Ділова кар’єра - Навчальний посібник (Дахно І. І.)

3.1. правила поведінки

Здавна відомо, що незнання закону  не звільняє від відпові- дальності. Не звільняє від неї і незнання етикету.

3.1.1. Десять основних правил

З Біблії  відомо про десять заповідей. Один джентльмен якось  справедливо зазначив:

«Щоб там не говорили про де-

 

сять заповідей, слава Богу, що їх лише десять». Є десять табу. Все, що ці табу не охоплюють, — дозволяється. Автор цих рядків дотри- мується думки, що працювати можна і у релігійні свята, оскільки заборони щодо цього Біблія не містить.  Вважає, що заборона пра- цювати — це вигадка священнослужителів, а не вказівка від Бога. Заклик священнослужителів працювати і не йти до церкви мав би такий  неприродний вигляд як і заклик професора до студентів не ходити на лекції.

Психологи Київської асоціації  практикуючих  психологів і психотерапевтів сформулювали десять заповідей, які спрямовані на створення і підтримання іміджу надійної ділової людини.

1. Обов’язковість. Її необхідно проявляти, навіть, у дрібницях. Спізнення  не лише шкодять  роботі, але й свідчать про ненадій- ність і необов’язковість. Відомо, що третій президент України — В. Ющенко мав схильність до запізнень і це шкодило  його репу- тації.  Начальник може оцінити запізнення  як неповагу особисто до нього. Просування по службі може загальмуватися.

2. Небагатослівність.  Не слід говорити зайве. Працівники мусять зберігати секрети фірми чи організації так ретельно, як і свої особисті секрети. Ніколи не слід переоповідати те, що інколи вдалося почути  від співробітника, керівника або підлеглого  про його особисте життя.

3. Доброзичливість і привітність. Слід докладати зусиль до того, щоб ввічливо і доброзичливо ставитися до оточуючих вас людей, не дивлячись на те, що вони можуть прискіпуватися до вас, навіть, занадто агресивно. Доброзичливе і ввічливе ставлення зо- всім не означає необхідність бути друзями з усіма, з ким доводиться мати службові справи.

4. Відсутність егоїзму. Думати слід не лише про себе, але й про інших. Слід рахуватися з думкою інших, доцільно зрозуміти їх точку  зору. Необхідно прислухатися до критики і порад колег, підлеглих і начальства. Не варто негайно огризатися,  коли хтось ставить під сумнів якість виконаної вами роботи. Покажіть, що для вас цінність становлять міркування і досвід оточуючих. Зазначене не шкодить вашим спробам обґрунтувати результат своєї роботи.

У зв’язку з тим, що слід думати і про інших, у автора цих ряд- ків  сплив у пам’яті і такий  епізод. Якось йому, як завідувачу ка- федри, телефонує жінка-директор інституту. Очевидно, у неї були якісь  претензії до роботи. Свою критику вона розпочала словами:

 

« Про що Ви думаєте, Іване Івановичу?».  На що негайно отрима- ла відповідь:  « Лише про Вас, Ніно Миколаївно, лише про Вас.» Критичний тон начальниці  було паралізовано. Цей прийом автор рекомендує застосовувати обережно. У випадку з автором прийом спрацював, бо він був старший за віком і мав більше регалій, ніж його директорша.

5. Одяг. Вдягатися потрібно так як це установлено у компанії. Слід подивитися  як  одягнуті колеги.  Слід підбирати  собі такий одяг, який відповідає стилю фірми (організації). Одяг відіграє ва- гому роль у створенні іміджу співробітника. Недарма ж кажуть, що зустрічають  по одягу, а проводжають — по розуму.

6. Мова. Слід докладати зусиль для доладного і зрозумілого висловлення своїх думок як  у письмовій, так і усній  формі. Як внутріфірмові нотатки, так і зовнішні листи мають формувалися гарною мовою. Нецензурних слів треба уникати у спілкуванні із співробітниками як на роботі, так і поза нею. Слід звертати осо- бливу увагу на власні імена. Вони мають вимовлятися і писатися без помилок.

7. Щирість. Її слід виявляти зацікавленням іншими людьми. Намагайтеся прийти  їм на допомогу.

8. Вираз обличчя. Посмісміхайтеся співбесіднику. Ділове спіл- кування має бути внутрішньою потребою людини. Воно покликане приносити моральну насолоду.

