Тема 19. господарські зобов’язання

19.1. Загальні положення про господарські зобов’язання.

19.2. Види зобов’язань: майново-господарські, організаційно-господарські,

соціально-комунальні, публічні.

19.3. Підстави виникнення господарських зобов’язань.

19.4. Умови припинення господарських зобов’язань.

19.5. Загальні умови укладення договорів, що породжують господарсь-

кі зобов’язання.

19.6. Істотні умови господарського договору.

19.7. Види господарських договорів.

19.1. Загальні положення про господарські зобов’язання

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського Кодексу господарським визнається зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником або учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, згідно з яким один суб’єкт (зобов’язальна сторона в тому числі і боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського ха- рактеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має пра- во вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку.

Суб’єктами зобов’язань є певні суб’єкти господарювання: управне- на сторона (кредитор) та зобов’язальна сторона (боржник).

Кредитор – це особа, яка управнена вимагати від свого контраген- та (боржника) вчинення певної дії (ряду дій) чи утриматись від її (їх) ви- конання.

Боржник – це особа, яка зобов’язана вчинити на користь кредито- ра певну дію (дії) чи утриматися від її (їх) вчинення.

Змістом господарського зобов’язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які повинні виконати або, на- впаки, утриматися від їх виконання зобов’язальна сторона на вимогу управненої сторони.

Сторони за взаємною згодою можуть конкретизувати або розши- рити зміст господарських зобов’язань у процесі їх виконання, якщо за- коном не встановлено інше.

19.2. Види зобов’язань: майново-господарські, організаційно-господарські, соціально-комунальні, публічні

Згідно з Господарським Кодексом України господарські зобов’я- зання можуть бути майново-господарські, організаційно-господарські, соціально-комунальні та публічні.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визна- ються такі зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, на підставі яких зобов’язальна сторона повинна вчинити певні господарські дії на ко- ристь іншої сторони чи утриматись від їх вчинення, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку.

Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути: суб’єкти  господарювання  (господарські  організації,  громадяни  Украї- ни, іноземці і особи без громадянства, які зареєстровані як підприєм- ці відповідно до законодавства, а також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій); негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи, а також органи державної влади, органи міс- цевого самоврядування, які наділені господарською компетенцією.

Організаційно-господарським зобов’язанням визнається таке господарське зобов’язання, яке виникає в процесі управління гос- подарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень відповідно до якого зобов’язальна сторона повинна здійснити в інтересах іншої сторони пев- ну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язальної сторони виконання її обов’язку.

Ч. 2. ст. 176 ГК України окреслює коло суб’єктів організаційно- господарських зобов’язань, які виникають:

– між суб’єктами господарювання і власником, який є засновни- ком певного суб’єкта або органом державної влади, органом місцево-

го самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цьо- го суб’єкта;

– між суб’єктами господарювання, які спільно організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань та товариств;

– між суб’єктами господарювання, у випадках якщо один з них є щодо іншого дочірнім підприємством;

– в інших випадках, передбачених Господарським Кодексом, інши- ми законодавчими актами чи статутними документами суб’єкта госпо- дарювання.

Суб’єкти господарювання мають право спільно здійснювати госпо- дарську діяльність для досягнення спільної мети без утворення єдиного суб’єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність. У разі якщо учасники договору про спільну діяльність доруча- ють управління спільною діяльністю одному з учасників, на нього може бути покладено обов’язок ведення спільних справ. Такий учасник здій- снює організаційно-управлінські повноваження на підставі доручення, яке підписано іншими учасниками.

Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання. За рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів та відповідно до чинно- го законодавства суб’єкти господарювання зобов’язані створювати спе- ціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організо- вувати їх професійну підготовку. Такий припис може міститися в рішен- ні місцевої ради чи в законодавчому акті. Так, згідно із Законом Укра- їни «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 19.03.

1991 р. для підприємств (об’єднань), організацій, установ, незалежно від форми власності і форми господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працю- ють від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти осіб – у кількості одного робочо- го місця.

Суб’єкти  господарювання  в  добровільному  порядку  та  на  влас- ний розсуд можуть брати на себе такі зобов’язання: про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження; будівництво та утримання соціально-культурних об’єктів, об’єктів комунального господарства та побутового обслугову- вання; надавати іншу господарську допомогу з метою вирішення місце- вих проблем. Також суб’єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановле- но законом, а також брати участь у виконанні робіт з комплексного еко- номічного та соціального розвитку території.

