5.2. система показників фінансового стану підприємства та їх оцінки

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщен­ням і використанням коштів (активів) та джерелами їх форму­вання (власного капіталу і зобов'язань, тобто пасивів). Ці дані подано у балансі підприємства. Для виконання аналітичних дос­ліджень та оцінки структури активу і пасиву балансу його статті підлягають групуванню.

Схема порівняльного аналізу охоплює велику кількість по­казників, які характеризують статику й динаміку фінансового ста­ну. При проведенні горизонтального аналізу визначаються аб­солютні й відносні зміни величин різних статей балансу за пев­ний період. При вертикальному аналізі обчислюється питома вага кожної з окремих груп статей у валюті балансу.

Усі показники порівняльного аналітичного балансу рекомен­дується поділяти на три групи:

показники структури балансу;

показники динаміки балансу;

показники структурної динаміки балансу.

Порівнюючи структурні зміни в активі і пасиві балансу, мож­на визначити, через які джерела в основному відбувався при­плив нових коштів і в які активи ці кошти переважно вкладались. На підставі групування статей активу й пасиву балансу складаєть­ся аналітичний баланс (табл. 5.1).

1Шеремет А.Д. Методика финансового анализа / А.Д. Шеремет, P.C. Сайфулин. - М.: ИНФРА-М, 1996. - С. 55.

При аналізі структури балансу визначається питома вага кожної групи активу й пасиву у загальному підсумку балансу. Тут необхідно враховувати взаємозв'язок між групами на основі їхньо­го функціонального призначення.

Наведемо стислу характеристику найбільш інформативних показників і деяких моделей, використовуваних в аналізі фінан­сового стану підприємства.

5.2.1. Показники і моделі оцінки активів підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства починають з вивчен­ня складу і структури майна за даними балансу. У його складі виділяються оборотні (мобільні) та необоротні (іммобілізовані) кошти. Вивчається динаміка структури майна.

Аналіз динаміки складу і структури майна дозволяє встано­вити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства та окремих його видів. Зміна струк­тури майна створює певні можливості для основної виробничої та фінансової діяльності і впливає на оборотність сукупних ак­тивів.

Показники структурної динаміки відображають частку кож­ного виду майна у загальній зміні сукупних активів. їх аналіз доз­воляє зробити висновки про те, в які активи вкладено нові залу­чені фінансові ресурси або які активи зменшились за рахунок відпливу коштів.

Якщо темп приросту іммобілізованих коштів виявляється вище, ніж мобільних коштів, то такий стан на підприємстві фор­мує тенденцію до уповільнення оборотності всієї сукупності ак­тивів підприємства і створює несприятливі умови для його фінан­сової діяльності.

Важливим етапом аналізу фінансового стану підприємства є зіставлення темпів приросту активів з темпами приросту фінан­сових результатів (наприклад, виручки або прибутку від реалі­зації продукції). Якщо темпи приросту обсягу виручки і прибутку більше темпів приросту активів, то у звітному періоді викорис­тання активів підприємства було більш ефективним, ніж у попе­редньому періоді. Якщо темпи приросту прибутку більше темпів приросту активів, а темпи приросту обсягів менше, то підвищен­ня ефективності використання активів відбувалося за рахунок зростання цін на продукцію. Якщо темпи приросту фінансових результатів (обсягів або прибутку) менше темпів приросту активів, це свідчить про зниження ефективності діяльності підприємства.

Загальну структуру активів характеризує коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів, який розра­ховується за формулою:

ко / н _ ^, (5.1)

де Г - іммобілізовані кошти (необоротні активи); Я3 + Z - мобільні кошти (оборотні активи): Я3 - грошові кошти, розрахунки та інші активи; Z - запаси і витрати. У ході внутрішнього аналізу структури активів необхідно з'я­сувати причини різкої зміни коефіцієнта за аналізований період.

Важливою характеристикою структури засобів підприємства є коефіцієнт майна виробничого призначення, який розрахо­вується за формулою:

к _ вовф + внб + ввз + внв (5.2) кмвп _            ^          >          4 '

де кмвп - коефіцієнт майна виробничого призначення;

Вовф - вартість основних виробничих фондів;

внб - вартість незавершеного будівництва;

Ввз - вартість виробничих запасів;

ВнВ - вартість незавершеного виробництва;

А - величина активів. Нормальне значення цього коефіцієнта для промислових підприємств:

кмвп > 0,5.

