11.3. традиційні методи короткострокового і середньострокового фінансування

Успішність повсякденної діяльності підприємства значною мірою визначається ефективністю управління короткострокови­ми активами і пасивами. Для фінансування поточної діяльності підприємство, крім власного капіталу, використовує короткостро­кові позикові джерела фінансування, у тому числі короткостро­кові кредити, кредиторську заборгованість тощо. Залучення підприємством цих джерел фінансування призводить до форму­вання поточних пасивів.

Завдання комплексного оперативного управління оборотни­ми активами і короткостроковими зобов'язаннями зводяться до такого:

моделювання величини оборотних активів і факторів, що її визначають;

визначення планової потреби в оборотних активах;

вибір стратегії фінансування оборотних активів підприєм­ства;

визначення політики комплексного оперативного управлін­ня оборотними активами і короткостроковими зобов'язаннями.

У процесі здійснення поточної фінансово-господарської діяльності підприємство закуповує сировину і матеріали, опла­чує транспортні та інші послуги, несе витрати на зберігання то­варно-матеріальних запасів, надає відстрочки за платежами по­купцям (клієнтам). Тому постійно виникає потреба в ліквідних коштах, тобто у власних оборотних коштах. Вони являють собою різницю між оборотними активами і короткостроковими зобов'я­заннями. Це вільні кошти, що знаходяться в обороті підприєм­ства.

Власні оборотні кошти часто називають чистим оборотним капіталом (ЧОК) або фінансово-експлуатаційними потребами підприємства (ФЕП). Для того, щоб підприємство не втратило свою платоспроможність, рекомендується їх мінімальна величина не нижче 10\% від загального обсягу оборотних активів.

Існує два варіанти визначення величини чистого оборотно­го капіталу1:

й варіант: ЧОк = Вк + ДЗ - НОА, (11.15)

й варіант: ЧОк = ОА - ко,   (11.16)

де Вк - власний капітал;

ДЗ - довгострокові зобов'язання;

НОА - необоротні активи;

ОА - оборотні активи;

1Бочаров В.В., Леонтьев В.Е. Корпоративные финансы. - СПб.: Пи­тер, 2002. - С. 399.

ко - короткострокові зобов'язання.

При від'ємному значенні чистого оборотного капіталу потре­бу підприємства в ліквідних коштах покривають за рахунок кре­диторської заборгованості або короткострокових банківських кре­дитів.

Поточні фінансові потреби обчислюють за формулою:

пфп = оа - гк - КЗ, (11.17) де ПФП - поточні фінансові потреби підприємства; ГК - грошові кошти; КЗ - кредиторська заборгованість. Поточні фінансові потреби роблять серйозний вплив на фінансовий стан підприємства, оскільки вони характеризують його потреби в короткостроковому банківському кредитуванні. Відносну величину ПФП розраховують за формулою:

пфпдід = пфп / опсрр, (11.18)

де ОПсрр - середньорічний обсяг продажів.

Підприємство зацікавлене у скороченні показників окремих елементів оборотних активів і збільшенні середнього строку по­гашення кредиторської заборгованості з метою зниження загаль­ного періоду оборотності оборотних активів. Це необхідно для того, щоб у підприємства не було дефіциту готівки. Бажано та­кож, щоб кредити у більшому обсязі перекривали дебіторську заборгованість.

У теорії фінансового менеджменту прийнято виділяти різні стратегії фінансування оборотних активів залежно від вибору джерел покриття варіюючої їх частини, тобто вибору відносної величини чистого оборотного капіталу. Вибір моделі стратегії фінансування зводиться до виділення відповідної частки капіта­лу, яка розглядається як джерело покриття оборотних активів.

Відомі чотири моделі поведінки: ідеальна, агресивна, кон­сервативна, компромісна.

Ідеальна модель побудована на підставі суті категорій «обо­ротні активи» і «короткострокові зобов'язання». Модель означає, що оборотні активи за величиною збігаються з короткострокови­ми пасивами, тобто ОА = КО і ЧОК = 0. У реальному житті така модель практично не зустрічається.

