Тема 6 особливостІ розвитку спІлкування дорослого І дитини у дошкІльному вІцІПЛАН 1. Онтогенез спілкування як найважливіший фактор психічного розвитку дошкільника 2. Форми спілкування дорослого і дитини в дошкільному віці 3. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною 4. Роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого Література 1. Авдеева Н. Н., Мещерякова С. Ю. Вы и младенец: у истоков об- щения. – М.: Педагогика, 1991. – 160 с. 2. Воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. Н. Про- колиенко. – К.: Рад. школа, 1990. – 368 с. 3. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар- ших дошкольников. – К.: Рад. школа, 1986. – 152 с. 4. Кононко Е. Л. Чтобы личность состоялась. – К.: Рад школа, 1991. – 221 с. 5. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991 . – 152 с. 6. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. – 144 с. 7. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психоло- гической консультации / Отв. ред. А. А. Бодалев. – М.: Педагогика, 1987. – 164 с. 8. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспи- тании дошкольников. –М.: Просвещение, 1990. – 160 с. 9. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр «Академия», 1997. – С. 98–107.
1. Спілкування як найважливіший фактор психічного розвитку дошкільника Дошкільне дитинство – важливий період психічного розвитку. Вік початкового фактичного утворення особистості, за словами О. М. Ле- онтьєва. У дитини інтенсивно формуються психічні функції, складні види діяльності (гра, спілкування з дорослими й ровесниками), ви- никають ієрархія мотивів і потреб, самооцінка, вольова регуляція та моральні форми поведінки. Найважливішим фактором психічного розвитку дошкільника є його спілкування – спочатку із дорослими, а згодом і з ровесниками та іншими дітьми. Поза спілкуванням немож- ливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій, її особистісне становлення. Як зазначав Л. С. Виготський, «Будь-яка вища психічна функція з’являється на сцені двічі: перший раз як ді- яльність колективна, соціальна діяльність, тобто функція інтерпси- хічна, другий раз як діяльність індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення дитини, як функція інтрапсихічна» (Выготский Л. С. Избр. психологические исследования. – М., 1956. – С. 450). Труднощі психічного розвитку дошкільника пов’язані, як прави- ло, із неадекватно побудованим спілкуванням між дитиною і близь- кими дорослими. Походження психологічних проблем у дошкільному віці ділиться на дві групи: 1) несприятливі тенденції у поведінці дитини, які ще не поруши- ли норми, але в результаті призведуть до цього; 2) незнання батьками, або іншими дорослими з оточення дитини норм розвитку. У них виникає необґрунтована стурбованість щодо дитини. Наприклад, тривога щодо надмірної захопленості дитини грою або фантазуванням у старшому дошкільному віці, або з приводу непосидючості, імпульсивності молодшого дошкільника. Всі ці проя- ви є нормативними віковими особливостями розвитку дошкільника. Труднощі психічного розвитку у дошкільному віці відзначаються наступними особливостями: 1) несприятливі тенденції носять прихований характер; 2) деякі з небажаних проявів зникають з розвитком дитини, а де- які переходять у стійкі утворення, що закладають фундамент особис- тості;
3) подальша корекція недорозвинених у дошкільному віці психіч- них якостей є складною, а іноді й неможливою. Встановлення вихователем (чи психологом) наявності й причин труднощів у розвитку дитини та їх корекція відбувається як порів- няння результатів діагностики з нормами розвитку. Слід підкресли- ти, що і вихователь, і психолог веде роботу з дітьми, психічний розви- ток яких перебуває у межах норми. ВИСНОВКИ про роль спілкування у психічному розвитку до- шкільника: – дошкільний вік є періодом початкового фактичного утворення особистості; – спілкування виступає найважливішим фактором психічного і особистісного розвитку дошкільника; – труднощі психічного розвитку дошкільника пов’язані, як пра- вило, із неадекватно побудованим спілкуванням між дитиною і близькими дорослими; – характер психологічних проблем у дошкільному віці вияв- ляється як несприятливі тенденції у поведінці дитини, або необґрунтована стурбованість батьків (чи інших дорослих з оточення малюка) щодо дитини через незнання ними норм її розвитку. 2. Форми спілкування у дошкільному віці У роботі з дошкільниками слід орієнтуватись не просто на утри- мання показників психічного розвитку у межах норм, а прагнути до оптимального їх формування. При цьому слід відзначити, що про- стої наявності спілкування або його кількісних показників недо- статньо. Яким має бути спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим [75, с. 79–80]. Їх характеристика подаєть- ся у таблиці 2. Таблиця 2 Форми спілкування дитини з дорослим у дошкільному віці (за М.І.Лісіною)
ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з до- рослим: – у дослідженнях М. І. Лісіної визначено чотири якісно відмін- них і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкіль- ників з дорослим; – форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілку- вання, значенням для психічного і особистісного розвитку ди- тини; – протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування: ситуативно-особистісне, ситуативно-діло- ве, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне.
3. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною Найважливіше значення у виникненні й розвитку у дітей спілку- вання мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого під- носить діяльність дитини на вищий рівень. Без постійної підтримки дорослого розвиток спілкування дошкільника уповільнюється, що призводить до різноманітних психологічних порушень і труднощів. Нормальний розвиток спілкування дошкільника має виразний позитивний вплив на прискорення загального розвитку дітей. В одному з експериментів дорослий кожен день по 7–8 хвилин пестив, гладив, посміхався, говорив ласкаві слова малюкам віком 2–4 міс. Порівняно з іншими ці діти демонстрували краще розвинену увагу та інтерес до оточуючого. З іншого боку, оптимізація спілкування дошкільника забезпечує усунення причин інших труднощів його психічного розвитку, насам- перед у сфері: а) мовлення (за рахунок активізації потреби у розумінні мовлення дорослого); б) особистості (подолання несміливості, тривожності); в) різноманітних видів діяльності. Спілкування за означенням передбачає високу активність його учасників, взаємодію партнерів. Умовами ефективності педагогічного спілкування називають: особистісні взаємовідносини (Бодальов О. О., Ковальов О. Г.); тепле, інтимне, виразне ставлення вихователя (Ко- тирло В. К.), позитивне, тепле, емоційно забарвлене ставлення (Ку- лачківська С. Є.); діалогічне спілкування з домінантою на співбесід- ника (Флоренська Т. О.). В основі цих характеристик лежать відноси- ни рівності, що складаються між партнерами у спілкуванні. Чи може дитина виступати партнером для педагога або іншого дорослого? Про таке партнерство можна говорити лише в певному розумінні. Воно полягає у прийнятті людьми один одного як без- умовних цінностей, в установці на універсальність можливостей кожної людини, у доброзичливості й взаєморозумінні. Даний аспект взаємозв’язків дитини із соціальним оточенням необхідний в єднос- ті з іншим, таким, що акцентує відмінності у позиціях вихователя і вихованця. Останній переважно і враховується на практиці, що призводить до зниження самостійності, ініціативності, креативнос- ті дитини. Виховні впливи, орієнтовані на діалогічне спілкування,
здатні стимулювати творчість дитини, тільки починають розробля- тись і не мають широкого практичного застосування. Створення атмосфери доброзичливості, відвертості, емоціональ- ної піднесеності, радості у спілкуванні дошкільника з дорослим зале- жить від змісту контактів, адекватного рівню комунікативного роз- витку дитини. С. В. Корницька пропонує три програми взаємодії дорослого з ди- тиною, відповідно до віку останньої. Прийняття дитиною програми виявляється у мінімумі відволікань та проявів небажання контакту- вати, а також у найбільш активній взаємодії. І програма: ласка дорослого, що виражає його доброзичливу ува- гу до дитини, посмішка, дотик і поглажування, гойдання. Дорослий бере дитину на руки, на коліна, супроводжує дії ласкавими ніжними словами, що містять схвалення дитини. Цією програмою найбільш задоволені немовлята. ІІ програма: спілкування, опосередковане іграшкою або набором іграшок. Спільна дія дорослого і дитини щодо іграшок із забезпечен- ням ініціативності малюка. Для дітей раннього віку. ІІІ програма: вербальне спілкування. Дорослий розмовляє з дити- ною, декламує вірші, проговорює прозові тексти, уважно дивлячись на дитину. Бесіди на різноманітні теми із підтримкою і заохоченням ініціативи дітей. Для дітей дошкільного віку (3–6 р.), забезпечує най- кращий емоційний настрій та найвищу активність дітей у взаємодії. Якщо дитина погано сприймає відповідну її вікові програму, то її комунікативна потреба знаходиться за межами вікових показників спілкування. Слід встановити випередження чи відставання розвитку комунікативних потреб і підібрати адекватну програму спілкування. ВИСНОВКИ про модель оптимального спілкування дошкільника з дорослим: – найважливіше значення у виникненні і розвитку у дітей спіл- кування мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого підносить діяльність дитини на вищий рівень; – нормальний розвиток спілкування дошкільника прискорює хід його загального розвитку; – оптимізація дорослим спілкування дошкільника забезпечує усунення причин інших труднощів психічного розвитку; – загальною умовою оптимізації спілкування з дошкільником є створення дорослим атмосфери доброзичливості, відвертості, емоційної піднесеності, радості;
– дорослий повинен контролювати хід розвитку спілкування дошкільника, встановлюючи випередження чи відставання розвитку його комунікативних потреб і підбираючи адекватну програму спілкування з дитиною. 4. Роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого Найбільш сприятливе для розвитку особистості дітей середньо- го та старшого дошкільного віку спілкування на фоні позитивного, теплого, емоційно забарвленого ставлення вихователя до дитини (за С. Є. Кулачківською). Позитивні результати дав експеримент, у якому вихователів на- вчали виражати емоції, а дітей адекватно їх розуміти. В ході цього експерименту з вихователями проводилась бесіда про значення експресії у процесі спілкування, а також спеціальне на- вчання способам вираження своїх емоцій. Формування у дітей розуміння експресивних засобів було здійсне- но методами: а) ідентифікації різних емоцій за їх зображенням у формі портре- та, сюжетних картинок; б) опису дітьми портрета вихователя, зображеного на малюнку; в) передачі дитиною характерних для вихователя способів вира- ження позитивних і негативних почуттів. У ході спілкування дорослий виразно виявляв зацікавленість ро- ботою дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, викорис- товував посмішки, лагідну розмову. ВИСНОВОК про роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого: – дитина недостатньо володіє вмінням розпізнавати і розшифро- вувати експресивно-мімічні засоби спілкування, використову- вані дорослим, і потребує спеціального навчання цьому; – розуміння експресивних засобів спілкування дитиною відбува- ється за умови, якщо дорослий виразно виявляє зацікавленість до роботи дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовує посмішки, ласкаву розмову. ТЕМА 7 СПІЛКУВАННЯ І СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКА З РОВЕСНИКАМИ ПЛАН 1. Особливості спілкування і спільної діяльності дошкільника з ровесника- ми та їх роль у його психічному розвитку 1.1. Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником 1.2. Вплив спілкування з ровесником на психічний розвиток дошкіль- ника 2. Розвиток спілкування і спільної діяльності з ровесниками у дошкільному віці 2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят 2.2. Ситуативно-ділова форма спілкування дошкільників 2.3. Позаситуативно-ділова форма спілкування дошкільників 3. Вплив групи дошкільного закладу на психічний і особистісний розвиток дитини Література 1. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколи- енко, В. К. Котырло. – К.: Рад. школа,1987. – 174 с. 2. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с. 3. Галигузова Л. Н., Смирнова Е. О. Ступени общения: от года до семи лет. – М., 1992. 4. Деятельность и взаимоотношения дошкольников / Под ред. Т. А. Репиной. – М.: Педагогика, 1987. – 190 с. 5. Коломинский Я. Л. Психология детского коллектива. – Минск: Народная асвета,1984. – 240 с. 6. Кононко Е. Л. Чтобы личность состоялась. – К.: Рад школа, 1991. – 221 с. 7. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. – 144 с. 8. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспи- тании дошкольников. –М.: Просвещение, 1990. – 160 с. 9. Отношения между сверстниками в группе детского сада / Под ред. Т. А. Репиной. – М., 1978.