У разі зниження цього показника нижче критичних розмірів необхідне поповнення власного капіталу або залучення довгос­трокових позикових коштів для збільшення майна виробничого призначення.

Таким чином, в активах балансу відображається виробни­чий потенціал, який необхідний для ведення основної діяльності підприємства і створює умови для інвестиційної діяльності.

Однак в умовах перехідного періоду до ринку підприємства використовуються різні фінансові схеми діяльності, за яких регу­лярно проводяться взаємозаліки з постійними контрагентами за дебіторською та кредиторською заборгованістю у значних обся­гах, які становлять більшу частину загальної величини активів.

Тому короткочасне зменшення величини активів не завжди свідчить про погіршення фінансового стану підприємства.

Після загальної оцінки динаміки складу і структури активів підприємства необхідно детально вивчити стан, рух і причини зміни кожного виду майна.

5.2.2. Аналіз стану основних засобів і необоротних активів підприємства

Матеріально-технічна основа процесу виробництва на будь-якому підприємстві - це основні виробничі фонди. В умовах рин­кової економіки початкове формування основних фондів, їх функ­ціонування і розширене відтворення здійснюються за безпосе­редньої участі фінансів, за допомогою яких утворюються і вико­ристовуються грошові фонди цільового призначення, що опосе­редковують придбання, експлуатацію та відновлення засобів праці.

У момент придбання основних фондів і прийняття їх на ба­ланс підприємства величина основних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. У подальшому, по мірі участі основ­них фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна частина, що дорівнює зносу, переноситься на готову про­дукцію, друга - виражає залишкову вартість діючих основних фондів.

Частина вартості зношених основних фондів, перенесена на готову продукцію, по мірі її реалізації поступово накопичуєть­ся у грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд формується за рахунок щорічних амортизаційних відраху­вань і використовується для простого та частково для розшире­ного відтворення основних фондів.

На підприємстві з метою вивчення стану основних засобів за даними обліку і звітності обчислюються коефіцієнти зносу (кз) і придатності (кп), які характеризують відповідно частку зноше­ної частини основних засобів:

кз _ 3 ■ 100\%, (5.3)

де 3 - знос основних засобів;

Г - первісна (відновна) вартість основних засобів.

Ці показники обчислюються на початок і на кінець року (пе­ріоду). Збільшення коефіцієнта зносу означає погіршення стану основних засобів.

Важливе значення для оцінки стану засобів праці мають показники руху основних засобів: коефіцієнти оновлення (кон) і вибуття (кшє):

кон _ — ■100\%, (5.5)

квиБ        ^100\%, (5.6)

де Г - вартість основних засобів, що надійшли за звітний період;

-Г - вартість вибулих основних засобів за звітний період;

Г№, ГПР - первісна (відновна) вартість основних засобів на по­чаток і кінець року.

На підставі аналізованих даних визначається тип стратегії підприємства стосовно довгострокових вкладень. Висока пито­ма вага нематеріальних активів у складі іммобілізованих коштів і високий ступінь їхнього приросту за аналізований період свідчать про інноваційний характер стратегії підприємства, тоб­то має місце орієнтація на вкладення в інтелектуальну власність.

Наявність нематеріальних активів свідчить про вкладення капіталу в ліцензії, патенти та іншу інтелектуальну власність, що характеризує обрану підприємством стратегію як інноваційну. Така стратегія сприяє зміцненню економіки підприємства та його фінансового стану.

Термін корисного використання нематеріальних активів ран-жується за роками: протягом десяти років і більше десяти років. Чим вища частка нематеріальних активів з більш тривалим стро­ком використання, тим більший економічний ефект може бути одержано.

Аналогічні високі показники довгострокових фінансових вкладень відображають інвестиційну стратегію розвитку підприєм­ства. У процесі аналізу необхідно вивчити обсяг і склад портфе­ля цінних паперів, їхню динаміку і ступінь ліквідності.

