1. визначення пасивних операцІй банку, порядок та умови здІйснення депозитних операцІй комерцІйного банку

Залучені ресурси, що надходять до банку, поділяються на:

— грошові кошти, що зберігаються на розрахункових і поточ-

них рахунках клієнтів;

— грошові кошти, здані на депозитні рахунки юридичними й

фізичними особами;

— одержані міжбанківські кредити;

— зобов’язання банку по сумах нарахованих, але несплачених,

заборгованість бюджетові (податки  та  інші  платежі).  Заборгова-

ність органам соціального страхування і забезпечення (відрахуван-

ня до Пенсійного фонду), заборгованість по заробітній платі спрів-

робітникам, борг постачальникам послуг та матеріалів тощо.

Усі види ресурсів банку становлять його пасив.

Докладніше розглянемо депозитні операції банків.

Депозити — це грошові кошти, які внесені в банк клієнтами,

зберігаються на їхніх рахунках і використовуються відповідно з

укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити, що застосовуються в практиці сучасних банків, відрі-

зняються залежно від строку, умов внесення і вилучення коштів,

сплати відсотків, а також можливостей отримання пільг за актив-

ними операціями з банками та деяких інших характеристик.

При класифікації депозитів, як правило, беруть до уваги такі

ознаки: строк депозиту до вилучення; категорію вкладника.

З точки зору вилучення депозити поділяються на: депозити до запитання; строкові депозити.

Депозити до запитання,  або платіжні  депозити, — це кошти,

що знаходяться на поточних рахунках і використовуються власни-

ками для здійснення платежів (розрахунків) на користь третіх осіб

через використання готівки,  або  розрахункових інструментів. За

цими депозитами банки або зовсім не сплачують відсотків, або за-

проваджують за ними низькі відсоткові ставки. Це пояснюється

тим, що банки несуть дуже великі витрати, обслуговуючи платіжні

рахунки, за якими обліковуються ці депозити.

Строкові  депозити,  чи депозити  на  визначений строк,  —  це

грошові  кошти,  що  зберігаються на  окремих  рахунках  у  банку,

приносять власнику відсотковий дохід, не використовуються для

платежів на користь третіх осіб і повинні бути повернуті клієнту у

визначений строк.

У складі строкових депозитів виділяють ощадні вклади (депози-

ти) і власне строкові депозити. В сучасній банківській практиці

України ощадні вклади відкриваються тільки приватним (фізичним)

особам, що передбачає дотримання певних вимог:

1) оформлення           вкладу            супроводжується       видачею         ощадної

книжки;

2) для виконання операцій щодо внесення чи вилучення коштів

з вкладу необхідно подати в банк ощадну книжку, в якій здійсню-

ються записи за кожною операцією;

3) вклади можуть не мати чітко фіксованого строку зберігання.

Типи таких вкладів, що пропонуються населенню, досить різнома-

нітні.  Вони  розробляються  комерційними  банками  самостійно.

Власне строкові депозити мають такі особливості:

1) чітко фіксований строк зберігання;

2) оформляються депозитною угодою;

3)  при  достроковому  вилученні  депозиту  банк  запроваджує

штрафні санкції.

Такі  строкові  депозити  відкриваються  усім  клієнтам  банку:

суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим орга-

нам влади, бюджетним установам, банкам і приватним особам.

Бухгалтерський облік депозитних операцій грунтується на зага-

льноприйнятих у міжнародній практиці принципах: безперервності

діяльності;  обережності;  поділу  звітних  періодів;  дати  операції;

окремого відображення активів і пасивів; переваги змісту над фор-

мою; оцінювання активів і пасивів.

За Планом рахунків виокремлюються групи рахунків для обліку

операцій з депозитами до запитання, коротко- і довгостроковими,

гарантійними депозитами та ощадними (депозитними) сертифіка-

тами. За економічним змістом і термінами використання коштів депозити поділяються на такі види:

— депозити до запитання;

— депозити на термін.

