Фінансування зовнішньоторговельної діяльності підприємства - Навчальний посібник (Софіщенко І.Я.)

2.5. лізинг у фінансуванні зовнішньої торгівлі

Лізинг є специфічною формою фінансування, альтернативного банківському кредитуванню; він передбачає  використання власних фінансових ресурсів на купівлю  майна на особливих  умовах. Він дає можливість усім суб’єктам господарювання одержувати необхідні ма& шини  і обладнання без значних  одномоментних витрат, а також зни& жувати ризики, пов’язанні з моральним знеціненням засобів вироб& ництва. Правові основи лізингових договірних  операцій визначено Законом «Про  лізинг»  від 16 грудня  1997 р. Згідно зі ст. 2 закону, об’єктом лізингу  може бути будь&яке рухоме майно, яке відноситься до основних  засобів, у тому числі продукція,  вироблена  державними підприємствами (машини, обладнання), яку можна збувати  на ринку і по відношенню  до якого немає обмежень щодо передачі його в лізинг.

Суб’єкти лізингу — це лізингодавець, лізингоотримувач, продавець

власного  майна (ст. 3 закону). У ст. 4 закону визначено  види і фор& ми лізингу, зокрема ті, які можуть використовуватися і для фінансу& вання зовнішньоторговельних операцій у сфері торгівлі технічно складною  продукцією.  Так,  залежно  від сектора  ринку,  де здійсню& ються лізингові операції, розрізняють внутрішньонаціональний та зовнішній  (міжнародний) лізинг.

Операція набуває  міжнародного характеру,  якщо  лізингова  ком&

панія та орендатор  знаходяться в різних  країнах.

Міжнародний лізинг  має декілька  модифікацій:

— експортний;

— імпортний;

— транзитний.

Експортний лізинг передбачає, по&суті, експорт товару через посе&

редництво  лізингової  компанії, яка  знаходиться в країні експортера.

При  імпортному  лізингу  лізингодавець імпортує  об’єкт лізингу та надає його у використання вітчизняному лізингоотримувачеві.

Транзитний лізинг  передбачає  розміщення усіх учасників  лізин&

гової операції  в різних  країнах.

У сучасних умовах розвитку  міжнародного лізингу  сприяє унiфiкацiя правил  оренди  іноземних  машин та устаткування. Свого часу різниця  режимів оподаткування, національних законодавств обмежувала розповсюдження міжнародного лізингу. Перевагу в міжнародних торговельних відносинах  надається,  як  фінансовому

 

лізингу,  який  може стати альтернативою фінансуванню імпорту  ус& таткування за рахунок  залучення імпортером  позики  банку та при& скорювати рух оборотних фондів експортера за рахунок залучення посередника при здійсненні  експорту.

Відповідно до вітчизняного законодавства, фінансовий лізинг надає

право користуватися матеріальними цінностями на строк не менш як

60\% від строку їх повної амортизації, а також передбачає подальшу передачу права власності  лізингоодержувачеві або по закінченні  дого& вору лізингу — його викуп за залишковою вартістю. Іншими  словами, фінансовий лізинг передбачає  відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів  за період дії договору  лізингу.

При  прийнятті рішення  про  лізингове  фінансування операції  з

придбання обладнання підприємство повинно  враховувати перева&

ги, які можна  отримати  з погляду:

— власності;

— обсягу загальних  витрат;

— пошуку  коштів;

— руху коштів.

Переваги  лізингу  для  імпортера  пов’язані  з можливостями зни& зити вартість фінансування. Лізинг  за своїм економічним змістом передбачає  100\% кредитування за відсутності  вимог  негайного  по& чатку платежів.  Необхідно  зважати  на те, що при використанні зви& чайного кредиту для фінансування імпорту майна підприємство мало б близько  15\% вартості  покупки  оплачувати за  рахунок  власних коштів. При  лізингу  контракт  укладається на повну вартість  майна. Зниженню вартості фінансування імпорту при лізингу сприяє і відсутність  вимог щодо забезпечення — лізингові  компанії  не вима& гають від орендаря  додаткових  гарантій, тому що забезпеченням уго& ди виступає  об’єкт лізингу.

Лізингова угода більш гнучка, ніж позика. Позика  завжди перед&

бачає обмежені  строки  і розміри  погашення.  При лізингу  лізингоот& римувач  може розрахувати надходження своїх доходів і виробити  з лізингодавцем відповідну, зручну для нього, схему фінансування. Платежі  можуть  бути  щомісячними, щоквартальними, а суми  пла& тежів відрізнятися одна від одної.

