Тема 23. особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності

23.1. Поняття господарсько-торговельної діяльності.

23.2. Правова забезпеченість господарсько-торговельної діяльності.

23.3. Окремі  види  господарсько-торговельної  діяльності  (поставка,

контрактація сільськогосподарської продукції, енергопостачан-

ня, біржова торгівля, оренда майна та лізинг, міна (бартер),

зберігання).

23.1. поняття господарсько-торговельної діяльності

Ст. 263 ГК України визначає господарсько-торговельну діяльність як таку діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання у сфе- рі товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо- технічного призначення і виробів народного споживання, а також до- поміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання від- повідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність здійснюється як внутрішня торгівля або зовнішня торгівля залежно від ринку (внутрішнього чи зов- нішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг.

Форми, в яких може здійснюватися господарсько-торговельна ді- яльність, встановлені ч. 3 ст. 263 ГК України, відповідно до якої виділя- ють: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготів- лю; оптову торгівлю; роздрібну торгівлю і громадське харчування; про- даж і передачу в оренду засобів виробництва; комерційне посередниц- тво у здійсненні торговельної діяльності та іншу допоміжну діяльність із забезпечення реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. Зміст і поря- док здійснення зазначених форм господарсько-торговельної діяльнос- ті встановлюють подальші статті гл. 30 ГК України.

Залежно від форми здійснення господарсько-торговельної діяльнос- ті вона опосередковується господарськими договорами, примірний пере- лік яких містить ч. 4 ст. 263 ГК України. Це господарські договори поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі- продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та інші договори.

23.2. правова забезпеченість господарсько-торговельної діяльності

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах яко- го здійснюється товарний обіг, ст. 263 ГК України зазначає, що госпо-

дарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня торгівля або зов- нішня торгівля. Господарсько-торговельна діяльність може здійснюва- тися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздріб- на торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засо- бів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність із забезпечення реалізації това- рів (послуг) у сфері обігу.

Торговельна  діяльність  в  Україні  регулюється  Законами  України

«Про захист прав споживачів», «Про споживчу кооперацію», «Про зов-

нішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епіде-

мічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість

і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини», іншими акта-

ми законодавства.

Детально  загальні  правила  здійснення  торговельної  діяльнос-

ті  регулює  підзаконний  нормативно-правовий  акт  –  Порядок  занят-

тя  торговою  діяльністю  і  правила  торговельного  обслуговування  на-

селення,  затверджений  постановою  Кабінету  Міністрів  України  від

15.06.2006 р. № 833. Ці Порядок і правила визначають загальні умови

здійснення  торговельної  діяльності,  основні  вимоги  до  торговельної

(торговельно-виробничої) мережі і торговельного обслуговування гро-

мадян, що набувають товари для власних побутових потреб у підпри-

ємств (їх об’єднань), установ, організацій незалежно від форм власнос-

ті, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють

підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.

Торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та

оптової торгівлі, а також у торгово-виробничій (громадське харчування)

сфері.

23.3. окремі види господарсько-торговельної діяльності (поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, енергопостачання, біржова торгівля, оренда майна

та лізинг, міна (бартер), зберігання)

Ч. 1 ст. 264 ГК України встановлює два види господарських дого- ворів, за допомогою яких опосередковується така форма господарсько- торговельної діяльності, як матеріально-технічне постачання і збут, – по- ставка і купівля-продаж. Причому ці договори стосуються матеріально- технічного постачання та збуту як продукції виробничо-технічного при- значення, так і виробів народного споживання, незалежно від того, чи є вони результатом власного виробництва, чи придбані в інших суб’єктів господарювання.

Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виро- бів народного споживання. Ці особливості, крім Положення про постав- ки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів на- родного споживання, встановлюються також Особливими умовами по- ставки окремих видів товарів та іншими актами законодавства.

Відносини між суб’єктами господарювання (незалежно від форм власності) держав-учасниць СНД за міжнародними економічними зв’язками будуються відповідно до Угоди про загальні умови поставок між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Дер- жав, вчиненої в Києві 20 березня 1992 р. Основні вимоги щодо укладен- ня та виконання договорів поставки встановлюються положеннями ГК України (ст. 179–187, 193–201, 265–270), іншими законодавчими актами (в тому числі ЦК України).

Договір поставки – це господарський договір, за яким одна сто- рона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовле- ні строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом поставки є товари, під якими слід розуміти як продук- цію виробничо-технічного призначення, так і вироби народного спожи- вання. Оскільки у наведеному визначенні поняття договору поставки (на відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України) відсутня вказівка на те, на якому пра- вовому титулі товар передається (поставляється) покупцеві, можна при- пустити, що це може бути як право власності, так і похідні від нього пра- ва – господарського відання, оперативного управління тощо.

