Фінансове право України - Навчальний посібник (Костенко Ю. О.)

10.1. банківська система україни та роль у ній нбу

Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності дер- жави та системою діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних папе- рів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару1. З пра- вової точки зору, банківську діяльність можна розглядати як сукупність дій, здійснюваних певними суб’єктами у формі, закріпленій нормативно- правовими актами чи договорами, спрямованими на отримання прибутку2.

Однією з особливостей цих відносин є те, що в їх регулюванні значне місце належить диспозитивним нормам (цивільно-правові, господарсько- правові). Саме тому завдання цієї теми — не всебічний аналіз банківських відносин, а конкретизація їх фінансово-правового  аспекта.

Банківська система — це складна специфічна структура, що підпо- рядкована економічним законам, є частиною загального механізму регу- лювання господарської  діяльності в країні, має власні функції та завдання. Бюджетна, податкова системи, система ціноутворення органічно взаємо- пов’язані з банківською  системою і разом впливають  на цінову політику у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній  діяльності.

Завдання державного регулювання  банківської системи мають склад- ний характер, оскільки, з одного боку, передбачають механізм забезпечення стабільного її функціонування для подолання системних прорахунків, ефек- тивне регулювання та нагляд уповноважених  фінансових органів, а з іншо-

1  Див.: Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. —

С. 8.

2  Див.: Ефимова Л. Г. Банковское право: Учеб. и практ. пособ. — М.: БЕК, 1994. —

С. 27.

го — здійснюють дерегулюючі заходи, спрямовані на розвиток самостійно-

сті будь-яких учасників банківської системи.

Заходи, які вживають у межах державного управління (наприклад, обов’язкове ліцензування банківської діяльності; виконання банками спіль- них правил  і норм,  регулюючих  проведення  банківських  операцій;  здійс- нення нагляду за банками з боку центробанку; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської  звітності; встанов- лення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення ста- більності  фінансово-кредитної  системи держави  загалом і банківської  сис- теми зокрема. Можна сказати, що такі заходи спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері банківської діяльності1.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 7 грудня 2000 року, № 2121-III

«Про банки і банківську  діяльність»,  банківська  система України є дворів- невою та складається з НБУ й інших банків, що створені й діють на терито- рії держави2.

Дворівневість  банківської  системи  виявляється  в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані,  тоб- то НБУ не є вищою інстанцією для банківської установи. З іншого — банки є піднаглядовими  НБУ, їх створення  та діяльність  безпосередньо  залежать від нього. Фактично відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються нормами публічного права (фінансового,  ад- міністративного)3.

Банки — це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів гос- подарської  діяльності  та  громадян  за  рахунок  залучення  коштів  підпри- ємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валю- тних та інших банківських операцій.

Банки  — одні  з найстаріших  фінансових  посередників.  Так,  напри- клад, М. І. Тургенєв у XIX ст., досліджуючи історію виникнення банків, да- тував виникнення установ під назвою «банки» у 1407 р. (у Генуї) та 1852 р. (у Венеції)4.

Банки в Україні функціонують як:

1) універсальні  — виконують  будь-які  банківські  операції  на грошо-

вому ринку;

1  Див.: Орлюк О. П. Банківське право: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2005. —

С. 41–43.

2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 5–6. — Ст. 30.

3   Див.:  Орлюк  О.  П.  Банківське  право:  Навч.  посібник.  —  К.:  Юрінком  Інтер,

2005. — С. 47.

4 Див.: Тургенев Н. И. Опыт теории налогов. 1818 г. // У истоков финансового права.

Т. 1. / Под ред. А. Н. Козырина. — М.: Статут, 1998. — С. 249.

2) спеціалізовані — виконують лише частину базових операцій на гро- шовому ринку (у разі, якщо більше 50\% його активів є активами одного ти- пу; банк набуває статусу спеціалізованого  ощадного банку у разі, якщо бі- льше 50\% його пасивів є вкладами фізичних осіб):

а) ощадні;

б) інвестиційні;

в) іпотечні;

г) розрахункові (клірингові);

3) за формою власності:

а) акціонерні товариства;

б) товариства з обмеженою відповідальністю;

в) кооперативні;

г) державні1.

