Тема 3. фІнансова полІтика І механІзм ЇЇ реалІзацІЇ

3.1. Сутність та завдання  фінансової  політики.

3.2. Фінансовий механізм та його основні підсистеми.

3.3. Особливості фінансового планування.

3.4. Види фінансових  планів.

    Основні  терміни  і поняття: фінансова  політика,  фінансова стратегія, фінансова тактика, фінансова політика економічного роз- витку; фінансова  політика  стабілізації; фінансова  політика  обмежен- ня ділової активності, податкова політика, бюджетна політика, грошо- во-кредитна політика,  фінансовий механізм,  фінансові  інструменти, управління фінансами,  фінансове  законодавство, фінансовий план, кошторис доходів і видатків, бізнес-план, платіжний календар, баланс доходів і видатків, баланс фінансових  ресурсів і витрат держави.

3.1. Сутність та завдання фінансової політики

Важливим засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільної діяльності є її фінансова політика. Фінансова політика за- лежить  від конкретних  історичних  умов і завдань,  які стоять  перед суспільством  і повинна  враховувати як потреби  суспільного  розви- тку, так і реальні економічні та фінансові можливості  держави.

Фінансова політика  — це визначення державою джерел фор- мування  доходів державного  і місцевих  бюджетів, допустимих  меж розбалансованості бюджету, джерел фінансування бюджетного дефі- циту, приорітетних напрямів  видатків  бюджету, принципів взаємо- відносин між окремими ланками бюджетної системи.

Метою фінансової політики є оптимальний розподіл ВВП між галузями  народного  господарства,  соціальними групами  населення, територіями.

Залежно від поставлених цілей фінансова політика поділяється на стратегічну (перспективну) фінансову політику та тактичну.

Фінансова стратегічна політика  — це комплекс  заходів, спрямо- ваних на досягнення  перспективних фінансових  завдань. Стратегічні завдання  фінансової  політики  найчастіше  пов’язують зі структурни- ми змінами  у фінансовій системі та фінансовому механізмі  загалом (рис. 3.1).

Стратегічні завдання фінансової політики

Забезпечення безперервності відтворювальних процесів

Забезпечення суспільної рівноваги шляхом мобілізації і використання фінансових ресурсів для соціальних гарантій членам суспільства

Забезпечення зростання національного багатства

Рис. 3.1. Стратегічні  завдання фінансової  політики

Перспективна фінансова  політика  розрахована на тривалий пе- ріод. Вона має забезпечити виконання стратегічних  масштабних  за- вдань, які потребують великих витрат часу та капіталу.

Фінансова стратегічна політика має такі різновиди як:

– політика економічного розвитку;

– політика стабілізації;

– політика обмеження  ділової активності.

Під політикою економічного розвитку  розуміють  систему фінан- сових заходів, спрямованих на збільшення фактичного  обсягу вало- вого національного продукту (ВНП) та підвищення рівня зайнятості населення.

Політика стабілізації — це система фінансових  заходів, спрямо- ваних на утримання обсягу випуску продукції на досягнутому в краї- ні рівні.

Політика обмеження ділової активності — це система екстремаль- них фінансових  заходів, спрямованих на зниження темпів зростання реального  обсягу ВВП  порівняно з досягнутими.  Уряд  застосовує  і таку політику в періоди економічного піднесення  для того, щоб запо- бігти кризі перевиробництва.

Тактична фінансова політика  спрямована  на розв’язання завдань конкретного етапу розвитку суспільства за допомогою перегрупування фінансових  ресурсів і зміни способів організації фінансових  зв’язків.

Фінансова політика  залежно  від інструментів,  що використову- ються, поділяється на монетарну та фіскальну  (рис. 3.2).

Фінансова політика

Грошово-кредитна:

˗   емісійна;

˗   валютна;

˗   кредитна;

˗   інвестиційна;

˗    митна.

Фіскальна:

˗   податкова;

˗    бюджетна.

Рис. 3.2. Види фінансової  політики

Під грошово-кредитною політикою розуміють:

– забезпечення стабільності  грошового  обігу  через  управління емісією, регулювання інфляції і курсу  національної грошової одиниці;

– управління діяльністю фінансового ринку через регламентацію емісії і розміщення держаних і корпоративних цінних паперів і регулювання їх дохідності;

– забезпечення своєчасності  розрахунків у народному  господар- стві і в різних ланках фінансової системи через регламентацію і регулювання діяльності банківської  системи.

