Тема 22 етичний розвиток у дошкІльному вІцІПЛАН 1. Передумови етичного розвитку у немовлячому віці 2. Етичний розвиток у ранньому дитинстві 3. Розвиток моральної свідомості дитини 3–7 років 4. Перехід від зовні зумовленої моральної поведінки до свідомої 5. Психолого-педагогічні умови формування етичної свідомості та пове- дінки дошкільника 6. Недоліки етичного розвитку дошкільників Література 1. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколи- енко, В. К. Котырло. – К.: Рад. школа, 1987. – 174 с. 2. Воспитание детей дошкольного возраста / Под ред. Л. Н. Про- колиенко. – К.: Рад. школа, 1991. – С. 208–245. 3. Коломинский Я. Л. Психология детского коллектива. – Минск: Народная асвета, 1984. – 240 с. 4. Кононко Е. Л. Чтобы личность состоялась. – К.: Рад. школа, 1991. – 221 с. 5. Котырло В. К. Растет гражданин. – К.: Рад. школа, 1980. – 79 с. 6. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – С. 339–345. 7. Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992. – 160 с. 8. Островская Л. Ф. Педагогические ситуации в семейном воспи- тании дошкольников. – М.: Просвещение, 1990. – 160 с. 9. Приходько Ю. О. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. – К.: Рад. школа, 1987. – 126 с. 10. Психологические проблемы нравственного воспитания детей / Под ред. Ф. И. Михайлова, И. В. Дубровиной, С. Г. Якобсон. – М.: Педагогика, 1977. 11. Психолого-педагогические проблемы нравственного воспитания детей дошкольного возраста / Под ред. Т. С. Комаровой. – М., 1983.
12. Смирнова Е. О. Детская психология: Учеб. для студ. высш. пед. учеб. зав. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. – С. 327–333. 13. Титаренко Т. М. Нравственное воспитание дошкольников в семье. – К.: Рад. школа, 1985. – 95 с. 14. Субботский Е. В. Ребенок открывает мир. – М.: Просвеще- ние,1991. – 207 с. 15. Урунтаева Г. А. Дошкольная психология. – М.: Изд. центр «Академия», 1997. – 336 с. – С. 264–281. 16. Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье / Под ред. В. К. Котырло. – М.: Педагогика, 1987 . – 142 с. 17. Якобсон С. Г. Психологические проблемы этического развития детей. – М.: Педагогика, 1984. – 144 с. 1. Передумови етичного розвитку у немовлячому віці Дитина від свого народження стає членом суспільства. Її вродже- ні потреби задовольняються соціально зумовленими способами, вона включається у спілкування з оточуючими людьми – носіями суспіль- но вироблених зразків поведінки, які передають малюкові свій до- свід, що акумулює надбання всіх попередніх поколінь людства. Соці- альне життя людей будується за певними нормами їх взаємовідносин, які консолідують суспільство, забезпечують його існування. Засвоєн- ня цих норм становить один із напрямів довгого та складного процесу розвитку особистості дитини. Зріла особистість, як соціальна істота, діє на користь іншим людям, а ті у свою чергу піклуються про неї. У немовлячому віці закладаються передумови засвоєння етичних норм дитиною. Першою школою таких норм виступає спілкування з близьким дорослим. Дорослий висловлює дитині свою любов, піклу- ється про неї. З перших днів життя дитина переживає свій зв’язок із дорослим, залежність від нього у задоволенні своїх життєво важли- вих потреб. На цій основі в першому півріччі у дитини розвивається потреба в спілкуванні з дорослим, в отриманні позитивних пережи- вань під впливом його ласкавих звертань. При задоволенні потреби малюка у безпосередньо-емоційних контактах з дорослим в нього