9. Двосторонність спілкування. Воно означає потребу навча- тися слухати інших та змусити оточуючих слухати вас. Намагай- теся створити атмосферу діалогу.

10. Пам’ятати про роботу. У робочому колективі людину оцінюють, передусім, за результатами виконаної нею роботи. Слід вдосконалюватися, розширювати свої професійні та інші знання, враховувати норми поведінки, енергію віддавати роботі. Зрозумі- ло, що не всю, бо окрім  роботи у людини є сім’я, сфера особистих інтересів тощо, які теж вимагають зусиль.

Правила етикету  в офісі дещо модифікуються. Стукати  слід лише у двері, де знаходяться робочі місця менше, ніж для трьох працівників. У решту ж кімнат стукати  не потрібно. Офіс — він і в Африці  офіс. У офісі працівники мають займатися виконан- ням лише функціональних обов’язків. Трапляється,  зрозуміло, різне. Оповімо анекдот. Начальник почав зривати плаття зі своєї секретарші. Вона його присоромила: « Василю Івановичу, Ви хоча б

 

двері зачинили». Він відповів: « Ти що! Ще подумають, що ми тут пиячимо!»

Зайшовши в офіс, можна сідати не чекаючи на те запрошення. У кабінеті шефа можна сідати без запрошення лише у тому випад- ку, коли шеф сидить.

3.1.2. Анкета

Правила ділового етикету

У газеті « Обзор » за 8 квітня 2008 року (саме в цей день авто- рові цих рядків  виповнилося 60 років)  була опублікована  анкета про правила ділового етикету. Кожне із запитань мало два варіанти відповіді — А і Б. Наприкінці запитань подавалися висновки. На- водимо далі цю анкету.

1. За обідом ви сядете з шефом чи з несимпатичною  вам лю- диною?

А. З начальником.

Б. Поряд з неприємною вам людиною.

2. Вам доручили завдання і ваш шеф, і директор. Як ви вчи- ните?

А. Зробите всі справи по порядку. Б. Займетеся новою справою.

3. Вам не вдалося виконати роботу у встановлений термін. Як ви будете вирішувати цю проблему.

А. Повідомите про це шефу.

Б. Хай проблему вирішує  начальство.

4. Між вами і одним з колег трапилася сварка. Як ви себе вес- тимете?

А. Не звертатимете на це увагу. Б. Будете виясняти відносини.

5. Ви випадково узнали про любовні зв’язки вашого шефа з секретаршею. Що робитимете?

А. Збережете інформацію у таємниці. Б. Розповісте інформацію колегам.

6. Що необхідно з вашої точки  зору для просування по служ- бовій драбині?

 

А. Праця та інтелект. Б. Протекція.

7. Які теми можна зачіпати у бесідах з колегами? А. Політика, мистецтво тощо.

Б. Відносини із співробітниками.

8. Якщо  на роботу ходять лише у костюмі, а ви цього не лю- бите, то ви:

А. Виясняєте чи це необхідно.

Б. Підкоряєтеся усталеному порядку.

9. Що ви вчините,  якщо  ваша фірма потрапила у смугу неве- зіння?

А. Поговорите з шефом про майбутнє. Б. Розпочнете пошук нової роботи.

10. Шеф не схвалив виконану вами роботу, але не пояснив чому. Ви:

А. Прохаєте його пояснити.

Б. Вияснюєте причини у колег.

Оцінка відповіді формулювалася так. Якщо переважали відпо- віді «А», то вам вдалося знайти належний тон з колегами, хоч діло- ві відносини ви інколи замінюєте дружніми. У складних ситуаціях орієнтуєтеся на свою вигоду. Інколи спокушуєтеся поінтригувати. Це — не найкраща лінія поведінки.

Якщо  ж переважають відповіді  « Б », то ви завжди поводите себе гідно.  Вмієте проявити  прямоту,  залишаючись  делікатним. Люди шанують вас. Навіть зауваження з вашого боку ними сприй- маються без образи. Ви не вдаєтеся до інтриг, не поширюєте чутки. Ваша поведінка є правильною.

Зрозуміло, що до наведеного вище матеріалу можна ставитися так як розумні люди ставляться до тижневих гороскопів.

Насамкінець цієї рубрики подамо інформацію про деякі звичаї і традиції зарубіжних країн.

