Дитяча психологія - Навчальний посібник (Дуткевич Т. В.)

Тема 6 особливостІ розвитку спІлкування дорослого І дитини у дошкІльному вІцІ

ПЛАН

1. Онтогенез спілкування як найважливіший фактор психічного розвитку дошкільника

2. Форми спілкування дорослого і дитини в дошкільному віці

3. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною

4. Роль експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого

Література

1. Авдеева Н. Н., Мещерякова С. Ю. Вы и младенец: у истоков об- щения. – М.: Педагогика, 1991. – 160 с.

2. Воспитание детей  дошкольного возраста / Под ред.  Л.  Н. Про- колиенко. – К.: Рад. школа, 1990. – 368 с.

3. Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение стар- ших дошкольников. – К.: Рад. школа, 1986. – 152 с.

4.  Кононко Е.  Л.  Чтобы личность состоялась. –  К.:  Рад  школа,

1991. – 221 с.

5. Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей  к обучению в школе. – М.: Педагогика, 1991 . – 152 с.

6. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика,

1986. – 144 с.

7. Общение и диалог в практике обучения, воспитания и психоло- гической консультации / Отв. ред.  А. А. Бодалев. – М.: Педагогика,

1987. – 164 с.

8. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспи- тании дошкольников. –М.: Просвещение, 1990. – 160 с.

9.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. –  М.:  Изд. Центр

«Академия», 1997. – С. 98–107.

 

1. Спілкування як найважливіший фактор психічного розвитку дошкільника

Дошкільне дитинство – важливий період психічного розвитку. Вік початкового фактичного утворення особистості, за словами О. М. Ле- онтьєва. У дитини інтенсивно формуються психічні функції, складні види  діяльності (гра, спілкування з дорослими й ровесниками), ви- никають ієрархія мотивів і потреб, самооцінка, вольова регуляція та моральні форми поведінки. Найважливішим фактором психічного розвитку дошкільника є його спілкування – спочатку із дорослими, а згодом  і з ровесниками та іншими дітьми. Поза спілкуванням немож- ливий розвиток у дитини специфічно людських психічних функцій, її особистісне становлення. Як зазначав Л. С. Виготський, «Будь-яка вища психічна функція з’являється на сцені  двічі: перший раз як ді- яльність колективна, соціальна діяльність, тобто  функція інтерпси- хічна, другий раз  як діяльність індивідуальна, як внутрішній спосіб мислення дитини, як функція інтрапсихічна» (Выготский Л. С.  Избр. психологические исследования. – М., 1956. – С. 450).

Труднощі психічного розвитку дошкільника пов’язані, як прави- ло,  із неадекватно побудованим спілкуванням між дитиною і близь- кими дорослими.

Походження психологічних проблем у дошкільному віці ділиться на дві групи:

1) несприятливі тенденції у поведінці дитини, які ще не поруши- ли норми, але в результаті призведуть до цього;

2) незнання батьками, або іншими дорослими з оточення дитини норм  розвитку. У них  виникає  необґрунтована стурбованість щодо дитини. Наприклад,  тривога щодо  надмірної захопленості дитини грою або фантазуванням у старшому дошкільному віці, або з приводу непосидючості, імпульсивності молодшого дошкільника. Всі ці проя- ви є нормативними віковими особливостями розвитку дошкільника.

Труднощі психічного розвитку у дошкільному віці відзначаються наступними особливостями:

1) несприятливі тенденції носять прихований характер;

2) деякі з небажаних проявів зникають з розвитком дитини, а де- які переходять у стійкі утворення, що закладають фундамент особис- тості;

 

3) подальша корекція недорозвинених у дошкільному віці психіч- них якостей є складною, а іноді й неможливою.

Встановлення вихователем (чи  психологом) наявності й причин труднощів у розвитку дитини та їх  корекція відбувається як порів- няння результатів діагностики з нормами розвитку. Слід підкресли- ти, що і вихователь, і психолог веде роботу з дітьми, психічний розви- ток яких перебуває у межах норми.

ВИСНОВКИ про  роль  спілкування у психічному розвитку до- шкільника:

–          дошкільний вік є періодом початкового фактичного утворення особистості;

–          спілкування виступає найважливішим фактором психічного і особистісного розвитку дошкільника;

–          труднощі психічного розвитку дошкільника пов’язані, як пра- вило, із неадекватно побудованим спілкуванням між дитиною і близькими дорослими;

–          характер  психологічних проблем у  дошкільному віці   вияв- ляється як несприятливі тенденції у  поведінці дитини,  або необґрунтована стурбованість батьків (чи  інших дорослих з оточення малюка) щодо  дитини через  незнання ними норм  її розвитку.

2. Форми спілкування у дошкільному віці

У роботі  з дошкільниками слід  орієнтуватись не просто  на утри- мання показників психічного розвитку у межах норм, а прагнути до оптимального їх  формування. При  цьому слід  відзначити, що  про- стої наявності спілкування або його кількісних показників недо- статньо. Яким має  бути  спілкування на різних етапах дошкільного дитинства, досліджено у працях М. І. Лісіної, яка виділила чотири якісно відмінних і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкільників з дорослим [75,  с. 79–80]. Їх характеристика подаєть- ся у таблиці 2.

