Фінанси підприємств - Навчальний посібник (Ткаченко С.А.)

9.2. основи організації оборотних активів підприємства

Оборотні активи підприємства класифікуються за такими ознаками:

– залежно від участі в кругообігу капіталу – оборотні активи, авансовані в оборотні виробничі фонди й у фонди обігу;

– за методами планування, організації й регулювання – нормовані й ненормовані оборотні активи;

– за джерелами їхнього утворення – власні й прирівняні до них, притягнуті або позикові та інші;

– з погляду впливу розміщення оборотних активів на фінансовий стан підприємства – високоліквідні, середньоліквідні й низьколіквідні активи.

Класифікація оборотних активів має велике значення, оскільки дає підприємству можливість визначити оптимальний склад, структуру, потребу й джерела формування оборотних активів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. До нормованих оборотних активів належать всі оборотні виробничі фонди, які представлені виробничими запасами (сировина, основні й допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні й швидкозношувані предмети) і коштами у виробництві (незавершене виробництво, напівфабрикати власного виробництва, витрати майбутніх періодів). Зі складу фондів обертання до нормованих відносяться товари відвантажені, строк оплати яких не наступив, при обліку виручки від реалізації «касовим» методом. До ненормованих оборотних активів зі складу фондів обігу належать: готова продукція й товари на складі й кошти в розрахунках (кошти на рахунках у банках і касі підприємства, у розрахунках, дебіторській заборгованості й короткострокові фінансові вкладення). Необхідність поділу оборотних активів на нормовані і ненормовані випливає з економічної доцільності, досягнення найкращих результатів при найменших витратах. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних активів дає можливість забезпечення безперервної діяльності підприємства за умов оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

Розміщення оборотних активів за їхніми елементами має значний вплив на фінансовий стан підприємства, оскільки різні види активів вимагають різного періоду часу для перетворення їх у грошові кошти. Таку властивість оборотних активів називають ліквідністю. Ліквідність – це можливість швидкого перетворення одного виду активів в інший, насамперед, у грошові кошти.

До високо- або абсолютно ліквідних активів належать кошти на рахунках у банках, касі підприємства й цінні папери, оскільки часу для перетворення цих видів активів у грошові кошти не потрібно зовсім, або мінімум – і їхня платіжна спроможність є абсолютною. Середньоліквідними активами є відвантажені товари й дебіторська заборгованість, оскільки час на одержання коштів за цими активами при нормальному фінансовому стані підприємств пов’язаний лише з періодом вантажообігу й документообігу, тому що акт купівлі-продажу вже зроблений, і право власності на товари, роботи, послуги перейшло до покупця. Низьколіквідними активами є матеріальні оборотні активи, тобто виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція, витрати майбутніх періодів. Час на перетворення в грошові кошти кожного з цих видів активів різний і залежить від різних причин. Для готової продукції – це час на її реалізацію й можливість реалізації взагалі. До періоду реалізації незавершеного виробництва варто додатково додати тривалість виробничого циклу. Для виробничих запасів до двох вищезгаданих періодів необхідно додати час на придбання, доставку, нагромадження необхідних запасів. Витрати майбутніх періодів – найбільш низьколіквідний актив, тому що припускає витрати на підготовку виробництва.

Під організацією оборотних активів на підприємстві розуміють визначення потреби в оборотних активах, їхній склад і структуру, визначення джерел формування оборотних активів і їхнє регулювання, управління використанням оборотних активів. Система організації оборотних активів на підприємстві побудована на наступних принципах:

– надання підприємствам самостійності в розпорядженні й управлінні оборотними активами, тобто оперативної самостійності в їхньому використанні;

– визначення планової потреби в оборотних активах і їхнього розміщення за окремими елементами шляхом розробки тривалих норм і щорічних нормативів оборотних активів;

– коректування розроблених на тривалий період норм із урахуванням потреб виробництва;

– раціональна система фінансування оборотних активів за рахунок власних або позикових коштів з метою забезпечення нормального фінансового стану підприємства й виробництва;

– контроль раціонального розміщення й використання оборотних активів з метою прискорення їхньої оборотності.

Зміни в управлінні економікою істотно вплинули на організацію оборотних активів підприємств України. Основними проблемами в цій сфері можна назвати наступні:

– незадовільна структура оборотних активів, серед яких більшу частину займають у цей час фонди обігу, зокрема прострочена дебіторська заборгованість, що пов’язано із кризою неплатежів у народному господарстві країни;

– недолік власних оборотних активів на всіх підприємствах при значних запасах неліквідних активів;

– незадовільна структура джерел формування оборотних активів при переважній питомій вазі залучених коштів, зокрема, простроченої кредиторської заборгованості, що також пов’язано із кризою неплатежів і високих процентних ставок по банківських кредитах;

– низька ефективність використання оборотних активів, зниження їхньої оборотності.

Варто звернути увагу на такі елементи оборотних активів, як товари відвантажені й витрати майбутніх періодів. Товари відвантажені практично не значаться в складі оборотних активів, тому що метод обліку виручки від реалізації за фактом відвантаження автоматично переводить цей елемент до складу дебіторської заборгованості. Витрати майбутніх періодів через свою вкрай низьку ліквідність у фінансовій звітності підприємств винесені в окремий розділ і виключені зі складу оборотних активів. В економічних розрахунках, особливо тих, які здійснюються при зовнішньому аналізі, цей вид активів не використовується.