1.4. правове, податкове і фінансове середовище

бізнесу

В умовах ринкової економіки фінансовий менеджер стає од­нією з ключових фігур на підприємстві. Форма організації бізне­су, обрана керівництвом підприємства, є одним з аспектів сере­довища, в якому йому доводиться функціонувати. Організація фінансових потоків і управління ними залежать від багатьох чин­ників: типу бізнесу; розміру підприємства, його організаційних структур управління та ін. Чинним законодавством в Україні пе­редбачено створення різних типів господарюючих суб'єктів, орга­нізаційно-правова форма яких істотно впливає на принципи уп­равління фінансами.

На початок 2004 р. в економіці України діяло 981054 різних господарюючих суб'єктів1 (на 01.10.1997 р. - 615686). При цьому

Статистичний щорічник України за 2003 рік: Держкомстат України. -К.: - 2004. - С.82.

істотно змінилася їхня структура за формами власності. Якщо в середині 80-х р. XX ст. частка державних підприємств складала біля 90\%, то вже до початку 2000 р. частка підприємств держав­ної форми власності в загальній кількості господарюючих суб'єктів знизилася до 13,5\%. У цілому структура цих суб'єктів і динаміка її змін за останні роки за формами власності характеризується даними, поданими в табл. 1.1.

Відповідно до табл. 1.1, у структурі господарюючих суб'єктів лідирує приватна власність, що свідчить про докорінну зміну пра­вових форм організації бізнесу і, відповідно, економічного ладу суспільства.

Суб'єктами цивільних правових відносин є фізичні особи (гро­мадяни) і юридичні особи. Відповідно до Цивільного кодексу юри­дичною особою визнається організація, що пройшла державну реєстрацію, має у власності, господарському веденні або опера­тивному управління відособлене майно і відповідає за своїми зо­бов'язаннями цим майном. Юридичними особами можуть бути як комерційні, так і некомерційні підприємства. Фінансові відносини цих груп господарюючих суб'єктів мають свою специфіку, пов'яза­ну з формою організації бізнесу, формуванням доходів і витрат, володіння майном, виконанням зобов'язань, оподаткуванням.

1.4.1. Правове середовище бізнесу Комерційні підприємства створюються з метою одержан­ня прибутку. Вони можуть здійснювати свою діяльність у формі господарських товариств і спілок, виробничих кооперативів, дер­жавних і муніципальних підприємств.

Основним джерелом фінансових ресурсів комерційних підприємств є вартість реалізованої продукції (робіт, послуг), різні частини якої в процесі розподілу виторгу набувають форми гро­шових доходів і накопичень.

Фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок прибутку (від основної та інших видів діяльності) та амортиза­ційних відрахувань. Разом з ними джерелами фінансових ресурсів є: виручка від реалізації вибулого майна; стійкі пасиви; різні цільові надходження. Значні фінансові ресурси на знову ство­рюваних і реконструйованих підприємствах можуть бути мобілі­зовані на фінансовому ринку.

Некомерційні організації створюються не з метою одер­жання прибутку і можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише для досягнення цілей, заради яких вони створені. Вони можуть створюватися у формі: споживчих кооперативів; гро­мадських і релігійних організацій (об'єднань); благодійних та інших фондів. їхні фінансові взаємозв'язки відрізняються специфікою, обумовленою способом організації і характером діяльності самих організацій. Громадський характер діяльності виключає мож­ливість використання власності некомерційних організацій для одержання їхніми членами індивідуальних прибутків. Фінансові ресурси, що формуються, направляються на покриття витрат, обу­мовлених статутом організації, і дозволяють регулювати процес розробки і реалізації управлінських рішень, які приймаються у фінансовій діяльності підприємства.

Головним інструментом регулювання відтворювальних про­порцій в економіці є фінанси підприємств. За допомогою їх відбу­вається регулювання відтворювальної структури виробленого продукту; забезпечується фінансування потреб розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношен­ня між коштами, що спрямовуються на споживання і накопичен­ня; здійснюється вплив на трудові ресурси.

Для регулювання галузевих пропорцій в умовах ринкової економіки використовуються фінанси підприємств і державний бюджет. Підприємства шукають на фінансовому ринку зони найбільш вигідного використання фінансових ресурсів, що є в їхньому розпорядженні: інвестують свої кошти в нерухомість, купують акції інших підприємств, дають їх у борг банкам і дер­жаві і т. ін. У міру поглиблення ринкових відносин роль ринкового механізму господарювання в регулюванні фінансової діяльності підприємств буде зростати.

Різноманітність організаційно-правових форм відображено на рис. 1.3.

Більш широкі управлінські можливості мають фінансові служ­би господарських товариств, до яких належать повні това­риства і товариства на довірі (командитні товариства), а також господарські товариства. До них входять відкриті і закриті акціо­нерні товариства і товариства з обмеженою і додатковою відпо­відальністю. Ці організаційні форми підприємництва відповіда­ють світовій практиці і в основному ринковим умовам ведення господарства.