Банки самостійно  визначають напрямки своєї діяльності і спеціаліза- цію за видами операцій. Вони мають право самостійно володіти, користува- тися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Держава та НБУ не відповідають за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави та НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором.

Перший  рівень  банківської  системи  України  посідає  Національний

банк України2. Визначаючи НБУ як центральну ланку банківської (і кредит- ної) системи України, слід розуміти, що він становить систему органів та установ, які входять до банківської системи та значно розширюють її склад. До системи НБУ, крім його центрального  апарату та філій (територіальних управлінь), належать: розрахункові палати, Банкнотно-монетарний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані  підприємства,  банківські навчальні заклади та інші структурні  одиниці  й  підрозділи,  необхідні  для  забезпечення  діяльності НБУ (ст. 22 Закону України «Про Національний банк України»).

Національний банк України є юридичною особою, основною функцію якої є забезпечення стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції Укра- їни)3. Статутний капітал Національного  банку України у розмірі 10 млн грн є загальнодержавною  власністю. Банк функціонує економічно як самостійна державна установа, здійснює видатки, зазвичай, за рахунок своїх доходів.

Серед основних функцій, закріплених ст. 2 Закону України «Про На-

ціональний банк України», можна назвати такі:

1  Див.: Паларамчук В. О., Бойченко О. К. Банківська діяльність за умов перехідної економіки: економіко-правові аспекти // Фінанси України. — 1998. — № 3. — С. 50.

2  Див.: Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р., № 679 //

Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 29. — Ст. 238.

3 Див.: Конституція України // Відом. Верхов. Ради України. — 1996. — № 30. — Ст.

141.

1) визначає та проводить грошово-кредитну  політику на підставі зага- льнодержавної програми економічного розвитку, затвердженої Верховною Радою України;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та орга-

нізовує її обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших кредитних установ правила прове- дення банківських операцій, бухгалтерського  обліку і звітності, захисту ін- формації та коштів;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошо- во-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжно- го балансу;

6) визначає систему, порядок і форми розрахунків,  у тому числі між

банками та іншими кредитними установами;

7) визначає напрямки розвитку сучасних електронних банківських те- хнологій, координує  та контролює  створення електронних  платіжних засо- бів, систем розрахунків, автоматизації банківської діяльності та засобів за- хисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд;

9) веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і кре- дитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у пе- редбачених законом випадках;

10) складає платіжний баланс і баланс міжнародних інвестицій Украї-

ни, здійснює їх аналіз та прогнозування та інше.

Керівними органами Національного банку України є Голова НБУ, Ра- да НБУ та Правління НБУ. Так, відповідно до ст. 85 Конституції України Голову НБУ призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада Украї- ни  конституційною  більшістю  голосів  за  поданням  Президента  України1. Строк повноважень Голови НБУ — 5 років. До головних обов’язків та пов- новажень Голови НБ належать:

• керування діяльністю НБУ;

• розподілення обов’язків між своїми заступниками;

• діяти від імені НБУ та представляти  його інтереси без доручення у відносинах із відповідними органами, організаціями та установами;

• підписання  протоколів,  постанов Правління  НБУ, наказів та розпо-

ряджень, угод;

• видання розпорядчих  актів, обов’язкових  для виконання  всіма пра-

цівниками НБУ, та прийняття рішень з питань щодо діяльності НБУ.

1Див.: Консттуція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. —

Ст. 141.

