Тема 20. господарський договір

20.1. Законодавство про господарські договори.

20.2. Правові вимоги до змісту господарського договору.

20.3. Правові вимоги до форми господарського договору.

20.4. Особливості укладення попередніх договорів.

20.5. Особливості укладення господарських договорів за державним

замовленням.

20.6. Укладення господарських договорів на основі вільного волевияв-

лення сторін, зразкових та типових договорів. Господарські дого-

вори, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах.

20.7. Порядок укладання господарських договорів (традиційний, конку-

рентні способи, шляхом переговорів).

20.1. Законодавство про господарські договори

Поняття «господарський договір» законодавством України не ви- значене. Ст. 173 ГК України лише дає загальне визначення господар- ського зобов’язання – ним визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язальна сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського ха- рактеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати май- но, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пев- них дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку. Та- кож у ст. 179 ГК України міститься визначення господарсько-договірних зобов’язань як майново-господарських зобов’язань, що виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і не- господарюючими суб’єктами – юридичними особами на підставі госпо- дарських договорів.

Зважаючи на те, що господарський договір є різновидом цивільно- правової угоди, тобто – за своєю юридичною природою – є погодженою дією двох або більше сторін, спрямованою на набуття, зміну або при- пинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202, 626 ЦК України), на ньо- го поширюються загальні положення гл. 16, 47–53 та інші положення ЦК України щодо угод (зобов’язань) у разі, якщо вони не суперечать поло- женням господарського законодавства України. Підтвердженням цього є ч. 7 ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укла-

даються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням осо- бливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям «договір» розуміються правовідносини, що виникають із дого- вору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов’язання з волі його учасни- ків.

Господарський  договір  опосередковує  відносини  (конкретніше, як йшлося вище, – зобов’язання), що виникають між суб’єктами госпо- дарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, наділеними господарською ком- петенцією. Іншими словами, характерною ознакою господарського до- говору є те, що він укладається між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між одним чи декількома таки- ми особами і негосподарюючою юридичною особою, в тому числі орга- нами влади.

Зобов’язання майнового характеру, що виникають між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства (ч. 3 ст. 175 ГК України).

Укладення господарських договорів між суб’єктами господарської (підприємницької) діяльності зумовлює необхідність набуття ними цьо- го статусу шляхом їх державної реєстрації, процедура проведення якої розглядалася вище.

Проте вищевказаним не обмежуються ознаки господарських до- говорів.  Окрім  суб’єктного  складу  такого  договору,  важливе  значен- ня має його предмет. Ним, як йшлося вище, є майново-господарські зобов’язання сторін, необхідність оформлення яких зумовлює існуван- ня господарського договору. Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново- господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що вини- кають між учасниками господарських відносин при здійсненні госпо- дарської діяльності, в силу яких зобов’язальна сторона повинна вчини- ти певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку. Господарським зобов’язання, відповід- но, стає у разі, коли воно виникає з приводу чи у зв’язку зі здійсненням суб’єктами господарської (зокрема підприємницької) діяльності, ознаки якої наводяться у ст. 3 (ст. 42) ГК України.

Таким чином, господарським є договір, укладений між суб’єктами господарської (в тому числі підприємницької) діяльності або між: одним

чи декількома такими особами і негосподарюючою юридичною особою з приводу чи у зв’язку зі здійсненням ними господарської (зокрема під- приємницької) діяльності.

20.2. правові вимоги до змісту господарського договору

Відповідно до ст. 180 ГКУ зміст господарського договору станов- лять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як по- годжені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторона- ми в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи не- обхідні для договорів цього виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господар- ського договору сторони зобов’язані в будь-якому разі погодити пред- мет, ціну і строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета до- говору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін норматив- них документів, а в разі їх відсутності – у договірному порядку з додер- жанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів то- варів і послуг.

Ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановле- ному ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів України. За згодою сто- рін у господарському договорі може бути передбачено доплати до вста- новленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконан- ня робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнан- ня погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний ор- ган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існу- ють господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього до- говору. На зобов’язання, що виникли у сторін до укладення ними гос- подарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господар- ського договору не звільняє сторони від відповідальності за його пору- шення, що мало місце під час дії договору.

20.3. правові вимоги до форми господарського договору

Загальний порядок укладення господарських договорів визнача- ється у ст. 181 ГКУ. Господарський договір за загальним правилом ви- кладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріп- леного печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, теле- грамами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження при- йняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеці- альні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект дого- вору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що ро- биться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписа- ним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до до- говору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір усі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що зали- шились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода має бути підтвердже- на в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листа- ми, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одер- жала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона – виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному рин- ку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не пе- редасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважа- ються прийнятими.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарсько- го договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не від- бувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання,

правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу

України.