5.2.3. Аналіз стану і структури оборотних активів підприємства

Для виробництва продукції підприємству необхідні оборотні виробничі фонди, які включають виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо, тара тощо), залишки незавершеного вироб­ництва і видатки майбутніх періодів. Спожиті у процесі вироб­ництва оборотні фонди вступають у сферу обігу вже у товарній формі (у вигляді готової продукції на складі та при відвантаженні), яка потім по мірі реалізації готової продукції переходить у гро­шову (грошові кошти при розрахунках, грошові кошти в касі підприємства та на його рахунках у банку).

Поєднання оборотних фондів і фондів обігу в одному по­нятті «оборотні кошти підприємства» ґрунтується на економічній сутності оборотних коштів, покликаних забезпечити непе­рервність усього відтворювального процесу, у ході якого фонди обов'язково проходять як стадію виробництва, так і стадію обігу.

Особливу увагу при вивченні стану і структури оборотних активів підприємства приділяють аналізу стану запасів і витрат, аналізу стану розрахунків з дебіторами та аналізу руху грошових коштів.

Аналіз стану запасів і витрат. При вивченні величини і структури запасів і витрат основну увагу слід приділити виявлен­ню тенденції зміни таких елементів: виробничі запаси, незавер­шене виробництво, готова продукція й товари.

У процесі аналізу стану запасів і витрат необхідно: по-пер­ше, встановити забезпеченість підприємства нормальними пе­рехідними запасами сировини і матеріалів, незавершеного ви­робництва, готової продукції й товарів; по-друге, виявити зміни і непотрібні запаси.

Для характеристики стану запасів і витрат необхідно порівня­ти фактичні залишки за аналізований період з нормативом, роз­рахованим на підприємстві.

Для дослідження динаміки запасів і витрат у взаємозв'язку зі зміною обсягів виробництва, цін і масштабів споживання окре­мих видів товарно-матеріальних цінностей доцільно визначити відносний рівень запасу в днях, який обчислюється за форму­лою: 3 _ 3ОД-, (5.7)

де 3 - запаси в днях;

3К - залишок на дату балансу за відповідною статтею матері­альних оборотних коштів;

Д - число днів у звітному періоді (рік - 360, квартал - 90);

Ов - оборот з витрат окремого виду коштів за звітний пері­од.

Розрахований запас у днях з відповідного виду матеріаль­них оборотних коштів порівнюється з нормативом і даними за попередній період. Потім виявляються відхилення та їхні при­чини.

Для оцінки структури запасів товарно-матеріальних ціннос­тей розраховується коефіцієнт накопичення:

_ вз + мшп + нв (58)

Н _       ГП + Т ' де кн - коефіцієнт накопичення; вз - виробничі запаси;

МШП - малоцінні і швидкозношувані предмети; нв - незавершене виробництво; ГП - готова продукція; Т - товари.

Коефіцієнт накопичення характеризує мобільність запасів і витрат, і при оптимальному варіанті він повинен бути менше 1. Дане співвідношення справедливе у тому разі, коли продукція підприємства конкурентоспроможна і користується попитом.

Якщо розрахункові дані підтверджують значне перевищення оптимального значення коефіцієнта накопичення, то це може свідчити про несприятливу структуру запасів підприємства або про надлишкові і непотрібні виробничі запаси, що призводить до не­виправданого зростання залишків незавершеного виробництва.

У цьому випадку необхідно вивчити причини збільшення залишків товарно-матеріальних цінностей. Щодо виробничих запасів, це може бути зниження випуску окремих видів продукції і відхилення фактичного видатку матеріалів від нормативу, змінені і невикористовувані матеріальні цінності, нерівномірне надход­ження матеріальних ресурсів тощо. Щодо незавершеного вироб­ництва - анулювання виробничих замовлень (договорів), подо­рожчання собівартості продукції, недоліки у плануванні та орга­нізації виробництва, недопоставки купованих напівфабрикатів і комплектуючих виробів тощо. Щодо готової продукції - падіння попиту на окремі види виробів, низька якість продукції, неритміч­ний її випуск і затримки відвантаження тощо.

На підставі проведеного аналізу визначається вартість над­лишкових і непотрібних матеріальних цінностей та накреслюють­ся шляхи їхнього використання.

Аналіз стану розрахунків з дебіторами. Наявність де­біторської заборгованості характеризує стан розрахункової дис­ципліни і серйозно впливає на стійкість фінансового стану підприємства.