Подпись: (з 6 міс.)

Таблиця 2

Форми спілкування дитини з дорослим у дошкільному віці

(за М.І.Лісіною)

 

 

Форма спілкування

Показники форм спілкування дитини з дорослим

 

Місце спіл- кування

у системі життєді- яльності дитини

 

Зміст по- треби  у спілкуван- ні

 

Провідний мотив спілку- вання

 

Основні засоби спілку вання

 

Значення форми спіл- кування у загальному розвитку пси- хіки

 

І

 

ІІ

 

ІІІ

 

ІV

 

V

 

Ситуативно-особистісна

(з 2 міс.)

забезпечує виживання

і задоволен- ня первин- них потреб дитини.

потреба у доброзич- ливій увазі дорослих

Особистісний (дорослий при- ваблює дитину як централь- ний об’єкт  піз- нання і діяль- ності; джерело ласки і уваги, не пов’язане із діями дитини)

Експре- сивно- мімічні операції

Загальна ак- тивація пси- хіки дитини; формування перцептив- них дій,  під- готовка до оволодіння хапанням

Ситуативно-ділова

Забезпечує спільну з дорослим предметну діяльність дитини

У добро- зичливій увазі до- рослого і співпраці з ним

Діловий (дорослий при- ваблює як парт- нер у грі,  зра- зок для наслі- дування, експе- риментування, помічник, організатор, учасник спіль- ної предметної діяльності

Предмет- нодієві операції

Розвиток предметної діяльності, підготовка до оволодіння мовленням,

1-й етап роз- витку актив- ного мовлен- ня

 

І

ІІ

ІІІ

ІV

V

Позаситуативно-пізнавальна

(3–4  роки)

Забезпечує спільну з дорослим та самостійну діяльність дитини з ознайомлен- ня із світом фізичних об’єктів

У добро- зичливій увазі до- рослого, співпраці й повазі

Пізнавальний (дорослий при- ваблює як еру- дит,  джерело пізнання про позаситуативні об’єкти (яких немає в оточен- ні), як партнер обговорення причин явищ

у фізичному світі)

Мовлен- нєві опе- рації

Первинне проникнення у сутність явищ, розви- ток наочного мислення

Позаситуативно-особистісна

(5–6  років)

Забезпечує теоретичне

і практичне пізнання дитиною світу со- ціальних явищ

У добро- зичливій увазі,

спів- праці й повазі, у              співпере- живанні            

та взаємо- розумінні              дорослого

Особистісний (дорослий при- ваблює як осо- бистість, що володіє знан- нями, вміння- ми,  соціально- мора-льними нормами, строгий і до- брий старший товариш)

Мовлен- нєві опе- рації

Заохочення

до моральних цінностей суспільства, перехід до дискурсивно- го мислення; формування готовності до школи

 

ВИСНОВКИ про  розвиток форм  спілкування дошкільника з до- рослим:

–          у дослідженнях М. І. Лісіної визначено чотири якісно відмін- них і онтогенетично послідовних форми спілкування дошкіль- ників з дорослим;

–          форми спілкування дошкільників з дорослим розрізняються між собою за місцем спілкування у життєдіяльності дитини, змістом комунікативної потреби, мотивом і засобами спілку- вання, значенням для психічного і особистісного розвитку ди- тини;

–          протягом дошкільного дитинства послідовно змінюються такі форми спілкування:  ситуативно-особистісне, ситуативно-діло- ве, позаситуативно-пізнавальне, позаситуативно-особистісне.

 

3. Модель оптимального спілкування педагога з дитиною

Найважливіше значення у виникненні й розвитку у дітей  спілку- вання мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого під- носить діяльність дитини на вищий рівень. Без  постійної підтримки дорослого розвиток спілкування  дошкільника  уповільнюється, що призводить до різноманітних психологічних порушень і труднощів.

Нормальний розвиток спілкування дошкільника має  виразний позитивний вплив на прискорення загального розвитку дітей.

В одному  з експериментів дорослий кожен день  по  7–8  хвилин пестив, гладив, посміхався, говорив ласкаві слова  малюкам віком

2–4 міс. Порівняно з іншими ці діти демонстрували краще розвинену увагу та інтерес до оточуючого.

З іншого боку, оптимізація спілкування дошкільника забезпечує усунення причин інших труднощів його психічного розвитку, насам- перед  у сфері:

а) мовлення (за рахунок активізації потреби у розумінні мовлення дорослого);

б) особистості (подолання несміливості, тривожності);

в) різноманітних видів  діяльності.