10. Приходько Ю. О. Формування позитивних взаємин у дитячо- му колективі. – К.: Рад школа, 1987. – 126 с. 11. Психология совместного труда / Под ред. Я. Л. Коломинского. – Минск: Народная асвета, 1987. – 94 с. 12. Развитие общения дошкольников со сверстниками / Под ред. А. Г. Рузской. – М.: Педагогика, 1989. – 216 с. 13. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста. / Под ред. А. В. Запорожца, Я. З. Неверович. – М.: Педагогика,1986. – 176 с. 14. Репина Т. А. Социально-психологическая характеристика группы детского сада. – М.: Педагогика,1988. – 232 с. 15. Смирнова Е.О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс 1997. – 383 с. – С. 211–223, 297–315. 16. Субботский Е. В. Психология отношений партнерства у до- школьников. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 144 с. 17. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр «Академия»,1997. – С. 107–115. 18. Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье / Под ред. В. К. Котырло. – М.: Педагогика,1987 . – 142 с. 1.Особливості спілкування і спільної діяльності дошкільника з ровесниками та їх роль у його психічному розвитку 1.1. Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником У системі взаємовідносин дитини з оточуючими можна виділити дві, важливі у виховному плані, лінії: дитина-дорослий, дитина-дитина. Взаємовідносини дитина-дорослий мають провідне значення, ви- ступають першоосновою всіх видів ставлення дитини до дійсності й джерелом її психічного розвитку.
Дорослий – носій зразків, норм, правил, прийнятих у суспільстві, його позиція характеризується словами: «старший, знаючий, автори- тетний, вмілий». З віком у дитини виникає і чимдалі посилюються потреби у самостійності, творчості, самопізнанні реалізувати які він прагне з ровесником як рівним собі партнером. На думку М.І.Лісіної, спілкування дитини з дорослим та з ровес- ником – різновиди єдиної комунікативної діяльності. Ці різновиди об’єднує предмет діяльності – інша людина, партнер дитини по спіл- куванню, а також – продукт, яким виступає самопізнання й самоо- цінка через пізнання й оцінку партнера (і партнером) [119, с. 19]. Водночас дослідники спілкування між ровесниками у дошкіль- ному віці А. Г. Рузська, Л. М. Царєгородцева, Л. Н. Галігузова, Н. І. Ганошенко, О. О. Смірнова, Д. Б. Годовікова, Н. Н. Авдєєва та ін. підкреслюють специфічну роль у загальному психічному розвиткові дитини її спілкування з однолітками порівняно із спілкуванням із до- рослими. Контакти з однолітками відзначаються невимушеним і роз- кутим характером, яскравим емоційним забарвленням. Водночас ці контакти значно поступаються сфері спілкування з дорослими своєю змістовністю та глибиною особистісних відносин. На думку колекти- ву психологів під керівництвом А. Г. Рузської, у спілкуванні з ровес- ником створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих видах діяльності, що відбуваються спільно з ровес- ником. Спілкування з рівним за статусом партнером створює спри- ятливі умови вільного виявлення творчих потенцій дитини в умовах відсутності обмежуючих настанов так контролю дорослих. Спілку- вання з ровесником стимулює розвиток ініціативності дошкільників [119, с. 200]. Інші дослідники звертають увагу на те, що у товаристві ровесни- ків відбувається взаємовплив, а у спілкуванні з дорослим останній підпорядковує собі дитину, яка виступає виконавцем (К. Вокслер). Дошкільники рідше виявляють альтруїстичну поведінку щодо до- рослого, менш агресивні та менш наполегливі у спробах спілкува- тись з ним; а вимоги та протидію частіше адресують ровесникам (Р. Краснор, Б. Л. Вайтинг). Дослідження Є. В. Субботського свід- чать, що ровесник сприяє формуванню критичного ставлення. Такої ж думки притримується Г. А. Цукерман. У лабораторії дошкільного виховання Інституту психології ім. Г. С. Костюка у 80-х роках було проведено низку досліджень взаємин дошкільників, які показали їх необхідність при формуванні пози- тивної спрямованості на іншу людину, у розвитку гуманних почуттів
