Фінанси підприємств - Навчальний посібник (Ткаченко С.А.)

8.1. сутність оподаткування підприємств і податкова система україни

Податки є важливою частиною фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави.

Вилучення на користь суспільства державою певної частини валового внутрішнього продукту у вигляді обов’язкових платежів визначає сутність податку.

Податок у системі економічних категорій – це індивідуальний, безкоштовний, безповоротний, безумовний цільовий платіж, що вноситься в бюджет певного рівня. Внесок у цільовий фонд – це обов’язковий, безповоротний цільовий платіж, що вноситься для формування централізованих грошових фондів держави. Збори – це обов’язкові безповоротні платежі в бюджет і державні цільові фонди, що носять платіжний, компенсаційний характер або вносяться у зв’язку з наданням платникові певних прав.

Суспільне призначення податків проявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Зокрема, виділяють дві головні функції податків:

– розподільну функцію як особливий централізований інструмент розподільних відносин у суспільстві, що визначає головне суспільне призначення податків – формування фінансових ресурсів держави;

– контрольну функцію як можливість кількісного відображення податкових надходжень у їхній порівнянності з потребою держави у фінансових ресурсах.

Функціям податків притаманні певні властивості:

– фіскальна властивість, покликана здійснювати наповнення державної скарбниці;

– регулююча властивість, завдяки якій держава впливає на господарський механізм за допомогою податкових ставок, знижок, пільг;

– відтворювальна властивість, яка проявляється в тому, що платежі за ресурси, які мобілізуються в бюджеті держави, направляються потім на фінансування відповідних програм.

Таким чином, основна функція податків, зборів та інших обов’язкових платежів і їхнє призначення полягають у формуванні бюджетної системи для забезпечення перерозподілу валового внутрішнього продукту між виробничою й невиробничою сферою, забезпечення соціальної захищеності всіх категорій суспільства. Ця функція носить двоїстий характер. З одного боку, з її допомогою відбувається вилучення в бюджет певної частини валового внутрішнього продукту в сфері матеріального виробництва. З іншого боку, – наділення фінансовими ресурсами невиробничої сфери, пріоритетних галузей економіки, певних верств населення.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої властивості податків, що реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання. Використання податків у цьому сенсі залежить від правильного вирішення наступних питань:

– визначення об’єкта оподаткування;

– визначення джерел сплати податків;

– встановлення розміру ставок податків і методики їхнього розрахунку;

– встановлення строків сплати податків;

– надання податкових пільг;

– застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання.

До показників фінансово-господарської діяльності підприємства, на які впливають податки, належать: собівартість продукції, валовий прибуток, прибуток від реалізації, обсяг реалізації, валовий доход, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, залишки нереалізованої продукції, чистий прибуток, обсяг отриманих кредитів тощо.

Елементами оподаткування, які впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства, є: об’єкт оподаткування, ставки податку, джерело сплати податку, строки сплати податку, податкові пільги, штрафи за порушення податкового законодавства тощо.

Принципи системи оподаткування:

– стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

– стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності – введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

– обов’язковість – впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об’єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

– рівнозначність і пропорційність – справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків і зборів (обов’язкових платежів) на рівні прибутки і пропорційно більших податків і зборів (обов’язкових платежів) – на більші доходи;

– рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до суб’єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов’язків щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів);

– соціальна справедливість – забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

– стабільність – забезпечення незмінності податків і зборів (обов’язкових платежів) і їх ставок, а також податкових пільг протягом бюджетного року;

– економічна обґрунтованість – встановлення податків і зборів (обов’язкових платежів) на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

– рівномірність сплати – встановлення строків сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

– єдиний підхід – забезпечення єдиного підходу до розробки податкових законів з обов’язковим визначенням платника податку і збору (обов’язкового платежу), об’єкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обов’язкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обов’язкового платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для надання податкових пільг;

– доступність – забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників податків і зборів (обов’язкових платежів). Класифікація податків здійснюється, виходячи з декількох критеріїв.

