Бухгалтерський облік - Навчальний посібник (Мисака Г.В., Шарманська В.М.)

Тема 7. оцінювання і калькулювання план

Грошовий вимірник у бухгалтерському обліку.

Види оцінювання об'єктів обліку.

Калькулювання як система обчислення собівартості продукції.

 

1. Грошовий вимірник у бухгалтерському обліку

Особливістю бухгалтерського обліку є відображення госпо­дарських засобів, джерел їх утворення та господарських процесів у грошовому виразі. Для цього використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку, як оцінювання та калькулювання.

Вартісне вимірювання об'єктів обліку вважається необхідною передумовою їх наступного визнання. Оцінювання включає три елементи: 1) об'єкт або подія; 2) належна до кількісного оцінювання властивість (якість, ознака, характеристика); 3) шкала виміру або су­купність одиниць виразу властивості. Будь-який об'єкт або подія мають декілька властивостей, які можна виміряти.

Єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгал­терського обліку і фінансової звітності, згідно з яким вимірюван­ня та узагальнення господарських операцій підприємства у фі­нансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці, а са­ме - у грошовій одиниці України - гривні.

Оцінювання - спосіб грошового вимірювання об'єктів бухга­лтерського обліку, сутність якого полягає в перерахунку натура­льних та трудових характеристик об'єктів обліку у вартісні. Оці­нювання будується за принципами:

реальності - забезпечує відповідність грошового виразу об'єктів обліку їх фактичній величині;

адекватності - забезпечує точне обчислення фактичної со­бівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвен­таризації та переоцінювання;

однаковості - забезпечує єдність підходів і незмінність оцінювання протягом тривалого часу всіма суб'єктами го­сподарювання шляхом встановлення обов'язкових до за­стосування положень (стандартів), інструкцій та правил обліку і калькулювання.

Оскільки фактичну оцінку господарських засобів та їх дже­рел не завжди можливо, а інколи і економічно не доцільно отри­мати, то замість визначення фактичної вартості застосовують пе­вні облікові припущення щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкта обліку - бази (способи) оцінювання.

 

2. Види оцінювання об'єктів обліку

Стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість застосування різних основ оцінювання одночасно з різним ступе­нем та в різних комбінаціях, а саме:

історична собівартість - передбачає, що активи відобра­жаються за сумою сплачених грошових коштів або їх ек­вівалентів, а зобов'язання - за сумою надходжень, отри­маних в обмін на ці зобов'язання;

поточна собівартість - передбачає, що активи відобража­ються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого самого або поді-бнного активу на поточний момент, а зобов'язання - за недисконтованою сумою грошових коштів або їхніх екві­валентів, яка була б необхідна для погашення зо­бов'язання на даний момент;

вартість реалізації - передбачає, що активи відобража­ються в обліку за сумою грошових коштів або їхніх екві­валентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в процесі звичайної реалізації, а зобов'язання - за вартістю їх погашення, тобто за недис-контованою сумою грошових коштів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичай­ної діяльності підприємства;

теперішня вартість - передбачає, що активи відобража­ються за теперішньою дисконтованою вартістю майбут­ніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очіку­ється, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної дія­льності підприємства, а зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відтоків (виплат) грошових коштів, які, як очікується, бу­дуть необхідні для погашення зобов'язань під час зви­чайної діяльності підприємства.

Згідно з принципом історичної (фактичної) собівартості, за ос­нову оцінювання найчастіше приймають історичну собівартість -оцінювання на основі витрат на виробництво або придбання ак­тивів, - яка комбінується з іншими основами оцінювання.

Оцінювання різних об'єктів обліку (активів, зобов'язань, капіта­лу, господарських процесів) визначається відповідними стандартами обліку. Для кожного об'єкта моделюється кілька ситуацій, у яких здій­снюється їх оцінювання на різній основі. Наприклад, оцінювання при придбанні (отриманні), вибутті (списанні), на дату балансу. Під час придбання активи оцінюються за первісною вартістю, яка, переважно, дорівнює історичній (фактичній) собівартості активу. У випадках без­коштовного одержання, обміну або внесення активів до статутного фонду застосовується оцінювання за справедливою вартістю - сумою, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, тобто історичною собіварті­стю в сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) таких ос­новних засобів. В результаті експлуатації основні засоби зношу­ються, поступово переношуючи свою вартість на продукцію, що виготовляється, тому до підсумку балансу вони включаються за залишковою (балансовою) вартістю, яка розраховується як різни­ця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу.

