Ділова кар’єра - Навчальний посібник (Дахно І. І.)

3.2. вітання і прощання

Здавна помічено, що свиня, проходячи повз іншу, хоч коротко, але хрюкне. Як можна здогадатися — свині між  собою вітаються. Собаки, вгледівши іншу собаку чи собак не з їхньої зграї, вітаються досить агресивно. Як би там не було і що б там не гавкалося, мов- чазними собаки не залишаються.

У різні  часи й у різних народів були чи є свої способи і слова вітання.  Кажуть, що у сучасному Китаї  люди похилого  віку ще й досі, замість вітання, промовляють фразу: «Чи ви вже поїли?» Колись у голодному Китаї їжа у суспільній ієрархії цінностей була у великій пошані.

У цьому розділі не будемо описувати всі способи вітання всіх народів світу. Це було б недоцільно, оскільки книжка стосується не етнографії, а ділових аспектів.  Вітання  є важливим  елементом повсякденного життя, яке, за термінологією статистиків, належить до ґатунку економічно активного населення, тобто працює за най- мом, опікується підприємницькою діяльністю, або перебуває на « вільному повідку» (free lance). Тобто живе за прислів’ям « Вовка ноги годують». Сказане стосується аудиторів, лікарів, архітекторів тощо.

При зустрічі першими вітають молодші старших, а чоловіки — жінок. Жінка першою вітає чоловіка у тому випадку, коли він на- багато старший за неї. Це не стосується того випадку, коли хтось заходить до кімнати. Першим вітається той, хто зайшов до кімнати, а ним може бути як чоловік, так і жінка будь-якого віку. Той, хто йде з кімнати, прощається першим з тими, хто в ній залишається. Це ж стосується ситуації, коли хтось підходить до групи людей чи йде від цієї групи. Група може буди у коридорі, залі, автобусі чи у будь — якому місці на відкритому повітрі.

 

Якщо чоловіки є приблизно рівного рангу, то першим вітаєть- ся, той хто є молодшим за віком. Чоловік нижчого рангу вітається першим з чоловіком вищого рангу. Так вчиняють, вітаючись між собою, і жінки.

Нормально вихований  начальник обов’язково привітається з колективом. При цьому, з його боку, достатньо просто кивнути головою або посміхнутися. Якщо  начальник протягнув руку  — слід встати і протягнути йому свою руку. Так повинні вчиняти як співробітники, так і співробітниці.

Нині  утверджується  і певна видозміна правил вітання.  Пер- шою вітається та людина, яка першою помітила іншу людину, що становить для неї певний інтерес.

До кабінету підлеглого може зайти начальник. Зрозуміло, що він у цьому випадку вітається першим. Далі ж спрацьовує принцип:

«Начальник — він і в Африці начальник». Вітати начальника слід стоячи.

Коли до групи, у якій є чоловіки і жінки, підходить інша група, у якій також є і чоловіки, і жінки, то спочатку  вітаються жінки. Потім жінки вітаються з чоловіками. Потім чоловіки вітаються між собою. Зазначеного порядку дотримуються тоді, коли жінки стоять праворуч від чоловіків. Якщо  ж жінка знаходиться ліворуч від чоловіка, то такі жінки з чоловіками можуть вітатися одночасно.

Першим вітається той, хто запізнився з тим, хто чекає. Тиснення руки має бути помірним. Трясти руку чи тиснути її

двома руками вважається нечемним.

Поклони під час привітань виконуються головою. Корпус три- мається прямо, руки — по бокам, п’ятки — разом. Голову опуска- ють плавно і не дуже низько.

Раніше вважалося, що чоловік мав йти ліворуч від жінки (тоб- то чоловік  мав бути праворуч від жінки). Чоловік відчиняв  двері й першим входив до ліфта, перевіряючи його надійність. Нині  ця традиція забувається і в ліфт й з ліфта першою входить/виходить та людина, яка найближче знаходиться біля дверей. На виході про- пускають лише начальство. Автор цих рядків з приємністю згадує, що його у дверях Міжрегіональній академії управління персоналом пропустив О. Л. Завада. Бо він тоді був студентом, а автор — про- фесором. Десяток років до цього О. Л. Завада був головою Антимо- нопольного комітету України, а автор — начальником  управлін- ня зовнішніх зв’язків АМКУ, тобто був його підлеглим. У ті часи

 

О. Л. Заваді і у страшному сні не могло приснитися, що він буде пропускати у дверях професора І. Дахна.

