Тема 25. правове регулювання перевезення вантажів

25.1. Перевезення вантажів як вид господарської діяльності.

25.2. Договір перевезення вантажу.

25.3. Прийняття вантажу до перевезення та отримання вантажу в

пункті призначення. Зміни умов перевезення.

25.4. Відповідальність за порушення умов договору перевезення.

25.5. Порядок вирішення спорів щодо перевезень.

25.6. Договір транспортного експедирування.

25.1. перевезення вантажів

як вид господарської діяльності

Згідно з ч. 1 ст. 306 Господарського Кодексу перевезення ванта- жів – це вид господарської діяльності, яка пов’язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного вжитку залізницею, автомобільним шляхам, водним та повітряним шля- хами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб’єктами перевезення є перевізник, вантажовідправник та вантажоотримувач.

Господарський кодекс дає перелік тих видів транспорту, які здій- снюють перевезення вантажів, а саме: вантажний залізничний тран- спорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний тран- спорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт та інші види транспорту.

Загальні положення про перевезення вантажів містяться у гл. 32

Господарського кодексу України. Ч. 6 ст. 306 ГК вказує, що відносини,

які пов’язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивіль-

ним кодексом України (гл. 64 ЦК) та іншими нормативно-правовими ак-

тами, а саме: Повітряним кодексом України від 04.05.1993 р., Кодексом

торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р., Законом України

«Про транспорт» від 10.11.1994 р., Законом України «Про залізничний

транспорт» від 4.07.1996 р., законом України «Про автомобільний тран-

спорт» від 5.04.2001 р., Законом України «Про трубопровідний тран-

спорт України» від 15.05.1996 р., Статутом залізниць України, затвер-

дженим постановою Кабінету міністрів України від 6.04.1998 р. № 457,

Правилами повітряного перевезення вантажів, затверджених наказом

Міністерства транспорту України від 14.10.2003 р. № 793, Правилами пе-

ревезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджени-

ми наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363.

Крім цього існує безліч відомчих актів: тарифів, технічних умов заванта- ження та кріплення вантажів тощо.

25.2. договір перевезення вантажу

Згідно з ч. 1. ст. 307 ГК України за договором перевезення одна сто- рона (перевізник) зобов’язується доставити ввірений їй іншою стороною (вантажовідправником) вантаж в пункт призначення у встановлений за- конодавством або договором строк та видати його уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу, як правило, є реальним. Для його укладання недостатньо згоди сторін, а необхідна передача вказаного в договорі вантажу перевізнику та прийняття ним вантажу до переве- зення. Договір перевезення вантажу автомобільним транспортом нале- жить до консенсуальних договорів, оскільки він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за істотними умовами договору до прийняття вантажу перевізником.

Предметом цього договору є вантаж. Згідно з п. 1 Правил переве- зення вантажів автомобільним транспортом в Україні вантажем вва- жаються всі предмети з моменту прийняття їх для перевезень до зда- чі одержувачу вантажу. Згідно з п. 6 Статуту залізниць України вантажем вважаються матеріальні цінності, які перевозяться залізничним тран- спортом у спеціально призначеному для цього вантажному рухомому складі.

Вантажі можна класифікувати за різними підставами:

За видами продукції вантажі поділяються на: продукцію сільського

господарства; продукцію лісової, деревообробної і целюлозно-паперової

промисловості; руди металічні; продукцію паливно-енергетичної про-

мисловості; мінеральну сировину, мінерально-будівельні матеріали та

вироби;  продукцію  металургійної  промисловості;  продукцію  хімічної

промисловості; продукцію харчової, м’ясо-молочної та рибної промис-

ловості; промислові товари народного споживання; продукцію маши-

нобудування, приладобудування і металообробної промисловості; інші

вантажі.

За фізичним станом вантажі поділяються на тверді, рідкі та газопо-

дібні.

За наявністю тари – на ті, для яких тара потрібна, і ті, для яких

тара не потрібна.

За способом завантаження і розвантаження вантажі бувають:

штучними, сипучими, наволочними та наливними.

