія, процес, тоб- то тут, фактично, визначається інвестування у сфері господарювання, що охоплює інвестування інноваційної діяльності. Тому поняття «інвес- тиції», наведене у ст. 326 ГК України, не збігається з визначенням ч. 1 ст. 1 Закону від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність»: «Інвести- ціями є усі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладають- ся в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект». Інвес- тування як процес також визначається в Законі України від 18.09.1991 р. іншим чином: «сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій» (ст. 2).

Форми інвестування інноваційної діяльності слід відрізняти від ви- значених в законодавстві форм здійснення інвестицій (наприклад, у ст. 3

Закону України від 19.03.1996 р. «Про режим іноземного інвестування»). Форми інвестування інноваційної діяльності, перелічені в ч. 2 ст. 326 ГК України, багато в чому збігаються з тим, що в ч. 2 ст. 2 Закону України від

18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» іменується як «основа» ін- вестиційної діяльності.

Ч. 3 ст. 326 ГК України має характер посилання. Загальні умови ре- алізації інвестицій визначаються Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність».

30.4. державне регулювання інноваційної діяльності

Верховна Рада України: визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності і здійснює повноваження, визначені ст. 7 Закону

«Про інноваційну діяльність»: створює законодавчу базу для сфери ін- новаційної діяльності; затверджує пріоритетні напрями інноваційної ді- яльності як окрему загальнодержавну програму або у складі Програми

діяльності Кабінету Міністрів України, загальнодержавних програм еко- номічного, науково-технічного, соціального розвитку, охорони довкіл- ля; в межах Державного бюджету України визначає обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності;

Верховна  Рада  Автономної  Республіки  Крим,  обласні  і  район- ні ради затверджують регіональні інноваційні програми, що кредиту- ються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів; визначають кошти відповідно – бюджету Автономної Рес- публіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансової підтрим- ки регіональних інноваційних програм, делегують повноваження об- ласним і районним державним адміністраціям фінансування регіо- нальних інноваційних програм через державні інноваційні фінансово- кредитні установи (їх регіональні відділення) у межах виділених у цих бюджетах коштів; контролюють фінансування регіональних інновацій- них програм за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів;

представницькі органи місцевого самоврядування – сільські, се- лищні, міські ради (відповідно до їх компетенції): затверджують місце- ві інноваційні програми; у межах коштів бюджету розвитку визначають кошти місцевих бюджетів для фінансової підтримки місцевих іннова- ційних програм; створюють комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів, затверджують їх статути чи положення про них, підпорядковують їх своїм виконавчим органам; доручають своїм ви- конавчим органам фінансування місцевих інноваційних програм за ра- хунок коштів місцевого бюджету через державні інноваційні фінансово- кредитні установи або через комунальні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджують порядок формування і використання коштів ко- мунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; контролюють фі- нансування місцевих інноваційних програм за кошти місцевого бюдже- ту через державні інноваційні фінансово-кредитні установи; контролю- ють діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; Кабінет Міністрів України – здійснює державне управління та за- безпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльнос- ті; готує та подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як окрему загальнодержавну програ- му або в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України, загаль- нодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; здійснює заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприяє створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створює спеціалізовані державні інноваційні фінансово-кредитні уста-

нови для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, затвер- джує їх статути чи положення про них, підпорядковує ці установи спеці- ально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності; готує та подає Верховній Раді України як скла- дову частину проекту закону про Державний бюджет України на відпо- відний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки виконання інноваційних проектів через спеціалізовані дер- жавні інноваційні фінансово-кредитні установи; затверджує положення про порядок державної реєстрації інноваційних проектів і ведення Дер- жавного реєстру інноваційних проектів; інформує Верховну Раду Укра- їни про виконання інноваційних проектів, які кредитувалися за кошти Державного бюджету України, і про повернення до бюджету наданих раніше кредитів);

