7.2. поняття державного боргу. форми державного боргуВизначення державного боргу (боргу АРК або боргу місцевого само- врядування) закріплене ст. 2 БК України. Аналізуючи зміст державного бо- ргу, необхідно усвідомлювати, що мова йде, по-перше, про суми відповід- них грошових зобов’язань держави на визначену дату; по-друге, усі непогашені боргові зобов’язання держави містять як основну суму боргу, так і відсотки від неї; по-третє, державний борг містить зобов’язання дер- жави щодо юридичних і фізичних осіб (внутрішній державний борг) і щодо іноземних держав (зовнішній державний борг). Відносини державного внутрішнього боргу регулюються Законом України «Про державний внутрішній борг України» від 1 вересня 1992 ро- ку. № 26042. У широкому розумінні, державний внутрішній борг складаєть- ся з заборгованості минулих років і заборгованостей, що знову виникають, охоплює різні форми кредитів, отриманих урядом; державних позик, що виникають шляхом випуску цінних паперів від імені уряду, та інших борго- вих зобов’язань, гарантованих урядом. Законодавство більш лаконічне у ви- значенні внутрішнього державного боргу: «Державним внутрішнім боргом України є строкові боргові зобов’язання Уряду України в грошовій формі. Державний внутрішній борг забезпечується всім майном, яке знаходиться в загальнодержавній власності». Основними складовими державної заборгованості є заборгованості бюджетів. Однак необхідно враховувати й інші борги, відповідальність за погашення яких теж має держава (заборгованість, що виникає при здійс- ненні державою підприємницької діяльності, заборгованість державних пі- дприємств). У багатьох країнах існують відповідні критерії визначення державного боргу. Так, наприклад, до середини 90-х років XX ст. до складу державного боргу Німеччини входила заборгованість федерації з п’ятьма спеціальними фондами (ERP-фондом, фондом «Німецька єдність» та ін.), заборгованостями земель і громад. Водночас, заборгованості Німецьких фе- деральних залізниць і Німецької федеральної пошти не входили до складу
2002. — С. 460–462. 2 Див.: Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 41. — Ст. 598. державного боргу, хоча і відображалися на рахунках Німецького федераль- ного банку. В Австрії навпаки, заборгованість державних підприємств (зок- рема, залізниць і пошти) належала до федеральної заборгованості1. Державний борг відрізняється деякими ознаками: 1. Характер, особливості правового статусу кредиторів: а) юридичні і фізичні особи — власники державних цінних паперів; б) іноземні держави. 2. Позичальник — держава, в особі Уряду України. 3. Гарантується всім майном, яке є в загальнодержавній власності. 4. Право емісії може бути закріплене за: а) урядом; б) органами місцевого самоврядування. 5. Сфера розміщення боргових зобов’язань: а) тільки на внутрішньому ринку; б) тільки на зовнішньому ринку; в) змішана. 6. Наявність номінальної вартості (зазначається у борговому зобо- в’язанні й підтверджує суми, які отримані, та використовує емітент) і реа- льної вартості (вартості, за якою боргове зобов’язання реалізується на віль- ному ринку). 7. Регулювання умов погашення позик (із правом дострокового пога- шення або без нього; одноразово або частинами та ін.). 8. Забезпеченість боргових зобов’язань. Наявність державного боргу не обов’язково пов’язана з надзвичайни- ми, винятковими обставинами або подіями. У сучасних умовах більшість держав знайомі з проблемою державного боргу. І це не обов’язково свід- чить про фінансову неспроможність або навіть фінансові труднощі. Вико- ристання державних позик може визначатися фундаментальними перетво- реннями економіки, зростанням державних вкладів у нове будівництво, розвитком регіонів. Позикові кошти можуть акумулюватися державою, зазвичай, двома способами: а) розміщенням боргових цінних державних паперів; б) одержанням кредитів (від іноземних держав, спеціалізованих фі- нансово-кредитних інститутів та інших суб’єктів). Поняття державної заборгованості значно ширше державного боргу. Останній становить тільки одну з частин державної заборгованості. Забор- гованість держави можна розглядати як сукупність трьох складових: 1. Поручительські зобов’язання — зобов’язання, що виникають при наданні державою (або уповноваженими нею органами) відповідних гаран- тій (при експортно-імпортних операціях, підтримці малого бізнесу та ін.).