3.1.3. Звичаї і традиції зарубіжних країн

На початку  лютого 2007 року тодішній глава Світового банку американець Пол Вулфовіц перебував у Туреччині. У місті Едерне він вирішив відвідати мечеть. Можливо він не знав, що перед вхо- дом до мечеті слід зняти взуття. Коли його попрохали це зробити,

 

то журналісти побачили, що його шкарпетки – диряві. Знімки ка- зусу розлетілися по всьому світу. Традиції, звичаї і забобони різних країн і народів не завадить знати всім, хто їде до чужих країв чи спілкується у себе на батьківщині з їх представниками.

Зайти до мечеті у взутті мусульмани вважають спаплюженням святого місця.  Якщо  хтось не знімає взуття у Японії  у вітальні, то цим він ображає господарів. У Північній Європі вважається пе- чальною прикметою покласти коробку зі взуттям на стіл, особливо, якщо взуття білого кольору. Це — натяк на покійника. Поставити черевики на стілець там вважаються надійним способом посвари- тися з тією людиною, яка першою сяде на цей стілець.

Голландці, англійці чи французи зрадіють, якщо  ви підніме- те і віддасте їм їх рукавичку, що впала. Вони вважають,  що коли будуть рукавичку піднімати самі, то у них виникнуть проблеми із здоров’ям.

Нині  ірландки, італійки або нідерландки будуть вдячні тим, хто подасть їм впалу парасольку. Вони вважають, що не вийдуть ні- коли заміж, якщо парасольку піднімуть самостійно. Гостю не мож- на розпалювати у чужому будинку  багаття чи камін, поправляти дрова чи вугілля. Це можуть робити лише господарі.

До жалюзів, картин  (особливо портретів),  дзеркал у чужому будинку  бажано не торкатися. Вони можуть зламатися чи впасти. Це тлумачиться як передчуття горя.

У африканській країні Ботсвана слід вітатися з усіма. Якщо хтось проходить повз незнайому людину і не вітається з нею, то цим ображає її « до смерті».

У мусульманських країнах вітаються стоячи і лише з чоло- віками. Спочатку слід промовити « Ассалам алейкум».  Потім  ці- кавляться чи все в порядку з сім’єю. У жодному випадку не можна цікавитися здоров’ям дружини.

Відмова від чаю чи кави вважається непристойністю. Можна їх не пити, але не можна відмовитися. До чаю чи кави там подають і чашку з холодною водою, щоб їх запивати. Не можна до останньо- го ковтка  використовувати воду з чашки. Це вважається великою образою.

У західних країнах вважають, що не можна повністю оплачу- вати послуги лікаря. Слід хоч трішечки недоплатити. Повна оплата вважається натяком на те, що лікар більше ніколи не знадобиться. На Сході дотримуються діаметрально протилежної точки зору. Той,

 

хто зекономив на лікарі, — лікувався безплатно. Отже, хвороба незабаром повернеться.

Китайці вважають черепаху найпідлішою і найбруднішою тва- риною. У Китаї не можна рухливість людей порівнювати з черепа- хою. Це — образливо.

Варто також знати, що вживання слова «свиня» на борту кора- бля наводить італійських та іспанських моряків на невеселі асоціа- ції. Згадка про свиню означає побажання сісти кораблю на мілину чи розбитися об риф.

У Англії вважається — якщо дівчина стоїть під омелою, то вона не має права відмовити будь-кому у поцілунку.

Нерідко  спілкування з іноземцями  нагадує собою ходіння мінним полем. Здається — ось, ось станеться вибух. Ця вибухоне- безпечна обстановка попереджається відмінами  у менталітеті  та культурних традиціях бізнесменів з різних країн.

Далі зазначимо деякі специфічні риси зарубіжних бізнесменів.

США

•           Американці не люблять манірності. Спілкуючись з ними, слід докладати зусиль до того, щоб атмосфера переговорів була не занадто офіційною.

•           Партнери з США практично зразу ж після знайомства роз- почнуть звертатися до вас, називаючи лише ім’я. Так вони звикли звертатися змалечку. Звертаються по імені, навіть, до похилих людей.

•           Американці люблять дивитись  співрозмовнику у вічі.

Не слід уникати погляду « очі в очі», оскільки на амери- канця це може зробити несприятливе враження.

•           З американцями під час розмов слід говорити голосно.

Франція

•           У Франції робочий день розпочинається о 8.30, а закінчу- ється о 18.30. З 12.30 до 15.00 всі йдуть з офісу обідати.