Основним об’єктом грошово-кредитної політики  є сукупна  гро- шова маса, від розміру якої залежить  динаміка  основних показників розвитку  економіки.

Фіскальна політика реалізує інтереси держави, її головне призна- чення — вилучення частини ВВП на загальнодержавні потреби, пере- розподіляючи ці кошти через бюджет.

Держава  захищає  свої інтереси також через митну і валютну по- літику. Відповідно  до заінтересованості держави в розширенні  або скороченні  свого експорту  чи імпорту  застосовується система  мит- них платежів  або конкретний митний  режим.  Головним  завданням митної і валютної політики є примноження золотовалютних резервів держави.

Фінансова політика реалізується зазвичай у декілька етапів.

– формування науково-обґрунтованих концепцій   розвитку   на основі вивчення  вимог економічних  законів,  аналізу  перспек- тив удосконалення виробництва та населення;

– визначення основних  напрямків використання фінансів  у ви- робництві  та в поточному  періоді, тобто формування стратегії і тактики  фінансової  політики.  На цьому етапі виходячи  з по- ставлених  задач слід ураховувати можливості  збільшення та зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішні, політичні та економічні фактори;

– безпосередні  практичні  дії, спрямовані  на досягнення  постав- лених цілей.

Таким чином, дієздатність фінансової політики залежить від ефективності діяльності  держави  на кожному  етапі та правильності прийнятих рішень. Її формування починається з чіткого визначення цілей та постановки  обґрунтованих завдань. Виходячи  з цього здій- снюється вибір типу фінансової політики — політика економічного розвитку, політика стабілізації чи політика обмеження ділової актив- ності. На цій основі обираються напрями  реалізації (вирішується, які завдання забезпечуються засобами монетарної, а які — фіскальної по- літики) та інструменти реалізації  і способи забезпечення скоордино- ваності їх дії.

3.2. Фінансовий механізм та його основні підсистеми

Реалізація фінансової  політики  здійснюється за допомогою  фі- нансового   механізму,  який   являє   собою  досить  складну   систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Основним вектором  цього впливу  є взаємовідносини держави,  яка виробляє і реалізує фінансову політику, із суб’єктами господарюван- ня, які забезпечують  виробництво ВВП.

Фінансовий  механізм — це сукупність  форм і методів організації фінансових  відносин. Фінансовий механізм включає в себе такі еле- менти: фінансове  планування, суб’єкти та об’єкти управління фінан- сами, фінансовий контроль, фінансові  показники і стимули,  норми і нормативи,  ліміти і резерви, фінансове законодавство (рис. 3.3).

Фінансове планування являє  собою діяльність  щодо формування та використання централізованих і децентралізованих фондів фінан- сових ресурсів.

Об’єктом управління фінансами є фінансові відносини. Суб’єктом управління фінансами є різні організаційні структури,  зокрема в Україні це: Верховна Рада України; Апарат Президента; Уряд; Мініс- терство фінансів; Державне казначейство;  Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку; Рахункова палата та ін.

Основною   метою  фінансового контролю  є  забезпечення інтер- есів усіх суб’єктів суспільного виробництва. Суб’єктами фінансового контролю  є постійні  комісії парламенту,  органи виконавчої  та зако- нодавчої влади, аудиторські фірми.

Такі елементи фінансового механізму як норми, нормативи, лімі- ти, фінансові санкції є нормативними забезпеченням фінансової  по- літики.

Норми характеризують певний рівень забезпечення фінансовими, матеріальними ресурсами видатків суб’єкта фінансових  відносин.

Ліміти — це обмеження  витрат  з метою раціонального викорис- тання фінансових, природних  та інших ресурсів.

Фінансові  санкції покликані посилити  матеріальну відповідаль- ність суб’єктів господарювання за виконанням фінансового законо- давства та взятих зобов’язань. До них належать штраф і пеня. Штраф використовується у твердій грошовій сумі. Пеня нараховується за не- своєчасне  виконання фінансових  зобов’язань, встановлюється у від- сотках від суми простроченого платежу.