Запаси товарно-матеріальних цінностей оприбутковуються на баланс за первісною вартістю, яка складається з ціни придбання (без ПДВ) та транспортно-заготівельних витрат. Запаси, отримані в результаті бартерних операцій первісно оцінюються за справед­ливою вартістю. Запаси при вибутті оцінюються за методами іде­нтифікованої собівартості одиниці запасів, середньої собівартос­ті, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), нормативних затрат, ціни продажу.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визна­ється активом одночасно з визнанням доходу від реалізації і оці­нюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій вар­тості (контрактній вартості). Поточне оцінювання дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспромож­ності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості за строками погашення.

Залежно від характеру зобов'язання, його строковості, спосо­бу погашення оцінювання зобов'язань може проводитися на ос­нові історичної або поточної собівартості, вартості погашення або теперішньої вартості.

 

3. Калькулювання як система обчислення собівартості продукції

Калькулювання - це метод обчислення собівартості виготов­лення продукції виконання робіт або надання послуг шляхом ви­мірювання та розподілу витрат, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Об­лік кругообороту капіталу грунтується на трьох калькуляціях: со­бівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівар­тості та повної собівартості реалізованої продукції.

Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні; на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; на амортизацію; інші операційні витрати. Групування витрат за економічними елементами характеризує їх відношення до створення продукту, але не відображає цілі і призначення виробничих витрат. Тому виробничі витрати перегруповують за статтями калькуляції (ви­трат), що дає уявлення про їхнє призначення і роль у процесі ви­робництва. Підприємство самостійно обирає перелік калькуля­ційних статей з урахуванням специфіки продукції, що виготовля­ється, та технологічних особливостей організації виробництва.

Класифікація витрат:

1.         За економічним змістом.

Витрати засобів праці.

Витрати предметів праці.

Витрати живої праці.

2.         За стадіями кругообороту капіталу.

Витрати на постачання (заготівлю).

Витрати на виробництво.

Витрати на збут.

3.         За економічними елементами.

Матеріальні витрати (витрати операційної діяльності сиро­вини і матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплек­туючих виробів, палива й енергії, тари і тарних матеріалів, будівельних матеріалів, запасних частин тощо).

Витрати на оплату праці (витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати відповідно до системи опла­ти праці прийнятої на підприємстві, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати).

Відрахування на соціальні заходи (на пенсійне забезпе­чення, соціальне страхування, на випадок безробіття, ін­дивідуальне страхування).

Амортизація (сума нарахованої амортизації основних за­собів, інших необоротних матеріальних активів та нема­теріальних активів).

Інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторон­ніх організацій, сума податків і зборів, витрати від кур­сових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка ак­тивів, сума фінансових санкцій тощо).

4.         Відносно технологічного процесу.

Основні - витрати безпосередньо пов'язані з виготовлен­ням продукту, які споживаються в однократному процесі ви­робництва.

Накладні (загальновиробничі) - витрати на обслугову­вання і управління.

5.         За способом віднесення на собівартість.

Прямі - безпосередньо включаються до собівартості про­дукції.

Непрямі - включаються до собівартості на основі даних розподілу.

6.         Відносно обсягу виробництва.

Постійні - на певному проміжку не залежать від обсягу виробництва.

Змінні - при зміні обсягу виробництва змінюються (про­порційно, прогресивно, регресивно, стрибкоподібно тощо).

7.         За складом.

Одноелементні (прості).

Комплексні - містять декілька економічних елементів витрат.

8.         За сферою виникнення.

Виробничі.

Невиробничі.

9.         За календарними періодами.

Поточні.

Витрати майбутніх періодів.

Витрати минулих періодів.

10.       Відносно готового продукту.

Витрати в незавершене виробництво.

Собівартість готової продукції.

11.       За охопленням нормуванням.

Нормовані.

Ненормовані.

В основу аналітичної деталізації й групування витрат покла­дено такі об'єкти обліку витрат на виробництво:

місце виникнення витрат - структурні підрозділи підпри­ємства, за якими організується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю й управління ви­трачанням ресурсів (цех, дільниця, бригада);

центр витрат - первинні виробничі й обслуговуючі одини­ці, що характеризуються однорідністю функцій, виробни­чих операцій, рівнем технічного оснащення, організацією праці та спрямуванням витрат;

центр відповідальності - підрозділи та відповідальними особами, що несуть колективну й індивідуальну відповіда­льність за здійснення витрат і зацікавлені в зниженні собі­вартості.