У господарських товариствах (повних товариствах і товари­ствах на вірі) учасниками можуть бути індивідуальні підприємці і (або) некомерційні організації. У господарських товариствах і в товариствах на вірі - громадяни і юридичні особи. При цьому господарське товариство може заснувати єдиний учасник, який у цьому випадку самостійно цілком формує його статутний капі­тал. Майно, створене за рахунок внесків учасників, а також його збільшення в процесі діяльності належить господарським това­риствам або товариствам на праві власності.

Законодавством передбачено створення господарських то­вариств у двох формах - повного товариства і товариства на вірі.

Повним признається товариство, учасники якого (повні то­вариші) відповідно до укладеного між ними договору займають­ся бізнесом від імені товариства і відповідають за його зобов'я­заннями приналежним їм майном. Особа може бути учасником тільки одного повного товариства. Управління діяльністю повно­го товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Вони солідарно несуть субсидіарну відповідальність своїм май­ном за обов'язками товариства.

Товариством на вірі є товариство, в якому разом з учасни­ками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями товариства своїм майном (повними товаришами), є один або декілька учасників-вкладників (командистів), що несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства (у межах сум внесених ними внесків), але

£

Основні організаційно-правові форми господарюючих суб'єктів

1

Комерційні організацій

Некомерційні організацій

Господарські товариства і спілки

Товариства

1.

Товариство з обмеженою відповідальністю

Об'єднання (товариства)

Повне товариство

Товариство на вірі (командитне товариство)

Товариство з додатковою відповідальністю

Акціонерне товариство

Державні або муніципальні підприємства

на праві оперативного управління (казенні під­приємства), якщо знахо­дяться в державній власності

Споживчі кооперативи (спілки, товариства)

Громадські та релігійні             організації   

Фонди, асоціації, спілки, установи

Селянське (фермерське)

^ Виробничий кооператив             (артіль)         

Індивідуальний підприємець (без створення юридичної особи

Рис. 1.3. Організаційно-правові форми бізнесу

не беруть участь у здійсненні товариством підприємницької діяль­ності. Вкладник має право одержувати частину прибутку товари­ства, що припадає на його частку в сукупному капіталі.

Господарські товариства створюються у формі акціонер­них товариств і товариств з обмеженою або додатковою відпо­відальністю.

Акціонерним товариством (АТ) є товариство, статутний ка­пітал якого поділений на певне число акцій. Учасники акціонер­ного товариства (акціонери) не відповідають за його зобов'язан­нями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості приналежних їм акцій. Акціонерне товариство може бути відкритим і закритим.

Відкритим акціонерним товариством є товариство, учас­ники якого можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів. Таке товариство вправі проводити відкриту підписку на акції, що випускаються ним, і їх вільний продаж на умовах, передбачених законодавством.

Закрите акціонерне товариство - це товариство, акції якого розповсюджуються тільки серед його фундаторів. Таке товари­ство не вправі проводити відкриту підписку на акції, що ним ви­пускаються. Акціонери закритого акціонерного товариства мають переважне право придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або декількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки учасників у розмірах, визначених ус­тановчими документами. Учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, пов'язаних з діяль­ністю товариства, у межах вартості внесених ними внесків.

Товариством з додатковою відповідальністю називається засноване одним або декількома особами товариство, статут­ний капітал якого поділений на частки учасників у розмірах, виз­начених установчими документами. Учасники такого товариства солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'я­заннями своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості внесків, обумовленому установчими документами товариства. При банкрутстві одного з учасників його відпові­дальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між інши­ми учасниками пропорційно їхнім внескам.

У системі комерційних підприємств самостійну нішу зай­мають виробничі кооперативи.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання гро­мадян (на основі членства) для спільної виробничої або іншої господарської діяльності (виробництво, переробка, збут промис­лової, сільськогосподарської та іншої продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг), зас­нованої на їхній особистій трудовій або іншій участі, об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Майно, що знаходить­ся у власності кооперативу, поділяється на паї його членів відпо­відно до статуту. Статутом кооперативу може бути встановлено, що певна частина майна становить неподільні фонди, викорис­товувані на статутні цілі. Прибуток розподіляється між його чле­нами відповідно до їхньої трудової участі. Вищим органом уп­равління кооперативом є загальні збори його членів.

Розглянемо основні форми некомерційних організацій.

Споживчим кооперативом називається добровільне об'єд­нання громадян і юридичних осіб на основі членства з метою задоволення матеріальних і інших потреб учасників, здійснюва­не шляхом об'єднання його членами майнових пайових внесків. Доходи, отримані споживчим кооперативом від підприємницької діяльності, здійснюваної кооперативом відповідно до статуту, роз­поділяються між його членами. Члени кооперативу солідарно не­суть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями і у невнесеній частині додаткового внеску кожного з членів.

Громадськими і релігійними організаціями (об'єднаннями) стають добровільні об'єднання громадян, що об'єднуються на основі спільності, для задоволення духовних або інших немате­ріальних потреб, у встановленому законодавством порядку інте­ресів. Учасники (члени) громадських і релігійних організацій не зберігають права на передане ними цим організаціям у власність майно, у тому числі членські внески. Вони не відповідають за зобов'язаннями громадських і релігійних організацій, в яких бе­руть участь як їхні члени.

Фондом є некомерційна організація, що не має членства, заснована громадянами і / або юридичними особами на підставі добровільних майнових внесків, що переслідують соціальні, бла­гочинні, культурні, освітні або інші суспільно корисні цілі. Майно, передане фонду його засновниками, є власністю фонду. Заснов­ники не відповідають за зобов'язаннях створеного ними фонду, а фонд не відповідає за зобов'язаннями своїх засновників.

Установа - це організація, створена власником для здійснен­ня управлінських, соціально-культурних або інших функцій неко-мерційного характеру і фінансується ним повністю або частко­во. Установа відповідає за своїми зобов'язаннями коштами, що знаходяться в її розпорядженні. За браком коштів субсидіарну відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна.

Комерційні організації з метою координації їхньої підприєм­ницької діяльності, а також представлення і захисту майнових інтересів можуть за договором створювати об'єднання у формі асоціацій або спілок, що є некомерційними організаціями. Якщо за рішенням учасників на асоціацію (спілку) покладається веден­ня підприємницької діяльності, вона перетворюється в госпо­дарське товариство або об'єднання (товариство) чи утворює для здійснення такої діяльності господарське товариство (або бере участь у такому товаристві).

Розглянуті організаційні форми підприємництва мають ряд переваг і недоліків з погляду управління фінансами. Наприклад, для громадянина-підприємця достоїнство цієї форми полягає в простоті прийняття рішень. Проте істотно збільшується ризик, тому що підприємець несе персональну відповідальність усім своїм майном за всіма своїми зобов'язаннями. Тут також знижу­ються і можливості маневреності капіталом, залучення кредиту. Господарські товариства і, зокрема, товариства на вірі, хоча і мають ряд податкових переваг, але також несуть підвищені ри­зики, пов'язані з їхньою, по суті, необмеженою відповідальністю, і потребують особливих довірчих відносин між партнерами, що для України поки не характерно.

В умовах України найбільшого поширення набула форма господарського товариства, утвореного у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. Кількість учасників цих товариств хоч і обмежена (до 50), проте це вже викликає необхідність прий­няття колективних рішень, тобто всіма учасниками, практично у всіх питаннях при виробленні фінансової політики і проведенні фінансових операцій. Проте зниження індивідуального ризику за рахунок обмеження відповідальності кожного учасника тільки величиною його внеску (паю) у статутному капіталі робить цю форму дуже привабливою і поширеною. Вона дозволяє прийма­ти найрізноманітніші фінансові рішення, пов'язані з рухом капі­талу, майна, використанням прибутку тощо.

Найбільш складну форму фінансових відносин мають АТ, діяльність яких регламентована Законом України «Про госпо­дарські товариства» від 19.09.91 р. № 1576-12. Незважаючи на певні недоліки цього закону (у даний час до нього готуються істотні зміни, спрямовані насамперед на захист прав акціонерів), ця форма підприємництва найбільшою мірою відповідає мож­ливостям швидкої акумуляції додаткових коштів для нарощуван­ня власного капіталу шляхом емісії акцій, а також залучення вільних кошт інвесторів на фондовому ринку на основі облігацій­них позик.

Управління фінансовою діяльністю відкритого АТ істотно ускладнюється. Так, дещо «гальмується» прийняття стратегіч­них фінансових рішень, наприклад, таких як збільшення власно­го капіталу, виплата річних дивідендів і ряду інших, що можуть бути прийняті тільки на загальних зборах акціонерів. Водночас зростають значення і роль фінансових аналітиків у роботі фінан­сових служб, пов'язаних з розміщенням на ринку цінних паперів акцій і облігацій АТ, підтримкою їх котирувань, відслідковуван­ням структури їх розміщення серед інвесторів з тим, щоб не до­пустити втрати контролю основних власників.

Виникають додаткові завдання, пов'язані з підтримкою оп­тимальної структури капіталу і його ціни, оскільки основна мета функціонування АТ в умовах відкритого розміщення акцій -збільшення «ціни підприємства» або доходності на одну акцію.

Підвищена складність управління АТ викликала появу по­рівняно нових напрямків фінансової науки - «Фінанси корпо­рацій» і «Фінансовий менеджмент», в яких більш детально вик­ладаються основні положення управління фінансами в склад­них господарських структурах - корпораціях.