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ

Організаційні структури

Підсистеми

Правове регулювання

Планування   Організація    Контроль

Фінансове забезпечення

Фінансове регулювання

Самофінансування (приватний, правовий та акціонерний капітал)

Методи розподілу

Нормативний            Сальдовий

Кредитування

Інструменти

Зовнішнє фінансування

Податки                     Внески і відрахування

Субсидії і дотації

Важелі впливу

Напрями

Стимули         Санкції

Види

Норми і нормативи

Умови і порядок формування доходів, нагромаджень, фондів

Порядок здійснення витрат, умови і принципи фінансування та кредитування

Рис. 3. 3. Структура фінансового механізму

В межах фінансового механізму застосовують  два методи фінан- сового впливу на соціально-економічний розвиток,  що відповідно формують дві його підсистеми: фінансове забезпечення і фінансове регулювання.

Фінансове забезпечення реалізується на основі відповідної  сис- теми фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах: само- фінансування, кредитування, зовнішнє  фінансування. Різні форми фінансового забезпечення використовуються на практиці  одночасно через установлення оптимального  для даного етапу розвитку  сус- пільства співвідношення між ними.

Самофінансування являє  собою забезпечення потреб відтворен- ня  виробництва за рахунок  власних  коштів  юридичних  і фізичних осіб.

Застосування того чи іншого методу залежить  від напрямів  фі- нансової політики  держави. Чим вищий рівень розвитку  суспільства й економіки, тим більшою є роль фінансового регулювання.

Принцип самофінансування передбачає, що регулювання фінан- сової забезпеченості здійснюється за рахунок  кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними  та запозиченими ресурсами.  З позиції  фінансової  ефективності власні  ресурси  (тоб- то самофінансування як форма  фінансового забезпечення) призна- чені для покриття затрат  на мінімально  припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки. Головна перевага такої системи  фінансового забезпечення полягає  в тому, що вона сприяє максимально ефективному використанню наявних  у суспільстві  ре- сурсів на основі прискорення їх кругообігу. Збільшення питомої ваги власних  ресурсів,  навпаки,  уповільнює  кругообіг  ресурсів,  а тому й уповільнює  темпи соціально-економічного розвитку.

Основою самофінансування як форми фінансового забезпечення є власний капітал. Залежно від форми власності він може бути індиві- дуальним — приватний,  чи колективним — пайовий або акціонерний. Найпоширенішим у сучасних умовах є акціонерний капітал.  Водно- час особливості  його формування і використання ведуть до того, що в ньому проявляються як ознаки самофінансування, так і певні озна- ки кредитування. Оскільки акціонери є співвласниками підприємств, то очевидними є ознаки самофінансування. Але через те, що реальні

права  управління власністю  перебувають  у власника  контрольного пакета акцій, то решта акціонерів певною мірою є позичальниками відносно до нього.

Кожна з форм власності  має свої переваги та недоліки  у форму- ванні фінансових ресурсів та їх використанні. Приватний власник сам визначає  потреби і виходить  зі своїх можливостей.  Пайовий  капітал має переваги більш високого рівня концентрації ресурсів, порівняно з приватним,  але він менш мобільний, оскільки передбачає узгоджен- ня дій співвласників. Акціонерний  капітал є надзвичайно мобільною і раціональною  формою концентрації і перерозподілу фінансових  ре- сурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Коти- рування  акцій на фондовій біржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товариства. Чим кращі показники діяльності підприєм- ства, тим вищий рівень котирування їх акцій і тим більший попит на них, що розширяє можливості  залучення фінансових  ресурсів. Отже, лише за умов високої  ефективності виробництва можливе  функціо- нування  акціонерних товариств.

Кредитування як форма фінансового забезпечення полягає  у тимчасовому  використанні позичених  ресурсів. Якщо  самофінансу- вання — це вихідна форма фінансового забезпечення,  то кредитуван- ня, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, провідною формою. Воно ґрунтується на принципах поворотності, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів.

Кредитування — надзвичайно дійова форма фінансового забез- печення.  По-перше,  досягається  значна  економія  суспільного  капі- талу  за рахунок  використання одних  і тих самих  ресурсів  різними суб’єктами підприємницької діяльності. По-друге, установлені прин- ципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

Третя форма фінансового забезпечення — зовнішнє фінансуван- ня. Воно полягає у виділенні коштів певним суб’єктам на безпово- ротній і безоплатній основі. Це може бути державне фінансування з бюджету чи державних  фондів цільового призначення, надходження коштів від громадських  та доброчинних  фондів і організацій  даної країни  та з-за кордону, гранти від міжнародних  організацій  тощо. В умовах ринкової економіки  ця форма є підпорядкованою відносно самофінансування і кредитування. Основним її видом  є бюджетні

асигнування. Слід зазначити,  що завжди були і будуть такі сфери діяльності,  що потребують  державного  фінансування. Передусім  це ті сфери,  що є непривабливими для  приватного  бізнесу  або мають надзвичайну суспільну  вагу. Однак  за певних  умов бюджетні  асиг- нування  можуть бути головним джерелом асигнувань  в економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливо використати інші форми фінансового забезпечення,  насамперед у період фінансової  кризи.

