Тема 24 темперамент у дошкІльному вІцІПЛАН 1. Психофізіологічні особливості темпераменту у дітей від народження до семи років 2. Характеристика дітей з різними типами темпераменту 3. Врахування типів темпераменту дітей у їх вихованні Література 1. Горбачева В. А. Опыт изучения индивидуально-типологических особенностей детей трехлетнего возраста / Известия АПН РСФСР. – 1954. – Вып. 52. – С. 6–39. 2. Индивидуальный подход к детям в воспитательно-образователь- ном процессе детского сада.: Метод. реком. / Под ред. В. К. Котырло, С. Е. Кулачковской. – К.: Рад. школа, 1989. – 88 с. 3. Кагальняк А. О. О связи характера и темперамента // Дошколь- ное воспитание. – 1974. – № 8. – С. 60–64. 4. Кузьменко В. У. Розвиток індивідуальності дитини 3–7 років: Монографія. – К.: НПУ їм. М. П. Драгоманова, 2005. – 354 с. 5. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 354 с. – С. 300–304. 6. Слободская Е. Р. Темперамент в раннем возрасте: родительские оценки поведения детей // Вопросы психологии. – 1955. – № 6. – С. 104–112 7. Уманский Л. И. Некоторые типологические различия в игровых действиях детей // Доклады АПН РСФСР. – 1961. – №3. – С. 61–64. 8. Морфофункциональное созревание основных физиологических систем организма детей дошкольного возраста / Под ред. М. В. Антро- повой, М. М. Кольцовой.– М.: Педагогика,1983.– 160 с. 9. Файнберг С. У каждого ребенка свой темперамент и характер // Дошкольное воспитание. – 1965. – № 2. – С. 57–62. 10. Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с. 11. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. центр «Академия», 1997. – С. 281–290. 12. Чиркова Т. Учет индивидуально-психологических особеннос- тей детей // Дошкольное воспитание. – 1986. – № 5. – С. 38–42.
13. Чудновский В. Э. О специфике типологисеских особенностей у детей дошкольного возраста / Типологические особенности высшей нервной деятельности человека. – М., 1967. – Т. V. – С. 58–73. 1. Психофізіологічні особливості темпераменту дітей від народження до 7 років Під властивостями темпераменту розуміють такі стійкі індивіду- альні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяль- ності людини, залишаються відносно незмінними при різному змісті, цілях діяльності та утворюють структуру, що характеризує тип тем- пераменту. Властивості темпераменту найбільш залежні від фізіологічних особливостей нервової системи, ніж всі інші психічні явища. Фізіологічною основою темпераменту вважають тип вищої нерво- вої діяльності, який визначається сукупністю основних властивостей нервової системи. До них відносяться сила, врівноваженість та рух- ливість процесів збудження і гальмування (І. П. Павлов) та динаміч- ність у формуванні реакцій (В. Д. Нєбиліцин). Традиційно розрізняють чотири типи темпераменту: меланхолік, сангвінік, холерик і флегматик. Динамічні властивості психіки виявляються у дітей одразу після народження. Новонароджені відрізняються між собою, передовсім, реактивними пристосувальними властивостями: одні швидко засина- ють і просинаються, інші повільно; у відповідь на подразник спосте- рігається здригання тілом або тільки тремтіння вік; при зміні пелю- шок одні немовлята кричать, інші заспокоюються; одні інтенсивно смокчуть, а інші мляво. Так, маля (8 міс.), прокинувшись, відразу відкриває очі, посміхається і поспішає стати на ноги, простягає руки до дорослого. Так само легко воно засинає. Така врівноваженість не- рвових процесів – характерна риса сангвінічного темпераменту. Інак- ше поводяться діти з ознаками флегматичного темпераменту. Вітя (3 міс.) засинає не відразу, довго лежить у ліжку з розкритими очи- ма, перебирає ковдру, ворушить пальцями і розглядає їх, часто щось белькоче, повертається з боку на бік. Під час сну іноді здригається.