Публічним є зобов’язання, в якому одна сторона – підприємець –

бере на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт

чи надання послуг кожному, хто до нього звернеться (роздрібна торгів- ля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку тощо). Підприємець не має права надавати переваги одному споживчу над іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не перед- бачено законом. Крім того, підприємець не має права відмовитись від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей на- дання споживачу відповідних товарів, робіт, послуг.

Суб’єкт господарювання, який безпідставно ухиляється від вико- нання публічного зобов’язання, повинен відшкодувати іншій стороні спричинені такими діями збитки. Розмір, умови та порядок відшкоду- вання визначені гл. 25 Господарського Кодексу України, а також гл. 51

Цивільного Кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

19.3. підстави виникнення господарських зобов’язань

Підстави   виникнення   господарських   зобов’язань   передбачені ст. 174 ГК України. Відповідно до цієї статті господарські зобов’язання виникають:

– безпосередньо із закону чи іншого нормативно-правового акта, який регулює господарську діяльність;

– з акта управління господарською діяльністю;

– з господарського договору та інших угод, передбачених законом,

а також з угод, які не передбачені законом, але не суперечать йому;

– внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту чи суб’єктом господарюван-

ня, придбання чи збереження майна суб’єкта чи суб’єктом господарю-

вання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

– у результаті створення об’єктів інтелектуальної власності;

– у результаті інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з яки-

ми закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

19.4. Умови припинення господарських зобов’язань

Загальні умови припинення господарських зобов’язань викладені в ст. 202 ГК України. Згідно з цією статтею господарське зобов’язання припиняється у разі:

– виконання, яке проведено належним чином;

– зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобо-

в’язання;

– у разі поєднання управненої та зобов’язальної сторони в одній

особі;

суду;

– за згодою сторін;

– через неможливість його виконання;

– у випадках його розірвання чи визнання недійсним за рішенням

– в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами. Більшість зобов’язань припиняється їх виконанням. Одначе при-

пинення зобов’язань може бути обумовлено не будь-яким, а саме належним його виконанням, тобто таким, яке відповідає умовам зобов’язання, вимогам закону та інших правових актів, а в разі від- сутності таких вимог і умов – іншим вимогам, які зазвичай висувають- ся. Належне виконання – це таке виконання коли досягнуто мету, за- ради якої виникло зобов’язання. Якщо зобов’язальна сторона мала два або декілька зобов’язань, за якими вона мала право вибору (альтерна- тивне зобов’язання), і належним чином виконала хоча б одне – то гос- подарське зобов’язання вважається виконаним. В альтернативному зобов’язанні боржник повинен вчинити для кредитора одну із декіль- кох дій, які передбачені чи законом, чи договором. При цьому альтер- нативне зобов’язання, незважаючи на множинність предмета, – єдине зобов’язання.

Зарахування зустрічної однорідної вимоги як спосіб припинення зобов’язання характеризується тим, що при наявності двох зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав чи виконання яких мож- на вимагати в один і той же час, вони взаємно погашають один одно- го повністю (якщо суми зустрічних зобов’язань рівні) чи частково (якщо суми зустрічних зобов’язань різні). Зарахування повинно бути проведе- не за заявою однієї зі сторін, за наявності трьох умов у сукупності: зустріч- ність вимог, тобто участь сторін одночасно у двох зобов’язаннях; одно- рідність предмету зобов’язання; настання строку виконання за цими ви- могами. Не допускається зарахування вимог, за якими за заявою іншої сторони належить застосувати строк позовної давності і цей строк вий- шов. Крім цього, не можна вимагати зарахування зобов’язання, за яким вийшов строк позовної давності.

Господарське зобов’язання може бути припинене за згодою сторін. Розрізняють три види підстав припинення господарських зобов’язань за згодою сторін: угода про заміну одного зобов’язання ін- шим між тими ж сторонами – новація, відступлення та прощення бор- гу. Для новації характерні такі ознаки: наявність угоди сторін, тобто від- сутність спору щодо припинення дії попереднього зобов’язання і щодо умов нового зобов’язання; припинення попереднього зобов’язання; припинення всіх додаткових зобов’язань, які забезпечують виконання попереднього зобов’язання, у разі якщо сторони не домовились при укладенні нової угоди про інше; виникнення між тими ж особами ново-

го зобов’язання, яке містить умови про інший предмет чи інший спосіб виконання. При прощенні боргу зобов’язання припиняється звільнен- ням кредитором боржника від покладених на нього обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. За згодою сто- рін зобов’язання може бути припинено наданням замість виконання відступного (сплата грошей, передача майна, виконання робіт тощо). Розмір, строки та порядок надання відступного встановлюється сторо- нами.