Міністерство освіти та науки (МОН) України – спеціально упов- новажений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної ді- яльності – здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає Кабінетові Міністрів України про- позиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, держав- них інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних кош- тів для їх кредитування; координує роботу у сфері інноваційної діяль- ності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій окре- мий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів з метою їх дер- жавної реєстрації; здійснює державну реєстрацію інноваційних проек- тів і веде Державний реєстр інноваційних проектів; готує і подає Кабі- нету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих дер- жавних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової під- тримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положен- ня про ці установи; затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність; доручає держав- ним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурс- ного відбору пріоритетних інноваційних проектів і здійснення фінансо- вої підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищен- ня кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності); здійснює контрольні функції у сфері інноваційної діяльності щодо суб’єктів такої діяльності;

центральні органи виконавчої влади здійснюють підготовку про- позицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі еко- номіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації; доручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних

проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передба- чених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; здій- снюють державний контроль у сфері інноваційної діяльності для забез- печення дотримання всіма її суб’єктами вимог законодавства щодо та- кої діяльності;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні ад- міністрації (у межах делегованих їм органами місцевого самовряду- вання повноважень) відповідно до їх компетенції – розробляють про- екти регіональних інноваційних програм і подають їх для затверджен- ня, відповідно, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам; вживають заходів щодо виконання регіональних ін- новаційних програм; сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної інфраструктури у цій сфері; залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем інноваційного розвитку регіонів; до- ручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам (їх регіональним відділенням) проведення конкурсного відбору інновацій- них проектів регіональних інноваційних програм і здійснення їх фінан- сової підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних бюджетах; подають пропози- ції спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності стосовно включення інноваційних проек- тів за регіональними програмами до державних програм і їх фінансуван- ня шляхом кредитування із державного бюджету).

Виконавчі органи місцевого самоврядування, відповідно до їх ком- петенції, розробляють проекти місцевих інноваційних програм і пода- ють їх для затвердження відповідним місцевим радам; вживають за- ходів щодо виконання місцевих інноваційних програм; залучають під- приємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, за їх згодою, до розв’язання проблем інноваційного розвит- ку населених пунктів; доручають державним інноваційним фінансово- кредитним установам (їх регіональним відділенням) або комунальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсно- го відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здій- снення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбаче- них у відповідному місцевому бюджеті; готують і подають відповідним місцевим радам пропозиції щодо створення комунальних спеціалізова- них інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтрим- ки місцевих інноваційних програм; подають пропозиції спеціально упо- вноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інновацій- ної діяльності стосовно включення інноваційних проектів за місцевими

програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредиту- вання із державного бюджету через державні інноваційні фінансово- кредитні установи.

Комісія з організації діяльності технологічних парків та іннова- ційних структур інших типів (постійно діючий орган Кабінету Міністрів України), яка здійснює організаційне та методичне забезпечення ро- боти із створення і функціонування технологічних парків та інновацій- них структур інших типів; розглядає і надає рекомендації щодо форму- вання стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та се- редньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загаль- нодержавного, галузевого та регіонального рівнів; вносить пропозиції до проектів державних інноваційних програм і щодо необхідних обся- гів бюджетних коштів для їх кредитування; розглядає пропозиції щодо державного замовлення на інноваційну продукцію; сприяє організації проведення систематичного моніторингу інноваційного розвитку Укра- їни, а також виконання інноваційних та інвестиційних проектів; органі- зовує проведення експертизи проектів створення технологічних парків та інноваційних структур інших типів, вирішує питання щодо їх держав- ної реєстрації; погоджує пріоритетні напрями діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів; приймає рішення щодо ре- єстрації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів; вирішує питання щодо подальшої ре- алізації інвестиційних та інноваційних проектів технологічних парків та інноваційних структур інших типів за результатами моніторингу їх вико- нання; готує пропозиції щодо: доцільності надання суб’єктам інновацій- ної діяльності фінансової підтримки за рахунок коштів державного бю- джету; забезпечує удосконалення: а) системи показників і критеріїв еко- номічної та соціальної ефективності інвестиційних та інноваційних про- ектів, що виконуються технологічними парками та інноваційними струк- турами інших типів; б) механізму ведення оперативного бухгалтерсько- го обліку витрат на інвестиційні та інноваційні проекти; в) запроваджен- ня системи контролю та відповідної державної статистичної і бухгалтер- ської звітності; г) реалізації механізму нарахування та цільового вико- ристання коштів, що акумулюються на спеціальних рахунках технологіч- них парків, здійснення контролю за цільовим використанням сировини, матеріалів, устаткування, комплектуючих виробів та інших товарів, що ввозяться технологічними парками в Україну для реалізації інвестицій- них та інноваційних проектів;