Певні  переваги  лізингу  для  підприємства пов’язані  з особливіс&

тю обліку лізингових операцій. Облік та амортизація лізингового майна проводяться за балансом підприємства, а оприлюднення лізин&

 

гоотримувачем своїх зобов’язань відіграє важливу  роль в оцінці його фінансового стану.

Лізинг може будуватися на податковій  і неподатковій основах. Лізинг, побудований на неподатковій основі, розцінюється приблиз& но так, як звичайна  позика, хоча якісь інші аспекти  можуть зробити цю операцію більш привабливою порівняно з традиційною позикою. Лізинг  на податковій  основі, який  становить  більшу  частину  лізин& гового бізнесу, надає орендарю додаткові вигоди через більш низьку відсоткову  ставку, ніж при звичайній позиції.  Оскільки право влас& ності майна  залишається за лізингодавцем, він має можливість час& тково  компенсувати вартість  його  придбання за  допомогою  пільг щодо амортизації,  інвестиційних пільг, а потім поділити  ці переваги з лізингоотримувачем через більш низькі орендні платежі. Часто підприємства з низьким  рівнем прибутків  не можуть скористатися своїми  податковими пільгами  і, орендуючи  майно,  передають  ці пільги лізингодавцю, який, у свою чергу, знижує за це відсоткову ставку. Лізинг  на податковій  основі вимагає від лізингодавця досить великого рівня оподатковуваного прибутку,  як і фінансових ресурсів. Тому багато лізингодавців є спеціалізованими лізинговими компані& ями — філіалами великих банків та банківських груп або великих корпорацій,  наприклад «Ford  Motor Credit», «Shell Leasing», «IBM»,

«BNP  Bye» та ін. МВФ не враховує  суму лізингових угод у підра&

хунку  національної заборгованості, тобто для  країни  виникає  мож&

ливість  перевищити ліміти  кредитної  заборгованості.

Очевидний недолік  лізингу  полягає  в обмежені  права розпоряд& жатися  товаром.  У разі фінансового лізингу  лізингоотримувач стає його власником тільки  по закінченню  терміну лізингу.  Звичайно, це може бути і перевагою в умовах швидкого морального знецінення, зокрема  якщо  йдеться  про лізинг такого товару, як комп’ютери.

Домовленості про лізинг  зазвичай  більш ліберальні,  ніж позика.

У той  час як  банк  може  вимагати  ділові  звіти  фірми  за 2–3  роки перед тим як видати  позику,  багато компаній&лізингодавців можуть переглянути ділові  звіти  за більш  короткий проміжок  часу (зазви& чай 6 міс).

Лізинг  зазвичай  є дорожчою  процедурою,  ніж придбання товару, за умови, якщо  не має потреби  в позиці  для  фінансування цієї опе& рації. Зважаючи на це, особливості  руху коштів — головна перевага лізингу для імпортера. Ці переваги зумовлені виключенням одноразових,

 

великих  витрати  готівки в разі оплати  імпорту за умовами  негайно& го платежу, що обмежує можливості здійснення щоденних витрат, пов’язаних  із веденням  ділової активності імпортера.

Лізинг  майже завжди  дає можливість зменшити  вартість  облад&

нання,  яке  імпортується, маючи  на увазі,  що плата  за лізинг  може бути зарахована  як бізнес&витрати.

Основні  умови, що визначають  зміст лізингової  операції:

1) тривалість лізингу;

2) загальна  вартість;

3) відмова  від наступного  лізингу;

4) передача в тимчасове  користування;

5) заміна  на сучасніше  обладнання;

6) сервісне  обслуговування.

Більш  детального  розгляду  при укладанні  лізингового контракту з лізингодавцем потребує  кожна з цих умов. Тривалість лізингу  заз& вичай називають  терміном лізингу  — період 12–36 міс. Коротші тер& міни  лізингу  можливі  за  вищу  плату.  36 міс —  звичайний термін лізингу для операцій, наприклад,  з комп’ютерною технікою, для того щоб запобігти  втратам  від морального  знецінення.

Визначення загальної  вартості  передбачає  аналіз усіх витрат,  які

будуть протягом  усього терміну  лізингу: первісна  плата,  щомісячна плата,  застава,  витрати  на страхування, витрати  на послуги  сервісу чи ремонту  тощо.

