Тема 27 розвиток психІки та особистостІ у пІдлІтковому вІцІПЛАН 1. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку підлітка 2. Криза підліткового віку 3. Самосвідомість – новоутворення особистості підлітка 4. Взаємини підлітка з оточуючими 4.1. Взаємини підлітка з дорослими 4.2. Взаємини підлітка з ровесниками 5. Особливості навчальної діяльності підлітка 6. Розвиток пізнавальних процесів підлітка Література 1. Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенных подрост- ков. – К., 1986. – 90 с. 2. Байярд Р.Т., Байярд Д. Ваш беспокойный подросток. – М., 1991. – С. 27–48. 3. Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. До- линська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001. – С. 175–232. 4. Выготский Л. С. Педология подростка // Собр. соч. в 6 т. – М.: Педагогика, 1984. – Т. 4. – С. 5–243. 5. Забродський М. М. Вікова психологія: Навч. Посібник.- Терно- піль, 2005. – С. 71–90. 6. Захаров А. И. Неврозы у детей и подростков. – Л., 1988. – 248 с. 7. Личко А.Е. Психопатии и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983. – С. 26–30. 8. Менчинская Н. А. Проблемы учения и умственного развития школьника. – М.: Педагогика, 1989. – 222 с. 9. Мир детства: Подросток. – М, 1989. – С. 96–114. 10. Отстающие в учении школьники (проблемы психического раз- вития) / Под ред. З. И. Калмыковой, И. Ю. Кулагиной. – М.: Педаго- гика, 1986. – 208 с. 11. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Издательство «Питер», 2000 – 625 с.: ил. – (Серия «Мастера психологии»)
12. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся / Под ред. В. А. Татенко, Т. М. Титаренко. – К.: Рад. школа, 1989. – 128 с. 13. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст: проблемы становления личности. – М.: Мир, 1994. – 319 с. 14. Психология современного подростка / Под ред. Д. И. Фель- дштейна. – С., 1987. – 240 с. 15. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2006. – 360 с. 16. Учителям и родителям о психологии подростка / Под ред. Г. Г. Аракелова. – М.: Просвещение, 1990. – 304 с. 17. Фельдштейн Д. И. Психология воспитания подростка. – М.: Знание, 1978. – 48 с. 1. Біологічні та соціальні умови психічного розвитку підлітка Хронологічні межі підліткового віку – від 11–12 р. до 14–15 р. Основний зміст і специфіка цього віку полягає в переході від дитин- ства до дорослості всіх аспектів розвитку – фізичного, розумового, морального, соціального. У фізичному розвитку спостерігаються швидкі й бурхливі зміни, що отримали назву «стрибок росту». Перебудовується весь організм підлітка, що зумовлено, насамперед, статевим дозріванням. Активі- зація діяльності ендокринної системи зумовлює інтенсивний фізич- ний і фізіологічний розвиток. Ріст організму хлопчиків досягає найвищих показників у 13 р. і продовжується до 15–17 рр. У дівчаток цей процес розпочинається і закінчується на два роки раніше. Змінюється м’язово-скелетна сис- тема, зростає фізична сила. М’язова система випереджує у зростанні маси ріст серця та кістяка, що робить серцево-судинну та опорно-ру- хову системи підлітка особливо вразливими й чутливими до фізичних та розумових навантажень. Показники розмірів та маси внутрішніх органів підлітка набли- жаються до показників дорослої людини. Відбувається вдосконален- ня нейронів кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв’язки
між різними ділянками мозку. Посилюються гальмівні процеси. Інтенсивно розвивається друга сигнальна система. Розвиток нервової системи підлітка призводить до посилення розумової активності під- літка, зростання його здатності регулювати свою поведінку. Водночас, центральна нервова система підлітків перебуває у стані глибоких змін, а тому не відзначається витривалістю. Внаслідок цьо- го підлітки підвищено збудливі, їхня поведінка нестійка, імпульсив- на, дії часто нестримні, безконтрольні, підвищено реактивні. Тому дорослі повинні особливу увагу приділяти соматичному здоров’ю під- літка, стежити за дотриманням усіх гігієнічних вимог. Соціальна ситуація розвитку особистості підлітка відзначається суперечливістю і нерівномірністю переходу від дитинства до дорос- лості. Головний фактор розвитку особистості підлітка – зростання соці- альної активності. Підліток починає шукати інші сфери діяльності, крім навчання: гурткові заняття, спортивні секції, дружні компа- нії. Соціальна активність підлітків спрямована, насамперед, на при- йняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характе- рних для світу дорослих та стосунків між ними. Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють ста- новленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання са- мостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманіт- ної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (за- йнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми, матеріаль- на залежність від дорослих тощо). Своєрідне поєднання цих умов у житті конкретного підлітка зу- мовлює особливості його переходу до дорослості. Так, у 7-му класі є учні, які виглядають по-дитячому, а інші – майже по-дорослому. В поведінці підлітка спостерігається поєднання дитячих рис із про- явами дорослості. До останніх належить серйозне ставлення до на- вчання, інтерес до моди, до спілкування з ровесниками, допомога вдома батькам або відмова від неї. Численні якісні та кількісні зміни в організмі та у психіці підліт- ка кардинально перетворюють його попередні інтереси та взаємини з оточуючими. Все це викликає складні, суперечливі переживання під- літка, що зумовлюють труднощі його виховання та негативні прояви поведінки: впертість, грубість, негативізм, агресивність, дратівли- вість. Згадані прояви свідчать про кризу підліткового віку.