Спілкування за  означенням передбачає високу активність його учасників, взаємодію партнерів. Умовами ефективності педагогічного спілкування називають: особистісні взаємовідносини (Бодальов О. О., Ковальов О. Г.);  тепле, інтимне, виразне ставлення вихователя (Ко- тирло В. К.),  позитивне, тепле, емоційно забарвлене ставлення (Ку- лачківська С. Є.); діалогічне спілкування з домінантою на співбесід- ника (Флоренська Т. О.). В основі цих характеристик лежать відноси- ни рівності, що складаються між партнерами у спілкуванні.

Чи  може дитина виступати партнером для  педагога або  іншого дорослого? Про  таке партнерство можна говорити лише в певному розумінні. Воно  полягає у  прийнятті  людьми один  одного  як без- умовних цінностей, в установці на універсальність можливостей кожної людини, у доброзичливості й взаєморозумінні. Даний аспект взаємозв’язків дитини із соціальним оточенням необхідний в єднос- ті  з іншим, таким, що  акцентує відмінності у позиціях вихователя і  вихованця.  Останній переважно і  враховується на  практиці,  що призводить до зниження самостійності, ініціативності, креативнос- ті  дитини. Виховні впливи, орієнтовані на  діалогічне спілкування,

 

здатні стимулювати творчість дитини, тільки починають розробля- тись і не мають широкого практичного застосування.

Створення атмосфери доброзичливості, відвертості, емоціональ- ної піднесеності, радості у спілкуванні дошкільника з дорослим зале- жить від  змісту контактів, адекватного рівню комунікативного роз- витку дитини.

С. В. Корницька пропонує три програми взаємодії дорослого з ди- тиною, відповідно до віку останньої. Прийняття дитиною програми виявляється у мінімумі відволікань та проявів небажання контакту- вати, а також у найбільш активній взаємодії.

І програма: ласка дорослого, що виражає його доброзичливу ува- гу до дитини, посмішка, дотик і поглажування, гойдання. Дорослий бере дитину на руки, на коліна, супроводжує дії ласкавими ніжними словами, що  містять схвалення дитини. Цією  програмою найбільш задоволені немовлята.

ІІ програма: спілкування,  опосередковане іграшкою або набором іграшок. Спільна дія дорослого і дитини щодо іграшок із забезпечен- ням  ініціативності малюка. Для  дітей  раннього віку.

ІІІ програма: вербальне спілкування. Дорослий розмовляє з дити- ною,  декламує вірші, проговорює прозові тексти, уважно дивлячись на дитину. Бесіди на різноманітні теми  із підтримкою і заохоченням ініціативи дітей. Для дітей дошкільного віку (3–6 р.), забезпечує най- кращий емоційний настрій та найвищу активність дітей  у взаємодії.

Якщо дитина погано сприймає відповідну її вікові програму, то її комунікативна  потреба знаходиться  за  межами вікових показників спілкування. Слід встановити випередження чи відставання розвитку комунікативних потреб і підібрати адекватну програму спілкування.

ВИСНОВКИ про модель оптимального спілкування дошкільника з дорослим:

–          найважливіше значення у виникненні і розвитку у дітей  спіл- кування  мають впливи дорослого, випереджуюча ініціатива якого підносить діяльність дитини на вищий рівень;

–          нормальний розвиток спілкування  дошкільника  прискорює хід його загального розвитку;

–          оптимізація  дорослим спілкування  дошкільника  забезпечує усунення причин інших труднощів психічного розвитку;

–          загальною умовою оптимізації спілкування з дошкільником є

створення дорослим атмосфери доброзичливості, відвертості, емоційної піднесеності, радості;

 

–          дорослий повинен контролювати  хід  розвитку спілкування дошкільника,  встановлюючи випередження  чи  відставання розвитку його комунікативних потреб і підбираючи адекватну програму спілкування з дитиною.

4. Роль експресивних засобів

у спілкуванні дитини й дорослого

Найбільш сприятливе для  розвитку особистості дітей  середньо- го та  старшого дошкільного віку спілкування на  фоні  позитивного, теплого,  емоційно забарвленого ставлення  вихователя  до  дитини (за С. Є. Кулачківською).

Позитивні результати дав  експеримент, у якому вихователів на- вчали виражати емоції, а дітей  адекватно їх розуміти.

В  ході  цього  експерименту з  вихователями  проводилась бесіда про значення експресії у процесі спілкування, а також спеціальне на- вчання способам вираження своїх емоцій.

Формування у дітей розуміння експресивних засобів було здійсне- но методами:

а) ідентифікації різних емоцій за їх зображенням у формі портре- та, сюжетних картинок;

б) опису  дітьми портрета вихователя, зображеного на малюнку;

в) передачі дитиною характерних для  вихователя способів  вира- ження позитивних і негативних почуттів.

У ході спілкування дорослий виразно виявляв зацікавленість ро- ботою дитини, свою прихильність до неї,  заохочення її дій,  викорис- товував посмішки, лагідну розмову.