До нестабільності фінансового стану підприємства, зростан­ня дебіторської заборгованості призводить недотримання дого­вірної та фінансової дисципліни. У цьому зв'язку до завдань ана­лізу включаються виявлення розмірів і динаміки невиправданої заборгованості та причини її виникнення або зростання.

Для проведення аналізу використовуються дані форм 1 і 5. Аналіз дебіторської заборгованості проводиться на основі загаль­ної оцінки динаміки її обсягу в цілому і в розрізі статей.

В умовах ринку підприємства зацікавлені у роботі з покуп­цями та замовниками, які здатні своєчасно оплачувати рахунки. Однак у сучасній економічній ситуації різко знизилась купівель­на спроможність клієнтів. Враховуючи дану обставину, доцільно вести в бухгалтерії відповідний журнал-ордер або відомість об­ліку розрахунків з покупцями та замовниками. Таким чином мож­на оцінити якісні параметри дебіторської заборгованості. Необ­хідно рознести заборгованості за такими градаціями: строк оп­лати не настав; прострочення від 1 до 30 днів; від 30 до 90 днів; від 91 до 180 днів; від 181 до 360 днів; від 360 днів і більше.

До невиправданої заборгованості належить заборго­ваність більше одного місяця. Зі збільшенням терміну простро­чення зростає вірогідність несплати за рахунками, що створює реальну загрозу неплатоспроможності самого підприємства-кре-дитора.

Борги підприємству поділяються на реальні до стягнення і сумнівні. За боргами, не реальними до стягнення, формується резерв сумнівних боргів. Безнадійні борги погашаються шляхом їх списання на збитки підприємства як дебіторська заборго­ваність, за якою скінчився строк позовної давності.

Розрахунок дебіторської заборгованості в днях можна про­водити за такою формулою:

дз(п/к) -—N—' (5.9) де Д3{пкк) - дебіторська заборгованість на початок або кінець пе­ріоду (дні);

Д3 - дебіторська заборгованість на початок або кінець звітно­го періоду (тис. грн);

N - обсяг реалізації продукції на початок або кінець звітного періоду (тис. грн).

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості викори­стовуються такі показники:

1.         Оборотність дебіторської заборгованості:

кдз - -у^-, (5.10)

Д3СР

де кдз - коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обо­роти);

N - виручка від реалізації продукції, тис. грн;

Д3СР - середня величина дебіторської заборгованості, тис. грн.

2.         Період погашення дебіторської заборгованості:

Тпдз - к~, (5.11)

де Тпдз- тривалість погашення дебіторської заборгованості, дні; Т - звітний період, дні. Чим триваліший період погашення, тим вищий ризик непо-гашення заборгованості. Цей показник слід розглядати для юри­дичних та фізичних осіб, видів продукції та умов розрахунків.

3.         Частка дебіторської заборгованості у загальному об- сязі оборотних коштів:

Пдз - ДзС^, (5.12)

де Пдз - питома вага дебіторської заборгованості у загальному обсязі оборотних коштів, \%;

ОСР - середня величина оборотного капіталу, тис. грн.

Чим вищий цей показник, тим менш мобільна структура май­на підприємства.

4. Частка сумнівної заборгованості у складі дебіторської заборгованості:

ПС3-Мсз.-100, (5.13)

Д3СР

де ПС3 - питома вага сумнівної дебіторської заборгованості, \%; ДС3 - сумнівна дебіторська заборгованість, тис. грн.

Цей показник характеризує «якість» дебіторської заборго­ваності. Зростання даного показника свідчить про зниження ліквідності підприємства.

Для управління дебіторською заборгованістю необхідно:

здійснювати контроль за станом розрахунків з покупця­ми;

необхідно мати широке коло споживачів з метою зменшен­ня ризику несплати одним або кількома великими покупцями;

слідкувати за співвідношенням дебіторської і кредиторсь­кої заборгованостей, оскільки значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості підприєм­ства і потребу додаткового залучення дорогих джерел фінансу­вання;

використовувати спосіб надання знижок при довгостроковій оплаті.

Для активізації оплати за поставлену продукцію підприєм­ство може використовувати надання знижок з договірної ціни при довгостроковій оплаті і різноманітні форми довгострокового по­гашення дебіторської заборгованості: продаж боргів банкові (фак­торинг); одержання позички в банку на оплату зобов'язань, які перевищують залишок коштів на його розрахунковому рахунку (овердрафт), облік векселів (дисконт).

