1.2. організація пасажирських автоперевезеньОрганізацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснює урядовий орган — державне управління автомобільного транспорту Мінінфраструктури України, а також органи місцевого самоврядування в порядку, визначеному По- становою № 176, і в межах повноважень, делегованих Законом № 2344.
Туристські перевезення і перевезення на замовлення організо- вують перевізники відповідно до вимог Закону № 2344 і Постанови № 176, виходячи з попиту на такі послуги. Місцеві ради та їхні виконавчі органи в рамках своїх повнова- жень організовують перевезення пасажирів автомобільним транспо- ртом на території відповідного населеного пункту. Соціально значимими послугами автомобільного транспорту громадського користування є послуги з перевезення пасажирів авто- бусними маршрутами громадського користування за тарифами, встановленими уповноваженими на це органами, і на пільгових умо- вах відповідно до законодавства (Постанова КМУ № 176). Законода- вчо встановлено, що збитки, яких зазнає пасажирський перевізник від пільгових перевезень (наприклад, студентів, пенсіонерів та інших пільгових категорій громадян) і від перевезень за регулярними збит- ковими тарифами (наприклад, внутрішньоміських автобусних марш- рутів) цілком компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (порядок здійснення компенсацій буде розглянуто пізніше). Правила надання послуг пасажирського автомобільного транс- порту затверджені Кабінетом Міністрів України (Постанова № 176) і Наказом Мінтрансзв’язку «Порядок і умови організації перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом» за № 21 (далі — наказ № 21). При наданні послуг з перевезення пасажирів автомобі- льним транспортом необхідно мати такі документи: – для перевізника — ліцензію, ліцензійну картку, договір із за- мовником на перевезення пасажирів, паспорт маршруту, до- кумент, який засвідчує використання автотранспорту на за- конних підставах; – для водія автотранспортного засобу — посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості прої- зду, завірену керівником автотранспортного підприємства (крім міських перевезень), дозвіл замовника на перевезення. Згідно зі ст. 40 Закону № 2344, пасажирським перевізником може бути суб’єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до законодавства і на підставі отриманої ліцензії, надає послуги за до- говором перевезення пасажирів лише автомобільним транспортним засобом загального користування, якщо він його використовує на за- конних підставах. Під час перевезення пасажирів автобусами на замовлення і в разі туристських перевезень потрібні такі документи:
– для перевізника — ліцензія, документ, який засвідчує викори- стання автобуса на законних підставах; – для водія автобуса — посвідчення водія, реєстраційні доку- менти на транспортний засіб, дорожній лист. Для перевезення пасажирів на таксі необхідно мати такі доку- менти: – для перевізника — ліцензію на право надання послуг із пере- везення пасажирів та їхнього багажу; – для водія таксі — посвідчення водія, свідоцтво про реєстра- цію транспортного засобу, дорожній лист. Під час організації перевезень пасажирів основні господарські відносини складаються між перевізником та автостанцією (автовок- залом). Їхні відносини регулюються договорами. Типи договорів роз- глянуті в розділі 8 цього посібника. Тут можна сказати, що основним завданням перевізника є надання транспортного засобу для переве- зення пасажирів. До завдань автостанції належать складання розк- ладу руху автобусів, прийом-відправлення пасажирів і автобусів, продаж квитків, диспетчеризація руху тощо. Таким чином, законо- давством чітко диференційовані функції автостанції, перевізника та організатора перевезень. Структура автопарків та автостанцій. Абсолютна більшість автопарків (АТП) України приватизована і функціонує у формі прива- тних підприємств (акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю). На ринку автопослуг значна частка належить при- ватним підприємцям — фізичним особам, які надають паралельно послуги традиційним АТП. Значний обсяг робіт виконують також ві- домчі АТП підприємств промисловості, сільського господарства, бу- дівництва тощо. Видозмінилася також структура самих АТП. Щоб підвищити до- ходи і знизити витрати і тим самим утримати позиції в конкурентній боротьбі з новими структурами, багато які АТП стали створювати на своїй базі дочірні підприємства або залучаючи приватних підприєм- ців. Їм передаються в оренду транспорт та інфраструктура парків. Дочірні підприємства і підприємці працюють, як правило, за спроще- ною системою обліку і оподаткування (єдиний податок), що значно знижує податкове навантаження і спрощує облік діяльності. Не ви- ключений варіант роботи підприємств на загальних податкових підс- тавах. Практика свідчить, що серед підприємців-орендарів помітна присутність керівного складу АТП або їхніх близьких родичів. Для