20.4. особливості укладення попередніх договорів

У ст. 182 ГКУ розглядаються особливості укладення попередніх до- говорів. Зокрема визначається, що за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується в певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім догово- ром. Попередній договір повинен містити умови, що дають змогу визна- чити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укла- дення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укла- дення господарських договорів. Якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укла- дення такого договору в судовому порядку. Передбачене попереднім договором зобов’язання укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна зі сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Відно- сини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним ко- дексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попере- днім договором і не породжує юридичних наслідків.

20.5. особливості укладення господарських договорів за державним замовленням

Ст. 183 ГКУ регламентується укладення господарських договорів за державним замовленням. Договори за державним замовленням укла- даються між визначеними законом суб’єктами господарювання – ви- конавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контр- акти), в яких визначаються господарські зобов’язання сторін та регулю- ються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державно- го замовлення.

Держава в особі Кабінету Міністрів України є гарантом за зобов’язаннями державних замовників. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в по- рядку, передбаченому ст. 181 ГКУ (загальний порядок укладення госпо-

дарських договорів), з урахуванням особливостей, передбачених зако- нодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сто- ронами єдиного документа. Ухиляння від укладення договору за дер- жавним замовленням є порушенням господарського законодавства і зу- мовлює відповідальність, передбачену ГКУ та відповідними законами України.

Спори, що пов’язані з укладенням договору за державним замов- ленням, у тому числі при ухилянні від укладення договору однієї, або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець державного замовлення звільняється від обов’язку укладення державного контрак- ту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в су- довому порядку державного замовлення недійсним.

20.6. Укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, зразкових та типових договорів. Господарські договори, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах

У ст. 184 ГКУ розглядаються особливості укладення господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів. При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений з ініціа- тиви будь-якої зі сторін у строки, погоджені сторонами. Укладення дого- вору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватись у спро- щений спосіб або у формі єдиного документа з додержанням загально- го порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГКУ.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГКУ (загальні умови укладення договорів, що породжують госпо- дарські зобов’язання), не інакше як шляхом викладення договору у ви- гляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 ГКУ та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Типова форма відповідного договору, порядок визначення обґрун- тованого обсягу витрат, що підлягає компенсації, форма відшкодуван- ня (викуп, у тому числі в розстрочку, оформлення корпоративних прав, надання пільг у визначеному розмірі) встановлюються Кабінетом Міні- стрів України.

Щодо укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення з урахуванням нормативно-правових

актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарок та пуб- лічних торгів (ст. 185 ГКУ).

20.7. порядок укладання господарських договорів

(традиційний, конкурентні способи, шляхом переговорів)

Порядок укладання господарських договорів згідно з чинним зако- нодавством передбачає декілька способів:

а) традиційний порядок укладання господарських договорів; б) конкурентні способи укладання господарських договорів; в) укладання господарського договору шляхом переговорів. Розглянемо окремо кожен з них.

а) традиційний порядок укладання господарських договорів. Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторо- нами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсогра- мами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвер- дження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встанов- лено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення певного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. У разі, якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надаєть- ся другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект до- говору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до ви- мог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору дру- гій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцяти- денний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, скла- дає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у догово- рі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегу- лювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульовани- ми, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазна- чених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, те- леграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладен- ня якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона – ви- конавець за договором, що в установленому порядку визнаний моно- полістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала про- токол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вва- жається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здій- снила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій ви- значаються нормами Цивільного кодексу України.

б)  конкурентні  способи  укладання  господарських  договорів. В умовах сучасних ринкових відносин використання торгів як способу укладення договорів за участю суб’єктів господарювання зумовлене іс- нуванням конкуренції та необхідністю вибору найбільш вигідних умов для вступу в господарські відносини, потребою економії коштів. Разом з тим на сьогодні існує декілька видів торгів, що відрізняються за харак- теристиками, умовами, наслідками тощо. Аналіз нормативно-правових актів, що регулюють конкурентні способи укладання договорів, науко- вої літератури та правозастосовчої діяльності, свідчить про відсутність системного підходу до правового регулювання однорідних відносин у сфері торгів. Серед авторів, які тією чи іншою мірою торкалися цієї проб- лематики у своїх працях, можна відзначити О.А. Беляневич, М.І. Брагин- ського, О.М. Вінник, О.П. Віхрова та ін., проте низка питань щодо видів торгів потребує подальшого вивчення.