тика. — М.: Черо, 1998. — С. 32–33. 2. Видатково-бюджетні зобов’язання — зобов’язання за затвердже- ними показниками витрат бюджетів, фактичні виплати за якими не відбули- ся (заборгованість за виплатами соціальної допомоги, пенсій, заробітної плати працівникам бюджетних підприємств і організацій). 3. Позичкові зобов’язання — це грошові зобов’язання, які виникли в результаті позики коштів державою. Саме ця форма зобов’язань виникає на підставі й у формі позики і є, фактично, державним боргом. Д. Л. Головачов звертає увагу ще на один вид державної заборгованості — борги, пов’язані з фінансуванням державою системи пенсійного забезпечення і соціального страхування в майбутньому1. Державний борг можна класифікувати за декількома підставами: 1. Залежно від характеру та статусу кредиторів: а) зовнішній; б) внутрішній. Зовнішній борг виникає у зв’язку з залученням зовнішніх позик, які найчастіше розміщуються в іноземній валюті на фондових ринках за межа- ми держави. Зовнішній борг може мати і не тільки фондову форму, а й реа- лізовувати абсолютно конкретні цілі з насичення певними товарами ринку. Зовнішній державний борг диференціюють: • за видами кредиторів (банківський, фірмовий); • за формою надання (валютний, товарний); • за метою використання (інвестиційний, неінвестиційний); • за умовами надання (пільговий, високовідсотковий, компенсаційний); • за строками (короткостроковий, середньостроковий, довгостроковий); • за умовами повернення (одноразовий, періодичний)2. Внутрішній державний борг виникає у зв’язку з залученням коштів фізичних і юридичних осіб, які є резидентами України. Внутрішні позики випускаються у валюті України. Переважно внутрішні позики здійснюють- ся шляхом розміщення державних цінних паперів. У ст. 2 БК України пози- ки визначаються як операції, пов’язані з одержанням бюджетом коштів на умовах повернення, платності й терміновості, у результаті яких виникають зобов’язання держави, АРК або місцевого самоврядування перед кредито- рами3. Відповідно до ст. 2 Закону України від 16 вересня 1992 року, № 2604 «Про державний внутрішній борг України», державний внутрішній борг України складається з заборгованості минулих років і заборгованості, що знову виникає за борговими зобов’язаннями Уряду України у формі:
ка. — М.: Черо, 1998. — С. 35–37. 2Див.: Государственные финансы: Учеб. пособ. / Под ред. В. М. Федосова, С. Я. Огородника, В. Н. Суторминой. — К.: Лыбидь, 1991. — С. 227. 3Див.: Бюджетний кодекс України / Упорядник М. П. Кучерявенко. — Харків: Право, а) позик Уряду України; б) позик, які виникають при безумовній гарантії Уряду для забезпе- чення фінансування загальнодержавних програм1. До боргових зобов’язань Уряду України належать випущені ним цінні папери; зобов’язання в грошовій формі, гарантовані Урядом України; кре- дити, отримані Урядом України. Боргові зобов’язання Уряду України можна класифікувати: 1. За строками: а) короткострокові (до 1 року); б) середньострокові (від 1 року до 5 років); в) довгострокові (понад 5 років); 2. За формою: а) облігації внутрішніх державних займів; б) казначейські зобов’язання України; 3. За позичальниками: а) державні; б) місцеві. Державний борг виникає за наявності зобов’язань держави, пов’я- заних із одержанням бюджетних коштів на умовах повернення, платності й строковості. Місцевий борг виникає у органів місцевого самоврядування під час отримання бюджетних коштів на умовах повернення, платності, строко- вості. 4. Залежно від виду виплат: а) капітальний; б) поточний. Капітальний державний борг — це вся сума випущених і непогаше- них зобов’язань за усіма видами позик, у т.ч. і відсотки за ними. Поточний державний борг складається тільки з витрат, пов’язаних із виплатою доходів кредиторам за борговими зобов’язаннями держави і бор- говими зобов’язаннями, термін погашення яких вже настав. Як один із критеріїв фінансової стабільності, граничний обсяг держа- вного боргу, граничний обсяг надання гарантій встановлюються на кожен бюджетний період відповідно до закону України про Державний бюджет або рішення про місцевий бюджет. Розмір суми державного боргу не пови- нен перевищувати 60 \% фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У випадку перевищення цього розміру, Кабінет Мініст- рів України зобов’язаний вжити заходів щодо приведення цього розміру ві- дповідно до зазначених норм2.
2Див.: Бюджетний кодекс України / Упорядник М. П. Кучерявенко. — Х.: Право, Використання державою інституту державного боргу як інструмента перерозподільної політики, стимулювання зростання сукупного суспільного продукту вимагає вироблення відповідної стратегії управління державним боргом. Вона спрямована як на мінімізацію державної заборгованості зага- лом, так і на підтримку стійкості бюджетної системи загалом шляхом фі- нансування бюджетного дефіциту. Управління державним боргом охоплює діяльність, пов’язану з: • випуском та розміщенням держаних боргових зобов’язань; • обслуговуванням, погашенням та рефінансуванням державного боргу; • регулюванням ринку цінних паперів; • обслуговуванням зовнішніх державних займів. Відповідно до ст. 6 Закону України від 16 вересня 1992 року, № 2604 «Про державний внутрішній борг України», управління державним внутрі- шнім боргом здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, уз- годженому з НБУ, а контроль щодо створення та погашення державного внутрішнього боргу здійснюється Рахунковою палатою України1. Слід зазначити, що до методів управління державним боргом можна віднести такі: • консолідація — зміна строків дії раніше випущених займів (напри- клад, у разі спроможності дострокового виконання умов займу); • уніфікація — обмін декількох раніше випущених займів на один но- вий;
• конверсія — зміна дохідності займу за рахунок збільшення чи змен- шення відсоткової ставки доходу, який сплачується державою за борговими зобов’язаннями; • рефінансування — випуск нових займів з метою покриття раніше випущених боргових зобов’язань; • анулювання — повна відмова від боргових зобов’язань2. Так, відповідно до ст. 8 Закону України «Про державний внутрішній борг України», у складі державного бюджету України створюється фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України, до якого зарахо- вуються кошти в розмірі 50\% від приватизації майна державних підпри- ємств. |
1
Див.: Финансовое право РФ: Учебник / Отв. ред. М. В. Карасева. — М.: Юристъ,
1Див.:
Головачев Д. Л. Государственный долг. Теория, российская и мировая практи- |
