2.1. поняття та зміст фінансового права

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, яка скла- дається з сукупності правових норм, що регулюють відносини в сфері фі- нансової діяльності.

В основу поділу права будь-якої держави на окремі галузі покладений матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються нормами відпові- дних галузей, тобто мова йде про предмет правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у

процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування, розподі- лу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, не- обхідних для виконання функцій держави.

У цих відносинах завжди виявляється владно-організуюча роль дер- жави, тому вони мають владно-майновий  (грошовий) характер. З одного бо- ку, у фінансових відносинах інтереси держави представляють  органи, наді- лені владними повноваженнями,  з іншого — органи держави, господарські організації різних форм власності, громадські організації, об’єднання гро- мадян, окремі фізичні особи, на яких покладений обов’язок щодо внесення обов’язкових платежів до державної скарбниці чи цільового використання асигнувань,  що відпускаються  з державних  фондів1. Не всі грошові відно- сини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями,  є фінансовими.  Наприклад,  відносини  Ощадного  банку  (кредитного  органу, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними  відносинами) з насе- ленням, із приводу зберігання вільних коштів громадян, регулюється циві- льним правом. Установа банку, залучивши кошти громадянина на зберіган- ня, використовує  їх для формування  фонду  кредитних  ресурсів,  тобто  на основі цивільно-правових  відносин, які мають грошовий характер, виника- ють фінансові відносини. За порушення  адміністративно-правового припи- су (наприклад, порушення правил дорожнього руху) стягується адміністра- тивний штраф. Сума штрафу, що стягується адміністративним органом, перераховується  до бюджету.  На базі адміністративно-правових відносин, що мають грошовий характер, виникають фінансово-правові,  оскільки гро- ші, що стягуються  за порушення,  правил дорожнього  руху, направляються на формування централізованого фонду коштів.

1  Див.: Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право Украины: Учеб. по-

соб. — Х.: Одиссей, 2004. — С. 10.

Як вже зазначалося, фінансовими  є не всі грошові відносини, а лише специфічні, які безпосередньо пов’язані з утворенням, розподілом і витра- чанням державних фондів.

Як відомо, додатковою ознакою відмежування  однієї галузі права від іншої є метод правового регулювання. Фінансовому праву, як й іншим пуб- лічним галузям, наприклад, адміністративному, властиві метод владних приписів, метод субординації.  Фінансові правовідносини  виникають тільки на основі правових актів, обсяг прав і обов’язків,  як і в адміністративному праві, встановлюється  лише державою.  Але, на відміну  від адміністратив- них правовідносин, учасники фінансово-правових позбавлені права опера- тивної самостійності.

Найбільш тісно фінансове право пов’язане з конституційним  та адмі-

ністративним правами, які охоплюють діяльність держави загалом.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи та політичної організації суспільства, принципи діяльності держави та її органів у всіх галузях, зокрема і в галузі фінансів. Форма державного устрою, розподіл у державі влади, участь народних мас в управлінні держа- вою, співвідношення державної влади та місцевого самоврядування — все впливає на конкретні форми фінансової діяльності.

Адміністративне право визначає основні принципи державного управ- ління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних  відносин, закріплює права та обов’язки посадо- вих осіб фінансових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного  права,  норми  фінансового  права  встановлюють  організа- ційні форми управління  фінансово-кредитною  системою, структуру фінансо- вих органів, регулюють відносини, які виникають безпосередньо під час здій- снення мобілізації, розподілу та використання грошових фондів державою.

Фінансове право межує з трудовим у частині щодо регулювання  від- носин з приводу утворення та витрачання коштів Пенсійного фонду та Фо- нду державного соціального страхування.

Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окре- мими фінансово-правовими  інститутами відповідно до особливостей фінан- сових відносин,  які регулюються  цими нормами.  Фінансове  право поділя- ється на Загальну й Особливу частини1.

Систему курсу фінансового  права як навчальної  дисципліни  побудо- вано відповідно до системи фінансового  права. Найбільш доцільним є гру- пування матеріалу за ознаками Загальної і Особливої частин.