Платниками податків і зборів (обов’язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі).

Об’єктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг), у тому числі митна, або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб та інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Виходячи із прибутково-видаткового критерію, в міру перекладання податкового тягаря на споживача товарів і послуг податки класифікуються на прямі, які стягуються безпосередньо з об’єкта оподаткування, і непрямі, які стягуються з виробника, але сплачує їхній кінцевий споживач.

Для економічних розрахунків важлива класифікація податків, виходячи з бази оподаткування й джерела їх сплати. За цими критеріями податки, збори й інші обов’язкові платежі можна розділити на три групи:

– податки, що входять у ціну продукції, – це непрямі податки (ПДВ, акцизний збір, мита й збори);

– збори, обчислювані від фонду оплати праці, – це збори на обов’язкове державне пенсійне й соціальне страхування. Ці збори включаються в собівартість реалізованої продукції, як і платежі за ресурси й інші збори та обов’язкові платежі, які підприємство сплачує відповідно до діючого законодавства;

– податок на прибуток, що сплачується із прибутку підприємства.

За підпорядкованістю в Україні існують загальнодержавні й місцеві податки, збори й інші обов’язкові платежі.

Податкова система України – це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов’язкових платежів, внесених у бюджети різних рівнів і державні цільові фонди, а також принципів і форм їхнього встановлення, заміни, порядку розрахунку, оплати й стягнення.

Податкова система України дворівнева й містить у собі загальнодержавні податки, збори, інші обов’язкові платежі й місцеві податки і збори.

До загальнодержавних належать такі податки і збори:

1. податок на додану вартість;

2. акцизний збір;

3. податок на прибуток підприємств;

4. податок на доходи фізичних осіб;

5. мито;

6. державне мито;

7. податок на нерухоме майно (нерухомість);

8. плата за землю;

9. рентні платежі;

10. податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

11. збір за спеціальне використання природних ресурсів;

12. збір за забруднення навколишнього природного середовища;

13. збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;

14. фіксований сільськогосподарський податок;

15. збори до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (початковий, регулярний, спеціальний) тощо.

До місцевих податків належать:

1. податок з реклами;

2. комунальний податок.

До місцевих зборів належать:

1. ринковий збір;

2. курортний збір;

3. збір за право використання місцевої символіки;

4. збір за право проведення кіно- і телезйомок;

5. збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

6. збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг тощо.

Система оподаткування України має ряд недоліків:

– нестабільність податкового законодавства негативно впливає на розвиток підприємницької діяльності;

– регулююча функція податків використовується державою недостатньо;

– система в цілому занадто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.

Податки, що входять у ціну продукції, – це непрямі податки, такі як податок на додану вартість, акцизний збір, мита й збори.

Податок на додану вартість домінує серед непрямих податків, що надходять у бюджет, і виконує яскраво виражену фіскальну функцію. Саме цей податок значно впливає на фінансово-господарську діяльність підприємства і його фінансовий стан.

Платником податку на додану вартість є:

– особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку;

– особа, яка імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню ПДВ.

Особа підлягає обов’язковій реєстрації як платник податку у разі:

– коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість);

– здійснення операцій з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг) 300 000 гривень, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством;

– коли імпортує (для фізичних осіб – ввозить (пересилає) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами), нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.

Об’єктом оподаткування є операції платників податку з поставки (ввезення) товарів (супутніх послуг), місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у користування; операції імпорту або реімпорту, експорту або реекспорту;

Не є об’єктом оподаткування операції з:

– випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та за кошти цінних паперів, включаючи інвестиційні та іпотечні сертифікати, сертифікати фонду операцій з нерухомістю, деривативи, а також корпоративні права;

– передачі майна у відповідальне зберігання, а також у лізинг (оренду);

– нарахування та сплати процентів або комісій; лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України;

– надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування;

– надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу, управління коштами та цінними паперами та ін.;

– імпорту майна як технічні або благодійні (гуманітарні);

– виплати дивідендів, роялті у грошовій формі або у вигляді цінних паперів, які здійснюються емітентом, тощо.