виникає веселий і бадьорий настрій, підвищується психічна актив- ність у формі допитливості, уваги, зосередження. Поступово дитині відкривається певна динаміка емоційних кон- тактів у ході спілкування з дорослим. Вона чутливо реагує на зміни у настрої дорослого, виражені емоційним тоном його мовлення, мі- мікою та жестами. У ситуаціях, коли догляд за малюком відбуваєть- ся належним чином, дорослий радіє, схвалює дії дитини. Якщо під час купання чи одягання малюк поводиться спокійно, не кричить, не плаче, це викликає ласкаві й схвальні слова дорослого. Якщо дитина вередує, крутиться, то у дорослого виникає незадоволений вираз об- личчя, емоційний тон мовлення змінюється на строгий і вимогливий. Так дитина починає реагувати на вимоги дорослого, прагнучи подо- вжити період гарного настрою дорослого, ще й ще раз викликати його ласкаве схвалення та уникати моментів, коли дорослий сердиться, має похмурий настрій. З другого півріччя малюк починає розуміти слова дорослого. Він реагує на заборони, супроводжувані строгим тоном і мімікою дорос- лого відмовою від дій, що не отримали схвалення. Дитина тягнеться до скляної вази, але дорослий каже «Не можна» – і вона забирає руч- ки. А ось вазу у руках мами можна розглянути, доторкнутись до її по- верхні пальчиками. Крок за кроком з поведінки дитини відсіюються дії, що викликають невдоволення дорослого, виробляються соціаль- но схвалювані способи дій. Значно розширює можливості засвоєння таких способів здатність дитини наприкінці немовлячого віку вико- нувати дії під впливом прохання дорослого: «Нахили головку» (щоб легше одягнути шапочку); «Привітайся з бабусею» (малюк піднімає ручку). Так закладаються основи подальшого формування слухняності у дітей, як їх здатності приймати та виконувати вимоги дорослих, що відображають етичні норми людського співжиття. ВИСНОВКИ про особливості етичного розвитку немовляти: – етичний розвиток становить важливий напрям формування особистості дитини і полягає у засвоєнні дитиною норм вза- ємовідносин з оточуючими; – у немовлячому віці закладаються передумови засвоєння етич- них норм, що полягають в орієнтації поведінки дитини на емо- ційно-позитивне ставлення дорослого; – поява розуміння мовлення дорослого дозволяє виробити у ди- тини елементарні форми етичної поведінки.
2. Етичний розвиток у ранньому дитинстві Самостійність дитини значно зростає. Вона тепер може без допо- моги й контролю дорослого пересуватись, контактувати з іншими ді- тьми, знайомитись з широким колом оточуючих предметів. Разом із ускладненням поведінки дитини, зростають і вимоги дорослих у до- триманні дитиною етичних норм. Якщо у сусідній кімнаті, куди са- мостійно пішла дитина, є незнайомий дорослий, то з ним потрібно привітатись. Був малюк з батьками в гостях і розкидав іграшки – їх потрібно прибрати на місце. Зростають контакти дітей із ровесниками – починають вироблятись норми відносин із ними. Треба поводитись, щоб не образити товариша: розподіляти іграшки, місця для гри тощо. Головною моральною інстанцією для дитини залишається дорос- лий, його вимоги. Заради схвалення дорослого, збереження його по- зитивного ставлення, малюк підкоряється встановленим правилам поведінки. Причому вимогливість дорослого зростає. Водночас роз- вивається самосвідомість дитини, у неї виникають власні бажання, які іноді йдуть у розріз з вимогами дорослих. В таких ситуаціях до- рослий вживає слово «треба». Вимоги дорослого мають ефективність тоді, коли висуваються на фоні доброзичливого, емоційно виразного й позитивного ставлення до дитини. Зловживання заборонами, депресивний стиль дорослого у взаєминах з дитиною погіршують її емоційне благополуччя, знижу- ють активність, призводять до невротичних проявів. Забороняючи якусь дію, дорослий повинен спрямувати активність малюка у дозво- лене русло: «Не можна гратись праскою. Ми у магазині купимо тобі іграшкову»; «Не можна робити сукню для ляльки з маминої хустки. Ось тобі тканина на сукню». У своїх вимогах дорослий повинен виявляти послідовність, контр- олювати її виконання. Якщо сьогодні від малюка вимагають одного, а завтра іншого; мама забороняє виходити роздягненим на балкон, а батько дозволяє – засвоєння вимог не відбувається. Виконання пра- вил повинно стати щоденним і неухильним, тоді у малюка виникають перші звички, формуються слухняність, впевненість у собі, уявлен- ня про належну й неналежну поведінку. Вимоги дорослих поступово ускладнюються: після року дитина вміє привітатись навіть з незнайо- мими людьми; а з двох років від неї вимагають прибирати посуд після обіду. Дотримання дитиною правил поведінки становить фундамент для засвоєння значно складніших етичних норм.
