Тема 6. фІнансовий ринок

6.1. Сутність та складові фінансового ринку.

6.2. Валютний ринок.

6.3. Ринок цінних паперів.

6.4. Ринок фінансових  послуг.

    Основні  терміни  і поняття: фінансовий ринок,  грошовий ринок, ринок капіталів,  фондовий  ринок, кредитний ринок, ринок фінансових  послуг, вексель, банківський кредит, акція, облігація, емітент, інвестор, фінансовий посередник,  фондова  біржа, біржовий та позабіржовий обіг цінних  паперів, депозитний  сертифікат,  інвес- тиційний  сертифікат,  первинний і вторинний ринки цінних паперів.

6.1. Сутність та складові фінансового ринку

В умовах ринкової  економіки  фінансовий ринок  виступає  посе- редником руху коштів від їх власників  до користувачів.

Фінансовий ринок — це система економічних  відносин, що скла- даються  при купівлі-продажу фінансових  ресурсів  під впливом  по- питу і пропозиції.

Сутність фінансового ринку проявляється у таких функціях:

– мобілізація  тимчасово вільних фінансових  ресурсів;

– розподіл акумульованих вільних коштів між кінцевими спожи- вачами;

– прискорення обороту  капіталу,  що сприяє  активізації еконо- мічних процесів у державі;

– забезпечення умов для мінімізації фінансових  ризиків;

– запроваджує механізм викупу фінансових  активів і тим самим підвищує їх ліквідність.

Класифікація фінансового ринку

За видами фінансових активів

- Кредитний ринок  (інструменти: гроші, розрахункові до- кументи)

- Ринок цінних  паперів (інструменти: цінні папери)

- Валютний ринок  (інструменти: іноземна валюта,  розра- хункові валютні документи)

-  Ринок золота   (інструменти:  срібло,  платина, цінні  па- пери, що обслуговують цей ринок)

-  Страховий  ринок   (інструменти:   страхові  послуги  та розрахункові)

- Ринок фінансових послуг

За періодом обертання

- Ринок грошей  ( здійснюються операції з купівлі-прода- жу ринкових фінансових інструментів і фінансових пос- луг з терміном обертання до одного року

- Ринок капіталів ( здійснюються операції купівлі-прода- жу ринкових фінансових інструментів і фінансових пос- луги з терміном)

За регіональною ознакою

- Місцевий фінансовий ринок

- Регіональний фінансовий ринок

- Національний фінансовий ринок

- Світовий фінансовий ринок

За швидкістю реалізації угод

- Ринок з терміновою реалізацією угод («спот»)

- Ринок з реалізацією угод в майбутньому (форвардний, ф’ючерсний, опціонний, своп)

За умовами обертання фінансових інструментів

- Первинний ринок

- Вторинний ринок

Рис. 6.1. Класифікація фінансового ринку

Об’єктами відносин на фінансовому ринку є грошово-кредитні ресурси, цінні папери та фінансові  послуги. Суб’єктами відносин на фінансовому ринку є держава, підприємства різних форм власності, окремі громадяни. Усі складові фінансового ринку перебувають у тіс- ному взаємозв’язку. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефектив-

ності, якщо задіяні усі його складові: ринок грошей і валютний ринок, ринок кредитів, ринок цінних паперів та ринок фінансових  послуг.

Залежно від  функцій,  а також  з  огляду  на  зміст  виконуваних дій учасники  фінансового ринку поділяють  на основних  (головних) (рис. 6.2) та інфраструктурних (допоміжних).

Основні учасники  фінансового ринку

Інститути позафінансової сфери

підприємства;

с/г господарства; корпорації; установи; організації

Населення      інвестори

Держава

центральні та місцеві органи влади і управління;

Центральний банк

Іноземні учасники ринку

Професійні учасники ринку

міжнародні організації; іноземні уряди; корпорації;

фінансові інститути;

фізичні особи

Фінансові інститути

Інститути інфраструктури

Рис. 6.2. Основні учасники фінансового ринку

Отже, сучасне значення  фінансового ринку  зростає,  оскільки  за його допомогою мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси, яких потребують суб’єкти підприємницької діяль- ності, домашні господарства та держава.

6.2. Валютний ринок

Процес  купівлі-продажу іноземних  валют за національним кур- сом, який  складається на основі  попиту  й пропозиції  на ці валюти здійснюється на валютному ринку.

Валюта — це грошова одиниця певної країни, що використовуєть- ся для вимірювання вартості товарів та послуг.