До Загальної  частини  курсу  фінансового  права  внесені  питання,  які

стосуються всіх правових інститутів, що об’єднуються в Особливу частину:

поняття, зміст і методи фінансової діяльності; зміст фінансової системи; по-

1   Див.: Е. А. Ровинский. Советское финансовое право. — М.: Юрид. лит., 1978. —

С. 27; Финансовое право: Учебник / Под ред. Н. И. Химичевой. — М.: БЕК, 1995. — С. 22.

вноваження органів держави, які здійснюють фінансову діяльність; поняття, види та методи фінансового контролю. У Загальній частині визначаються предмет і метод фінансового права, зміст, особливості й види фінансово- правових норм і фінансово-правових  відносин; співвідношення фінансового права і фінансово-правової  науки.

В Особливій частині курсу фінансового права норми об’єднані у роз- діли, які містять відповідні фінансово-правові інститути (бюджетне право, податкове право, державне кредитування та ін.). Така побудова курсу фі- нансового  права  сприяє  кращому  вивченню  норм,  які регулюють  складне коло фінансових відносин, і спрямовує зусилля науковців і студентів як на дослідження  загальних  проблем  фінансового  права,  так  і  на  глибоке  ви- вчення  та  удосконалення   окремих   його  фінансово-правових   інститутів, зміст яких в умовах ринкової економіки постійно змінюється.

Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систе- му фінансового законодавства, тобто систему всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відносини в державі. Фінансове законодавство  — це зовнішня форма фінансового  пра- ва, що відображає його внутрішню сутність (структуру).

Фінансово-правові  норми — це:

   установлені  державою  правила  поведінки  учасників  суспільних  від-

носин, виражені в їх юридичних правах і обов’язках;

   установлені державою та закріплені в нормативних актах правила по- ведінки сторін щодо формування, розподілу та використання фондів грошових ресурсів для реалізації цілей та завдань держави;

  загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів щодо мобілізації, розподілу та використання коштів централізованих і де- централізованих  фондів, які виражені в категоричній  формі та забез- печуються примусовою силою держави.

Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі права, є загаль- нообов’язковими  правилами  поведінки,  встановлені  компетентними  орга- нами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави. Норми права мають специфічні ознаки, які виокремлюють їх зі значної кількості соціальних правил, існуючих у суспільстві.

Норми права всіх галузей — це обов’язкові правила поведінки зага- льного характеру.  Приписи,  що містяться  в нормі та вводяться  в дію офі- ційно,  повинні  виконуватися  кожним  суб’єктом,  якщо  він  опиняється  в умовах, передбачених правилом. Кожна правова норма формулюється дер- жавою, містить чітко визначені юридичні права і обов’язки. Якщо правило, закріплене нормою, не виконується добровільно, держава примушує до цьо- го, застосовуючи заходи, які передбачаються  санкціями. Таким чином, нор- ми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов’язковий характер, забезпечений  примусовою  силою держави. Усі ці ознаки властиві й фінан-

совим правовим нормам, які регулюють відносини тільки в галузі фінансо- вої діяльності та містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приводу порядку мобілізації, розподілу, використання централізованих і децентралізованих грошових фондів. Вони мають імперативний характер, оскільки  вміщують  веління.  Але імператив  має форму категоричного  при- пису, що виключає  зміну норми  за волевиявленням  суб’єктів  правовідно- син.

Норма  фінансового  права  безпосередньо  визначає  поведінку  грома- дян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, ст. 67 Кон- ституції України встановлює обов’язок щодо сплати податків і зборів у по- рядку та розмірах, встановлених законодавством)  і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди1.

Категоричність фінансово-правової  норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів фінансово-правових від- носин,  що  регулюються  цією  нормою  (активна  чи  пасивна)  у  зо- бов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих.

Усі фінансово-правові норми реалізуються у фінансових правовідно- синах, тобто юридичних формах вияву та закріплення безпосередньо фінан- сових відносин2.