У формуванні правил поведінки значну роль відіграє прагнення малюка до наслідування дорослих. Дорослий виступає як приклад, і це накладає на нього високу відповідальність. Відомий український педагог В. О. Сухомлинський наголошував: «Дитина – дзеркало сім’ї; як у краплі води відбивається сонце, так в дітях відбивається мо- ральна чистота матері й батька» 142, с. 28]. Так, малюк помічає, що батько завжди починає розмову по телефону з привітання. Він також це робить, коли телефонує бабусі. Мама завжди каже перед обідом «Смачного» – те ж починає робити малюк. Діти наслідують дорослих і у ставленні до оточуючих, до тварин, речей. Добре, коли це буде гід- ний приклад. А якщо ні? Тоді в самі основи дитячої особистості за- кладаються неповага до стареньких людей, жорстокість щодо тварин, брехливість, зухвальство, заздрість. І обертаються потім ці «прикла- ди» життєвими драмами. Незважаючи на те, що дитина прагне наслідувати дорослих, лише таким шляхом вона не зможе засвоїти способи дій, що вимагаються від неї. Вироблення правил поведінки у дитини становить окрему пе- дагогічну задачу для дорослих. Так, мама може хоч кожен день при- бирати за малюком іграшки, а він так і не виявить бажання робити це сам. Тому дорослий за своєї ініціативою залучає дитину до спільно- го виконання вимог: вони разом складають одяг малюка перед сном. Після кількох таких ситуацій, дорослий просить: «Склади одяг сам, а я у цей час поллю квіти». Розвиток інтелекту дитини дозволяє їй зрозуміти раціональність окремих правил поведінки. Особливо загострено значення правил ви- ступає при їх порушенні з подальшими негативними наслідками. Ось хлопчик штовхнув іншого малюка – той впав і розбив голову. Сьогод- ні Іринка не дала Олі погратись новою машинкою, а завтра Оля не по- ділилась із нею цукерками. Малюк починає усвідомлювати, що пору- шення ним правил призводить до небажаних, неприємних наслідків. Тому дорослим не слід занадто наполегливо фіксувати свою увагу на факті порушення правила дитиною, викликаючи у неї тривалі нега- тивні переживання, а наголошувати на тому, що надалі малюк цих правил не порушить. Здатність малюка розуміти правила робить можливим їх пояс- нення дорослим, аргументоване висування нових вимог. При цьому слід використати наочні приклади з оточуючого життя, з художньої літератури. Багато творів морального змісту (байок, бувальщин, опо- відань, казок) для дітей містить творчість Л. Толстого. Наприклад, байка «Лев та Миша» розповідає, що якось Лев відпустив мишу.
Та подякувала й мовила, що віддячить Левові при нагоді. Лев у відпо- відь розсміявся. Але настав час, коли Мишка знадобилась: Лева впій- мав мисливець і прив’язав на мотузці. Мишка, перегризла мотузку й визволила Лева. Ці оповідання у наочній формі розкривають перед дитиною складні норми етичної поведінки, вчать дитину оцінювати вчинки, викликаючи у неї відповідне емоційне ставлення до тих чи інших ситуацій. Водночас не слід перебільшувати можливостей етичного розви- тку дитини раннього віку. Прояви етичної поведінки малюка цілком залежать від дорослого – його ініціативи, його ставлень, спонук. Без належного контролю дорослих дитина легко порушує заборони, діє не за правилами. Тому від дорослого залежить створення умов для виявлення етичної поведінки дітей. Мама пропонує: давай допомо- жемо бабусі прибирати у кімнаті, нести сумку; твій друг засмуче- ний – дай йому свою машинку. Отримуючи від дорослих схвалення, позитивну емоційну реакцію на свої дії, малюк радіє, почувається впевнено. Слід подбати, що в оточенні дитини не було предметів, провокуючих порушення правил. Зокрема, дитина переживає ін- тенсивний пізнавальний інтерес до незвичних предметів, який ви- являється сильнішим за заборони. Дорослий не повинен залишати у кімнаті дитину наодинці із небезпечними предметами (скляними вазами, кактусами, електроприладами, зброєю тощо). Варто зроби- ти неприступними такі місця, як відкриті вікна, балкони, газові та водогінні крани тощо. Значної уваги дорослого потребує формування позитивних вза- ємин з однолітками. Як зазначає Ю. О. Приходько, найхарактерні- шою особливістю взаємин дітей другого року життя є їх намагання відібрати один в одного іграшку. Причому предмет у руках ровесника стає сильнішим подразником, ніж коли цей предмет просто лежить перед нею сам по собі. Значна частина малюків, отримавши таким чином іграшку, втрачає будь-який інтерес до неї. Дорослому слід не- гайно втрутитись, переключити увагу малюка на іншу іграшку, або створити умови для спільної гри малюків [109, с. 15]. Таким чином у ранньому дитинстві можна виховати такі етичні якості, як уважність щодо ровесника, вміння не ображати його, зважати на його інтереси, виявляти чуйність. ВИСНОВКИ про особливості етичного розвитку дитини раннього віку: – зростання самостійності дитини зумовлює ускладнення вимог до дотримання нею правил поведінки;