Основними учасниками валютного  ринку  є: комерційні  банки, зовнішньоторговельні організації,  міжнародні  інвестиційні компа- нії, Центральні банки, валютні біржі тощо. Суб’єктами міжбанків- ського валютного  ринку  є Національний банк України,  уповнова- жені банки, уповноважені кредитно-фінансові установи, валютні біржі.

Купівля іноземної  валюти  зумовлена  необхідністю  здійснювати платежі за куплені товари за кордоном, а також надані послуги й ви- конані роботи іноземними компаніями і фірмами.

Валютні  операції — це вид діяльності  підприємств,  банківських і фінансово-кредитних установ, юридичних і фізичних  осіб щодо ку- півлі-продажу, розрахунків та надання в позику іноземної валюти.

Валютні операції поділяються на:

Готівкові (спот) з використанням валюти готівкою на момент оформлення угоди чи протягом доби.

Термінові — форвардні  або ф’ючерсні, за яких  платежі  здійсню- ється в узгоджений термін (від 1 тижня  до 5 років)  за курсом на мо- мент укладання угоди.

Форвардні  операції — строкові  операції, що полягають  в купівлі- продажу валюти між двома суб’єктами з наступною передачею валю- ти в обумовлений строк і за курсом, визначеним в момент укладання контракту (строки  передачі валюти 1, 2, 3, 6 та 12 місяців).

Ф’ючерсні операції — строкові операції, в яких сторони зобов’я- зуються  купити  або  продати  певну  суму  валюти  в  певний  час  за курсом, встановленим у момент укладання угоди. Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних  контрактів здійснюються  через розра- хункову палату біржі, яка гарантує  своєчасність  і повну оплату пла- тежів.

Порівняльна характеристика форвардного та ф’ючерсного контр- актів представлена  в табл. 6.1.

Порівняльна характеристика форвардного та ф’ючерсного контрактів

Таблиця 6.1

Продовження табл. 6.1

Різновидами термінових  валютних  операцій  є операції  з валют- ними опціонами, аутрайт і своп.

Валютний опціон — це право вибору альтернативних умов валют- ного контракту.  Валютний  опціон визначається в договорах  і нада- ється за плату відповідній стороні на певний термін або за певних обставин.

Аутрайт — це проста термінова валютна угода, що передбачає платежі за курсом форварду  в чітко визначені  сторонами  угоди тер- міни.

Своп — це операція  обміну національної валюти на іноземну, що передбачає зобов’язання зворотного обміну через певний термін; здійснюється між центральними банками.

Валютний  курс  — це ціна грошової одиниці  однієї країни, вира- жена в грошовій одиниці іншої країни.

Фіксований курс — курс, який встановлює  центральний банк і він є незмінним  протягом тривалого періоду.

Плаваючий курс — це курс, який  відносно вільно змінюється  під впливом попиту і пропозиції  на валюту.

Валютне котирування — це встановлення курсів іноземних валют відповідно до чинних законодавчих норм та практики,  що склалася.

Пряме котирування — коли  курс одиниці  іноземної  валюти  ви- ражається в національній.

Непряме котирування — коли курс одиниці національної валюти виражається в іноземній валюті.

Валютні  обмеження — це введення  в законодавчому чи адміні- стративному порядку обмежень операцій з національною і іноземною валютою чи іншими цінностями.

Валютна конвертованість — це гарантована здатність валюти об- мінюватись на інші валюти та використовувати її в міжнародних роз- рахунках.

Вільконвертована валюта — це валюта країн, в яких повністю від- сутні валютні обмеження  по всіх видах операцій.

Частково конвертована валюта — це валюта країн, в яких збері- гаються обмеження  по окремих видах операцій.

Неконвертована валюта — це валюта країн, де введені всі види обмежень і в основному на купівлю-продаж валюти, її зберігання, ви- везення і ввезення.

Таким чином, валютний ринок України на всіх своїх організа- ційних сегментах (біржовому, позабіржовому та готівковому) має розвивати  власну інфраструктуру шляхом «диверсифікованого» проникнення в усі регіони країни  та створення реально  функціону- ючих регіональних  валютних  ринків  з метою запобігання розвитку тіньового валютного ринку та зменшення  числа жертв махінацій, що характерні  для даного сегмента валютного ринку.

6.3. Ринок цінних паперів

Особливе  місце в структурі фінансового ринку займає ринок цін- них паперів, який є важливим  елементом ринкової інфраструктури.