ВИСНОВКИ про біологічні та соціальні умови психічного розви- тку підлітка: – хронологічні межі підліткового віку – від 11–12 р. до 14–15 р.; – перехід від дитинства до дорослості стосується всіх аспектів розвитку підлітка – фізичного, розумового, морального, соці- ального. – у фізичному розвитку спостерігається «стрибок росту»; – розміри та маса внутрішніх органів підлітка наближаються до показників дорослої людини; – відбувається вдосконалення нейронів кори головного мозку, збагачуються асоціативні зв’язки між різними ділянками мозку, посилюється гальмування; – швидкість соматичних змін призводить до значного наванта- ження на організм підлітка, тому дорослі повинні забезпечити дотримання всіх гігієнічних вимог; – головний фактор розвитку особистості підлітка – зростання його соціальної активності; – відбувається глибока перебудова взаємин підлітка із оточую- чими, що зумовлює кризу підліткового віку. 2. Криза підліткового віку Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, ро- зумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямках відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розви- тку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності. Причини кризи підліткового віку пояснюються психологами по- різному. На думку Стенлі Холла, Зигмунда Фрейда, криза підліткового віку біологічно зумовлена і тому є неминучою, виявляючись обов’язково в усіх підлітків. Ці психологи аргументують свою позицію тим, що в організмі підлітка неминуче відбуваються глибокі перетворення, які впливають на його переживання і психічний розвиток. Л. С. Виготський наголошував на тому, що причина кризи під- літкового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання,
загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випередженням статевого дозрівання, має особливо гострий характер. Певне підтвердження думки Л.С.Виготського отримано в до- слідженнях Маргарет Мід та Рут Бенедикт, які показали, що криза підліткового віку не має обов’язкового універсального характеру, а залежить від соціальних умов. Так, дослідниці не знайшли кризи підліткового віку в місцевих жителів острова Самоа в Океанії, які перебувають на первинній стадії суспільного розвитку. У підлітків острова спостерігається гармонійний перехід до дорослості внаслі- док відсутності часових розходжень між біологічною та соціальною зрілістю. Щойно дитина досягає фізичної зрілості, вона проходить обряд ініціації (вступу в доросле життя), після чого вважається по- вноправним дорослим членом громади. Це перший тип переходу від дитинства до дорослості, коли суспільні вимоги до дітей та до дорос- лих зближені. Він спостерігається в економічно слабо розвинених суспільствах. При другому типі переходу до дорослості існує значна розбіжність суспільних вимог до дітей та дорослих. Саме другий тип має місце у промислово розвинених суспільствах, в тому числі і на- шому. Таким чином, дослідження М.Мід та Р.Бенедикт свідчать про те, що тривалість підліткового віку та наявність кризи визначені кон- кретними соціальними обставинами. Водночас, дослідження вітчизняних психологів показують, що криза підліткового віку також не є обов’язковою для нашого сус- пільства, а залежить від успіху в перебудові системи взаємин підліт- ка з дорослими. Криза з’являється тоді, коли дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями (Т. В. Драгунова, Д. Б. Ель- конін). Батьки й вчителі суб’єктивно пов’язують труднощі виховання не з кризою як такою і не з докризовим періодом, коли розпочинався і відбувався процес руйнування старих психологічних структур, а з післякризовим періодом (14–15 років) (С. К. Масгутова). Тобто для дорослих суб’єктивно найскладнішим є період появи нових і прогре- сивних психологічних структур, які значно змінюють переживання і поведінку підлітка. Дорослі, які звикли до поступових змін у пове- дінці дитини, виявляються неозброєними перед раптовими і карди- нальними перетвореннями в поведінці підлітка, не встигають пере- будувати свій стиль спілкування з ним.
