Фінансовий менеджмент - Навчальний посібник (Крамаренко П О., Чорна О. Є.)

14.4. дивідендна політика і можливості її вибору

Дивідендна політика істотним чином впливає на становище підприємства на ринку капіталу і пов'язана з розподілом прибут­ку в акціонерних товариствах. Дивіденди являють собою пла­тежі з прибутків компанії її' власникам, здійснювані або у формі готівкових коштів, або у формі акцій. Спрощену схему розподілу дивідендів за звітний період можна подати так: частина прибутку виплачується у формі дивідендів, решта реінвестується в акти­ви підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства.

Існує декілька видів дивідендів. Основні форми дивідендів, виплачувані у вигляді готівки, такі:

Регулярні дивіденди у формі готівки.

Додаткові дивіденди.

Спеціальні дивіденди.

Ліквідаційні дивіденди.

Найпоширеніший вид дивідендів - дивіденди, виплачувані у формі готівки. За кордоном, як правило, ці дивіденди виплачу­ються чотири рази в рік. Тобто менеджмент не вбачає нічого не­звичайного у виплаті дивідендів і не уявляє причин, через які така політика може бути змінена.

В окремих випадках компанії мають право сплачувати регу­лярні дивіденди у формі готівки і додаткові дивіденди у формі готівки. Назва «додатковідивіденди» свідчить про можливу ра­зову подію, що надалі може не повторитися. Спеціальний диві­денд свідчить про незвичайну і разову подію, що може не повто­ритися в майбутньому. Ліквідаційний дивіденд указує на те, що якась частина підприємства була ліквідована, тобто продана.

Рішення щодо виплати дивідендів цілком залежить від ради директорів компанії. Коли виплата дивідендів оголошена, то вони стають боргом компанії і анулювати їх буде нелегко. Виплата дивідендів акціонерам здійснюється в обумовлений день.

Дивіденди можуть виплачуватися з певною періодичністю, що регулюється національним законодавством. Для того, щоб установити, хто має право на дивіденди, призначається екс-ди-відендна дата (особи, що купили акції до цієї дати, мають право на дивіденди за минулий період; особи, що купили акції в цей день і пізніше, такого права не мають). Екс-дивідендна дата зви­чайно призначається за чотири ділових дні до моменту дивіден­дного перепису.

День оголошення дивіденду - день, коли рада директорів приймає рішення на користь виплати дивідендів. Дата перепису звичайно призначається за 2-4 тижні до дня виплати дивідендів.

День початку продажу акцій без дивіденду - такою є дата за чотири робочих дні до дати реєстрації, після чого акції прода­ються «без дивіденду».

День реєстрації - на підставі підготовлених списків зареє­строваних акціонерів провадиться розсилання чеків на безпосе­реднє одержання дивідендів.

День виплати - дивіденд може виплачуватися чеком, пла­тіжним дорученням або поштовим переказом. Виплата дивідендів здійснюється або підприємством, або банком-агентом.

Як правило, розмір дивіденду, виплачуваного у формі готів­ки, виражається в конкретних грошових одиницях у розрахунку на акцію (дивіденди в розрахунку на акцію). Дивіденд може та­кож позначатися процентним вираженням ринкової ціни (прибу­ток за дивідендом) або процентним вираженням чистого при­бутку або прибутку в розрахунку на акцію (виплата дивідендів).

Прийняття рішення про розмір дивідендів є непростим зав­данням. По-перше, в умовах ринку завжди є можливості для розширення виробничих потужностей або здійснення інвестицій­ної діяльності. По-друге, нестабільність виплати дивідендів або різка зміна їх величини призводить до зниження курсової вар­тості акцій.

Додатковим аргументом на користь стабільності дивіденд­ної політики є так званий «клієнтурний ефект» (clientele effect). Клієнтурний ефект - варіант, при якому акції залучають певну групу на підставі дивідендних прибутків і пов'язаних з цим подат­кових факторів. Аргумент клієнтурного ефекту свідчить про те, що різні групи інвесторів віддають перевагу різним рівням диві­дендних виплат. Коли підприємство обирає певну дивідендну по­літику, єдиним наслідком цього буде залучення тієї або іншої групи клієнтури.