Аналіз руху грошових коштів. У деяких країнах зараз на­дається перевага звіту про рух коштів як інструменту аналізу фінансового стану фірми. Це дозволяє більш об'єктивно оцінити ліквідність фірми і спрогнозувати рух коштів.

Звіт про рух грошових коштів - це звіт про зміни фінансово­го стану підприємства, складений на основі вивчення потоків гро­шових коштів. Напрямки їх руху слід згрупувати за такими вида­ми: господарська (операційна), інвестиційна та фінансова сфе­ри діяльності.

Поточна господарська діяльність підприємства пов'яза­на з одержанням виручки від реалізації продукції, авансовими пла­тежами покупців і замовників. Відплив грошових коштів викликаєть­ся такими операціями: сплатою за рахунками постачальників; вип­латою заробітної плати; виплатою процентів за позиками; опла­тою продукції та послуг; витратами на сплату податків тощо.

Інвестиційна діяльність включає в основному операції, які належать до змін необоротних активів: придбання (реаліза­ція) основних засобів та іншого майна; надходження дивідендів, процентів тощо.

Фінансова діяльність пов'язана зі змінами у довгостроко­вих зобов'язаннях підприємства і власному капіталі: одержання довгострокових і короткострокових кредитів і позик; бюджетні асигнування; продаж і купівля власних акцій; виплата дивідендів і процентів, інші зобов'язання.

Для аналізу руху грошових коштів залучаються форми №1, 4, 5 і дані Головної книги. Існують два методи аналізу: прямий і непрямий.

При використанні прямого методу аналізу руху грошових коштів розглядається рух коштів на рахунках бухгалтерського обліку. Це дає можливість зробити висновок про відносну дос­татність коштів для сплати за рахунками поточних зобов'язань і можливості ведення інвестиційної діяльності. Для розкриття взає­мозв'язку фінансового результату (прибутку) і зміни величини грошових коштів підприємства використовується непрямий ме­тод. Суть його полягає у перетворенні величини чистого прибут­ку на величину грошових коштів.

5.2.4. Аналіз динаміки складу і структури пасивів

балансу

5.2.4.1. Загальна оцінка пасивів підприємства

Джерела фінансування господарської діяльності (пасиви) підприємства складаються з власного капіталу і резервів, довго­строкових позикових коштів, короткострокових позикових коштів та поточних зобов'язань (кредиторської заборгованості). Струк­туру пасивів характеризують такі коефіцієнти:

Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності або кон­центрації власного капіталу):

Ка _     або ка _ П , (5.14)

де П1 - власний капітал;

П - загальна величина капіталу;

Дв - джерела власних коштів. Дані цієї формули означають, що всі зобов'язання підприєм­ства можуть бути покриті власними коштами. Зростання цього коефіцієнта свідчить про зростання фінансової незалежності.

Коефіцієнт співвідношення власних і позикових коштів:

к   _ П2 +Пз   к      Ир + К (515)

Зростання цього показника в динаміці свідчить про посилен­ня залежності підприємства від залученого капіталу (кзс < 1).

5.2.4.2. Аналіз руху джерел власних коштів

Власний капітал підприємства формується за рахунок різних видів джерел: статутного капіталу, додаткового капіталу, резерв­ного капіталу, фондів накопичення і соціального призначення, цільового фінансування надходжень, нерозподіленого прибутку.

Статутний капітал являє собою частину власного капі­талу, зареєстрованого у статуті підприємства. Головним джере­лом його поповнення є прибуток, а в окремих випадках і асигну­вання з бюджету.

Додатковий капітал являє собою емісійний доход акціо­нерного товариства, суми від недооцінки необоротних активів, асигнування з бюджету, використані на фінансування довгостро­кових вкладень, кошти, спрямовані на поповнення оборотних коштів, та інші надходження.

Резервний капітал являє собою частину власного капіта­лу, призначеного для покриття непередбачених втрат (збитків). Основним джерелом його утворення є прибуток.

