8.2. класифікація страхування

Організація страхової діяльності, керування державним страхуванням припускає класифікацію видів страхування, залежно від чого і формується правовий режим, який відображає конкретний вид страхової діяльності. Класифікація страхування може здійснюватися на різних підставах:

1) за об’єктами страхування:

а) особисте — страхування  особистих  благ громадян,  пов’язаних  з їх жит- тям, здоров’ям, працездатністю;  виступає у виді страхування життя, від не- щасних випадків і хвороби, медичного страхування;

б) майнове  — страхування  майнових  інтересів,  пов’язаних  із володінням,

користуванням  і розпорядженням  майном. Може застосовуватися  у вигляді страхування наземного транспорту, засобів повітряного і водного транспор- ту, страхування вантажів і фінансових ризиків, страхування будь-яких видів майна;

в) страхування відповідальності й підприємницького ризику — припускає страхування  інтересів  осіб,  які здійснюють  підприємницьку  діяльність  або які понесли збитки внаслідок настання страхового випадку; передбачає стра- хування власників автотранспортних засобів, інших видів відповідальності;

г) перестрахування  є діяльністю страхових організацій  щодо залучення до- даткових коштів від страхувальників, збалансування страхового ринку, за- безпечення  стабільності  страхових  операцій  шляхом  розміщення  і переда-

вання частини відповідальності  за взятими на себе ризиками інших страхо-

виків.

2) за методом страхування:

а) добровільне  страхування  здійснюється  на основі договору між страхува- льником і страховиком,  загальні умови і порядок якого регулюються  циві- льним законодавством1; застосовується у вигляді страхування життя; майна; транспортних засобів, що належать громадянам; дітей до повноліття та ін.;

б) обов’язкове  страхування  здійснюється  на основі  закону і припускає  дві форми. Перша реалізується за рахунок особистих коштів страхувальників (страхування  будівель,  сільськогосподарських  тварин, особисте  страхуван- ня пасажирів2  та ін.). Друга форма обов’язкового страхування припускає страхування за рахунок бюджетних коштів і виступає як особисте (співробі- тників державних органів — міліції, податкової служби, митної служби, прокуратури та ін.) і майнове (на випадок заподіяння збитку знищенням або ушкодженням майна у зв’язку зі здійсненням службової діяльності).

Законодавство, встановлюючи основні напрямки державного регулю- вання у сфері обов’язкового страхування, виходить із єдності основних кри- теріїв, порядку й умов здійснення обов’язкового страхування.

Загальнообов’язкове  страхування — це одна з форм страхування, яка

виникає на підставі закону. Встановлюючи цю форму, держава виділяє най- більш значимі та важливі для суспільства цілі й завдання, реалізація яких пов’язана  не тільки з інтересами  окремих страхувальників,  але і всієї дер- жави. Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, яке регулюється спеціальним законодавством України.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що містить матеріальне  забезпечення  громадян у разі хвороби, повної, частко- вої або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, пе- редбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються сплатою страхових внесків власником або уповноваженим  ним органом (далі — ро- ботодавець), громадянами,  а також бюджетними  та іншими джерелами, пе- редбаченими законом.

Основи законодавства  України про загальнообов’язкове  державне со-

ціальне страхування3, відповідно до Конституції України, визначають прин-

1Див.: Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р., № 435-IV // Відо-

мості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

2Див.: Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті: Постанова КМУ від 14.08.1996 р., № 959 // СП України. — 1996. — №16. — Ст. 451.

3Див.: Закон України «Основи законодавства України про загальнообов’язкове дер-

жавне соціальне страхування» від 14.01.1998 р., № 16 // Відомості Верховної Ради Укра-

їни. — 1998. — № 23. — Ст. 121.

ципи  та  загальні  правові,  фінансові   та  організаційні   засади  загальноо-

бов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Залежно   від   страхового   випадку   існують   такі   види   загальноо-

бов’язкового державного соціального страхування:

а) пенсійне страхування1;

б) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами,

зумовленими похованням2;

в) медичне страхування;

г) страхування  від нещасного  випадку на виробництві  та професійного  за-

хворювання, що призвели до втрати працездатності3;

д) страхування на випадок безробіття4;

е) інші види страхування, передбачені законами України.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється обов’язкове державне соціальне страхування.

Страховиками є цільові страхові фонди з пенсійного страхування5, медичного страхування та ін. Страхові фонди як органи, що здійснюють управління окремими видами обов’язкового державного соціального стра- хування здійснюють збір і акумуляцію страхових внесків, контроль за вико- ристанням коштів, забезпечують фінансування виплат. Управління страхо- вими  фондами  здійснюється   на  паритетній  основі  державою  і представниками   суб’єктів  соціального  страхування.  Державний  нагляд  у сфері обов’язкового  державного  соціального  страхування  здійснює спеціа- льно уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган ви- конавчої влади.