бухгалтера цей факт важливий, тому що свідчить про наявність пов’язаних осіб у діяльності АТП, чого не можна не враховувати у фінансовому обліку доходів і витрат, а також під час розрахунку по- датку на додану вартість та податку на прибуток АТП (застосування звичайних цін на роботи, послуги, товари тощо). Структура автостанцій України сформувалася ще за радянсь- кої доби, але вона практично збереглася й досі. Проте автостанції та автовокзали не є юридичними особами і працюють, зазвичай, на правах філій обласних підприємств автомобільного транспорту. Останні з колишніх державних підприємств трансформовані в акціо- нерні компанії, товариства з обмеженою відповідальністю. Напри- клад, у Житомирській області працює ТзОВ «Житомироблавтот- ранс», у Сумській — ТзОВ «Сумиоблавтотранс» і т.ін. У їхній власності перебувають усі автостанції та автовокзали, розміщені на відповідній території. У сегменті автоперевезень у міжміському сполученні з’явилися й нові структури — закордонні та вітчизняні приватні компанії, які об’єднали фізичних осіб-підприємців — власників автобусів малого класу. Вони працюють в основному між великими містами, обласни- ми центрами та в напрямку м. Києва в режимі експрес-перевезень. Особливістю діяльності таких перевізників є те, що більшість із них не користується послугами мережі автостанцій України. А відтак во- ни перебувають поза розкладом руху, затвердженим «Укравтотран- сом» (департамент Мінінфраструктури) та поза межами затвердже- ного тарифу. Аби придати офіційний характер своїй діяльності ці перевізники здійснюють «нерегулярні перевезення» або «на замов- лення». Насправді такі приватні перевізники мають свої внутрішні тарифи, розклади руху, власні диспетчерські служби, служби замов- лень. Гроші за проїзд приймають безпосередньо водії автобусів. Ка- сових апаратів немає. Підприємці отримують доходи і несуть певні витрати в своїй діяльності. Проте спрощена система обліку і оподат- кування дає їм можливість уникати складнощів із фінансовим та по- датковим обліком та у відносинах із податковою службою. Договори на перевезення пасажирів та вплив їхніх умов на організацію обліку. На автотранспортних перевезеннях застосову- ється декілька типів договорів. З одного боку, договір на перевезен- ня між перевізником і пасажирами — фізичними особами в пи- сьмовій формі, як правило, не укладається. Своєрідним договором у цьому випадку є квиток на проїзд, що є підставою для наступних
правових дій, гарантій здоров’я і життя, а також кількістю і якістю по- слуг для пасажира. З другого боку, письмовий договір на перевезення пасажирів укладається між перевізником і автовокзалом. У більшості обла- стей України автовокзали (автостанції) не є юридичними особами, тому в такому договорі функції замовника (автовокзалу) виконує, за- звичай, обласне підприємство автомобільного транспорту, у віданні якого перебуває автовокзал. При цьому договори мають ознаки до- говору-доручення, відповідно до якого автостанція може вчиняти дії від імені перевізника, в тому числі отримувати грошові кошти. Прик- лад договору про автостанційні послуги з резидентом наведено в додатку 1. Також договорами на перевезення можуть бути: – довгострокові договори щодо перевезення організованих груп дітей (зразок договору затверджено Наказом № 431/7), дого- вори разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення (зразок затверджено Наказом № 4/8), а також дозвіл на перевезення організованих груп дітей (зразок за- тверджено Наказом № 5/9); – зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність, пов’я- зану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів, за зразком, зазначеним у Порядку № 21; – довгострокові договори на перевезення туристів (зразок за- тверджено Наказом № 433/5) і договори разового переве- зення туристів (зразок затверджено Наказом № 6/4); – договори про спільну діяльність, пов’язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, за зразком, зазначе- ним у Порядку № 21; – договори про оренду приміщення підприємствами, які нада- ють послуги населенню і пасажирам, за зразком, зазначеним у Порядку № 21. Характер і умови договорів слід ураховувати у випадку органі- зації обліку та оподаткування, зокрема під час визначення: – порядку оформлення підсумкових документів на доходи і ви- трати автостанції та перевізника; – статусу платника податків (повірений чи довіритель); – порядку розрахунку податків (від основної суми доходу чи від винагороди). У сфері міжнародних договорів важливими є положення, які впливають на визначення валюти виручки та порядку розрахунків з нерезидентом, а також на порядок страхування пасажирів та сплати податків.
|
|
РОЗДІЛ
1. ВИДИ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ, ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ
І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК АВТОТРАНСПОРТУ ТА АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ
