Фінансовий облік – 2 - Навчальний посібник (Волкова І. А.)

2. облік прямих  витрат

Прямi витрати вiдносяться безпосередньо на виробничу собiвартість продукції (робіт, послуг), оскiльки вони є техно- логiчно  необхiдними  i  за  допомогою  документування  фактiв

витрачання ресурсiв завжди можна визначити, на який вирiб вони списанi.

До прямих витрат відносять:

– прямi матерiальнi витрати (сировина, основнi матерiали, що

складають субстанцiю готового продукту /цукровий буряк — для

отримання цукру, цегла — для спорудження будинку, лiсовi ма-

терiали —  для  виробництва  меблiв  тощо/,  купiвельнi  напiв-

фабрикати i комплектуючi вироби; допомiжні матерiали; паливо

й енергiя, якщо їх можна вiднести до певних виробiв);

– прямi витрати на оплату працi (заробiтна плата працiвникiв,

зайнятих у виробничому процесi з випуску продукції, виконання

робiт чи послуг, якщо її можна безпосередньо вiднести на певний

вид продукцiї, робiт чи послуг);

– iншi прямi витрати (вiдрахування на соцiальне страхування,

втрати вiд браку, амортизацiя тощо).

Витрати виробництва означають зменшення активiв або збі-

льшення зобов’язань, тому, деталiзуючи цю економічну катего-

рію, можна зазначити перелiк операцій, якi стосуються:

1. Зменшення активiв (списуються на витрати):

– списання сировини i матеріалів на виробництво;

– уцінка   запасiв   (сировини,   матерiалiв,   готової   продукцiї

тощо);

– нестача запасiв (сировини, матерiалiв, напiвфабрикатiв, то-

варiв, малоцiнних та швидкозношуваних предметiв, готової про-

дукцiї, крадiжки запасiв та ін.);

– нарахування амортизацiї, зносу малоцiнних необоротних ак-

тивiв;

– списання основних засобiв, нематерiальних активiв, МШП,

що стали непридатними і не використовуються в господарствi;

– визнанi  економiчнi  санкцiї  (штрафи,  пенi,  неустойки,  що

підлягають сплатi чи сплачені);

– нарахування  резерву  сумнiвних  боргiв,  списання  дебiтор-

ської заборгованості.

2. Збiльшення зобов’язань (вiдносяться на витрати):

– нарахування заробiтної плати;

– нарахування податкiв, зборів та обов’язкових платежiв;

– вiдрахування на страхування;

– транспортнi витрати;

– послуги  сторонніх  органiзацій  (юридичних,  аудиторських,

консалтингових тощо);

– плата за оренду, послуги зв’язку, оплата комунальних, рек-

ламних та інших послуг.

Витрати виробництва пiдлягають групуванню та вiднесенню на  центри  витрат  (цехи,  дільниці,  бригади),  а  всерединi  цен- трiв —  на  окремi  види  продукції,  що  забезпечує  повне  i  до- стовiрне визначення фактичної собівартості, аналiз використання ресурсiв та результатiв діяльності структурних пiдроздiлiв під- приємства, ефективність заходів, спрямованих на зниження собiвартостi продукцiї.

Контроль за формуванням собівартості є центральним завдан-

ням економiчних служб пiдприємства, оскiльки в ринкових умо-

вах виживають лише ті суб’єкти пiдприємництва, у яких нижча

собівартість i, вiдповiдно, вищий прибуток. Завдяки зниженню

собівартостi продукції можна знизити цiну і розширити ринок

збуту.

Найбiльшу питому вагу в собiвартостi продукції мають ма-

терiальнi витрати (60—80 \%, а в окремих галузях харчової про-

мисловостi до 98 \%), що й визначає актуальнiсть їх облiку. За-

вдання  полягає  в  тому,  щоб  правильно  оцiнити  матерiальні

витрати (сировину, матерiали, купованi напiвфабрикати, паливо

та енергiю на технологiчні цiлi тощо) та вiднести їх на окремi ви-

ди продукції.

Витрачання сировини, основних матерiалiв і комплектуючих

виробiв на виробництво конкретних видiв продукцiї визначається

на основi первинних документiв — лiмітних карт, вимог на ма-

терiали та iнших, у яких зазначається центр витрат (цех, дільни-

ця, бригада, змiна), а також назва виробу, на який вiдпущено ма-

теріальні цiнностi, або номер замовлення. Такий порядок оформ-

лення документiв дозволяє ідентифiкувати витрати з виробами,

на якi потрiбно вiднести тi чи iншi спожиті ресурси, тобто спису-

вати витрати на окремi вироби прямим способом.

Бухгалтери вiддiлу облiку матерiалiв  приймають документи

вiд матерiально відповідальних осiб (завiдувачiв складами, комо-

рами) і складають відомостi 5.1 аналiтичного облiку запасiв iз

метою визначення залишків на перше число кожного мiсяця в

розрiзi аналітичних груп матерiальних цiнностей, а також скла-

дання  і  розроблення  таблиць  № 1  з  витрачання  матеріальних

цiнностей i вiднесення їх вартостi на балансовi рахунки, субраху-

нки, статтi витрат у розрiзi центрiв витрат, замовлень, виробiв та

інших об’єктiв калькулювання.

