Тема 27. банківська діяльність та страхування27.1. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання. 27.2. Правовий статус банків. Система банків України. 27.3. Організаційно-правові форми банків. Державні та кооперативні банки. 27.4. Банківські операції. Депозитні та розрахункові операції банків. Відповідальність за порушення строків розрахунків. Кредитування господарської діяльності. 27.5. Страхування у сфері господарювання. Суб’єкти страхової діяль- ності у сфері господарювання. 27.6. Законодавство про страхування у сфері господарювання. Договір страхування. 27.1. фінансова діяльність суб’єктів господарювання Особливостям правового регулювання фінансової діяльності при- свячена гл. 35 ГК України. Фінанси суб’єктів господарювання є самостійною ланкою націо- нальної фінансово-кредитної системи з індивідуальним кругообігом коштів, що забезпечує покриття витрат виробництва продукції (робіт, послуг) і одержання прибутку. Згідно з ч. 2 ст. 333 Г України фінансова діяльність суб’єктів госпо- дарювання включає: – грошове та інше фінансове посередництво – діяльність, пов’я- зана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випад- ків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійсню- ється установами банків та іншими фінансово-кредитними організація- ми; – страхування – діяльність, спрямована на покриття довготерміно- вих та короткотермінових ризиків суб’єктів господарювання з викорис- танням заощаджень через кредитно-фінансову систему або без такого використання; – допоміжну діяльність у сфері фінансів і страхування – недер- жавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондови- ми цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фі- нансові консультації, діяльність, пов’язана з іноземною валютою, стра- хуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності).
До фінансових установ, які надають фінансові послуги належать: банки, страхові компанії, кредитні спілки, ломбарди, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, лізингові компанії, фонди недержавного пен- сійного забезпечення тощо. основними нормативними актами, що регулюють фінансову ді- яльність в Україні є: Господарський кодекс України, Закони України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III, «Про Національний банк України», «Про засади державної регуляторної полі- тики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160- IV, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-III, «Про страхування» від 7 бе- резня 1996 року № 85/96-ВР, «Про недержавне пенсійне забезпечен- ня», «Про кредитні спілки» 20 грудня 2001 року № 2908-III, «Про фінан- совий лізинг» 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР, Указ Президента Укра- їни «Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи« вiд 22.06.2009 № 466/2009. 27.2. правовий статус банків. Система банків України Банки у своїй діяльності керуються ГК України, законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами. Згідно з ч. 1 ст. 344 ГК України, ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що ство- рені і діють на території України відповідно до положень цього Закону. банки – це фінансові установи, функціями яких є залучення у вкла- ди грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазна- чених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, від- криття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Банки є юридичними особами. Суб’єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слово «банк» без реєстрації цього суб’єкта як банку в Національному банку України, крім випадків, перед- бачених законом. Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціаліза- цію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулю- вання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками опера- цій. Банки можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізова- ні – ощадні, інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові). Банк набу- ває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його
активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вклада- ми фізичних осіб. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Зако- ну України «Про Національний банк України», інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України. Посадовим особам органів державної влади та органів місцево- го самоврядування забороняється участь в органах управління бан- ків, якщо інше не передбачено законом. Банки не відповідають за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями банків, крім випадків, передбачених законом, та випадків, коли держа- ва відповідно до закону бере на себе таку відповідальність. банківська система України складається з: 1) Національного банку України – центральний банк держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одини- ці України – гривні; 2) державних банків; 3) кооперативних банків; 4) філій іноземних банків, що створені і діють на території України; 5) банківських об’єднань. Банки мають право створювати банків- ські об’єднання таких типів: а) банківська корпорація – це юридична особа (банк), засновника- ми та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпо- рація створюється з метою концентрації капіталів банків – учасників кор- порації, підвищення їх загальної ліквідності та платоспроможності, а та- кож забезпечення координації та нагляду за їх діяльністю. б) банківська холдингова група – це банківське об’єднання, до складу якого входять виключно банки. Материнському банку банків- ської холдингової групи має належати не менше 50 відсотків акціонер- ного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками. Дочірній банк не має права володіти акці- ями материнського банку. У разі якщо дочірній банк набув права влас- ності на акції материнського банку, він зобов’язаний відчужити їх у мі- сячний термін. в) фінансова холдингова група має складатися переважно або ви- ключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фі- нансовою установою. Материнській компанії має належати більше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансо- вої холдингової групи.