ВИСНОВКИ про кризу підліткового віку: – причина кризи підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування; – криза підліткового віку не має обов’язкового універсального характеру, а залежить від соціальних умов; – криза підліткового розвитку з’являється тоді, коли дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнення до нових форм взаємин з ними; – дорослі, які звикли до поступових змін у поведінці дитини, ви- являються неозброєними перед раптовими і кардинальними перетвореннями в поведінці підлітка, не встигають перебуду- вати свій стиль спілкування з ним. 3. Самосвідомість – новоутворення особистості підлітка Зміни у самосвідомості становлять основні новоутворення у пси- хіці підлітка, який починає усвідомлювати себе як особистість – чле- на суспільства і учасника міжособистісних відносин. Глибокі зміни в структурі особистості підлітка зумовлюють його особливу чутливість до засвоєння норм, цінностей та способів поведінки, притаманних світу дорослих. Відбувається переорієнтація з норм і цінностей дитя- чого світу на дорослий, вироблення особистісних утворень, які віді- грають вирішальну роль в оволодінні дитиною позицією дорослого (Д. І. Фельдштейн). Підліток не одразу усвідомлює зміни у своїх переживаннях і пове- дінці як прояви дорослості. До кінця підліткового віку виникає цен- тральне новоутворення у самосвідомості підлітка – почуття дорос- лості, що виявляється в прагненні бути й вважатись дорослим. При цьому почуття дорослості характеризується суперечливістю. Воно не могло б бути достатньо сильним, якщо б підліток був однозначно впевненим у своїй дорослості. Він усвідомлює, що не зовсім ще дорос- лий, в нього є багато дитячих рис. Проте він очікує від оточуючих під- тримки свого прагнення, розуміння своїх складних переживань. Почуття дорослості не зводиться до бажання наслідувати дорос- лих, хоч це й справді трапляється у поведінці підлітків. Дорослість
суб’єктивно пов’язується підлітком не так з наслідуванням, як з вхо- дженням у світ дорослих (Д. І. Фельдштейн). Підліток намагається зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми, тому для нього зовнішні атрибути дорослості (самостійність, неза- лежність, мужність, сміливість, одяг) важливі, передусім, у зв’язку з цією соціальною позицією. Провідною діяльністю, в якій формується центральне новоутво- рення особистості підлітка, виступає інтимно-особистісне спілкуван- ня. Воно відзначається такими якостями, як позитивна емоційна за- барвленість, довірливість, рівноправність його учасників. Спілкуван- ня такої якості може розгортатись, як у відносинах з дорослими, так і з ровесниками. Проте в реальності дорослий набагато гірше готовий до спілкування такої якості, ніж ровесник. Ось чому спілкування з ро- весниками набуває для підлітка особливої значущості. Там він може повною мірою відчувати себе дорослим – самостійним і незалежним. Підліток усвідомлює своє право на повагу, самостійність, довіру з боку оточуючих. У нього виникає інтерес до своєї індивідуальності, роздуми про себе. Джерелом інтересу є прагнення відповідати вимо- гам оточуючих, усвідомити свої недоліки, що заважають спілкуван- ню (Н. І. Гуткіна). Тому провідна функція самосвідомості підлітка – соціально-регуляторна. Розвиток самосвідомості підлітка особливо інтенсивно відбува- ється у процесі спілкування та взаємодії з ровесниками, які виступа- ють об’єктом порівняння і зразком. Іншим важливим фактором розвитку самосвідомості є навчальна діяльність. Підліток найкраще усвідомлює свої властивості, пов’язані з навчанням, у процесі якого відбувається систематичне оцінювання поведінки й діяльності учня. Часто самооцінка позитивних якостей і рівень домагань підлітка завищені. Такі підлітки схильні до афек- тів – емоційних вибухів, зокрема, коли вчитель ставить йому оцін- ки, нижчі за очікувані. Водночас, учні дуже швидко відгукуються на доброзичливі звертання, на позитивні оцінки вчителя. При пси- хологічно неправильному оцінюванні вчителем діяльності підлітків в останніх виникають недовіра, образливість, підвищена чутливість до будь-яких оцінок. Підлітки гостро потребують доброзичливої і так- товної підтримки з боку дорослих, яка б допомагала втілювати їхні прагнення до самостійності. Підлітки адекватніше оцінюють інших, ніж себе, орієнтовані на позитивні якості оточуючих. Поступово вони навчаються тонко виді- ляти особистісні риси людини – спочатку зовнішні, а потім внутрішні.