Фінансове регулювання полягає  у регламентуванні розподіль- них  відносин  у суспільстві  й на окремих  підприємствах. Оскільки фінанси  являють  собою розподільні  й перерозподільні відносини, то фінансові  методи регулювання,  по суті, є методами  розподілу.  Існу- ють два методи розподілу доходів: сальдовий і нормативний.

Сальдовий метод  передбачає  виділення  підсумкового  (сальдо- вого) елемента  в розподілі  доходу. Як правило,  саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче  навантаження. Так, прибу- ток підприємств є різницею  між валовими  доходами і валовими  ви- тратами. Якраз це стимулює зростання  доходів і зниження витрат. Проміжні  елементи  розподілу  за сальдовим  методом  визначаються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати норма- тивний характер, але нормативи встановлюються не до об’єкта розпо- ділу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу  визначаються за нормативами,  які встановлюються сто- совно об’єкта розподілу. Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка  податку на прибуток  поділяє  його на дві час- тини: перша вноситься  до бюджету держави, друга становить  чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим  етапом побудови системи фінансового регулювання.  Однак не можна проти- ставляти  один метод другому, бо суть не тільки і не стільки в методі, а в тому, чим він наповнюється, тобто які елементи розподільних від- носин включає.

При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемен- та. У ньому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці.  Якщо цього немає, то така модифікація сальдового методу не відповідає завданням фінансового регулювання.

При  нормативному методі розподілу  дуже важливо  установити оптимальне співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних  осіб у витрачанні  коштів.

Метод  фінансового регулювання визначає  характер  дії фінан- сового механізму.  Кожний  метод може мати безліч модифікацій за- лежно від того, які елементи  розподільних відносин він охоплює. Кожному  з елементів відповідає певне цільове призначення у вигля- ді закріплених за ним функцій.  Таким  чином, у складі  фінансового механізму  створюється набір фінансових  інструментів,  з допомогою яких здійснюється вплив на різні сторони суспільного розвитку.

Видами таких інструментів є податки, внески і відрахування, суб- сидії та дотації. Конкретний склад фінансових  інструментів  постій- но змінюється  залежно від завдань фінансової  політики. Чим ширше втручання держави  у фінансову  діяльність  підприємств і населення, тим більше їй потрібно інструментів.  Розширення самостійності  під- приємств  в умовах переходу до ринкових  відносин  привело  до зву- ження кола фінансових  інструментів.  Нині до них належать  платежі в бюджет і фонди  цільового  призначення, державні  дотації, а також амортизаційні відрахування.

Таким  чином, функціонування фінансового механізму  забезпечу- ється  через організаційні структури,  які характеризують надбудову суспільства.  Це правове регулювання,  планування, організація  та контроль. Правове регламентування відображається в розробленні та прийнятті законодавчих актів з фінансів.  Ця функція покладається на органи державної влади. Фінансове планування полягає в розроб- ленні фінансових  планів, на основі яких ведеться оперативне  управ- ління. Основний фінансовий план — бюджет держави  — затверджу- ється законодавчо. Функції організації фінансової діяльності в країні покладаються на органи  державного  управління і безпосередньо  на Міністерство фінансів  та Центральний банк. Ефективність управ- ління  фінансовим механізмом  залежить  насамперед  від чітких, зла- годжених  та узгоджених  дій цих органів. Фінансовий контроль  дає можливість  постійно стежити  за рухом грошових  потоків, він забез- печує перевірку законності  здійснення фінансових  операцій і тим са- мим правильне спрямування дії фінансового механізму.

3.3. Особливості фінансового планування

Найбільш вагомим елементом  фінансового механізму є фінансо- ве планування.