Загальнообов’язковому державному  соціальному  страхуванню  підля-

гають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту):

а) особи  на  підприємствах,   установах,  організаціях,   незалежно  від форм власності;

б) фізичні особи;

1Див.: Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від

09.07.2003 р., № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — №. — ст.;

2Див.: Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими похованням» від 18.01.2001 р., № 2240 // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — 14. — Ст. 71.

3Див.: Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втра- ту працездатності» від 23.09.1999 р. № 1105-XIV // Відомості Верховної Ради Украї- ни. — 1999. — № 46–47. — Ст. 403.

4  Див.: Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 р., № 1533 // Відомості Верховної Ради України. —

2000. — 22. — Ст.171.

5   Див.:  Положення про  Пенсійний фонд  України: Указ  Президента України від

01.03.2001 р., № 121 // Офіційний вісник України. — 2001. — № 9. — Ст. 350.

2) особи,  які забезпечують  себе роботою  самостійно  (члени  творчих спілок,  творчі  працівники,  які не є членами  творчих  спілок),  фізичні  осо- би — суб’єкти підприємницької діяльності.

Основними джерелами фондів обов’язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні й інші кошти на фінансування цих напрямків передбачаються відповідними зако- нами за окремими видами обов’язкового державного страхування.

Розміри  внесків  на  загальнообов’язкове   державне  соціальне  страху- вання залежно від його виду щороку встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов’язкового  державного соціального страхування:

1) у   зв’язку   з   тимчасовою   втратою   працездатності   і   витратами,

пов’язаними з народженням і похованням:

а) для  роботодавців  —  2,9\%  від  суми  фактичних  витрат  на  оплату праці найманих працівників;

б) для найманих працівників — від суми фактичних витрат на оплату

праці:

• 0,5 \%, якщо заробітна плата нижче прожиткового  мінімуму, встано-

вленого для працездатної особи;

• 1\%, якщо заробітна плата вища за прожитковий мінімум, встановле-

ний для працездатної особи1;

2) на випадок безробіття:

а) для  роботодавців  —  1,3\% від  суми  фактичних  витрат  на  оплату праці найманих працівників;

б) для найманих працівників — 0,5\% від суми оплати праці;

3) збір на загальнообов’язкове  пенсійне страхування:

а) для роботодавців  — 31,8\% від суми фактичних  витрат  на оплату праці найманих робітників;

б) для найманих працівників — від суми фактичних витрат на оплату

праці:

• 1\%, якщо сукупний оподатковуваний дохід не перевищує 150 грн;

• 2\%, якщо сукупний оподатковуваний дохід перевищує 150 грн2;

4) збір на страхування від нещасного випадку на виробництві та про-

фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: страхові тарифи встановлюється для роботодавців та їх розмір залежить від класу професійного ризику на виробництві та окремих галузей економіки.

1  Див.: Закон України «Про розміри внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р., № 2213-III // Відомості Верхов- ної Ради України. — 2001. — № 11. — Ст. 47.

2    Див.:  Закон  України  «Про  Державний  бюджет  України  на  2006  рік»  від

20.12.2005 р., № 3235-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 9 — Ст. 96.

Фінансово-правовий  інститут обов’язкового  державного  страхування не охоплює усієї страхової діяльності загалом, а відмежовує тільки блок пу- блічно-правових  норм, використовуючи  імперативний  метод і створює  та- ким чином однорідний правовий інститут.

Характерними рисами відносин, що регулюються інститутом обов’язкового страхування, є:

1) встановлення  державою  видів,  порядку,  умов обов’язкового  стра-

хування;

2) особиста участь держави  або уповноваженого  органа у цих відно-

синах;

3) застосування методу державно-владних приписів;

4) регулювання  відносин  щодо  формування  і використання  держав-

них страхових фондів.

Таким  чином,  відносини,  що  регулюються   фінансовими   нормами,

охоплюють:

1. Відносини, пов’язані з ліцензуванням діяльності страховиків.

2. Відносини між страховиками  і страхувальниками  в особі спеціаль- них органів виконавчої влади (Міністерства внутрішніх справ, податкових органів, митних органів та ін.). У цьому випадку кошти виділяються стра- хувальникам із відповідного бюджету.

3. Відносини, пов’язані з контролем за законністю і цільовим викори-

станням коштів обов’язкового державного страхування.

4. Відносини  між державою  і платниками  зборів на обов’язкове  дер-

жавне страхування.