Банківське об’єднання створюється за попередньою згодою Націо- нального банку України та підлягає державній реєстрації шляхом вне- сення відповідного запису до Державного реєстру банків. Порядок отримання дозволу на створення банківського об’єднання та порядок його державної реєстрації встановлюються Національним банком України. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Учасники банківського об’єднання перед своєю власною назвою вказу- ють назву банківського об’єднання. Згідно зі ст. 13 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» з метою за- хисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональ- них та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційно- го обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банків- ської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спіл- ки чи асоціації. Банківські спілки та асоціації не мають права займатися банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку. Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втручатися у діяльність банків – членів асоціації (спілки). Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з до- триманням вимог антимонопольного законодавства України. Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних під- розділів банку. Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відпові- дають таким вимогам: 1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галу- зі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не мен- ше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку); 3) бездоганна ділова репутація. Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступа- ють на посаду після надання письмової згоди на це Національним бан- ком України. Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках. Інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка ста- ла відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої
може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЗУ «Про банки та банкіську діяльність» бан- ківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспон- дентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієн- та, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної осо- би – клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерцій- ної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності за окремим банком, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведен- ня банківського нагляду, становить банківську таємницю. Положення цієї статті не поширюються на узагальнену щодо банків інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що підля- гає обов’язковому опублікуванню, встановлюється Національним бан- ком України та додатково самим банком на його розсуд. Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов’язання щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці банків зобов’язані не розголошувати та не використовувати з вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка стала відома їм при виконанні своїх службових обов’язків. Згідно зі ст. 64 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банкам за- бороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банкам забороняється вступати в договірні відносини з клієнтами – юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стосов- но того, що особа виступає не від власного імені. Ст. 73 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» визначені заходи впливу НБУ на комерційні банки. Так, у разі порушення банками або ін- шими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного бан- ку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України або здійснен- ня ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому по- рушенню має право застосувати заходи впливу, до яких належать:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжит- тя необхідних заходів для виправлення ситуації, зменшення невиправ- даних витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних ви- плат за залученими коштами, зменшення чи відчуження неефективних інвестицій; 2) скликання загальних зборів учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для прийняття програми фінансово- го оздоровлення банку або плану реорганізації банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов’язується вжити заходів для усунення порушень, по- ліпшення фінансового стану банку тощо; 4) видача розпорядження щодо: а) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; б) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; в) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредита- ми та іншими активами; г) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику; д) заборони надавати бланкові кредити; е) накладення штрафів на: – керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; – банки відповідно до положень, затверджених Правлінням Націо- нального банку України, але у розмірі не більше одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду; є) тимчасової, до усунення порушення, заборони власнику істотної участі в банку використовувати право голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національного банку України; ж) тимчасового, до усунення порушення, відсторонення посадо- вої особи банку від посади у разі грубого чи систематичного порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно-правових актів Націо- нального банку України; з) реорганізації банку; и) призначення тимчасової адміністрації. У разі порушення ЗУ «Про банки та банківську діяльність» чи нормативно-правових актів Національного банку України, що спричини- ло значну втрату активів або доходів, і настання ознак неплатоспромож- ності банку Національний банк України має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.
