Фінанси підприємств - Навчальний посібник (Ткаченко С.А.)

12.3. методи оцінки й амортизації основних фондів

Об’єкт основних коштів визнається як актив тоді, коли існує ймовірність, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди, пов’язані з його використанням, і його оцінка може бути достовірно визначена.

Основні фонди враховуються за первісною вартістю, що містить у собі витрати на придбання об’єкта основних коштів, його транспортування, установку, монтаж, налагодження, суми інформаційних послуг, реєстраційних зборів, державного збору, страхування ризиків, пов’язані із придбанням основних коштів.

Знос основних засобів – сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Вартість, яка амортизується, – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Об’єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій).

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

– очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

– фізичний та моральний знос, що передбачається;

– правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

У процесі виробничої діяльності основні фонди зношуються. Розрізняють два види зносу – фізичний і моральний.

Фізичне зношування (зношування першого роду) – це поступова втрата основними фондами споживчої вартості в процесі експлуатації, тобто матеріальний їх знос, що залежить від особливостей технологічного процесу, якості обслуговування основних фондів, інтенсивності їхнього використання, кваліфікації працівників. Розрізняють повний знос, що передбачає повну заміну зношених основних фондів, і частковий, котрий компенсується здійсненням капітального ремонту основних фондів.

Моральне зношування (зношування другого роду) – це зношування основних фондів у результаті виробництва нових, більш прогресивних і ефективних видів обладнання, у зв’язку з чим стає доцільним заміняти діюче застаріле обладнання ще до його фізичного зносу.

Сума нарахованого зносу характеризує стан основних виробничих фондів. Вирахуванням з первісної (відбудовної) вартості основних виробничих фондів суми зі зношування визначають їхню залишкову вартість. Тобто це первісна (відбудовна) вартість основних фондів за вирахуванням суми нарахованого зносу основних фондів за весь період їхньої експлуатації.

Сума нарахованої амортизації прирівнюється до вартості фізичного зносу основних фондів.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів та інших необоротних активів відповідно до норм амортизаційних відрахувань, установлених законодавчими актами, на собівартість виготовлюваної продукції (товарів, робіт, послуг). Розмір амортизаційних відрахувань залежить від вартості основних фондів, норм таких відрахувань, а також методів їхнього нарахування.

Не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на:

– придбання і відгодівлю продуктивної худоби;

– вирощування багаторічних плодоносних насаджень;

– придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам;

– утримання основних фондів, що знаходяться на консервації;

– створення та/або придбання аудіовізуальних творів.

Базою для нарахування амортизації є залишкова (балансова) вартість основних виробничих фондів, скоригована на суму їхнього поліпшення й ремонту, зроблених у розмірах, що перевищують суми, віднесені на витрати виробництва. Загальна сума амортизації по підприємству визначається як сума амортизаційних відрахувань, розрахованих за кожною групою основних фондів. Амортизація по кожній групі визначається як добуток балансової вартості групи основних коштів на норму амортизації відповідної групи й розраховується поквартально. Амортизація по знову введеним або вибулим з експлуатації основним фондам нараховується з наступного кварталу. Балансова вартість груп основних фондів на початок кожного кварталу коригується на суму амортизації, нараховану в попередньому періоді, вартість введених і вибулих основних фондів і витрат на їхнє поліпшення, зроблених у попередньому кварталі.

,

,

,

де Азаг – загальна сума амортизаційних основних виробничих фондів підприємства за звітний період;

Аi – сума амортизаційних відрахувань по кожній із трьох груп основних виробничих фондів за звітний період;

Аiкв – відповідно за звітний квартал;

Nаi – норма амортизації відповідної групи основних виробничих фондів;

Боi – балансова вартість відповідної групи основних виробничих фондів на початок звітного кварталу;

Бп – балансова вартість відповідної групи основних виробничих фондів на початок кварталу, що передує звітному кварталу;

Пп – вартість основних фондів, введених у дію, й сума їхнього поліпшення й ремонту в попередньому звітному періоді по відповідній групі;

Вп – вартість основних фондів, вибулих з експлуатації в попередньому звітному періоді, по відповідній групі;

Ап – сума нарахованої в попередньому періоді амортизації по відповідній групі основних виробничих фондів.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1. Прямолінійний метод нарахування амортизації припускає визначення річної суми амортизаційних відрахувань шляхом ділення покупної вартості об’єкта на період часу його корисного використання.