Державний контроль у сфері інноваційної діяльності здійснюється: а) МОН України – спеціально уповноваженим центральним органом ви- конавчої влади у сфері інноваційної діяльності; б) Верховною Радою Ав- тономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування у ме-

жах їх повноважень; в) щодо визначених ст. 21 Закону «Про інноваційну діяльність» особливостей оподаткування – Державною податковою ад- міністрацією України.

30.5. державні гарантії інноваційної діяльності

У сфері інноваційного інвестування держава застосовує стимули двох видів – позитивні та негативні. До перших (позитивних) належать державні гарантії, пільги та переваги, що надаються суб’єктам іннова- ційної діяльності з метою їх заохочення до здійснення такої діяльності.

Позитивне стимулювання інноваційної діяльності (крім гарантій прав та законних інтересів інвесторів та суб’єктів господарювання / під- приємництва) включає: фінансову підтримку та пільги.

Фінансова підтримка за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів (у межах коштів, передбачених відповідними бюджетами) може надаватися у таких формах (ст. 17 Закону «Про інноваційну діяльність»): а) повного безвідсоткового кредитування (на умовах інфляційної індексації) пріо- ритетних інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюдже- ту України, коштів бюджету Автономної Республіки Крим та коштів міс- цевих бюджетів; б) часткового (до 50\%) безвідсоткового кредитуван- ня (на умовах інфляційної індексації) інноваційних проектів за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Автономної Рес- публіки Крим та коштів місцевих бюджетів за умови залучення до фінан- сування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту і (або) ін- ших суб’єктів інноваційної діяльності; в) повної чи часткової компенсації (за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів бюджету Авто- номної Республіки Крим та коштів місцевих бюджетів) відсотків, сплачу- ваних суб’єктами інноваційної діяльності комерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам за кредитування інноваційних проек- тів; г) надання державних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів; д) майнового страху- вання реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Зако- ну України «Про страхування».

Фінансова  підтримка  інноваційного  інвестування  передбачаєть- ся Державним бюджетом на відповідний рік (визначає загальний об- сяг коштів на інноваційне інвестування підприємств за рахунок части- ни коштів, отриманих від приватизації державного майна, та їх головно- го розпорядника).

Крім фінансової підтримки (яка не є обов’язковою відповідно до

Закону «Про інноваційну діяльність»), суб’єкти інноваційної діяльності

мають право на отримання таких видів пільг: а) податкові; б) амортиза- ційні; в) митні. Слід, однак, зазначити, що протягом 2003–2005 років дія ст. 21 і 22 Закону «Про інноваційну діяльність» стосовно цих пільг при- зупинялася згідно із законом «Про Державний бюджет України» на від- повідний рік.

Особливості в оподаткуванні інноваційної діяльності полягають в наданні пільг щодо 1) податку на додану вартість, 2) податку на прибу- ток та 3) земельного податку. Оподаткування об’єктів інноваційної ді- яльності здійснюється у порядку, за яким 50 відсотків податку на дода- ну вартість з операцій з продажу товарів (виконання робіт, надання по- слуг), пов’язаних з виконанням інноваційних проектів, і 50 відсотків по- датку на прибуток, одержаний від виконання цих проектів, залишають- ся у розпорядженні платника податків, зараховуються на його спеціаль- ний рахунок і використовуються ним виключно на фінансування інно- ваційної, науково-технічної діяльності і розширення власних науково- технологічних і дослідно-експериментальних баз. Проте реалізація за- значених пільг пов’язується з наявністю таких умов: а) виконання заре- єстрованого в установленому порядку інноваційного проекту суб’єктом інноваційної діяльності розпочато не пізніше вісімнадцяти місяців від дати його державної реєстрації; б) суб’єкт інноваційної діяльності про початок реалізації інноваційного проекту у місячний строк повідомляє відповідному органу Державної податкової адміністрації і в) з усіх гос- подарських операцій, пов’язаних з виконанням інноваційного проекту, веде окремий бухгалтерський облік.