Відмова від наступного  лізингу дає можливість розірвати  договір про лізинг, незважаючи на те, що треба буде виплатити значний штраф. Передача  в тимчасове користування предмета лізингу в іншу фірму, організацію  тощо може оптимізувати лізингову  операцію.

Якщо  технологія  в певній предметній  сфері змінюється швидко,

то можливість заміни старого обладнання на сучасніше дозволить удосконалити чи замінити  обладнання і таким чином уникнути  втрат від морального  знецінення. Сервісне  обслуговування може  надава& тися на певний термін та на певних умовах. Якщо в контракті  перед& бачено сервісне обслуговування терміном на один рік, то його слід продовжити на час усього лізингу, інакше витрати на сервісне об& слуговування після перших 12 місяців покладаються на лізингоот& римувача.

Прийняття рішення  учасниками зовнішньоторговельної діяль&

ності передбачає оцінку його ефективності. Аналіз можливості вико&

 

ристання лізингового фінансування при здійсненні  торговельних операцій  здійснюється за двома самостійними напрямами:

— розрахунок лізингових платежів,  який  ґрунтується на кальку&

ляції  витрат  лізингової  компанії;

—  оцінка  ефективності лізингу,  що традиційно виконується на умовах його порівняння з прямим  кредитним фінансуванням. Через  таке розмежування побудова  лізингової  операції  потребує

творчого  підходу в кожному  випадку.  Зважаючи на це, перспектив& ною є зарубіжна  практика, яка передбачає ціноутворення, що здійснюється ринковим способом. Орендні ставки лізингу, розмір лізингових платежів  і графік  їхніх виплат  функціонально взаємоза& лежні і є цілком визначені  змінні, які визначають  ефективність лізин& гу для його учасників.  Більше  того, орендні ставки  в лізингу, розмір лізингових платежів  і графік  їхніх виплат  є значеннями, які зміню& ються залежно  від відомих  змінних.

У сфері  зовнішньоторговельних операцій  лізинг  можна  розгля&

дати як альтернативну можливість фінансування імпорту  порівняно з прямим  кредитуванням. З організаційної точки  зору, як  правило, формування лізингових відносин означає виникнення проміжної ланки  між кредитором і отримувачем фінансування. Тому переваги і хиби вбудовування лізингової  компанії в угоду між експортером та імпортером  повинні і можуть розглядатися і з погляду  інтересів кре& дитора, і з погляду  інтересів  отримувача  предмета  лізингової  угоди. Розглядаються три головні  учасники  лізингової  операції:  імпортер& лізингоотримувач, лізингова  компанія  і кредитор.

Лізингова угода в самому  загальному  випадку  є альтернативою

операції по залученню  кредиту, необхідного для придбання устатку& вання. З позиції  імпортера&лізингоотримувача виникнення додатко& вої економічної  ланки  між ним і кредитором  означає  перекомпону& вання елементів його витрат, пов’язаних з поверненням наданої йому позики.  Економічна доцільність  лізингу  для імпортера&лізингоотри& мувача може розглядатися в двох варіантах  взаємовідносин із лізин& говою компанією:

1. Варіант,  в якому  лізингова  компанія  пропонує  підприємству

свої послуги, виходячи  зі своїх власних  можливостей по притягнен& ню позикових коштів і оцінки прийнятного рівня винагороди,  а імпортер&лізингоотримувач приймає  рішення  виходячи  з економіч& ної доцільності  запропонованих умов. При цьому передбачається, що

 

альтернативою лізинговій угоді є реальна  можливість підприємства самостійно залучати  позикові  кошти на аналогічний період часу. Цей варіант  припускає розгляд  угоди  й  ухвалення рішення  про  лізинг тільки з погляду  потенційного орендаря.  Рішення приймається на зіставленні витрат потенційного лізингоотримувача, пов’язаних з лізинговим і кредитним фінансуванням.

2. Варіант, у якому передбачається об’єднання інтересів  імпорте&

ра&лізингоотримувача і лізингової  компанії  з метою мінімізації  вит&

рат, пов’язаних з придбанням необхідного  виробничого майна.

Альтернативою також є кредитна  угода. У цьому випадку еконо& мічна  доцільність  лізингу  розглядається виходячи  з оцінки  сукуп& них витрат підприємства і лізингової  компанії при організації  угоди.