Депозитами до запитання є також залишки тимчасово вільних

коштів клієнтів банку на кореспондентських і поточних рахунках, а

також кошти бюджету та позабюджетних фондів. Зазначені рахун-

ки відкриваються згідно з вимогами Інструкції Національного бан-

ку України «Про відкриття банками рахунків у національній та іно-

земній валюті».

Як і за обліком кредитних операцій, депозит враховується на

всю суму його номіналу на депозитному рахунка до моменту пога-

шення.

Безпосередньо облік  номіналу  депозиту залежить  від  методу

виплати відсотків:

— за період;

— на період.

У разі застосування методу «за період», відсотки можуть випла-

чуватися періодично або в кінці терміну, визначеного депозитною

угодою.

Якщо застосовується метод «на період», то відсотки виплачу-

ються в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Отже,

номінал депозиту перевищуватиме суму, отриману від депонента

(власника депозиту). За цим методом сума, що перераховується з

рахунка контрагента банку або вноситься готівкою до його каси,

дорівнює сумі номіналу депозиту за вирахуванням відсотків, спла-

чених на період. За цими умовами окремо обліковується номінал

депозиту та сплачені авансом відсотки (табл. 4).

Таблиця 4

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ РАХУНКІВ

З НАРАХУВАННЯ  НОМІНАЛУ ДЕПОЗИТУ

ТА СПЛАЧЕНИХ АВАНСОМ ВІДСОТКІВ

Кошти на депозит залучаються за відсотковою ставкою, яка зазна- чається в депозитній угоді. Для обчислення суми нарахованих відсот- ків комерційні банки використовують, як правило, номінальну або фа- ктичну відсоткову ставку. За номінальною відсотковою ставкою сума депозиту, що капіталізується (прирощується), обчислюється за допо- могою простого відсотка. За фактичною відсотковою ставкою визна- чається реальний відносний дохід, який обчислюється в цілому за пе- вний період з урахуванням отриманих раніше відсотків.

Під час розгляду питання про нарахування відсотків за кредит- ними операціями зазначалося, що цю роботу виконують працівни- ки кредитного або фінансового підрозділів банку. Ця практика по- ширюється і на операції з нарахування відсотків за депозитами. Оскільки бухгалтерія несе відповідальність за достовірність інфор- мації, що включена до фінансової звітності, працівники мають во- лодіти методикою нарахування відсотків, принаймні із суто прак- тичного боку. Застосування методу нарахування, що є основопо- ложним при підготовці фінансової звітності, діє в межах принципів відповідності та збережності. Це означає, що в наказі банку про за- твердження облікової політики на відповідний фінансовий рік має передбачатися перевірка нарахування відсотків за депозитами та достовірності записів за рахунками бухгалтерського обліку. Таку перевірку здійснюють працівники, службовими обов’язками яких не передбачено нарахування відсотків.

Щоб  оволодіти  методикою  розрахунка,  потрібно  усвідомити, що в разі обчислення відсотків за допомогою номінальної відсотко- вої ставки (метод рівних частин) витрати банку в окремі періоди будуть викривлені щодо поточної вартості сумарних зобов’язань за депозитом, котрі включають номінал та відсотки. Це певною мірою є порушенням принципу відповідності.

Розрахунок відсоткових виплат із застосуванням фактичної від- соткової ставки (актуарний метод) дозволяє розподіляти витрати, виходячи з поточної вартості депозиту в окремі періоди. Очевидна перевага полягає в тому, що фактичні витрати банку відповідають сумам зобов’язань за депозитом у кожному періоді, включаючи відсотки. Тому вартість депозитних ресурсів, обчислювана як від- ношення відсоткових виплат до сумарних зобов’язань за депози- том, лишається незмінною.

У банківській практиці використовується три методи визначен-

ня кількості днів для розрахунка відсотків:

1. Метод «факт/факт» — при розрахунка суми відсотків береть-

ся фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод «факт/360» — при розрахунка суми відсотків береться

фактична кількість днів у місяці, але умовно в році — 360 днів.