Підлітки перебільшено чутливі до критики з боку ровесників. Найбільш важливі для них висока оцінка і добре ставлення това- ришів, їхнє схвалення. Якщо підліток не впевнений у позитивному ставленні до себе ровесників, то боїться виглядати не «на висоті», у нього виникає несміливість, невпевненість. Для підліткового віку властиве прагнення до подолання своїх не- доліків, у зв’язку з яким виникає самовиховання, спроби управління власною поведінкою. Підліток приймає рішення виховати у себе пев- ну рису, або позбутись якоїсь з них, проте реалізувати своє рішення йому не завжди вдається, оскільки ще немає розвиненої волі. Дитячі мрії про майбутнє у підлітка змінюються роздумами про нього з врахуванням своїх можливостей. ВИСНОВКИ про самосвідомість як новоутворення особистості підлітка: – підліток починає усвідомлювати себе як особистість – члена суспільства і учасника міжособистісних взаємин; – центральне новоутворення у самосвідомості підлітка – почут- тя дорослості, що виявляється в прагненні бути й вважатись дорослим; – провідною діяльністю, в якій формується центральне новоут- ворення особистості підлітка, виступає інтимно-особистісне спілкування; – провідна функція самосвідомості підлітка – соціально-регуля- торна; – для підлітка властиве прагнення до подолання своїх недолі- ків, у зв’язку з яким виникає самовиховання. 4. Взаємини підлітка з оточуючими 4.1. Взаємини підлітка з дорослими Вступ у життя дорослих підліток розуміє, насамперед, як нові права у відносинах з дорослим. Внаслідок цього у підлітка загострю- ється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків без обмежень самостійності. Підліток добивається, щоб дорослий ви- знав його і поважав.
Характер спілкування з дорослими істотно впливає на особли- вості самооцінки підлітків. Так, лише у 8,3\% підлітків, які могли довірливо спілкуватися з батьками, відзначається неадекватна само- оцінка (так чи інакше вони недооцінюють себе). При домінуванні ж регламентованого спілкування неадекватна самооцінка мала місце у 87,9 \% випадків. Стійка самооцінка формується у 79,1 \% підлітків, якщо у них є можливості для довірливого спілкування, і лише у 25 \% при регламентованому спілкуванні (Г. С. Абрамова). Перехід до нового типу взаємин складний, як для підлітка, так і для дорослого. Його гальмують такі моменти: • підліток, як і раніше, залишається учнем; • цілковита його матеріальна залежність; • звичка дорослих контролювати поведінку дитини і страх пе- ред самостійністю підлітка; • прояви у підлітка дитячих рис, відсутність справжньої само- стійності. Незважаючи на перелічені труднощі, саме дорослий повинен ста- ти ініціатором змін у відносинах з підлітком. При відсутності таких змін дитина або залишиться непідготовленою до дорослого життя і страждатиме у майбутньому інфантилізмом, або виникатимуть бурх- ливі міжособистісні конфлікти дорослих і підлітка. Отже, основною причиною міжособистісних конфліктів за учас- тю підлітка є суперечність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уявленням підлітка про міру власної дорослості. Протест дитини виникає у формі неслухняності, грубості, впертості, агре- сивності. Ці ж прояви були присутні й у попередніх вікових кризах. Проте у підлітковому віці вони мають особливо яскравий, глибокий характер, оскільки можливості підлітка в діяльності й поведінці роз- ширюються. При неадекватному реагуванні дорослих на конфлікт з підлітком він стає відчуженим, безконтрольним, некерованим, від- мовляється від спілкування. Подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри само- стійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому впливати на нього. Реко- мендується організація змістовної співпраці дорослого і підлітка з властивими для неї взаєморозумінням, взаємоповагою, взаємодопо- могою.