«Спорідненість відношень»  лізингової  компанії  й орендаря  припус& кає відсутність  самостійного  інтересу  лізингової  компанії  (відмінно& го від інтересів  імпортера&лізингоотримувача)  в одержанні  прибут& ку, що перевищує  розмір прибутку, необхідного для оплати обов’язкових платежів.  При  прийняті рішень  необхідно  зважати  на такі обставини:

— при такій  побудові  лізингової  угоди факт  виникнення лізин& гових платежів  замість  сумарних  витрат  при організації  пря& мого кредитування не призводить до додаткової  витрати підприємства по НДС;

—  розмір  податків  імпортера&лізингоотримувача  при  цьому  не

змінюється;

— виникає  додаткова  витрата  лізингової  компанії  у вигляді  по&

датку з лізингового платежу;

— розмір амортизаційних відрахувань  принципово еквівалентний, оскільки  є функцією від балансової  вартості основних  фондів;

— при лізингу відсотки по користуванню кредитом включаються в собівартість  лізингової  компанії  і, отже, виникає  економія  — зменшується податок  з прибутку.

Основою економічного  механізму взаємовигідних відносин між лізингодавцем і лізингоотримувачем є розмір  лізингових платежів.

Лізингові платежі  виплачуються в період  дії лізингової  угоди  і

включають  у себе амортизаційні відрахування на повне відтворення переданого  в лізинг  майна  і лізинговий відсоток.

Лізинговий відсоток  повинен  покривати лізингодавцю накладні витрати  по лізинговій угоді, в тому числі пов’язані з імпортом  пред&

 

мета лізингу,  а також  забезпечити лізингодавцеві прибуток.  Джере& ло виплати  лізингового відсотка  — сукупний  доход лізингоодержу& вача, який  зўявляється в період використання майна.

З метою  обліку  витрат  лізингодавця і розрахунку лізингових платежів,  що забезпечують беззбитковість його діяльності,  форму& люється  перелік  витрат,  які складаються з інвестиційних і поточ& них витрат, а також витрат по обслуговуванню кредиту  лізингодав& ця на придбання предмета  лізингу.  Під інвестиційними витратами розуміються: 1) вартість  предмета  лізингу;  2) витрати  за митними процедурами предмета лізингу; 3) комісійна винагорода торго& вельного  агента; 4) витрати,  зв’язані  з транспортуванням предмета лізингу;  5)  витрати  по збереженню  предмета  лізингу  до моменту їхнього введення  в експлуатацію;  6) витрати  по установці  і монта& жу;  7)  витрати  по  навчанню  персоналу;  8)  інші  витрати.  Повна вартість  лізингового майна  розраховується з обліком  усіх інвести& ційних  витрат  і ПДВ.

Під поточними витратами розуміють  витрати  лізингодавця про& тягом терміну договору лізингу, пов’язані з виконанням цього дого& вору. Методи розрахунку платежів  по лізингу  ґрунтуються на таких поточних  витратах: 1) експлуатаційні витрати;  2) податки, що вклю& чаються до складу витрат; 3) податки, які відносять на фінансові результати.

При обґрунтуванні обсягів лізингових платежів, враховується ряд специфічних параметрів  лізингового договору: 1) частка  авансового платежу;  2) термін  договору;  3) періодичність лізингових платежів;

4) річна  норма  амортизаційних відрахувань;  5) коефіцієнт приско&

рення  амортизації.

Крім  того, за визначенням фактичного розміру  лізингових пла& тежів необхідно враховувати коефіцієнт дисконтування — очікувану норму доходу від капітальних вкладень  у лізингову  операцію в пев& ному році t:

α t =

 

1

(1 + i)n

 

,           (2.13)

де α  — коефіцієнт дисконтування;

і — розрахунковий розмір  ставки  дисконту;

n — поточний  рік, по якому  роблять  коригування.

 

При  розрахунку ставки  дисконту  враховують  рівень  облікової ставки  центрального банку.

Таким  чином,  у закінченому вигляді  реальна  сума  лізингового платежу  за весь період дії лізингового  договору  буде:

T

ЛП = ∑(А + Л )itα t ,            (2.14)

t =0

де  ЛП — загальна  сума лізингового платежу,  грн;

А — річна сума амортизованих відрахувань  на повне відтворення об’єкту, грн;

Л — річна величина  лізингового відсотку,  грн;

іt  — індекс інфляції в році t;

Т — період  дії лізингового договору.

