1.2. організація пасажирських автоперевезень

Організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування здійснює урядовий орган — державне управління автомобільного транспорту Мінінфраструктури України, а також органи місцевого самоврядування в порядку, визначеному По- становою  №  176,  і  в  межах  повноважень,   делегованих  Законом

№ 2344.

РОЗДІЛ 1. ВИДИ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ, ОРГАНІЗАЦІЯ  ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

Туристські перевезення і перевезення на замовлення організо-

вують перевізники  відповідно  до вимог Закону № 2344 і Постанови

№ 176, виходячи з попиту на такі послуги.

Місцеві ради та їхні виконавчі органи в рамках своїх повнова- жень організовують перевезення пасажирів автомобільним транспо- ртом на території відповідного населеного пункту.

Соціально  значимими  послугами  автомобільного   транспорту

громадського користування є послуги з перевезення пасажирів авто- бусними маршрутами громадського користування за тарифами, встановленими  уповноваженими  на це органами, і на пільгових умо- вах відповідно до законодавства (Постанова КМУ № 176). Законода- вчо встановлено,  що збитки,  яких зазнає  пасажирський  перевізник від пільгових перевезень (наприклад, студентів, пенсіонерів та інших пільгових категорій громадян) і від перевезень за регулярними збит- ковими тарифами (наприклад, внутрішньоміських автобусних марш- рутів) цілком компенсуються за рахунок коштів відповідних бюджетів (порядок здійснення компенсацій буде розглянуто пізніше).

Правила надання послуг пасажирського автомобільного транс- порту затверджені Кабінетом Міністрів України (Постанова № 176) і Наказом Мінтрансзв’язку «Порядок і умови організації перевезень пасажирів  і багажу  автомобільним  транспортом»  за № 21 (далі — наказ № 21). При наданні послуг з перевезення пасажирів автомобі- льним транспортом необхідно мати такі документи:

– для перевізника  — ліцензію, ліцензійну картку, договір із за- мовником на перевезення  пасажирів, паспорт маршруту, до- кумент, який засвідчує використання автотранспорту на за- конних підставах;

– для водія автотранспортного засобу — посвідчення водія, реєстраційні   документи   на  транспортний   засіб,   дорожній лист, схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості прої- зду,  завірену   керівником   автотранспортного   підприємства (крім міських перевезень), дозвіл замовника на перевезення.

Згідно зі ст. 40 Закону № 2344, пасажирським  перевізником

може бути суб’єкт підприємницької діяльності, який, відповідно до законодавства  і на підставі отриманої ліцензії, надає послуги за до- говором перевезення пасажирів лише автомобільним транспортним засобом загального користування, якщо він його використовує на за- конних підставах.

Під час перевезення  пасажирів автобусами  на замовлення  і в разі туристських перевезень потрібні такі документи:

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК АВТОТРАНСПОРТУ ТА АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

– для перевізника — ліцензія, документ, який засвідчує викори-

стання автобуса на законних підставах;

– для водія автобуса  — посвідчення  водія, реєстраційні  доку-

менти на транспортний засіб, дорожній лист.

Для перевезення  пасажирів на таксі необхідно мати такі доку-

менти:

– для перевізника — ліцензію на право надання послуг із пере-

везення пасажирів та їхнього багажу;

– для водія таксі — посвідчення  водія, свідоцтво про реєстра-

цію транспортного засобу, дорожній лист.

Під час організації перевезень пасажирів основні господарські відносини складаються між перевізником та автостанцією (автовок- залом). Їхні відносини регулюються договорами. Типи договорів роз- глянуті в розділі 8 цього посібника. Тут можна сказати, що основним завданням перевізника є надання транспортного засобу для переве- зення пасажирів.  До завдань автостанції  належать  складання  розк- ладу руху автобусів, прийом-відправлення  пасажирів і автобусів, продаж квитків, диспетчеризація руху тощо. Таким чином, законо- давством чітко диференційовані функції автостанції, перевізника та організатора перевезень.

Структура автопарків та автостанцій. Абсолютна більшість автопарків (АТП) України приватизована і функціонує у формі прива- тних підприємств (акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю).  На ринку автопослуг значна частка належить при- ватним підприємцям — фізичним особам, які надають паралельно послуги традиційним АТП. Значний обсяг робіт виконують також ві- домчі АТП підприємств промисловості, сільського господарства, бу- дівництва тощо.

Видозмінилася також структура самих АТП. Щоб підвищити до- ходи і знизити витрати і тим самим утримати позиції в конкурентній боротьбі з новими структурами, багато які АТП стали створювати на своїй базі дочірні підприємства  або залучаючи приватних підприєм- ців. Їм передаються в оренду транспорт та інфраструктура парків. Дочірні підприємства і підприємці працюють, як правило, за спроще- ною системою обліку і оподаткування (єдиний податок), що значно знижує податкове навантаження і спрощує облік діяльності. Не ви- ключений варіант роботи підприємств на загальних податкових підс- тавах. Практика свідчить, що серед підприємців-орендарів помітна присутність  керівного  складу  АТП  або  їхніх  близьких  родичів.  Для

РОЗДІЛ 1. ВИДИ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ, ОРГАНІЗАЦІЯ  ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

бухгалтера цей факт важливий, тому що свідчить про наявність пов’язаних осіб у діяльності АТП, чого не можна не враховувати у фінансовому обліку доходів і витрат, а також під час розрахунку по- датку на додану вартість та податку на прибуток АТП (застосування звичайних цін на роботи, послуги, товари тощо).