1.4.2. Податкове середовище бізнесу

Прямий або непрямий вплив на більшість рішень у сфері бізнесу роблять податки, що являють собою обов'язкові платежі, які стягуються державою (центральними і місцевими органами влади) з юридичних і фізичних осіб у державний або місцеві бюд­жети.

Податки є специфічною формою економічних відносин з гос­подарюючими суб'єктами, різними групами населення і кожним членом товариства. Ці відносини виникають у зв'язку з перероз­поділом частини вартості національного доходу й створенням централізованого державного фонду фінансових ресурсів. Заз­начені відносини нерівноправні, односторонні. У них держава є головною дійовою особою, а платники податків - пасивними ви­конавцями. Стягнення податків здійснюється державою при на­явності відповідного податкового законодавства, тобто у формі правових відносин.

Сутність податків найбільш повно виявляється в їхніх функ­ціях: розподільчій і контрольній.

За допомогою розподільчої функції здійснюється формуван­ня доходної частини державного бюджету, а потім напрямок цих прибутків на фінансування різних заходів, пов'язаних з реорга­нізацією державою своїх функцій (організаційно-господарської, соціальної, оборонної та ін.). У процесі здійснення цієї функції реалізується стимулюючий або стримуючий (дестимулюючий) вплив на виробничу і невиробничу сферу суспільства.

За допомогою контрольної функції оцінюється ефективність платежів і податкового режиму в цілому, виявляється необхідність внесення змін у податкову і бюджетну політику. Таким чином, обидві функції податків знаходяться в тісному взаємозв'язку і єдності. У кінцевому рахунку вони визначають ефективність по­даткових відносин.

У даний час податки класифікуються за багатьма ознаками:

- за методом встановлення податки поділяються на прямі і непрямі. Прямі податки - це податки на окремі об'єкти майна (земля, природні ресурси та ін.) або на прибутки окремих осіб (фізичних і юридичних), що зменшують суму доходів платника. До непрямих податків належать платежі, що включаються в ціну товару і збільшують її розміри, а в остаточному підсумку - змен­шують доходи платників. Вони виражають насамперед фіскальні інтереси держави (податок на додану вартість, акцизи, мита тощо);

залежно від органів влади, у розпорядження яких надхо­дять податки - розрізняють загальнодержавні і місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки і збори, що мають в основному фіскальне значення та надходять до бюдже­ту центрального уряду. Загальнодержавні податки (це насампе­ред податок на додану вартість і акцизи) можуть використовува­тися і для збалансування місцевих бюджетів у вигляді відраху­вань. У цьому випадку вони зараховуються до регулюючих при­бутків. До місцевих податків належать податки і збори, встанов­лювані рішеннями місцевих органів влади і зараховані до місце­вих бюджетів;

залежно від виду платників податки поділяються на по­датки з господарюючих суб'єктів (підприємств, організацій) і по­датки з фізичних осіб. Якщо врахувати структуру податків, що надходять у доход бюджету України, то на частку податків пер­шої групи платників у 1997-2000 рр. припадало 87\%, а на частку податків з фізичних осіб - майже 13\%.

У цьому розділі передбачено ознайомлення з деякими ос­новами оподатковування. Розуміння цього матеріалу допоможе читачу при вивченні наступних глав, коли будуть розглядатися конкретні фінансові рішення. Слід також пам'ятати, що податко­ве законодавство змінюється досить часто.

Усі перелічені вище платежі з господарюючих суб'єктів умов­но можна класифікувати на такі групи: податки, що включаються в ціну продукції; податки, що включаються в собівартість про­дукції; податки, що сплачуються з прибутку (доходу).

А. Податок на прибуток підприємств

Оподатковуваний прибуток підприємства можна визначи­ти шляхом вирахування з валового доходу (виручки) всіх допус­тимих витрат, у тому числі амортизаційних відрахувань. До цього оподатковуваного прибутку потім застосовується податкова ставка.

Податкова ставка - відсоток оподатковуваного прибутку, що має бути сплачений у вигляді податків. В Україні, за чинним за­конодавством, ставка податку на прибуток встановлена в розмірі 25\%. При визначенні суми податку, що підлягає внесенню в державний бюджет, із суми балансового прибутку вираховують­ся всі інші податки, що підприємство сплачує з прибутку (пода­ток на землю, податок на майно, податок з власників транспорт­них засобів).

Платники податку з прибутку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподаткування прибутку за звітний квартал, розраховану нарос­таючим результатом з початку звітного фінансового року. Пода­ток сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступно­го за звітним кварталом.

Порядок оподаткування прибутку підприємства законодав­чо стимулює економічні процеси, в яких зацікавлене суспільство і держава. Так, відповідно до Закону України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємства» в Україні звільняються від сплати податку з прибутку неприбуткові організації (благодійні, релігійні організації, пенсійні фонди та ін.).

