7.1. поняття державного кредиту

Державний кредит посідає важливе місце в процесі перерозподілу су- купного суспільного продукту. Незважаючи  на детальне обговорення  скла- ду доходів і витрат на стадії підготовки проекту бюджету, досягти їх чіткої збалансованості,  відповідності  не вдається ні на етапі обговорення проекту бюджету, ні на стадії його виконання. На збалансування цих складових час- тин бюджету і спрямований механізм державного кредиту.

Дуже часто відносини кредиту зводяться до надання тимчасово віль- них коштів на певних умовах (платності, терміновості, зворотності та ін.) позичальникам. Це не зовсім правильно. Кредитні відносини (незалежно від форми — державний кредит чи банківський) об’єктивно поєднують два вза- ємозалежних,  зустрічних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, зосередження їх у кредиторів. З іншого боку, це надання вже зосереджених коштів позичальникам.

Державний кредит забезпечує акумуляцію тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Необхідно враховувати, що кошти юридичних і фізичних осіб акумулюються і через механізм обов’язкових, безумовних пла- тежів (податків і зборів). У юридичній  літературі  докладно  досліджена  різ- ниця між цими формами1. Так, по-перше, державний  кредит має добровіль- ний і договірний характер, податки — обов’язковий, імперативний; по-друге, податки зменшують доходи платника, державний кредит не зменшує (навіть припускає його збільшення — за рахунок виплати відсотків); по-третє, отри- мані податкові платежі не породжують будь-яких обов’язків держави, одер- жання ж коштів від державного кредитування припускає повернення їх із ви- платою відсотків; по-четверте, податкові надходження спрямовуються до бюджетів без деталізації мети, тоді як кошти, отримані за рахунок державно- го кредитування, — винятково на мінімізацію дефіциту бюджету.

Таким чином, державний кредит — це урегульовані нормами права відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на умовах платності, терміновості й зворотності з метою зме- ншення дефіциту бюджету.

Зміст державного кредиту розкривається в його характерних рисах:

а) має добровільний і договірний характер;

б) позичальником  виступає  держава,  кредиторами  —  юридичні  і  фізичні особи;

в) коштами забезпечення державних позик є все державне майно;

г) має поворотний, платний, терміновий характер;

д) кошти, виручені за рахунок державного кредиту, спрямовуються  на міні-

мізацію бюджетного дефіциту;

е) застосовується шляхом розміщення державних цінних паперів.

Дійсно, ці характерні риси державного кредиту дають можливість скласти про нього уявлення та визначити зміст, який ґрунтується на публіч- ному характері регулювання  цих відносин. Однак ряд принципів, його від- знак (платність, зворотність, терміновість та ін.) схожі з принципами бан- ківського кредитування,  хоча, безумовно, і наповнені іншим змістом. Показово, що М. Ф. Орлов у своїй праці 1832 р. «Теория государственного кредита»  підкреслював,  що  «кредит  публичный,  или  государственный,  и кредит частный…кроме  названия и цели имеют мало общего»1. Саме тому і необхідно зупинитися на основних відмінностях між державним та банків- ським кредитами.

1. Потреба в банківському кредиті виникає, зазвичай, у зв’язку з нері- вномірністю кругообігу вартості виробничих фондів, тоді як потреба в дер- жавному кредиті обумовлена нестачею фінансових ресурсів держави, бю- джетним дефіцитом.

2. Банківський кредит пов’язаний із грошовим обігом, в умовах якого гроші реалізують функцію коштів платежу, при державному кредиті акцен- тується функція коштів обігу.

3. У відносинах банківського кредиту беруть участь банк (кредитор) і юридичні та фізичні особи (позичальники); у відносинах державного креди- ту — юридичні й фізичні особи (кредитори) і держава (позичальник).

4. Наслідком відносин банківського кредиту є укладання договору ба- нківської позики; результатом  операцій державного  кредиту — внутрішній державний борг.

5. В умовах  банківського  кредитування  під  час  укладання  договору банківської  позики  закріплюються   і  реалізуються   санкції  за  порушення умов договору; у державному кредитуванні санкції не передбачаються.

6. Банківський кредит пов’язаний, переважно, з безготівковим грошо- вим обігом, державне кредитування здійснюється, переважно, в сфері готів- ково-грошового обігу.

Відносини, що регулюють механізм державного кредиту, мають скла- дний, багатоплановий характер, що дозволяє порушувати питання й обґрун- товувати комплексний характер цього інституту, що містить норми не тіль- ки фінансово-правової  галузі, але й інших галузей права.

1  Див.: Орлов М. Ф. Теория государственного кредита. У истоков финансового пра-

ва. — М.: ГосЮриздат, 1998. — С. 300.

Відносини в галузі державного кредиту складаються з приводу фор- мування, функціонування  і погашення державного внутрішнього  боргу, які виникають у процесі фінансової діяльності держави з акумуляції тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб.

Об’єктом  цих правовідносин  є грошові ресурси,  що переходять  дер-

жаві у формі внутрішніх державних позик і становлять державний борг.

Суб’єктний  склад  правовідносин  з приводу  державного  кредиту  до- сить різноманітний.  З одного  боку,  це держава  або уповноважені  органи. Слід звернути увагу, що в такому випадку саме держава (а не уповноважені нею органи)  є суб’єктом  відносин.  По-перше,  кошти, які акумулюються  у формі державних позик, надходять саме державі й спрямовуються  на змен- шення дефіциту бюджету, а також утворюють державний борг, а не борг уповноважених  державою органів, що беруть участь у цих відносинах. По- друге, забезпеченням  державних позик, у підсумку, є майно держави. У та- кий спосіб діяльність уповноважених державою суб’єктів (Кабінету Мініст- рів, Міністерства фінансів та ін.) не виключає й участь держави як самос- тійного суб’єкта у відносинах державного кредитування.

Держава бере участь у цих відносинах в особі Кабінету Міністрів України, на якого і покладений обов’язок управління боргом. Важливо за- значити, що подібна діяльність Кабінету Міністрів, здійснюється в межах, визначених Верховною Радою України. Так, ст. 15 БК України зазначає, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Міністр фінансів України з метою еконо- мії коштів  та ефективності  їх використання  має право  обрати  кредитора, вид позики і валюту позики.

Право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених  законом про Державний  бюджет України, нале- жить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів  України.  Суб’єктом  правовідносин  щодо  державного  кредиту  є також Національний  банк України, який подає пропозиції Кабінету Мініст- рів для визначення  політики  в цій сфері та виконує  операції  з обслугову- вання, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам.

Іншу сторону суб’єктів цих відносин представляють кредитори — юридичні та фізичні особи. Причому, у цьому випадку може йти мова про спеціальний характер подібних суб’єктів, оскільки ними будуть не всі юри- дичні або фізичні особи, а тільки ті, які володіють тимчасово вільними кош- тами та які поступають у формі внутрішньої державної позики.

Таким чином, фінансово-правові  відносини  в галузі державного  кре-

диту характеризуються такими рисами:

1) акумульовані  державою тимчасово вільні кошти юридичних та фі-

зичних осіб йдуть на певну мету — зменшення бюджетного дефіциту;

2) угоді про державну позику передує прийняття закону про Держав- ний бюджет на поточний рік, яким деталізуються розміри й інші умови по- зики;

3) держава виступає у грошових відносинах у ролі позичальника  і га-

ранта боргу;

4) держава в однобічному порядку визначає умови позики1.