,

де Аріч – річна сума амортизаційних відрахувань;

Фп – первісна вартість об’єкта основних фондів на початок року;

n – період часу корисного використання об’єкта.

Прямолінійний метод нарахування амортизації застосовується, як правило, для амортизації нематеріальних активів. Граничний термін корисного використання таких активів встановлений на цей час 20 років.

2. Методом зменшення залишкової вартості амортизаційні відрахування в розрахунку на рік визначаються як добуток залишкової вартості об’єкта на річну норму амортизації. При цьому норма амортизації розраховується як одиниця мінус корінь n-го ступеня з відношення ліквідаційної вартості об’єкта до його первісної вартості у відсотках.

,

,

де Аріч – річна норма амортизації основних фондів;

ОФз – залишкова вартість об’єкта основних фондів на початок року;

ОФп – первісна вартість об’єкта основних фондів на початок року;

ОФл – ліквідаційна вартість об’єкта основних фондів;

Nаріч – річна норма амортизації;

n – період часу корисного використання об’єкта.

3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості аналогічний попередньому, але норма амортизації подвоюється.

,

,

де Аріч – річна норма амортизації основних фондів;

ОФз – залишкова вартість об’єкта основних фондів на початок року;

ОФп – первісна вартість об’єкта основних фондів на початок року;

ОФл – ліквідаційна вартість об’єкта основних фондів;

Nаріч – річна норма амортизації;

n – період часу корисного використання об’єкта.

4. Розрахунок амортизації кумулятивним методом припускає множення первісної вартості об’єкта на коефіцієнт кумуляції. Останній являє собою відношення кількості років корисного використання об’єкта до послідовної суми від 1 до числа років корисного використання об’єкта.

,

,

де Аріч – річна норма амортизації основних фондів;

Фп – первісна вартість об’єкта основних фондів на початок року;

Кк – кумулятивний коефіцієнт;

n – період часу корисного використання об’єкта.

5. Виробничим методом амортизація розраховується, як правило, на місяць і являє собою добуток місячного обсягу фактично виробленої продукції на виробничу ставку амортизації. Ця ставка визначається як відношення первісної вартості об’єкта до загального обсягу продукції за ряд років, протягом яких буде використовуватися даний об’єкт основних коштів.

,

,

де Аміс – місячна норма амортизації основних фондів;

ВСА – виробнича ставка амортизації;

Оміс – місячний фактичний обсяг виготовлюваної продукції;

Озаг – загальний обсяг продукції за ряд років, протягом яких буде використовуватися обладнання;

ОФп – первісна вартість об’єкта основних фондів на початок року.

6. Податковий метод нарахування амортизації основних фондів передбачений ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку», і тільки в такий спосіб розраховані амортизаційні відрахування виключаються з валового доходу підприємства при визначенні оподатковуваного прибутку. Для вирахування амортизації податковим методом основні фонди розділяють на три групи із застосуванням наступних річних квартальних норм амортизації:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі – норма амортизації 2\%;

група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них – норма амортизації 10\%;

група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4 – норма амортизації 6\%.;

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів) – норма амортизації 15\%.

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується за наведеними методами. Амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися у першому місяці використання об’єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об’єкта 100 відсотків його вартості.

Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Метод амортизації об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно.

Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів.