У фондах накопичення акумулюється значна частина влас­ного капіталу, будівництво і придбання основних засобів, тобто коштів на створення нового майна. Головним джерелом форму­вання фондів накопичення служить чистий прибуток, що зали­шається у розпорядженні підприємства.

Кошти цільового фінансування з бюджету і позабюджет­них фондів спрямовуються на накопичення оборотних коштів, капітальні та інші фінансові вкладення довгострокового харак­теру.

Нерозподілений прибуток є частиною власного капіталу і може бути використаний протягом року як джерело фінансу­вання певних напрямів поточної діяльності підприємства.

Таким чином, посиленню фінансової стійкості підприємства сприяє збільшення частки власних джерел.

5.2.4.3. Аналіз руху джерел позикових коштів

Позикові кошти підприємства включають довгострокові і короткострокові кредити і позики, кредиторську заборгованість, у тому числі аванси, одержані від покупців та замовників, розра­хунки за дивідендами, інші короткострокові пасиви.

Довгострокові кредити і позики (на строк більше року) видаються підприємству на витрати для реконструкції та модер­нізації, покращання організації виробництва, на технічне пере­озброєння, впровадження нової техніки і технології, під приріст оборотних коштів та на інші цільові програми.

Короткострокові кредити і позики використовуються для формування оборотних коштів підприємства на строк не більше 1 року.

Кредиторська заборгованість - це наслідок несвоєчас­ного виконання підприємством платіжних зобов'язань: за роз­рахунками за продукцію, роботи, послуги; з оплати праці; за роз­рахунками з бюджетом; з іншими кредиторами тощо.

У результаті аналізу динаміки і структури позикових коштів виявляється тенденція зміни коштів, обсягу й частки кредитів банків та позик, не погашених у строк. Збільшення їхньої суми і частки свідчить про наявність у підприємства серйозних фінан­сових труднощів.

Особливу увагу при фінансовому аналізі діяльності підприєм­ства слід приділити вивченню кредиторської заборгованості. Стабільність (стійкість) фінансового стану характеризується об­сягом і якісним складом кредиторської заборгованості, а її рух визначає стан платіжної дисципліни підприємства.

Враховуючи ці обставини в господарській діяльності підприєм­ства, необхідно виявити невиправдану кредиторську заборго­ваність і проаналізувати її динаміку. До невиправданої заборго­ваності належать прострочена і заборгованість щодо невідфак­турованих поставок. Для відстеження її обсягу доцільно за дани­ми відомості обліку розрахунків з постачальниками розглянути залишок зобов'язань на кінець звітного періоду за строками ут­ворення невиправданої заборгованості: строк оплати на настав; не оплачені у строк від 1 до 30 днів; від 31 до 90 днів; від 91 до 180 днів і більш ніж півроку.

Неплатежі підприємства свідчать про серйозні фінансові труднощі. Тому при аналізі слід встановити причини неплатежів, до яких належать такі: наявність невиправданої дебіторської за­боргованості; відволікання коштів для утворення змінених мате­ріальних запасів; низький рівень рентабельності; іммобілізація оборотних коштів.

5.2.5. Аналіз фінансової стійкості підприємства 5.2.5.1. Аналіз абсолютних показників фінансової стійкості

Аналіз фінансової стійкості підприємства є найважливішою характеристикою його діяльності та фінансово-економічного доб­робуту, яка характеризує результат його поточного, інвестицій­ного і фінансового розвитку, містить необхідну інформацію для інвесторів, а також відображає здатність підприємства відпові­дати за своїми боргами й зобов'язаннями і нарощувати еконо­мічний потенціал.

У першу чергу фінансовий стан підприємства оцінюється його фінансовою стійкістю і платоспроможністю. Платоспро­можність відображає здатність підприємства платити за свої­ми боргами й зобов'язаннями в конкретний період часу. Під фінансовою стійкістю слід розуміти платоспроможність підприємства у часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними і позиковими коштами.

В основі аналізу фінансової стійкості підприємства лежить балансова модель такого виду1:

F + Z + RA = Дв + KJ + K»+ KO + RP, (5.16)

1Шеремет А.Д. Методика финансового анализа / А.Д. Шеремет, P.C. Сайфулин. - М.: ИНФРА. - 1996. - С. 6.