Договір поставки може укладатися як на розсуд сторін (регульо- ваний договір), так і відповідно до державного замовлення (планова- ний договір). На відміну від ч. 1 ст. 712 ЦК України, яка визнає сторо- ною договору поставки (продавцем, постачальником) лише особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, і тим самим не враховує участь в процесі господарювання казенних підприємств, ГК України таких обме- жень не встановлює. Тому сторонами договору поставки можуть бути суб’єкти господарювання, зазначені у пп. 1, 2 ч. 2 ст. 55 ГК України: а) гос- подарські організації, державні, комунальні та інші підприємства, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність; б) громадя- ни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють госпо- дарську діяльність, та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Укладаючи договір, сторони повинні враховувати положення ч. 4 ст. 265

ГК України та вимоги Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р.

«Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних тер-

мінів», яким встановлено (п. 1), що при укладанні суб’єктами підпри-

ємницької діяльності України договорів, у тому числі зовнішньоеконо- мічних договорів (контрактів), предметом яких є товари, застосовують- ся Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовле- ні Міжнародною торговою палатою у 1953 р. (Правила ІНКОТЕРМС). При цьому на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечувати опублікування державною мовою України змін до Правил ІНКОТЕРМС із зазначенням, що такі зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті «Урядовий кур’єр» до відносин, що виникають у зв’язку з договорами, укладеними після опублікування відповідних змін (п. 2). Однак, відповідно до коментаря Українського національно- го комітету Міжнародної торгової палати, з формально-юридичної точ- ки зору формулювання Указу не несуть у собі заперечення правомірнос- ті використання нової редакції Правил (наразі останньою є редакція ІН- КОТЕРМС-2000, введена в дію Міжнародною торговою палатою 1 січня

2000 р.) до її опублікування згідно з Указом (таке опублікування відбуло- ся в квітні 2002 р.). Так, суб’єкти господарювання повинні «забезпечува- ти додержання» Правил ІНКОТЕРМС. Але невід’ємною складовою ІНКО- ТЕРМС як 1990, так і 2000 років є «Вступ», в якому встановлено, що сто- рони мають право самостійно модифікувати норми, запозичувані з Пра- вил ІНКОТЕРМС. Отже, запозичення формулювань з більш пізньої редак- ції Правил ІНКОТЕРМС до її офіційного опублікування є одним з можли- вих варіантів дозволених відступів сторін від Правил у більш ранній офі- ційно опублікованій редакції.

За загальним правилом поставка товарів без укладення догово- ру поставки не допускається. Винятки (випадки і порядок) можуть бути передбачені законом. За загальним правилом (ч. 1 ст. 266 ГК України) предметом поставки є продукція виробничо-технічного призначення і вироби народного споживання, визначені родовими ознаками. Для по- значення найменування продукції і виробів застосовуються їх наймену- вання, зазначені у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках.

Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визна- чені індивідуальними ознаками.

Однією з істотних умов договору поставки є загальна кількість то- варів, що підлягають поставці. Порядок визначення кількості товарів за- лежить від того, укладається договір за розсудом сторін, чи на підставі державного замовлення. У першому випадку сторони самостійно узго- джують кількість товару, що підлягає поставці, у другому вона визнача- ється, виходячи з державного замовлення.

Кількість товару, що підлягає поставці, може бути встановлена у відповідних одиницях виміру (штуки, тонни, квадратні метри, кубічні метри тощо) або грошовому вираженні (в тому числі в іноземній валю-

ті). Загальна кількість та часткове співвідношення товарів (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом. Специфікація є невід’ємною частиною договору поставки.

Договори поставки за строком дії поділяються на: а) разові; б) ко- роткострокові (на один рік); в) довгострокові (на строк більше одного року). У разі якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважа- ється укладеним на один рік. Слід, однак, мати на увазі, що закінчення строку дії договору не тягне за собою припинення зобов’язання, а тому сторона, яка не виконала зобов’язання, не звільняється від відповідаль- ності за його невиконання і, як правило, від виконання зобов’язання в натурі.

У межах дії договору поставки сторони встановлюють в ньому стро- ки поставки. Критерієм встановлення тих або інших строків є необхід- ність ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам для їх нормального функціонування, якщо інше не передбачено законодав- ством. Необхідність узгодження і дотримання строків поставки виклика- на рядом причин: рівномірним випуском продукції покупцем сировини чи комплектуючих виробів, рівномірним забезпеченням підрядника бу- дівельними матеріалами, рівномірним продажем товарів торговельним підприємством тощо.