Нині набирає усталеність норма про те, що жінки мають само- стійно відчиняти двері. Жінки, у разі необхідності,  можуть  про- пускати інших співробітників.

Не дивлячись на наш ракетно — ядерний вік  й глобальне по- тепління, не змінюється традиція, щоб чоловіки подавали жінкам плащ чи пальто та відчиняли їм дверцята автомобіля.

Якщо у кімнаті перебувають кілька людей, то спершу слід при- вітатися з господаркою дому, а потім — з іншими жінками. Після цього вітаються з господарем дому та іншими чоловіками.

Чоловік завжди встає, коли вітається з жінками та чоловіка- ми.. Виняток з того правила допускається лише тоді, коли чоло- вік  — досить похилого віку або хворий. Такі  чоловіки можуть ві- татися сидячи,  не піднімаючись зі стільця,  крісла,  ліжка тощо. У службовій  обстановці чоловік, вітаючись з жінкою, може це ро- бити сидячи.

Чоловік під час бесіди у присутності жінки не повинен закида- ти ногу на ногу. Сідаючи, піджак слід розстебнути, а встаючи для вітання — застебнути на один ґудзик.

У неофіційній обстановці краватку можна дещо послабити, та розстебнути ґудзик  комірця.

Сорочку без краватки не слід застібати на всі ґудзики. Слід залишати незастебнутими 1–2 верхніх ґудзики.

Коли відрекомендовують чоловіка, він встає. Жінка встає лише у тому випадку, коли її знайомлять зі значно старшою жінкою чи чоловіком  дуже похилого віку. Дівчата віком  до 18 років  завжди встають коли їх знайомлять з дорослими.

Жінки вітаються з чоловіками сидячи. Зрозуміло, що такі жін- ки перед вітанням з чоловіками вже на чомусь сиділи.

Господарка дому, приймаючи гостей, завжди вітається з ними стоячи.

Жінки встають і вітаються стоячи з чоловіками дуже похилого віку.

Жінка для привітання першою подає руку. Якщо  ж вона об- межилася  легким  поклоном,  то це означає, що рукостискання не буде. Слід мати на увазі, що жінки ніколи першими не називають своє ім’я  (та прізвище), не дивлячись на свій вік  й своє службове становище.

 

Привітавшись з представниками  чоловічої статі приблизно одного з ними віку чи молодшими за нього, чоловік  може сісти. Якщо ж чоловік вітається зі старшим за нього чоловіком чи жінкою будь-якого віку — то має право сісти лише тоді, коли сядуть вони. Якщо є потреба, то такий  чоловік може сісти і раніше за чоловіка похилого віку чи жінки, запитавши на це у них дозволу.

Вітаючись з жінкою, чоловік може поцілувати їй руку. Це мож- на робити лише у приміщені.

Не рекомендується цілувати  жінці руку  за першого знайом- ства. Цілувати  руку дівчині взагалі не прийнято.

Не вітаються через поріг, стіл чи будь — яку перегородку. Заходячи у ліфт великого готелю, можна не вітатися з пасажи-

рами ліфта. У великому готелі люди, як правило, є випадковими з якими зустрічі у минулому чи майбутньому є малоймовірними. У невеликих  готелях,  особливо курортних та санаторіях,  люди бачаться регулярно. Там бажано вітатися.

Зрозуміло, що чемні люди вітаються, входячи до кабінету лі- каря,  адвоката тощо. Кілька слів про вітання/прощання у тому випадку  коли на руках  рукавички. Чоловікам можна це робити не знімаючи рукавичок. Коли ж хтось з чоловіків зняв чи почав готуватися до цього, то з ним слід вітатися/прощатися теж оголе- ною рукою.

На ділових прийомах  (йдеться про те, коли накривається га- лявина) вітатися та прощатися за руку  слід з господарем та його дружиною. З іншими учасниками прийому за руку  можна не ві- татися. Достатньо їм вклонитися.