Фінансове планування є діяльністю  по складанню  планів  фор- мування, розподілу  і використання фінансових  ресурсів на рівні окремих суб’єктів господарювання, їх об’єднань, галузевих  структур, територіально-адміністративних одиниць, країни в цілому.

Об’єктом фінансового планування виступають фінансові  ре- сурси, що утворюються  в процесі розподілу  і перерозподілу ВВП, а результатом — складання різних видів фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це план формування, розподілу  і викорис- тання фінансових  ресурсів.

Фінансові плани складаються окремими  підприємствами, орга- нізаціями,  установами,  їх об’єднаннями  (баланси  доходів і видатків, кошториси, бізнес-плани, платіжні календарі); на рівні міністерств, відомств, державних  комітетів, державних  цільових фондів; в розрізі окремих територій (місцеві бюджети), а також на рівні країни в ціло- му (Державний бюджет України, зведений  бюджет, зведений  баланс фінансових  ресурсів).

За тривалістю дії розрізняють:

– перспективні фінансові плани (на період понад 1 рік);

– поточні (на 1 рік);

– оперативні  (на квартал, місяць).

Діяльність,  пов’язана із складанням кожного фінансового плану передбачає виконання певних видів робіт з використанням відповід- них методів.

Фінансове планування здійснюється в декілька етапів:

– аналіз виконання показників фінансових  планів за попередній період;

– розрахунки  доходів і видатків на плановий  період;

– збалансування доходів і видатків фінансового плану.

В ході фінансового планування використовуються різні методи: економічного аналізу, економіко-математичні методи, методи коефі- цієнтів, або екстраполяції, нормативні  та балансові методи.

Так, нормативний метод  у фінансовому плануванні  передбачає розрахунок  фінансових  показників на основі встановлених норм і нормативів.  Це нормативи  утворення фондів  грошових  коштів, нор-

ми амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, нор- ми витрачання коштів в бюджетних установах та ін.

Нормативи бувають  двох видів:

1) нормативи,  засновані  на матеріальних нормах, що представ- ляють  грошовий  вираз  натуральних норм (при  визначенні  видатків бюджетних установ);

2) нормативи  як самостійні  розрахункові величини,  які відобра- жають  процеси  формування і розподілу  доходів, відрахувань  та ін. (податки,  внески в цільові фонди, нормативи  розподілу прибутку).

Балансовий метод  у фінансовому плануванні  забезпечує  вста- новлення відповідності видатків джерелам їхнього покриття, коорди- нування  всіх розділів  фінансового плану, фінансових  і виробничих показників,  в результаті чого досягається  збалансованість плану.

Основними напрямками удосконалення фінансового плануван- ня в Україні  є:

– забезпечення стабільних  умов господарювання,

– підвищення ролі перспективного фінансового планування,

– широке застосування економічних  нормативів, електронно-об- числювальних машин, економіко-математичних методів, авто- матизованих систем управління у фінансовому плануванні;

– розширення прав суб’єктів господарювання, органів місцевого самоврядування у фінансовому плануванні;

– уніфікація фінансових  планів в окремих сферах діяльності. Отже, фінансове  планування є важливим  елементом  державного

регулювання економічних  і соціальних  процесів.  За  допомогою  фі- нансового  планування активізуються фінансові  важелі  та стимули, забезпечується мобілізація  фінансових  ресурсів і їхнє раціональне спрямування на загальнодержавні потреби.

3.4. Види фінансових планів

Основними видами  фінансових  планів  є бюджети різних  рівнів, баланс фінансових  ресурсів і витрат держави, баланс доходів і видат- ків; платіжний календар; бізнес-план.

На рівні держави  або її окремих  територіальних формувань  фі- нансовими планами є відповідні бюджети. Бюджет має дві частини —

дохідну і видаткову. Дохідна частина включає поступлення податків і обов’язкових зборів, неподаткові надходження.  У видатковій  частині вказуються  напрями  витрачання бюджетних коштів, які визначають- ся бюджетною політикою,  а також діючим порядком  розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю державного  бюджету як фінансового плану є те, то він має силу закону. Щорічно Верховна Рада України приймає Закон України  про Державний бюджет, в якому затверджує:

– суми доходів Державного бюджету України;

– суми видатків Державного бюджету України;

– граничний  розмір  дефіциту  Державного  бюджету  України  та джерела його покриття;

– суми дотацій, субвенцій  та розміри  відрахувань  від регулюю- чих доходів;

– розмір державного  внутрішнього  боргу і державних  зовнішніх запозичень.