договір перевезення вантажу – двосторонній та оплатний. Сторонами в цьому договорі є перевізник та вантажовідправник. Вантажоодержувач не є стороною в договорі перевезення ванта-

жу, але у нього виникають за цим договором певні права та обов’язки.

перевізником  за  договором  перевезення  можуть  бути  суб’єкти

господарської діяльності – юридичні особи, установчі документи яких

дозволяють займатися відповідним видом діяльності, і фізичні особи –

суб’єкти підприємницької діяльності. Вантажовідправниками, вантажо-

одержувачами вантажу можуть бути юридичні та фізичні особи неза-

лежно від наявності у них статусу суб’єкта підприємницької діяльності.

Перевізник зобов’язується вчасно доставити, а також видати одер-

жувачу ввірений йому відправником вантаж. Згідно зі ст. 919 Цивіль-

ного  кодексу  України  перевізник  зобов’язаний  доставити  вантаж  до

пункту  призначення  у  строк,  встановлений  договором,  якщо  інший

строк не встановлений транспортними кодексами, статутами, іншими

нормативно-правовими актами. У ст. 307 ГК строк, у разі відсутності від-

повідних вказівок у законодавстві, є істотною умовою договору переве-

зення вантажу, що виключає можливість укладення безстрокового дого-

вору перевезення вантажу.

Згідно з ч. 2 ст. 307 ГК договір перевезення вантажу укладається в

письмовій формі. Це підтверджується складанням перевізного докумен-

та: при перевезенні вантажів автомобільним транспортом – товарно-

транспортною накладною, при річкових перевезеннях – накладною та

квитанцією, при морських перевезеннях – коносаментом, при переве-

зенні вантажів залізницею – накладною.

Транспортна  накладна  складається  на  ім’я  вантажоодержувача,

підписується вантажовідправником та супроводжує вантаж на всьому

шляху слідування і на станції призначення видається вантажоодержува-

чу разом з вантажем.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне

перевезення вантажів, укладаються такі види довгострокових догово-

рів:

– довгострокові – на залізничному і морському транспорті;

– навігаційний – на річковому транспорті (внутрішньому флоті);

– спеціальний – на повітряному транспорті;

– річний – на автомобільному транспорті.

Ці договори укладаються при наявності між перевізником і клієн-

том стабільних господарських зв’язків, через необхідність систематич-

них перевезень вантажів. На основі цих договорів не здійснюється пе-

ревезення вантажів, а їх мета – досягнення угоди на майбутні переве-

зення.

25.3. прийняття вантажу до перевезення та отримання вантажу в пункті призначення. Зміни умов перевезення

Вантаж для перевезення приймається перевізником залежно від виду транспорту та вантажу в місцях загального та незагального корис- тування.  Відповідальність  перевізника  за  збереження  вантажу  вини- кає в момент прийняття вантажу до перевезення. Вантажовідправник зобов’язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необ- хідності забезпечення транспортабельності і збереження його в проце- сі перевезення та має право застрахувати вантаж. Правила прийняття вантажу до перевезення деталізовані в транспортних кодексах, статутах.

Так, згідно з Кодексом торговельного мореплавства (ст. 142) ванта- жі, для яких необхідна тара і упакування для попередження втрати, по- шкоджень, повинні пред’являтись для перевезення в цілій тарі або упа- куванні, що б забезпечило збереження вантажу в процесі перевезен- ня. На кожному вантажному місці повинна бути нанесена повне та чітке маркування, передбачене правилами морського перевезення вантажів. Вантажовідправник повинен своєчасно передати всі документи, які сто- суються вантажу, і які необхідні згідно з портовими, митними, санітарни- ми та іншими адміністративними правилами. Після прийняття вантажу для перевезення перевізник, капітан чи агент перевізника зобов’язані видати вантажовідправнику коносамент, який є доказом прийняття пе- ревізником вантажу, який в цьому коносаменті вказаний.

У випадках, якщо для здійснення перевезення вантажу законодав- ством або договором передбачені спеціальні документи, які підтвер- джують якість та інші властивості вантажу, який перевозиться, вантажо- відправник зобов’язаний передати такі документи перевізнику разом з вантажем. Так, наприклад, згідно зі Статутом залізниці України вантажо- відправник зобов’язаний на вимогу залізниці пред’явити стандарт або технічні умови, або сертифікат на продукцію, якщо вона підлягає серти- фікації, а також на її тару.