До складу Ради НБУ входять 14 членів, які призначаються Президентом України та Верховною  Радою України. Голова НБУ входить до складу Ради НБУ. Президент  України та Верховна  Рада призначають  по сім членів Ради НБ шляхом прийняття  відповідного  указу або постанови.  Строк їх повнова- жень — 7 років, окрім Голови НБУ, який входить до складу Ради НБ на строк здійснення ним повноважень  за посадою. Раду НБ очолює не голова НБУ, а свій голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Так, членом Ра- ди може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки і досвід постійної роботи в ор- ганах законодавчої  влади, на керівних посадах центральної виконавчої влади або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Головним завданням Ради є розробка та контроль щодо здійснення основних засад грошово-кредитної політики. Рада дає оцінку діяльності Правління НБ, вносить рекомендації Правлінню щодо окремих заходів мо- нетарного  та регулятивного  характеру,  політики курсоутворення  та валют- ного регулювання. Правління НБУ зобов’язане розглянути та надіслати пи- сьмову мотивовану відповідь на внесені Радою НБУ рекомендації протягом п’яти робочих  днів. Крім того, Рада НБУ наділена  правом відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ (наприклад:  рішень диверсифі- кації активів НБУ та їх ліквідності; формування резервів покриття фінансо- вих ризиків та ін.).

Правління  НБУ  забезпечує  реалізацію  грошово-кредитної   політики через відповідні  монетарні  інструменти,  організує  виконання  інших функ- цій НБ відповідно до законодавства та управління його діяльністю (приймає рішення про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет, зміну процентних ставок НБ, встановлює економічні нормативи для банків та фінансово-кредитних  установ, встановлює ліміти операцій на відкритому ринку, які здійснює НБ та ін. ). Очолює Правління Голова НБУ. Відповідно до ст. 19 Статуту Національного банку України, затвердженого Постановою Президії Верховної Ради України від 7 жовтня 1991 року, № 1605-XII, кіль- кісний та персональний склад Правління затверджується Радою НБ за по- данням Голови1. До складу Правління  за посадою входять перший заступ- ник та два заступники Голови НБУ.

Основними елементами територіальної структури НБУ виступають Головне управління НБУ в АРК та управління НБУ в кожній області. Тери- торіальні управління НБУ (філії) не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні  акти. Вони діють від імені НБ у межах отри- маних від нього повноважень2.

1Див.: Банківська справа в Україні: законодавчі і нормативні акти. — К.: Ін Юре,

1998. — Т.1. — С. 65.

2Див.: Положення про філії Національного банку України: Постанова Правління

НБУ від 22.12.2000 р., № 495.

Слід зазначити, що ст. 7 Закону України «Про банки і банківську дія- льність» закріплює визначення державного банку як банку, 100\% статутно- го капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рі- шенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зо- бов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Націо- нального банку України є обов’язковим  також у разі ліквідації (реорганіза- ції) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспро- можності. Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України. Національний банк України здійснює державну реєстра- цію державних банків.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного  банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залу- чених у вклади грошових  коштів, забезпечення  їх повернення  вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного  банку та інші функ- ції, визначені  Законом.  До складу наглядової  ради державного  банку вхо- дять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати Укра- їни, представники органів виконавчої влади та інші особи, що відповідають вимогам, зазначеним у Законі. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку — п’ять років.

Повноваження правління державного банку (виконавчого органу дер- жавного банку) визначаються його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з НБУ відповідно до вимог Закону Укра- їни «Про банки і банківську діяльність». Так, наприклад, Державний ощад- банк  України  був  створений  шляхом  реорганізації  на  підставі  Постанови КМУ «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комер- ційним ощадним банком України» від 21 травня 1999 року, № 8761.

Відповідно до ст. 338 ГК України, кооперативний банк — це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за прин- ципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної  діяльності2.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на:

1Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 23. — Ст. 83.

2Див.: Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / За заг. ред.

В. К. Мамутова. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — С. 519.

1) місцеві, у яких мінімальна кількість учасників (у межах області) кооперативного  банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кілько- сті учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової  форми або лікві- дації.

2) центральні, учасниками яких є місцеві кооперативні банки. До фу- нкцій центральних кооперативних банків, крім загальних функцій, передба- чених Законом України «Про банки і банківську діяльність», належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих  місцевими коопера- тивними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооператив- них банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є:

• загальні збори учасників (пайовиків);

• спостережна рада банку;

• правління банку.

Органом контролю є ревізійна комісія банку. Статутний капітал коо- перативного  банку поділяється  на паї. Рівень мінімального  розміру статут- ного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України. Кожен учасник кооперативного  банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.