4.2. Взаємини підлітка з ровесниками Спілкування з ровесниками – особлива і окрема сфера життя під- літка, надзвичайно важлива для нього. Ці відносини будуються на принципах рівності, справедливості й тому забезпечують оптималь- ні умови для зміцнення почуття дорослості у підлітка. Основою для спілкування виступає спільність потреб, цінностей, прагнень, інтер- есів, переживань. Суб’єктивне значення для підлітка сфери спілкування з одноліт- ками серйозно відрізняється від її оцінки дорослими, особливо вчите- лями (С. К. Масгутова). Самі підлітки вважають свої переживання з цього приводу найбільш типовими й значущими, тоді як вчителі ду- мають, що підлітків найбільше хвилюють стосунки з ними, а батьки приписують таке ж значення взаєминам у сім’ї. Внаслідок різної суб’єктивної цінності провідних сфер взаємин підлітка для нього самого і для дорослих між ними часто трапляють- ся суперечки. Зокрема, підліток може знайти компанію одноліток, через яку він не слухається батьків, вчителів. Підлітки вбачають у спілкуванні з ровесниками сферу особистого життя, де кожен діє самостійно і відповідає за свої вчинки. Найваж- ливіша потреба підлітка – прагнення до спільної діяльності з ровесни- ками й бажання бути визнаним, прийнятим товаришем. Слід мати на увазі й ту обставину, що для підлітків важливо не просто бути разом з однолітками, вони прагнуть зайняти в їх середовищі те становище, яке б відповідало їхнім домаганням. Для одних це бажання бути лі- дером, для інших – користуватись авторитетом у якійсь справі, треті намагаються знайти близького друга. Сказане пояснює, з одного боку, підвищений конформізм підлі- тків щодо компаній однолітків і, з другого – їхню недисциплінова- ність і навіть правопорушення через невміння домогтися бажаного становища в таких компаніях. Мотиви спілкування з товаришами проходять певні стадії розвитку: 5 клас – домінує недиференційоване бажання бути серед одноліт- ків, гратися з ними, щось разом робити; 6 клас – основним стає прагнення підлітка зайняти певний статус у колективі; 7–8 клас – виникає потреба підлітка в автономії в групі однолітків та пошук визнання цінності власної особистості в їхніх очах. Дослідження свідчать, що саме фрустрація потреби бути значу- щим серед товаришів у багатьох підлітків спричинює найважчі нега-
тивні переживання (С. К. Масгутова), призводить до появи девіантної поведінки. Конфлікти з ровесниками підліток сприймає дуже болісно, шукає друзів за межами школи, серед випадкових знайомих. Прагнучи за- воювати визнання, демонструє свою індивідуальність, але не завжди вдало і прийнятно. Найбільше підлітки цінують такі якості один од- ного, як товариськість, кмітливість і знання, сміливість, самоволо- діння. Популярність підлітка у класі забезпечується: • наявністю позитивних якостей, які клас цінує; • ціннісною єдністю підлітка і класу; • адекватною або ледь зниженою самооцінкою. Статус підлітка у класі змінюється порівняно із молодшим школя- рем. Учні, які раніше були популярними на підставі рівня успішності й поведінки, тепер перестають бути такими. Учні, які користувались авторитетом серед однокласників, втрачають його, якщо діють з по- зиції наказів, зверхньо. У процесі спілкування з однолітками у підлітка активно форму- ються моральні норми, характерні для відносин між дорослими – на основі «кодексу товариськості», де високо цінуються повага, рів- ність, відданість, чесність і засуджуються недотримання домовленос- тей, відмова у допомозі, егоїзм, жадібність, прагнення до переваги, приниження інших, відсутність власної думки, невміння постояти за себе. Розвивається вміння підлітків орієнтуватись на вимоги товари- шів, здатність до взаєморозуміння. Особливого значення набуває дружба. Підлітки прагнуть дру- жити з тими, хто користується повагою, авторитетом, вирізняється своєю індивідуальністю (знаннями, сміливістю, дорослим виглядом і манерами, самостійністю тощо). Відбувається пошук друга. Спочатку коло претендентів на звання друга досить широке, суперечливе, строкате і нестійке. Для здійснен- ня вибору важливими факторами є спільність захоплень, зближення інтересів, взаєморозуміння. Дружба впливає на розвиток особистості підлітка, виконуючи такі функції: • виступає джерелом виникнення нових інтересів; • розвиток самооцінки і самовдосконалення на основі того, що товариш слугує зразком; • забезпечує досвід взаєморозуміння і взаємопідтримки; • можливість висловлення своїх думок, мрій, планів і порівнян- ня їх з товаришами;