Просинається, часто плачучи, деякий час після пробудження перебу- ває у напівсонному стані [79, с. 301]. Помітно розрізняються діти за реакцією на порушення звичного режиму. Якщо у дітей із врівноваженою нервовою системою ці зміни майже не змінюють поведінки, то в усіх інших дітей вони надзвичай- но негативно позначаються на їх поведінці. У період дошкільного віку властивості темпераменту зумовлюють динаміку різних видів діяльності та спілкування дитини. Однак, від- мінності у динаміці поведінки, діяльності, спілкування дітей ще не дозволяють однозначно визначити тип темпераменту дитини. Осо- бливо складно розрізняти типи темпераменту за ознаками сили й врівноваженості, тобто сангвініка і холерика, певною мірою флегма- тика і меланхоліка. Окремі властивості темпераменту можуть за життя змінюватись, але тип темпераменту залишається постійним, тому що визначений вродженим типом нервової системи. Хоча дитина і народжується із задатками певного типу темпераменту, але він не виникає весь од- разу, а залежить від дозрівання нервової системи. Тому щодо такого психічного утворення, як темперамент не вживають поняття «роз- виток», а говорять про дозрівання темпераменту, маючи на увазі по- ступове виявлення його ознак. Так, у дошкільника нервові процеси слабкі й неврівноважені, а властивості темпераменту, які залежать від сили нервової системи, спочатку не виявляються. Більшість здо- рових дітей імпульсивні, непосидючі, швидко втомлюються, але ці особливості зумовлені віковими особливостями нервової системи, а не темпераментом. У молодшого школяра вже яскраво спостерігаються властивості, які залежать саме від типу темпераменту: схильність до страху або гніву, роздратованість, кволість. На більш раннє чи пізнє виявлення властивостей темпераменту впливає також дозрівання ендокринного апарату. Крім того, остан- нім часом психологи довели, що кожен тип темпераменту відзнача- ється своїми закономірностями дозрівання. У ранньому дитинстві нервова система ще дуже незріла, процеси збудження й гальмування слабкі, нейронні зв’язки обмежені (у мі- кроскопі нейрон дитини має веретеноподібну форму, в той час як у дорослого виглядає як зірочка). Внаслідок цього діти швидко втом- люються, не здатні тривалий час виконувати діяльність, непосидю- чі, чутливі до несприятливих впливів. Поведінка дитини надмірно реактивна, і ця властивість ще більше підсилюється внаслідок висо- кої залежності показників психічних функцій малюка від оточуючої
ситуації. Навіть незначне підвищення голосу мами вже може викли- кати сльози та образи малюка. Він дуже легко відволікається і дуже важко потім повертається до роботи. Чим активніша психічна діяльність дитини, тим швидше вона втомлюється. Малюк особливо швидко втомлюється, якщо пере- живає інтенсивні емоції, сприймає багато нових подразників, спіл- кується з великою кількістю людей, глибоко занурюється у роботу. Ознаками втоми є зниження у дитини інтересу до роботи, погіршення показників уваги, сприймання, пам’яті, мовлення, зниження керо- ваності, погіршення координації рухів тощо. Так, дошкільник може раптом стати невпізнанним: порушує прави- ла поведінки, хоча давно їх засвоїв; не може скласти пірамідку, хоча до- бре вміє це робити. Якщо у дорослої людини втома викликає зменшення кількості рухів, їх амплітуди й сили, то у малюка буває навпаки: він го- лосно плаче, жбурляє іграшки, бігає по кімнаті, бо не хоче лягати спати. Нервова система дошкільника дозріває дуже швидко і після вступу до школи має майже такі ж показники, як у дорослої людини. Такі реакції дошкільника на втому зумовлені переважанням збу- дження над гальмуванням. Дитині важко довго всидіти на місці не рухаючись; виконувати роботу, що включає кілька послідовних ета- пів; повертатись до продовження того, що розпочала вчора. Негатив- но впливає на малюка зміна звичних умов життя: він вередує, втра- чає засвоєні до цього навички та вміння, ніби повертається у своїй поведінці на кілька кроків у минуле. Важко дитині стримувати свої емоції, особливо у ситуаціях, що викликають страх і тривогу: напри- клад, розлука з матір’ю, відвідування лікаря тощо. Дорослі повинні оберігати незрілу нервову систему дитини від пе- ренапруження, забезпечити спокійний та стабільний режим дня, зла- году у родинних взаєминах. ВИСНОВКИ про психофізіологічні особливості темпераменту ді- тей від народження до 7 років: – динамічні властивості психіки виявляються у пристосуваль- них реакціях дітей одразу після народження; – окремі властивості темпераменту можуть за життя змінюва- тись, але тип темпераменту залишається постійним; – становлення типу темпераменту залежить від дозрівання нер- вової системи, ендокринного апарату та специфічних для кож- ного типу темпераменту закономірностей; – чим активніша психічна діяльність дитини, тим швидше вона втомлюється;