Амортизація. Амортизація являє собою поступове пере­несення вартості основного капіталу на створювану продукцію протягом певного періоду часу з метою подання фінансової звітності. Амортизаційні відрахування, зазначені в податковій дек­ларації підприємства, розглядаються як статті його витрат. Та­ким чином, амортизація знижує величину оподатковуваного при­бутку.

За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються вит­рати:

на придбання основних фондів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на оплату праці робітників, зайнятих на виготовленні цих основних фондів;

на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модер­нізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Існує ряд альтернативних методів амортизації, у тому числі метод рівномірної амортизації і різні методи прискореної амор­тизації. Обрані методи амортизації можуть відрізнятися залеж­но від призначення: подання фінансової звітності або подання податкової звітності.

У результаті збільшення амортизаційних відрахувань зни­жується розмір оподатковуваного прибутку.

Відповідно до методів амортизації зі зменшуваною залиш­ковою вартістю загальна формула для визначення амортизацій­них відрахувань за будь-який період має такий вигляд:

А = СбН, (1.1) 100\%

де А - сума амортизаційних відрахувань, грн;

Сб - балансова вартість відповідної групи основних фондів на початок звітного періоду, грн;

Н - норма амортизаційних відрахувань за балансовою варті­стю кожної групи основних фондів, \%.

Відповідно до законодавства України норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду в таких розмірах1:

1Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.97 р., № 283/97-ВР // Баланс. - 2004. - № 32. - С. 51-55.

При використанні прискореного методу амортизації ко­ефіцієнт індексації основних фондів не використовується. Нор­ми прискореної амортизації встановлюються залежно від термі­ну експлуатації основних фондів:

На початку восьмого року залишкова вартість, що утвори­лася наприкінці сьомого року експлуатації, ділиться на термін дії, що залишається, щоб забезпечити рівномірну амортизацію.

Положення про прискорену амортизацію не поширюються на підприємства, ціни на які встановлюються державою.

Б. Податок на доходи фізичних осіб

Питання про податки, якими оподатковуються особисті при­бутки громадян, надзвичайно складне. Проте в даному випадку нас цікавлять головним чином податки, стягнуті з доходів осіб, отриманих ними від володіння тим або іншим бізнесом: власників, партнерів, учасників ЛТД і акціонерів. Будь-який доход, що вка­зується одноособовим власником, стає доходом власника і опо­датковується податком за ставками податку на доходи фізичних осіб.

Перед оподатковуванням прибутків фізичних осіб відрахо­вують пенсійні внески і всі види соціального страхування; для цього нарахована сума заробітної плати зменшується перед тим, як оподатковується.

Ставка податку з доходів фізичних осіб до 31 грудня 2006 р. складає 13\%, а вже з 1 січня 2007 р. вона зросте до 15\%. Крім того, передбачена 5-процентна ставка, за якою буде оподатко­

вуватися відсоток банківських вкладів і ощадних (депозитних) сертифікатів, а також деякі операції з нерухомістю і спадщи­ною. Оподатковування цих видів доходів введено тільки із січня 2005 р.

Заробітна пла­та, що підлягає) включенню в загальний

місячний оподаткову­ваний доход

Ставка податку може мати різний розмір, прямо визначений відповідними нормами закону (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Ставки податку, \%

            Вид доходу

Загальна ставка оподаткування

2004 І 2005~ 13 13

2006 І 2007" 13 15

Проте навіть у рамках будь-якої з перерахованих вище ка­тегорій рівні оподатковуваного прибутку звичайно збільшуються рік у рік, оскільки вони індексуються для врахування поправки на інфляцію.

1.4.3. Фінансове середовище бізнесу

Усі підприємства й організації тією чи іншою мірою діють у рамках певної фінансової системи, що складається з ряду інсти­тутів і ринків, які обслуговують підприємства, окремих осіб і дер­жаву. Коли підприємство інвестує тимчасово вільні кошти в лег-кореалізовувані цінні папери, воно безпосередньо виходить на фінансові ринки.

При цьому важлива така обставина - більшість підприємств використовує фінансові ринки для фінансування придбання не­обхідних їм активів. У кінцевому рахунку ринковий курс цінних паперів підприємства є найкращим показником його становища. Конкуренція підприємств на ринку продукції призводить до безу­пинної взаємодії їх з фінансовими ринками. З огляду на важ­ливість цього середовища для фінансового керівника, а також для приватної особи як споживача фінансових послуг, цей розділ присвячено дослідженню фінансової системи і постійно мінли­вого оточення, у рамках якого їм доводиться залучати капітал.