Згідно зі ст. 310 ГК України перевізник зобов’язаний повідомити вантажоодержувача про прибуття вантажу на його адресу.

Вантажоодержувач зобов’язаний прийняти вантаж, який прибув. Він має право відмовитись від прийняття пошкодженого або зіпсовано- го вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключа- ється можливість повного або часткового використання його за первіс- ним призначенням.

Згідно з Кодексом торговельного мореплавства, а саме ст. 162 ван- таж видається в порту призначення:

а) за іменним коносаментом – одержувачу, який вказаний в коно- саменті, або особі, якій коносамент був переданий за іменним переда-

точним написом або в іншій формі з дотриманням правил, встановле- них для передачі боргової вимоги;

б) за ордерним коносаментом – вантажовідправнику або вантажо- одержувачу залежно від того, складений коносамент «наказу відправ- ника» або «наказу одержувача», а при наявності в коносаменті переда- точного напису – особі, яка вказана останньою із безперервного ряду передаточних написів, або пред’явнику коносаменту з останнім бланко- вим підписом;

в) за коносаментом на пред’явника – пред’явнику коносамента. Вантажоодержувач та перевізник мають право вимагати до вида-

чі вантажу огляду та (або) перевірки його кількості. Якщо при прийомі вантажу, який перевозиться за коносаментом, вантажоодержувач пись- мово не заявив перевізнику про недостачу або пошкодження вантажу, то вважається, що вантажоодержувач отримав вантаж згідно з умовами коносаменту, якщо інше не буде доведено. Якщо вантаж був оглянутий та перевірений вантажоодержувачем спільно з перевізником, одержу- вач може не робити вказаної заяви. У випадках, коли втрата, недостача чи пошкодження не могли бути виявлені при звичайному способі при- йому вантажу, то заява перевізнику може бути зроблена вантажоодер- жувачем протягом трьох діб після прийому вантажу.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняєть- ся в момент його видачі вантажоодержувачу в пункті призначення.

Якщо вантажоодержувач не затребував вантаж, що прибув в уста- новлений строк, або відмовився його прийняти, перевізник має право залишити вантаж у себе на зберігання за рахунок і на ризик вантажо- відправника, письмово повідомивши його про це. Вантаж, не виданий одержувачеві на його вимогу протягом 30 днів після спливу строку його доставки вважається втраченим, якщо більш тривалий строк не встанов- лений договором.

Вантаж, який не отриманий протягом місяця після повідомлення перевізником вантажоодержувача, вважається не витребуваним ванта- жоодержувачем та реалізується у встановленому законом порядку.

Зміни умов перевезення. Згідно зі ст. 309 ГК України вантажовід- правник має право в порядку, встановленому транспортними кодекса- ми або статутами, отримати назад зданий для перевезення вантаж до його відправлення, замінити вказаний в перевізному документі ванта- жовідправника вантаж (до його видачі адресату), розпорядитись ванта- жем у випадку неприйняття його вантажоодержувачем або у випадку неможливості видачі вантажу вантажоодержувачу.

Правила зміни умов перевезення деталізують транспортні кодек- си та статути. Наприклад, згідно з п. 43 Статуту залізниці України, затвер- дженого постановою Кабінету Міністрів України від 6.04.1998 р. № 457

вантажовідправник має право змінити вказаного в накладній вантажо- одержувача без зміни станції призначення. Заява про зміну вантажо- одержувача подається начальнику станції відправлення з додатком ван- тажної квитанції. У випадку неможливості надання цієї квитанції, від- правник надає копію письмового чи телеграфного повідомлення на адресу першого вантажоодержувача про таку зміну. Залізниця виконує розпорядження вантажовідправника тільки в тому випадку, якщо ван- таж не виданий вантажоодержувачу. Залізниця може за заявою ванта- жовідправника, вантажоодержувача змінити станцію призначення ван- тажу, який прийнятий для перевезення з оплатою витрат за договірним тарифом. В усіх випадках зміни вантажоодержувача чи станції призна- чення підприємство, організація чи громадяни, за заявою яких здійсне- на така зміна, несуть відповідальність перед попереднім вантажоодер- жувачем за наслідки такої зміни та зобов’язані відрегулювати розрахун- ки між вантажовідправниками, попередніми адресатами та фактични- ми вантажоодержувачами.