Агресивна модель означає, що довгостроковий капітал слу­гує джерелом покриття оборотних активів, тобто того їх мініму­му, який необхідний для проведення фінансово-господарської діяльності. Балансове рівняння моделі має такий вигляд:

ДЗ = НОА + ОАсч або КО = ОАвЧ, (11.19) де ОАсЧ - системна частина оборотних активів; ОАвЧ - варіююча частина оборотних активів. У цьому випадку ЧОК = ОАсЧ, а варіююча частина оборот­них активів у повному обсязі покривається короткостроковими пасивами.

Вважається, що з позиції ліквідності ця стратегія достатньо ризикована, тому що в поточній діяльності підприємства мінімаль­ним обсягом оборотних активів обмежитися неможливо. Існує високий ризик потенційних втрат разом з можливим значним об­сягом одержуваного прибутку.

Консервативна модель передбачає, що варіююча частина оборотних активів покривається довгостроковими пасивами. Відсутній ризик втрати ліквідності, тому що не залучається до кре­дитування кредиторська заборгованість. Чистий оборотний капі­тал дорівнює за величиною оборотним активам, тобто ЧОК = ОА. Ця стратегія передбачає встановлення довгострокових пасивів на такому рівні:

ДЗ = НОА + ОАСЧ + ОАВЧ або КО = 0. (11.20)

Вважається, що з позиції ліквідності консервативна страте­гія найменш ризикована. Однак при цьому прибуток підприєм­ства знаходиться на низькому рівні за рахунок збільшення вит­рат на підтримання надлишкових запасів оборотних коштів.

Компромісну модель розглядають як найбільш реальну, тому що в цьому разі необоротні активи, системна частина обо­ротних активів і приблизно половина варіюючої частини обо­ротних активів фінансується за рахунок довгострокових дже­рел. Тобто ЧОК = ОАСЧ + 0,5ОАВЧ. Така стратегія передбачає вста­новлення довгострокових пасивів на рівні, що задається таким рівнянням:

ДЗ = НОА + ОАСЧ + 0,5ОАВЧ або КО = 0,5ОАВЧ. (11.21)

Отже, ми розглянули загальну логіку управління джерела­ми фінансування поточної діяльності підприємства. Однак у прак­тичній діяльності фінансовому менеджеру необхідно враховува­ти, що: кредити потребують витрат у вигляді процентів; креди­торська заборгованість з деякою умовністю може бути названа безплатним джерелом фінансування.

Необгрунтоване зростання кредиторської заборгованості є негативним фактором для підприємства. Тому необхідно впро­ваджувати механізм реструктуризації і конвертації кредиторсь­кої заборгованості.

Реструктуризація кредиторської заборгованості передбачає надання підприємству відстрочок і розстрочок зі сплати боргів і може здійснюватися на основі угод з кредиторами або рішення арбітражного суду про визнання підприємства банкрутом.

Важливим фактором підвищення поточного фінансування підприємства є конвертація і капіталізація його кредиторської заборгованості, що передбачають передавання частини акцій підприємства у власність кредиторів.

Конвертація кредиторської заборгованості здійснюється шляхом додаткової емісії акцій підприємства. Величина емісії виз­начається сумою кредиторської заборгованості перед держав­ним і місцевим бюджетами, а також перед підприємствами па­ливно-енергетичного комплексу.

Перед здійсненням додаткової емісії акцій проводиться взає-мозалік зустрічних боргових зобов'язань. Кредиторам можуть бути запропоновані цінні папери дебіторів підприємства.

Заходи, що проводяться в рамках реструктуризації та кон­вертації кредиторської заборгованості, впливають на структуру капіталу підприємства. Ці зміни підвищують фінансову стійкість і платоспроможність за рахунок збільшення частки власного кап­італу в загальному обсязі фінансових ресурсів підприємства.

Питання для самоконтролю

Які джерела використовуються для фінансування поточ­ної діяльності підприємства?

Наведіть основні завдання комплексного оперативного управління оборотними активами и короткостроковими зобов'я­заннями підприємства?

Охарактеризуйте моделі стратегії фінансування підприєм­ства?

Що спричиняє конвертація і капіталізація кредиторської заборгованості підприємства?