1.4.3.1. Призначення фінансових ринків

В економіці фінансові активи існують у зв'язку з тим, що за­ощадження різних приватних осіб, підприємств і держави за ча­сом не збігаються з їхніми інвестиціями в необхідні реальні акти­ви, якими є таке майно: будинки, споруди, устаткування, товар­но-матеріальні запаси, товари тривалого користування. Якби за­ощадження всіх господарюючих суб'єктів постійно дорівнювали придбаним ними реальним активам, то не виникало б питання про зовнішнє фінансування. Не було б фінансових активів і, відпо­відно, ринків грошей і капіталів. Кожна господарська одиниця була б у цьому випадку самодостатня. Поточні доходи слугували б джерелом поточних витрат і реальних інвестицій. Фінансові ак­тиви виникають лише тоді, коли інвестиції господарюючих суб'єктів у реальні активи перевищують їхні заощадження і вони фінансують різницю, що виникла, за рахунок позики або випуску акцій. При цьому інша господарська одиниця повинна бути гото­ва позичити гроші. Процентні ставки визначаються при взаємодії позичальників і кредиторів.

У цілому в економіці держави існують господарські одиниці з надлишком коштів (ті, в яких розмір заощаджень перевищує їхні інвестиції в реальні активи). Вони й надають кошти суб'єктам господарювання з нестачею грошей (тим, у кого величина інвес­тицій у реальні активи перевищує їхні заощадження). Цей обмін опосередковується відповідними інвестиційними інструментами: цінними паперами, що є фінансовими активами для їхніх влас­ників, і фінансовими зобов'язаннями - для їхніх емітентів.

Призначення фінансових ринків в економіці полягає в ефек­тивному розподілі заощаджень серед їхніх кінцевих користувачів.

1.4.3.2. Фінансові ринки

Фінансові ринки - це механізм безперебійного формування фінансових ресурсів, їх найбільш ефективне інвестування і цілес­прямоване використання. Рис. 1.4. ілюструє роль фінансових ринків і фінансових інститутів у переміщенні коштів із сектора заощаджень (господарських одиниць з надлишком грошей) у сек­тор інвестицій (господарських одиниць з нестачею грошей). Фінан­совий ринок являє собою особливу форму організації руху коштів у народному господарстві і функціонує як у вигляді ринку цінних паперів, так і у вигляді ринку позичкових капіталів.

Рис. 1.4. Механізм посередницької діяльності на фінансовому ринку

Фінансові посередники

Найважливішими інститутами, що сприяють нормальному функціонуванню потоків коштів, є вторинний ринок, фінансові посередники і фінансові брокери.

Об'єктивною передумовою функціонування фінансового ринку є розбіжність потреби у фінансових ресурсах у різних суб'єктів господарювання. Як правило, кошти є в наявності в одних власників, а інвестиційні потреби виникають в інших. Для акумулювання тимчасово вільних коштів і ефективного їх вико­ристання існує фінансовий ринок, функціональне призначення якого полягає в посередництві руху коштів від їхніх власників (збе-рігачів) до користувачів (інвесторам).

Ринок цінних паперів і позичкових капіталів. Фінансові ринки можна поділити на два класи: ринок цінних паперів і ринок позичкових капіталів. На ринку цінних паперів відбувається ку­півля і продаж короткострокових (початковий термін погашення -не більше одного року) державних і корпоративних боргових цінних паперів.

Використовувані на фінансовому ринку цінні папери за ха­рактером поділяються на боргові і пайові. Боргові цінні папери відрізняються звичайно твердо фіксованою процентною ставкою і зобов'язанням виплатити капітальну суму боргу на певну дату в майбутньому. Класичним видом цього цінного паперу є облігації. Пайові цінні папери являють собою частку їх власника (держате­ля) у реальній власності. Прикладом є акція, що засвідчує право її власника (акціонера) на одержання частини прибутку підприєм­ства у вигляді дивідендів і на частину майна, що залишається після ліквідації підприємства.

З іншого боку, на ринку капіталу проводяться операції з дов­гостроковими (початковий термін погашення - більше одного року) цінними паперами: облігаціями та акціями.

Первинний і вторинний ринки. Фінансові ринки можна підрозділити на первинні, пов'язані з випуском нових цінних па­перів, і вторинні, що здійснюють перепродаж цінних паперів. Пер­винний ринок - це ринок нових випусків цінних паперів. У цьо­му випадку кошти, одержані шляхом продажу нових цінних паперів, перетікають від їх початкових держателів до покупців реальних активів. На вторинному ринку купуються і продаються еміто­вані раніше цінні папери. Угоди з цих вже існуючих цінних па­перів не забезпечують приплив додаткових фондів для фінансу­вання капіталовкладень. Можливість перепродажу базується на тому, що початковий інвестор вільний у своєму праві володіти і розпоряджатися цінними паперами і може перепродати їх іншо­му інвестору. Таким чином, існування надійного вторинного рин­ку цінних паперів підвищує ефективність їх первинного ринку.

