Дитяча психологія - Навчальний посібник (Дуткевич Т. В.)

Тема 1 предмет І основнІ поняття дитячоЇ психологІЇ

ПЛАН

1. Предмет і структура дитячої психології

2. Поняття, що характеризують онтогенез дитини (дозрівання, розвиток, формування, становлення, навчання, виховання)

3. Основні закономірності психічного розвитку дитини

4. Передумови, джерело і рушійні сили психічного розвитку дитини

ЛІТЕРАТУРА

1. Божович Л. И. Личность и её формирование в детском воздасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.

2. Вікова психологія / За  ред.  Г. С. Костюка. – К.:  Вища школа,

1976. – Розділ І.

3.   Вікова  психологія:  Навч.  посібник  / О.   В.   Скрипченко, Л.  В. Долинська, З. В. Огороднійчук та  ін.. – К.:  Просвіта, 2001. – С. 5–7, 10–39.

4. Выготский Л. С. Детская психология // Собр. соч.:  В 6 т. – М.: Педагогика, – 1984. – Т. 4. – 432 с.

5.  Запорожец А. В. Психическое развитие ребенка. Изб.  психол. труды: в 2  т. / Под ред. В. В. Давыдова, В. П. Зинченко. – М.: Педаго- гика, 1986. – Т. 1. – 318 с.

 

6. Зеньковский В. В. Психология детства: учебное пособие  для  ву- зов. – М.: Academia, 1996. – 346 с.

7. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.:  Вища школа, 1974.

– 356 с.

8.  Максименко С. Д.  Основи  генетичної психології. –  К.:  НПЦ

«Перспектива», 1998. – 245 с.

9. Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб.

– К.: Академ-видав, 2008. – 432 с.

10.  Смирнова Е. О. Детская психология. – М.:  ВЛАДОС, 2003. –

368 с.

11. Шаграева О. А. Детская психология. Теоретический и практи- ческий курс. – М.: ВЛАДОС, 2001. – 368 с.

1. Предмет і структура дитячої психології

Дитяча психологія є  окремою частиною вікової психології,  що вирізняється самостійним предметом досліджень. Цей  предмет зада- ється тим  відтинком індивідуального життєвого шляху особистості, який прийнято називати дитинством. У навчальних посібниках і під- ручниках з назвою «Дитяча психологія» знаходимо різне трактуван- ня  поняття дитинства. Так, у навчальному посібнику за авторством Г.О.Люблінської розглядаються вікові періоди розвитку дитини, по- чинаючи від  народження і завершуючи молодшим шкільним віком [79].  Натомість, у посібниках за авторством Я.  Л.  Коломінського та Е. А. Панько [59], Р. В. Павелківа та О. П. Цигипало [101], О. О. Смір- нової  [134], О. О. Шаграєвої [163]  розгляд обмежується періодом від народження до початку шкільного навчання дитини.

У нашому розумінні періоду дитинства ми  спираємось на  «Кон- венцію  про права  дитини», прийняту  Генеральною Асамблеєю ООН та ратифіковану Постановою Верховної Ради України N 789-12 від

27.02.91. У статті першій цієї Конвенції зазначається, що «дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку». Таким чином, нами передбачається розгляд вікового періоду психічного й особис- тісного розвитку людини починаючи від  народження і завершуючи юнацьким віком.

До сфери  дійсності, що становить предмет дитячої психології, на- лежить певне  коло  явищ. Зокрема, наступні.

 

1.  Психічний розвиток дитини на  різних етапах її  індивідуаль- ного життя. Лінії психічного розвитку – це,  по-перше, виникнення і вдосконалення психічних процесів (пізнавальних та емоційно-вольо- вих), по-друге, становлення особистості (характеру, спрямованості, мотивації), по-третє, розвиток різних видів  діяльності особистості.

2.  Важливою проблемою дитячої психології є періодизація пси- хічного та особистісного розвитку людського індивіда. Розглядають- ся  динамічні (характеристики процесу змін) та  змістові (новоутво- рення особистості, аналіз психіки на кожному віковому етапі) зако- номірності психічного та особистісного розвитку дитини.