У випадках переривання чи припинення перевезення вантажів че- рез незалежні від перевізника обставини, він (перевізник) зобов’язаний повідомити вантажовідправника та отримати від нього відповідне роз- порядження щодо вантажу.

25.4. Відповідальність за порушення умов договору перевезення

Перевізник несе відповідальність у разі прострочення доставки вантажу, а також за втрату, недостачу, пошкодження вантажу.

Одним з обов’язків перевізника є своєчасна доставка вантажу, при винному порушенні якого він несе відповідальність.

Перевізник зобов’язаний доставити вантаж у пункт призначення в строк, передбачений транспортними кодексами, статутами або прави- лами. Якщо строк доставки вантажів у вказаному порядку не встановле- ний, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313

ГК України).

У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов’язаний

відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку пере-

везення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором,

транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 Цивільного кодексу Укра-

їни). Згідно з п. 116 Статуту залізниць України передбачені штрафи за не-

своєчасну доставку вантажів у розмірі:

– 10\% провізної плати – у разі прострочення на 2 доби;

– 20\% провізної плати – у разі прострочення на 3 доби;

– 30\% провізної плати – у разі прострочення на 4 і більше діб.

Вказаний штраф не сплачується, якщо вантаж не був вивезений зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття ван- тажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в до- ставці вантажів, якщо прострочення сталося не з його вини. Наприклад, залізниця не несе відповідальність за порушення строків доставки, якщо вона трапилась внаслідок стихійного лиха чи з інших, незалежних від залізниці, обставин. Ст. 94 Повітряного кодексу вказує, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Також перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, пошкодження чи знищення вантажу сталося внаслідок обставин, які перевізник не міг попередити та усунен- ня яких від нього не залежало, тобто з незалежних від нього причин.

Такими обставинами можуть бути:

– вина вантажовідправника чи вантажоодержувача;

– особливі природні властивості вантажу, який перевозиться;

– недоліки тари чи упакування, які не могли бути виявлені по зо-

внішньому вигляду при прийомі вантажу до перевезення;

– застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи

встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари в

дорозі;

– здача вантажу до перевезення без позначення в накладній його

особливих властивостей, які потребують особливих умов та заходів без-

пеки для збереження вантажу при перевезенні чи збереженні. Наяв-

ність однієї із вказаних обставин доводить перевізник.

Господарський кодекс встановлює розмір вартості вантажу, який

відшкодовує перевізник:

– у випадку втрати або недостачі вантажу – в розмірі вартості ван-

тажу, який втрачений чи якого не вистачає;

– у випадку пошкодження вантажу – в розмірі суми, на яку зменши-

лась його вартість;

– у випадку втрати вантажу, який пред’явлений до перевезення

з оголошенням його вартості – у розмірі оголошеної вартості, якщо не

буде доведено, що вона нижче дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилась на-

стільки, що вантаж не може бути використаний за прямим призначен-

ням, вантажоотримувач має право відмовитись від нього та вимагати

відшкодування за його втрату. Якщо вантаж, за втрату чи недостачу яко-

го перевізник заплатив відшкодування, буде через деякий час знайде-

ний, вантажоотримувач (вантажовідправник) має право вимагати вида- ти йому вантаж, повернувши ті кошти, які він отримав за його втрату чи недостачу.

Виплата штрафу за доставку вантажу з прострочкою не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, недостачу чи пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочки.