3. Метод «30/360» — при розрахунка суми відсотків береться умовна кількість днів у місяці — 30 та у році — 360.

Незалежно від методу розрахунка відсотків при визначенні кі-

лькості днів враховується перший день і не враховується останній

день угоди.

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування відсотків

вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості

відсотки є традиційним видом нарахування відсоткового доходу і

обчислюються за формулою

V = P × K × n ,

T ×100

де V — сума відсотків за період n днів;

P — сума номіналу депозиту;

K — річна відсоткова ставка;

n — кількість днів розрахункового періоду;

T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Нарощена сума депозиту розраховується так:

S = p × (1 +

K × n   )

m × T × 100

де S — нарощена сума депозиту наприкінці розрахункового пері-

оду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

P — сума номіналу депозиту;

К — річна відсоткова ставка;

n — кількість днів розрахункового періоду;

T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Відсотковий дохід за складними відсотками (капіталізація від-

сотків) визначається так: після закінчення розрахункового періоду

на суму вкладу нараховується відсоток і отримана величина приєд-

нується до суми вкладу; у наступному розрахунковому періоді від-

соткова ставка застосовується до нової вже збільшеної суми.

Складні відсотки доцільно застосовувати у тому випадку, коли

виплата відсоткового доходу здійснюється по закінченні терміну

дії депозитної угоди.

Визначити нарощену суму  депозиту при застосуванні склад-

них відсотків за період не більше одного року можна за формулою

S = p × (1 +

K × n   )m

m × T ×100

де S — нарощена сума депозиту наприкінці періоду m, тобто номі-

нал депозиту плюс капіталізовані відсотки;

P — сума номіналу депозиту;

K — річна відсоткова ставка, \%;

n — кількість днів за розрахунковий період;

m — кількість періодів (разів) нарахування складного відсотка;

T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Суму складних відсотків за певний розрахунковий період мож-

на обчислити за такою формулою:

S = p × (1 +

K × n

m × T ×100

)m − 1)

де S — сума відсотків за розрахунковий період;

P — сума номіналу депозиту;

K — річна відсоткова ставка, \%;

n — кількість днів за розрахунковий період;

m —  кількість  періодів  (разів)  нарахування  складного  від-

сотку;

T — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Отже, при класифікації синтетичних рахунків важлива ще одна

ознака: термін залучення депозитів. Згідно з цією ознакою, депози-

ти  поділяються на  короткострокові  (до  одного  року)  та  довго-

строкові (понад один рік).

Депозитні рахунки — пасивні, тобто мають кредитове сальдо,

і носять мультивалютний характер. На наведених рахунках відо-

бражаються  операції  із  залучення  та  використання  ощадних

вкладів та строкових депозитів як у національній, так і в інозем-

ній валюті.

Сплата відсоткового доходу — важлива особливість депозит-

них рахунків. Діючими правилами передбачено щомісячне нара-

хування відсотків незалежно від дати їхньої фактичної виплати

згідно з угодою. Нараховані відсотки обліковуються на пасив-

ному балансовому рахунка «Нараховані витрати за строковими

депозитами».

В аналітичному обліку клієнта до наведених синтетичних ра-

хунків відкриваються особові рахунки окремо за кожним типом

ощадного вкладу чи строкового депозиту. В номер рахунка вно-

сять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, термін дії,

строк закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та

ін.

Депозитна операція — це операція із залучення коштів на депо-

зитні рахунки. Під час її здійснення виконуються такі облікові опе-

рації:

— відкриття і реєстрація депозитного рахунка;

— облік операцій щодо залучення коштів на депозит;

— облік операцій з вилучення коштів з депозиту;

— нарахування відсотків за депозитом і операції щодо їхньої сплати клієнтам;

— облік операцій щодо повернення коштів з депозиту та за-

криття депозитного рахунка.