27.3. організаційно-правові форми банків. державні та кооперативні банки Згідно зі ст. 336 ГК України організаційно-правовими формами банків є публічне (відкрите) акціонерне товариство або кооперативний банк. Учасниками банку можуть бути юридичні особи та громадяни, ре- зиденти і нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів Украї- ни або уповноважених ним органів. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об’єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Забороняється використовувати для формування статутного фонду банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначен- ня, кошти, одержані в кредит та під заставу, а також збільшувати статут- ний фонд банку для покриття збитків. Банки мають право створювати банківські об’єднання, види яких ви- значаються законом, а також бути учасниками промислово-фінансових груп. Банк може бути учасником лише одного банківського об’єднання. Умови та порядок створення, державної реєстрації, ліцензуван- ня діяльності та реорганізації банків, вимоги щодо статуту, формуван- ня статутного та інших фондів, а також здійснення функцій банків вста- новлюються законом про банки і банківську діяльність. Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить цьому Кодексу та зазначеному закону. державний банк – це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відпо- відний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати по- зитивний висновок Національного банку України з приводу наміру за- снування державного банку. Отримання висновку Національного бан- ку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) держав- ного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимо- гам законів України та нормативно-правових актів Національного бан- ку України. Статут державного банку затверджується постановою Кабі- нету Міністрів України. Найменування державного банку повинно містити слово «держав- ний». Держава здійснює повноваження власника щодо акцій (паїв), які належать їй у статутному фонді державного банку, через органи управ- ління державного банку. У разі прийняття рішення про часткове або
повне відчуження державою належних їй акцій (паїв) державного банку цей банк втрачає статус державного. Органами управління державного банку є наглядова рада і прав- ління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персо- нальний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою дер- жавного банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збережен- ня залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного бан- ку, а також здійснює інші функції. Президент України призначає п’ять членів наглядової ради дер- жавного банку шляхом прийняття відповідного Указу. Верховна Рада України призначає п’ять членів наглядової ради державного банку шля- хом прийняття відповідної Постанови. Кабінет Міністрів України призна- чає п’ять членів наглядової ради державного банку шляхом прийнят- тя відповідної Постанови. Термін повноважень членів наглядової ради державного банку – п’ять років. кооперативний банк – це банк, створений суб’єктами господарю- вання, а також іншими особами за принципом територіальності на заса- дах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюва- тися місцеві та центральний кооперативні банки. Статутний фонд кооперативного банку поділяється на паї, та не може бути меншим 75 млн. грн. Кожний учасник кооперативного бан- ку незалежно від його участі (паю) у статутному фонді банку має право одного голосу. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) ко- оперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кіль- кості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одно- го року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяль- ність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві коопе- ративні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передба- чених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснен- ня контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Органами управління кооперативних банків є загальні збори учас- ників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом
контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю ко- оперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження від- повідно до цього Закону. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку вста- новлюється Національним банком України відповідно до цього Закону. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру сво- єї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фі- нансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. 27.4. банківські операції. депозитні та розрахункові операції банків. Відповідальність за порушення строків розрахунків. кредитування господарської діяльності Згідно зі ст. 339 ГК України фінансове посередництво здійснюєть- ся банками у формі банківських операцій. основними видами банків- ських операцій є: – депозитні; – розрахункові; – кредитні; – факторингові; – лізингові операції. Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність. Так, згідно зі ст. 47 ЗУ «Про банки та банківську ді- яльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснюва- ти такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-корес- пондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допо- могою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банк, крім перелічених операцій, має право здійснювати такі опе- рації та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та ін- ших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо бан- ківських операцій. Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробниц- тва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних та інвестицій- них монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посеред- ника. Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищу- ють 5 відсотків капіталу банку. Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: 1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банків- ських функцій; 2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; 3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з мо- менту набуття права власності на нього. депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або у безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадяна- ми (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір бан- ківського вкладу (депозиту) укладається у письмовій формі. У ст. 341 ГК України зазначено, що розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків між учасниками гос- подарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері. Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть корес-
пондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими ак- тами Національного банку України. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових до- кументів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Банки в Украї- ні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосову- ються у міжнародній банківській практиці. Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони вико- ристовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення бан- ком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям влас- ника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора роз- рахункової операції. При виконанні розрахункової операції банк зобов’язаний переві- рити достовірність та формальну відповідність документа. Під час оплати за договорами, укладеними державними, казенни- ми, комунальними підприємствами та господарськими товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків, банки перевіря- ють наявність звіту про результати здійснення процедури закупівлі та ін- ших документів, що підтверджують виконання такими підприємствами та господарськими товариствами вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платни- ка. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки відповідно до законодав- ства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговуван- ня. Договір повинен містити реквізити сторін, умови відкриття і закриття рахунків, види послуг, що надаються банком, обов’язки сторін та відпові- дальність за їх невиконання, а також умови припинення договору. Міжнародні розрахункові операції провадяться за грошовими ви- могами і зобов’язаннями, що виникають при здійсненні зовнішньоеко- номічної діяльності між державами, суб’єктами господарювання, інши- ми юридичними особами та громадянами, які перебувають на терито- рії різних країн.