Калькулювання спрямоване на виявлення собівартості ре­зультату виробництва. Об'єктами калькулювання є продукти пра­ці - види продуктів, напівфабрикатів, часткових продуктів (дета­лі, вузли) різного ступеня готовності, робіт, послуг, щодо яких необхідна інформація про їхню собівартість.

Калькуляція - це спосіб розрахунку собівартості продукту. Види калькуляції:

планова - складається на основі запланованого обсягу виробництва продукції та планових витрат;

кошторисна - складається на основі планового обсягу ви­робництва продукції та кошторисних витрат;

нормативна - формується на основі норм витрачання за­собів виробництва та робочого часу та нормативного об­сягу випуску продукції;

звітна - складається на основі фактичних витрат за звіт­ний період та фактичного обсягу виробництва.

Метод калькулювання - сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собіварто­сті калькуляційних об'єктів. Виділяють такі методи калькулюван­ня собівартості:

простий (котловий) - використовується в однопродукто-вих виробництвах, де всі витрати йдуть на цей продукт. Найчастіше це відбувається в одному цеху. Собівартість одиниці калькулюється шляхом розподілення витрат на кі­лькість виготовленої продукції;

попередільний - використовується в послідовних вироб­ництвах (де один технологічний етап настає за іншим) і технологічний процес розподіляється на окремі частини -переділи (процеси), за кожним з яких окремо обліковують­ся витрати. Витрати попередніх переділів включаються до собівартості наступних, і на останньому переділі кальку­люється собівартість готової продукції;

позамовний - використовується в складних паралельних виробництвах, коли в цехах одночасно виготовляються окремі вузли виробів, які потім комплектуються в збира­льному цеху. Витрати групуються за замовленнями, для виконання яких вони понесені;

нормативний - полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як алге­брична сума витрат за нормами, відхилень від норм, а та­кож змін норм.

Взаємозв'язок між оцінюванням та калькулюванням полягає в тому, що ціна використовується для складання калькуляції, а калькуляція - для вирахування ціни (формування собівартості) нового (створюваного) об'єкта обліку.

Питання для самоконтролю

Що являє собою оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку?

Перелічіть основні елементи оцінки.

Які принципи покладено в основу оцінки?

Визначте сутність:

 

історичної собівартості;

поточної собівартості;

вартості реалізації;

теперішньої вартості.

Охарактеризуйте особливості оцінювання:

основних засобів;

запасів товарно-матеріальних цінностей;

дебіторської заборгованості;

зобов'язань.

Які методи оцінювання вибуття запасів використовуються в обліку?.

Визначте сутність калькулювання як елемента методу бухга­лтерського обліку.

Перелічіть основні ознаки класифікації витрат та відповідні види витрат.

Які об'єкти обліку витрат виробництва Вам відомі?

 

Що таке калькуляція?

Які існують види калькуляції?

У чому полягає метод калькулювання собівартості продукції?

Охарактеризуйте особливості практичного застосування основних методів калькулювання собівартості продукції.

Тестові завдання

До елементів оцінювання відносяться:

а)         об'єкт або подія;

б)         повнота;

в)         адекватність;

г)         відповідна властивість об'єкта.

В основу оцінювання покладено принципи:

а)         однаковість оцінювання;

б)         реальність оцінювання;

в)         повнота оцінювання;

г)         однаковість та реальність оцінювання.

До повної фактичної собівартості реалізованої продукції включається:

а)         фактична собівартість виготовленої продукції;

б)         планова собівартість продукції;

в)         кошторисна собівартість виробництва та реалізації;

г)         фактична собівартість виробництва та реалізації продукції.

Основою оцінювання найчастіше приймається:

а)         теперішня вартість;

б)         історична собівартість;

в)         вартість реалізації;

г)         поточна собівартість.

У разі безкоштовного одержання активів використовується оцінка за:

а)         справедливою вартістю;

б)         теперішньою вартістю;

в)         поточною собівартістю;

г)         вартістю реалізації.

До підсумку балансу основні засоби включаються за:

а)         первісною вартістю;

б)         середньою собівартістю;

в)         теперішньою вартістю;

г)         залишковою вартістю.

Оцінювання запасів при вибутті здійснюється за методами:

а)         історичної собівартості;

б)         ідентифікованої собівартості;

в)         поточної собівартості;

г) середньої собівартості.

