7.8. порядок розрахунку та застосування тарифів на автоперевезення

Розглянемо  порядок  розрахунку  тарифу  на прикладі  автобус- них перевезень. У Методичних рекомендаціях № 461 (п. 2) наведено порядок розрахунку тарифів на пасажирські перевезення. В них за- значено, що тарифи на послуги транспорту загального користу- вання визначаються на:

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК АВТОТРАНСПОРТУ ТА АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

– перевезення одного пасажира (міські перевезення);

– виконання  одного пасажиро-кілометра  транспортної  робо-

ти (приміські та міжміські перевезення).

Крім того, за окремими моделями автобусів розробляються  та-

рифи на:

– одну годину роботи автобуса (на замовлення);

– один кілометр пробігу.

Таким чином, тарифи можуть бути чотирьох типів.

Рівень тарифів повинен забезпечувати перевізникові відшкоду- вання обґрунтованих поточних витрат, прибутковість роботи, мож- ливість оновлення рухомого складу (інвестиційна складова).

Величина тарифу розраховується за формулою:

Т = С × (1 + Кр),

де     Т — величина  тарифу  на послуги  пасажирського  транспорту

(грн/пас, грн/паскм, грн/год, грн/км);

С — собівартість перевезень (грн/пас, грн/паскм, грн/год, грн/км);

Кр — коефіцієнт рентабельності  перевезень,  за яким врахову-

ють рівень прибутковості роботи перевізника.

У Методичних рекомендаціях № 461 (п.3) подано й методику розрахунку кожної статті витрат з метою визначення тарифу (ціни послуги). Слід мати на увазі, що, відповідно до п. 2.7 Методичних рекомендацій № 461, у затверджуваний  тариф на пасажирські пере- везення не включаються такі платежі: страховий збір з пасажи- ра за страхування від нещасних випадків на транспорті; ав- тостанційний збір; податок на додану вартість.

Зазначені платежі включаються додатково до вартості проїзду і зазначаються окремим рядком у пасажирських квитках. На підставі розробленого тарифу перевізники складають для кожного маршруту та за моделями автобусів документ під назвою «Таблиця вартості проїзду на маршруті» (приклад наведено в Додатку 4). У кожного перевізника формується своя величина витрат і тарифу.

Таким чином, у сучасних  умовах немає єдиної тарифної  сітки

на проїзд  автотранспортом  загального  користування,  оскільки  кож- ний перевізник проводить розрахунок і його погодження з державним органом індивідуальне. Нівелюючим чинником «різнобою» цін різних перевізників  є вимоги  до переліку  статей  калькуляції,  які заклада- ються до тарифу та їх граничної величини.

Зокрема, статті витрат до тарифів повинні закладатися за

економічно  обґрунтованими  нормами.  Зокрема,  це стосується  роз-

мірів:

РОЗДІЛ 7. ОБЛІК ВИТРАТ ДІЯЛЬНОСТІ ТА КАЛЬКУЛЯЦІЯ АВТОПЕРЕВЕЗЕНЬ

– зарплати водіїв;

– відрахувань до соціальних фондів;

– паливо-мастильних  матеріалів;

– вартості ремонтів;

– амортизації основних засобів (у т.ч. автотраспорту).

Наприклад, зарплата водіїв включається до тарифу на рівні мі- німального її розміру відповідно до законодавства. Або: паливо ви- мірюється за встановленими нормами витрачання і т.д.

Крім того, індивідуальний характер можуть носити: стаття за-

гальновиробничих витрат, норма рентабельності, автостанційні пос- луги (в різних областях  можуть коливатися  від 8 до 15 \% від тари- фу), податок на додану вартість (відсутній ПДВ у разі нереєстрації перевізника платником цього податку).

Після погодження  тариф доводиться  до автостанцій  на марш- руті автобуса в приміському та міжміському сполученні. На основі тарифу  перевізники  та автостанції  розраховують  суми власних  до- ходів і відображають їх у своєму обліку і звітності.