Відбуваючи з прийому, слід дякувати за гостинність та цікавий вечір, а не за випивку та закуску.

На великих прийомах господар проводжає лише почесних гос- тей. Інших учасників прийому проводжають помічники господаря, які їх зустрічали.

Провівши почесних гостей, господар може залишитися на тому місті, де він їх провів, щоб усі запрошені мали змогу попрощатися з ним.

Далі мова піде про вітання в офісі. Він є настільки важливим елементом сучасного буття, що про нього складаються анекдоти. В одному з них йшлося про те, що Червона Шапочка прийшла до бу- динку, де жила її бабуся. Бачить — на ганку стоїть Вовк. Червона Шапочка каже:  «Вибачте, тут раніше жила  моя бабуся». Вовк,

 

колупаючись у зубах, відповів:  « Так,  дійсно,  тут жила  бабуся. А тепер тут — офіс».

Культура  ділового спілкування розпочинається,  буквально, з офісу.

Якщо гості чи то клієнти вперше прибули до офісу і незнайомі з приміщенням, їх слід зустріти й провести. Спочатку — до місця зустрічі, а після неї — до виходу. Той, хто супроводжує,  крокує першим. Відвідувач йде за ним. У кабінеті відвідувачів слід вітати стоячи. Доречно зазначити, що військовий статути передбачають, що військовослужбовець звертається до іншого  військовослуж- бовця стоячи. Автор цих рядків, який у минулому  був офіцером, свідчить, що такої вимоги у армії не завжди дотримуються, але вона є. Доводилося читати, що під час оборони Москви восени 1941 року генерал К. С. Москаленко (1902–1985) стоячи вітався з підлеглими і віддавав їм накази. К. С. Москаленко командував Парадом Пере- моги у Москві на Красній площі. Приймав його Г. К. Жуков. Мос- каленку К. С. було присвоєно звання Маршала Радянського Союзу.

Повертаємося до кабінету. Вітаючись з прибульцями, встають як чоловіки, так і жінки, які знаходяться у кабінеті.

У особистому спілкуванні про більшість титулів  не згадують. Військові звання та наукові звання (ступені)  використовуються. До військових людей можна звертатися на ранг вище. Наприклад, підполковника можна назвати полковником. Звернення «доктор» чи « професор» вживатися без додання прізвища. Жінку можуть величати за званням (ступенем) її чоловіка (тобто «генеральша»,

«докторша», «професорша»).

Отже, як зрозумів читач, вітатися потрібно правильно. Що- правда, навіть правильне вітання інколи може призвести до пока- рання. Такий випадок трапився з автором цих рядків вже далекого нині 1972 року. В той час автор був не професором, а лейтенантом на далекосхідному радянсько — китайському кордоні. Лейтенантів призначали помічниками чергового по частині. Постовий на контр- ольно — перепускному пункті побачивши, що наближається коман- дир полку, натискував  сигналізацію. Почувши сигнал, черговий по частині  (а за його відсутності  на місці  — помічник чергового по частині), вибігав зі штабу полку, якомога  гучніше кричав: « Полк! Смирно!» і стройовим кроком  рушав до командира полку. Автор в « Уставе внутренней службы» вичитав, що командувати:

« Полк! Смирно!» мають право лише командир полку та начальник

 

штабу полку. Перший  заступник командира полку  цього права не мав. Тому лейтенант І. Дахно, почувши  сигнал, хвацько вибіг зі штабу і правильно крикнув: « Встать!» «Смирно!» та стройовим кроком попрямував до командира полку. Таке вітання командиру не сподобалося. Він звелів негайно поставити помічником черго- вого по частині іншого офіцера, а лейтенанта І. Дахна відправити на 3 доби на гауптвахту. Коли командир полку  запитав чому так була подана команда, лейтенант І. Дахно відповів, що так велить « Устав». Через півгодинки лейтенанта було покликано до кабінету командира полку. Той листав « Устав». Гауптвахта була скасована. Зрозуміло, що підполковник у лейтенанта вибачення не попрохав. Надалі ж інші лейтенанти, всупереч «Уставу», продовжували ви- гукувати: «Полк! Смирно!» і життя бігло як завжди.