25.5. порядок вирішення спорів щодо перевезень

Ст. 315 ГК України, яка регулює порядок вирішення спорів щодо пе- ревезень, а саме ч. 1, встановлює претензійний порядок врегулювання спорів. До пред’явлення позову перевізнику повинна бути пред’явлена претензія. У випадку недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду в судовому порядку. Пре- тензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо виплати штрафів та премій – протягом сорока п’яти днів. Перевізник зобов’язаний  розглянути  заявлену  претензію  та  повідомити  заявни- ка про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а стосовно претензій щодо перевезень, які здійснюються перевізниками різних ви- дів транспорту за одним документом, – протягом шести місяців, претен- зії щодо виплати штрафів чи премій – протягом сорока п’яти днів.

Спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють перевезення на окремих видах транспорту, визначають початок перебігу претензій- них строків, а також особу, яка має право пред’являти претензію до пе- ревізника та порядок їх пред’явлення.

Так, наприклад, право на пред’явлення претензій та позовів до залізничного перевізника згідно зі Статутом залізниці України, а саме ст. 130, має право:

– у випадках втрати вантажу – вантажовідправник (за умови пред’явлення вантажної квитанції та документів, які підтверджують кількість та вартість вантажу), а також вантажоодержувач (за умови пред’явлення вантажної квитанції з позначкою станції про те, що вантаж не прибув, а також при наявності документів, які свідчать про кількість та вартість вантажу);

– у випадках недостачі чи пошкодження вантажу – вантажоодер- жувач (за умови надання накладної, комерційного акта та документа, який підтверджує кількість та вартість вантажу);

– у випадках прострочення при доставці вантажу – вантажоодер- жувач (за умови надання накладної).

Якщо претензія відхилена або відповідь на неї не була отримана в строки, вказані вище, заявник має право звернутися до суду протягом

шести місяців з моменту отримання відповіді чи закінчення строку, який встановлений для відповіді.

25.6. договір транспортного експедирування

Відносини транспортної експедиції врегульовані ст. 316 ГК Украї- ни, гл. 65 ЦК України, ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1.07.2004 р.

Відповідно до цих нормативно-правових актів за договором тран- спортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок іншої сторони (клієнта) виконати чи організувати ви- конання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням ван- тажів.

Умови   договору   транспортного   експедирування   визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Предмет договору транспортного експедирування – це виконання або організація виконання послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Законом  України  «Про  транспортно-експедиторську  діяльність»

встановлюються такі види транспортно-експедиторських послуг:

– забезпечення оптимального транспортного обслуговування, а та-

кож організація перевезення вантажів різними видами транспорту те-

риторією  України  та  іноземних  держав  відповідно  до  умов  догово-

рів (контрактів), які укладені відповідно до вимог міжнародних правил

щодо тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС»;

–  фрахтування національних, іноземних суден, залучення інших

видів транспорту забезпечення їх подачі в порти, на залізничні станції,

склади, термінали або інші об’єкти для своєчасного відправлення ван-

тажів;

– здійснення робіт, пов’язаних з прийманням, накопиченням, по-

дрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, пе-

ревезенням вантажів;

– ведення обліку надходження та відправлення вантажів з портів,

залізничних станцій, складів, терміналів або інших об’єктів;

– організація охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки

та зберігання;

– організація експертизи вантажів;

– здійснення оформлення товарно-транспортної документації та її

розсилання за належністю;

– надання в установленому законом порядку учасникам транспорт-

но-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наря-

ди на відвантаження;

– здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності;

– забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспорт-

них засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів

щодо діяльності відповідного виду транспорту;

– здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями

за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;

– оформлення документів та організація робіт відповідно до мит-

них, карантинних та санітарних вимог;

– надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-

експедиторських послуг, які передбачені договором транспортного екс-

педирування і не суперечать законодавству.

Договір транспортного експедирування укладається в письмовій

формі, є консенсуальним та оплатним. Платою експедитору вважаються

кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору

транспортного експедирування.

Сторонами договору транспортного експедирування є експеди-

тор та клієнт. Експедитором є суб’єкт господарювання, який за дору-

ченням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання

транспортно-експедиторських послуг. Клієнтом є споживач послуг екс-

педитора (фізична або юридична особа), доручає експедитору викона-

ти чи організувати або забезпечити виконання визначених договором

транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату

експедитору.