• формування переконань у дискусіях та в обговореннях; • формування рефлексивного ставлення до взаємин; • формування ідеалу дружби; • пізнання внутрішнього світу свого та інших людей; • набуття вмінь впливати на поведінку іншого; • оволодіння практикою особистих взаємин. Окремо слід зупинитись на розвитку взаємин між хлопчиками і дівчатками. У 5–6 класах позначається нерівномірність розвитку хлопчиків і дівчаток. Виникає інтерес до протилежної статі й до власної зовніш- ності. У хлопців інтерес до дівчат проявляється у зачіпанні дівчат, глузуванні. Тобто інтерес поєднується з відчуженістю. У 6–7 класах підлітки обговорюють питання «хто кому подобаєть- ся», характерні обмін «новинами» особистого змісту, довірливі роз- мови з друзями. У 7–8 класах виникають різностатеві мікрогрупи, дружба дівчат і хлопців. Характерні страждання від байдужості однолітка проти- лежної статі, який викликав інтерес, подобається; страх перед відмо- вою того, хто подобається. Хлопці й дівчата влаштовують побачення, спільно проводять дозвілля. У різностатевих відносинах формується спостережливість, увага до внутрішнього світу людини, проникливість, бажання бути кращим. Таким чином, у підлітковому віці спілкування з ровесниками має величезне значення для формування особистості. ВИСНОВКИ про взаємини підлітка з оточуючими: – у взаєминах із дорослими у підлітка загострюється почуття власної гідності, прагнення до рівноправних стосунків; – дорослий повинен стати ініціатором змін у взаєминах із під- літком; – основною причиною міжособистісних конфліктів є супереч- ність між ставленням дорослого до підлітка як до дитини і уяв- ленням підлітка про міру власної дорослості; – подолання конфлікту лежить через знаходження тієї міри самостійності підлітка, яка відповідала б його можливостям, суспільним вимогам до нього і дозволяла б дорослому вплива- ти на нього; – спілкування з ровесниками – особлива і окрема сфера життя підлітка, надзвичайно важлива для розвитку його особистості; – найважливіша потреба підлітка – прагнення до спільної ді- яльності з ровесниками й бажання бути визнаним, прийнятим товаришем.
5. Особливості навчальної діяльності підлітка Ускладнення змістовного боку знань вимагає від учнів і доско- наліших способів їх здобуття. Зростає рівень абстрагування і уза- гальнення, формуються системи прямих і зворотних логічних опе- рацій, міркувань і умовиводів, які стають більш усвідомленими, об- грунтованими й логічно досконалішими. Змінюється співвідношення зовнішніх і внутрішніх дій на ко- ристь останніх. Відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план, формуються розумові дії, виступаючи компонентами вмінь учитись. Якісних змін зазнає і мотивація учіння підлітків. У підлітковому віці спостерігається зниження успішності, інтер- есу до учіння. Причини цього явища: • школа приваблює не стільки навчальною діяльністю, скільки можливістю спілкування з ровесниками; • розширюється коло джерел інформації, життєвих зв’язків; • нові вимоги в середній школі – поява нових вчителів, зроста- ють вимоги до самостійності в навчальній діяльності; • внаслідок актуалізації професійного вибору підліток поділяє навчальні предмети на «важливі і неважливі». Ставлення підлітка до навчання переважно залежить від особи вчителя, тому диференціюється щодо різних предметів, які учень по- діляє на «цікаві і нецікаві». В особі вчителя учні цінують ерудова- ність, справедливість, доброзичливість, тактовність, вміння органі- зувати роботу учнів. Зміна вчителя в класі призводить до зміни став- лення учнів до відповідного предмету. Учіння для підлітка набуває особистісного змісту, перетворюєть- ся у самоосвіту. Це проявляється у наступних фактах. • Зміст учіння розширюється, виходить за межі шкільної про- грами за власною ініціативою підлітка. У класі вирізняються здібні учні, які не працюють на уроці, а цікавляться позапро- грамовим матеріалом з предмету, яким оволодівають само- стійно. Виникають захоплення, де необхідні самостійно набуті знання: електроніка, радіо, шахи, фотографія. • З’являються мотиви професійної підготовки, незадоволеність власними знаннями; мотиви обов’язку, відповідальності та
