18.3. оцінка ризику і диверсификація

Диверсифікація являє собою один з найбільш ефективних шляхів нейтралізації фінансових ризиків. Диверсифікація дозво­ляє знижувати окремі види фінансових ризиків: кредитний, де­позитний, інвестиційний, валютний. На рис. 18.4 подано такі фор­ми диверсифікації:

Диверсифікація фінансової діяльності підприємства

Диверсифікація програм реальних інвестицій, здійснюваних підприємством

Диверсифікація портфеля цінних паперів підприємства

диверсифікація фінансової діяльності підприємства, яка передбачає використання альтернативних можливостей одер­жання доходу від різних фінансових операцій, безпосередньо не пов'язаних одна з одною. Якщо в результаті непередбачених подій одна з фінансових операцій виявиться збитковою, інші операції будуть приносити прибуток;

диверсифікація портфеля цінних паперів, яка дозволяє знижувати інвестиційні ризики, не зменшуючи при цьому рівень доходності інвестиційного портфеля;

диверсифікація програми реального інвестування. В частині формування реального інвестиційного портфеля підприємства ре­комендується віддавати перевагу програмам реалізації декількох проектів відносно невеликої капіталомісткості перед програмами, які складаються з одного великого інвестиційного проекту;

диверсифікація покупців продукції (робіт, послуг) підприєм­ства, спрямована на зниження кредитного ризику, що виникає при комерційному кредитуванні;

диверсифікація депозитних вкладів підприємства, яка пе­редбачає розміщення великих сум тимчасово вільних грошових коштів з метою одержання прибутку в декількох банках. Умови розміщення грошових активів у різних банках істотно не відрізня­ються, тому при диверсифікації депозитних вкладів знижується рівень депозитного ризику, але рівень доходності депозитного портфеля при цьому не знижується;

диверсифікація валютної корзини підприємства, яка пе­редбачає вибір кількох видів валют у процесі здійснення підприєм­ством зовнішньоекономічних операцій, що дає можливість мінімізувати валютні ризики;

диверсифікація фінансового ринку, яка передбачає орга­нізацію роботи одночасно у декількох сегментах фінансового рин­ку. Невдача в одному з них може бути компенсована успіхами в інших.

Залежно від джерел ризики можна класифікувати як діло­вий і фінансовий. Знання джерел ризику допомагає менедже­рам та акціонерам підприємства визначити його ринкову вартість.

Діловий, або операційний, ризик (operating risk) пов'язаний з розмахом коливань чистого доходу і руху коштів, які супровод­жують різні стратегії комерційної діяльності підприємства. Саме коливання доходу і становлять сутність ділового ризику. Причи­нами ділового ризику для акціонерів виступають невизначеність товарних і сировинних ринків, виробнича або комерційна діяльність підприємства.

Якщо єдиним джерелом фінансування підприємства є акціо­нерний капітал, то коливання доходів на інвестиції, прибутку на акцію (earnings per share - EPS) і норми доходності власного ка­піталу (return on equity - ROE) можуть бути використані для виз­начення ділового ризику.

При вивченні моделі оцінки доходності основних активів (capital asset pricing model - CAPM) необхідно враховувати ос­новні параметри інвесторів та фондового ринку:

Інвестори намагаються уникнути ризику.

Модель розраховано на конкретний період, оскільки при­пускається, що інвестори намагаються максимізувати прибуток на кінець кожного періоду.

Поле ефективності для всіх інвенсторів одне, у них одна­кове уявлення про доходність та ризикованість активів.

Портфелі та цінні папери мають середню доходність і од­накове середньоквадратичне відхилення доходності.

Існують безризикові активи з доходністю Rf. За цією став­кою вони доступні кожному інвесторові.

Усі активи продаються на ринку. Обсяг кожного активу обмежений.