1.4.3.3. Фінансові посередники

Фінансові ринки відіграють найважливішу роль у відтворю-вальному процесі, забезпечуючи вільний рух фінансових ре­сурсів. За допомогою їх здійснюється збір коштів від внутрішніх і зовнішніх зберігачів і передача їх для інвестування підприєм­ствам, організаціям і органам державної влади. Потік коштів від зберігачів до інвесторів (покупцям реальних активів) може бути прямим. Проте якщо в економіці діють фінансові посередники, то він може виявитися й опосередкованим. До числа фінансо­вих посередників належать такі фінансові інститути: комерційні банки, різні ощадні установи, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії і взаємні фонди. Ці посередники знаходяться між кінцевими позичальниками і кредиторами, перетворюючи прямі вимоги на грошові ресурси в опосередковані. Фінансові по­середники купують прямі (або первинні) цінні папери і, у свою чергу, випускають для розміщення власні непрямі (або вторинні) цінні папери. Наприклад, прямий цінний папір, який купує пози-ковоощадна асоціація, являє собою заставну, а випущена нею непряма вимога є ощадним рахунком або депозитним сертифі­катом. Страхові компанії можуть купувати корпоративні облігації і випускати поліси страхування життя.

Фінансове посередництво являє собою двосторонній про­цес: надання держателями заощаджень своїх коштів фінансовим посередникам (замість безпосередньої купівлі акцій і облігацій) і надання фінансовими посередниками коштів кінцевим інвесто­рам. Діяльність фінансових посередників сприяє підвищенню ефективності ринків, знижує витрати і/або усуває труднощі, з яки­ми можуть стикатися споживачі фінансових послуг.

Депозитні установи. Комерційні банки - найважливіше джерело фінансових ресурсів для комерційної діяльності в ціло­му. Банки залучають безстрокові (вклади до запитання) і термі­нові (ощадні) внески від населення, підприємств і державних ус­танов і, у свою чергу, надають позички і займаються інвестицій­ною діяльністю. Крім виконання банківських функцій, комерційні банки впливають на суб'єктів господарювання через свої трас­тові відділи, що вкладають гроші в купівлю корпоративних об­лігацій і акцій.

Серед депозитарних установ виділяють позиковоощадні асо­ціації, взаємно ощадні банки і кредитні спілки. Ці установи пере­важно мають справу з приватними особами. Вони одержують їхні заощадження і надають позики на житлові і споживчі цілі.

Страхові компанії. Існує два типи страхових компаній: ком­панії, що спеціалізуються на особистому страхуванні, і компанії, що займаються майновим страхуванням. В обмін на періодичні платежі від тих, кого вони страхують, вони забезпечують їм на­дання виплат при виникненні відповідного нещасного випадку. За рахунок коштів, одержуваних як преміальні виплати, страхові компанії формують свої резерви, що разом з певною частиною їхнього капіталу інвестуються у фінансові активи.

Компанії, що займаються особистим страхуванням, забез­печують захист від збитку життю, здоров'ю, працездатності і доб­робуту громадян. В особистому страхуванні виділяються три підгалузі: страхування життя, страхування капіталу і страхуван­ня від нещасних випадків. Страхування життя має за мету забез­печення близьких у випадку смерті застрахованого і накопичен­ня певної суми у випадку його дожиття до певного віку. До стра­хування капіталу належать такі види, як страхування додаткової пенсії в недержавних пенсійних фондах, страхування до повно­ліття, до одруження. Метою такого страхування є створення ка­піталу для реалізації конкретних планів. Оскільки смертність знач­ної групи людей передбачити дуже нескладно, ці компанії мають можливість інвестувати свої кошти в довгострокові облігації. Ве­лике значення мають також іпотечні кредити, частина з яких на­дається фірмам.

Компанії, що спеціалізуються на страхуванні майна, забез­печують страхування на випадок пожежі, крадіжки, автомобіль­ної аварії і подібних нещасних випадків. Оскільки ці компанії спла­чують податки, вони інвестують значні кошти в муніципальні об­лігації, у корпоративні акції та облігації.

Інші фінансові посередники. Пенсійні фонди створюють­ся з метою забезпечення доходу приватним особам після їх ви­ходу на пенсію. Пенсійні фонди інвестують ці внески і/або пері­одично виплачують накопичену суму працівнику після його вихо­ду на пенсію, або забезпечують йому щорічну ренту. Внаслідок довгострокової природи своїх зобов'язань пенсійні фонди мають можливість вкладати зібрані кошти в довгострокові цінні папери. У результаті вони інвестують значні кошти в корпоративні акції й облігації.

Фінансові компанії надають споживчі позички з погашенням в розстрочку, позички приватним особам і позички підприємствам під забезпечення. Фінансові компанії залучають капітал шляхом випуску акцій, а також шляхом позики грошей (іноді на тривалий термін і частіше всього в комерційних банків). У свою чергу фінан­сові компанії можуть надавати кредити.