Одночасно на суму нарахованої амортизації об’єктів зовнішнього благоустрою та житлових будинків, що перебувають на балансах житлово-комунальних організацій, які належать до сфери управління органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, а також автомобільних доріг загального користування збільшуються доходи цих підприємств і організацій із зменшенням додаткового капіталу, а при його недостатності – статутного капіталу.

У процесі господарської діяльності під впливом інфляційних процесів, кон’юнктури ринку й інших обставин виникає необхідність зміни вартості основних фондів. Методами зміни цієї вартості є переоцінка й індексація основних фондів.

Підприємство може переоцінювати об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об’єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об’єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об’єкта.

Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки – до складу витрат.

У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) дооцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх уцінок об’єкта і втрат від зменшення його корисності над сумою попередніх дооцінок залишкової вартості цього об’єкта і відновлення його корисності сума чергової (останньої) дооцінки, але не більша зазначеного перевищення, включається до складу доходів звітного періоду, а різниця (якщо сума чергової (останньої) дооцінки більша зазначеного перевищення) спрямовується на збільшення іншого додаткового капіталу.

У разі наявності (на дату проведення чергової (останньої) уцінки об’єкта основних засобів) перевищення суми попередніх дооцінок об’єкта і відновлення його корисності над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта і втрат від зменшення його корисності сума чергової (останньої) уцінки, але не більша зазначеного перевищення, спрямовується на зменшення іншого додаткового капіталу, а різниця (якщо сума чергової (останньої) уцінки більша зазначеного перевищення) включається до витрат звітного періоду.

При вибутті об’єктів основних засобів, які раніше були переоцінені, перевищення сум попередніх дооцінок над сумою попередніх уцінок залишкової вартості цього об’єкта основних засобів включається до складу нерозподіленого прибутку з одночасним зменшенням додаткового капіталу.

При переоцінці основних фондів проводиться їхня інвентаризація, у ході якої оцінюється кожний вид основних фондів, уточнюється його наявність і функціональне призначення. Інвентаризація проводиться з метою одержання точних відомостей щодо наявності і структури основних фондів, створення бази для уточнення норм амортизації, створення умов для уточнення окремих показників оцінки стану й ефективності використання основних фондів.

При індексації основних фондів їхня інвентаризація не проводиться, а лише змінюється вартість основних фондів з наступним відображенням в обліку й звітності. В Україні зміна вартості основних фондів проводиться в порядку їхньої індексації. Такі індексації були проведені за станом на 01.05.92 р. – за складом у 16,6 раза, на 01.08.93 р. – за складом в 35 разів, на 01.01.95 р. – залежно від виду основних фондів і терміну освоєння капітальних вкладень. У цей час рішення про індексації підприємство приймає самостійно. Індексація може бути проведена один раз у рік, за станом на початок року на основі індексу інфляції за попередній рік шляхом множення балансової (залишкової) вартості груп основних фондів і нематеріальних активів на коефіцієнт індексації.

,

де Кi – коефіцієнт індексації балансової вартості основних фондів;

Ii – індекс інфляції за рік, за яким проводиться індексація.

Якщо значення коефіцієнта індексації не перевищує одиниці, то індексація основних фондів не проводиться. У випадку проведення індексації основних фондів на підприємстві воно зобов’язано обчислити капітальний доход у сумі, що дорівнює різниці між скоригованою на коефіцієнт індексації вартістю відповідної групи основних фондів і балансовою вартістю цієї групи до індексації.

,

де КД – сума капітального доходу відповідної групи основних фондів;

Фі – вартість групи основних фондів на початок року після проведення індексації;

Фдоі – вартість групи основних фондів на початок року до індексації.

Сума капітального доходу включається до складу валового доходу підприємства кожного звітного кварталу і обчислюється як одна четверта відсотка річної норми амортизації відповідної групи основних фондів від суми капітального доходу такої групи.

,

де КДкв – квартальна сума капітального доходу, що включається до складу валового доходу підприємства;

КДі – сума капітального доходу відповідної групи основних фондів;

Naі – річна норма амортизації відповідної групи основних фондів.