ВИСНОВОК  про роль  експресивних засобів у спілкуванні дитини й дорослого:

–          дитина недостатньо володіє вмінням розпізнавати і розшифро- вувати експресивно-мімічні засоби спілкування, використову- вані дорослим, і потребує спеціального навчання цьому;

–          розуміння експресивних засобів спілкування дитиною відбува- ється за умови, якщо дорослий виразно виявляє зацікавленість до роботи дитини, свою прихильність до неї, заохочення її дій, використовує посмішки, ласкаву розмову.

ТЕМА 7

СПІЛКУВАННЯ І СПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКА  З РОВЕСНИКАМИ

ПЛАН

1. Особливості спілкування і спільної діяльності дошкільника з ровесника- ми та їх роль у його психічному розвитку

1.1. Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником

1.2. Вплив спілкування з ровесником на психічний розвиток дошкіль- ника

2. Розвиток спілкування і спільної діяльності з ровесниками у дошкільному віці

2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят

2.2. Ситуативно-ділова форма спілкування дошкільників

2.3. Позаситуативно-ділова форма спілкування дошкільників

3. Вплив групи дошкільного  закладу  на психічний і особистісний розвиток дитини

Література

1. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколи- енко, В. К. Котырло. – К.: Рад. школа,1987. – 174 с.

2.  Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. А. М. Виноградовой. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с.

3. Галигузова Л. Н.,  Смирнова Е. О. Ступени общения: от года до семи лет.  – М., 1992.

4.  Деятельность и  взаимоотношения дошкольников / Под  ред. Т. А. Репиной. – М.: Педагогика, 1987. – 190 с.

5. Коломинский Я. Л. Психология детского коллектива. – Минск: Народная асвета,1984. – 240 с.

6.  Кононко Е.  Л.  Чтобы личность состоялась. –  К.:  Рад  школа,

1991. – 221 с.

7. Лисина М. И. Проблемы онтогенеза общения. – М.: Педагогика,

1986. – 144 с.

8. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспи- тании дошкольников. –М.: Просвещение, 1990. – 160 с.

9. Отношения между сверстниками в группе детского сада  / Под ред. Т. А. Репиной. – М., 1978.

 

10.  Приходько Ю. О. Формування позитивних взаємин у дитячо- му колективі. – К.: Рад школа, 1987. – 126 с.

11. Психология совместного труда / Под ред. Я. Л. Коломинского.

– Минск: Народная асвета, 1987. – 94 с.

12.  Развитие общения дошкольников со сверстниками / Под ред. А. Г. Рузской. – М.: Педагогика, 1989. – 216 с.

13.  Развитие социальных эмоций у детей  дошкольного возраста.

/ Под ред. А. В. Запорожца, Я. З. Неверович. – М.: Педагогика,1986.

– 176 с.

14.   Репина  Т.   А.  Социально-психологическая характеристика группы детского сада. – М.: Педагогика,1988. – 232 с.

15. Смирнова Е.О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс 1997. – 383 с. – С. 211–223, 297–315.

16.  Субботский Е.  В.  Психология отношений партнерства у до- школьников. – М.: Изд-во МГУ, 1976. – 144 с.

17.  Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.:  Изд. Центр

«Академия»,1997. – С. 107–115.

18.   Формирование взаимоотношений дошкольников  в  детском саду и семье / Под ред. В. К. Котырло. – М.: Педагогика,1987 . – 142 с.

1.Особливості спілкування і спільної діяльності дошкільника з ровесниками

та їх роль у його психічному розвитку

1.1. Порівняння спілкування дитини з дорослим та з ровесником

У системі взаємовідносин дитини з оточуючими можна виділити дві, важливі у виховному плані, лінії: дитина-дорослий, дитина-дитина.

Взаємовідносини дитина-дорослий мають провідне значення, ви- ступають першоосновою всіх  видів  ставлення дитини до дійсності й джерелом її психічного розвитку.

 

Дорослий – носій зразків, норм, правил, прийнятих у суспільстві, його позиція характеризується словами: «старший, знаючий, автори- тетний, вмілий». З віком у дитини виникає і чимдалі посилюються потреби у самостійності, творчості, самопізнанні реалізувати які він прагне з ровесником як рівним собі партнером.

На думку М.І.Лісіної, спілкування дитини з дорослим та з ровес- ником – різновиди єдиної комунікативної діяльності. Ці  різновиди об’єднує предмет діяльності – інша людина, партнер дитини по спіл- куванню, а також – продукт, яким виступає самопізнання й самоо- цінка через  пізнання й оцінку партнера (і партнером) [119, с. 19].

Водночас дослідники спілкування між ровесниками у дошкіль- ному  віці   А.  Г.  Рузська, Л.  М.  Царєгородцева, Л.  Н.  Галігузова, Н. І. Ганошенко, О. О. Смірнова, Д. Б. Годовікова, Н. Н. Авдєєва та ін. підкреслюють специфічну роль  у загальному психічному розвиткові дитини її спілкування з однолітками порівняно із спілкуванням із до- рослими. Контакти з однолітками відзначаються невимушеним і роз- кутим характером, яскравим емоційним забарвленням. Водночас ці контакти значно поступаються сфері  спілкування з дорослими своєю змістовністю та глибиною особистісних відносин. На думку колекти- ву психологів під керівництвом А. Г. Рузської, у спілкуванні з ровес- ником створюються умови, що забезпечують дитині самопізнання й самооцінку у тих  видах діяльності, що відбуваються спільно з ровес- ником. Спілкування з рівним за  статусом партнером створює спри- ятливі умови вільного виявлення творчих потенцій дитини в умовах відсутності обмежуючих настанов так  контролю дорослих. Спілку- вання з ровесником стимулює розвиток ініціативності дошкільників [119, с. 200].