контрактація сільськогосподарської продукції – це державна за- купка зазначеної продукції, що здійснюється за договорами контракта- ції, які укладаються на основі державних замовлень на поставку державі сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарська продукція – це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, що підпадає під визначення першої – двадцять четвертої груп Української класифіка- ції товарів зовнішньоекономічної діяльності.

За договором контрактації виробник сільськогосподарської про- дукції (далі – виробник) зобов’язується передати заготівельному (заку- півельному) або переробному підприємству чи організації (далі – конт- рактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов’язується сприяти вироб- никові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її (ч. 2 ст. 272 ГК України).

Згідно з ч. 3 ст. 272 ГК України у договорах контрактації повинні пе- редбачатися: види продукції (асортимент), номер державного стандар- ту або технічних умов, гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов’язки контрактан-

та щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподар- ської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприєм- ства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контракта- ції сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встанов- леному Кабінетом Міністрів України.

Виробник повинен не пізніше як за п’ятнадцять днів до початку за- готівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та пого- дити календарний графік її здачі. Контрактант зобов’язаний прийняти від виробника всю пред’явлену ним продукцію на умовах, передбаче- них у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбаче- ні договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погодже- ні сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогос- подарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосе- редньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо ви- робником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розта- шованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням ви- робника. Забезпечення виробників тарою та необхідними матеріалами для пакування продукції здійснюється у кількості, порядку та строки, пе- редбачені договором. Інші особливості виконання договорів контрак- тації встановлюються Положенням про контрактацію сільськогосподар- ської продукції, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

ГК України (ст. 274) встановлює відповідальність за порушення умов договору контрактації. Так, за нездачу сільськогосподарської про- дукції у строки, передбачені договором контрактації, виробник сплачує контрактанту неустойку в розмірі, встановленому договором, якщо ін- ший розмір не передбачений законом.

За невиконання зобов’язання щодо приймання сільськогосподар- ської продукції безпосередньо у виробника, а також уразі відмови від приймання продукції, пред’явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п’яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо про- дукції, яка швидко псується, – повну її вартість. У разі якщо продукцію не було своєчасно підготовлено до здавання-приймання і про це не було попереджено контрактанта, виробник відшкодовує контрактанту завда- ні цим збитки. У договорі контрактації можуть бути передбачені також

інші санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань від- повідно до вимог ГК України.

енергопостачання – одна з форм, у яких здійснюється госпо- дарсько-торговельна діяльність суб’єктів господарювання. Разом з тим енергопостачання можна визначити як надання енергії певного виду споживачу за допомогою технічних засобів передачі та розподілу енер- гії на підставі договору.

Купівля всієї електричної енергії, виробленої на електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких більші за граничні показники, а також на вітроелектростанціях, незалежно від величини встановленої потуж- ності чи обсягів відпуску електричної енергії (крім електричної енергії, виробленої на теплоелектроцентралях, які входять до складу енерго- постачальників, для споживання на території здійснення ліцензованої діяльності), та весь її оптовий продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України. Функціонування інших оптових ринків елек- тричної енергії в Україні забороняється.

Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підста- ві договору.

Сторонами договору є суб’єкти господарської діяльності, пов’язаної  з:  диспетчерським  (оперативно-технологічним)  управлін- ням об’єднаною енергетичною системою України; виробництвом елек- тричної енергії на електростанціях; передачею електричної енергії магі- стральними та міждержавними електричними мережами; постачанням електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; оптовим постачанням електричної енергії.

У договорі визначаються мета та умови діяльності, права, обов’язки та відповідальність сторін. Цей договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що здійснюють управління в електроенер- гетиці, Національною комісією регулювання електроенергетики Украї- ни, Антимонопольним комітетом України.

Правила оптового ринку електричної енергії України є невід’ємною частиною договору і визначають механізм функціонування оптового ринку електричної енергії України, порядок розподілу навантажень між генеруючими джерелами, правила формування ринкової ціни на елек- тричну енергію.