Крім того, у разі виконання пріоритетного інноваційного проекту, яким передбачається випуск особливо важливого інноваційного продук- ту (визначеного таким прийнятою Постановою Кабінету Міністрів Укра- їни), сировина, устаткування, обладнання, комплектуючі та інші това- ри (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або вироб- ляються, але не відповідають вимогам проекту, при ввезенні в Україну протягом строку чинності свідоцтва про державну реєстрацію інновацій- ного проекту звільняються від сплати податку на додану вартість.

Пільги щодо земельного податку передбачаються для інновацій- них підприємств, які сплачують такий податок за ставкою у розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування. Амортизаційні пільги надаються інноваційним підприємствам, яким дозволяється прискорена амортиза- ція основних фондів і встановлюється щорічна двадцятивідсоткова нор- ма прискореної амортизації основних фондів групи 3. При цьому амор- тизація основних фондів групи 3 проводиться до досягнення балансо- вою вартістю групи нульового значення. Особливості митного регулю- вання інноваційної діяльності (і надання відповідних пільг) полягають у звільненні від сплати ввізного мита сировини, устаткування, обладнан-

ня, комплектуючих та інших товарів (крім підакцизних товарів), які не виробляються в Україні або виробляються, але не відповідають вимо- гам проекту, за умови їх використання для реалізації пріоритетного ін- новаційного проекту щодо випуску особливо важливого інноваційного продукту (номенклатура та обсяги ввезення сировини, матеріалів, устат- кування, обладнання, комплектуючих та інших товарів мають бути ви- значені в інноваційному проекті перед його державною реєстрацією). Суб’єкти інноваційної діяльності та інші її учасники, яким надаються мит- ні пільги, щоквартально складають та подають до органів митної служ- би за своїм місцезнаходженням звіти про використання ввезених ними сировини, матеріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та ін- ших товарів.

Якщо надання пільг суб’єктам інноваційної діяльності відпвідно до загального закону («Про інноваційну діяльність») все ще залишається на рівні сподівань (у зв’язку з призупиненням відповідних його положень протягом останніх 3-х років), то згідно із спеціальними законами такі пільги надаються. Так, Закон України від 16.07.1999 р. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» визначає право- ві та економічні засади запровадження та функціонування спеціально- го режиму інноваційної діяльності низки технологічних парків: «Напів- провідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техні- ка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона» (м. Київ),

«Інститут монокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк), «Інсти- тут технічної теплофізики» (м. Київ), «Київська політехніка» (м. Київ), «Ін- телектуальні інформаційні технології» (м. Київ), «Укрінфотех» (м. Київ),

«Агротехнопарк» (м. Київ), «Еко-Україна» (м. Донецьк), «Наукові і на- вчальні прилади» (м. Суми), «Текстиль» (м. Херсон), «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк), «Український мікробіологічний центр синтезу та новітніх технологій» (УМБІЦЕНТ) (м. Одеса), «Яворів» (Львівська область), визна- вши А) пріоритетними проекти технологічних парків, які виконуються у встановленому законодавством порядку: 1) для залучення кредитів, що надаються під державні гарантії іноземними державами, банками, між- народними фінансовими організаціями, іншими фінансово-кредитними установами, 2) для залучення коштів Державного інноваційного фон- ду та його регіональних відділень – щодо проектів, які виконуються у пріоритетних напрямах діяльності технологічних парків, а також перед- бачивши Б) особливості валютного регулювання; кошти, що надійшли в іноземній валюті від реалізації продукції (продажу товарів, виконан- ня робіт, надання послуг) технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств, не підлягають обов’язковому продажу.