•           Мовчазних людей у Франції недолюблюють.

•           Французи  не відзначаються особливою пунктуальністю і до цього слід бути готовим.

 

•           Французи не люблять сильних рукопотискувань.

•           Згідно з французькими звичаями, на вечерю слід запізни- тися на чверть години.

Велика Британія

•           Англійці — дуже стримані і консервативні  люди. До них, на відміну від американців, слід звертатися лише офіційно (містер, місіс, міс, сер).

•           Надзвичайна балакучість сприймається як невихованість.

•           Британці говорять спокійним і досить тихим голосом. Там дотримуються  правила про те, що людина має говорити так, щоб її мову чув лише співбесідник.

•           Чітко визначено коло предметів, які можна дарувати ді- ловим людям. Це: записні книжки, блокноти, календарі, запальнички, лазерні диски, авторучки. На Різдво можна дарувати алкогольні напої та дорогий сир. Решта сувенірів можуть розглядатися як хабар і засіб тиску на партнера.

Іспанія

•           Ділова зустріч з іспанцями не призначається на середину дня. В іспанців  у цей час пообідній сон — фієста. Іспанці починають снідати о 14.00, а вечеряти — 22.00.

•           Іспанці можуть говорити годинами. Слід брати до уваги і бути готовим до того, що ділова зустріч закінчується піз- ніше, ніж це передбачено регламентом.

•           Якщо не дослухаєте до кінця свого співрозмовника — іс- панця або переб’єте його, то це сприйметься ним як акт великої неповаги.

Швейцарія

•           Не прийнято одягати на ділову зустріч чорний костюм.

•           Швейцарці практично не вживають  алкогольних напоїв, тому недоцільно пропонувати партнерам алкоголь.

 

•           Якщо  запрошуєте швейцарців  до ресторану, то не нама- гайтеся здивувати їх дорогими та вишуканими стравами. Цим можна зіпсувати у їх очах враження про себе.

В умовах глобальної економіки і розвитку міжнародного бізне- су пожвавішали відрядження, зустрічі, переговори, а то й просто обіди у чужій країні чи з чужинцями у своїй. У кожному монас- тиреві, як відомо, свій статут, а у кожній країні — свої порядки.

У більшості  країн  діловий костюм темних відтінків, а також консервативні  аксесуари до нього,  не викликатимуть якихось незручностей. Скрізь такий костюм сприйматиметься нормально. Цього не можна сказати про деякі інші речі. Наприклад, індуси можуть бути ображені виглядом шкіряного ременя чи валізи, ви- готовленої з вичиненої шкіри. Індусам подобається яскраве роз- фарбування жіночого одягу.

У Скандинавії ділові зустрічі часто відбуваються у сауні. Збира- ючись у відрядження до країн Північної Європи, не завадить мати при собі купальник або плавки.

У багатьох країнах Азії білий колір вважається кольором жа- лоби.

Одежу жовтих кольорів краще за все не брати до Малайзії. Там певні тони жовтого кольору вважаються прерогативою королівської сім’ї.

Велике значення кольору одежі надають у Китаї. Червоний ко- лір там вважається кольором успіху. Для жінок у Китаї ідеальним варіантом одежі є брючний костюм.

У Японії  перевага віддається класичним сукням та взуттю на низьких каблуках. Чоловікам на ділову зустріч слід одягнути свій найкращий костюм, який свідчитиме про відповідний статус.

В Ірані чоловіки одягають костюми. Можна одягати краватку. Ще краще цього не робити, бо краватка сприймається в ісламсько- му світі недоброзичливо. Іранський президент Махмуд Ахмадіне- жад краватку не одягає. Це з певного часу розпочав робити і автор цієї книжки. В іслам з православ’я він не перейшов, але вважає краватку зайвим атрибутом, який практично не виконує  жодної корисної функції.

Непростою є ситуація з одягом у Європі. Наприклад, швейцарці здавна вважають себе знавцями стилю. Там, навіть, дорогий кос- тюм з неправильними стібками може створити про людину невірне враження.

 

Збираючись до Швейцарії, слід приділити увагу якості  тка- нини, вичинці і точності крою вашого костюма.

У Німеччині квітковий малюнок на одязі асоціюється з легко- важністю. Там краще за все дотримуватися консервативного стилю та темних тонів.

Слід ще раз згадати, що проводжають по розуму, але зустріча- ють, все ж таки, по одягу.