У різних нормативно-правових актах та літературі використову- ються терміни «конкурс», «тендер», «торги» як синоніми, зустрічають- ся конструкції торги (тендер), торги (конкурс), конкурс (тендер), тобто за відсутності легального визначення торгів та їх видів однойменні пра- вові дефініції вживаються в різному значенні. Для систематизації тор- гів з урахуванням вказаних понять доцільно взяти за основу перш за все законодавство, яке регулює проведення таких торгів, для виділення основних критеріїв їх поділу.

Залежно від кола осіб, які беруть участь, можна виділити: відкри- ті (до участі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам); закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти або законодавчо обумовлені суб’єкти господарювання мо- жуть брати участь у торгах); з попередньою атестацією виконавця (по- давати конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію). Тендери (торги) можуть бути: 1) відкритими, в яких беруть участь претенденти всіх форм

власності; 2) закритими, в яких беруть участь претенденти тільки за офі- ційним запрошенням замовника і які проводяться у разі виконання ро- біт особливої складності, що можуть бути виконані обмеженим колом користувачів надр, а також у разі проведення робіт на об’єктах закри- того типу. Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про відновлення плато- спроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від

30 червня 1999 р. продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах, якщо інше не передбачено планом санації. А згідно з ч. 2 ст. 20 цього ж Закону майно боржника, щодо обігу якого встановлено обмеження, продаєть- ся на закритих торгах, у яких беруть участь особи, які відповідно до за- конодавства можуть мати зазначене майно у власності чи на підставі ін- шого речового права.

Залежно від правового статусу організаторів торгів у сфері госпо- дарювання (покупець або продавець, замовник або виконавець) існу- ють такі види торгів: торги на реалізацію майна, робіт, послуг – договір укладається з тим із учасників торгів (претендентів), який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропо- нуються.

Залежно від мети проведення торгів (конкурсів) (виявлення най- кращої цінової пропозиції або найкращих умов) можна виділити: ко- мерційні  –  при  визначенні  переможця  враховується  запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання; некомерцій- ні – переможцем конкурсу визначається претендент, який запропону- вав найкращі умови виконання.

Залежно від волевиявлення власника виділяють: примусові – орга- нізовані для реалізації майна несправного боржника (відповідно до п. 6 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах); добровільні – організовані самим продавцем чи здійснюються ним через організацію, спеціально на те уповноважену.

Крім того, має значення і поділ торгів за територіальною ознакою суб’єктів господарювання, що беруть участь у таких торгах, а саме на: міжнародні, всеукраїнські (внутрішньодержавні), регіональні.

в) укладання господарського договору шляхом переговорів. Роз- різняють конкурентні (торги: аукціони, тендери; конкурси) і неконку- рентні способи укладення договорів. Неконкурентне укладення госпо- дарських договорів відбувається шляхом: проведення прямих перегово- рів повноважними представниками сторін, що завершуються підписан- ням договору як єдиного документа; направлення однією стороною ін-

шій стороні проекту договору та узгодження позицій сторін щодо умов. Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох екземплярах.

питання для самостійного вивчення

1. Правове регулювання договорів за державним замовленням.

2. Особливості укладення договорів на біржах, ярмарках.

3. Порядок оформлення розбіжностей під час укладення договору.

4. Випадки, коли врегулювання розбіжностей під час укладення до-

говору у судовому порядку є обов’язковим.

тести для поточного контролю

20.1. Знайдіть хибне твердження. Укладення господарських дого- ворів у спрощений спосіб – це:

– шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефоно- грамами тощо;

– шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень;

– у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпле-

ного печатками.

ний:

20.2. Господарським договором уважається договір, що укладе-

– між суб’єктами господарювання та з приводу здійснення госпо-

дарської діяльності;

– між суб’єктами господарювання;

– з приводу здійснення господарської діяльності.

20.3. Сторона, яка одержала проект договору, повинна розгляну- ти його та надіслати відповідь:

– у двадцятиденний строк після одержання договору;

– у тридцятиденний строк після одержання договору;

– у десятиденний строк після одержання договору.

20.4. Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов госпо- дарського договору, такий договір уважається:

– неукладеним;

– недійсним;

– неповним;

– неоформленим.

20.5. Попередній договір укладається у:

– простій письмовій формі;

– письмовій формі, нотаріально посвідченій;

– у тій формі, в якій необхідно укласти основний договір.

20.6. Якщо строк договору не зазначений у господарському дого- ворі, він вважається:

– укладеним на невизначений строк;

– укладеним на строк один рік;

– неукладеним;

– недійсним.