Фінансовий менеджмент - Навчальний посібник (Крамаренко П О., Чорна О. Є.)

9.2. управління виробничими запасами

Підприємства, що працюють у сучасних умовах господарю­вання, завжди мають певні виробничі запаси. До них належать: сировина і матеріали, включаючи малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво і готова продукція, а також товари для перепродажу.

Управління виробничими запасами має величезне значен­ня як у технологічному, так і у фінансовому аспектах. Для фінан­сового менеджера більш важлива загальна сума коштів, відок­ремлених з обороту (іммобілізованих) і тих, що знаходяться в запасах протягом виробничого циклу. Без такої вимушеної іммо­білізації у фінансово-господарській діяльності не обійтися, тому цілком природне бажання мінімізувати втрати, що викликаються цим процесом.

Запаси сировини і матеріалів (raw materials inventory) за­безпечують підприємству гнучкість у політиці закупівель. Без цих запасів йому довелося б працювати, терміново закуповуючи все, що необхідно для підтримки графіка виробництва. Проте при цьому можуть виникати зайві запаси сировини і матеріалів. За­паси готової продукції (finished-goods inventory) дають підприєм­ству гнучкість у сфері виробництва і збуту продукції. Запаси не­завершеноїпродукції (inventory in transit) дають гнучкість у побу­дові виробничого графіка і створюють можливості для більш ефективного використання виробничих ресурсів.

Управління запасами охоплює питання кредитування запасів і оптимізації закупівель.

Кредитування запасів. Забезпеченням короткостроко­вих позик можуть служити дебіторська заборгованість і запа­си. Для забезпечення короткострокових позик можливі три варіанти використання запасів: застава всіх запасів з правом арешту; застава з довірчим управлінням; застава із зовнішнім управлінням.

Застава всіх запасів з правом арешту - у цьому випадку кредитор одержує право на всі запаси підприємства. Якщо воно не виконує зобов'язання за позицією, кредитор одержує право їх конфіскувати.

Застава з довірчим управлінням - кредитор одержує право на певні активи, тобто стає юридичним власником цих активів доти, поки позичка не погашена. У цьому випадку розпоряджен­ня заставленими активами залишається в руках боржника, який має можливість продати їх або використати для продовження виробничої діяльності.

Застава із зовнішнім управлінням. У даному випадку кре­дитор стає власником запасів, але право розпорядження ними переходить у треті руки. Ця третя сторона на заздалегідь визна­чених умовах відпускає їх боржнику для використання.

Таким чином, фінансовий менеджер повинен стежити за фінансовим циклом, що впливає на грошові потоки підприємства і визначає стан його фінансової стійкості і платоспроможності.

Фінансовий цикл - це час, протягом якого кошти підприєм­ства вкладені в створені запаси, незавершене виробництво, го­тову продукцію і дебіторську заборгованість з урахуванням часу обігу кредиторської заборгованості, оскільки вона компенсує ви­ділення коштів у дебіторську заборгованість. Визначити парамет­ри фінансового циклу в днях можна за формулою:

тФЦ = Тз +    - (9.3) де ТфЦ - час фінансового циклу; Тз - час обігу запасів;

Тдз - час обігу дебіторської заборгованості; Ткз - час обігу кредиторської заборгованості. У свою чергу:

т   _ ЗСР ■Д     т     _ ДЗСР ■Д     т    _ кЗСР ■Д           (9 4)

-з _   Сп   '   1ДЗ _—~ВР—'   -кз _—Сп—'

де ЗСР - середня величина матеріальних оборотних активів;

Д - кількість днів у періоді ( звичайно квартал - 90 днів або рік -365 днів);

ДЗСР - середній розмір дебіторської заборгованості, що сто­сується виробництва;

кЗ^ - середня величина кредиторської заборгованості, що сто­сується виробництва;

Сп - повна собівартість реалізованої продукції;

ВР - виручка від реалізації продукції. Таким чином, фінансовий цикл включає час перебування оборотних коштів у двох стадіях кругообігу - виробничій і товарній. Методи управління фінансовим циклом підприємства визнача­ються його фінансовим станом.

Головним і майже єдиним важелем управління фінансовим циклом у підприємств з нормальним фінансовим станом є кре­диторська заборгованість, що, як відомо, до того ж є джерелом оборотних коштів підприємства. За рахунок використання кре­диторської заборгованості підприємство при збільшенні потре­би в оборотних коштах:

використовує найдешевше джерело;

впливає на фінансовий цикл у бік його зменшення, при цьому прискорюється оборотність оборотних коштів.

Проте цей варіант рекомендується використовувати в таких випадках:

якщо частка кредиторської заборгованості як джерела обо­ротних коштів знаходиться в межах норми (20-25\%);

якщо збільшення кредиторської заборгованості буде не­великим (на 5-10\%).

У протилежному випадку порушується нормальна структу­ра джерел оборотних коштів, можуть виникнути фінансові труд­нощі, постраждає престиж підприємства перед банками, поста­чальниками та іншими клієнтами.

Підприємства, що мають нестійкий фінансовий стан і певні проблеми у фінансово-господарській діяльності повинні управ­ляти фінансовим циклом дещо в іншому порядку. Основними важелями впливу у такому випадку є час обігу запасів і дебіторсь­кої заборгованості. Кредиторську заборгованість рекомендуєть­ся використовувати лише в обмежених випадках. Зменшення ж кредиторської заборгованості здійснювати паралельно зі змен­шенням дебіторської.

Для підприємств із складним фінансовим станом не реко­мендується займатися фінансовим циклом доти, поки вони не вирішать проблему забезпечення підприємства необхідним роз­міром власних коштів.

Оптимізація постачання. Як відомо, розв'язання будь-якої оптимізаційної задачі передбачає ідентифікацію цільового кри­терію. У випадку із запасами таким критерієм є витрати, пов'я­зані з підтримкою запасів, і витрати, що укрупненно складають­ся з двох компонентів - на зберігання і витрати на закупівлю за­пасів. Очевидно, що із зростанням середнього розміру запасів збільшуються і витрати на зберігання. Тому збільшення активів підприємства, зокрема виробничих запасів, звичайно супровод­жується і зростанням витрат на підтримку відповідних джерел фінансування.

Розв'язання задачі оптимізації виробничих запасів здійснюєть­ся таким чином:

 

(9.5)

де С - витрати на зберігання одиниці запасів; в - обсяг запасів;

О - витрати на закупівлю одиниці запасів. 0* одержують у результаті диференціювання суми витрат на утримання запасів (Т), що визначається в такий спосіб:

_ 2 + О

(9.6)

де С, в і О мають той же зміст, що і в рівнянні (9.5), а 0 - число одиниць зберігання. Ця задача схожа з моделлю оптимізації за­пасів коштів Баумоля (ЕО0.)1.

Рівняння (9.5) відоме як формула економного замовлення сировини і комплектуючих.

Кредитна лінія є інструментом згладжування коливань у над­ходженні доходів, що викликаються сезонними або випадкови­ми факторами.

Для фінансового менеджера величезну роль відіграє воло­діння принципами аналізу ефективності вкладень у виробничі запаси.

 

Питання для самоконтролю

Що розуміється під «виробничими запасами»?

Які питання охоплює управління запасами?

Охарактеризуйте процедуру кредитування запасів.

У чому полягає оптимізація постачання?