Господарське зобов’язання припиняється при поєднанні управ- неної та зобов’язальної сторін в одній особі. Ця умова припинення зобов’язання має місце у випадках злиття та приєднання юридичних осіб, пов’язаних взаємними зобов’язаннями. В обох випадках зникає інший суб’єкт правовідносин, у зв’язку з чим припиняються і самі правовідноси- ни. Зобов’язання виникає знову, якщо це об’єднання припиняється.

Господарське зобов’язання припиняється у разі неможливості його виконання. Зобов’язання припиняється, якщо неможливість вико- нання викликана обставинами, за які жодна із сторін не відповідає, тоб- то неможливість виконання повинна настати через об’єктивні обстави- ни (випадково). На практиці такі обставини сторони називають обстави- нами нездоланної сили (форс-мажор). Зобов’язання припиняється не- можливістю виконання при ліквідації суб’єкта господарювання (борж- ника або кредитора), крім випадків, коли виконання зобов’язань лікві- дованої юридичної особи покладається на іншу особу в порядку право- наступництва. Крім того, однією з підстав припинення господарського зобов’язання є ліквідація суб’єкта господарювання – банкрута, який є учасником зобов’язання.

19.5. Загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов’язання

Підставою виникнення господарсько-договірних зобов’язань є гос- подарський договір. Чинне законодавство не містить поняття «госпо- дарський договір», а загальне визначення договору передбачено Ци- вільним Кодексом, а саме ст. 626, згідно з якою договір – це домовле- ність двох або більше сторін, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Застосовуючи це визначення можна сказати, що господарський договір – це домовленість майново- го характеру між суб’єктами господарювання або між суб’єктами госпо- дарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, яка встановлює, змінює чи припиняє права та обов’язки сторін при здій- сненні господарської діяльності.

Згідно з ч. 4. ст. 179 ГК України при укладенні господарських дого- ворів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного воле- виявлення, коли сторони мають право на власний розсуд узгоджувати будь-які умови договору, які не суперечать законодавству.

Сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного

договору або на основі типового договору. Примірний договір рекомен-

дується органом управління суб’єктам господарювання при цьому сто-

рони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови чи до-

повнювати його зміст.

При укладенні договору на основі типового договору, затвердже-

ного Кабінетом Міністрів чи іншим органом державної влади, сторони

не можуть відступати від змісту типового договору, одначе мають право

конкретизувати його умови. Крім цього, сторони також можуть визнача-

ти свої права та обов’язки за договором на підставі договору приєднан-

ня, який пропонується однією зі сторін для інших можливих суб’єктів,

але ці суб’єкти при вступі до договору не мають права наполягати на змі-

ні його змісту. Згідно з ч. 1 ст. 634 ГК договором приєднання є договір,

умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стан-

дартних формах, і який може бути укладений тільки шляхом приєднан-

ня іншої сторони до договору, який пропонується в цілому.

Зобов’язання суб’єктів господарювання, які забезпечують суб’єктів

господарювання і негосподарюючих суб’єктів – юридичних осіб елек-

троенергією, зв’язком, послугами різних видів транспорту, а у випадках,

передбачених  законодавством,  також  інших  суб’єктів  господарюван-

ня належать до числа публічних зобов’язань, а господарські договори,

які укладаються в зазначених сферах, є публічними договорами. Такий

суб’єкт господарювання не може відмовитись від укладання публічного

договору за наявності у нього можливості надати споживачу відповідні

послуги, товари або виконати певні роботи.

Господарські договори укладаються за правилами, які встановлені

Цивільним Кодексом, з урахуванням особливостей, передбачених Гос-

подарським Кодексом, та іншими нормативно-правовими актами щодо

окремих видів договорів.

19.6. істотні умови господарського договору

Умови договору, які визначені угодою сторін договору і які направ- лені на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, а також умови, які приймаються сторонами як обов’язкові відповідно до законодавства становлять зміст господарського договору.

Господарський договір вважається укладеним у випадку, коли між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнута згода щодо всіх його істотних умов.

Істотними умовами, згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України, вважаються такі умови які необхідні і достатні для укладення договору, або умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Для того, щоб договір вважався укладеним необхідно узгодити всі його істотні умови.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК сторони господарського договору при його укладенні повинні узгодити предмет, ціну та строк дії догово- ру. Законодавством ці умови визначені як істотні і без досягнення уго- ди за цими умовами договір не може бути укладений. Без визначен- ня того, що є предметом договору, неможливо укласти договір. Умови про предмет повинні визначати найменування (номенклатуру, асорти- мент), кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги щодо їх якос- ті. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються обов’язковими для сторін нормативними документами, а якщо вони відсутні – в дого- вірному порядку.