– головною моральною інстанцією для дитини виступає дорос- лий – його оцінки, ставлення, вимоги; – провідним мотивом засвоєння дитиною норм поведінки висту- пає прагнення зберегти позитивні взаємини з дорослим, отри- мати його схвалення; – ефективність вимог дорослого зумовлена їх послідовністю, систематичністю контролю, доброзичливістю пред’явлення, наявністю відповідних зразків у поведінці дорослих; – засвоєння етичних норм дитиною відбувається у ході співпра- ці з дорослим із подальшим переходом до самостійного вико- нання; – дитина спроможна зрозуміти смисл окремих правил поведін- ки, що значно підвищує її активність в їх дотриманні; – виникають перші звички моральної поведінки, що стосуються сфери спілкування з дорослим. 3. Розвиток моральної свідомості дитини 3–7 років Дошкільний вік відзначається ускладненням сфери спілкування дитини з дорослими й, особливо, з ровесниками. Завдяки включенню дитини у різні види діяльності зростають її інтелектуальні можливос- ті. Спостереження за життям дорослих переключаються на систему особистісних взаємовідносин. Все це створює сприятливі умови для засвоєння дітьми складних моральних норм, що знаходять реалізацію у правилах поведінки дитини, як з дорослими, так і з ровесниками. Справжньою школою морального розвитку стає сюжетно-рольова гра, в якій основним змістом виступає втілення уявлень дитини про прави- ла взаємин дорослих, виконуючих соціальні ролі. Ігрова роль відобра- жає соціально прийнятий спосіб поведінки людини у певній позиції. У дошкільника складаються основи моральної свідомості та по- ведінки в єдності їх когнітивних, емоційно-оцінних та поведінкових складових. Здатність дошкільника встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, відрізняти поверхові риси від суттєвих, прагнення зрозу- міти приховані причини явищ лежить в основі формування в нього
перших моральних уявлень, розуміння етичних норм, їх раціональ- ності та доцільності. Зростає усвідомленість правил поведінки. До- шкільнику важливо знати не тільки, як поводитись, але й чому, за- ради чого варто дотримуватись встановлених вимог. Осмислення вчинків своїх та інших дітей, прикладів з художньої літератури при- зводить до формування узагальнених уявлень про добро і зло, про критерії їх розмежування. Старший дошкільник, на відміну від мо- лодшого, вже може обгрунтувати, чому один казковий герой добрий, а інший злий. Свої обгрунтування дитина будує не на основі зовніш- ніх ознак образу, а на підставі вчинків: добрий, тому що допомагає, будує, рятує, оберігає; злий, бо робить шкоду, нищить, ні на кого не зважає. Дитина спроможна вирішувати моральні проблеми, висловлюю- чи при цьому моральні судження. Ж. Піаже, досліджуючи мораль- ні судження дітей у віці 5–12 років, зробив висновок, що моральні уявлення дітей змінюються від морального реалізму до морального релятивізму. Моральний реалізм – це однозначне розуміння добра і зла, побудоване на авторитеті дорослого. З 11 років виникає реля- тивістські уявлення про те, що кожен має право на повагу і на своє розуміння справедливості. Так, дошкільники стверджували, що об- дурювати не можна за жодних обставин, а в оцінках провокуючих ситуацій апелювали до рішення дорослих. Старші діти вважали, що у деяких випадках брехня припустима. Дошкільник оцінює дії за їх наслідками, а не за намірами. Так, дітям пропонували оцінити дії двох хлопчиків. Один з них, допомагаючи мамі, необережно відрив двері, таця вислизнула з рук і всі десять склянок розбились. Інший, намагаючись потайки взяти з шафи тістечко, розбив одну склянку. Дитину запитували: «Чий вчинок гірше?» Дошкільники засуджують першого хлопчика більше, бо він розбив більшу кількість склянок. Старші діти більше засуджували другого хлопчика за його намір по- цупити тістечко. Дошкільники не тільки формулюють норми поведінки, але й по- яснюють їх доцільність. Менші діти часто пояснюють необхідність виконання норми, посилаючись на можливі наслідки для себе або на вимоги дорослих: «не можна без дозволу йти з садочка, бо мама по- карає», «треба давати іншим щось смачненьке, а то потім не дадуть мені». У 5–7 років дитина розуміє суспільне значення етичної норми, усвідомлює її об’єктивну необхідність, негативні наслідки її недо- тримання для інших: «Не можна кривдити менших. Вони теж хочуть гратись»; «Треба прийняти Оленку у гру, а то вона буде плакати».