Модель оцінки доходності з урахуванням названих пара­метрів така:

E(R;) = Rf + Д [E(Rm) - Rf ]1, (182) де E(R.) - очікувана доходність активу /';

Rf - доходність безризикового активу;

Д - показник систематичного ризику («бета») для активу /;

E(Rm) - очікувана доходність ринкового портфеля. Це рівняння дає можливість припустити, що систематичний ризик щодо активу (Д) є єдиним достовірним показником ризику як для окремих активів, так і для портфелів. На рис. 18.5 зобра­жено взаємозв'язок ризику й доходності для моделі оцінки. Цей графік називають прямою ринку цінних паперів (security market line - SML).

14енг Ф.Ди, Джозеф И. Финнерти. Финансы корпораций: теория, ме­тоды и практика: Пер. с англ. - М.: ИНФРА-М, 2000. - XVII. - С. 175.

Доходність (R) f

Підприємства-інвестори, які прагнуть до максимізації при­бутку, будуть обирати такі можливості, які розташовані на прямій ринку капіталів, і тільки частину їхнього портфеля становитимуть активи із сукупного ринкового портфеля ризикованих активів.

Модель оцінки доходності активів (САРМ) передбачає, що сукупний ринковий портфель ризикованих активів не має аль­тернативи. Тому для вимірювання ризику щодо будь-якого акти­ву використовується показник коваріації з ризиком сукупного ри-зикового портфеля. Спочатку для цього визначається коефіцієнт «бета» за такою формулою:

_ cov(R/,Rm) _

r/,m<J/a'm _ r/,ma/    (18 3)

/       var(Rm)  &m      am '

де a - середньоквадратичне відхилення доходності активу /;

am - середньоквадратичне відхилення ринкової ставки доход-ності;

r.m - коефіцієнт кореляції R. і Rm. Якщо r.m = 1, тоді рівняння (18.1) зводиться до такого виду:

E(R/) _ Rf +—[E(Rm) - Rf ]. (18.4)

При цьому вважається, що перед нами ефективний порт­фель, а якщо це окремий актив, то він має однакове співвідно­шення доходності і ризику, як і ринок в цілому.

Отже, модель прямої ринку капіталів можна виразити такою формулою:

E(Rp) _ Rf [E(Rm) - Rf ]—, (18.5)

де Rm - доходність ринкового портфеля Мр;

Rp - доходність портфеля, який включає безризикові активи та портфель Мр;

a і am - середньоквадратичне відхилення портфеля і ринку;

E - оператор, що означає очікування. Безризикові активи дають доходність Rf, ринковий портфель -середню доходність Rm і ризик am, портфель Р - середню до­ходність Rp і ризик — Різницю між Rm і Rf називають ринковою премією за ризик (market risk premium).

Фінансовим називається ризик можливого непогашення за­боргованості, внаслідок чого підприємство може виявитися бан­

крутом. Фінансовий важіль (financial leverage) збільшує прибутки та збитки, одержувані за допомогою кредитів. Отже, існує взає­мозв'язок фінансового ризику та фінансового важеля. Сила фінансового важеля визначається часткою короткострокових і довгострокових боргів у структурі капіталу підприємства. Співвідношення власних і позикових коштів є одним з показників фінансового ризику. На рис. 18.6 показано співвідношення су­купного ризику та фінансового важеля.

З графіка випливає, що лінія АВ, яка показує величину діло­вого ризику, не пов'язана з фінансовим важелем. Лінія АС, на­впаки, свідчить про наявність прямої залежності між фінансо­вим ризиком і фінансовим важелем. Сума ділового і фінансово­го ризиків являє собою сукупний ризик підприємства.

В умовах ринкової економіки необхідно враховувати і полі­тичний ризик (political risk), пов'язаний з політичним кліматом та умовами ведення господарства. Особливо це стосується підприємств, залучених до міжнародного бізнесу. Цей вид ризи­ку входить до ділового ризику, який є компонентом сукупного ризику.

Питання для самоконтролю

Дайте поняття «диверсифікації».

Охарактеризуйте основні форми диверсифікації.

Які основні параметри необхідно враховувати при вив­ченні моделі оцінки прибутковості основних активів (САМР)?

Опишіть формулу моделі прямої ринку капіталів.