Тема 7. оцінювання і калькулювання планГрошовий вимірник у бухгалтерському обліку. Види оцінювання об'єктів обліку. Калькулювання як система обчислення собівартості продукції.
1. Грошовий вимірник у бухгалтерському обліку Особливістю бухгалтерського обліку є відображення господарських засобів, джерел їх утворення та господарських процесів у грошовому виразі. Для цього використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку, як оцінювання та калькулювання. Вартісне вимірювання об'єктів обліку вважається необхідною передумовою їх наступного визнання. Оцінювання включає три елементи: 1) об'єкт або подія; 2) належна до кількісного оцінювання властивість (якість, ознака, характеристика); 3) шкала виміру або сукупність одиниць виразу властивості. Будь-який об'єкт або подія мають декілька властивостей, які можна виміряти. Єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, згідно з яким вимірювання та узагальнення господарських операцій підприємства у фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці, а саме - у грошовій одиниці України - гривні. Оцінювання - спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку, сутність якого полягає в перерахунку натуральних та трудових характеристик об'єктів обліку у вартісні. Оцінювання будується за принципами: реальності - забезпечує відповідність грошового виразу об'єктів обліку їх фактичній величині; адекватності - забезпечує точне обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінювання; однаковості - забезпечує єдність підходів і незмінність оцінювання протягом тривалого часу всіма суб'єктами господарювання шляхом встановлення обов'язкових до застосування положень (стандартів), інструкцій та правил обліку і калькулювання. Оскільки фактичну оцінку господарських засобів та їх джерел не завжди можливо, а інколи і економічно не доцільно отримати, то замість визначення фактичної вартості застосовують певні облікові припущення щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкта обліку - бази (способи) оцінювання.
2. Види оцінювання об'єктів обліку Стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість застосування різних основ оцінювання одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях, а саме: історична собівартість - передбачає, що активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів або їх еквівалентів, а зобов'язання - за сумою надходжень, отриманих в обмін на ці зобов'язання; поточна собівартість - передбачає, що активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого самого або поді-бнного активу на поточний момент, а зобов'язання - за недисконтованою сумою грошових коштів або їхніх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на даний момент; вартість реалізації - передбачає, що активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їхніх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в процесі звичайної реалізації, а зобов'язання - за вартістю їх погашення, тобто за недис-контованою сумою грошових коштів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства; теперішня вартість - передбачає, що активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об'єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства, а зобов'язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відтоків (виплат) грошових коштів, які, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства. Згідно з принципом історичної (фактичної) собівартості, за основу оцінювання найчастіше приймають історичну собівартість -оцінювання на основі витрат на виробництво або придбання активів, - яка комбінується з іншими основами оцінювання. Оцінювання різних об'єктів обліку (активів, зобов'язань, капіталу, господарських процесів) визначається відповідними стандартами обліку. Для кожного об'єкта моделюється кілька ситуацій, у яких здійснюється їх оцінювання на різній основі. Наприклад, оцінювання при придбанні (отриманні), вибутті (списанні), на дату балансу. Під час придбання активи оцінюються за первісною вартістю, яка, переважно, дорівнює історичній (фактичній) собівартості активу. У випадках безкоштовного одержання, обміну або внесення активів до статутного фонду застосовується оцінювання за справедливою вартістю - сумою, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Придбані (створені) основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, тобто історичною собівартістю в сумі грошових коштів або справедливої вартості активів, сплачених (переданих) на дату придбання (створення) таких основних засобів. В результаті експлуатації основні засоби зношуються, поступово переношуючи свою вартість на продукцію, що виготовляється, тому до підсумку балансу вони включаються за залишковою (балансовою) вартістю, яка розраховується як різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу. Запаси товарно-матеріальних цінностей оприбутковуються на баланс за первісною вартістю, яка складається з ціни придбання (без ПДВ) та транспортно-заготівельних витрат. Запаси, отримані в результаті бартерних операцій первісно оцінюються за справедливою вартістю. Запаси при вибутті оцінюються за методами ідентифікованої собівартості одиниці запасів, середньої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), нормативних затрат, ціни продажу. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації і оцінюється за первісною вартістю, яка дорівнює справедливій вартості (контрактній вартості). Поточне оцінювання дебіторської заборгованості здійснюється за чистою реалізаційною вартістю, яка визначається як різниця між первісною вартістю та резервом сумнівних боргів. Резерв визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів або на основі класифікації дебіторської заборгованості за строками погашення. Залежно від характеру зобов'язання, його строковості, способу погашення оцінювання зобов'язань може проводитися на основі історичної або поточної собівартості, вартості погашення або теперішньої вартості.