Базою оподаткування є:

– договірна (контрактна) вартість, визначена за вільними цінами, але не нижча за звичайні ціни;

– фактична ціна операції, але не нижча за звичайні ціни;

– договірна (контрактна) вартість товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням фактурних та податкових;

– продажна вартість товарів;

– вартість послуг.

Вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається.

Звільняються від оподаткування операції з:

– поставки вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів;

– поставки (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок;

– поставки послуг з виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв, будинками культури та ін.

– поставки товарів спеціального призначення для інвалідів;

– поставки (у тому числі аптечними закладами) зареєстрованих та допущених до застосування в Україні лікарських засобів та виробів медичного призначення; поставки послуг з охорони здоров’я;

– надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції;

– поставки культових послуг та поставки предметів культового призначення (крім підакцизних товарів) релігійними організаціями;

– передачі конфіскованого майна, знахідок, скарбів або майна, визнаних безхазяйними, у власність держави або у розпорядження державних органів або організацій, уповноважених здійснювати їх збереження або поставку згідно із законодавством. Поставка таких товарів при послідуючих операціях оподатковується на загальних підставах;

– поставки (продажу, передачі) земельних ділянок, земельних паїв, крім тих, що знаходяться під об’єктами нерухомого майна та включаються до їх вартості;

– поставки житла (об’єктів житлового фонду), крім їх першої поставки;

– деякі операції підприємств та громадських організацій інвалідів, які засновані і є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва;

– транзитне перевезення через територію і порти України;

– операції з тимчасового ввозу-вивозу тощо.

Ставки податку:

– 20 відсотків бази оподаткування;

– «0» відсотків до бази оподаткування, при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг; поставки послуг, що складаються із робіт з рухомим майном, попередньо ввезеним на митну територію України; поставки для заправки або постачання морських (океанських), повітряних суден, космічних кораблів, а також супутників; поставки товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю, та ін.

\%, або

,

де С/в – собівартість реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг;

П – прибуток на реалізовану продукцію;

А – акцизний збір;

М, МЗ – мито та митні збори щодо імпортної продукції;

ВРП – виручка (доход) від реалізації, включаючи ПДВ.

Обчислена в такий спосіб сума податку на додану вартість називається податковим зобов’язанням. По кожному факту реалізації продавець виписує податкову накладну, один екземпляр якої видає покупцю, а іншу реєструє в книзі продажів. Сума, отримана протягом звітного періоду, заповнюється в I розділі податкової декларації й підлягає сплаті в бюджет.

Підприємства – покупці товарно-матеріальних цінностей і послуг мають право на відшкодування з бюджету сум ПДВ, сплачених продавцю в складі ціни цих товарів і послуг, якщо вони призначені для виробничих потреб. Сума цього відшкодування називається податковим кредитом. За податковими накладними, отриманими від продавця, покупець заповнює книгу придбань. Сума, підтверджена такими накладними протягом звітного періоду, заповнюється в II розділі податкової декларації й зменшує суму податкового зобов’язання, що підлягає сплаті в бюджет.

Фактично підприємство перераховує в бюджет різницю між сумами податкового зобов’язання й податкового кредиту, що дозволяє уникнути подвійного оподаткування. Однак тільки частково, тому що в оподатковувану базу включаються інші податки й збори, що сплачують підприємства (акцизний збір, відрахування на пенсійне й соціальне страхування).

Датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

– або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти – дата їх оприбуткування в касі платника податку (дата інкасації);

– або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Тимчасово до 1 січня 2009 р. звільняються від оподаткування операції з виконання робіт та поставки послуг суб’єктами підприємницької діяльності – резидентами України, які одночасно здійснюють видавничу діяльність, діяльність з виготовлення, розповсюдження книжкової продукції та виробництва паперу і картону. При цьому валовий дохід такого суб’єкта від зазначеної діяльності має становити не менше 100 відсотків від загальної суми його валового доходу за перший звітний період з часу створення суб’єкта підприємницької діяльності або не менше 50 відсотків від загальної суми його валового доходу за попередній звітний рік.

Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Платниками акцизного збору є:

а) суб’єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику;

б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;

в) будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;

г) фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;

д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Об’єктом оподаткування є:

а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальницької сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів (продукції) або з частковою їх оплатою, а також обсяги відвантажених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини;

б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів, за винятком нафтопродуктів), а також для своїх працівників;

в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, у тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості чи з частковою оплатою.

При продажу (інших видах відчуження) податковими агентами підакцизних товарів (продукції) об’єктом оподаткування є:

– для вироблених на території України товарів (продукції) – обороти з реалізації таких підакцизних товарів (продукції), включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, пов’язаних із такою реалізацією;

– для імпортованих (ввезених, пересланих) на митну територію України товарів (продукції) – обороти з реалізації таких підакцизних товарів (продукції), включаючи вартість будь-яких додаткових послуг або робіт, пов’язаних із такою реалізацією на митній території України, але не менше митної вартості таких підакцизних товарів (продукції), з урахуванням сум сплаченого або нарахованого, але не сплаченого ввізного (імпортного) мита.

Акцизний збір обчислюється:

а) за ставками у процентах до обороту з продажу:

– товарів, що вироблені на митній території України, – виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;

– товарів, що імпортуються на митну територію України, – виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору).

б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);

г) комбіновано, тобто за ставками у процентах до обороту з ціни реалізації, але не менше установленої твердої суми з одиниці реалізованого товару (продукції).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов’язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб’єктів підприємницької діяльності, для справляння акцизного збору.

Власник готової продукції, на яку встановлено ставку акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його дорученням іншій особі.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які ввезли (імпортували) на митну територію України підакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного збору, подають до органів податкової служби до 15 числа місяця, що настає за звітним, щомісячний звіт про обсяги продажу ввезених (імпортованих) підакцизних товарів (продукції) та розміри одержаних з покупців і перерахованих до бюджету сум акцизного збору, а також про обсяги переданих товарів, ввезених (імпортованих) в інтересах інших суб’єктів підприємницької діяльності, і утриману суму акцизного збору.

Встановлення максимальних роздрібних цін на підакцизні товари здійснюється виробниками або імпортерами цих товарів шляхом декларування таких цін.

Декларація про встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари подається відповідно до центрального органу державної податкової служби України або центрального органу державної митної служби України у формі, спільно визначеній цими органами за погодженням з Комітетом Верховної Ради України, який відповідає за проведення податкової політики.

У суб’єкта підприємницької діяльності, що здійснює роздрібну торгівлю підакцизними товарами, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, у місці торгівлі такими товарами на видному місці повинні бути розміщені засвідчені виробником або імпортером копії чинних декларацій про максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари, що були подані їх виробником або імпортером до центрального органу державної податкової служби України або центрального органу державної митної служби України.

Встановлені виробником або імпортером максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари можуть наноситись на споживчу упаковку таких товарів разом з датою їх виробництва.

Відрахування в цільові державні фонди сьогодні займають значну суму коштів, що істотно впливає на фінансово-господарську діяльність підприємств. Цей вплив проявляється в такий спосіб:

– зазначені відрахування збільшують собівартість, а отже, зменшують прибуток від реалізації продукції;

– формують валові витрати, які виключаються із суми скоригованого валового доходу, тобто зменшують оподатковуваний прибуток і суму податку;

– впливають на використання прибутку у випадку, якщо відрахування провадяться за рахунок прибутку підприємства.

Можливість підприємства впливати, на формування абсолютної суми цих відрахувань обмежена, тому що нормативи відрахувань у ці фонди встановлені законодавчо, а пільги обмежені. Тому вплив може виявлятися на розмір оподатковуваної бази, тобто на фонд оплати праці.

Платниками зазначених зборів є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, їхнього об’єднання й філії, бюджетні, громадські установи й організації, а також фізичні особи, суб’єкти підприємницької діяльності, і працюючі за трудовим договором або виконуючі роботи відповідно до договорів цивільно-правового характеру.