Водночас моральні уявлення дошкільників про належну поведін- ку не завжди є дієвими. Так, у дослідженні В. М. Холмогорової дітям віком від 3 до 6 років пропонували дві ситуації. В одній з них вони повинні були висловити судження про належну поведінку, а в іншій реально скористатись відповідною нормою. Більшість дітей заявили, що слід поділитись цукеркою з товаришем, а в реальній ситуації від- мовлялись це зробити [135, с. 328–329]. Важливо, що дошкільник в моральних оцінках орієнтується не тільки на вимоги дорослих, а і на свої уявлення про належну чи не- належну поведінку. Під впливом досвіду спілкування, знайомства із художньою літературою у дошкільників формуються етичні еталони- зразки, як емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведін- ки. Ці еталони, з одного боку відображають певну сферу життя дити- ни, а, з другого, містять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення. Внаслідок використання етичних еталонів виникають узагальнені образи людей: «невмійка», «білоручка», «трудівниця», «розумни- ця». У художній літературі узагальненим втіленням певних мораль- них якостей людей слугують Золушка, Змій, Котигорошко, Карабас. Етичні еталони розвиваються від найбільш узагальненого, не- диференційованого утворення (добре-погано стосовно добра і зла, і у значенні красиве-потворне); до диференційованої система оцінок- узагальнень (етичні відокремлюються від естетичних) [121, с. 66–67]. Моральні оцінки стають чимдалі диференційованішими і точнішими. Неслухняність, неакуратність, ледарство, брехливість, жадібність оцінюють як негативні 56\% дітей 2–3 років, 94\% дошкільників у віці 3–4 років, та 100\% – у віці 4–5 років (Р. Х. Шакуров). ВИСНОВКИ про розвиток моральної свідомості дитини 3–7 років: – у дошкільника складаються основи моральної свідомості та поведінки в єдності їх когнітивних, емоційно-оцінних та по- ведінкових складових; – рівень розвитку інтелекту дошкільника лежить в основі фор- мування в нього перших моральних уявлень, розуміння етич- них норм, їх раціональності та доцільності; – моральні судження дошкільника знаходяться на стадії мо- рального реалізму, відображаючи однозначне розуміння добра і зла, побудоване на авторитеті дорослого; – формуються етичні еталони-зразки як емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки.
4. Перехід від зовні зумовленої моральної поведінки до свідомої Етичні норми спочатку представлені у свідомості дитини як ког- нітивні утворення (уявлення) і не виступають у ролі мотиву їх пове- дінки: малюк знає, як потрібно, але не завжди чинить саме так. Спо- чатку виконання моральних норм має зовнішню зумовленість: ви- моги дорослого. Навіть присутність дорослого полегшує виконання дитиною моральної норми. Наявність усвідомлюваних моральних норм, які суперечать ба- жанням дитини, породжує ситуацію внутрішнього конфлікту. Він свідчить про засвоєння норм дітьми на рівні знань, а не переживань. Як відзначає С. Г. Якобсон, характер внутрішнього конфлікту за- лежить від сфери спілкування дитини. У взаєминах з дорослим – це суперечність між зовнішніми вимогами й особистими бажаннями ди- тини. У спілкуванні з ровесниками – зіткнення різноспрямованих ін- тересів. При відсутності зовнішнього тиску виникає суперечність між власними бажаннями дитини та їх моральною оцінкою [167, с. 35]. У 5–7 р. дошкільники переходять від зовні зумовленої мораль- ності до свідомої. Етична норма стає регулятором взаємовідносин між людьми, усвідомлюється як умова колективної діяльності. Зо- внішній контроль з боку дорослого знижується. Поведінка дитини стає етичною навіть за відсутності дорослого і у випадку, якщо дити- на впевнена в безкарності свого вчинку і не бачить вигоди для себе. Етична норма стає мотивом поведінки. Зв’язок між етичною свідоміс- тю і етичною поведінкою – мета і найголовніший показник морально- го розвитку дошкільника. Для подолання конфлікту між етичними нормами як зовнішні- ми вимогами і спонуками самої дитини, вирішальне значення має формування у дошкільника відповідних переживань, що поступово складаються у стійкі його ставлення до оточуючих та виступають мотивами його поведінки. Відома українська дослідниця дошкіль- ної психології В. К. Котирло та її співробітники (Ю. Б. Приходько, С. О. Ладивір, С. Є. Кулачківська, С. П. Тищенко) розкрили умови формування гуманного ставлення до інших. Таке ставлення заро- джується у дошкільному віці як здатність сприймати та розуміти емоційні стани інших людей, приходити їм на допомогу, рахуватись із їх інтересами при постановці та досягненні своїх цілей. Умовами
формування гуманного ставлення до інших є демократичний стиль виховання, побудований на емоційно-позитивному й виразному став- ленні дорослого до дитини; організація спільної діяльності дітей на засадах співпраці. Формуванню взаємозв’язку етичної свідомості і поведінки спри- яють ситуації морального вибору, коли дошкільник сам вирішує, як вчинити: піти на цікаву прогулянку, або допомогти дорослому; з’їсти цукерку самому або віднести мамі; погратись з новою іграшкою, або поступитися нею молодшому. Роблячи вибір на користь дотримання норми, дитина одержує задоволення. Поступово така поведінка стає звичкою і з’являється потреба дотримуватись норми. У самочинних дитячих співтовариствах старші дошкільники самі встановлюють норми взаємин, дотримання яких дитяча група вима- гає від кожного учасника. Наприклад, для об’єднань дошкільників характерними є норми підпорядкування більшості та дотримання черги. Такі норми діти використовують для подолання й поперед- ження конфліктів, що виникають при організації спільної діяльнос- ті. Встановлені самими дітьми правила поведінки суттєво відрізня- ються від норм моралі, проте тісно пов’язані з ними, відображаючи такі загальні етичні принципи, як уявлення про справедливість, ви- знання прав та інтересів інших, рівноправності. Досвід встановлення та дотримання подібних норм сприяє засвоєнню важливого етичного принципу справедливості [167, с.72–75]. О. О. Смірнова та В.Г.Утробіна визначили вікову динаміку став- лення дитини до ровесника. У молодших дошкільників відзначаєть- ся байдуже (індиферентне) ставлення до ровесників та до оцінок, що ровесники отримували від дорослих. У середньому дошкільному віці різко зростає увага до ровесника. Спілкування дітей опосередкову- ється предметною чи ігровою діяльністю. Діти ревниво спостерігають за діями ровесників, їх успіхами. Співпереживання ровесникам час- то проявляється неадекватно: успіхи товариша можуть засмучувати, а невдачі радувати. Різко зростає кількість та гострота конфліктів між дітьми. Ровесник виступає предметом постійного порівняння з собою, спрямованого на протиставлення, відокремлення себе із ко- лективу дітей. Таким чином дитина завойовує визнання та повагу з боку ровесників. До 6 років значно зростає емоційне залучення у дії ровесника, характерним є адекватне співпереживання. Ровесник по- чинає виступати самоцінною, цілісною особистістю [135, с. 331–332]. ВИСНОВКИ про перехід до свідомої моральної поведінки:
– до 5 років виконання моральних норм дітьми має переважно зовнішню зумовленість – вимоги дорослого; – наявність усвідомлюваних моральних норм, які суперечать ба- жанням дитини, породжує ситуацію внутрішнього конфлікту; – у 5–7 р. дошкільники переходять від зовні зумовленої мораль- ності до свідомої; – головною умовою подолання конфлікту між етичними норма- ми як зовнішніми вимогами і спонуками самої дитини є фор- мування в неї гуманного ставлення до оточуючих; – ставлення дитини до ровесників розвивається від байдужого до зацікавленого та до поваги особистості іншої дитини. 5. Психолого-педагогічні умови формування етичної свідомості та поведінки дошкільника У процесі формування етичної свідомості й моральної поведін- ки дошкільника важливим фактором слугує оцінна дія дорослого. Її сприймання та розуміння дитиною згодом призводить до виник- нення такої оцінної дії в самої дитини. Спочатку ця дія спрямовуєть- ся на ровесника, моральна поведінка якого критично й прискіпливо оцінюється. Легше розуміються і оцінюються ті якості, які дорослий найчастіше виділяє і оцінює. Поступово вплив оцінки дорослого на поведінку дітей зростає, оскільки дорослий все більше сприймається як зразок, еталон, з яким дитина порівнює себе і свої дії. Щоб мати якомога більший виховний вплив оцінка дорослого по- винна відзначатись такими ознаками: – бути об’єктивною і тактовною; слід спочатку виділяти пози- тивні сторони, не загострюючи увагу на негативних, але дити- на має зрозуміти, чим саме невдоволений дорослий. Оцінюва- ти не саму дитину, а її вчинки. Осуд використовують у винят- кових випадках, показавши, як треба робити; – орієнтованою на саму поведінку дитини, а не на порівняння її з іншими дітьми, яке руйнує взаємини дітей; – диференційованою. Потрібно показати, за що саме дитина оці- нюється певним чином;
– систематичною, з достатнім і різноманітним унаочненням. Співвідношення різних способів оцінки залежить від віку, ін- дивідуальних особливостей вихованців, ситуації [153, с. 279]. Для формування моральних уявлень дітей важливими є бесіди з дорослими на етичну тематику. Дитина прагне розібратись у склад- них етичних питаннях, зрозуміти критерії моральної оцінки, нама- гається знайти виправдання негідним вчинкам ровесників. А відтак ставить питання дорослим, ініціює бесіди з ними. Значні виховні можливості містить робота педагогів і батьків з ди- тячою літературою. Найбільше приваблює старшого дошкільника та тематика дитячої книжки, що розкриває питання соціально-мораль- ної поведінки людини, суспільних норм і цінностей, характеру особис- тості. Дитина прагне проникнути в сутність взаємин між людьми, дати оцінку якостям характеру особистості і вчинкам людини. У процесі ро- боти над змістом літературних творів дитина прагне з’ясувати ставлен- ня дорослого до прочитаного, його схвалення чи осуд вчинків героїв. Згодом у дитини виникають власні оцінки змісту прослуханого. Герої літературних творів чітко розподіляються на дві протилежних групи: позитивні чи негативні. Відповідним чином будується обгово- рення змісту прочитаного, що включає наступні етапи: аналіз пове- дінки героїв – оцінювання їх вчинків – оцінка особистості героя (по- зитивна чи негативна). Серед ілюстрацій до художніх творів старші дошкільники най- краще сприймають ті, що містять зображення ситуацій спілкування, співпраці з виразно зображеною мімікою облич діючих осіб. Важливо, що дитина починає відрізняти текст та ілюстрації до нього як складові частини дитячої книжки. В старшого дошкільника з’являється інтерес не тільки до ілюстрацій, а й до змісту, приховано- го у незрозумілому тексті. Така здатність дитини становить переду- мову до сприймання навчальної літератури в школі, слугує мотивом оволодіння навичкою читання. ВИСНОВКИ про психолого-педагогічні умови формування етич- ної свідомості та поведінки дошкільника: – у процесі формування етичної свідомості й моральної поведін- ки дошкільника важливим фактором слугує оцінна дія дорос- лого; – оцінка дорослого повинна бути об’єктивною і тактовною, орі- єнтованою на саму поведінку дитини, а не на порівняння її з іншими, диференційованою, систематичною, з достатнім і різ- номанітним унаочненням;
– важливим засобом формування моральних уявлень дітей є бе- сіди з дорослими на етичну тематику; – роботу з дитячою книжкою на моральну тематику доцільно будувати за схемою аналіз поведінки героїв – оцінювання їх вчинків – оцінка особистості героя (позитивна чи негативна). 6. Недоліки етичного розвитку дошкільників Етична поведінка дошкільника вимагає постійної уваги з боку до- рослих. Не все у ній одразу задовольняє педагогів та батьків. Спостері- гається недотримання дітьми правил поведінки з різних причин. По- рушення дітьми встановлених у суспільстві правил Г. О. Люблінська назвала провинами. При їх оцінці вихователем та розробці відповід- них педагогічних впливів необхідно враховувати мотив порушення правил поведінки. Провини дітей з’являються внаслідок імпульсив- ності, наслідування поганого прикладу, невміння зорієнтуватись у нестандартній ситуації. Іноді причиною є така ситуація, що вимагає застосування кількох норм, які дитина не вміє співвіднести між со- бою. Такі провини носять стихійний, багато у чому випадковий ха- рактер. Дитина ще недостатньо здатна передбачати результати своїх дій. Те, що їй здається дозволеним, згодом обертається небажаними наслідками: ось для своєї гри вона переставила горщик із рослиною з підвіконня на стіл. Коли батьки на другий день помітили, де стоїть горщик, рослинка зів’яла. Або шукаючи замінник для цукерок, ди- тина дістала з шафи вітаміни та у процесі гри «В магазин» з’їла їх. Серед явищ несвідомого порушення поведінки вирізняються ви- тівки, як прояв дитячої активності, ініціативності, оригінальності. Дитина ще недостатньо чітко розмежовує можливе й неможливе, до- цільне й недоречне. Так, граючись з ляльками в саду, дівчинка пооб- ривала всі квіти для виготовлення лялькових прикрас. Коли їй по- трібні були камінці для зображення цукерок, вона зібрала всі камін- ці, якими бабуся помітила на грядках місце висівання різних овочів. Для гри «У весілля» потрібна була фата, для якої вона без дозволу використала добре випрасуване покривало з ліжка. Деякі дитячі витівки зумовлені пізнавальними мотивами, праг- ненням до експериментування: «А що вийде, коли відкрити кран і за- крити пальцем струмінь води?». На жаль, такі експерименти можуть