1.4.3.4. Фінансові брокери

Посередницькі функції між емітентами й інвесторами вико­нують спеціальні торгові контори - дилерські і брокерські фірми. Коли брокери зводять разом сторони, одна з яких потребує кош­ти, а інша має у своєму розпорядженні певні заощадження, вони безпосередньо не займаються кредитуванням, а діють як прості посередники. У західних країнах для цих цілей використовують­ся інвестиційні та іпотечні банки.

Інвестиційні банки є посередниками, що займаються про­дажем корпоративних акцій і облігацій. Якщо компанія приймає рішення про залучення додаткових коштів, інвестиційний банк частіше за все купує оптом весь випуск акцій, а потім продає їх інвесторам вроздріб. За ці послуги інвестиційні банки одержу­ють комісійні у вигляді різниці між сумою, одержаної від продажу цінних паперів покупцям, і сумою, що вони сплачують компанії-емітенту.

Іпотечні банки займаються купівлею і розміщенням іпотеч­них заставних, що потрапляють до них безпосередньо від при­ватних осіб і фірм, або від будівельних компаній і агентів з неру­хомості. Для цих заставних іпотечний банк відшукує інституціо-нальних та інших інвесторів. Вони звичайно обслуговують зас­тавні для кінцевих інвесторів. Це пов'язано з одержанням пла­тежів і вирішенням проблем, що стосуються несплати за борго­вими зобов'язаннями. За ці послуги іпотечні банки одержують комісійні.

Вторинний ринок. Вторинні фінансові ринки призначені для перерозподілу коштів, наявних у підприємств, між суб'єкта­ми господарювання відповідно до потреб розширеного відтво­рення та інших потреб суспільства. Завдяки фінансовим ринкам здійснюється перетікання капіталів між підприємствами і галу­зями, забезпечується фінансування придбаних виробничих, нау­ково-технічних і соціальних програм. Купівлі і продажі існуючих фінансових активів відбуваються на вторинному ринку. Угоди на цьому ринку не збільшують загальну суму випущених цінних па­перів. Проте наявність реального вторинного ринку підвищує ліквідність фінансових активів і, таким чином, сприяє функціону­ванню первинного ринку цінних паперів. У цьому співвідношенні організовані біржі є тими інститутами, що зводять разом покупців і продавців відповідних цінних паперів. Ціна на біржі визначаєть­ся шляхом взаємодії на біржі пропозиції і попиту. Незважаючи на те, що біржі значно поступаються за обсягом угод, що уклада­ються, позабіржовому обороту цінних паперів (на частку бірж при­падає приблизно 1/3 всього обороту), вони відіграють величезну роль у перерозподілі фінансових ресурсів та ефективному їх використанні.

Позабіржовий ринок цінних паперів слугує вторинним рин­ком для тих акцій і облігацій, що не пройшли лістинг на біржі, а також для певних цінних паперів, зареєстрованих на ринку. На ньому діють брокери і дилери, готові до купівлі і продажу цінних паперів за курсом, що утворюється. Більшість корпоративних облігацій і постійно зростаюча кількість акцій продається і купуєть­ся не на організованій біржі, а на позабіржовому ринку цінних паперів. Позабіржовий ринок цінних паперів став високоавтома-тизованим, учасники ринку пов'язані між собою телекомуніка­ційною мережею. Роботу цієї мережі, за допомогою котрої можна практично миттєво одержувати біржові котирування, забезпечує Служба автоматизованих котирувань національної асоціації ди­лерів з цінних паперів (National Association of Securities Dealers Automated Quotation Service) - NASDAQ. Багато компаній тепер намагаються торгувати своїми акціями на позабіржовому ринку цінних паперів, тому що вони впевнені в тому, що користування послугами позабіржового ринку цінних паперів забезпечить їм більш високий результат.

Функціонування фінансових ринків має величезне народно­господарське значення. Завдяки їм, по-перше, стає можливим інвестувати кошти у виробництво, що дозволяє збільшувати ви­робничі потужності країни, накопичувати ресурсний потенціал. По-друге, це полегшує розвиток підприємств і галузей, що забез­печують максимальний прибуток інвесторам. По-третє, перетікан­ня капіталів, здійснюване на фінансових ринках, сприяє приско­ренню науково-технічного прогресу, якнайшвидшому впровад­женню науково-технічних досягнень. Все це прискорює рух і підви­щую ефективність використання фінансових ресурсів.

Питання для самоконтролю

Визначте основні організаційно-правові форми господа­рюючих суб'єктів.

Дайте класифікацію і характеристику комерційних під­приємств.

Охарактеризуйте некомерційні організації.

Дайте характеристику податковому середовищу бізнесу.

Наведіть характеристику фінансового середовища бізнесу.