Інші дослідники звертають увагу на те, що у товаристві ровесни- ків  відбувається взаємовплив, а у спілкуванні з дорослим останній підпорядковує собі  дитину, яка виступає виконавцем (К.  Вокслер). Дошкільники рідше виявляють альтруїстичну поведінку щодо  до- рослого, менш агресивні та  менш наполегливі у спробах спілкува- тись  з  ним; а  вимоги та  протидію частіше адресують ровесникам (Р.  Краснор, Б. Л.  Вайтинг). Дослідження Є. В.  Субботського свід- чать, що ровесник сприяє формуванню критичного ставлення. Такої ж думки притримується Г. А. Цукерман.

У  лабораторії дошкільного виховання  Інституту психології ім. Г. С. Костюка у 80-х  роках було проведено низку досліджень взаємин дошкільників, які показали їх  необхідність при  формуванні пози- тивної спрямованості на іншу людину, у розвитку гуманних почуттів

 

та навичок гуманної поведінки (В.  К.  Котирло, С. Є. Кулачківська, С. О. Ладивір, Ю. О. Приходько).

Таким чином, спілкування з дорослим виступає важливим, але недостатнім фактором повноцінного, гармонійного розвитку особис- тості  дошкільника. На його основі  повинні розвиватись взаємовідно- сини  дитини з ровесниками, які є необхідною умовою її готовності до шкільного навчання.

1.2. Вплив спілкування з ровесником на психічний розвиток дошкільника

Внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розви- ток  дошкільника найбільш помітний у п’ятьох сферах особистості: етичній, пізнавальній, самосвідомості, творчих здібностей, здатності до співпраці. Розглянемо вплив спілкування і спільної діяльності з ровесником на кожну з цих  сфер.

1) В етичному розвитку відбувається формування моральних уяв- лень, гуманного ставлення до інших, позитивної емоційної спрямова- ності  на оточуючих, навичок співпраці й взаємодії з партнером, вза- єморозуміння, співпереживання (В. К. Котирло, Ю. О. Приходько).

2) Розвиток пізнавальної діяльності полягає:

а)   у засвоєнні здатності до виділення різноманітних поглядів на певне явище чи об’єкт  та узгодження цих поглядів між собою;

б)                     оволодінні логічними операціями  заперечення,  доведення, аргументації, переконування.

3) У розвитку самосвідомості спілкування і спільна діяльність з ровесником становить неодмінну умову  виникнення чимдалі адек- ватніших оцінок одноліток, а згодом  і самооцінки, її когнітивного, емоційного та вольового компонентів.

4) Розвиток творчості, самостійності, ініціативності відбувається за рахунок того,  що діти  самостійно налагоджують контакти між со- бою, визначають їх мету, організовують сюжетно-рольову гру,  визна- чають сюжет та  розподіляють ролі, підбирають замінники. Висува- ють  власні ініціативи і приймають ініціативи інших. За  відсутності заборон з боку дорослого діти мають можливість діяти на свій розсуд.

5)  Навички спілкування і спільної діяльності полягають у роз- витку навичок соціальної перцепції,  узгодження дітьми своїх   ду- мок  і  дій,   розробки спільного плану,  насамперед, у  грі;  здатності

 

висловлювати співчуття, надавати взаємопідтримку, робити взаємоо- цінки; розподіляти іграшки.

ВИСНОВКИ про особливості спілкування дошкільника з ровесником:

–          спілкування з дорослим виступає вирішальним, але недостат- нім  фактором повноцінного, гармонійного розвитку особис- тості дошкільника;

–          спілкування з однолітками є необхідною умовою формування готовності до навчання у школі;

–          взаємовідносини дитини з ровесниками значно відрізняються за  своїми функціями,  змістом, енергетикою від  спілкування дитини з дорослими;

–          внесок спілкування і спільної діяльності з ровесником у розви- ток  дошкільника найбільш помітний в етичній, пізнавальній сферах особистості, у  розвитку самосвідомості, творчих зді- бностей, здатності до співпраці.

2. Розвиток спілкування

і спільної діяльності з ровесниками у дошкільному віці

2.1. Емоційно-практична форма спілкування немовлят

Вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільників полягає у  зростанні змістовності, вибірковості, стабільності відно- син; у розвитку потреби у спілкуванні й співпраці, їх інтенсивності та орієнтованості на інтереси ровесників.

З  3-х  місяців життя закладається основа  як спілкування, так  і спільної діяльності з ровесниками.