Ринок цінних  паперів  — це особлива  сфера  ринкових  відносин, де завдяки  продажу цінних паперів здійснюється мобілізація  фінан- сових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів еко- номічної діяльності.

Ринок  цінних  паперів  можна  розмежувати на первинний і вто- ринний, біржовий і позабіржовий.

Первинний  ринок — це ринок  перших  і повторних  емісій цінних паперів, на якому здійснюється їхнє початкове розміщення серед ін- весторів.

Первинний ринок  цінних паперів

Випущені цінні папери

Розміщені цінні папери

Залишок нерозміщених цінних паперів

Викуплені  за рік цінні папери

Вторинний ринок цінних паперів

Повторно продані за рік цінні папери

Погашені за рік цінні папери

Рис. 6.3. Випущені цінні папери

Вторинний ринок  — це ринок, що характеризується операціями перепродажу  цінних  паперів. Головною  метою вторинного  ринку  є забезпечення ліквідності  цінних  паперів, тобто створення умов для найкращої  торгівлі ними.

Біржовий ринок — ринок з найвищим рівнем організації, що мак- симально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових  цін на фінансові вклади, що перебувають в обігу.

Позабіржовий ринок  — охоплює  операції  з цінними  паперами поза біржею, при цьому відбувається первинне  розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не можуть з об’єктивних причин виставити свої активи на біржу.

Цінні  папери — грошові документи,  що засвідчують право воло- діння  або відносин  позички,  визначають  взаємовідносини між осо- бою, яка їх випустила та їхнім власником  і передбачають  виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість  пере- давання прав іншим особам.

Акція  — документ, який  засвідчує  право на певну частину  влас- ності акціонерного  товариства  і дає право на отримання доходу від неї у вигляді дивідендів. Існують такі види акцій:

Проста акція — це акції, які дають право голосу, однак не гаран- тують отримання дивідендів, розмір яких залежить  від обсягів отри- маного прибутку.

Привілейовані акції — виражаються у фіксованому проценті диві- дендів, які виплачуються незалежно  від отриманого прибутку:

– кумулятивні — такі, які дають власникам право не лише на по- точний, а й на невиплачений раніше з тих чи інших причин ди- віденд;

– некумулятивні —  ті, власники   яких  втрачають  дивіденди  за будь-який період у разі, якщо рада директорів не оголосила про їхню виплату;

– з пайовою участю, які дають власникам право на отримання до- даткових  дивідендів  понад суму, що передбачена  , якщо  диві- денди на прості акції більші;

– конвертовані,  які  можуть  обмінюватися  на обумовлену  кіль- кість простих;

– акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими змі- нюється  на основі аналізу  тенденцій  до підвищення чи пони- ження процентних ставок на державні цінні папери

– відзивні — ті, які акціонерне товариство  має право викупити за ціною з надбавкою до номіналу.

Іменна акція — передбачає  її закріплення за певним  власником, який вказується на акції.

Акція на пред’явника — не передбачає фіксації її власника, її пере- хід від одного власника  до іншого не вимагає ніякого оформлення.

Паперові акції — являють  собою цінні папери,  які емітуються  з дотриманням певних вимог щодо їх оформлення і друкування. Дру- кування акцій можуть здійснювати тільки уповноважені організації з дотриманням вимог щодо захисту від підробки.

Електронні акції існують у вигляді  записів  на файлах  у комп’ю- терах.

Номінальні акції — це цінні папери  в яких  зазначається їх номі- нальна вартість. В окремих випадках вона може не вказуватись, тобто це акція без номіналу.

Платні акції — це акції, що купуються  під час їх випуску.

Преміальні акції — розподіляються між акціонерами пропорційно кількості придбаних  ними платних акцій.

Облігації — це цінний  папір, який посвідчує  внесення  його влас- ником певних коштів і підтверджує зобов’язання  емітента відшкоду- вати власникові номінальну  вартість  цього цінного  паперу в перед- бачений строк із виплатою процента.

Казначейський  вексель — є формою  боргового  зобов’язання  дер- жави, який  випускається на строк до одного року під покриття бю- джетного дефіциту з виплатою доходу у вигляді дисконту.

Депозитний сертифікат є формою боргового зобов’язання ко- мерційного  банку. Мобілізація ресурсів банком на певний період здійснюється шляхом відкриття депозитних  вкладів  і випуску депо- зитних сертифікатів, перевагою яких є висока ліквідність.