Негативні стимули у формі відповідальності за порушення вимог ін- новаційного законодавства та умов договорів інноваційного характеру

спрямовані на захист публічних інтересів у цій сфері, а також законних приватних інтересів суб’єктів інноваційної діяльності та тих її учасників, що належать до інноваційної інфраструктури. Система негативних сти- мулів у формі відповідальності за порушення вимог інноваційного за- конодавства виконує не лише стимулюючу, а й інші функції – запобіган- ня правопорушенням у сфері інноваційної діяльності, контролю за ефек- тивністю діяльності її суб’єктів, інформування учасників інноваційної ді- яльності про результати діяльності – як їх власні, так і їх партнерів, контр- агентів, виробників інноваційної продукції.

Негативне стимулювання зазвичай має форму відповідальності різ- них видів: відшкодування збитків (застосовується у разі порушення до- говірних зобов’язань у сфері інноваційної діяльності, завдання шкоди її суб’єктам та іншим учасникам); оперативно-господарських санкцій (дострокове розірвання в установленому порядку договорів інновацій- ного характеру у разі грубого порушення іншою стороною договірних зобов’язань; зміна порядку оплати виконання – відповідно до умов до- говору – з метою уникнення повторення порушень строків оплати; при- йняття виконання після застосування спеціальної процедури, передба- ченої договором на випадок виявлення порушень щодо якості виконан- ня та ін.); адміністративно-господарські санкції, а саме: а) позбавлення передбачених законом пільг (так, у разі використання сировини, мате- ріалів, устаткування, обладнання, комплектуючих та інших товарів, вве- зених в Україну без сплати ввізного мита та податку на додану вартість, згідно з положеннями частини першої цієї статті, не для потреб вико- нання інноваційного проекту, ввізне мито та податок на додану вартість сплачуються до бюджету в повному обсязі; при цьому платник подат- ку зобов’язаний збільшити податкові зобов’язання за наслідками по- даткового періоду, в якому відбулося таке порушення, на суму ввізно- го мита і податку на додану вартість, що мали бути сплачені при ввезен- ні на митну територію таких товарів, а також сплатити пеню, нарахова- ну на суму податків); б) анулювання державної реєстрації інноваційно- го/пріоритетного інноваційного проекту та запису про реєстрацію у Реє- стрі до закінчення строку дії свідоцтва про державну реєстрацію іннова- ційного/пріоритетного інноваційного проекту (здійснюється МОН Укра- їни за результатами аналізу даних моніторингу виконання такого про- екту на підставі рішення, погодженого Комісією з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів та затвердже- ного наказом МОН України); в) анулювання державної реєстрації інно- ваційної структури та виключення її з Державного реєстру інноваційних структур (здійснюється МОН України у разі виявлення невідповідності її діяльності критеріям, визначеним Комісією з організації діяльності тех- нологічних парків та інноваційних структур інших типів, або ліквідація ін-

новаційної структури).

Закон «Про інноваційну діяльність» містить положення щодо від- повідальності МОН України за повноту і достовірність експертизи і за збереження конфіденційної інформації, пов’язаної з інноваційними проектами. Неправомірні кваліфікація і державна реєстрація проекту як інноваційного тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. Пра- вопорушеннями при кваліфікуванні і державній реєстрації інновацій- них проектів вважаються: а) прийняття рішення про кваліфікування ін- новаційного проекту та його державну реєстрацію без проведення екс- пертизи; б) фальсифікація висновків експертизи; в) вчинення дій, що пе- решкоджають проведенню експертизи; г) умисне примушування або створення для експертів чи експертних комісій обставин, які зумовлю- ють необ’єктивне проведення експертизи; д) переслідування експертів за підготовлені ними висновки, несприятливі для тієї чи іншої особи чи організації; е) залучення до експертизи посадових осіб та фахівців, без- посередньо заінтересованих у результатах експертизи; є) розголошен- ня конфіденційної інформації, пов’язаної з розглядуваними інновацій- ними проектами.

За такі порушення можуть застосовуватися різні види та форми юридичної відповідальності. У разі якщо такі дії завдали шкоди учасни- кам інноваційної діяльності, вони підлягають відшкодуванню за рахунок МОН України. Крім того, посадові особи, в діях яких є склад відповідного адміністративного правопорушення, злочину чи дисциплінарного про- ступку можуть бути притягнені, відповідно, до адміністративної, кримі- нальної чи дисциплінарної відповідальності.