Суб’єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери і банки, які вступають у відносини, пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів та операційним оформленням платежів. Міжнародні розрахунки регулюються нормами міжнародного пра- ва, банківськими звичаями і правилами, умовами зовнішньоекономіч- них контрактів, валютним законодавством країн – учасниць розрахунків. Загальні умови розрахункових відносин з іноземними держава- ми визначаються міжнародними договорами. Порядок розрахунків і ве- дення банківських рахунків встановлюється договорами, що укладають- ся уповноваженими на це банками. Міжнародні розрахунки здійснюються через установи банків, між якими є кореспондентські відносини (банки, що мають домовленість про проведення платежів та розрахунків за взаємним дорученням). Для здійснення міжнародних розрахунків використовуються ко- мерційні документи: коносамент, накладна, рахунок-фактура, страхові документи (страховий поліс, сертифікат), документ про право власності та інші комерційні документи. Фінансовими документами, що викорис- товуються для здійснення міжнародних розрахунків, є простий вексель, переказний вексель, боргова розписка, чек та інші документи, що вико- ристовуються для одержання платежу. кредитні операції згідно зі ст. 345 ГК України полягають у розмі- щенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань по- зичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, пра- ва і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно зі ст. 49 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» кредитні операції можуть бути: – консорціумні (для проведення спільного фінансування бан- ки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рам- ках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання креди- ту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки- учасники несуть ризик за наданим кредитом пропорційно до внесених у консорціум коштів). – бланкові (банк має право видавати бланкові кредити за умов до- держання економічних нормативів). Банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кре- дитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється: – прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання влас- них цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для за- безпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. – надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від про- центної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним за депозитами. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичаль- ників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. – надавати безпроцентні кредити, за винятком передбачених зако- ном випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його ко- ристування банк має право видавати наказ про примусову оплату бор- гового зобов’язання, якщо це передбачено угодою. Стосовно кредитування підприємницької діяльності, то для зни- ження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші га- рантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право по- передньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту. У сфері господарювання можуть використовуватися банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний та інші форми кредиту. Кредити, які надаються банками, розрізняються за строками корис- тування (короткострокові – до одного року, середньострокові – до трьох років, довгострокові – понад три роки); способом забезпечення; ступе- нем ризику; методами надання; строками погашення; іншими умовами надання, користування або погашення. Банки також можуть надавати факторингові операції (ст. 350 ГК України), а саме придбання банком права вимоги у грошовій формі з по- ставки товарів або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі. За договором факторингу банк бере на себе зобов’язання пере- дати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою. Факторингові опе- рації банків можуть супроводжуватися наданням клієнтам додаткових консультаційних та інформаційних послуг.
Договір факторингу є дійсним незалежно від угоди між клієнтом та його боржником про заборону або обмеження передавання грошової вимоги. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. лізингові операції (ст. 351 ГК України). Банки мають право при- дбавати за власні кошти засоби виробництва для передачі їх у лізинг з дотриманням вимог, встановлених у ст. 292 ГК України. Загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України. Відповідальність за порушення строків розрахунків передбаче- на у ст. 343 ГК України. Платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одер- жувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлю- ється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачу- ється пеня. При цьому платник зобов’язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її пе- рерахування з наявних на рахунку платника коштів. У разі затримки зарахування грошових надходжень на раху- нок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово- розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені – в роз- мірі, встановленому законом. 27.5. Страхування у сфері господарювання. Суб’єкти страхової діяльності у сфері господарювання Відповідно до ч. 1 ст. 352 ГК України страхування – це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господа- рювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридич- ним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майно- вих інтересів у разі настання визначених законом чи договором страху- вання подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які фор- муються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страху- вальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі зако- ну (обов’язкове страхування).