Структура  автостанцій  України  сформувалася  ще за радянсь- кої доби, але вона практично збереглася й досі. Проте автостанції та автовокзали  не  є  юридичними  особами  і  працюють,  зазвичай,  на правах філій обласних підприємств  автомобільного  транспорту. Останні з колишніх державних підприємств трансформовані  в акціо- нерні  компанії,  товариства  з  обмеженою  відповідальністю.  Напри- клад,  у  Житомирській   області  працює  ТзОВ  «Житомироблавтот- ранс»,   у  Сумській   —  ТзОВ  «Сумиоблавтотранс»   і  т.ін.  У  їхній власності перебувають  усі автостанції та автовокзали,  розміщені на відповідній території.

У сегменті автоперевезень  у міжміському сполученні з’явилися

й нові структури — закордонні та вітчизняні приватні компанії, які об’єднали фізичних осіб-підприємців — власників автобусів малого класу. Вони працюють в основному між великими містами, обласни- ми центрами та в напрямку м. Києва в режимі експрес-перевезень. Особливістю  діяльності таких перевізників  є те, що більшість із них не користується послугами мережі автостанцій України. А відтак во- ни перебувають поза розкладом руху, затвердженим «Укравтотран- сом» (департамент Мінінфраструктури) та поза межами затвердже- ного тарифу. Аби придати офіційний характер своїй діяльності ці перевізники здійснюють «нерегулярні перевезення» або «на замов- лення». Насправді такі приватні перевізники мають свої внутрішні тарифи, розклади руху, власні диспетчерські служби, служби замов- лень. Гроші за проїзд приймають безпосередньо  водії автобусів. Ка- сових апаратів немає. Підприємці отримують доходи і несуть певні витрати в своїй діяльності. Проте спрощена система обліку і оподат- кування дає їм можливість уникати складнощів із фінансовим та по- датковим обліком та у відносинах із податковою службою.

Договори на перевезення пасажирів та вплив їхніх умов на організацію обліку. На автотранспортних перевезеннях застосову- ється декілька типів договорів. З одного боку, договір на перевезен- ня між перевізником і пасажирами — фізичними особами в пи- сьмовій формі, як правило, не укладається. Своєрідним договором у цьому  випадку  є квиток  на проїзд,  що є підставою  для  наступних

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК АВТОТРАНСПОРТУ ТА АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

правових дій, гарантій здоров’я і життя, а також кількістю і якістю по-

слуг для пасажира.

З другого боку, письмовий договір на перевезення пасажирів укладається між перевізником  і автовокзалом.  У більшості обла- стей України  автовокзали  (автостанції)  не є юридичними  особами, тому в такому договорі функції замовника (автовокзалу) виконує, за- звичай, обласне підприємство автомобільного транспорту, у віданні якого перебуває автовокзал. При цьому договори мають ознаки до- говору-доручення,  відповідно до якого автостанція може вчиняти дії від імені перевізника, в тому числі отримувати грошові кошти. Прик- лад договору про автостанційні послуги з резидентом наведено в додатку 1. Також договорами на перевезення можуть бути:

– довгострокові договори щодо перевезення організованих груп дітей (зразок договору затверджено Наказом № 431/7), дого- вори разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення (зразок затверджено Наказом № 4/8), а також дозвіл на перевезення організованих груп дітей (зразок за- тверджено Наказом № 5/9);

– зовнішньоекономічні  договори  про спільну  діяльність,  пов’я- зану з міжнародним регулярним перевезенням  пасажирів, за зразком, зазначеним у Порядку № 21;

– довгострокові договори на перевезення туристів (зразок за- тверджено  Наказом  №  433/5)  і договори  разового  переве- зення туристів (зразок затверджено Наказом № 6/4);

– договори про спільну діяльність, пов’язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом, за зразком, зазначе- ним у Порядку № 21;

– договори  про оренду приміщення  підприємствами,  які нада- ють послуги населенню і пасажирам, за зразком, зазначеним у Порядку № 21.

Характер і умови договорів слід ураховувати  у випадку органі-

зації обліку та оподаткування, зокрема під час визначення:

– порядку оформлення підсумкових документів на доходи і ви-

трати автостанції та перевізника;

– статусу платника податків (повірений чи довіритель);

– порядку розрахунку податків (від основної суми доходу чи від винагороди).

У сфері міжнародних договорів важливими є положення, які впливають на визначення валюти виручки та порядку розрахунків з нерезидентом,  а також на порядок страхування пасажирів та сплати податків.

РОЗДІЛ 1. ВИДИ АВТОТРАНСПОРТНИХ ПОСЛУГ, ОРГАНІЗАЦІЯ  ТА ЛІЦЕНЗУВАННЯ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