та навичок гуманної поведінки (В. К. Котирло, С. Є. Кулачківська, С. О. Ладивір, Ю. О. Приходько). Таким чином, спілкування з дорослим виступає важливим, але недостатнім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особис- тості дошкільника. На його основі повинні розвиватись взаємовідно- сини дитини з ровесниками, які є необхідною умовою її готовності до шкільного навчання. 1.2. Вплив спілкування з ровесником на психічний розвиток дошкільника Внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розви- ток дошкільника найбільш помітний у п’ятьох сферах особистості: етичній, пізнавальній, самосвідомості, творчих здібностей, здатності до співпраці. Розглянемо вплив спілкування і спільної діяльності з ровесником на кожну з цих сфер. 1) В етичному розвитку відбувається формування моральних уяв- лень, гуманного ставлення до інших, позитивної емоційної спрямова- ності на оточуючих, навичок співпраці й взаємодії з партнером, вза- єморозуміння, співпереживання (В. К. Котирло, Ю. О. Приходько). 2) Розвиток пізнавальної діяльності полягає: а) у засвоєнні здатності до виділення різноманітних поглядів на певне явище чи об’єкт та узгодження цих поглядів між собою; б) оволодінні логічними операціями заперечення, доведення, аргументації, переконування. 3) У розвитку самосвідомості спілкування і спільна діяльність з ровесником становить неодмінну умову виникнення чимдалі адек- ватніших оцінок одноліток, а згодом і самооцінки, її когнітивного, емоційного та вольового компонентів. 4) Розвиток творчості, самостійності, ініціативності відбувається за рахунок того, що діти самостійно налагоджують контакти між со- бою, визначають їх мету, організовують сюжетно-рольову гру, визна- чають сюжет та розподіляють ролі, підбирають замінники. Висува- ють власні ініціативи і приймають ініціативи інших. За відсутності заборон з боку дорослого діти мають можливість діяти на свій розсуд. 5) Навички спілкування і спільної діяльності полягають у роз- витку навичок соціальної перцепції, узгодження дітьми своїх ду- мок і дій, розробки спільного плану, насамперед, у грі; здатності
висловлювати співчуття, надавати взаємопідтримку, робити взаємоо- цінки; розподіляти іграшки. ВИСНОВКИ про особливості спілкування дошкільника з ровесником: – спілкування з дорослим виступає вирішальним, але недостат- нім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особис- тості дошкільника; – спілкування з однолітками є необхідною умовою формування готовності до навчання у школі; – взаємовідносини дитини з ровесниками значно відрізняються за своїми функціями, змістом, енергетикою від спілкування дитини з дорослими; – внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розви- ток дошкільника найбільш помітний в етичній, пізнавальній сферах особистості, у розвитку самосвідомості, творчих зді- бностей, здатності до співпраці. 2. Розвиток спілкування і спільної діяльності з ровесниками у дошкільному віці 2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відно- син; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників. З 3-х місяців життя закладається основа як спілкування, так і спільної діяльності з ровесниками. Колектив дослідників під керівництвом А. Г. Рузської вирізняє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці: емоційно- практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове. Спочатку контакти дітей з ровесниками виникають на задоволен- ня потреб в активності та нових враженнях. Під впливом організову-