престижу без зв’язку з пізнавальною мотивацією не забезпечу- ють високих учбових успіхів. • Оволодіння основами наук (математика, фізика, хімія), які вимагають достатнього інтелектуального розвитку і самостій- ної навчальної роботи. ВИСНОВКИ про особливості навчальної діяльності підлітка; – зміст навчальної програми значно ускладнюється, що вимагає від учнів досконаліших способів здобуття знань; – відбувається перехід зовнішніх дій у внутрішній, мислений план; – спостерігається зниження успішності, інтересу до учіння; – учіння для підлітка набуває особистісного змісту, перетворю- ється на самоосвіту. 6. Розвиток пізнавальних процесів підлітка У підлітковому віці пізнавальні процеси зазнають важливих змін, наближаючись у своїх параметрах до «дорослого» рівня. Зокрема, дістають подальшого розвитку специфічно людські, соціально зу- мовлені види пізнавальних процесів: довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява. Вдосконалюється регульованість пізнавальних про- цесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач. Важливий вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мис- лення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізнавальних процесів. Сприймання супроводжується пошуком, міркуваннями. Пам’ять побудована на аналізі та розумінні матеріалу і спирається на використання прийомів запам’ятовування. Увага підлітка стає необхідним компонентом його вмінь вчитись. Виробляється свідоме зосередження на певних об’єктах, що відзна- чається тривалістю та стійкістю щодо відволікань. Зростають мож- ливості розподілу та переключення уваги, обсягу та її концентрації. Це стосується не тільки зовнішньої, але й внутрішньої уваги, яка осо- бливо важлива для оволодіння значним за обсягом теоретичним мате- ріалом. Показники уваги підлітка можуть бути досить високими, але залежать від його особистого стану, яким йому не завжди вдається
керувати. Такими ситуаціями, що утруднюють всю пізнавальну ді- яльність підлітка є навчальні випробування, коли підвищується рі- вень мотивації, зростає тривожність тощо. Розвиток уваги в цьому віці безпосередньо пов’язаний з форму- ванням наполегливості, а її зростаюча довільність є прямим проявом вольової активності підлітка. Відчуття і сприймання. Відчуття і сприймання виступають по- чатковим етапом у процесі засвоєння знань. Це сприяє їх тіснішим зв’язкам з мисленням підлітка, яке супроводжує процес первинного ознайомлення з навчальним матеріалом. Вчитель навчає учнів осмис- лювати матеріал вже у ході його сприймання, намагається подавати його доступно, пояснювати незрозуміле. Образи сприймання стають повнішими, детальнішими і змістовнішими. Все це призводить до трансформації процесів відчуття та сприймання у цілеспрямовані сенсорно-перцептивні дії. Подальшого розвитку зазнає цілеспрямоване сприймання – спо- стереження, яке характеризується планомірністю, послідовністю і систематичністю, включаючи розумові операції зіставлення, порів- няння, узагальнення і класифікації сприйманих об’єктів. Пам’ять. Поступове накопичення знань учнями спираєть- ся на зростання обсягу пам’яті. Таке зростання відзначається не лише кількісними показниками, але й якісним перетворенням ма- теріалу, що зберігається у пам’яті. Він набуває згорнутості, значно зростає його інтегрованість із минулим досвідом учнів. Робота над запам’ятовуванням носить інтелектуальний характер, що водночас забезпечує і розуміння матеріалу. Отже, швидко формується смисло- ва логічна пам’ять. Зростає кількість школярів, які застосовують прийоми опосеред- кованого запам’ятовування. Збільшується число таких прийомів, а їх використання стає щораз усвідомленішим, довільнішим і ціле- спрямованішим. Мислення. Найсуттєвішою зміною мислення підлітка є набуття останнім якостей теоретичності, формальності, рефлексивності. Мислення підлітка активне, самостійне, творче, що дозволяє ви- користати його як засіб пошукової діяльності, спрямованої на піз- нання нового. Підліток набуває здатності виробляти гіпотетично-де- дуктивні міркування – тобто робити умовиводи на основі висунутих гіпотез. Розвиваються вміння, необхідні для розумових експеримен- тів, для теоретичного розв’язання задач на основі певних припущень тощо.