Інтегральний економічний ефект лізингодавача (ЕЛ) від реалізації конкретної лізингової  операції  визначається:

T

EЛ  = ЛП − ∑(ПОt  + ПВt  + Пt  − Bt )α t ,            (2.15)

t =1

де  ЛП — загальна  сума лізингових платежів за період дії лізингового

договору,  приведена  до першого  року лізингу;

ПОt  — одноразові  витрати  лізингодавача в році t;

ПВt   — поточні витрати  лізингодавача в році t;

Пt  — податки,  які виплачує лізингодавач у році t;

Вt  — виручка  від реалізації  майна, що повертається лізингодава&

чеві в році t.

Ефективність лізингової  операції для лізингодавця можна визна& чити, зіставивши загальну  суму, виплачувану за лізинговою  угодою, з ціною придбання майна в кредит.  Вираховується це за формулою

T

CЛ  = ЛП + ∑(ПДBt  − Пt )α t ,      (2.16)

t =1

де  ПДВt  — сума ПДВ, яка нараховується лізингоодержувачем в році

t році, грн;

Пt — податкові  пільги  лізингоодержувача в році t.

Використання в практиці  зовнішньоторговельних відносин  зап&

ропонованих методичних   підходів  при  визначенні ефективності

 

лізингу  дасть можливість правильно визначати ефективність лізин&

гу як методу фінансування зовнішіньоторговельних операцій.

На відміну від методик виміру лізингових платежів,  аналіз ефек& тивності  лізингу  має  принципово іншу  основу.  Такий  аналіз  бу& дується  на порівнянні лізингу з альтернативними варіантами фінан& сування.

Методичні  підходи оцінки ефективності лізингу щодо кредиту ґрунтується на порівнянні платежів  по лізингу  з позичкою,  передба& чають калькуляцію витрат  по обох видах фінансування (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Калькуляція витрат  фінансування за лізингом  та кредитом

 

 

Дата платежу

Витрати

При довгостроковому кредиту

По лізингу

 

погашення

 

відсотки

 

податок

 

усього

 

амортизація

відсотки та комісія

 

податок

 

усього

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Разом:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розмір  лізингових платежів  залежить  від таких умов:

1) терміну  оренди;

2) загальної  норми амортизаційних відрахувань;

3) банківського відсотка  по довгострокових позичках;

4) графіка  погашення  позички;

5) податку за встановленою ставкою  (оподатковуванню за уста& новленою ставкою підлягають відсотки, які сплачуються за дов& гостроковою  позичкою, та суми в погашення  довгострокового кредиту);

6) відсоткової  ставки  по лізингу;

 

7) комісії за додаткові витрати лізингодавця з організації  лізингу (рекомендуються у вигляді  відсоткової  надбавки, яка обумов& лена вартістю  лізингового  майна);

8) графіка  здійснення платежів  за лізингом;

9) вартості опції покупки  наприкінці терміну лізингу (відповідає залишковій вартості  устаткування);

10) ставки оподатковування і відсотки  по довгостроковій позичці залишаються незмінними протягом усього терміну дії лізин& гового договору.

Особливі умови  здійснення платежу  за зовнішньоторговельни& ми операціями, а саме — використання такої форми розрахунків як авансовий  платіж  передбачає  їх урахування при розрахунку лізин& гових платежів.  Методика  оцінки  лізингових операцій,  запропоно& вана А.В.Касимовим,  передбачає  фінансову  оцінку операцій  з лізин& гу через зіставлення платежів  з можливостями імпорту матеріальних активів за рахунок власних  фондів або позикових кредитних  джерел та передбачає  врахування цих особливих  умов. За цією методикою варіант  нарахування лізингових платежів  залежить  від умов лізин& гової угоди та передбачає  врахування залишкової вартості  та наяв& ності  авансового  платежу.  Якщо  лізингова  компанія   бере  на  себе видатки по технічному  обслуговуванню і ремонту переданого в орен& ду майна, то пропонується визначати розмір  щомісячної  комісійної винагороди  лізингової  компанії  за формулою

K =  Ам + Зт + В + Н ,          (2.17)

Са        Са

де  К — розмір  комісійних  виплат;

Ам — розмір  амортизаційних відрахувань  на повне відновлення за весь період  лізингу;

Зт — затрати  на техобслуговування і ремонт орендованого  майна;

Са — термін  лізингової  угоди, років;

В — банківський відсоток  на рівні сформованої ставки  за креди& том або депозитом  (у лізингової  компанії  є альтернатива розміщен& ня засобів на депозитний рахунок);

Н — операційні  накладні  витрати  лізингової  компанії.