3.  Психічний розвиток в усіх  його  основних лініях  нерозривно пов’язаний із націленими розвивальними впливами на підростаючу особистість з боку оточуючих людей – насамперед, батьків, педагогів. У такому разі  розвиток прийнято називати формуванням психічних якостей підростаючої особистості, що також входить до явищ, що їх вивчає дитяча психологія.

4. Враховуючи те, що розвиток психіки і особистості дитини тісно пов’язаний із біологічними та соціальними умовами, дитяча психо- логія досліджує співвідношення у цьому процесі природних (спадко- вості, дозрівання організму) й суспільних факторів на різних етапах онтогенезу, а також в історичному контексті.

Таким чином, предмет дитячої психології —  вікова динаміка психіки людини протягом дитинства, розвиток психічних процесів та психічних якостей особистості дитини.

До предмету дитячої психології входить вивчення умов  і рушій- них  сил  розвитку психіки людського індивіду, динамічних та  зміс- тових закономірностей періодизації психічного розвитку, розкриття індивідуально-типологічних варіантів психічного розвитку людини на етапі дитинства.

У загальній структурі  дитячої психології виділяють психоло- гію новонародженого, психологію дитини раннього віку, дитини-до- шкільника,  молодшого школяра,  психологію підлітка,  психологію ранньої юності.

Нерозривно пов’язана із дитячою психологією ще одна галузь пси- хологічної науки – педагогічна психологія. Цей  зв’язок зумовлений характером психічного розвитку дитини в умовах суспільства, яке створює необхідні умови для  розквіту природно обумовлених, закла- дених від народження можливостей людини. Але які умови необхід- но створити, щоб досягти оптимальних результатів розвитку психіки дитини? Як  побудувати процес навчання та виховання? З якого віку

 

навчати дитину писати, читати, малювати тощо? Без знання вікових особливостей психіки та особистості дитини дати відповідь на постав- лені  питання неможливо, як неможливо й правильно організувати процес навчання та  виховання. Психічний розвиток дитини вивча- ють у процесі навчання і виховання, а навчання і виховання орієнту- ється на психічні особливості учнів.

ВИСНОВКИ про предмет і структуру дитячої психології:

–          дитяча психологія є окремою частиною вікової психології, що вирізняється самостійним предметом досліджень;

–          віковий період дитинства, згідно з документами ООН,  почи- нається від  народження дитини і триває до досягнення  нею юнацького віку;

–          предмет дитячої психології — вікова динаміка психіки люди- ни протягом дитинства, розвиток психічних процесів та пси- хічних якостей особистості дитини.

–          дитяча психологія слугує теоретичною основою для педагогічної психології, а також для практики навчання й виховання дітей.

2. Поняття, що характеризують онтогенез людини (дозрівання, розвиток, формування, становлення, навчання і виховання)

Розвиток живих істот у процесі індивідуального життя називають онтогенезом. Він полягає у змінах, що носять закономірний, послі- довний, прогресивний характер, як рух  від нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її структурне та функціональне вдосконалення. Он- тогенез відбувається у різних напрямах, а саме:

1) як становлення організму – морфофізіологічний онтогенез;

2) розвиток людини як свідомої суспільної істоти – онтогенез психіки;

3) розвиток особистості – соціальний онтогенез.

Перший напрямок онтогенезу вивчає біологія. Другий та третій – досліджуються у різних галузях психології (віковій, дитячій, педаго- гічній, соціальній).

Онтогенез людини розкриває низка взаємопов’язаних понять, пе- редусім, поняття «розвитку», яке належить до основних у дитячій пси- хології. Психічний розвиток виступає як послідовний, закономірний

 

процес кількісних та якісних змін  психіки, що відбуваються у ході діяльності й спілкування дитини з іншими людьми та знаменують со- бою перехід від  нижчих до вищих рівнів життєдіяльності, її струк- турне  й функціональне вдосконалення.

Розвиток психіки дитини хоча  й зумовлений соціальними умова- ми її життя, але спирається на дозрівання організму. Останнє понят- тя відображає морфофізіологічну лінію онтогенезу.

Під  дозріванням розуміють, насамперед, зміни індивіда чи окре- мих  його  функцій і процесів внаслідок дії внутрішніх вроджених факторів. Так, можна говорити про  дозрівання органічних функцій людини чи всього її організму.

