1. давньоіндійська філософія

Історія  індійської  культури  сягає глибини  віків. Активну  участь в її творенні брали арії — кочові племена, які, за археологічними та ет- нографічними свідченнями, вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже в II тис. до н.е. на території Індії склались  дрібні державні утворення. Давньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом його була мі- фологія, викладена  у Ведах — збірниках гімнів. Веди освячували кас- товий лад і проголошували панування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кастами, у т.ч. військовою аристократією — кшатріями. Звідси  назва ведійської міфології  — брахманізм. Основний мотив ве- дійської літератури  — панування духовного над матеріальним, брах- манів над іншими кастами.

У середині І тис. до н.е. у давньоіндійському суспільстві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвивалися ремесла і торгівля, зростали  міста, замість дрібних держав виникали великі державні об’єднання. Домінуюче  становище  в суспільстві  перейшло  до кшат- ріїв: війни сприяли  усвідомленню ними своєї соціальної значущості, що спонукало  їх взяти  владу  в свої руки. Усе це зумовило  зміни  й у світоглядній сфері: брахманізм поступився  місцем релігійним  течі- ям — джайнізму і буддизму, що постали як ідеологічний протест про- ти кастової природи брахманізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм  були  світоглядами,  зрозумілішими і прийнятнішими для простих людей.

Одночасно  зі змінами соціальних  відносин і світоглядних ідей формуються основні  школи  індійської  філософії.  Як і в інших кра- їнах,  філософія в Індії  виникає  у зв’язку  з кризою  міфології.  Але перехід від ранньокласового до розвинутого класового суспільства відбувався  в Індії поступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків: більшість  філософських систем зберігає міфологічні теми, розвиває  їх. Творцями більшості філософських шкіл були жерці- аскети,  чим пояснюються  такі особливості  індійської  філософії,  як

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

проповідь  аскетизму  та містичного  споглядання, пасивність  і само- заглиблення. Ці особливості зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними умовами розвитку  індійського суспільства.

Серед  багатьох  шкіл  індійської  філософії  чітко  окреслюються два їхніх типи: ортодоксальні, класичні (даастика) і неортодоксальні, некласичні  (настика). Ортодоксальні визнають  безумовний автори- тет Вед. Неортодоксальні, хоч і запозичують  з Вед деякі ідеї, не виз- нають їхньої святості.

Ортодоксальні, класичні  філософські школи.  До них належать веданта,  міманси,  вайшешика,  санкх’я,  ньяя  і йога. Основою  світу вони проголошують Брахмана,  Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як особа Бога, згодом він трансформувався в духов- ну субстанцію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (комен- тарях  до Вед)  відзначається: «Те, чим породжуються ці істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмираючи, те й намагайтеся пізнати,  то і є Брахман».  Брахман  породжує,  відтворює  і підтримує все суще. Але він є безособовим началом. Носієм принципу  індиві- дуальності є атман, який облаштовує світопорядок,  є внутрішнім правителем.  Ці два космогонічні  начала чимось нагадують матерію і форму Аристотеля. Але ця аналогія приблизна.

Сутність людини також включає атман і брахман. Мета людсько- го життя  полягає  в тому, щоб подолати  низку нескінченних  перевті- лень і злитися з космічними атманом і брахманом, розчинитися в них. Існує  декілька  сходин, які ведуть  до осягнення брахмана.  Вищою з них є медитація,  заснована  на практиці  йоги. Завдяки злиттю з кос- мічним брахманом  атман людини долає безкінечність  перевтілень — сансару,  яка  породжена  кармою —  відплатою  за  попереднє  життя. Такою постає загальна  конструкція світу й місця людини  в ньому у веданті й мімансі, які найбільше наближені  до Вед.

Вайшешика визнає дев’ять субстанцій — землю, воду, світло, по- вітря, ефір, час, простір, душу і розум. Перші чотири  складаються з атомів. Атоми різняться між собою кількісно  і якісно.  Унаслідок  їх сполучення і роз’єднання, якими керує світова душа, відбувається ви- никнення і зникнення речей.

Санкх’я вважає основою світу матерію (пракриті) і атман — прин- цип індивідуальності й духовності. Ньяя і йога відомі не так онтоло- гічними побудовами, як методологіями, які застосовують  й інші шко- ли. Ньяя  основну увагу приділяла теорії пізнання  і логіці, розробила

МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

вчення про силогізми. Йога сформулювала сукупність  правил (мето- дологію) регулювання фізіологічних і психічних процесів людини, за- вдяки яким, на думку її прихильників, настає прозріння  і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські школи. До них належать  буддизм,  джайнізм  і чарвака-локаята. Буддизм — сві- това релігія, морально-етичне вчення зі значними  філософськими вкрапленнями. Як і більшість  шкіл індійської  філософії,  вважає, що життя — це страждання. «Чотири  благородні  істини»  Будди  прого- лошують:  існує  страждання, є причина  страждання, можна  припи- нити страждання, є шлях, який  веде до цього. Причиною  страждань є бажання  людей. А спосіб регулювання їх є восьмискладовий шлях морального  вдосконалення людини: правильне розуміння,  правиль- не прагнення,  правильна думка, правильна мова, правильна дія, пра- вильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опанування бажаннями. На цьо- му шляху досягається  нірвана — стан незворушності й спокою, який перериває сансару — безкінечність  народжень.

Цікавою  є онтологічна  конструкція буддизму.  Він є одним з не- багатьох вчень, що заперечують  субстанційну  модель світу і розгляда- ють суще як процес, безперервне становлення. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм), які постійно перебувають у стані буття — небуття, в стані пульсації між цими полюсами. На цій підставі буддизм заперечує існування  душі як окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з ним моти- ви. Вважає,  що перервати  карму  (долю,  прокляття) сансари  можна аскетичним  життям.

Чарвака-локаята — єдина матеріалістична школа Давньої  Індії. Основою світу вважає п’ять елементів — воду, вогонь, землю, повітря і (іноді)  ефір. Кожний  з них складається зі своїх атомів, які незни- щенні й незмінні.  Заперечує ведійське  вчення  про карму  і сансару, існування  Бога і душі. її моральному вченню притаманний відхід від усталених традицій індійської культури.

Загалом онтологічні  схеми найвпливовіших шкіл  (веданта,  мі- манса)  являли собою логізацію  міфу  —  переведення міфологічних образів  у логічні абстракції.  У деяких  школах  (вайшешика, санкх’я, чарвака-локаята) зроблено  перші наївні  узагальнення про речовин- ну будову світу і навіть висунуто  ідею атомізму. Індійські  мислителі

ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС

дуже мало уваги приділяли державі, праву, соціальній  проблематиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

В їхніх етичних вченнях домінують дві думки: життя — це страж- дання, а подолання страждань  можливе  через втечу від світу. Ці мо- тиви,  ймовірно,  породжені  незначною  цінністю  життя  окремої  осо- би в східних деспотіях. Вони своєрідно відобразили соціальний  стан індійських  мислителів. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціан- ці були  придворними філософами, мислителі були  аскетами,  жили осторонь  важливих  соціальних  подій.  Цим  зумовлена  і відсутність ідей щодо раціональної перебудови  суспільства,  занурення в себе. Розум не застосовано до вдосконалення соціальної сфери, йому зали- шалось лише регулювати психічні процеси.