З метою  визначення обсягів  фінансових   ресурсів,  що  створю- ються  в країні,  напрямків їх використання, збалансування доходів і витрат  держави  складається баланс  фінансових ресурсів і витрат держави. Крім того, з допомогою цього фінансового плану перевіря- ється обґрунтованість розрахунків показників державного  бюджету, платіжного  балансу, балансу доходів і витрат населення.  Відмінність балансу фінансових  ресурсів і витрат держави  від зведеного бюдже- ту полягає  в тому, що крім централізованих фінансових  ресурсів які мобілізуються через бюджетну  систему  і державні  цільові  фонди,  в ньому відображаються і децентралізовані фінансові  ресурси, які зо- середжуються у суб’єктів господарювання і у населення.

В першому розділі Балансу фінансових ресурсів і витрат  дер- жави  «Доходи»  наводяться поступлення всіх видів фінансових  ре- сурсів — прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльнос- ті, приріст довгострокових вкладень  населення,  доходи від привати- зації, іноземні кредити тощо.

В другому розділі «Витрати» вказуються  напрямки витрачан- ня централізованих і децентралізованих фінансових  ресурсів — вит- рати  на розвиток  економіки,  на соціальні  гарантії  населенню,  дер- жавні дотації, утримання соціально-культурних об’єктів, на оборону,

управління, зовнішньоекономічну діяльність,  на виплату  пенсій, об- слуговування державного боргу та ін.

На рівні підприємств в ході фінансового планування складаються наступні види фінансових  планів:

– баланс доходів і видатків;

– платіжний календар;

– бізнес-план.

Баланс доходів і видатків є поточним  фінансовим планом під- приємства,  розраховується на рік з розбивкою по кварталах і склада- ється з 4 розділів (Додаток).

Платіжний календар — це оперативний фінансовий план. Голов- на мета його складання — спрогнозувати фінансовий стан підприєм- ства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається за певний період. Форма  цього фінансового плану пред- ставлена в Додатку. При складанні платіжного календаря обов’язково враховуються: строки виплати заробітної плати, премій, внесення по- датків та здійснення інших платежів. розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін.

Бізнес-план — план реалізації  певного  проекту  або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить розділи, в яких наводиться розра- хунок фінансових  показників,  таких як затрати, прибуток, рентабель- ність, строк окупності  затрат. Бізнес-плани обов’язково  складаються у випадках  приватизації підприємства,  продажу контрольного пакета акцій на неконкурсних основах іноземному  інвестору, при створенні спільних підприємств за участю держави. Крім того, кредитні устано- ви при наданні довгострокових позик вимагають  представлення під- приємствами бізнес-планів для обґрунтування повернення  кредитів.

Структура бізнес-плану: в перших розділах дається  загальний опис проекту  і вказується його мета і необхідність;  характеристика товарів, робіт або результату, який досягається після завершення проекту  і дає прибуток;  дослідження і прогнозування ринкової  си- туації,  реклама,  покупці  і конкуренти;  характеристика сировинної та експериментальної бази, забезпечення кваліфікованою робочою силою. Заключні розділи  бізнес-плану — фінансові  — де надаються розрахунки  прибутку  і рентабельності від реалізації  угоди або про- екту, обґрунтовуються терміни і джерела повернення  позик, а також строки окупності затрат.

Установи невиробничої сфери і, в першу чергу, бюджетні органі- зації складають кошториси доходів  і видатків.

Види кошторисів доходів  і видатків:

1) індивідуальні  (єдиний кошторис  доходів і видатків) це фінан- сові плани окремих бюджетних установ;

2) загальні кошториси складаються по однотипних бюджетних установах (школах, лікарнях);

3) кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

4) зведені — це зведені в єдині індивідуальні кошториси  та кош- ториси на проведення  централізованих заходів в розрізі окремого мі- ністерства.