Об’єктом обкладання зазначеними зборами є фактичні витрати на оплату основної й додаткової заробітної плати й інших видів виплат, виходячи з тарифних ставок, премії, заохочення, що включають до складу фонду оплати праці, а також сума оподатковуваного прибутковим податком доходу фізичних осіб.

До цих відрахувань належать збори на обов’язкове державне пенсійне й соціальне страхування, які формують відрахування на соціальні заходи.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування обчислюється в розмірі 31,8\% від фонду оплати праці суб’єктами господарської діяльності – роботодавцями, а в разі, коли на підприємстві працюють інваліди, – у розмірі 4\%. Фізичні особи, що працюють на умовах контракту сплачують збір у розмірі 1\% або 2\% від суми доходу, оподатковуваного прибутковим податком. Граничний розмір доходу для застосування диференційованого відсотка обкладання збором – 150 гривень.

Кошти цього збору формують Пенсійний фонд України, що є державним позабюджетним фондом. Органи цього фонду здійснюють акумуляцію коштів збору й витрати їх на цілі, передбачені законодавством.

Банки нараховують, утримують та сплачують до фонду 1,3 відсотка суми операції з купівлі-продажу безготівкової валюти.

Збір з операцій з продажу ювелірних виробів із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння сплачується в розмірі п’яти відсотків вартості реалізованих ювелірних виробів.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується в розмірі 3 відсотків юридичними та фізичними особами, які набувають права власності на легкові автомобілі (купівля легкових автомобілів; міна; дарування; успадкування та інше).

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Нерухомим майном визнається житловий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об’єкт, що підпадає під визначення першої групи основних фондів згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо: покупцем нерухомого майна є сільськогосподарський товаровиробник, який сплачує фіксований сільськогосподарський податок та при приватизації фізичною особою.

Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку сплачується у розмірі 7,5 відсотка вартості будь-яких послуг стільникового рухомого зв’язку, сплаченої споживачами цих послуг оператору.

Звіт про нарахування та сплату збору подають платники збору до 20 числа, що настає за останнім місяцем звітного кварталу.

Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування:

1) у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

– для роботодавців – 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати;

– для роботодавців на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної кількості працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці,

– окремо 0,7 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів та 2,9 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці інших працівників;

– для роботодавців – на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС – 0,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

– для найманих працівників – від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату:

– 0,25 відсотка – для найманих працівників-інвалідів, які працюють на підприємствах і в організаціях УТОГ і УТОС;

– 0,5 відсотка – для найманих працівників, заробітна плата яких нижча прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

– 1,0 відсотка – для найманих працівників, заробітна плата яких вища прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи.

Слід зазначити, що допомога з тимчасової непрацездатності за рахунок коштів фонду виплачуються, починаючи із шостого дня настання тимчасової непрацездатності. Перші п’ять днів оплачуються за рахунок коштів роботодавця.

2) на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття:

– для роботодавців – 1,6 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників;

– для найманих працівників – 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату;

– на підприємствах та в організаціях громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 відсотків загальної кількості працюючих і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить не менше 25 відсотків суми витрат на оплату праці, роботодавці звільняються від сплати внесків у частині витрат на оплату праці найманих працівників-інвалідів;

– роботодавці підприємств та організацій товариств УТОГ і УТОС звільняються від сплати внесків.

3) для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, – 5,5 відсотка суми оподатковуваного доходу (у 2006 р. розмір внесків становив 5,2 відсотка) у тому числі:

– 3,4 відсотка – на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

– 2,1 відсотка – на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (у 2006 р. розмір внесків становив 1,8 відсотка).

Крім того, підприємства сплачують відповідно до діючого законодавства плату за землю, податок із власників транспортних засобів, збір за спеціальне використання природних ресурсів у вигляді плати за воду, лісового податку, збору за геологорозвідувальні роботи, а також збір за забруднення навколишнього середовища. Ці податки й збори належать до загальнодержавних податків, зборів і обов’яз­кових платежів.