В усіх інших випадках  доцільно  провести  розрахунки за форму&

лою

 

Ап

 
⎛ В ⎞

                  Т   

 
⎜        ⎟

ОП =   ⎝        ⎠        ,           (2.18)

1 −       1

⎛1 + В ⎞ ⋅Т ⋅ П

⎜        Т ⎟

⎝        ⎠

де  ОП — розмір  орендних  платежів  по лізингу;

An — початкова  вартість  переданого  в оренду майна;

В — відсоток  виплат  по лізингу,  що включає  банківський відсо&

ток і відсоткове  вираження інших  витрат  лізингової  компанії;

Т — термін  лізингової  угоди, років;

П — періодичність сплати  орендних  платежів.

Надалі  пропонується можливість виконати  два коригування: на розмір залишкової вартості матеріальних активів і на розмір авансо& вого платежу.  У остаточному  вигляді  формула  для розрахунку вип& лачуваних  орендних  платежів  в так:

ОП0  = ОП ⋅ М g ⋅ Ma ,   (2.19)

де  ОП0  — остаточна  сума орендних  платежів,  які виплачуються;

ОП — сума орендних  платежів  без урахування залишкової вар&

тості матеріальних активів;

Mg  — поправочний коефіцієнт на залишкову вартість;

Ма  — поправочний коефіцієнт на авансовий  платіж.

Розрахований за наведеними методиками розмір лізингових пла& тежів повинен забезпечити лізинговій компанії одержання прибутку не нижче від середньої норми на вкладений капітал, а для орендаря вартість оренди не повинна бути вищою від вартості банківського кредиту на фінансування операції з імпорту цього майна. У ринковій економіці  такий  підхід є основою  ціноутворення в лізингу.  Проте  з цього погляду,  розрахунок розміру  і графік  виплати  орендних  пла& тежів  визначаються, виходячи  з порівняння лізингу  з альтернатив& ними варіантами  фінансування проекту.

При розрахунку виплат  по фінансовому лізингу сторони повинні

враховувати купівельну вартість  об’єкта,  первинний контрактний термін  оренди,  залишкову вартість  і відсоткову  ставку.  Відсоткова

 

ставка  по  лізингу  в більшості  випадків  обчислюється як  різновид фінансової ренти.

Зниження різноманітного роду ризиків  лізингодавця є централь& ною проблемою, проте методи розрахунків орендних ставок по лізин& гу залежать  не тільки  від ризикового чинника, а й від специфіки рин& ку орендованого товару. Орендні ставки базуються на амортизації переданого  в лізинг  майна і прибутку  лізингодавця. Прибуток лізин& годавця  розглядається як прибуток,  одержуваний ним з орендарів.

Орендні  ставки  розраховують за формулою:

ОС = В/k + Пб,          (2.20)

де  ОС — розмір  щомісячної  орендної  ставки;

В — загальні  щомісячні  витрати  лізингодавця;

k — коефіцієнт використання устаткування (співвідношення часу використання техніки  до календарного часу);

Пб  — сума балансового  прибутку.

Загальні щомісячні  витрати  орендодавця розраховуються, вихо& дячи з річної суми амортизації,  витрат по страхуванню,  витрат по технічному  обслуговуванню, відсотків  по кредитах  на покупку,  від здачі в оренду устаткування, загальноадміністративних витрат фірми–орендодавця і його накладних витрат.

Як і методики визначення розміру лізингових платежів, запропо& новані  методи  ґрунтуються на  калькуляції витрат  лізингодавця з організації  і проведення лізингу і так само пропонують  маржу лізин& годавця. Поданий  метод, на жаль, не можна застосовувати для оцін& ки ефективності лізингу, оскільки  не враховують  інтереси  орендаря. З іншого  боку, є методи,  що припускають визначення прийнятної ставки  лізингу  з погляду  орендаря.  Ці  методи, як  і поданий  метод визначення ставки лізингу лізинговою  компанією, — лише частина повної  моделі  оцінки  лізингу.  Підхід  в аналізі  лізингу,  який  може дати вичерпний результат,  передбачає використання моделей по& рівняння лізингу  з альтернативними варіантами  фінансування.

З цього погляду заслуговують на увагу методики, в яких оцінюєть& ся економічна  ефективність лізингу із врахуванням інтересів його учасників. Методика  припускає розрахунок ставки фінансування лізингу для її порівняння зі ставкою закупівлі  активів у кредит. Розрахунок роблять  за формулою:

 

C =      ЛП − А

0, 5 ⋅ (Вп − Вз ) ⋅100

 

,           (2.21)

де  С — ставка  фінансування лізингу;

А — щорічна  амортизація устаткування;

ЛП — лізингові  платежі;

Вп  — початкова  вартість  майна, що здається  в лізинг;

Вз  — залишкова вартість  на момент закінчення терміну  лізингу.