де F - основні засоби і вкладення;

Z- грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, роз­рахунки (дебіторська заборгованість) та інші активи; Дв - джерела власних коштів; К - короткострокові кредити і позикові кошти; К - довгострокові кредити і позикові кошти; К0 - позички, не погашені у строк;

Яр - розрахунки (кредиторська заборгованість) та інші пасиви. Шкала виміру фінансово-економічного стану підприємства може бути подана в укрупненому вигляді трьома позиціями:

Чисте кредитування.

Рівновага.

Чисте запозичення.

Чисте кредитування і чисте запозичення обчислюються як різниця між власним капіталом і нефінансовими активами. Ця різниця називається індикатором фінансової стійкості підприємства.

Уведемо такі позначення:

А - економічні активи;

Ан - нефінансові економічні активи;

Аф - фінансові економічні активи;

К - капітал;

Кв - власний капітал;

Кп - позиковий капітал;

В - чисте кредитування (запозичення).

Капітал підприємства та економічні активи являють собою майно підприємства, тобто

А = К. (5.17)

Економічні активи диференціюються на нефінансові та фінансові активи:

А = Ан + Аф. (5.18)

нф

Капітал диференціюється на власний і позиковий:

К = Кв + Кп. (5.19)

Тоді основне фінансово-економічне рівняння підприємства має вигляд:

Ан + аф = Кв + Кп. (5.20) Чисте кредитування являє собою додатну різницю між влас­ним капіталом і нефінансовими активами, а чисте запозичення ­від'ємну різницю. У випадку фінансово-економічної рівноваги ця різниця дорівнює 0:

В = Кв - Ан. (5.21) В > 0, В < 0, В = 0.

Різниця між власним капіталом і нефінансовими активами в сумі з різницею між позиковим капіталом і фінансовими актива­ми дорівнює 0:

(Кв - Ан) + (Кп - Аф) = 0. (5.22) Це означає, що додатні і від'ємні значення В повинні врівно­важуватися рівними за абсолютною величиною і протилежними за знаком значеннями різниці між позиковим капіталом і фінан­совими активами (Кп - Аф):

якщо В > 0, то (Кп - Аф) < 0, (5.23) якщо В < 0, то (Кп - Аф) > 0, (5.24) якщо В = 0, то (Кп - Аф) = 0. (5.25)

З рівнянь (5.21) і (5.22) випливає, що індикатор фінансової стійкості виражає покриття позикового капіталу фінансовими активами:

В = Аф - Кп. (5.26)

Для стабілізації фінансового стану підприємства необхідно: збільшити частку джерел власних коштів, які спрямовуються в оборотні активи; додатково залучити позикові кошти; зменшити залишки товарно-матеріальних цінностей, що не використовують­ся у виробничій діяльності.

5.2.5.2. Оцінка ліквідності активів підприємства

Робота підприємства в умовах ринку передбачає нормаль­ну фінансову діяльність. При цьому враховується здатність підприємства здійснювати розрахунки за всіма видами зобов'я­зань: внутрішніми і зовнішніми, короткостроковими і довгостро­ковими. Підприємство вважається платоспроможним, якщо його загальні активи більші, ніж довгострокові і короткострокові зобо­в'язання. Підприємство ліквідне, якщо його поточні активи більші, ніж короткострокові зобов'язання. Усі активи підприємства за­лежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення на грошові кошти, умовно поділяються на такі групи.

Найбільш ліквідні активи (А) - грошові кошти підприєм­ства і короткострокові фінансові вкладення (цінні папери), суми яких за всіма статтями грошових коштів можуть бути викорис­тані для виконання поточних розрахунків негайно.

Швидкореалізовані активи (А2) - дебіторська заборго­ваність та інші активи, суми яких для перетворення на готівкові кошти вимагають певного часу.

Ліквідність цих активів залежить від суб'єктивних та об'єктив­них факторів: кваліфікації фінансових працівників підприємства, стосунків з платниками та їхньої платоспроможності, умов на­дання кредитів покупцям, організації вексельного обігу.

Повільнореалізовані активи (А3) - це запаси, дебіторсь­ка заборгованість (платежі за якою очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість за прид­баними цінностями. Слід виключити з розрахунків статтю «Вит­рати майбутніх періодів».

Важкореалізовані активи (А) - активи, призначені для використання у господарській діяльності протягом досить трива­лого часу. До цієї групи включаються статті розділу І активу ба­лансу «Необоротні активи».