30.6. договір на створення та передачу науково-технічної продукції

Основною правовою формою реалізації інвестицій у сфері іннова- ційної діяльності є договір на створення і передачу науково-технічної продукції.

За договором на створення і передачу науково-технічної продук- ції одна сторона (виконавець) зобов’язується виконати зумовлені за- вданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно- конструкторські роботи (далі – НДДКР), а замовник зобов’язується при- йняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, про- ектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення до- слідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР

згідно з вимогами, погодженими із замовниками, що виконуються чи надаються суб’єктами господарювання (науково-дослідними, конструк- торськими, проектно-конструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими під- розділами підприємств, установ і організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної про- дукції, а також на її подальше технічне супроводження (обслуговуван- ня).

У разі якщо науково-технічна продукція є результатом ініціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори  на  створення  і  передачу  науково-технічної  продукції для державних потреб та за участі іноземних суб’єктів господарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міні- стрів України відповідно до закону.

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно- конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов’язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов’язується прийняти вико- нану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл прове- дення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи (ст. 892 ЦК).

Характерні ознаки цього договору:

– Підрядний договір на виконання робіт;

– Предмет договору – виконання науково-дослідних або дослідно-

конструкторських та технологічних робіт, результатом яких є створення

об’єктів інтелектуальної власності (винаходу, корисної моделі, промис-

лового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досяг-

нення тощо);

– Форма договору – проста письмова;

– Сторони договору – підрядник (виконавець) і замовник;

– Обов’язки сторін договору:

А) виконавця:

– виконати роботи відповідно до погодженої із замовником про-

грами (техніко-економічних показників) або тематики і передати замов-

никові результат у строк, встановлений договором;

– додержуватися вимог, пов’язаних з охороною прав інтелектуаль-

ної власності;

–  утримуватися  від  публікації  без  згоди  замовника  науково-

технічних результатів, одержаних при виконанні робіт;

– вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт ре- зультатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про це за- мовника;

– своїми силами та за свій рахунок усувати допущені з його вини недоліки у технічній документації, які можуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника або в договорі;

– негайно інформувати замовника про виявлену неможливість одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати роботу.

Б) замовника:

– видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним програ-

му (техніко-економічні показники) або тематику робіт;

– передати виконавцеві необхідну для виконання робіт інформа-

цію;

– прийняти виконані роботи та оплатити їх;

В) спільні обов’язки виконавця і замовника: забезпечити конфіден-

ційність визначених договором відомостей щодо предмета договору

на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та тех-

нологічних робіт, ходу його виконання та одержаних результатів, якщо

інше не встановлено договором. Обсяг відомостей, що належать до кон-

фіденційних, встановлюється договором.

– Права сторін на результати робіт: І) замовник має право викорис-

товувати передані йому результати науково-дослідних або дослідно-

конструкторських та технологічних робіт у межах і на умовах, встанов-

лених договором; II) виконавець має право: а) використати одержа-

ний ним результат зазначених робіт для себе, лише у разі, якщо інше не

встановлено договором; б) передавати результати робіт іншим особам,

якщо це безпосередньо передбачено договором;

– Порядок виконання робіт: а) виконавець зобов’язаний провести

наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором; б)

виконавець має право залучати до виконання науково-дослідних робіт

інших осіб лише за згодою замовника.

– Передання, прийняття та оплата робіт: I) можливість визначен-

ня в договорі таких схем передання-прийняття та оплати виконання:

а) після завершення виконання усього обсягу передбачених договором

науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних ро-

біт; б) після завершення виконання окремих етапів робіт; в) інший спосіб

оплати, в т. ч. авансування замовником виконання робіт підрядником;

II) можливість зменшення корегування встановленого договором розмі-

ру плати за виконання науково-дослідних (дослідно-конструкторських

та технологічних робіт) залежно від фактично одержаних результатів по-

рівняно з результатами, передбаченими договором, якщо це не залежа-

ло від замовника, а можливість такого зменшення та його межі були пе- редбачені домовленістю сторін;