Досить часто неможливо вiдразу визначити, на якi вироби по-

трібно вiднести витраченi матерiали. Це пов’язано з характером

технологiчного процесу в тих випадках, коли з одного вихiдного

матерiалу отримують декiлька видiв продукцiї, якi є окремими

об’єктами калькулювання. Наприклад, у лiсопильному виробниц- тві з деревини отримують дошки рiзних сортiв, брус та iнші види продукцiї; у взуттєвому виробництвi з однiєї i тiєї ж шкiри — за- готовки для рiзних розмiрiв й артикулів взуття; у хiмiчнiй проми- словостi з однієї сировини — кілька видiв продукції. В цих умо- вах безпосередньо на вироби неможливо віднести вартiсть матерiальних цiнностей, а тому використовують опосередковані методи розподiлу матерiалiв та сировини. Одним iз таких методiв є розподiл фактично витрачених матерiалiв пропорцiйно до норм витрачання. Вiн використовується у машинобудуванні, взуттєво- му виробництві, м’яснiй промисловостi та iнших галузях. При за- стосуваннi коефiцiєнтного методу розподiл матерiалiв здiйсню- ється так: одному з виробiв присвоюється коефiцiєнт, що дорiв- нює 1, а для інших виробiв коефiцiєнти розраховуються відно- шенням їх цiни до цiни виробу, прийнятого за одиницю. Таким чином, для одних виробiв коефiцiєнт може бути меншим вiд оди- ницi, а для iнших — бiльшим.

Допомiжнi матеріали списуються на окремi види продукцiї прямо або опосередковано методом розподiлу (пропорцiйно до нормативного витрачання основних матерiалiв, маси переробле- ної сировини, кiлькостi випущеної з виробництва продукції або

інших показникiв).

Витрати на паливо та енергiю розподiляються мiж об’єктами

калькулювання пропорцiйно до вiдпрацьованих годин роботи ве-

рстатiв чи механiзмiв, якi споживають паливо й енергiю рiзних

видiв (електроенергiя, газ, пара, холод, стиснуте повiтря та iн.).

Відходи виробництва повиннi утилiзуватися за цiнами можли-

вого використання на даному підприємстві або за цiнами можли-

вої реалiзації — при вiдпуску на сторону. Відходи виробництва

зменшують собiвартiсть продукцiї, тому при калькулюваннi вони

мiнусуються  iз  загальних  витрат  на  виробництво.  При  цьому

складається запис:

Д 209 «Iншi матерiали»;

К 23 «Виробництво».

Розробні таблиці з витрачання матерiальних ресурсiв служать

пiдставою для записiв у вiдомостях № 12, якi складаються за ко-

жним цехом основного i допомiжного виробництва та у вiдомості

№ 15, призначенiй для вiдображення аналiтичних i синтетичних

даних рахунка 92 «Адміністративні витрати».

Оплата  працi  виробничих  робiтників—відрядників  здiйсню-

ється на основi первинних документiв на виробiток, а тому такі

витрати завжди можна віднести на той чи інший вирiб безпосере-

дньо. У рапортах на виробіток, нарядах, актах та iнших докумен- тах вказується, яке замовлення (вирiб) виготовляє робiтник (бри- гада) та яка сума нарахована.

Заробiтна плата робітникiв iз погодинною оплатою i робiтни- кiв, зайнятих на пiдсобних роботах у цехах основного i допоміж- ного виробництва, розподiляється пропорцiйно до основної за- робiтної плати чи кошторисної ставки на одиницю окремих видiв продукцiї.

Додаткова  заробiтна  плата  виробничих  робiтникiв  розподi-

ляється також пропорцiйно до основної заробiтної плати робiтни-

кiв окремих видiв продукцiї.

На суму заробiтної плати складається запис:

Д 23 «Виробництво»;

К 66 «Розрахунки з оплати працi».

Вiдрахування на страхування є прямими витратами, оскiльки

вони прямо залежать вiд фонду  оплати працi та встановлених

державою розмiрiв нарахувань на різні види страхування.

Між  окремими  об’єктами  калькулювання  вiдрахування  на

страхування розподіляються пропорцiйно до нарахованої основ-

ної і додаткової заробiтної плати робiтникiв. В облiку на суму

нарахувань  на  страхування,  якi  прямо  вiдносяться  на  собiвар-

тiсть, робиться запис:

Д 23 «Виробництво»;

К 65 «Розрахунки за страхуванням».

Нарахування на страхування в iнших випадках вiдносяться в

дебет рахункiв: 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адмiнiстра-

тивнi  витрати»,  93  «Витрати  на  збут»,  94  «Іншi  витрати  опе-

рацiйної дiяльностi».

Нарахування заробiтної плати i на страхування узагальнюються

в розробнiй таблицi № 1, де наводяться дані в розмiрі цехiв, балан-

сових рахункiв, субрахункiв, статей витрат, замовлень, окремих

виробiв.   Iз   розробних   таблиць   інформацiя   переноситься   у

вiдомостi № 12 i 15 в тому ж порядку, що й матерiальнi ресурси.