ючих впливів дорослого, на основі інших потреб дитини відбувається первинне оформлення потреби дітей у спілкуванні з ровесниками. У немовляти спільність з ровесниками має виразний суб’єктивний характер, обмежуючись безпосередніми емоційними зв’язками. По- зитивні емоційні реакції дитини виникають при сприйманні ровес- ника як цікавого об’єкта пізнання; дитина чутливо реагує на настрій однолітка, проявляється ефект зараження емоціями. Ознакою перших проявів потреби у спілкуванні з ровесником (Г. В. Пантюхіна, К. Л. Печора, Е. Л. Фрухт) вважають перші кон- такти між дітьми, що виникають з 3 місяців. Змістом цього контакту є інтерес та задоволення при спостереженні за ровесником. Подаль- ший розвиток спілкування з ровесником пов’язаний із виникненням у немовляти комплексу пожвавлення у контексті його спілкування з дорослим. Комплекс пожвавлення стосовно ровесника спостерігаєть- ся приблизно з 5 місяців. Розвиток здатності дитини маніпулювати предметами призводить до того, що починається розвиток спільної дії дошкільника з однолітком. У другому півріччі першого року життя вплив ровесника знаходить відображення у діях дитини, яка наслі- дує їх за ровесником, епізодично включається в його дію: одна дитина тримає у руці іграшку, інша торкається до неї, намагається поверну- ти. Тобто складаються ділові контакти між дітьми у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій. До кінця немовлячого віку формується виразне пізнавальне став- лення до ровесника: малюк торкається його обличчя, смикає одяг, во- лосся, «куштує на смак» його пальчики – ставиться як до фізичного об’єкту. Водночас малюк посміхається іншій дитині, несе їй іграшки, подібно до того, що він робить у спілкуванні з дорослим. Прагнення до спілкування з однолітками носить ситуативний і невиразний характер. Діти звертають увагу на ровесників, якщо вони опиняються у полі їх сприймання, але ініціативи до пошуку партне- ра серед одноліток не виявляють. З цим пов’язана думка більшості психологів, що спілкування між однолітками до року у власному ро- зумінні цього поняття відсутнє. На цьому етапі створюються фунда- мент для появи власне спілкування з ровесниками у ранньому віці. Перша форма спілкування з ровесниками – емоційно-практична – виникає до 2-х років. При цьому потреба у спілкуванні з ровесником виражена все ще слабо – вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілкуванні з дорослими, у нових вра- женнях.
Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у праг- ненні дитини до співучасті у розвагах і забавах, де виникає можли- вість самовираження. У групах дітей виникає спільний емоційний фон: вони разом сміються, бігають, кричать. Характерні окремі епізоди спілкування, нечасті контакти між од- нолітками. Діти захоплено граються на самоті з іграшками, не потре- буючи спілкування з ровесниками. У ранньому віці виникає передспівробітництво з ровесниками (Коломінський Я. Л.), характерною є гра поряд, але не разом. Зростає роль мовлення. Внесок цієї форми спілкування з ровесником у розвиток полягає у засвоєнні дитиною способів і мотивів пізнавальної діяльності, у спри- янні виявленню ініціативи, у розширенні спектру емоцій. 2.2. Ситуативно-ділова форма спілкування дошкільників Ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками виникає у 4–6 років і є найбільш типовою для дошкільного дитинства. Потреба у спілкуванні з ровесником стає значно інтенсивнішою, виходячи на перший план. Так, Є. А. Аркін наводить приклад, коли хлопчик 5-ти років на пропозицію бабусі погратись з нею відповів: «Мені потрібно дітей». Це пов’язано із тим, що спілкування з ровес- ником є необхідною умовою організації сюжетно-рольової гри, яка має колективний характер. Головним змістом потреби дітей у спілкуванні з ровесниками по- лягає у прагненні налагодити ділову співпрацю, узгодити свої дії з партнером по діяльності. Співпраця відрізняється від співучасті більш тісною взаємодією дітей, кооперативним характером їх діяль- ності. Співпраця дітей носить переважно ігровий характер та зосеред- жена не на результаті діяльності, а на її процесі. Прагнення діяти спільно настільки сильно виражене, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один одному іграшками, найпри- вабливішою роллю в грі тощо. «Гаразд, ти будеш капітан, а я твій помічник», – погоджується Роман М. (5 р. 10 міс.). «Ти бери ведмедика, а я, так і бути, візьму зайця», – заявляє Таня Д. (5 р.).