– Наслідки неможливості досягнення визначеного договором ре- зультату: а) якщо в процесі виконання обумовлених договором робіт ви- являється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що не залежать від виконавця, замовник зобов’язаний оплатити роботи, проведені до виявлення неможливості отримати передбачені догово- ром результати, але не вище відповідної частини ціни робіт, визначеної договором; б) якщо у ході виконання обумовлених договором робіт ви- являється неможливість досягнення результату внаслідок обставин, що виникли не з вини виконавця, замовник зобов’язаний відшкодувати ви- трати виконавця;

– Відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання)

договірних зобов’язань:

А) виконавця: 1) відповідає перед замовником за порушення до-

говору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських

та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору ста-

лося не з його вини; 2) форми відповідальності: а) відшкодування за-

мовникові реальних збитків у межах ціни робіт, в яких виявлено недо-

ліки, якщо договором встановлено, що вони підлягають відшкодуван-

ню в межах загальної ціни робіт за договором; упущена вигода підлягає

відшкодуванню у випадках, встановлених законом; б) неустойка – в роз-

мірі та у випадках, визначених законом та договором; в) оперативно-

господарські санкції – види та порядок застосування яких визначаєть-

ся в договорі;

Б) замовника: форми відповідальності: а) відшкодування збитків

(реальних) підрядникові, якщо досягнення визначених договором ре-

зультатів має місце не з вини підрядника (ст. 899 ЦК); б) сплата неустой-

ки за прострочення виконання зобов’язань замовника (щодо передан-

ня підряднику необхідної для виконання документації, матеріалів, а та-

кож строків прийняття та оплати виконання) – в розмірах та у випадках,

визначених договором; в) оперативно-господарські санкції – види та по-

рядок застосування яких визначається в договорі.

30.7. державна експертиза інноваційних проектів

Інноваційним  визнається  проект,  яким  передбачаються  розроб- ка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інновацій- ної продукції, що відповідають вимогам ст. 14 і 15 Закону України «Про інноваційну діяльність». Передбачена цим Законом державна підтрим- ка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної

реєстрації.  Державна  реєстрація  інноваційного  проекту  здійснюється за ініціативою суб’єкта інноваційної діяльності відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про інноваційну діяльність».

Державна реєстрація інноваційних проектів здійснюється у поряд- ку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державну реєстрацію ін- новаційних проектів здійснює, за поданням суб’єктів інноваційної діяль- ності, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності. Цей орган веде Державний реєстр інно- ваційних проектів. Необхідною умовою занесення проекту до Держав- ного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для кваліфі- кування інноваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окре- мий підрозділ.

Установа може мати регіональні відділення в Автономній Респуб- ліці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Установа для кваліфіку- вання інноваційних проектів організує проведення експертизи прийня- тих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів виконується за рахунок коштів суб’єктів інноваційної діяльнос- ті, які заявляють проекти на державну реєстрацію, і відповідно до Зако- ну України «Про наукову і науково-технічну експертизу».

Проекти, що визнані за результатами експертизи інноваційними, заносяться спеціально уповноваженим центральним органом виконав- чої влади у сфері інноваційної діяльності до Державного реєстру інно- ваційних проектів. Інноваційні проекти з пріоритетних напрямів іннова- ційної діяльності, затверджених Верховною Радою України, визнають- ся Установою пріоритетними інноваційними проектами. Інформація про занесення інноваційного проекту до Державного реєстру інноваційних проектів публікується спеціально уповноваженим центральним орга- ном виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності у його бюлетені.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності видає суб’єкту інноваційної діяльності сві- доцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту. Форма свідоц- тва затверджується Кабінетом Міністрів України.

Свідоцтво про державну реєстрацію інноваційного проекту є чин- ним протягом трьох років від дати його видачі. Після завершення цьо- го строку державна реєстрація інноваційного проекту і відповідний за- пис у Державному реєстрі інноваційних проектів анулюються. Інформа- ція про це публікується спеціально уповноваженим центральним орга- ном виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності у його бюлетені. Державна реєстрація інноваційного проекту не передбачає будь-яких зобов’язань щодо бюджетного кредитування його виконання чи іншої державної фінансової підтримки. Строк розгляду Установою проекту,

поданого для державної реєстрації як інноваційного, не повинен пере- вищувати шість місяців від дати його прийняття. Особливості експерти- зи і державної реєстрації інноваційних проектів, на які поширюються по- ложення Закону України «Про державну таємницю», визначаються спе- ціальним Положенням.