Дозрівання – прояв онтогенезу, визначений генотипом, що по- лягає у послідовному становленні всіх  систем організму. Дозрівання забезпечує необхідні для  психічного розвитку дитини властивості її організму (особливості нервової системи, прямоходіння, органи мов- лення), але  не визначає змісту і складу психічного розвитку, які зу- мовлені засвоєнням людського досвіду. Водночас, психічний розви- ток дитини сприяє її дозріванню.

Дозрівання становить фундамент розвитку, але  не входить у це поняття як його аспект чи сторона, бо має  якісно відмінну природу. Так, ми можемо говорити про виявлення кольору очей дитини на пер- ших місяцях її життя як про прояв дозрівання, а не розвитку, тому що  колір очей  однозначно визначений наперед генотипом і не зале- жить від умов життя – наприклад, того,  на що дивитиметься дитина протягом перших місяців життя. По-іншому детермінована динаміка рис  характеру людини, які виникають внаслідок розвитку, а не до- зрівання, оскільки від народження вони  наперед не визначені і зале- жать від того,  в яких умовах виховувалась дитина, які вимоги до неї висували оточуючі.

Розвиток дитини, як правило, відбувається в умовах суспільства, нерозривно пов’язаний із  націленими розвивальними впливами на підростаючу особистість оточуючих людей. Поняття «формування» психічних якостей підростаючої особистості акцентує соціальну зу- мовленість психічного розвитку дитини в умовах суспільства.

У процесі формування можна виділити стихійну компоненту (тоб- то зміни під впливом некерованих, випадкових факторів, наприклад, неформальних підліткових об’єднань, реклами, моди, музики тощо, характер і наслідки дії яких непередбачувані) і цілеспрямований про- цес змін особистості або ж її окремих сторін і якостей внаслідок спеці- ально організованих впливів.

 

Поняття «становлення» підкреслює процес набуття нових ознак та форм психіки у процесі розвитку дитини. Можна говорити, напри- клад, про  становлення характеру дитини, її  мислення тощо, тобто це поняття доцільно застосовувати тоді,  коли йдеться про  розвиток окремої сторони чи якості особистості.

Закономірності психічного розвитку дитини знаходять відобра- ження у педагогічних поняттях виховання, навчання тощо.

Виховання – процес здійснення суспільних впливів, зумовлю- ючих   формування  особистості, тобто  індивіда як  члена суспіль- ства, з тими якостями, які дозволяють йому відповідати на вимоги суспільства і дають  підстави користуватись правами члена суспіль- ства.

Одним  із  напрямів виховання є  навчання, яке організовується суспільством в освітніх установах з метою озброєння учнів знаннями, вміннями, навичками.  Психічний розвиток особистості і навчання тісно  взаємопов’язані. Навчання веде за собою розвиток, від особли- востей навчання залежать темпи переходу індивіда від нижчих ступе- нів розумового розвитку до вищих (Л.С.Виготський). Розвиток психі- ки  людини в умовах навчання досягає таких успіхів, які неможливі за  інших обставин. Зокрема, дослідження показують, що  без спеці- альної педагогічної роботи  абстрактне мислення не виникає у дити- ни,  а відповідно організоване навчання прискорює перехід дітей  до абстрактного мислення.

Основні лінії психічного розвитку дітей у процесі навчання і виховання:

•           ускладнення знань.  У сучасному світі  знання накопичуються дуже  швидкими темпами – набагато швидшими, ніж зміни у навчальних програмах. Внаслідок цього  школа не спроможна забезпечити засвоєння учнями повного обсягу знань. Тому не- обхідно, щоб учні засвоювали не тільки знання, а також спосо- би їх здобування. Зміст навчання (види  та особливості знань) визначає загальний тип і структуру розумового розвитку;

•           засвоєння психологічних механізмів застосування способів  і знань – спеціальних розумових прийомів і вмінь;

•           розвиток загальних властивостей особистості: спрямованості, механізмів свідомості, вольових рис тощо.