Перші три групи належать до поточних активів підприємства. Вони ліквідніші, ніж решта його майна.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оп­лати таким чином.

Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, векселі видані, поточні зобов'язання за розрахунками, а також інші поточні зобов'язання.

Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові креди­ти і позикові кошти.

Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити і позикові кошти.

Постійні пасиви (П4) - статті І та ІІ розділів пасиву ба­лансу і «Доходи майбутніх періодів».

Короткострокові і довгострокові зобов'язання являють со­бою зовнішні зобов'язання підприємства.

Для визначення ліквідності балансу треба зіставити підсум­ки за групами активів і пасивів. Баланс вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються такі умови:

А1 > П1,

< Аг > П2, (5.27) Аз > П3, А4 < П4.

Виконання перших трьох рівностей свідчить про те, що по­точні активи перевищують зовнішні зобов'язання. У цьому ви­падку обов'язково виконується остання нерівність, яка свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, дотри­мання мінімальних умов фінансової стійкості.

Для оцінки здатності підприємства виконувати короткостро­кові зобов'язання застосовуються показники ліквідності, які да­ють уявлення не тільки про його платоспроможність на даний момент, але і в разі надзвичайних обставин.

Загальну оцінку платоспроможності дає коефіцієнт покрит­тя, який в економічній літературі ще називається коефіцієнтом поточної ліквідності, або коефіцієнтом загального покриття. Він розраховується таким чином:

кп = (5.28)

Коефіцієнт покриття вимірює загальну ліквідність і пока­зує, якою мірою поточні кредиторські зобов'язання забезпечу­ються поточними активами. Для оцінки платоспроможності та задовільної структури балансу встановлено норматив цього по­казника:

Якщо коефіцієнт покриття високий, це можна пов'язати з уповільненням оборотності коштів, вкладених у запаси, невип­равданим зростанням дебіторської заборгованості. Постійне зни­ження коефіцієнта означає зростання ризику неплатоспромож­ності.

Коефіцієнт швидкої ліквідності (суворої ліквідності) - це проміжний коефіцієнт покриття, він показує, яка частина поточ­них активів за мінусом запасів і дебіторської заборгованості, пла­тежі за якою очікуються більш ніж через 12 місяців після звітної дати, покривається поточними зобов'язаннями. Він розраховуєть­ся за формулою: -   • (5.29)

Цей показник допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов'язань у разі його критич­ного становища. Рекомендована величина:

кшл - 0,8 +1,0.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності розраховується за фор­мулою:

кА.л - ПІ$Щ- (5.30)

Цей коефіцієнт є найжорсткішим критерієм платоспромож­ності, він показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити найближчим часом. Його величина повинна бути не нижче 0,2.

Різні показники ліквідності важливі не тільки для керівників і фінансових працівників підприємства, але становлять інтерес і для різних споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсо­лютної ліквідності - для постачальників сировини й матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт покриття -для покупців і власників акцій та облігацій підприємства.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте основні джерела інформаційного забез­печення аналізу фінансового стану підприємства.

Наведіть основні методи аналізу фінансового стану підприємства.

На які групи поділяються показники порівняльного аналі­тичного балансу?

Назвіть основні статті аналізу складу і структури майна підприємства.

Які показники включаються в порівняльний аналіз дина­міки активів і фінансових результатів?

Які коефіцієнти розраховуються при вивченні основних засобів підприємства?

Що включається в поняття «необоротні активи підприєм­ства»?

Що включається в поняття «оборотні активи підприємства»?

Визначте градації дебіторської заборгованості за термі­нами її утворення.

Наведіть склад і структуру джерел коштів підприємства.

Дайте формулу розрахунку коефіцієнта автономії і кое­фіцієнта співвідношення власних і позикових коштів.

Визначте основні джерела власних коштів.

Наведіть формулу балансової моделі аналізу фінансо­вої стійкості підприємства.

Які основні коефіцієнти фінансової стійкості?

На які групи поділяються активи підприємства?

На які групи поділяються пасиви підприємства залежно від ступеня терміновості їх оплати?

Наведіть формулу абсолютно ліквідного балансу.

Охарактеризуйте основні показники ліквідності.