8.1. поняття обов’язкового державного страхування

Захист  майнових  інтересів  фізичних  і  юридичних  осіб  за  умов  на- стання страхових випадків за рахунок грошових фондів, утворених шляхом сплати  страхових  внесків  цими  особами,  регулюється  інститутом  страху- вання. Відповідно до ст. 5 Закону України від 7 березня 1996 року, № 85/96

«Про страхування»,  страхування здійснюється на добровільній (договірній)

і обов’язковій (випливає з закону) основі1.

За своїм  змістом  страхування  — це система  відносин  щодо  форму- вання і використання централізованих  і децентралізованих  фондів, необхід- них для фінансування непередбачених потреб суспільства та його членів, відшкодування збитків, що виникли у результаті стихійних лих та інших подібних подій. Формування страхових фондів дозволяє забезпечити циклі- чність обігу державних коштів, коли під час виникнення непередбачених обставин не скорочуються бюджетні кошти, заплановані на фінансування інших потреб, а використовуються резервні страхові фонди.

Наявність таких фондів, їх правові режими, організація страхової дія- льності загалом обумовлена об’єктивними  потребами суспільства, створен- ням необхідних умов для здійснення запобіжних заходів, ліквідації збитків, фінансування найважливіших  соціальних потреб. Страхування як самостій- ний інститут існує у двох відособлених формах: майнового страхування, пов’язаного з непередбаченими, надзвичайними подіями, і соціального страхування, що може здійснюватися  як у вигляді державного, так і недер- жавного. Шляхом обох форм утворюються  централізовані  та децентралізо- вані резерви грошових і матеріальних ресурсів (страхові фонди) для відш- кодування збитків і фінансування визначених цілей.

Зміст  інституту  страхування  розкривається  в його  ознаках,  серед яких розрізняють такі:

1) цільове використання  страхового фонду, зумовлене договором або законом;

2) імовірний характер відносин, обумовлений  тільки можливістю  на-

стання страхового випадку, його наслідків;

3) зворотний характер акумульованих  коштів, за якого розмір виплат визначається розміром втрат, умовами та строками дії угоди;

1Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст. 78.

4) перерозподільний характер відносин, що регулює участь більшої кількості осіб, які власне вносять страхові внески до фондів, порівняно з кі- лькістю осіб, які одержують право на виплати зі страхового фонду1.

Беручи участь у регулюванні  руху грошових фондів, будучи елемен- том фінансової системи, державне страхування  характеризується  і виконує функції фінансів (розподільну і контролюючу). Однак ці функції в умовах страхування набувають своєї специфіки, видових проявів.

Так, розподільна функція у страхуванні виявляється у формі відновлен- ня і заощадження. Реалізація запобігаючої функції дає можливість здійснюва- ти багато профілактичних  заходів, інвестувати кошти страхових фондів до ві- дповідних програм, державні цінні папери, реконструювати, переоснащати підприємства соціальної сфери. Відбудовна функція дозволяє цілком або част- ково відшкодувати втрати в результаті страхового випадку, виплатити обумо- влену законом або договором грошову суму, ощадна — акумулювати  кошти відповідно до їх цільового призначення (особливо чітко такий механізм реалі- зується в умовах пенсійного, соціального страхування). Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхового фонду на чітко визначені цілі від- повідному колу суб’єктів. Показово, що в умовах страхування контроль здійс- нюється не тільки на стадії витрат страхового  фонду, виплат страхових сум, але і на стадії формування державного страхового фонду. Так, за правовим режимом,  за імперативним  методом  регулювання  збори на обов’язкове  пен- сійне страхування та обов’язкове державне соціальне страхування нічим не відрізняються від класичних податкових платежів і входять до вичерпного пе- реліку загальнодержавних податків і зборів.

Залежно від правового режиму, суб’єктного складу, методів регулю- вання страхові фонди поділяються на децентралізовані  і централізовані. Де- централізовані страхові фонди утворюються самими господарюючими суб’єктами для ліквідації непередбачених збитків, витрачаються за їх роз- судом. Централізовані  страхові фонди формують цільовий фінансовий ре- зерв держави.

Потреба в акумуляції грошових резервних фондів обумовила  форму-

вання їх різновидів на декількох рівнях:

1) децентралізовані страхові фонди підприємств;

2) відомчі  страхові  фонди,  які утворюються  на рівні міністерств,  ві-

домств та ін.;

3) резервний  фонд  бюджету  для  здійснення  непередбачених  витрат, які не мають постійного характеру та порядок використання коштів із якого визначається Кабінетом Міністрів України;

4) сукупний фонд централізованих  резервів державного  страхування,

утворений за рахунок децентралізованих  надходжень.

1Див.: Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. пособ. — Х.: Ле-

гас, 2003. — С. 258.

Участь держави в страховій діяльності здійснюється на двох рівнях залежно від характеру страхових фондів:

а) непрямому;

б) безпосередньому.

Непряма участь держави в страховій діяльності пов’язана з організа- цією формування  децентралізованих  страхових  фондів. Прямо не визнача- ючи умови договору, держава впливає на ці відносини через механізм ліце- нзування страхової діяльності, коригування відповідних правових норм.

Безпосередня участь держави у страховій діяльності здійснюється шляхом формування і забезпечення коштами обов’язкового державного страхування, формування цільових державних резервних фондів та ін. Осо- биста участь держави у страховій діяльності пов’язана, зазвичай, з обов’яз- ковим страхуванням. Саме ця сфера відносин є предметом фінансово- правового регулювання. У цьому випадку держава або виступає однією зі сторін відносин страхування, або організує державний контроль за дотри- манням законодавства страховиками та страхувальниками. При цьому дер- жава  визначає  види,  порядок,  умови  страхування,  джерела  страхових  ви- плат.  Подібні  відносини  регулюються  імперативними  методами,  що визначає вирішальний стан держави.