Ціна в господарському договорі встановлюється за домовленіс- тю сторін. У випадках, встановлених законодавством, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлені або регулюються уповноважени- ми органами державної влади або органами місцевого самоврядуван- ня. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, які встановлені договором або законом, але зміна ціни в до- говорі після його виконання не допускається. За згодою сторін в госпо- дарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості чи виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Якщо ціна буде визнана такою, яка порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодав- ства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Під строком дії господарського договору слід розуміти час, протягом якого існують господарські зобов’язання сторін, які виникли на підставі цього договору. На зобов’язання, які виникли у сторін до укладення ними господарського договору не поширюються умови укладення договору в тому випадку, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення умов договору, яке мало місце під час дії договору.

19.7. Види господарських договорів

Господарські договори можна класифікувати за декількома крите- ріями.

За суб’єктами договори бувають:

– двосторонні. Наприклад, договір поставки продукції (сторонами

в цьому договорі є постачальник і покупець);

– багатосторонні. Наприклад, договір перевезення вантажів (сто- ронами в цьому договорі є перевізник, вантажовідправник і вантажо- одержувач).

За юридичною підставою укладання договори бувають:

– договори, які укладаються на підставі державних замовлень і

зміст яких повинен відповідати цим замовленням. Вони визначаються

і регулюються як державні контракти. Це – поставка товарів, виконання

робіт тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і

замовниками у цих договорах є державні органи;

– договори, які укладаються на основі вільного волевиявлення сто-

рін, яке юридично виражене в істотних умовах договорів.

За способом виникнення договори бувають: формальні, реальні та

консенсуальні. Для укладення формального договору необхідне узгод-

ження волевиявлення сторін та вираження волі у певній, визначеній за-

коном формі. Для укладання реального господарського договору необ-

хідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі – об’єкта до-

говору. Консенсуальні договори виникають у момент реальних намірів

сторін, які недвозначно виражені словами або конклюдентними діями.

Вони повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту договори бувають:

– договори приєднання. Це такі договори, в яких одна сторона на-

перед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або ін-

ших стандартних формах. Іншій стороні залишається або прийняти їх в

цілому або не вступати в договір, запропонувати свої умови інша сторо-

на не може;

– договори, зміст яких сторони визначають під час їх укладання. За

змістом істотних умов договори поділяються на прості та складні. Про-

сті господарські договори містять у собі майнові елементи лише одного

виду договору, наприклад поставки. Складні господарські договори по-

єднують майнові елементи двох і більше договорів.

За регулятивними функціями договори бувають:

– попередні, що визначають умови, на яких сторони зобов’язуються

у певний строк (не пізніше одного року з моменту укладання поперед-

нього договору) укласти основний договір;

– основні договори;

– генеральні господарські договори, які укладаються на весь пе-

ріод діяльності, яка регулюється. Цей договір визначає істотні умови

співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення діяльності.

– поточні господарські договори, вони укладаються на підставі ге-

нерального договору і розраховані на певні (короткі) проміжки часу.

питання для самостійного вивчення

1. Господарські зобов’язання, що не обов’язкові для виконання.

2. Особливості договорів про спільну діяльність без створення юри-

дичної особи.

3. Відмінності договорів публічних та договорів приєднання за ма-

теріалами судової практики ВСУ та ВГСУ.

4. Інтелектуальна власність як об’єкт господарського договору.

5. Особливості неукладеності та недійсності господарських догово-

рів за матеріалами судової практики ВСУ та ВГСУ.

тести для поточного контролю

19.1. Господарські договори за суб’єктами бувають:

– двосторонні та багатосторонні;

– односторонні та багатосторонні;

– односторонні, двосторонні та багатосторонні.

19.2. Відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності, – це:

– господарсько-виробничі відносини;

– організаційно-господарські відносини;

– внутрішньогосподарські відносини;

– зовнішньогосподарські відносини.

19.3. Відносини, що складаються між суб’єктами господарюван- ня та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю, – це:

– господарсько-виробничі відносини;

– організаційно-господарські відносини;

– внутрішньогосподарські відносини;

– зовнішньогосподарські відносини.

19.4. Відносини, що складаються між структурними підрозділа- ми суб’єктів господарювання та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами, – це:

– внутрішньо-господарські відносини;

– організаційно-господарські відносини;

– господарсько-виробничі відносини.

19.5. За способом виникнення договори бувають:

– формальні, реальні та консенсуальні;

– реальні та консенсуальні;

– формальні та консенсуальні.