Колектив дослідників під  керівництвом А.  Г. Рузської вирізняє три форми спілкування з ровесниками у дошкільному віці: емоційно- практичне, ситуативно-ділове, позаситуативно-ділове.

Спочатку контакти дітей  з ровесниками виникають на задоволен- ня потреб  в активності та нових враженнях. Під впливом організову-

 

ючих  впливів дорослого, на основі  інших потреб дитини відбувається первинне оформлення потреби дітей  у спілкуванні з ровесниками.

У немовляти спільність з ровесниками має виразний суб’єктивний характер, обмежуючись безпосередніми емоційними зв’язками.  По- зитивні емоційні реакції дитини виникають при  сприйманні ровес- ника як цікавого об’єкта пізнання; дитина чутливо реагує на настрій однолітка, проявляється ефект зараження емоціями.

Ознакою перших  проявів  потреби у  спілкуванні з  ровесником (Г. В. Пантюхіна, К.  Л.  Печора, Е.  Л.  Фрухт) вважають перші кон- такти між дітьми, що виникають з 3 місяців. Змістом цього контакту є інтерес та задоволення при  спостереженні за ровесником. Подаль- ший  розвиток спілкування з ровесником пов’язаний із виникненням у немовляти комплексу пожвавлення у контексті його спілкування з дорослим. Комплекс пожвавлення стосовно ровесника спостерігаєть- ся  приблизно з 5 місяців. Розвиток здатності дитини маніпулювати предметами призводить до того, що починається розвиток спільної дії дошкільника з однолітком. У другому півріччі першого року  життя вплив ровесника знаходить відображення у діях дитини, яка наслі- дує їх за ровесником, епізодично включається в його дію: одна дитина тримає у руці  іграшку, інша торкається до неї,  намагається поверну- ти.  Тобто складаються ділові контакти між дітьми у формі спільних предметно-практичних та ігрових дій.

До кінця немовлячого віку формується виразне пізнавальне став- лення до ровесника: малюк торкається його обличчя, смикає одяг, во- лосся, «куштує на смак» його пальчики – ставиться як до фізичного об’єкту. Водночас малюк посміхається іншій дитині, несе їй іграшки, подібно до того,  що він робить у спілкуванні з дорослим.

Прагнення до спілкування з однолітками носить ситуативний і невиразний характер. Діти звертають увагу на ровесників, якщо вони опиняються у полі  їх сприймання, але ініціативи до пошуку партне- ра  серед  одноліток не виявляють. З цим  пов’язана думка більшості психологів, що спілкування між однолітками до року  у власному ро- зумінні цього  поняття відсутнє. На цьому етапі створюються фунда- мент для появи власне спілкування з ровесниками у ранньому віці.

Перша форма спілкування з ровесниками – емоційно-практична – виникає до 2-х років. При  цьому потреба у спілкуванні з ровесником виражена все ще слабо – вона є четвертою за значенням після потреб в активному функціонуванні, у спілкуванні з дорослими, у нових вра- женнях.

 

Перший зміст потреби у спілкуванні з ровесником полягає у праг- ненні дитини до співучасті у розвагах і забавах, де виникає можли- вість  самовираження. У групах дітей  виникає спільний емоційний фон: вони разом сміються, бігають, кричать.

Характерні окремі епізоди спілкування, нечасті контакти між од- нолітками. Діти  захоплено граються на самоті з іграшками, не потре- буючи спілкування з ровесниками.

У  ранньому віці   виникає  передспівробітництво з  ровесниками (Коломінський Я. Л.), характерною є гра поряд, але не разом. Зростає роль мовлення.

Внесок цієї форми спілкування з ровесником у розвиток полягає у засвоєнні дитиною способів  і мотивів пізнавальної діяльності, у спри- янні виявленню ініціативи, у розширенні спектру емоцій.

2.2. Ситуативно-ділова форма спілкування дошкільників

Ситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками виникає у

4–6  років і є найбільш типовою для дошкільного дитинства.

Потреба у спілкуванні з ровесником стає  значно інтенсивнішою, виходячи на перший план. Так, Є. А. Аркін наводить приклад, коли хлопчик 5-ти  років на  пропозицію бабусі  погратись з нею  відповів:

«Мені  потрібно дітей». Це пов’язано із тим, що спілкування з ровес- ником є необхідною умовою організації  сюжетно-рольової гри, яка має колективний характер.

Головним змістом потреби дітей  у спілкуванні з ровесниками по- лягає у  прагненні налагодити ділову співпрацю, узгодити свої  дії з  партнером по  діяльності. Співпраця відрізняється від  співучасті більш тісною  взаємодією дітей, кооперативним характером їх діяль- ності. Співпраця дітей носить переважно ігровий характер та зосеред- жена не на результаті діяльності, а на її процесі.

Прагнення діяти спільно настільки сильно виражене, що діти йдуть на компроміс, поступаючись один  одному  іграшками, найпри- вабливішою роллю в грі тощо.