Середню норму прибутку  від лізингу розраховують за формулою

Н         =  Д − (ЛП − П ) ,      (2.22)

пл        0,5 ⋅ (В

− В )

п          з

де  Нпл  — норма  прибутку  при лізингу;

Д — щорічний  валовий  прибуток;

П — сума відсотків,  які виплачують лізингодавцю.

По суті, методика  припускає порівняння номінальних ставок лізингу  і кредиту  з погляду  орендаря.  Таким  чином, запропоноване порівняння бачиться  багато в чому обмеженим.

При прийнятті рішення щодо вибору форми фінансування імпор&

ту устаткування доцільно  використати методики,  в яких запропоно& вані критерії  для  оцінки  лізингу:  1) відсоток,  який  орендар  випла& тить орендодавцю за фінансування лізингової  операції (ставка фінансування); 2) загальна сума, яку виплачує  орендар орендодавцю за лізинговим контрактом (ціна лізингової  операції).  Обрахувавши відсоткову ставку фінансування, яку необхідно виплатити орендо& давцю, орендар може порівняти її з відсотковою  ставкою по кредиту і зробити  певний  вибір.

Зіставлення загальної  суми, яка  виплачується лізингодавцеві за

лізинговим контрактом, з ціною придбання машин і устаткування в кредит, може показати,  на скільки  така операція  вигідна для імпор& тера. У методиці так само передбачається визначення загальної  ціни лізингової  операції і ціни придбання майна в кредит для наступного їхнього порівняння. Вважається необхідним враховувати податкові пільги  по інвестиціях, що можуть  бути  надані  орендарю  й орендо& давцю.

Загальну ціну  лізингової  операції  можна  визначити за  такими

формулами:

 

Вф  =

ЛП − A

 

;           (2.23)

t ⋅ 1 ⋅ (В

− В )

∑        2          п          з

Ц  = (ЛП − П ) ⋅Т + В ,       (2.24)

П

 
л          з

п

де  Вф  — відсоток  фінансування лізингової  операції;

ЛП — щорічний  платіж  за лізингом;

А — щорічна амортизація (сума щорічних  амортизаційних відра&

хувань);

Вп  — початкова  вартість  устаткування;

Вз  — залишкова вартість  устаткування по закінченню  терміну дії

лізингового  контракту;

Цл  — загальна  ціна лізингового фінансування;

Т — термін  лізингу;

П &  пільги, отримані  орендарем  або знижки,  надані орендодавцю;

Пп  — прибутковий податок.

До переваг запропонованої методики  можна віднести можливість зіставлення вартості лізингу як у відсотковому,  так і в грошовому вираженні.

Разом  з тим  необхідно  враховувати і притаманні цій  методиці

обмеження.  Особливості регулювання зовнішньоекономічної діяль& ності у вільних економічних зонах (ВЕЗ) пов’язані з існуванням пільг при імпорті інвестиційних товарів. Таким  чином, існує необхідність враховувати ці пільги,  проте  визначити їх розмір  неможливо,  тому що дана методика не припускає урахування чинника  часу. Порівнян& ня буде ще менше об’єктивним,  якщо лізингова  операція  довгостро& кова, а платежі  при різних  способах фінансування в тих самих пер& іодах часу значно відрізняються за розмірами. Таким чином, недоліком  цієї методики  є неврахування чинника  часу.

Більш  привабливою з погляду  відповідності особливостям регу& лювання  ЗТД є методика  фінансово&інвестиційного аналізу  лізинго& вої угоди, запропонована Д.І.Овчаровим. Вона також будується  на порівняльному аналізі фінансового лізингу з різноманітними варіан& тами придбання устаткування. Але в розрахунках враховуються чин& ник часу, можливість нелінійної  амортизації активів, можливі  подат&

 

кові пільги. За методикою  можна розрахувати розміри  орендних платежів,  що забезпечують задану прибутковість від майна в оренду. Крім  того, можливий інвестиційний аналіз  за чинником  економіч& ності та за чинником  ліквідності.