– реакції дошкільника на втому зумовлені переважанням збу- дження над гальмуванням; – дорослі повинні оберігати незрілу нервову систему дитини від перенапруження. 2. Особливості поведінки дітей з різними типами темпераменту Вікові особливості темпераменту виявляються у всіх дітей по- різному. Навіть діти – представники одного типу темпераменту роз- різняються у своїй поведінці та реакціях. Як відзначав М. І. Касат- кін, за 25 років вивчення ранніх умовних рефлексів у немовлят він не зустрічав двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нер- вової системи [79, с. 301]. Водночас, представники одного типу тем- пераменту мають між собою більше спільного, ніж діти різних типів. Знання характерних особливостей поведінки дітей залежно від типу їх темпераменту важливо для педагогів, щоб побудувати індивідуаль- ний підхід до кожного малюка, забезпечити для його розвитку відпо- відні психогігієнічні умови. Характеристику властивостей темпера- менту у дітей – представників різних його типів розкрито у Таблиці 5. Таблиця 5 Характеристика властивостей темпераменту у дошкільників – представників різних його типів
Продовження таблиці 5
Продовження таблиці 5
Продовження таблиці 5
Продовження таблиці 5
ВИСНОВКИ про особливості поведінки дітей з різними типами темпераменту: – представники одного типу темпераменту мають між собою більше спільного, ніж діти різних типів. – знання характерних особливостей поведінки дітей залежно від типу їх темпераменту важливо для педагогів, щоб побуду- вати індивідуальний підхід до кожного малюка, забезпечити для його розвитку відповідні психогігієнічні умови; – у характеристиці кожного типу темпераменту дітей слід роз- крити конкретні поведінкові прояви таких властивостей, як сензитивність, активність, реактивність, пластичність-ригід- ність, екстравертованість-інтравертованість, темп реакцій. 3. Індивідуальний підхід у вихованні дітей різних типів темпераменту Темперамент дитини – один із найважливіших орієнтирів у здій- сненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні – це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексу ін- дивідуальних відмінностей дітей» (Кузьменко В. У. Індивідуаль- ний підхід: десять кроків // Дошкільне виховання. – 2006. – № 7. – С. 10–12). На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від наступних передумов: – поєднання індивідуально-диференційованого підходу до дити- ни із вихованням дитячого колективу;
– опора на позитивне у характері та особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у нього негативних проявів; – визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та вихо- вання); – єдність вимог до дитини з боку дорослих (педагогів, батьків та ін.); – системність у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл. Змістом окремого циклу в індивідуальному підході є послідов- ність десяти етапів: 1) попереднє виявлення індивідуальних особливостей розвитку; 2) аналіз отриманої інформації з метою встановлення позитивних та проблемних аспектів розвитку дитини, причин їх виникнення; 3) фіксація результатів діагностування у щоденниках спостере- жень, психологічних паспортах дітей та психологічному «портреті» дитячої групи; 4) систематизація, узагальнення та аналіз результатів вивчення індивідуальних особливостей розвитку дитини; 5) визначення першорядних та другорядних індивідуальних за- вдань роботи з дітьми та їхніми родинами; 6) вибір адекватних методів і прийомів, форм та засобів виховної роботи; 7) визначення варіативного навчального змісту; 8) створення та комплектація варіативного предметно-ігрового се- редовища розвитку дитини; 9) практичне здійснення індивідуального підходу в навчально-ви- ховному процесі; 10) прогнозування стратегії і тактики навчання та виховання. Тип темпераменту – одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпера- менту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особли- вості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або про- тидіяти розвитку певних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумов- лює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випад- ку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик – нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик – млявий, байдужий, консервативний.
Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей – це ті вихідні умови, в яких повинен діяти вихователь, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту ак- туальними є певні виховні задачі. Так, для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтере- сів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатись до розпочатої роботи та завершувати її. Врахо- вуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси ін- ших людей – і дорослих, і ровесників. Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаці- ях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку доросло- го. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати таких дітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше – створити умови, що попереджають переванта- ження дитини та надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу. Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуже- ністю від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення до них оточуючих. Тому у виховних впливах мають переважати заохо- чення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негараз- ди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки, висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях. Щоб дитина успішно долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокій- них ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже потрібно залучати таких дітей у колективні справи, зна- ходячи посильну для їх виконання роль. Динамічні особливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фі- зичної активності – рухливості. Вихователів та батьків турбують, на- самперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. Їх, як прави- ло, не так багато у групі дитячого садка, але вони можуть розбалан- совувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти. Діти з уповільненою поведінкою постійно перебувають у неви- грашних для себе ситуаціях: коли всі вже закінчили одягатись і
пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. Їх намагання робити щось швидше при- зводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі нездатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути дуже чутливими до за- уважень дорослих, в них виникає підвищена мотивація їх уникнен- ня. Вони глибоко переживають свою уповільненість, стають замкне- ними, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати наступні застереження: – входження в роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину; – у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рів- ний тон, адже малюк діє не навмисне, а тому, що інакше не може; – будь-яке навантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включають елемент гри [153, с. 287]. Надмірно рухливі діти випереджують одноліток у більшості справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причи- ною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей варто залучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним дітям, стежачи при цьому щоб допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумі- лості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо нега- тивно позначаються на стані нервової системи, призводять до її пере- збудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, вклю- чати у ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наси- тити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до резуль- татів роботи. Як зауважив В. О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю ді- тей можуть приховуватись хвороби серцево-судинної, травної, нер- вової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи. що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спо- кійне, але настійливе пред’явлення вимог. При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).
Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормаль- ного розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити по- стійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої – передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один до- шкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); ін- ший – потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища. Друга тактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативні особливості властивостей темпераменту. Її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка та флегматика їх повіль- ність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до ро- боти, більшою посидючістю. Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитив- них і послаблення негативних сторін у поведінці дитини. Дітей слід на- вчати користуватись своїми перевагами, залежними від типу темпера- менту. Є ситуації, в яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для ме- ланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов’язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і об- разливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може призвести до невпевненості. Водночас тривожність – важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльнос- ті, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емо- ційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [153, с. 288]. Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для дитини певного типу темперамен- ту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації. ВИСНОВКИ про індивідуальний підхід у вихованні дітей різного типу темпераменту: – темперамент дитини – один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні;
– сутністю індивідуального підходу у вихованні виступає варі- ативне використання педагогом цілісної системи виховної ро- боти з врахуванням індивідуальності дитини; – успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні пе- редбачає багатокомпонентну та водночас єдину систему роз- робки та реалізації індивідуальних виховних програм; – для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні ви- ховні задачі; – індивідуального підходу вимагають діти з різною мірою їх фі- зичної активності – рухливості; – тактики врахування типів темпераменту дітей полягають, як у створенні сприятливих зовнішніх умов, так і в озброєнні ді- тей вміннями саморегуляції. | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