ВИСНОВКИ про поняття, що характеризують онтогенез людини:

–          розвиток живих істот  у процесі індивідуального життя нази- вають онтогенезом;

 

–          сутність онтогенезу людини у різних своїх аспектах розкрива- ють поняття розвитку, дозрівання, формування, становлення, навчання й розвитку;

–          психічний розвиток виступає як процес кількісних та якісних змін  психіки, що відбуваються у ході  діяльності й спілкуван- ня  дитини з іншими людьми та знаменують перехід від ниж- чих до вищих рівнів життєдіяльності;

–          дозрівання – прояв онтогенезу, визначений генотипом, що за- безпечує необхідні для  психічного розвитку дитини власти- вості її організму;

–          соціальну зумовленість онтогенезу людини в умовах сучасного суспільства відображають психологічне поняття формування та педагогічні поняття виховання й навчання.

3. Основні закономірності психічного розвитку людини

Психічний розвиток людини відзначається наступними законо- мірностями.

1. Гетерохронність психічного розвитку  дитини – це нерівномір- ний, хвильовий характер розвитку окремих психічних процесів. Він проявляється у тому, що для  кожної психічної властивості є специ- фічний період, коли вона розвивається найбільш інтенсивно. Ці пері- оди – сензитивні (Виготський Л. С.). Наприклад, для  розвитку мов- лення сензитивним є період до 2-х  років, потім можливості й темпи розвитку мовлення значно знижуються.

2. Асинхронність психічного розвитку дитини полягає у тому, що різні психічні функції мають різні сензитивні періоди і за триваліс- тю і за  віком їх  настання. Наприклад, у дошкільників  провідною у психічному розвитку є пам’ять, а у молодшого школяра – мислення. Л.  С. Виготський про  цю особливість висловився наступним чином: для  дошкільників подумати означає згадати, а для  молодшого шко- ляра згадати означає подумати.

3. Стадіальність психічного розвитку дитини означає, що окремі етапи розвитку мають певну  послідовність і взаємозв’язані. Новий етап  виникає на основі  попереднього і вносить свої  неповторні риси

 

у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його,  щоб розвиток був максималь- но ефективним. Максимальне розкриття всіх  можливостей віку для психічного розвитку дитини О.В.Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розви- тку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоут- ворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під  соціальною ситуацією розвитку  розуміється співвідношення зовнішніх і  вну- трішніх умов  розвитку психіки (Л.  С.  Виготський). Вона  визначає ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення – новий тип  будови  особистості та її діяль- ності, а також психічні зміни, що  виникають у певному віці  й ви- значають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Це  ті  позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розви- тку  саме  в цей  період (О. М.Леонтьєв). У цій  діяльності формуються основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудо- ва психічних процесів і виникнення нових видів  діяльності. Так, на- приклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються

«гордість за власні досягнення», активне мовлення, складаються пере- думови для виникнення ігрової й продуктивних видів  діяльності.

4.  У процесі психічного розвитку дитини відбувається диферен- ціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціа- ція означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі  виникає сприймання, потім пам’ять, згодом

– наочно-дійове мислення і уява.

Інтеграція – зміцнення зв’язків між окремими психічними утво- реннями. Так, завдяки розвитку волі  з’являються довільна увага, пам’ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма  видами мис- лення, які в онтогенезі з’явились послідовно.

5. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку вказує на те, що з віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв’язків дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль  соціальних впливів. Змінюються і  самі  соціальні детермінанти (сім’я, школа, клас, друзі). Для  людини провідну роль  у психічному розвитку віді- грає  соціальний фактор.

 

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через  на- вчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і виховання організовуються з врахуванням вікових можливостей дитини, а тому необхідно їх вивчати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через активність і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається сама  регулювати свій розвиток. Її особистість поряд із біологічними та соціальними факторами, стає  окремою детермінантою психічного розвитку.

6. Психічний розвиток дитини неможливий без пластичності пси- хіки –  тобто  її  здатності до змін. Наприклад, недоліки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. З  віком плас- тичність психіки знижується. Так, дитина може оволодіти будь-якою мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси  чи на- ціональності. Про дорослого так  сказати ми не зможемо.

Отже, специфіка психічного розвитку дитини полягає в тому, що головні умови онтогенезу психіки – органічне дозрівання індивіда та його залучення до людської культури – злиті в єдиний процес, а вза- ємодія цих  умов здійснюється через  активність індивіда.