Інвестиційний сертифікат — цінний папір, який випускається ін- ституційними інвесторами  для мобілізації коштів з метою їх наступ- ного вкладення в цінні папери.

Комерційні папери — це боргові зобов’язання відомими компанія- ми без забезпечення на пред’явника строком до одного року для мобі- лізації позичкових  коштів на більш дешевих умовах, ніж банківський кредит.

Таким чином, широкий вибір інструментів ринку цінних паперів, умов їх випуску,  погашення  та виплати  доходу, різні схеми торгівлі та взаємозв’язків між суб’єктами ринку цінних паперів забезпечують максимальну мобілізацію  фінансових  ресурсів, їх раціональний роз- поділ і швидкий  перерозподіл  та ефективне використання. Це визна- чає визначну  роль і провідне  місце цієї ланки  фінансового ринку  у фінансовій системі та її вплив на соціально-економічний розвиток.

6.4. Ринок фінансових послуг

Ринок фінансових послуг  являє  собою сферу  різноманітних по- слуг, що надаються суб’єктам фінансових відносин — підприємницьким структурам, державі і громадянам у процесі їх фінансової діяльності.

Суб’єктами  цього ринку є різні фінансові  інституції  та організа- ції, що надають відповідні послуги.

До фінансових послуг відноситься: фінансове посередництво, страхування, консалтинг, аудиторські та інформаційні послуги.

Фінансове посередництво — це відносини, які складаються на фінансовому ринку  у процесі  руху фінансових  ресурсів  і грошових коштів.  Фінансові посередники здійснюють  мобілізацію  тимчасово вільних ресурсів і їх продаж.

Посередництво у русі грошових  коштів  може бути пов’язане  і з такими  додатковими послугами  у розрахунках як різноманітні опе- рації банків  з векселями (авалювання, акцептування, інкасування), операції з переуступкою боргу (факторинг, форфейтинг).

До фінансових  посередників  відносять  комерційні  банки, небан- ківські кредитні установи, фінансові, факторингові і лізингові компа- нії, інституційні інвестори, фондові і валютні біржі.

Страхування є сукупністю  фінансових  послуг з приводу  форму- вання колективних страхових фондів і фінансового відшкодування різ- них втрат і збитків. Страхові компанії є виробниками страхових послуг (процес перерозподілу коштів страхових фондів)  і фінансовими посе- редниками (розміщення фінансових  ресурсів на фінансовому ринку).

Фінансовий консалтинг являє  собою сукупність  консультаційних послуг  широкого  кола  питань  економічної  діяльності  підприємств, фірм та організацій.

Аудиторські послуги — це незалежна  перевірка  фінансової  діяль- ності і фінансової  звітності окремих суб’єктів. Вони надаються само- му суб’єкту і тим суб’єктам, які вступають з ним у фінансові  взаємо- відносини.

Інформаційні послуги полягають у наданні певної фінансової та не фінансової  інформації  суб’єктам, необхідної для прийняття рішень у сфері фінансової  діяльності.

Функцію надання первинної інформації виконують інформаційні агенції: публікація статистичних збірників,  періодичні  зведення,  Ін- тернет.

Функцію надання  аналітичної  інформації  виконують  рейтингові агенції: аналітичні  огляди, рейтингові  оцінки.

Сукупність даних послуг є одним із методів хеджування ризиків, що виконує важливу роль у забезпеченні стабільності фінансового ринку і фінансової  системи в цілому.

Отже, фінансовий ринок є складовою  частиною фінансової  сис- теми держави. Він являє  собою особливу форму організації руху гро- шових коштів у народному господарстві і має своїм призначенням за- безпечити  підприємствам, державі і фізичним особам належні умови для  залучення необхідних  коштів  і продажу  тимчасово  вільних  ре- сурсів. Фінансовий ринок досягає найбільшої ефективності, коли за- діяні усі його частини: ринок грошей і валютний ринок, ринок цінних паперів та ринок кредитів, ринок фінансових  послуг. Усі ці складові фінансового ринку перебувають у тісному взаємозв’язку і від того як вони побудовані та взаємопов’язані залежить  добробут держави.

Контрольні питання

1. Визначте сутність фінансового ринку.

2. Основні функції фінансового ринку.

3. Основні учасники фінансового ринку.

4. Учасники  валютного ринку.

5. В чому полягає  різниця  форвардного контракту від ф’ючерс- ного?

6. Назвіть  види валютного курсу.

7. Дайте визначення поняттю  «цінні папери»,  а також назвіть їх види.

8. Охарактеризуйте поняття  фінансове посередництво.