«Сашко, давай спочатку ти мене підкотиш, а потім я тебе», – про- понує Дмитро Д. (6 р. 11 міс.). Виникають перші спільні ігрові дії. Гра на однаковий сюжет об’єднує різноспрямовані, слабо узгоджені дії. Наприклад, у розі- груванні сюжету «Сім’я» «мама» йде на роботу, а «батько» готує «ди- тину» до сну. «Мама» вдома погодувала «дитину», а «вихователь» – знову дає їй сніданок. Виникає інтерес до дій партнера, їх порівняння з власними, що виступає у питаннях, глузливих репліках, оцінках дій іншого. Наприклад, Оленка З. (4 р. 7 міс.) готує ліжечко, щоб покласти свою «доньку» (ляльку) спати. Діана Р. (5 р.) на віддалі спостерігає за діями Оленки. Коли побачила, що замість ковдри Оленка приготува- ла листок паперу, рішуче підбігає. Діана: А твоя лялька замерзне. Хіба така ковдра їй потрібна? Оленка: А в мене зараз літо. Діана: Ну й що! Все одне ця ковдра не годиться. Оленка: Ось своїй ляльці даш кращу, а моїй ця подобається. Як відзначають М. І. Лісіна, А. Г. Рузська, О. О. Смірнова, дітям властива особлива манера поведінки, в якій яскраво виявляються схильність до конкуренції й змагання. Це вказує на те, що у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці після прагнення до співдії знаходиться такий компонент як бажання поваги і визна- ння. Діти вимагають визнати їх власні досягнення, а дії товаришів оцінюють прискіпливо, виразніше підкреслюючи власні якості. Діти використовують такі засоби спілкування, як виразні, зо- бражувальні, знакові. Діти багато й захоплено розмовляють між собою, але мовлення залишається ситуативним. О.О.Смірнова здій- снила контент-аналіз висловлень у ситуаціях вільної взаємодії ді- тей 3-7 років, виявивши такі основні теми: Я-висловлення про себе; Ти-висловлення про іншу дитину; світ – висловлення про предмети й явища, що виходять за межі ситуації; гра – висловлення дітей під час їх гри [119, с. 139]. Ситуативно-ділове спілкування з ровесниками сприяє розви- ткові основ особистості та самосвідомості, а також – допитливості, сміливості, оптимізму, активності, творчого й самобутнього ядра особистості. При відставанні у розвитку цієї форми спілкування з ровесниками у дітей спостерігається пасивність, замкненість, недо- брозичливість.
2.3. Позаситуативно – ділова форма спілкування дошкільників Позаситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками почи- нає виявлятись у деяких дітей віком 6–7 років. Водночас тенденція до її появи, елементи цієї форми спілкування складаються у більшос- ті старших дошкільників. Кількість позаситуативних контактів зростає до 50\% від усіх взає- модій ровесників. Спілкування з ровесниками значно виходить за межі спільної предметної діяльності. Значні зміни відбуваються у розвитку сюжетно-рольової гри, зростає її умовність, схематизм. Складність у побудові гри висуває вимоги до її попереднього планування. Зміст комунікативної потреби полягає у прагненні до співпраці й співтворчості з ровесником. Гра має по-справжньому спільний харак- тер з єдиними правилами, вимогами, з узгодженістю дій, врахуван- ням інтересів партнерів. Досвід попередніх спільних ігор дітей нако- пичується, веде до певного узагальнення уявлень дітей про гру, про роль кожної дитини в ній. Утворюється чіткий образ ровесника, відносини з ним стають більш стабільними (спостерігається таке явище, як дружба), вини- кають симпатії. Відбувається формування суб’єктного ставлення до інших дітей, тобто вміння бачити в них рівну собі особу, враховувати їх інтереси, готовність допомагати. Разом із пізнанням ровесника в дітей розвивається розуміння Я-образу, особливо своїх практичних дій . Головний засіб спілкування – мовлення. Особливості спілкування з однолітками яскраво виявляються в темах розмов, які стають чим- далі більш позаситуативними. Характерні обговорення різноманіт- них широких тем стосовно минулого й майбутнього, рідної природи й далеких країн тощо. Внесок позаситуативно-ділового спілкування у розвиток полягає у формуванні здатності дитини розуміти іншого як самоцінну особис- тість, у пробудженні інтересу до його внутрішнього світу, мотиву роз- ширити уявлення про себе. ВИСНОВКИ про розвиток форм спілкування дошкільника з ро- весником: – колектив дослідників під керівництвом А.Г.Рузської вирізняє три онтогенетично послідовних форми спілкування з ровесни- ками у дошкільному віці; – вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільни- ків полягають у зростанні змістовності, вибірковості, стабіль-