ВИСНОВКИ про загальні закономірності психічного розвитку ди- тини:

–          психічний  розвиток має   такі  ознаки, як:  гетерохронність, асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція психічних процесів, зміна співвідношення детермінант пси- хічного розвитку, пластичність;

–          критеріями розмежування стадій психічного розвитку висту- пають соціальна ситуація  розвитку,  основні новоутворення психіки й особистості, провідна діяльність;

–          для  людини провідну роль  у психічному розвитку відіграє со- ціальний фактор.

4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини

Вихідним для  розуміння природи психічного розвитку є співвід- ношення в дитині природного і соціального, вродженого й набутого.

 

Від народження дитина отримує організм з його анатомо-фізіоло- гічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні влас- тивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вро- джені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, волосся, очей, група крові, тип  ВНД  тощо). У новонародженого активність майже цілком складається з вроджених форм  поведінки – безумовних реф- лексів. Дитина, на відміну від тварини, народжується з мінімальною кількістю вроджених рефлексів, але з багатим  потенціалом прижит- тєвого їх розвитку у процесі взаємодії з соціальним середовищем.

Таким чином, для цілісного процесу психічного розвитку природ- на основа, зумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, спираючись на який виникають психічні новоутворен- ня при визначальному впливі соціального середовища.

Наприклад, час виникнення певних психічних реакцій може змінюватись залежно від  умов, створених дорослим. Якщо він  про- являє до дитини доброзичливу увагу і турботу, ласкаво розмовляє, то  усмішка у малюка з’являється  раніше. Дитина отримує від  на- родження здатність до елементарних психічних функцій (так  звані задатки): різних видів  відчуття й сприймання (зорового, слухового, дотикового тощо), найпростішого запам’ятовування. Вищі психічні функції  (мовлення, теоретичне мислення,  довільна пам’ять, уява, воля) потребують тривалого періоду навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні.

Зовнішні – фактори природного і суспільного середовища, що ді- ють на психічний розвиток дитини через  внутрішні умови (С. Л. Ру- бінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку. У ньому  вирізняють три компоненти:

1) макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і по- літична система;

2) мезосередовище – національно-культурні та соціально-демо- графічні особливості місця проживання дитини;

3)  мікросередовище –  безпосереднє оточення, близькі  дорослі, сім’я.

Внутрішні умови психічного розвитку дитини –  це  її  психічні особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

Зовнішні та  внутрішні умови розвитку особистості тісно взаємопов’язані, їх взаємодія має  якісні відмінності на кожному ві- ковому етапі.

Взаємодія зовнішніх та  внутрішніх умов  має  дві  основних фор- ми.  По-перше, як взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації.

 

По-друге, як виникнення та розв’язання суперечностей. Так, досвід сприймання й розуміння оточуючого «дорослого» світу  відтворюєть- ся дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні  засвою- ють  основи   наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяль- ності індивіда (екстеріоризація).

Суперечності між зовнішніми та  внутрішніми умовами відобра- жаються психікою людини як внутрішні суперечності й виступають рушійними силами психічного розвитку.

Рушійні сили  – внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Наприклад, Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.

1.  Між  новими потребами, цілями, прагненнями та  досягнутим людиною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволен- ня.  Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина ово- лодіває мовленням як засобом спілкування з оточуючими.

2.  Між  інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнуч- кістю. Розв’язання цієї  суперечності веде до появи «гнучкої стабіль- ності». Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мотивів, способів  поведінки призводить до її стійкості в різноманітних життє- вих обставинах.

3.  Між  досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й обра- зом його життя.

4. Між перспективними й близькими цілями.

Подолання одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, ведуть до нових дій,  до подальшого вдосконалення ді- яльності особистості, що  й становить процес її розвитку. Таким чи- ном,  особистість виступає суб’єктом власного розвитку, що відбува- ється тільки через  її активність.

ВИСНОВКИ про  передумови, умови й рушійні сили психічного розвитку дитини:

–          передумовою психічного розвитку дитини є її природна осно- ва, зумовлена генотипом;

–          джерелом і зовнішньою умовою психічного розвитку дитини є соціальне середовище;

–          внутрішньою умовою психічного розвитку дитини є її психіч- ні особливості;

–          суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами розви- тку  психіки дитини виступають рушійними силами її психіч- ного розвитку.