Аналіз  за  чинником  економічності проводиться з урахуванням

податкових  щитів: відсотки по кредиту, амортизації й орендній платі. Порівняльна вартість  оренди  і позики  залежить  від таких  змінних:

1) залишкової вартості  устаткування на кінець  терміну  оренди;

2) норми  дисконтування грошових  потоків;

3) кількості  років, на який  термін оренди  перевищує  термін  по&

гашення  позички;

4) кількості  років,  на  яку  очікуваний термін  корисної  служби орендованого  майна перевищує  термін погашення  позички;

5) розрахункової норми  відсотків  по оренді порівняно з відсот&

ками по позичці.

Аналіз по чиннику  ліквідності  дає можливість врахувати  напря& ми і розмір  грошових  потоків,  що виникають у зв’язку з наявністю податкових  пільг по лізингу,  а також  врахувати  вплив  цих потоків на ліквідність  учасників угоди. Разом з тим фінансово&економічне порівняння оренди з альтернативними способами  одержання устат& кування  необхідно будувати  на вимірі грошових  витрат, що виника& ють при цьому, з урахуванням сплати податків. За інших рівних умов потенційний прибуток для орендаря і лізингодавця тим більший, чим: більша різниця  в ставці податку для орендаря  і лізингодавця, більша від терміну  лізингу  і вища  від ставки  дисконтування.

Саме  на  використанні податкових   пільг  побудована  лізингова

угода. Лізингова угода стає взаємовигідною при перерозподілі подат& кових пільг таким чином, щоб відсоткова ставка по лізингу стала нижчою  від  відсоткової  ставки,  по якій  орендар  міг  би  одержати кредит  на купівлю  того ж майна. Проте  остання  теза розглядається як окремий випадок, при якому орендар не може повністю викори& стовувати  наявні  податкові  пільги.

Певну новизну  підходу містить методика, яка ґрунтується на визначенні зони ефективності лізингових операцій  щодо купівлі  з використанням кредитних  коштів. Вибір одного з декількох варіантів фінансування робиться  з порівняння чистих  приведених прибутків (NPV). При цьому варіюються  терміни дії лізингового договору і кредиту  на купівлю  того самого майна.

 

Різноманітні варіанти  фінансування оцінюються   порівнянням розмірів  NPV:

NPV = NPV лізингу — NPV кредиту.

При  підрахунку  NPV  враховуються особливості  оподатковуван&

ня по кожному  з варіантів  фінансування.

При  подальшому  аналізі  вводиться  два коефіцієнти К1 та К2:

К1 — відбиває  відношення ціни майна  до прибутку  на місяць;

К2  — відбиває  відношення витрат із НДС  до прибутку  на місяць.

Зона ефективності лізингу  порівняно з кредитним фінансуван&

ням, при різноманітних значеннях річного  відсотка  лізингової  ком& панії і термінів проведення операції, визначається в тривимірному просторі,  обмеженому  значеннями розміру  відсоткової  ставки  кре& диту, а так само коефіцієнти 1 і 2.

Поверхню  нульового  значення  NPV  розділяють зони  ефектив&

ності лізингового і кредитного  фінансування.

 

Контрольні питання

1. Дайте визначення сутності та форм комерційного кредиту.

2. Схарактеризуйте умови надання  комерційного кредиту.

3. Поясніть основні методологічні підходи формування кредитної  пол&

ітики підприємства у сфері комерційного кредиту.

4. Дайте визначення сутності внутрішньофірмового кредитування.

5. Схарактеризуйте основні форми внутрішньофірмового кредитування.

6. Схарактеризуйте основні  методичні  підходи  при  визначені  розміру банківського кредиту.

7. Перелічіть та дайте характеристику основним  умовам кредиту.

8. Перелічіть форми  банківського кредитування імпорту.

9. Перелічіть форми  банківського кредитування експорту.

10. Назвіть елементи  витрат  підприємства за кредитом.

11. Поясніть переваги, які отримує  підприємство при використанні тор&

говельного  фінансування.

12. Визначте  характер методологічних підходів до організації  рефінансу&

вання  комерційного кредиту  в зовнішній торгівлі.

13. Схарактеризуйте практику факторингу.

14. Визначте  особливості використання векселів  у форфейтингу.

15. Визначити сутність лізингу.

16. Схарактеризуйте переваги  та недоліки  лізингу.

17. Дайте характеристику принципам порівняння лізингу  та кредиту.

18. Дайте  характеристику методики  фінансово&інвестиційного  аналізу ефективності лізингу.

Література: [14, 16, 17, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31, 32, 33, 35, 37, 38, 39, 41,

44, 47, 49, 50, 52, 60]

 

Софіщенко І.Я. Фінансування  зовнішньоторговельної діяльності підприємства