закінчитись трагічно, якщо відбуваються із недбало залишеною до- рослими зброєю або з випадково знайденими боєприпасами. Іншим мотивом витівок є самопізнання. Дитина прагне дізнатись, «що ж я можу?». Їх джерелом виступає розвиток самостійності. Такі витівки межують з пустощами. Дитина порушує правила і чекає ре- акції дорослого. Так вона перевіряє свою значущість, стверджує своє «я», намагається визначити коло дозволеного. Окремим випадком є те, що дорослі неправильно називають ди- тячою брехнею, а по суті своїй є фантазуванням. У дитячих фанта- зуваннях переплітається реальне та вигадане, тому дорослим важко розмежувати їх із брехнею. Наприклад, Є. В. Субботський згадував такі образи зі свого дитинства: «Ось із розбитого сусідньою дівчин- кою носа струменить кров, по вінця заповнюючи об’ємне відро. Ось близька, рідна людина йде шпалами, спотикається об гостру милицю – й шкіра, як панчоха, спадає з пораненої ноги. Не можливо? Так, не- можливо. Щось, звичайно, було, але ж не до такої міри. Тут добряче попрацювала дитяча фантазія. Проте якими яскравими є ці образи! Наскільки реальними, справжніми здаються почуттям, лише розум наполегливо стверджує «ні» [141, с. 3]. Головне, що відрізняє дитяче фантазування від брехні, є відсутність корисливого мотиву. Тому до- рослі повинні виявити чуйність і розуміння дітей, схильних до фанта- зувань, ні у якому разі не сварити й не карати їх. Дошкільники досить рідко вдаються до свідомого порушення норм, коли дитина усвідомлює суперечність між своєю поведінкою і соціально схвалюваним зразком. Мотивом таких провин найчасті- ше виступає «зробити навпаки», «показати свою значущість», «не послухатись». Всі вони зумовлені негараздами у розвитку самосві- домості дитини, недостатньою увагою до її індивідуальності, блоку- ванням важливих потреб у визнанні й повазі, в активності, у спіл- куванні. Ось малюк з мамою вибирають іграшки в магазині. Дитина просить придбати екскаватор, а мама хоче купити машинку. Навіть не запитавши малюка про його бажання, вона швиденько заплатила гроші за машинку й вийшла з магазину. Під час обіду хлопчик вере- дував, відмовлявся їсти. Тоді мама почала запитувати «А чого ж ти хочеш?» Такий спосіб поведінки може закріпитися й повторюватись завжди, коли потрібно буде привернути увагу до себе. На цій основі згодом виникають негативні риси особистості дитини: впертість, не- слухняність, брехливість. Впертість виявляється в тому, що дитина наполягає на своїй вимо- зі, навіть якщо розуміє її абсурдність і нездійсненність. До основних
причин упертості слід віднести несправедливе ставлення і принижен- ня гідності дитини; нетактовність дорослих; обмеження самостійнос- ті й жорстке ставлення до дитини; ігнорування її особистих бажань. Найпоширеніші причини дитячої брехні – страх перед покаран- ням і негативний приклад дорослого. Брехня завжди має корисливий мотив, чим і відрізняється від дитячої фантазії. Забіякуватість характерна для дітей рухливих, імпульсивних, які не вміють спілкуватися, взаємодіяти з товаришами. Таку форму поведінки дитина починає поширювати не тільки на своїх кривдни- ків, але і на маленьких, слабких, беззахисних. Відчуття своєї сили призводить до ще більшої агресивності і до погіршення відносин з однолітками. Сприяє появі забіякуватості культ сили в сім’ї, непра- вильна позиція дорослих: «дай здачу!», «покажи свою силу». ВИСНОВКИ про недоліки етичного розвитку дошкільників: – при оцінці порушення норм поведінки дітьми необхідно вра- ховувати їх мотив; – провини дошкільників носять переважно несвідомий і нена- вмисний характер; – недоліки етичного розвитку дошкільника (впертість, брехли- вість, забіякуватість) слугують сигналом про брак необхідних умов особистісного розвитку. |
|