Специфікою цього рівня мислення є й те, що його предметом стає не лише розв’язання зовнішніх задач, а й сам процес мислення, тобто воно стає рефлексивним. Уява підлітка відіграє важливі функції, як у його навчальній ді- яльності, так і в особистому житті. У навчальній діяльності функ- ціонує репродуктивна та продуктивна уява. Значно розширюється зміст її образів, що зумовлено значним обсягом та різноманітністю навчального матеріалу. Вміння користуватись образами репродук- тивної уяви дозволяє підлітку краще відтворювати засвоєний мате- ріал. Це сприяє більшій диференційованості та точності образів уяви, які до того ж піддаються оцінці підлітка та неодноразовому внесен- ню змін та уточнень. Така психічна діяльність над побудовою образів уяви свідчить про довільність цього процесу, його поступове перетво- рення на особливі імажинативні дії. Збагачується арсенал способів створення образів уяви, провідним серед яких стає мовлення, особливо внутрішнє. Продуктивна уява підлітка виявляється у творчих видах навчаль- них завдань. Урізноманітнюються її види за змістом образів: техніч- на, художня, наукова. Важливу роль в особистісному житті підлітка починає відігравати мрія, яка творить образи бажаного майбутнього і впливає на визна- чення життєвих планів підлітка. Мовлення. У підлітковому віці продовжується процес оволодін- ня рідною мовою в її основних функціях: спілкування, пізнання, са- мовираження. Внаслідок засвоєння теоретичних знань з «мовних» предметів у підлітка розвивається свідоме ставлення до користуван- ня мовою, розширюється розуміння значення та законів рідної мови на основі порівняння її з іноземною. Основним у цьому віці є вдосконалення мовлення як засобу спіл- кування. Посилюється інтерес до оволодіння засобами виразності мовлення, необхідними для відстоювання власної думки, доведення своєї правоти чи спростування позиції товариша. Значно зростає лек- сичний запас, поповнюючись науковими термінами, словами на по- значення абстрактних понять та якостей міжособистісних взаємин, психічних станів, індивідуальних особливостей людей. Вдосконалюється писемне мовлення підлітків, наближуючись до літературної мови, формується здатність адекватніше висловлюва- ти абстрактні думки. Розвивається чутливість до художнього слова, часто виникає потяг до написання віршів, щоденників. Мовні дії ста- ють більш контрольованими. Зменшується кількість зайвих вставок
(«ну», «от», «значить» та ін.). Водночас, у підліткових мікрогрупах формується своя особлива «мова», яка страждає лексичною обмеже- ністю, наявністю жаргонних слів і призначена для збереження групо- вих «таємниць». Мовлення підлітка, як і інші пізнавальні процеси, розвивається під впливом мислення, що знаходить виявлення у нагромадженні досвіду активного використання різноманітних мовних категорій, ускладненні граматичної й синтаксичної форм мовлення, в особли- вій ролі внутрішнього мовлення, як засобу мислення та підготовки до спілкування. Мовлення стає контекстним, все менше пов’язаним з конкретною ситуацією, хоч елементи ситуативності ще зберігаються. ВИСНОВКИ про розвиток пізнавальних процесів підлітка: – найбільш помітного розвитку зазнають специфічно людські, соціально зумовлені види пізнавальних процесів (довільна та внутрішня увага, спостережливість, теоретичне мислення, словесно-логічна пам’ять, мовлення, уява); – вдосконалюється керованість й регульованість пізнавальних процесів, свідоме ставлення підлітка до їх використання при вирішенні складних навчально-пізнавальних задач; – важливий вплив на пізнавальну сферу підлітка справляє мис- лення, внаслідок чого відбувається інтелектуалізація пізна- вальних процесів. |
| Оглавление| |