Фінансове право України - Навчальний посібник (Костенко Ю. О.)

1.2. фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування: поняття та методи здійснення

Реалізація завдань, які постають перед державою, пов’язана з необхід- ністю використання відповідних елементів фінансової системи. Тобто фінан- сова діяльність зумовлена об’єктивною необхідністю збирання, розподілу, перерозподілу  та використання  централізованих  і децентралізованих  грошо- вих фондів, що забезпечують практичне виконання функцій держави.

Фінансова діяльність — це:

• процес  збирання,  розподілу  (перерозподілу)  та використання  кош-

тів, що забезпечують виконання завдань і функцій держави;

• діяльність  уповноважених  державних  органів, органів місцевого  са-

моврядування, пов’язана з прямим плановим збиранням і розподілом коштів.

Українська держава, управляючи фінансами та виступаючи у фінансо- вих відносинах як суб’єкт влади і як власник засобів виробництва,  встанов- лює відповідний порядок мобілізації та використання грошових фондів. Від імені держави у цих відносинах виступають компетентні  органи. Діяльність держави та її органів у галузі мобілізації, розподілу і витрачання централізо- ваних і децентралізованих фондів коштів називають фінансовою діяльністю.

Відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності, є не тільки економічними.  За допомогою правових норм держава надає їм юридичного характеру. Правове регулювання фінансової діяльності є однією з форм дер- жавного управління економікою.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування базується  на відповідних  принципах  — основоположних  правилах  і вимо- гах, які відображають її найсуттєвіші особливості та цілеспрямованість, а основний  зміст  їх визначається  Конституцією  України  та нормами  права, що безпосередньо регламентують цю діяльність.

До принципів фінансової діяльності належать:

   розподіл  функцій  між  представницькими  та  виконавчими  органами влади;

   пріоритет представницьких  органів влади перед виконавчими органа-

ми влади;

   пріоритетність публічних видатків щодо прибутків скарбниці;

   фінансування безпеки держави;

   єдність фінансової діяльності та грошової системи держави;

   міжгалузевий характер;

   самостійність органів місцевого самоврядування  у встановлених  чин-

ним законодавством межах;

   соціальна спрямованість;

   плановість;

   гласність тощо.

Фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування виступає  як важлива  та необхідна  складова  механізму  соціального  управ- ління. Це відображається в тому, що грошові кошти, які акумулюються державою,  направляються  в  галузі  народного  господарства,  соціальну  та інші сфери з урахуванням  пріоритетності  заходів, що фінансуються  на від- повідному  етапі розвитку  держави,  її зовнішньої  та внутрішньої  політики. Саме завдяки фінансовій діяльності створюється матеріальна база, що є не- обхідною для функціонування  органів державної влади та управління, пра- воохоронних органів, забезпечення оборони та безпеки держави.

Як і будь-якій управляючій системі, фінансовій діяльності властиві особливі методи здійснення, вибір яких залежить від низки чинників: від завдань держави на відповідному етапі розвитку; джерел доходів; від мети використання грошових коштів; зовнішньої та внутрішньої політики та ін.

Функціонування держави здійснюється безперервно, тому кошти їй потрібні  завжди. Фінансову  діяльність  держави  здійснюють  різними  мето- дами — засобами, за допомогою яких держава, вповноважені нею органи здійснюють  мобілізацію,  розподіл та використання  грошових  фондів. Тоб- то, методи фінансової діяльності залежать від стадії руху грошових фондів.

1. Методи мобілізації грошових ресурсів:

− метод обов’язкової мобілізації;

− метод добровільної мобілізації.

2. Методи розподілу грошових ресурсів:

− метод фінансування;

− метод кредитування.

3. Методи використання грошових коштів:

− залежно від форми надходження грошових ресурсів: безготівкові перерахунки, готівкові кошти;

− залежно від спрямованості видатків: пооб’єктні та посуб’єктні.