Оптовий ринок електричної енергії України функціонує з додер- жанням таких вимог: усі суб’єкти підприємницької діяльності з вироб- ництва та постачання електричної енергії мають рівноправний доступ до оптового ринку електричної енергії України та послуг електричних ме- реж після отримання відповідної ліцензії на право здійснення цих видів діяльності; електрична енергія продається та купується за Правилами оптового ринку електричної енергії України; ціни на електричну енергію

генеруючих компаній та оптові ціни визначаються за Правилами оптово- го ринку електричної енергії України; всі учасники оптового ринку елек- тричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енер- гії із суб’єктом підприємницької діяльності, який здійснює оптове по- стачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії; у кожному розрахунко- вому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енер- гії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником елек- тричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком вітроелектростанцій) та підприємству, яке здійснює централі- зоване диспетчерське управління об’єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральними та міждержавни- ми електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії.

Для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку елек- тричну енергію України та спожиту електричну енергію енергопоста- чальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання елек- тричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах упо- вноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом викорис- тання. Для проведення розрахунків з погашення заборгованості за спо- житу електричну енергію з використанням механізмів погашення забор- гованості, визначених Законом України від 23 травня 2005 р. «Про за- ходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», енергопостачальники, що здійсню- ють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на за- кріпленій території, і оптовий постачальник електричної енергії відкри- вають в установі уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості. Перелік поточ- них рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальни- ків, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електрич- ної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм елек- тричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режи- мом.

Договір енергопостачання – це господарський договір, за яким енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає елек- тричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживаче-

ві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотриму- ватися передбаченого договором режиму її використання, а також за- безпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Законом встановлено заборону на відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання.

Предметом договору енергопостачання є окремі, чітко визначе- ні види енергії – електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода, на- йменування яких передбачається в державних стандартах або технічних умовах.

Такі види ресурсів, як нафта, газ, вода не є об’єктом договору енер- гопостачання. На нашу думку, вони можуть бути або об’єктом договору купівлі-продажу (поставки), або об’єктом договору постачання енерге- тичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, передбачено- го ст. 714 ЦК України.

Відповідно до ст. 278 ГК України здійснення торговельно-біржової діяльності має на меті організацію та регулювання торгівлі шляхом на- дання послуг суб’єктам господарювання у здійсненні ними торговель- них операцій спеціально утвореною господарською організацією – то- варною біржею. Правові умови створення та діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торговельно-біржової діяльності ви- значаються цим Кодексом, прийнятими відповідно до нього законами та іншими нормативно-правовими актами.

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до законо- давства і є основним документом, що регламентує порядок здійснен- ня біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв’язання спорів з цих питань. Правила біржової торгівлі затверджуються загальними збо- рами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

Біржовими торгами є торги, що публічно і гласно проводяться в торговельних залах біржі за участі членів біржі з товарів, допущених до реалізації на біржі в порядку, встановленому правилами біржової тор- гівлі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам – громадянам, зареєстрованим на біржі відповідно до її статуту для виконання доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає дру- гій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування май- но для здійснення господарської діяльності. У користування за догово- ром оренди передається індивідуально визначене майно виробничо- технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втра- чає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об’єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто госпо-

дарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, по- слуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопоста- чання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме ін- дивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.

Оренда структурних підрозділів державних та комунальних під- приємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність цього підприємства. Законом може бути встанов- лено перелік державних та комунальних підприємств, цілісні майнові комплекси яких не можуть бути об’єктом оренди. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з ура- хуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за до- говором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне корис- тування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк май- на, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (госпо- дарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізинго- одержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливос- тей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів – фі- нансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зво- ротним, пайовим, міжнародним тощо.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначе- не для використання як основні фонди, не заборонене законом до віль- ного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є держав- ною (комунальною) власністю, може бути об’єктом лізингу тільки за по- годженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки, інші при- родні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комуналь- них) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права власності на об’єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання догово- ру лізингу. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до ГК України та інших законів.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується пере- дати другій стороні у власність, повне господарське відання чи опера- тивне управління певний товар в обмін на інший товар. Сторона догово- ру вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і по- купцем товару, який вона одержує взамін. За погодженням сторін мож-

лива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на то- вар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству.

Не може бути об’єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодав- ством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є від- повідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов’язаних з придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих га- лузях господарювання. До договору міни (бартеру) застосовуються пра- вила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не супере- чить законодавству і відповідає суті відносин сторін.

Зберігання у товарному складі здійснюється за договором склад- ського зберігання. Товарним складом визнається організація, що здій- снює зберігання товарів та надає пов’язані із зберіганням послуги на за- садах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб’єкту господарювання до- зволу (ліцензії) випливає, що він зобов’язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця.

До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положен- ня Цивільного кодексу України.

питання для самостійного вивчення

1. Особливості договорів контрактації сільськогосподарської про- дукції.

2. Правове регулювання питань постачання електроенергії.

3. Особливості окремих термінів ІНКОТЕРМС-2000.

4. Товарна біржа: організація діяльності та органи управління.

5. Вимоги до договору міни (бартеру).

6. Особливості відповідальності за договором складського збері-

гання.

тести для поточного контролю

23.1. Термін «франко-завод» означає, що зобов’язання продавця щодо поставки вважається виконаним після:

– передачі товару, очищеного від мита на експорт, під відповідаль- ність перевізника, названого покупцем, у погодженому місці;

– того, як він надав покупцеві товар на своєму підприємстві;

– того, як товар передано через поручні судна у погодженому пор-

ту відвантаження.

23.2. Законодавство про захист прав споживачів не поширюєть- ся на відносини:

– придбання товарів у рекламних цілях;

– придбання товарів для власних потреб;

– придбання товарів для споживання іншою особою (придбання

подарунків).

23.3. Предметом договору енергопостачання є:

– електрична енергія, пара, гаряча і перегріта вода;

– електрична енергія, гаряча вода;

– електрична енергія, пара і гаряча вода;

– пара, гаряча і перегріта вода.

23.4. Знайдіть хибне твердження. Припинення договору оренди здійснюється:

– у разі закінчення строку договору;

– в зв’язку з реорганізацією орендодавця;

– за згодою сторін;

– в разі загибелі (знищення) об’єкта оренди.

23.5. Можуть бути об’єктом договору лізингу:

– земельні ділянки;

– цілісні майнові комплекси державних підприємств;

– обладнання підприємства;

– цілісні майнові комплекси комунальних підприємств;

– структурні підрозділи цілісних майнових комплексів державних

підприємств.

23.6. Якщо в договорі оренди не встановлені обов’язки сторін щодо здійснення поточного та капітального ремонту, то хто відпо- відає за проведення цих видів ремонту:

– з моменту страхування об’єкта оренди орендар;

– орендар здійснює капітальний ремонт, а орендодавець – поточ-

ний;

ний;

– орендар здійснює поточний ремонт, а орендодавець – капіталь-

– оскільки майном користується і володіє орендар, то саме на ньо-

го покладається обов’язок проведення всіх видів ремонту.

23.7. Вкажіть наслідки продажу власником майна, яке було пере- дано в оренду?

– договір оренди зберігає силу для нового власника, а покупець по- винен бути попереджений про права орендаря на майно;

– договір оренди припиняється;

– орендар повинен бути завчасно попереджений про намір влас-

ника продати майно, що перебуває в оренді та має право привілейова-

ної купівлі зазначеного майна;

– таке майно не може бути продане без згоди орендаря.

23.8. Хто несе відповідальність за ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкта оренди, якщо ці питання не врегульовані у до- говорі?

– орендар;

– орендодавець (власник) майна, що передається в оренду;

– Фонд державного майна України;

– орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

23.9. Метою діяльності товарної біржі є:

– організаційне забезпечення торгівлі без мети отриманий прибутку;

– отримання прибутку шляхом надання послуг з укладення угод

купівлі-продажу;

– сприяння укладенню договорів майнового характеру;

– закупівля товару з метою подальшого продажу.

23.10. Форма лізингу, при якій лізингодавець набуває майно у влас- ника і передає його йому у користування – це:

– зворотний лізинг;

– пайовий лізинг;

– корпоративний лізинг;

– фінансовий лізинг.

23.11. З якого часу починається перебіг гарантійного строку від- повідно до Закону України «Про захист прав споживачів»?

– з моменту реалізації товару;

– з моменту виготовлення товару;

– з моменту надходження товару до роздрібної торговельної ме-

режі.

23.12. Не є об’єктом договору енергопостачання такі види ресур- сів, як:

– нафта, газ, вода;

– нафта, газ, перегріта вода;

– газ, вода.

23.13. Сторонами договору оренди можуть бути:

– будь-які суб’єкти господарювання;

– юридичні особи – підприємці;

– фізичні особи – підприємці;

– лише державні та комунальні підприємства.

23.14. З якого часу починається перебіг гарантійного строку від- повідно до Закону України «Про захист прав споживачів»?

– з моменту реалізації товару;

– з моменту виготовлення товару;

– з моменту надходження товару до роздрібної торговельної ме-

режі.

23.15. Оберіть ознаки, що не належать до договорів поставки. Договір поставки – це договір:

– консенсуальний;

– плановий чи неплановий;

– тільки плановий;

– з метою використання товару у підприємницькій чи іншій діяль-

ності.

– не для власних потреб.