3. Калькулювання як система обчислення собівартості продукції Калькулювання - це метод обчислення собівартості виготовлення продукції виконання робіт або надання послуг шляхом вимірювання та розподілу витрат, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Облік кругообороту капіталу грунтується на трьох калькуляціях: собівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівартості та повної собівартості реалізованої продукції. Виділяють такі економічні елементи витрат: матеріальні; на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; на амортизацію; інші операційні витрати. Групування витрат за економічними елементами характеризує їх відношення до створення продукту, але не відображає цілі і призначення виробничих витрат. Тому виробничі витрати перегруповують за статтями калькуляції (витрат), що дає уявлення про їхнє призначення і роль у процесі виробництва. Підприємство самостійно обирає перелік калькуляційних статей з урахуванням специфіки продукції, що виготовляється, та технологічних особливостей організації виробництва. Класифікація витрат: 1. За економічним змістом. Витрати засобів праці. Витрати предметів праці. Витрати живої праці. 2. За стадіями кругообороту капіталу. Витрати на постачання (заготівлю). Витрати на виробництво. Витрати на збут. 3. За економічними елементами. Матеріальні витрати (витрати операційної діяльності сировини і матеріалів, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, тари і тарних матеріалів, будівельних матеріалів, запасних частин тощо). Витрати на оплату праці (витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати відповідно до системи оплати праці прийнятої на підприємстві, оплата відпусток, компенсаційні та інші виплати). Відрахування на соціальні заходи (на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, на випадок безробіття, індивідуальне страхування). Амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів та нематеріальних активів). Інші операційні витрати (вартість робіт і послуг сторонніх організацій, сума податків і зборів, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, списання та уцінка активів, сума фінансових санкцій тощо). 4. Відносно технологічного процесу. Основні - витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукту, які споживаються в однократному процесі виробництва. Накладні (загальновиробничі) - витрати на обслуговування і управління. 5. За способом віднесення на собівартість. Прямі - безпосередньо включаються до собівартості продукції. Непрямі - включаються до собівартості на основі даних розподілу. 6. Відносно обсягу виробництва. Постійні - на певному проміжку не залежать від обсягу виробництва. Змінні - при зміні обсягу виробництва змінюються (пропорційно, прогресивно, регресивно, стрибкоподібно тощо). 7. За складом. Одноелементні (прості). Комплексні - містять декілька економічних елементів витрат. 8. За сферою виникнення. Виробничі. Невиробничі. 9. За календарними періодами. Поточні. Витрати майбутніх періодів. Витрати минулих періодів. 10. Відносно готового продукту. Витрати в незавершене виробництво. Собівартість готової продукції. 11. За охопленням нормуванням. Нормовані. Ненормовані. В основу аналітичної деталізації й групування витрат покладено такі об'єкти обліку витрат на виробництво: місце виникнення витрат - структурні підрозділи підприємства, за якими організується планування, нормування і облік витрат виробництва для контролю й управління витрачанням ресурсів (цех, дільниця, бригада); центр витрат - первинні виробничі й обслуговуючі одиниці, що характеризуються однорідністю функцій, виробничих операцій, рівнем технічного оснащення, організацією праці та спрямуванням витрат; центр відповідальності - підрозділи та відповідальними особами, що несуть колективну й індивідуальну відповідальність за здійснення витрат і зацікавлені в зниженні собівартості. Калькулювання спрямоване на виявлення собівартості результату виробництва. Об'єктами калькулювання є продукти праці - види продуктів, напівфабрикатів, часткових продуктів (деталі, вузли) різного ступеня готовності, робіт, послуг, щодо яких необхідна інформація про їхню собівартість. Калькуляція - це спосіб розрахунку собівартості продукту. Види калькуляції: планова - складається на основі запланованого обсягу виробництва продукції та планових витрат; кошторисна - складається на основі планового обсягу виробництва продукції та кошторисних витрат; нормативна - формується на основі норм витрачання засобів виробництва та робочого часу та нормативного обсягу випуску продукції; звітна - складається на основі фактичних витрат за звітний період та фактичного обсягу виробництва. Метод калькулювання - сукупність способів аналітичного обліку витрат на виробництво та прийомів обчислення собівартості калькуляційних об'єктів. Виділяють такі методи калькулювання собівартості: простий (котловий) - використовується в однопродукто-вих виробництвах, де всі витрати йдуть на цей продукт. Найчастіше це відбувається в одному цеху. Собівартість одиниці калькулюється шляхом розподілення витрат на кількість виготовленої продукції; попередільний - використовується в послідовних виробництвах (де один технологічний етап настає за іншим) і технологічний процес розподіляється на окремі частини -переділи (процеси), за кожним з яких окремо обліковуються витрати. Витрати попередніх переділів включаються до собівартості наступних, і на останньому переділі калькулюється собівартість готової продукції; позамовний - використовується в складних паралельних виробництвах, коли в цехах одночасно виготовляються окремі вузли виробів, які потім комплектуються в збиральному цеху. Витрати групуються за замовленнями, для виконання яких вони понесені; нормативний - полягає в тому, що витрати обліковуються за нормами, а фактична собівартість визначається як алгебрична сума витрат за нормами, відхилень від норм, а також змін норм. Взаємозв'язок між оцінюванням та калькулюванням полягає в тому, що ціна використовується для складання калькуляції, а калькуляція - для вирахування ціни (формування собівартості) нового (створюваного) об'єкта обліку. Питання для самоконтролю Що являє собою оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку? Перелічіть основні елементи оцінки. Які принципи покладено в основу оцінки? Визначте сутність:
історичної собівартості; поточної собівартості; вартості реалізації; теперішньої вартості. Охарактеризуйте особливості оцінювання: основних засобів; запасів товарно-матеріальних цінностей; дебіторської заборгованості; зобов'язань. Які методи оцінювання вибуття запасів використовуються в обліку?. Визначте сутність калькулювання як елемента методу бухгалтерського обліку. Перелічіть основні ознаки класифікації витрат та відповідні види витрат. Які об'єкти обліку витрат виробництва Вам відомі?