Поточне оцінювання дебіторської заборгованості здійсню­ється за:

а)         первісною вартістю;

б)         теперішньою вартістю;

в)         чистою реалізаційною вартістю;

г)         залишковою вартістю.

Оцінювання зобов'язань не може проводитися на підставі:

а)         історичної собівартості;

б)         ідентифікованої собівартості;

в)         вартості погашення;

г)         теперішньої вартості.

10.       За економічним змістом витрати класифікуються на:

а)         матеріальні, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію, інші операційні;

б)         витрати засобів праці, витрати предметів праці, витрати живої праці;

в)         основні, накладні;

г)         постійні, змінні.

11.       За економічними елементами витрати класифікуються на:

а)         матеріальні, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні;

б)         витрати засобів праці, витрати предметів праці, витрати живої праці;

в)         основні, накладні;

г)         постійні, змінні.

12.       В однопродуктових виробництвах використовується:

а)         простий метод калькулювання;

б)         попередільний метод калькулювання;

в)         позамовний метод калькулювання;

г)         нормативний метод калькулювання.

ПІДСУМКОВА КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА МОДУЛЕМ 1 "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ"

 

Завдання 1. За даними табл. 1 згрупувати майно господарства за видами та синтетичними рахунками бухгалтерського обліку. За даними табл. 2 згрупувати засоби господарства за джерелами їх утворення.

Таблиця 1

Склад майна господарства на 1 січня 200Х р.

№ з/п

Найменування засобів підприємс­тва

Сума, грн

 

 

І

ІІ

ІІІ

ІУ

1.

Паливо

1 800

3 600

1 925

1 855

2.

Готова продукція на складі

3 420

6 840

3 545

3 475

3.

Виробниче обладнання в цехах

643 000

1 286 000

643 125

643 055

4.

Товари, відвантажені покупцеві

5 200

10 400

5 325

5 255

5.

Тара

400

800

525

455

6.

Аванс в агента відділу постачання

50

100

175

105

7.

Каса

600

1 200

725

655

8.

Інші грошові кошти

2 380

4 760

2 505

2 435

9.

Незавершене промислове виробниц­тво

5 250

10 500

5 375

5 305

10.

Основні матеріали

6 500

13 000

6 625

6 555

11.

Інші дебітори

1 260

2 520

1 385

1 315

12.

Поточний рахунок у національній валюті

40 525

81 050

40 650

40 580

13.

Допоміжні матеріали

416

832

541

471

14.

Основні засоби загальновиробничо-го призначення

212 865

425 730

212 990

212 920

15.

Малоцінні та швидкозношувані предмети

2 180

4 360

2 305

2 235

16.

Підзвітні особи

185

370

310

240

17.

Інші матеріали

1 334

2 668

1 459

1 389

18.

Купівельні напівфабрикати

7 200

14 400

7 325

7 255

19.

Витрати майбутніх періодів

265

530

390

320

20.

Будівлі та обладнання складів відді­лу збуту і постачання

245 100

490 200

245 225

245 155

21.

Поточний рахунок в іноземній ва­люті

5 200

10 400

5 325

5 255

22.

Основні засоби ЖКГ підприємства

318 000

636 000

318 125

318 055

23.

Основні засоби цехів допоміжного виробництва

216 000

432 000

216 125

216 055

 

Р А 3 О М

1 719 130

3 438 260

1 722 005

1 720 395

Завдання 2. Скласти баланс підприємства за станом на 1 січня 200Х року. Для виконання завдання використати виконане за­вдання 1.

 

Завдання 3. За даними балансу (форма № 1):

відкрити рахунки синтетичного обліку;

зробити кореспонденцію рахунків господарських операцій (табл. 3) і зареєструвати їх у Журналі реєстрацій господарсь­ких операцій;

відобразити на рахунках бухгалтерського обліку господарські операції за І квартал методом подвійного запису;

підрахувати обороти та кінцеві залишки на рахунках;

за даними про залишки і обороти за рахунками скласти Оборо­тну відомість та Шахову відомість;

за даними оборотної відомості за синтетичними рахунками скласти баланс на кінець звітного періоду.

Завдання 4. 3а даними виконаної роботи скласти: Форму № 2 "Звіт про фінансові результати" , Форму № 3 "Звіт про рух гро­шових коштів", Форму № 4 "Звіт про власний капітал".

МОДУЛЬ 2.

ПРАКТИКА ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