Джерелом виплати дивідендів є чистий прибуток підприєм­ства за минулий рік. Як відомо, чистий прибуток поділяється на виплати дивідендів за привілейованими акціями (ППА) і прибуток, доступний власникам звичайних акцій (ПЗА).

Одним з основних аналітичних показників, що характеризу­ють дивідендну політику підприємства, є коефіцієнт «дивіденд­ний вихід», що являє собою відношення дивіденду за звичайни­ми акціями до прибутку, доступного власникам звичайних акцій (у розрахунку на одну акцію). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку передбачає незмінність зна­чення коефіцієнта виплати дивідендів:

кв = ПЖ = const. (14.14)

Якщо підприємство в поточному році працювало зі збитком, то дивіденди можуть не виплачуватися. Відмітною рисою такого підходу є цілком ймовірна значна варіація дивіденду за звичай­ними акціями, що, як правило, призводить до небажаних коли­вань ринкової ціни акції. Зниження виплачуваного дивіденду вик­ликає падіння курсу акцій.

Виплата дивідендів за залишковим принципом здійснюєть­ся у випадку, якщо компанія не хоче продавати нові партії акцій. Вона повинна покладатися на генерований всередині компанії акціонерний капітал для фінансування нових проектів з позитив­ною чистою поточною вартістю. Звідси очевидна така по­слідовність дій: складається оптимальний план капітальних вкла­день; визначається оптимальна структура джерел фінансуван­ня, у рамках якої виявляється розмір власного капіталу, необхід­ного для виконання плану; дивіденди виплачуються тільки у ви­падку, якщо залишився прибуток, незатребуваний для фінансу­вання інвестицій.

Ключовим моментом принципу залишкового дивіденду є той факт, що дивіденди виплачуються тільки після того, як вичерпа­но всі вигідні інвестиційні можливості.

Методика виплати дивідендів акціями полягає в тому, що за цією формою розрахунків акціонери одержують замість грошей додатковий пакет акцій. Дивіденд, виплачуваний у формі акцій, не є власне дивідендом, оскільки виплачується не у формі готів­ки. Ефект дивіденду у формі акцій - це збільшення кількості акцій, якими володіє кожний власник. Якщо в обігу є більше акцій, кож­на з них буде приносити менший доход.

На практиці багато підприємств здійснюють, по суті, комп­ромісну дивідендну політику, що базується на досягнення п'ятьох цілей:

Запобігання скороченню проектів з позитивною чистою поточною вартістю для виплати дивідендів.

Запобігання скороченню суми дивідендів.

Запобігання необхідності продавати акції.

Підтримка відношення боргу до акціонерного капіталу.

5.         Підтримка запланованого рівня дивідендних виплат. Фінансові менеджери, як правило, ставляться до дивідендів,

як до частини прибутку і вважають, що інвестори вправі одержа­ти справедливу частку доходу підприємства. Ця частка є довгос­троковим запланованим рівнем виплат і частиною прибутку, яку підприємство збирається при звичайних обставинах виплатити у формі дивідендів. У результаті, в тривалій перспективі збільшен­ня прибутку супроводжується зростанням дивідендів, але тільки з деяким відставанням.

Можна зводити до мінімуму труднощі, пов'язані з дивіденд­ною нестабільністю, шляхом створення двох видів дивідендів: регулярних і додаткових. Регулярні дивіденди, як правило, скла­дають відносно малу частину постійного прибутку таким чином, що підтримувати рівень їх виплат буде легко. Додаткові дивіден­ди утворюються тоді, коли збільшення прибутку розглядається як тимчасове явище.

Внаслідок того, що інвестори розглядають додатковий диві­денд як бонус, вони не надають достатнього значення його не­виплаті. На практиці виплату додаткових дивідендів здійснюють лише деякі компанії. Це пов'язано з тим, що закупівля раніше проданих акцій багато в чому означає те саме, але при цьому є певні переваги.

 

Питання для самоконтролю

Що являють собою дивіденди?

Наведіть основні форми дивідендів і дайте їхню характе­ристику.

У чому полягає клієнтурний ефект?

 

Дайте характеристику виплаті дивідендів за залишковим принципом.

Які цілі переслідує компромісна дивідендна політика?