«Гаразд, ти  будеш  капітан, а я твій  помічник», – погоджується

Роман М. (5 р. 10 міс.).

«Ти бери ведмедика, а я, так і бути, візьму зайця», – заявляє Таня

Д. (5 р.).

 

«Сашко, давай спочатку ти мене підкотиш, а потім я тебе», – про- понує  Дмитро Д. (6 р. 11 міс.).

Виникають перші спільні ігрові дії.  Гра на однаковий сюжет об’єднує різноспрямовані,  слабо  узгоджені дії.  Наприклад, у  розі- груванні сюжету «Сім’я» «мама» йде на роботу, а «батько» готує «ди- тину» до сну.  «Мама» вдома  погодувала «дитину», а «вихователь» – знову дає їй сніданок. Виникає інтерес до дій партнера, їх порівняння з власними, що  виступає у питаннях, глузливих репліках, оцінках дій іншого.

Наприклад, Оленка З. (4 р.  7 міс.)  готує  ліжечко, щоб  покласти свою «доньку» (ляльку) спати. Діана Р. (5 р.) на віддалі спостерігає за діями Оленки. Коли  побачила, що замість ковдри Оленка приготува- ла листок паперу, рішуче підбігає.

Діана: А твоя  лялька замерзне. Хіба така ковдра їй потрібна? Оленка: А в мене зараз літо.

Діана: Ну й що! Все одне ця ковдра не годиться.

Оленка: Ось своїй ляльці даш кращу, а моїй ця подобається.

Як  відзначають М. І. Лісіна, А. Г. Рузська, О. О. Смірнова, дітям властива особлива манера поведінки, в  якій яскраво виявляються схильність до конкуренції й змагання. Це  вказує на те,  що  у змісті потреби у спілкуванні з ровесником на другому місці після прагнення до співдії знаходиться такий компонент як бажання поваги і визна- ння. Діти  вимагають визнати їх  власні досягнення, а дії  товаришів оцінюють прискіпливо, виразніше підкреслюючи власні якості.

Діти   використовують такі засоби   спілкування, як виразні, зо- бражувальні, знакові. Діти   багато й  захоплено розмовляють між собою,  але  мовлення залишається ситуативним. О.О.Смірнова здій- снила контент-аналіз висловлень у  ситуаціях вільної взаємодії ді- тей 3-7 років, виявивши такі основні теми: Я-висловлення про себе; Ти-висловлення про іншу дитину; світ – висловлення про предмети й явища, що виходять за межі ситуації; гра – висловлення дітей  під час їх гри [119, с. 139].

Ситуативно-ділове спілкування  з ровесниками сприяє розви- ткові основ  особистості та самосвідомості, а також – допитливості, сміливості,  оптимізму,  активності,  творчого й  самобутнього ядра особистості. При  відставанні у розвитку цієї  форми спілкування з ровесниками у дітей  спостерігається пасивність, замкненість, недо- брозичливість.

 

2.3. Позаситуативно – ділова форма спілкування дошкільників

Позаситуативно-ділова форма спілкування з ровесниками почи- нає  виявлятись у деяких дітей  віком 6–7  років. Водночас тенденція до її появи, елементи цієї форми спілкування складаються у більшос- ті старших дошкільників.

Кількість позаситуативних контактів зростає до 50\% від усіх взає- модій ровесників. Спілкування з ровесниками значно виходить за межі спільної предметної діяльності. Значні зміни відбуваються у розвитку сюжетно-рольової гри, зростає її умовність, схематизм. Складність у побудові гри висуває вимоги до її попереднього планування.

Зміст комунікативної потреби полягає у прагненні до співпраці й співтворчості з ровесником. Гра має по-справжньому спільний харак- тер з єдиними правилами, вимогами, з узгодженістю дій,  врахуван- ням  інтересів партнерів. Досвід  попередніх спільних ігор дітей  нако- пичується, веде до певного узагальнення уявлень дітей  про гру,  про роль кожної дитини в ній.

Утворюється чіткий  образ   ровесника,  відносини з  ним   стають більш стабільними (спостерігається таке явище, як дружба), вини- кають симпатії. Відбувається формування суб’єктного ставлення до інших дітей, тобто вміння бачити в них рівну собі особу, враховувати їх інтереси, готовність допомагати.

Разом із  пізнанням  ровесника в  дітей   розвивається розуміння

Я-образу, особливо своїх практичних дій .

Головний засіб спілкування – мовлення. Особливості спілкування з однолітками яскраво виявляються в темах розмов, які стають чим- далі  більш позаситуативними. Характерні обговорення різноманіт- них  широких тем  стосовно минулого й майбутнього, рідної природи й далеких країн тощо.

Внесок позаситуативно-ділового спілкування у розвиток полягає у формуванні здатності дитини розуміти іншого як самоцінну особис- тість, у пробудженні інтересу до його внутрішнього світу, мотиву роз- ширити уявлення про себе.