Що таке калькуляція? Які існують види калькуляції? У чому полягає метод калькулювання собівартості продукції? Охарактеризуйте особливості практичного застосування основних методів калькулювання собівартості продукції. Тестові завдання До елементів оцінювання відносяться: а) об'єкт або подія; б) повнота; в) адекватність; г) відповідна властивість об'єкта. В основу оцінювання покладено принципи: а) однаковість оцінювання; б) реальність оцінювання; в) повнота оцінювання; г) однаковість та реальність оцінювання. До повної фактичної собівартості реалізованої продукції включається: а) фактична собівартість виготовленої продукції; б) планова собівартість продукції; в) кошторисна собівартість виробництва та реалізації; г) фактична собівартість виробництва та реалізації продукції. Основою оцінювання найчастіше приймається: а) теперішня вартість; б) історична собівартість; в) вартість реалізації; г) поточна собівартість. У разі безкоштовного одержання активів використовується оцінка за: а) справедливою вартістю; б) теперішньою вартістю; в) поточною собівартістю; г) вартістю реалізації. До підсумку балансу основні засоби включаються за: а) первісною вартістю; б) середньою собівартістю; в) теперішньою вартістю; г) залишковою вартістю. Оцінювання запасів при вибутті здійснюється за методами: а) історичної собівартості; б) ідентифікованої собівартості; в) поточної собівартості; г) середньої собівартості. Поточне оцінювання дебіторської заборгованості здійснюється за: а) первісною вартістю; б) теперішньою вартістю; в) чистою реалізаційною вартістю; г) залишковою вартістю. Оцінювання зобов'язань не може проводитися на підставі: а) історичної собівартості; б) ідентифікованої собівартості; в) вартості погашення; г) теперішньої вартості. 10. За економічним змістом витрати класифікуються на: а) матеріальні, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизацію, інші операційні; б) витрати засобів праці, витрати предметів праці, витрати живої праці; в) основні, накладні; г) постійні, змінні. 11. За економічними елементами витрати класифікуються на: а) матеріальні, на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші операційні; б) витрати засобів праці, витрати предметів праці, витрати живої праці; в) основні, накладні; г) постійні, змінні. 12. В однопродуктових виробництвах використовується: а) простий метод калькулювання; б) попередільний метод калькулювання; в) позамовний метод калькулювання; г) нормативний метод калькулювання. ПІДСУМКОВА КОНТРОЛЬНА РОБОТА ЗА МОДУЛЕМ 1 "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ"
Завдання 1. За даними табл. 1 згрупувати майно господарства за видами та синтетичними рахунками бухгалтерського обліку. За даними табл. 2 згрупувати засоби господарства за джерелами їх утворення. Таблиця 1 Склад майна господарства на 1 січня 200Х р.
Завдання 2. Скласти баланс підприємства за станом на 1 січня 200Х року. Для виконання завдання використати виконане завдання 1.
Завдання 3. За даними балансу (форма № 1): відкрити рахунки синтетичного обліку; зробити кореспонденцію рахунків господарських операцій (табл. 3) і зареєструвати їх у Журналі реєстрацій господарських операцій; відобразити на рахунках бухгалтерського обліку господарські операції за І квартал методом подвійного запису; підрахувати обороти та кінцеві залишки на рахунках; за даними про залишки і обороти за рахунками скласти Оборотну відомість та Шахову відомість; за даними оборотної відомості за синтетичними рахунками скласти баланс на кінець звітного періоду. Завдання 4. 3а даними виконаної роботи скласти: Форму № 2 "Звіт про фінансові результати" , Форму № 3 "Звіт про рух грошових коштів", Форму № 4 "Звіт про власний капітал". МОДУЛЬ 2. ПРАКТИКА ВЕДЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
|
| Оглавление| |