Основний обов’язок експедитора – відправлення вантажів заліз-

ничним,  водним  чи  іншим  видом  транспорту  або  отримання  ванта-

жу, що прибув на адресу клієнта. При цьому він оформлює товарно-

транспортні документи, які разом з вантажем пред’являються до пере-

везення. Крім цього експедитор може прийняти на себе виконання дій,

пов’язаних з відправленням чи отриманням вантажу (упакування, мар-

кування, завантаження).

Основним обов’язком клієнта є надання експедитору вантажів, які

підлягають відправці, прийняття вантажів, що прибули на його адресу,

а також виплата обумовленої оплати та інших витрат. Крім цього клієнт

повинен надати експедитору документи та іншу інформацію про влас-

тивості вантажу, умови його перевезення. Експедитор повинен повідо-

мити клієнта про виявлені недоліки отриманої інформації, а у випадках

її неповноти – вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У

разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експеди-

тор має право відкласти виконання свої обов’язків до надання докумен-

тів та інформації в повному обсязі.

Відповідальність  сторін  за  договором  експедирування  визнача-

ється нормами Господарського кодексу, нормами транспортних кодек-

сів та статутів, а також договором. Обов’язковою умовою настання від- повідальності є вина сторони в порушенні умов договору. Залежно від характеру порушення відповідальність наступає у вигляді неустойки (штрафу, пені) та відшкодування спричинених збитків. У кожному кон- кретному випадку вид санкції, її розмір, нормативно-правовий акт, який визначає відповідальність, залежить від фактичних обставин за догово- ром та характеру порушеного зобов’язання.

Зовнішньоекономічні договори транспортного експедирування по- винні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну ді- яльність.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, а саме: авіаційна вантажна накладна, міжнародна авто- мобільна накладна, накладна СМГС, коносамент, накладна ЦІМ, ван- тажна відомість.

питання для самостійного вивчення

1. Випадки, коли перевізник не повинен доводити свою вину.

2. Особливості документального оформлення перевезення ванта-

жу залізницею.

3. Вимоги до вантажу для перевезення автомобільним транспор-

том.

4. Наслідки неприйняття вантажу у місці його призначення.

5. Порядок реалізації вантажу, не витребуваного вантажоодержу-

вачем.

6. Права та обов’язки вантажоодержувача за договором переве-

зення.

тести для поточного контролю

25.1. Господарський кодекс України регулює перевезення:

– багажу;

– пасажирів;

– вантажів.

25.2. Суб’єктами відносин перевезення вантажів є:

– постачальник та перевізник;

– перевізник та вантажовідправник;

– коносамент та покупець;

– перевізник, вантажовідправник та вантажоодержувач;

– продукція виробничо-технічного призначення.

25.3. Для пред’явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, вста- новлюється строк:

– 6 місяців;     – 1 рік;

– 3 місяці;       – 3 роки.

25.4. Сторони договору перевезення вантажу:

– вантажовідправник і перевізник;

– перевізник і вантажоодержувач;

– вантажовідправник, перевізник і вантажоодержувач.

25.5. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систе- матичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові до- говори:

– навігаційний – на залізничному і морському транспорті;

– річний – на внутрішньому флоті;

– довгостроковий – на автомобільному транспорті;

– спеціальний – на повітряному транспорті.

25.6. До пред’явлення перевізникові позову, що випливає з догово- ру перевезення вантажу обов’язковим є ...

– переговори між сторонами договору;

– пред’явлення претензії;

– пред’явлення вимоги виплати штрафу;

– пред’явлення вимоги відшкодування збитків.

25.7. Відповідь на претензію перевізник зобов’язаний надати про- тягом:

– 3 місяців;     – 45 днів;

– 6 місяців;     – 1 місяця.

25.8. Предмет транспортного експедирування не може вклю- чати:

– перевірку кількості та стану вантажу;

– укладання договору перевезення експедитором від свого імені;

– укладання договору перевезення експедитором від імені клієнта;

– здійснення перевезення вантажу;

– зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення.

25.9. Строк подання претензії щодо сплати штрафів і премій у спорах щодо перевезень:

– 1 місяць;      – 45 днів;

– 20 днів;        – 6 місяців.