ВИСНОВКИ про  розвиток форм  спілкування дошкільника з ро- весником:

–          колектив дослідників під керівництвом А.Г.Рузської вирізняє три онтогенетично послідовних форми спілкування з ровесни- ками у дошкільному віці;

–          вікова динаміка спілкування і спільної діяльності дошкільни- ків  полягають у зростанні змістовності, вибірковості, стабіль-

 

ності відносин, потреби у спілкуванні і співпраці, їх інтенсив- ності та орієнтованості на інтереси ровесників;

–          у дитини від народження до 7 р. послідовно змінюються такі форми її спілкування з ровесниками: емоційно-практична (не- мовля – ранній вік); ситуативно-ділова (4–6 р.); позаситуатив- но-ділова (6–7  р.).

3. Вплив групи дошкільного закладу на психічний і особистісний розвиток дитини

Т.О.Рєпіна вирізняє наступні функції групи дитячого садка [123].

1. Регулювання поведінки дитини щодо  ровесників на основі  со- ціально прийнятих норм через  набуття соціального досвіду групового спілкування і взаємодії на правах рівності.

2. Інтенсифікація процесу статевої соціалізації та статевої дифе- ренціації на основі  засвоєння відповідних способів  рольової поведін- ки чоловіка чи жінки.

3. Формування ціннісних орієнтацій.

4. Соціальне научіння навичкам спілкування і взаємодії.

5. Формування адекватної самооцінки.

6. Нормалізація та корекція умов неблагополучної сім’ї.

Група дитячого закладу забезпечує сприятливий розвиток до- шкільника за наявності наступних умов:

•           високий рівень його спілкування з ровесниками;

•           входження дитини у  стабільне ігрове об’єднання; для   яко- го властиві спільний інтерес до діяльності, взаємні симпатії, партнерські, рівноправні відносини.

У взаєминах між дітьми також спостерігаються конфлікти, при-

чини яких залежать від віку дітей. У ранньому віці причинами висту- пають ставлення до іншого як до об’єкту, нездатність до спільних дій (особливо у грі), високий егоцентризм. Найпоширенішою причиною конфліктів з  однолітками виступає поводження з  іншою дитиною як з неживим об’єктом і невміння гратись поряд навіть за наявності достатньої  кількості   іграшок.   Іграшка   для    малюка  привабли- віша,  ніж  одноліток. Вона   затуляє  партнера і  гальмує  розвиток

 

позитивних взаємостосунків. Рояк А.  А.  визначала причиною кон- фліктів дошкільників також різні рівні в оволодінні ними ігровою ді- яльністю.

Середньому дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе і хоч  у чомусь перевершити товариша. Йому  необхідна впевненість у тому, що його  помічають, і відчувати, що він  найкращий. Йому  дово- диться постійно відстоювати своє право  на унікальність. Він порівнює себе з однолітком. Але порівняння це дуже  суб’єктивне, тільки на свою користь. Дитина бачить однолітка як предмет порівняння з собою, тому сам одноліток і його особистість не помічаються. Інтереси ровесника, як правило, ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає зава- жати. І одразу ж одноліток одержує сувору оцінку, негативну і безжаль- ну характеристику. Дитина чекає від ровесника схвалення, але сама не спроможна висловити таке схвалення на адресу товариша. Таким чи- ном, потреба у схваленні з боку ровесників залишається у дошкільника напруженою і незадоволеною водночас. Крім того, дошкільники погано усвідомлюють причини поведінки інших. Вони не розуміють, що одно- літок – така ж особистість зі своїми інтересами і потребами.

До 5–6 р. число  конфліктів знижується. Дитині стає важливішим гратись разом, досягти порозуміння, ніж ствердитися в очах  одноліт- ка. Діти  частіше поступаються своїми інтересами, виявляють здат- ність розуміти позицію товариша. Проте  не всі дошкільники досяга- ють рівня позаситуативно-ділової форми спілкування з ровесниками, а тому  їм  все  ж  таки важко узгоджувати свої  пропозиції, терпляче ставитись до протилежних точок зору  один  одного. Через це між ді- тьми  виникають суперечки, сварки, навіть бійки.

ВИСНОВКИ про вплив групи дитячого садка на розвиток до- шкільника:

–          головною функцією групи дитячого садка є регулювання пове- дінки дитини щодо ровесників на основі  соціально прийнятих норм  через  набуття соціального досвіду групового спілкуван- ня і взаємодії на правах рівності (Т. О. Рєпіна);

–          група дитячого закладу забезпечує сприятливий розвиток до- шкільника за наявності високого рівня його спілкування з ро- весниками і входження дитини у стабільне ігрове об’єднання;

–          причини конфліктів між дітьми залежать від  віку і зазнають наступних змін: ставлення до іншого як до об’єкту, нездатність до спільних дій з ним, суперництво з товаришем, дитячий его- центризм, різні рівні в оволодінні дітьми ігровою діяльністю;

–          до 5–6  р. число  конфліктів знижується. Дитині стає  важливі- шим  гратись разом, ніж ствердитися в очах  однолітка.