У разі незгоди суб’єкта інноваційної діяльності чи будь-якої іншої фізичної або юридичної особи з рішенням щодо кваліфікації інновацій- ного проекту і (або) з його державною реєстрацією ці акти можуть бути оскаржені до суду (господарського суду). Установа несе відповідаль- ність за повноту і достовірність експертизи і за збереження конфіден- ційної інформації, пов’язаної з інноваційними проектами.

Неправомірні кваліфікація і державна реєстрація проекту як ін- новаційного тягнуть за собою відповідальність згідно із законом. Пра- вопорушеннями при кваліфікуванні і державній реєстрації інновацій- них проектів вважаються: а) прийняття рішення про кваліфікування ін- новаційного проекту і його державну реєстрацію без проведення екс- пертизи; б) фальсифікація висновків експертизи; в) вчинення дій, що пе- решкоджають проведенню експертизи; г) умисне примушування або створення для експертів чи експертних комісій обставин, які зумовлю- ють необ’єктивне проведення експертизи; д) переслідування експертів за підготовлені ними висновки, несприятливі для тієї чи іншої особи чи організації; е) залучення до експертизи посадових осіб та фахівців, без- посередньо заінтересованих у результатах експертизи; є) розголошення конфіденційної інформації, пов’язаної з інноваційними проектами, які розглядаються.

питання для самостійного вивчення

1. Технологічні парки: умови створення в Україні.

2. Що таке «бізнес-інкубатори» та «бізнес-ангели»?

3. Заохочення суб’єктів господарювання – учасників інноваційних

проектів.

4.  Пріоритетні  напрямки  інноваційної  діяльності  за  законодав-

ством України.

5. Особливості інвестування різних видів інноваційної діяльності.

тести для поточного контролю

30.1. Інвестиції в інноваційній діяльності – це:

– вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та май-

нових прав в об’єкти господарської діяльності;

– довгострокові вкладення матеріальних, інтелектуальних ціннос- тей та майнових прав з метою одержання доходу (прибутку) або іншо- го соціального ефекту;

– довгострокові вкладення матеріальних, інтелектуальних ціннос- тей та майнових прав з метою одержання доходу (прибутку);

– впровадження науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат;

– довгострокові вкладення різних видів майна в об’єкти господа- рювання з метою одержання доходу (прибутку).

30.2. Інвестування відтворення основних фондів і приросту матеріально-виробничих запасів здійснюється як:

– довгострокова інвестиція;

– капітальне вкладення;

– впровадження нових видів продукції і технологій;

– комерційне інвестування.

30.3. Знайдіть хибне твердження. Формами інвестування іннова- ційної діяльності є:

– комерційне;

– державне;

– соціальне;

– іноземне;

– колективне.

30.4. До законодавства про інноваційну діяльність не нале- жать:

– Господарський кодекс України;

– Цивільний кодекс України;

– Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльнос-

ті в Україні»;

– Закон України «Про інвестування інноваційної діяльності»;

– Закон України «Про інноваційну діяльність».

30.5. Інвестування інноваційної діяльності з метою розвитку бази підприємництва – це:

– державне (комунальне) інвестування;

– соціальне інвестування;

– іноземне інвестування;

– комерційне інвестування;

– спільне інвестування.

30.6. На основі чого здійснюється інноваційна діяльність?

– впровадження нових науково-технічних досягнень у виробни-

цтво;

– виконання довгострокових науково-комерційних програм;

– реалізації інвестицій;

– технічного переозброєння підприємств для освоєння виробниц-

тва нової продукції.

30.7. Спільне інвестування інноваційної діяльності – це інвесту- вання інноваційних програм:

– суб’єктами господарської діяльності та окремими фізичними осо- бами України;

– суб’єктами господарювання України різних форм власності;

– суб’єктами України разом з іноземними юридичними особами чи

іноземцями;

– фізичними та юридичними особами України, органами держав-

ної влади та органами місцевого самоврядування;

– органами державної влади разом з органами місцевого самовря-

дування.