Матеріальним    змістом    фінансових    правовідносин    є    поведінка

суб’єктів (наприклад, внесення плати), а юридичним — суб’єктивні юриди- чні права та обов’язки, встановлені фінансово-правовими  нормами. Суб’єктивні права — це належна фінансовому органу для забезпечення ви- конання  його (тобто,  держави,  від імені якої він виступає)  функцій  та за- вдань міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпечена юридичними обов’язками іншої сторони відносин (наприклад, платником податків). Саме обов’язки іншої сторони фінансових правовідносин є гарантією дотримання прав уповноваженого державою фінансового органу.

Юридичний обов’язок — це приписана зобов’язаному  суб’єкту (плат- нику податків, одержувачу бюджетних асигнувань) і забезпечена можливіс- тю державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотриму- ватися цей суб’єкт.

Об’єкт фінансових правовідносин — це фонди коштів, які формують- ся,  розподіляються  і використовуються  внаслідок  реалізації  суб’єктивних прав і обов’язків іншої сторони фінансових правовідносин.

Суб’єкти фінансового права — це носії передбачених фінансово- правовими нормами суб’єктивних прав та обов’язків у сфері фінансової ді- яльності держави1.

1    Див.:  Конституція України  //  Відомості Верховної  ради  України.  —  1996.  —

№ 20. — Ст. 141.

2  Див.: Ровинский Е. А. Основные вопросы теории советского финансового права. —

М.: Юрид. лит., 1960. — С. 133; Карасева М. В. Финансовое правоотношение. — М.:

Норма, 2001. — С. 80.

Суб’єкти фінансових правовідносин — це реальні учасники певних правовідносин. Зазвичай розрізняють такі суб’єкти фінансових правовідно- син:

1)  адміністративно-територіальні  утворення  (держава,  що  виступає  в особі вповноважених нею органів — Верховної Ради, КМУ, Президента Укра- їни, Міністерства фінансів тощо, й адміністративно-територіальні одиниці);

2) колективні суб’єкти (органи державної влади й управління, терито-

ріальні громади в особі органів місцевого самоврядування,  підприємства та установи різних форм власності, громадські організації);

3) індивідуальні суб’єкти (фізичні особи).

Властивість  юридичної  чи  фізичної  особи  бути  носієм  юридичних прав  і  обов’язків  з  огляду  на  юридичні  норми  називають  право- суб’єктністю. Саме шляхом наділення правосуб’єктністю фіксується юри- дичне становище особи2.

Правосуб’єктність  у фінансовому праві містить два елементи: можли- вість мати права і нести обов’язки (правоздатність)  і можливість  самостій- ного здійснення прав і обов’язків (дієздатність).

Так, наприклад, ч. 2 ст. 67 Конституції України закріплює, що всі гро- мадяни щороку зобов’язані подавати декларацію про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому  законодавством.  Подаючи декларацію, особа вступає у фінансові правовідносини з органами податкової служби України. Саме так ця особа вступає в конкретні фінансові правовід- носини, реалізуючи надані Основним законом України права і обов’язки.

Фінансові  правовідносини  виникають,  змінюються  та припиняються на підставі юридичних фактів. Юридичні факти — це відповідні життєві обставини,  з якими правова  норма пов’язує виникнення,  зміну або припи- нення правовідносин3.  До юридичних фактів у фінансовому праві належать дії (правомірні та неправомірні) та події.

1  Див.: Химичева Н. И. Субъекты советского бюджетного права / Под ред. В. М. Ма- нохина. — Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1979. — С. 41; Карасева М. В. Финансовое пра- воотношение. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1997. — С. 91.

2   Див.: Мицкевич А. В. Субъекты советского права. — М.: Госюриздат, 1962. — С. 37; Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. — М.: Наука, 1979. — С. 70–103; Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. — М.: Юрид. лит., 1982. — Т. 2. — С. 139.

3   Див.: Алексеев С. С. Общая теория права: В 2-х т. — М.: Юрид. лит., 1982. —

Т. 2. — С. 168–171.