ності відносин, потреби у спілкуванні і співпраці, їх інтенсив- ності та орієнтованості на інтереси ровесників; – у дитини від народження до 7 р. послідовно змінюються такі форми її спілкування з ровесниками: емоційно-практична (не- мовля – ранній вік); ситуативно-ділова (4–6 р.); позаситуатив- но-ділова (6–7 р.). 3. Вплив групи дошкільного закладу на психічний і особистісний розвиток дитини Т.О.Рєпіна вирізняє наступні функції групи дитячого садка [123]. 1. Регулювання поведінки дитини щодо ровесників на основі со- ціально прийнятих норм через набуття соціального досвіду групового спілкування і взаємодії на правах рівності. 2. Інтенсифікація процесу статевої соціалізації та статевої дифе- ренціації на основі засвоєння відповідних способів рольової поведін- ки чоловіка чи жінки. 3. Формування ціннісних орієнтацій. 4. Соціальне научіння навичкам спілкування і взаємодії. 5. Формування адекватної самооцінки. 6. Нормалізація та корекція умов неблагополучної сім’ї. Група дитячого закладу забезпечує сприятливий розвиток до- шкільника за наявності наступних умов: • високий рівень його спілкування з ровесниками; • входження дитини у стабільне ігрове об’єднання; для яко- го властиві спільний інтерес до діяльності, взаємні симпатії, партнерські, рівноправні відносини. У взаєминах між дітьми також спостерігаються конфлікти, при- чини яких залежать від віку дітей. У ранньому віці причинами висту- пають ставлення до іншого як до об’єкту, нездатність до спільних дій (особливо у грі), високий егоцентризм. Найпоширенішою причиною конфліктів з однолітками виступає поводження з іншою дитиною як з неживим об’єктом і невміння гратись поряд навіть за наявності достатньої кількості іграшок. Іграшка для малюка привабли- віша, ніж одноліток. Вона затуляє партнера і гальмує розвиток
позитивних взаємостосунків. Рояк А. А. визначала причиною кон- фліктів дошкільників також різні рівні в оволодінні ними ігровою ді- яльністю. Середньому дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе і хоч у чомусь перевершити товариша. Йому необхідна впевненість у тому, що його помічають, і відчувати, що він найкращий. Йому дово- диться постійно відстоювати своє право на унікальність. Він порівнює себе з однолітком. Але порівняння це дуже суб’єктивне, тільки на свою користь. Дитина бачить однолітка як предмет порівняння з собою, тому сам одноліток і його особистість не помічаються. Інтереси ровесника, як правило, ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає зава- жати. І одразу ж одноліток одержує сувору оцінку, негативну і безжаль- ну характеристику. Дитина чекає від ровесника схвалення, але сама не спроможна висловити таке схвалення на адресу товариша. Таким чи- ном, потреба у схваленні з боку ровесників залишається у дошкільника напруженою і незадоволеною водночас. Крім того, дошкільники погано усвідомлюють причини поведінки інших. Вони не розуміють, що одно- літок – така ж особистість зі своїми інтересами і потребами. До 5–6 р. число конфліктів знижується. Дитині стає важливішим гратись разом, досягти порозуміння, ніж ствердитися в очах одноліт- ка. Діти частіше поступаються своїми інтересами, виявляють здат- ність розуміти позицію товариша. Проте не всі дошкільники досяга- ють рівня позаситуативно-ділової форми спілкування з ровесниками, а тому їм все ж таки важко узгоджувати свої пропозиції, терпляче ставитись до протилежних точок зору один одного. Через це між ді- тьми виникають суперечки, сварки, навіть бійки. ВИСНОВКИ про вплив групи дитячого садка на розвиток до- шкільника: – головною функцією групи дитячого садка є регулювання пове- дінки дитини щодо ровесників на основі соціально прийнятих норм через набуття соціального досвіду групового спілкуван- ня і взаємодії на правах рівності (Т. О. Рєпіна); – група дитячого закладу забезпечує сприятливий розвиток до- шкільника за наявності високого рівня його спілкування з ро- весниками і входження дитини у стабільне ігрове об’єднання; – причини конфліктів між дітьми залежать від віку і зазнають наступних змін: ставлення до іншого як до об’єкту, нездатність до спільних дій з ним, суперництво з товаришем, дитячий его- центризм, різні рівні в оволодінні дітьми ігровою діяльністю; – до 5–6 р. число конфліктів знижується. Дитині стає важливі- шим гратись разом, ніж ствердитися в очах однолітка. |
| Оглавление| |