Самостійна робота

1. Визначити, правильні  чи неправильні такі твердження:

– правильні  (П);

– неправильні (Н).

1. Виступаючи  на фінансовому ринку  як позичальник, держава збільшує  попит  на позикові  кошти  і тим  самим  сприяє  зниженню ціни кредиту.

2. У сучасних умовах надходження від державних позик стали ін- шими після податків методом фінансування витрат бюджету.

3. Обсяги  операцій  держави,  що виступає  як  кредитор,  значно вищі, ніж як позичальник.

4. При запозиченні коштів державою забезпеченням кредиту слу- жить усе майно, що знаходиться у її власності.

5. Не підлягають обігу на ринку цінних паперів облігації з «нульо- вим» купоном.

6. Облігації, забезпеченням яких є все майно держави, називають- ся заставними.

2. Кожному з наведених нижче положень знати відповідний термін або поняття:

а) хеджування;

б) емітент;

в) біржовий індекс;

г) інструменти власності;

д) біржова (ринкова) ціна акції.

1. Ціна,  за якою  акції  продаються  та купуються  на фондовому ринку.

2. Безстрокові фінансові  інструменти,  що дають право їх власни- ку на частку майна товариства  при його ліквідації тощо.

3. Юридичні та фізичні особи, які від свого імені випускають цін- ні папери  і зобов’язуються  виконувати обов’язки, що випливають з умов випуску.

4. Середні або середньозважені показники курсів цінних паперів.

5. Страхування валютного  ризику  шляхом  купівлі-продажу зу- стрічних вимог і зобов’язань в іноземній валюті.

2. Тести

1. Пряме або опосередковане, самостійне або спільно з іншими особами володіння певною частиною  статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи  або незалежна від

формального володіння можливість вирішального впливу на керів- ництво чи діяльність юридичної особи — це:

а) пряма участь;

б) самостійна участь;

в) істотна участь.

2. Лістинг — це:

а) перелік  брокерських компаній,  які мають право діяльності  на даній біржі;

б) документ чітко встановленої форми, що свідчить про здійснен- ня угоди на фондовій біржі;

в) включення фондовою біржею цінних паперів до біржового пе- реліку (допуск цінних паперів на біржу).

3. Що означає термін «валютний паритет»?

а) співвідношення між двома валютами, що встановлюється у за- конодавчому  порядку;

б) незалежність національної валюти від зовнішньодержавних факторів;

в) кількісний вміст дорогоцінних  металів у грошовій одиниці.

4. Фінансовими не вважаються такі послуги:

а) випуск платіжних  документів, платіжних  карток, дорожніх че- ків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення роз- рахунків;

б) випуск товарно-розпорядчих документів;

в) діяльність з обміну валют.

5. Який вид котирування характеризує вираз одиниці іноземної валюти у національній валюті?

а) прямий курс;

б) непрямий  курс;

в) крос-курс.

6. Валютний «кошик» — це:

а) вимір середньозваженого курсу однієї валюти по відношенню до певного набору інших валют;

б)  перелік  певних  валют,  які  можуть  конвертуватися лише  на одну встановлену валюту;

в) обмеження сфери обігу національної валюти за територіальни- ми або політичними ознаками.

7. Яку валютну систему  характеризує доларовий стандарт?

а) Бреттон-Вудську валютну систему;

б) Паризьку валютну систему; в) Генуезьку валютну систему; г) Ямайську  валютну систему.

8. Валютна інтервенція — це:

а) підвищення або зниження дисконтної  ставки центрального банку з метою впливу на рух іноземного капіталу;

б) купівля-продаж центральним банком  або казначейством іно- земної валюти з метою впливу на курс національної валюти;

в) сукупність валютних обмежень, які застосовуються однією державою відносно інших з метою примусового виконання певних вимог.

9. Що означає валютна  угода СВОП?

а)  купівля-продаж валюти  по заздалегідь  домовленому  курсу  у точно вказану дату;

б) одночасну  купівлю  і продаж  іноземної  валюти  на приблизно рівні суми при умові розрахунків по них на різні дати;

в)  продаж  валюти  по діючому курсу  з одночасним  виконанням угоди на її купівлю через певний період часу по більш високому курсу.

10. Cпеціальні розрахункові одиниці, що використовують у роз- рахунках країн у безготівковій формі, тобто у вигляді бухгалтерсь- ких записів:

а) іноземна валюта;

б) міжнародна валюта;

в) клірингова  валюта.