Суб’єкти господарювання з метою страхового захисту їх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в по- рядку і на умовах, визначених законодавством. Суб’єкти господарювання – страховики здійснюють страхову діяль- ність за умови одержання ліцензії на право проведення певного виду страхування. Страховик має право займатися лише тими видами страху- вання, які визначені в ліцензії. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування та фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та управ- лінням ними. Допускається здійснення вказаних видів діяльності у ви- гляді надання послуг для інших страховиків за договорами про спіль- ну діяльність. Страхувальниками є учасники господарських відносин, які уклали договори страхування із страховиками або є страхувальниками відпо- відно до закону. 27.6. Законодавство про страхування у сфері господарювання. договір страхування Об’єкти страхування, види обов’язкового страхування, а також за- гальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхуван- ня та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльніс- тю визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодек- сом України, Законом України «Про страхування», іншими законодав- чими актами. За договором страхування згідно ст. 354 ГК України страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати стра- хові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Орган державної влади, уповноважений здійснювати нагляд за страховою діяльністю, має право відповідно до закону встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування. При укладенні договору страхування страховик має право вима- гати у страхувальника довідку про його фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською організацією). Укладення договору страхування може посвідчуватися страхо- вим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору стра- хування.
1. Державна реєстрація та ліцензування банків. 2. Обов’язок банків щодо ідентифікації клієнтів. 3. Запобігання та протидія легалізації (відмиванню) доходів, одер- жаних злочинним шляхом. 4. Порядок розкриття банківської таємниці. 5. Порядок відкриття філій та представництв іноземних банків на території України. 6. Види обов’язкового страхування. 7. Порядок реєстрації та правові вимоги до страховиків.
27.1. Об’єднання банків може здійснюватись за такими організа- ційно-правовими формами: – акціонерне товариство; – банківська корпорація; – товариство з обмеженою відповідальністю; – повне товариство. 27.2. У скільки банківських об’єднань може входити банк: – кількість не обмежена; – не більше трьох; – лише в одне; – не може об’єднуватись будь з ким. 27.3. Банк, в якому більше 50\% пасивів є внесками фізичних осіб, називається: – кліринговий; – іпотечний; – ощадний; – інвестиційний. 27.4. Організаційно-правовою формою банку не може бути: – акціонерне товариство; – товариство з обмеженою відповідальністю; – кооперативний банк. 27.5. Розмір статутного капіталу Національного банку України складає: – 5 млн грн; – 10 млн грн;
– 20 млн грн; – 50 млн грн. 27.6. Основною функцією НБУ є: – відповідальність за зобов’язаннями органів державної влади; – відповідальність за зобов’язаннями державних банків; – здійснення банківського регулювання і нагляд; – забезпечення стабільності грошової одиниці – гривні. 27.7. Розмір мінімального статутного капіталу для кооператив- них місцевих банків: – 75 млн євро; – 5 млн євро; – 10 млн євро; – 75 млн грн. 27.8. Кількість учасників кооперативного місцевого банку не по- винна бути менша за: – 25 осіб; – 15 осіб; – 20 осіб; – 50 осіб; – 100 осіб. 27.9. Коли, за загальним правилом, договір страхування набирає чинності? – з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором; – з моменту підписання договору його сторонами; – з моменту узгодження умов договору його сторонами; – після передачі страхового свідоцтва. 27.10. Яким чином підприємець може використати отриманий кредит: – позичальник самостійно визначає призначення коштів, отрима- них у кредит, про що сповіщає установу банку; – кошти, отримані у кредит, можуть використовуватись тільки на цілі, передбачені кредитним договором; – ці положення не розглядаються сторонами; – позичальник може використати кредит на власний розсуд без будь-якого погодження.
|
питання
для самостійного вивчення
тести
для поточного контролю |