Із числа місцевих податків, більшість підприємств сплачують комунальний податок.

Податок на прибуток належить до таких податків, за допомогою яких реалізується регулююча властивість податків. Фіскальній властивості належить другорядна роль.

Платниками податку є суб’єкти підприємницької діяльності, бюджетні, суспільні й інші організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Об’єктом оподаткування виступає прибуток, що визначається шляхом зменшення скоригованого валового доходу на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Амортизаційні відрахування з метою визначення оподатковуваного прибутку здійснюються особливим податковим методом, відмінним від інших методів нарахування амортизації, відповідно до ПСБУ.

Ставка податку на прибуток встановлена єдиною.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об’єкта оподаткування.

Не підлягають оподаткуванню виграші в державні грошові лотереї, які передбачають наявність призового фонду в розмірах не менш як 50 відсотків суми отриманих доходів, а також відрахувань до Державного бюджету України в розмірі не менш як ставка податку, яка застосовується до доходів, що залишаються в розпорядженні після відрахувань до призового фонду.

Датою виникнення валового доходу з метою оподаткування визнається дата події, що відбулася раніше:

– дата зарахування коштів на рахунок продавця, тобто оплата;

– дата відвантаження товарів, робіт, послуг.

Датою виникнення валових витрат з метою оподаткування для матеріальних витрат так само, як і для валового доходу, визнається дата події, що відбулася раніше (оплата або надходження товарів, одержання, робіт, послуг). Для витрат по оплаті праці, податків і зборів датою їхнього виникнення визнається дата нарахування цих витрат. Для товарообмінних (бартерних) операцій датою виникнення витрат визнається дата заключної операції.

При оподаткуванні прибутку є особливості у визначенні складу валового доходу по операціях продажу товарів із частковою оплатою, по безоплатній їхній передачі, бартерних контрактах, натуральній оплаті праці.

При визначенні валових витрат варто мати на увазі, що до їхнього складу не включаються наступні види витрат:

– витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності (прийоми, презентації, подарунки, фінансування особистих потреб фізичних осіб);

– поліпшення основних фондів, що підлягають амортизації понад 5\% їхньої балансової вартості на початок звітного року;

– сплата податку на прибуток, вартість торгових патентів, сплата штрафів, пені, неустойок;

– утримання органів управління об’єднань підприємств;

– виплата емісійного доходу, дивідендів, винагород;

– будь-які витрати, не підтверджені відповідними документами.

Особливої уваги заслуговує порядок включення до складу валових витрат подвійного призначення, що вимагають спеціального підтвердження їхнього зв’язку з виробничою діяльністю підприємства, або законодавчо встановлені (Кабінетом Міністрів України) обмеження по віднесенню їх до складу валових витрат. Існує також особливий порядок регулювання для сумнівної й безнадійної заборгованості.

Підприємства самостійно складають і щокварталу подають податковим органам декларацію щодо податку на прибуток, на підставі якої й проводять його сплату в строки, передбачені законодавством.

Такий порядок оподаткування прибутку підприємств значно ускладнює роботу його фінансових служб, оскільки порядок формування валового доходу, валових витрат, амортизаційних відрахувань, а відповідно і оподатковуваного прибутку значною мірою відрізняється від порядку формування доходів і витрат підприємства, прийнятого для формування фінансового результату його діяльності, тобто валового та чистого прибутку. Серед таких відмінностей можна виділити:

– метод обліку валових доходів по першій події, тоді як при обліку виручки від реалізації прийнятий метод обліку по відвантаженню продукції;

– метод обліку валових витрат по першій події, тоді як при включенні витрат до складу собівартості прийнятий метод відповідності фактично понесеним витратам на відповідний вид продукції, робіт, послуг;

– не всі витрати, які включаються до складу собівартості продукції, робіт, послуг належать до складу валових витрат;

– податковий метод нарахування амортизації значною мірою відрізняється від методів, які підприємство може застосовувати, виходячи з методів, рекомендованих ПСБУ.