Отже,  фінансова   політика   є  важливим   засобом  реалізації   по- літики держави в будь-якій  сфері суспільної діяльності. Фінансова політика  поділяється на фінансову  стратегію і фінансову  тактику, Реалізація фінансової  політики  здійснюється за допомогою фінансо- вого механізму, який являє  собою досить складну систему впливу на різні сторони фінансової діяльності окремих суб’єктів. Складовими елементами  фінансового механізму  є фінансове  планування й про- гнозування, управління фінансами,  фінансовий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулювання, фінансові норми, нормативи, ліміти,  резерви,  стимули  і санкції,  фінансове  законодавство. Най- більш  вагомим  елементом  фінансового механізму  є фінансове  пла- нування  — діяльність  по складанню  планів формування, розподілу  і використання фінансових  ресурсів на рівні окремих суб’єктів госпо- дарювання, їх об’єднань, галузевих структур, територіально-адміні- стративних  одиниць та країни в цілому.

Контрольні питання

1. Сутність фінансової  політики.

2. Завдання фінансової  політики.

3. Роль  фінансових  важелів  в регулюванні  соціально-економіч- них процесів.

4. Зміст, форми і методи фінансового контролю.

5. Правові засади фінансових  відносин. Фінансовий механізм.

Самостійна робота

1. Визначити, правильні  чи неправильні такі твердження:

– правильні  (П);

– неправильні (Н).

1. Найбільш динамічною частиною фінансової політики є тактика управління фінансами.

2. Невтручання держави  в економіку  — це основна риса регулю- ючого типу фінансової  політики.

3. Класичний тип фінансової політики визначив у 30–60 р. XX ст. стабільний  економічний ріст, високий рівень зайнятості й ефективну систему фінансування соціальних  нестатків.

4. Фінансовий механізм  для здійснення фінансових  відносин,  у яких безпосередньо бере участь держава, називається директивним.

5. Взаємозв’язок і взаємозалежність складових частин фінансової системи обумовлені єдиною сутністю фінансів.

6. Методи  формування фінансових  ресурсів  не є елементом  фі- нансового механізму.

7. Ефективність планово-директивного типу фінансової політики визначається необхідністю концентрації фінансових  ресурсів у руках держави.

8. Під фінансовою стратегією розуміється комплекс заходів спря- мованих на досягнення  перспективних фінансових  цілей.

9. Державний бюджет, позабюджетні фонди,  державний  кредит, фонди страхування, фондовий  ринок можна об’єднати в понятті «за- гальнодержавні фінанси».

10. Джерелом  централізованих коштів  держави  є національний доход.

2. Кожному з наведених нижче  положень знайти  відповідний термін або поняття:

а) фінансове регулювання б) фіскальна  політика;

в) монетарна політика; г) податкова політика; д) бюджетна політика;

е) фінансова стратегія;

є) фінансова тактика;

ж) політика стабілізації; з) фінансовий механізм; к) самофінансування.

1. Забезпечення потреб простого і розширеного  відтворення виробництва  за  рахунок  власних  коштів  юридичних  і  фізичних осіб.

2. Сукупність фінансових методів і форм, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток  суспільства.

3. Політика,  що характеризує дії держави щодо централізації час- тини виробленого  ВВП та її суспільного використання;

4. Політика,  що характеризує діяльність  держави у сфері оподат- кування.

5. Політика,  яка являє  собою комплекс дій та заходів у сфері гро- шового ринку.

6. Політика,  яка являє  собою діяльність  щодо формування бюд- жету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів.

7. Поточна  політика,  спрямована  на вирішення конкретних  за- вдань відповідного  періоду, що випливають із розробленої перспек- тиви.

8. Політика спрямована  на підтримання макроекономічної рівно- ваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін.

9. Політика,  що розрахована на довготермінову перспективу і ви- рішення глобальних  завдань соціально-економічного розвитку.

10. Регламентування розподільних відносин у суспільстві  й на окремих підприємствах.

3. Тести

1. Фінансовий механізм — це...

а) форми  та важелі  фінансового впливу  на соціально-економіч- ний розвиток  суспільства;

б) ресурси, за допомогою яких проводиться фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток  суспільства;

в) методи фінансового впливу  на соціально-економічний розви- ток суспільства.

2.  Цей   вид  фінансового  контролю  здійснюється  фінансами структурами підприємств , організацій, установ...

а) громадський;

б) відомчий;

в) внутрішньогосподарський;

г) аудиторський.

3. Штраф як фінансова санкція встановлюється...

а) у твердій грошовій сумі;

б) у відсотках від суми простроченого платежу;

в) немає правильної відповіді.

4. Елементами фінансового механізму є:

а) фінансовий контроль;

б) фінансова система;

в) управління фінансами;

г) фінансове законодавство.